Стан І перспективи розвитку снд icon

Стан І перспективи розвитку снд



НазваниеСтан І перспективи розвитку снд
Дата конвертации31.07.2012
Размер164,64 Kb.
ТипРеферат
Стан і перспективи розвитку СНД


СНД як об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпадуСРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколудо Мінського договору. При створенні СНД було визначено, що Співдружністьбудується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, ікожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД маютьсуто консультативні та координуючі функції.Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початкомперебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на тереніостанньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною,нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружностізумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування.Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи"перебудови" ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, якуутворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентровихтенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власнимрозумінням своїх національних інтересів, тоді як функції "центру"перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, якапроголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати своюполітику на відновлення Союзу, тобто знову почала "збирати землі" навколоМоскви. Однак зростаюча біполярність відносин в СНД по осі "центр -периферія" фактично призвела до формування двох блоків країн, які маютьпротилежні погляди на роль, функції, організацію і майбутнє цієї структури.Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна вважатиісторично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянськогопростору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, їїіснування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і щонегативним у діяльності СНД за останні сім років, необхідно проаналізуватиреальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також,що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідноз різними концептуальними схемами бачення СНД:а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає впідтримці відчуття солідарності народів пострадянсько го простору, якесклалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР.Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системиосвіти, "російськомовність", родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функціязбережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило "шок" у населенняпострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режимвільного пересування через нові кордони, конвертованість документів проосвіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо.Разом з тим, у пострадянському просторі набула поширення "гуманітарно-інформаційна" гегемонія РФ (вимоги щодо захисту "російськомовних" івведення подвійного громадянства, тенденційність російських мас-медіатощо). Навряд чи справедливим можна назвати той факт, що робочою мовоюСпівдружності визнано лише російську.б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованомувирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянськихреспублік у незалежні країни (механізм "розлучення"). Після закінченняцього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу наміжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо,міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс імає отримати інше навантаження.В ситуації, що склалася, Співдружність як об'єднання незалежних державпоступово трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючина те, що "столицею" СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ,основні структури й органи СНД перебувають у Москві. РФ усіляко намагаєтьсязакріпити в очах міжнародного співтовариства своє право на домінування вСНД, про що, зокрема, свідчить намагання закріпити статус СНД в ООН і підегідою цієї організації безконтрольно проводити свої інтереси. Цьомусприяють і широкі пропагандистські заходи РФ з метою відвернення увагиміжнародного співтовариства від нових незалежних країн або формуванняїхнього негативного іміджу.Створення розгалуженої структури органів СНД можна вважати наслідкоміснування старих стереотипів бюрократичної свідомості радянських часів. Удіяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і цебагато в чому спричинило її неефективність. Фактично рішення органів СНДмають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих з них,які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так,Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не береучасті в Митному та Платіжному союзах, не працює в органах військовогоспівробітництва. У Міжпарламентській Асамблеї Україна має лише статусспостерігача.в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональніекономічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиногонародногосподарського комплексу. Існує взаємодопов нюваність тавзаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми уздійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено.Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічнихзв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріпленоросійське домінування. Митна угода здебільшого не спрацьовує, а в торгівліРФ з країнами СНД існують значні протекціоністські бар'єри, дискримінаційніщодо членів Співдружності. Залежність економік країн СНД від поставок з РФостання використо вує для значного підвищення своїх цін порівняно ізсвітовиим з метою політичного тиску або досягнення односторонніх вигод. Всеце змушує держави Співдружності шукати інші варіанти реалізації власнихінтересів економічного розвитку.г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадіїіснування СНД зберігалися елементи спільного військового командування тавоєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовоюнаціональних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України іКазахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту цяфункція поступово відмерла. Спроби її реанімації у вигляді Ташкентськогопакту успіху не мали, і фактично військова співпраця переведена в площинудвостороннього співробітництва. Функції захисту кордонів по зовнішньомупериметру країн Співдружності (крім України) свого часу перейняла на себеРФ, але з розбудовою національних прикордон них військ ця функція такожпоступово відмирає.Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах російськогодомінування вважають, що без військово-політичної присутності РФ у новихнезалежних державах тут неодмінно виникатимуть міжетнічні та міжконфесійніконфлікти. Та практично, якщо ці конфлікти й виникали, то багато в чому небез участі самої РФ. Грузія висловлює незадоволення поведінкою РФ вАбхазії. Азербайджан аналогічно незадоволений російською підтримкоювірменської сторони. Україна могла опинитися перед загрозою масштабногоконфлікту в Криму, інспірованого з боку РФ. Чеченський конфлікт виник самевнаслідок неконструктивної позиції Москви тощо. Теза про необхідністьросійської військової присутності в країнах СНД не витримує критики йвідповідає скоріше геополітичним амбіціям Москви, ніж інтересам воєнноїбезпеки інших країн Співдружності.Сім років існування СНД засвідчили, що Співдружність як інтеграційнеоб'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті їїкерівними органами близько 800 документів фактично не діють. Координуючіінституції аж ніяк не впливали на розвиток економіки країн СНД. Якщо івиникали деякі елементи інтеграції, то це робилося за рахунок двосторонніхугод. Обсяги торгівлі осьової країни СНД - РФ з іншими членамиСпівдружності в 2,5 разу менші, ніж з іншими країнами світу. Замістьпроголошеного економічного зростання, РФ сповзає у все глибшу соціально-еконо мічну кризу.Загалом слід визнати, що Співдружність має тенденцію до перетворення вмеханізм реалізації виключно російських інтересів . Пануючи в робочихорганах СНД, РФ фактично має можливості проводити такі рішення, якіузгоджуються з її власними національними інтересами, але часто-густосуперечать інтересам інших країн-членів. Домінування російських інтересів вСНД аж ніяк не сприяло розгортанню того потенціалу співробітництва, якийпланувався спочатку. Це, зрозуміло, викликало певну занепокоєність і опір збоку нових незалежних держав, які стрімкими темпами розбудовували власнідержавницькі структури і поглиблювали власне розуміння своїх національнихінтересів.У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні таправові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніхзустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивнапозиція РФ. Показовою є тенденція до утворення в пострадянському просторі,в межах СНД, особливих інтеграційних підструктур (Союз РФ та Білорусі,Митний союз 4-х, центральноазійський економічний союз, ГУАМ тощо).Співдружність поступово перетворюється в багаторівневу структуру з різнимступенем участі в інтеграцій них процесах окремих країн.Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ наполітичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону "легітимних"життєво важливих її інтересів.3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політикикраїн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.4. Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичнийблок чи систему колективної безпеки (для кого і проти кого?).5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під їїконтролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужнийгеополітичний блок.Політика РФ щодо СНД. Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНДзавжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддяреінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життяекономічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за їїсучасними межами. Первісно сформована як об'єднання незалежних державСпівдружність поступово трансформувалася в повністю підконтрольну Москвіполітико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і новимцентром СНД, а й відкрито домагається повного домінування в ційорганізації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москвіросійська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, якдовгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попереднідомовленості, Москва стала центром функціонування СНД. Всі ключові комітетиі керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікованийкомітет з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формальнозатверджує військові операції РФ у країнах СНД. Міжнародний економічнийкомітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків голосів, також є наочнимприкладом "рівності по-російськи", що панує в СНД. Настирливі спроби РФзакріпити статус СНД в ООН потенційно можуть бути використані для вимогфінансової підтримки й санкціонування її військових операцій під виглядоммиротворчої діяльності, перетворення Співдружності в потужне знаряддяпросування російських інтересів на всьому геополітичному просторіколишнього СРСР і за його межами.Головні напрямки геополітичної стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені вуказі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995 р. "Стратегічний курс РФщодо країн - учасниць СНД", в якому весь пострадянський простір проголошено"насамперед зоною інтересів РФ". Розвинула цю стратегію Російська службазовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді "Росія і СНД: чи потребує змінипозиція Заходу?", яка стверджувала, що "об'єктивні" реінтеграційні процесиз неминучістю зумовлять реставрацію в рамках СНД "нової економічної,оборонної зони" за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чіткоозначені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовійсферах з формуванням "спільної оборонної зони", об'єднаним командуванням івійськовими підрозділами, що має гарантувати стабілізацію, демократизацію іпросування реформ, або повна дестабілізація СНД, яка "є загрозою всьомулюдству".Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами -членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права,поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальнуцілісність. На практиці "інтеграція", необхідність і корисність якої широкодекларується в документі, означає розмивання суверенітету країн - членівСНД, підпорядкування їхньої діяльності інтересам РФ, відродженняцентралізованої наддержави.Довгострокова стратегія РФ має включати:· реформу геополітичних пріоритетів і механізму зовнішньої політики РФ зметою посилення її домінування і впливу в кожній країні СНД;· перенесення акценту в діяльності СНД з підписання угод на розробленняпроектів зв'язків у політичній, соціальній та економічній сферах. Створенняфінансово-промислових груп, митних союзів, бірж, спільних банків ікредитних спілок з метою входження і домінування там РФ. Особливу роль прицьому має відігравати російська мова і російська культурна й інформаційнаекспансія;· формування широкої мережі формальних і неформальних контактів зекономічними і культурними елітами СНД з метою створення умов для поширенняй імплементації "зсередини" даної стратегії.Аналогічні рекомендації даються і в іншій доповіді Ради з оборонної тазовнішньої політики РФ "СНД: початок чи кінець історії?" (1997), дезазначено: "Треба визнати, що без жорсткої терапії російсько-ук раїнськівідносини не одужають. Хоча розпад України - проблемний для РФ варіант,проте краще сприяти йому, ніж терпіти постійний виклик України й ерозіюнаших зусиль у близькому зарубіжжі."Таким чином, попри всі відмінності між представниками правлячої еліти РФ,різними партіями і політичними угрупованнями, генераль на лінія РФ щодоУкраїни цілком відповідає двом основним програмним настановам: Програма максимум . Дезинтеграція або повна субординація України,повернення її до колишнього напівколоніального статусу в складі новогоСоюзу, конфедерації чи федерації. Встановлення тотального контролю надзовнішньою, військовою й економічною політикою України. Програма мінімум. "Фінляндизація України" в сфері "легітимної зони впливу"РФ. Прогресуюча економічна і соціокультурна експансія в Україну з метоютісної прив'язки її політики до національ них інтересів РФ, забезпеченняполітичної слухняності й економічної залежності України.Підтримання інтеграційних процесів в СНД було й залишається для РосійськоїФедерації надзвичайно важливою проблемою з огляду на низку внутрішніх ізовнішніх чинників. Водночас політика "силової інтеграції" РФ країн СНДзазнала невдачі. Серед головних причин цього:· обмеженість матеріальних і фінансових ресурсів РФ, поглибленняекономічної кризи та невизначеність внутрішньополітич ної ситуації роблятьнеможливим проведення активної експансіоністської політики;· збіг у часі процесів розширення НАТО на Схід та розшаруван ня СНД істотноослаблюють потенціал РФ як наддержави;· розширення і поглиблення відносин країн СНД з країнами Заходу та Сходу,їх поступове входження до інших економічних зон (ОЕС, ЧЕС, CEFTA).За таких умов Москва змушена терміново шукати нові моделі стосунків ізсвоїми партнерами по СНД, і в першу чергу з Україною.Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися двідіаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієїорганізації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму"цивілізованого розлучення" республік колишнього СРСР, як до організації, вякій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції зОб'єднаною Європою. РФ, навпаки, розглядала і розглядає СНД як проміжнуформу відновлення колишньої імперської державності, а в існуючому виді - яксферу домінування своїх інтересів.Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і спробивід'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створенняперманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошукомаргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони,спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян зУкраїни, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне,такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніжспосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).Для протидії "телурократичним" амбіціям РФ Україна змушена проводитиполітику блокування пропозицій щодо створення наддержавних структур у межахСНД. Необхідність останніх мотивувалася тим, що ніби без таких органівкоординація економічних зв'язків і врегулювання гострих політичних проблемміж членами Співдружності та на їхніх теренах стають практично неможливими,а рішення, що приймаються керівниками відповідних країн, не мають шансівбути виконаними. При цьому замовчувалися прагнення РФ забезпечитидомінування власних інтересів у колективних органах Співдружності.За умов поглиблення економічної кризи прибічники ідеї одержавлення СНДможуть спиратися на значну підтримку частини населення як у РФ, так і вУкраїні й інших нових незалежних державах, яка ще ностальгічно зберігаєспогади про відносний добробут за часів СРСР. Водночас виявилося, щоекономічні (залежність від постачання із Сходу енергоносіїв, відсутністьальтернативних ринків збуту власної продукції тощо), соціально-політичні,міжособистісні тощо зв'язки на пострадянському просторі настільки вагомі, аальтернати ви їм настільки непевні, що Україна протягом осяжногомайбутнього приречена не просто зберігати, а й поглиблювати та розвиватизв'язки з республіками колишнього СРСР.Україна зробила ставку на розгортання у межах СНД переважно двосторонніх, ане багатосторонніх відносин. Так, готуються до підписання міждержавніпрограми довгострокового (10 років) економічно го співробітництва України зБілоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекисаном. Підтримати позиціюодержавлення СНД означало б працювати за логікою телурократичного принципу.Але й тут з'ясувалося, що у стосунках з кожним із своїх партнерів поСпівдружності РФ як потужніша держава нав'язує свою волю. Відсутністьєдності між членами СНД (у тому числі й щодо гегемоністських намірів РФ)вигідна лише останній.Інші держави пострадянського простору частково вже обрали власну логікуіснування - таласократичну (країни Балтії) або телурокра тичну (Білорусь),але більшість, як і Україна, перебувають у стадії пошуків. До речі, яквідомо, одним з чинників прискорення консолідації членів ЄвропейськогоСоюзу було об'єднання Німеччини і побоювання сусідів щодо перспектив їїгегемонії. Відповідно свідома й послідовна політика України, спрямована назближення й координацію зусиль з Молдовою, державами Закавказзя, країнамиколишньої радянської Середньої Азії, особливо Казахстану, сприяла бзміцненню її міжнародних позицій.Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягалаяк раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створеннянового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своємустатусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичномута військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмеженавиключно економічною сферою. Туркменистан та Азербайджан здебільшогоутримуються або відмовляються підписувати угоди СНД, брати участь уреальній кооперації. Більшість саммітів СНД теж закінчувалися провалом.Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москвіпропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціямиРосійської Федерації по приєднанню України до запропоно ваного економічногосоюзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, щопропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не буливраховані при підготовці відповідних документів.Понад те, участь України в запропонованих союзах може бути розцінена якзміна її зовнішньої політики і може зашкодити її сприйняттю країнами-членами ЄС як незалежної держави. Приєднання України до згаданих вище угодможе розглядатися РФ як привід для тиску з метою подальшого її втягування вінші наднаціональні (особливо військові й політичні) структури під егідоюСНД.Таким чином, повне членство України в згаданих структурах може тількипризвести до її політичного й економічного відчуження від центрально- ізахідноєвропейських країн.Незважаючи на те, що стратегічну політику України щодо СНД в 1991-1997роках важко назвати послідовною чи оптимальною (з точки зору національнихінтересів), Україні все ж здебільшого вдавалося протистояти спробам РФнав'язати своє економічне й політичне домінування. Цьому немалою міроюсприяв самопроголошений статус асоційованого членства в СНД і постійнийтиск національно-пат ріотичних сил всередині країни.Подальша еволюція Співдружності до структури, аналогічної ЄС, значною міроюзалежатиме від темпів, послідовності та результатів економічних тасоціально-політичних перетворень в Росії і Україні. Неподоланні кризовісоціально-економічні явища, особливо на тлі слабкої інтегрованості усвітову економіку та зростання питомої ваги політичних ризиків у зв'язку знаступними президентськими виборами в обох країнах посилюють ймовірністьнебажаних сценаріїв розвитку ситуації. Формуватимуться, зокрема, потужніполітичні сили, які вбачатимуть вихід із становища, що складається, вреінтеграції держав СНД та створення на території колишнього СРСРсамодостатнього геоекономічного та геополітичного простору. Наслідками длянових демократичних держав, в тому числі і для України, будуть ізоляціяцього простору від загальноцивілізаційних процесів, консервуваннятехнологічної відсталості, втрата суверенітету тощо.Раціональна політика України щодо СНД повинна, по-перше, базуватися нанаціональних, а не на кланових або корпоративних інтересах, а по-друге,бути спрямованою на закріплення й утримання альтернативного лідерства в ційорганізації й загалом у регіоні. Як вже відзначалося, СНД фактично вже маєбіполярну полюсну структуру. Формування угруповання ГУАМ (Грузія, Україна,Азербайджан, Молдова) при лідерстві України й підтримці інших країн, якірозуміють всі переваги й вигоди створення регіональних угруповань,заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, були лише першоюознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів на тереніколишнього СРСР. Результатом цих процесів буде формування регіональнихструктур і союзів "без Москви", і Україна може претендувати на місце"першого серед рівних" в цих новоутвореннях.Січнева (1998 р.) зустріч керівників країн Центральної Азії в Ашгабатіпродемонструвала як зростаючу тенденцію до рівноправної взаємовигідноїкооперації згаданих країн, так і стрімку втрату стратегічних позицій РФ уцьому надзвичайно важливому регіоні. ГУАМ плюс країни Центральної Азії - цевже дев'ять країн СНД, які рішуче підтримують ідею створення новихрівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо до цього додатизростаюче співробітницт во України з країнами Балтії й утворення у травні1997 року Балто-Чорноморського Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія,Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянсько мупросторі стають цілком очевидними.Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому рівні лідерівкраїн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутньогоСпівдружності. Фактично країни СНД мають між собою мало спільного, крімісторичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів окремих країн СНД всебільше набувають відцентрового від СНД спрямування. Зростає критика наадресу РФ, яка намагається використати структури Співдружності у власнихінтересах, зневажаючи інтереси інших її членів, що найбільшої гостротинабуло на самміті лідерів країн СНД у Кишиневі.Найближчим часом слід виробити нову концепцію України щодобагатостороннього економічного співробітництва , яка враховуватиме новіреалії в пострадянському геополітичному просторі й відповідатиме структурінаціональних інтересів держави. Економічне співробітництво доцільноналагоджувати в субрегіональних системах, до яких включаються країни завласними сферами інтересів, а не за принципом існування в пострадянськомупросторі.Створення в Євроазійському просторі ще однієї спільноти на взірецьєвропейської навряд чи є можливим і доцільним з огляду на обраний Україноюкурс на інтеграцію в існуючі європейські структури. Жорстка прив'язка донової, "зміцненої" , моделі СНД назавжди означатиме відмову від самостійноїєвропейської політики, а згодом і від будь-якої самостійності узовнішньополітичних і зовнішньоекономічних справах. Між двома системаминеодмінно виникатиме конкурентна боротьба за геостратегічні й геоекономічнівпливи, в якій Україна відіграватиме периферійну роль. Для України важливоопрацювати шляхи, що ведуть до поступового перетворення всьогоЄвроазійського геополітич ного простору - від Атлантики до Тихого океану -в єдину спільноту суверенних держав без домінування якогось одного центру.Україна зацікавлена як у прилученні до високотехнологічного європейськогоринку, так і в містких ринках на Сході, зокрема у виході до країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, шляхи до якого пролягають через РФ та ЦентральнуАзію.Інтеграція країн пострадянського простору за європейським взірцем маєвідбуватися з одночасним розвитком механізмів інтеграції з європейськоюспільнотою . Але цей процес має відбуватися за схемою конвергентного, а непаралельного або конфронтаційного руху. Це досить тривалий і важкий шлях,якщо подивитися на історію становлення європейської спільноти. Це шляхрозбудови нової системи "знизу", з самого фундаменту, а не "згори",директивно, вольовими рішеннями. Принаймні можна очікувати, що тривалістьрозбудови такої системи є сумірною з тривалістю процесу входження України вєвропейські структури. Якщо ж Україні буде нав'язаний шлях "згори", тореально це означатиме повне нехтування її національними інтересами іпризведе до економічної та соціальної катастрофи з наступним підпорядкуванням України інтересам російського капіталу.Список літератури: . Бестужев-Лада І.В. Теория социального прогнозирования и сценарии социального развития Росии и стран СНГ на перспективу. – М., 1998р. . Указ про створення СНГ. . Газета “Зеркало недели”, 1998р., №6. . Ресурси Інтернет




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Стан І перспективи розвитку снд iconGutter=47> Лекція Економіка регіонів України. Стан та перспективи розвитку
Актуальність вивчення теми. Вивчення економіки регіонів України дає уявлення про стан та перспективи розвитку економіки регіонів...
Стан І перспективи розвитку снд iconGutter=47> Лекція Економіка регіонів України. Стан та перспективи розвитку
Актуальність вивчення теми. Вивчення економіки регіонів України дає уявлення про стан та перспективи розвитку економіки регіонів...
Стан І перспективи розвитку снд icon«Медичне страхування в Україні. Сучасний стан та перспективи розвитку»
Обов’язкове державне медичне страхування в Україні: стан І перспективи впровадження
Стан І перспективи розвитку снд icon«Медичне страхування в Україні. Сучасний стан та перспективи розвитку»
Обов’язкове державне медичне страхування в Україні: стан І перспективи впровадження
Стан І перспективи розвитку снд iconРеферат на тему: „Історія. Сутність. Методи. Форми перестрахування. Стан І перспективи розвитку перестрахування в Україні Виконав: студент фе еп 24
Сутність. Методи. Форми перестрахування. Стан І перспективи розвитку перестрахування в Україні”
Стан І перспективи розвитку снд iconGutter=47> Лекція Економіка регіонів України. Стан та перспективи розвитку. Актуальність вивчення теми
Актуальність вивчення теми. Вивчення економіки регіонів України дає уявлення про стан та перспективи розвитку економіки регіонів...
Стан І перспективи розвитку снд iconОсновні показники розвитку фармацевтичної промисловості України
Про стан та перспективи розвитку фармацевтичної промисловості в Україні доповідали провідні спеціалісти фармацевтичної галузі й міністерства...
Стан І перспективи розвитку снд iconСнд як об'єднання 12 держав пострадянського простору
Протоколу до Мінського договору. При створенні снд було визначено, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство...
Стан І перспективи розвитку снд iconГунявий Денис 2 група І мев фінансово-економічні інформаційні системи план
Отже аналіз цих двох понять у сукупності дає нам змогу визначити, проаналізувати сучасний стан та перспективи розвитку фінансово-економічних...
Стан І перспективи розвитку снд iconРеферат на тему Громадський транспорт України: проблеми І перспективи
Метою даної роботи є проаналізувати стан галузі громадського транспорту в Україні, дослідити причини, що заважають нормальному функціонуванню...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы