Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки icon

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки



НазваниеВідповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
Дата конвертации21.07.2012
Размер322,81 Kb.
ТипРеферат
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки


Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Зміст
Зміст

Вступ

Поняття та види джерел підвищеної небезпеки

Умови виникнення зобов’язань по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

Суб’єкти зобов’язань по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

Підстави звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Стаття 1187 ЦК України (ст. 450 ЦК УРСР) регулює зобов'язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Норми цих статей від­різняються від інших норм, що передбачають зобов'язання із заподіяння шкоди, тим, що в них ідеться про особливий засіб заподіяння шкоди — про джерело підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим у законодавстві використовуються три взаємопов'язані категорії:

1) підвищена небезпека для оточення;

2) діяльність, яка пов'язана з підвищеною небезпекою;

3) джерело підвищеної небезпеки.

Які соціально-економічні фактори викликали до життя зазначені категорії? Сучасний рівень розвитку народного господарства нашої країни харак­теризується значним технічним потенціалом. Це машини, механізми, виробниче устаткування, різні знаряддя праці, будівельні конструкції, експлуатація яких, як свідчить досвід, пов'язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров'ю гро­мадян, їхньому майну, а також майну організацій. Внаслідок цього законодавством у зазначених нормах передбачено відшкодування шкоди, заподіяної джере­лом підвищеної небезпеки. Водночас закон не розкриває всієї суті підвищеної не­безпеки, джерела підвищеної небезпеки. Це — завдання цивілістичної науки. Розроблено кілька теорій, у яких виражені погляди на суть джерела підвищеної небезпеки. Найбільшого визнання у науці і судово-арбітражній практиці набули теорії діяльності (М.М. Агарков, Б.С. Антимонов) та об'єктів або предметів матеріального світу (О.О. Красавчиков, М.С. Малеїн).

Сьогодні важко переоцінити роль договірних зобов’язань. Майже кожна сфера життєдіяльності пов’язана з ними. Лише вчасне та належне дотримання зобов’язань може забезпечити ефективний розвиток правових механізмів у законодавстві. Відсутність таких умов сприяє зниженню ділової активності у договірній сфері й негативно впливає на розвиток економічних відносин країни. Неприпустимість порушення договірних зобов’язань обумовила встановлення відповідних санкцій та відповідальності. Та іноді через об’єктивні причини саме виконання зобов’язань від боржника не залежить; і тому така відповідальність є недоцільною.

Питанням розмежування недобросовісного виконання договірних зобов’язань та неможливості таких дій приділяли значну увагу вчені як за радянських часів, так і на сучасному етапі. Дана проблематика досліджувалася ще у римському праві. Якщо особа проявила повну уважність, піклування щодо дотримання взятих зобов’язань, а шкода все ж таки були спричинена, йшлося про випадкову шкоду – casus. У цьому разі ніхто не ніс ніякої відповідальності. Лише деяким особливим категоріям надавалась підвищена відповідальність, тобто допускалася відповідальність й за випадок [9].

Перехід України до ринкових відносин і підвищення ролі договірних зобов’язань викликає необхідність детального їх дослідження з метою визначення можливостей повноцінної реалізації останніх. Дослідженням проблематики неможливості виконання договірних відносин приділяли увагу Г. Матвєєв, Л. Лунц, І. Новицький, М.Агарков, Л. Баранова [], Ю. Павлодський та інші [10].

Актуальність даної роботи визначена необхідністю розкриття поняття відповідальності, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки у суспільстві та законодавстві.

Звідси, мета роботи – по можливості охарактеризувати види та передумови виникнення джерел підвищеної небезпеки.

Досягнення зазначеної мети реалізується такими завданнями:

Проаналізувати літературу по даній темі, для повного розкриття питання.

Визначити поняття та види джерел підвищеної небезпеки.

Встановити умови виникнення зобов’язань по відшкодуванню шкоди та суб’єктів по відшкодуванню шкоди, заподіяних джерелом підвищеної небезпеки.

Розкрити питання про звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності.

Об’єктом дослідження є Цивільний Кодекс України.

Предметом дослідження є стаття 1187 Цивільного Кодексу України про „Відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки”.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Поняття та види джерел підвищеної небезпеки.

Формулюючи поняття непереборної сили, Г Матвєєв зазначав, що це обставина, яка не дає здійснити особі певні дії або ж, навпаки, та, котра спонукала особу до вчинення відповідних дій [10].

М. Агарков формулював непереборну силу, як явище, що не могло бути ніяк відвернене. Для непереборної сили характерна неможливість відвернути обставини існуючими засобами не для даної особи, а у суспільстві в цілому.

Для більш повної характеристики цієї категорії необхідно визначити її основні ознаки. Так, Ю. Павлодський виділяє наступні основні ознаки непереборної сили: непередбачуваність, надзвичайність та невідворотність. Поняття „джерела підвищеної безпеки” або „непереборної сили” у Цивільному праві недостатньо розроблена. А це викликає значні суперечності щодо визначення його суті. Баранова Л. визначає непереборну силу, як зовнішню обставину, що обумовила неможливість виконання договірних зобов’язань у результаті спрямованих дій осіб, які перебувають за межами цих зобов’язань [3].

Аналіз основних положень теорії діяльності дає змогу сформулювати три висновки: по-перше, під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти діяльність, яка пов'язана з використанням певних предметів, головним чином техніки; по-друге, підвищену небезпеку створює не "мертвий об'єкт", а пов'язана з ним діяльність; по-третє, підвищена небезпечна діяльність харак­теризується тим, що вона пов'язана з такими видами техніки, в яких закладена рухова система, та експлуатація їх при сучасному рівні розвитку техніки безпеки повністю не виключає можливості заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди.

Зміст теорії об'єктів або предметів матеріального світу складається з таких положень:

1) джерелом підвищеної небезпеки є те, що її створює;

2) матеріальний вираз джерела підвищеної небезпеки слід шукати у вивченні елементів виробничих сил — знарядь і засобів виробництва;

3) знаряддя і засоби виробництва створюються людським розумом і руками. Людина використовує їх у своїй цілеспрямованій свідомій діяльності. Водночас ці предмети матеріального світу пов'язані з дією об'єктивних законів природи — механічних, фізичних, хімічних, біологічних, які існують поза свідомістю людини і не залежать від неї;

4) суть джерела підвищеної небезпеки полягає в тому, що предмети, створені людиною, залишаються під діянням законів природи;

5) предмети — джерела підвищеної небезпеки — мають специфічні особливості або властивості, які можуть шкідливо впливати на навколишнє се­редовище, у тому числі і на людину.

Різниця між названими теоріями полягає в тому, що згідно з теорією діяльності джерело підвищеної небезпеки — це діяльність, пов'язана з використанням певних предметів. За теорією об'єктів або предметів матеріального світу джерело підвищеної небезпеки — предмети, що пов'язані з діяльністю з приводу їх використання. Ці відмінності, на наш погляд, непринципові. Схожість цих теорій полягає, на думку авторів обох теорій, у тому, що джерело підвищеної небезпеки характеризується непідконтрольністю з боку осіб, які управляють відповідною діяльністю або користуються певними предметами, внаслідок чого повністю не виключається можливість заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди.

Усвідомлення зазначених теорій наводить на думку, що буде ближче до істини, якщо об'єднати положення цих теорій у єдину систему знань про суть джерела підвищеної небезпеки та використати ознаки джерела підвищеної не­безпеки, які містяться в них, для його визначення. Саме таку спробу зробив Пленум Верховного Суду України в постанові "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р. В ній на рівні керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України запропоновано визначення джерела підвищеної небезпеки, в якому неважко виявити розробки обох теорій. Це визначення звучить так: „Джерелом підвищеної небез­пеки слід вважати діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність завдання шко­ди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів, речо­вин та інших об'єктів виробничого, господарсь­кого або іншого призначення, які мають такі ж самі властивості» (п.4) (Додаток А) [8]. Наприклад, літак, автомобіль небезпечні неможливістю їх миттєвої зупинки, а будівництво — тією ж неможливіс­тю зупинки техніки; предметами, піднятими на висоту, або заглибленими і заподіянням саме механічних ушкоджень (каліцтва). Законодав­ця цікавлять особливі, специфічні властивості об'єкта: ймовірність проявлення цих шкідли­вих властивостей навіть при максимальній ува­жності володільця джерела під час його експлу­атації при врахуванні ним усіх відомих йому специфічних шкідливих проявів джерела; при зведенні ймовірності заподіяння шкоди вольо­вим зусиллям володільця джерела підвищеної небезпеки до можливого мінімуму. Джерело підвищеної небезпеки має місце там, де діяль­ність людини може заподіяти шкоду оточую­чим за звичайних умов, коли шкідливість речі не може бути усунена повністю, незважаючи на найбільшу непередбачуваність зі сторони її власника.

Отже, джерелом підвищеної небезпеки слід визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену вірогідність заподіяння шкоди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяль­ність з використання, транспортування, збереження предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі самі властивості.

За допомогою цих теорій та запропонованого визначення джерела підвищеної небезпеки можна з'ясувати цивільно-правові категорії, що містяться у цивіль­ному законодавстві:

1) підвищена небезпека для оточення — це діяльність, яка створює високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди;

2) діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою, — це діяльність з використання, транспортування, збереження предметів, речовин, яка не піддається безперервному і всеосяжному контролю людини;

3) джерело підвищеної небезпеки — це будь-яка діяльність, у тому числі діяльність з використання, транспортування, збереження предметів матеріаль­ного світу (наприклад, техніки), яка створює високий ступінь вірогідності запо­діяння непередбаченої (випадкової) шкоди через неможливість безперервного і всеосяжного контролю за нею людиною.

Стаття 450 ЦК УРСР передбачила приблизний перелік організацій і грома­дян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою: транспортні організа­ції, промислові підприємства, будови, власники автомобілів тощо. За новим ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використан­ням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та облад­нання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогне­небезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяль­ність здійснює, та інших осіб (ст. 1187).

Отже, законодавством визнано за необхідне встановити приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим судова практика визнала джерелами підвищеної небезпеки: здійснення вантажно-розвантажу­вальних робіт, мотоцикли, вибухові, отруйні, займисті речовини. Слід за­значити, що практика не відносить до джерел підвищеної небезпеки вело­сипеди, вогнепальну та холодну зброю, свійських тварин, гужовий транспорт. Позиція законодавства щодо приблизного переліку джерел підвищеної небез­пеки є правильною, бо відповідає потребам практики. Адже у такому разі суди можуть визнавати джерелами підвищеної небезпеки нові види техніки, різні види енергії.

Проте є й інша точка зору, відповідно до якої перелік джерел підвищеної небезпеки має бути вичерпним (Б.С. Антимонов). На її користь наводяться аргу­менти про те, що в кожному випадку особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки, повинна знати, що вона підлягає цивільній відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки саме як володілець останнього. З цією точкою зору важко погодитися, бо неможливо скласти вичерпний перелік джерел підвищеної небезпеки, адже до нього необхідно безперервно вносити зміни та доповнення. Разом з тим ця позиція наводить на думку про необхідність законодавчого закріплення в ЦК України ознак джерела підвищеної не­безпеки:

1) непідконтрольність відповідної діяльності безперервному і всеосяжному контролю з боку людини;

2) високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди цією діяльністю [6].

У частині першій статті, що коментується, за­кріплено тільки приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки: транспортні засоби, ме­ханізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо. (Вичерпний їх перелік навести не­можливо у зв'язку з постійним розвитком науки та техніки). Саме у зв'язку з відсутніс­тю виключного переліку на практиці виникає необхідність вирішення питання про те, що мо­жна віднести до джерела підвищеної небезпе­ки, а що в цей перелік не включається. Тому суд, вирішуючи питання про можливість відне­сення діяльності до джерела підвищеної небез­пеки, з'ясовує наявність його характерних ознак.

Так судова практика визнає джерелом під­вищеної небезпеки будь-яке застосування кон­центрованої енергії у таких випадках, коли енергія використовувалася не в споживчих ці­лях, не в побуті, а на виробництві, на транспор­ті. Тому газопровід, електромережа в квартирі не визнаються джерелом підвищеної небезпе­ки, оскільки умови їх використання не створю­ють ніякої небезпеки для оточуючих.

Усі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артилерія, ракети тощо) є джерелом під­вищеної небезпеки. До цих джерел наука і практика відносять також і всі військово-транс­портні засоби, як то: автомашини, самохідні установки та ін.

Одна й та сама річ (агрегат, комплексне об­ладнання тощо) може створювати різного роду підвищену небезпеку для оточуючих. Наприк­лад, до транспортних засобів відносяться також тролейбуси, трамваї та ін., що приводяться в рух електричною енергією. Цей вид транспорту володіє певними особливостями, оскільки йог шкідливі властивості не тільки механічного характеру, але й також проявляються у можливості ураження електричним струмом.

До фізико-хімічних джерел підвищеної не безпеки відносять всі промислові або науково дослідні агрегати і апаратуру, що створює радіо активність в небезпечних дозах.

Із змісту ст. 1187 ЦК (Додаток А) випливає, що всі домашні тварини, хоча б вони і не володіли непокірним норовом, не можуть бути віднесені до джерел підвищеної небезпеки, окрім службовим собак та собак бійцівських порід. Проте дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх знаходження у володінні людини [8].

Можливість за­стосування ст. 1187 ЦК може бути пов'язаний не тільки з якісними, але й кількісними крите­ріями. Наприклад, зберігання каністри з бензи­ном в гаражі власника автомашини підвище­ної небезпеки для оточуючих не створює. Але зберігання горючих матеріалів у великих міст­костях пов'язане з підвищеною небезпекою. Отрута і бактерициди у встановлених медици­ною кількостях використовуються для виготов­лення ліків і лікування, тобто не є джерелом підвищеної небезпеки. Навпаки, діяльності гро­мадян і організацій, пов'язаної з їх виробницт­вом, зберіганням у великих кількостях і пере­робкою, характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки.

Судова практика не визнає діяльність зі збро­єю джерелом підвищеної небезпеки. Призна­ченням зброї є ураження живого об'єкта, тех­ніки тощо, тобто саме в заподіянні іншим шко­ди. Вважається, що устрій та механізм дії зброї добре відомий, коли її володілець дотримуєть­ся правил поводження з нею, тому випадковий постріл не буде мати місця (одиничні випадки самопострілу зброї ще не є підставою для про­тилежного висновку). Так в Постанові Плену­му Верховного Суду СРСР від 24 грудня 1965 р. за позовом Степанян зазначено, що мисливсь­ка зброя, пострілом з якої було вбито чоловіка позивачки, не є джерелом підвищеної небезпе­ки. Проте діяльність по організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, і тому, незважаючи на знання устрою і механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіян­ня шкоди третім особам.

Одними із різновидів шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки є шкоди, заподіяні кількома джерелами підвищеної небезпеки і ядерна шкода. Відображені вони у статтях 1188 та 1189 ЦК України (Додаток Б).

Зміст ст. 1189 ЦК носить відсильний харак­тер, оскільки закріплює положення про те, що «особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом».

Відносини щодо цивільної відповідальнос­ті за ядерну шкоду регулюються Законом України від 13 грудня 2001 р. «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінан­сове забезпечення», а також Законом України від 8 лютого 1995 р. «Про використання ядер­ної енергії та радіаційну безпеку» І Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду

Дані законодавчі акти е основоположними у ядерному законодавстві України Вони встановлюють пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права та обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулюють діяльність, пов'яза­ну з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, забезпечення відшкодування шкоди, зумовленої радіа­ційним впливом, встановлюють також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії [6].

2. Умови виникнення зобов’язань по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

З положень норм, які містяться у главах 81 та 82 ЦК, слідує, що умовами виникнення зобо­в'язань по відшкодуванню шкоди, завданої вна­слідок не усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, є:

1) виникнення шкоди. Шкода може бути як майновою (матеріальною), так і немайновою (нематеріальною). Можливі випадки, коли в результаті тієї самої дії може виникнути одно­часно як та, так і інша шкода, а зазіхання на немайнове благо тягне поряд з немайновою матеріальну шкоду і навпаки;

2) протиправна дія або бездіяльність, якою створена загроза заподіяння шкоди. Протиправність є юридичним вираженням шкідли­вості дії (бездіяльності) правопорушника. При створенні загрози заподіяння шкоди суб'єктивному праву, інтересу порушується норма об'­єктивного права, що охороняє ці інтереси. Ці дії шкідливі (суспільне небезпечні), тому що зазіхають на визначений інтерес, і протиправ­ні, тому що порушують правову охорону цього інтересу;

3) причинний зв'язок між протиправною дією або бездіяльністю, якими створено небез­пеку, і шкодою, що зазнала заінтересована особа. Слід зазначити, що у даних зобов'язаннях умовою відповідальності особи за створення небезпеки заподіяння шкоди є «подвійний» причинний зв'язок. По-перше, це причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і небезпекою виникнення шкоди, по-друге, причинний зв'я­зок між створеною небезпекою і шкодою, що виникла;

4) провина особи, що створила небезпеку заподіяння шкоди [8].

При цьому слід мати на увазі, що цивільне право, на відміну від карного, виходить із припущення про те, що особа, що діє протиправно, діє винно. Інакше кажучи, у цивільному праві діє презумпція винності правопорушника. Отже, саме по собі створення небезпеки протиправни­ми діями (бездіяльністю) створює припущення вини особи, що створила таку ситуацію.

Розмір та обсяг шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначаються відповідно до правил глави 82 ЦК [коментар, 752].

Об'єктивні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, збігаються із загальними об'єктивними підставами відпо­відальності за заподіяння шкоди. Це шкода, протиправність діяльності, пов'яза­ної з підвищеною небезпекою для оточення, причинний зв'язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала.

Наведемо кілька зауважень щодо протиправної діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою, і причинного зв'язку між джерелом підвищеної не­безпеки та шкодою. Діяльність, яка пов'язана з використанням засобів меха­нізованого транспорту, інших машин з двигунами тощо, сама по собі право­мірна. Проте правомірність експлуатації джерел підвищеної небезпеки зовсім не означає правомірності заподіяння ними шкоди особі або майну. Отже, заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки завжди є неправомірною дією [6].

Відшкодування за ст. 450 ЦК УРСР, ст. 1187 ЦК України проводиться, коли шкода безпосередньо заподіяна джерелом підвищеної небезпеки. Якщо шкоду заподіяно хоч і під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за заподіяну шкоду за цими статтями виключається. Так, судова практика виходить з того, що залізниця не відшкодовує шкоду, заподіяну машиністу або пасажирові під час руху потяга твердим предметом, який кинутий збоку. Обов'язок з відшкодування заподіяної джерелом підвищеної небезпеки шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди, тобто і за випадково заподіяну шкоду. В цьому полягає істотна особливість відшкодування за ст. 450 ЦК УРСР, ст. 1187 ЦК України порівняно з відшкодуванням на загальних підставах. Безвинний характер обов'язку з відшкодування шкоди, заподіяної джере­лом підвищеної небезпеки, підтверджується змістом обставин, які виключають за­стосування цих статей. До таких обставин належать непереборна сила та умисел потерпілого. Отже, в усіх інших випадках, у тому числі і за відсутності вини володільця джерела підвищеної небезпеки, останній відшкодовує шкоду потерпілому.

Обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небез­пеки, називається у заголовку ст. 450 ЦК УРСР відповідальністю (в ст. 1187 но­вого ЦК цей термін не вживається). Оскільки ця відповідальність застосо­вується і за відсутності вини заподіювача шкоди, в цивілістичній літературі вона іменується відповідальністю незалежно від вини. Слід підкреслити, що су­дова та арбітражна практика тлумачила ст. 450 ЦК УРСР відповідно до її бук­вального тексту, заголовка та змісту. Так, в ухвалі судової колегії з цивільних справ Верховного Суду України зазначено: "Посилання відповідача на те, що державна автомобільна інспекція не визнала вини шофера у нещасному випадку, не може служити підставою для звільнення автоколони від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну позивачеві, оскільки організація несе відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки і у випадку відсутності вини шофера у заподіянні шкоди" [8].

Відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в сучасних умовах науково-технічного прогресу, усклад­нення всіх сторін життя суспільства — важливий правовий інструмент забезпе­чення соціальної справедливості. Вона зумовлена особливо шкідливими якос­тями джерел підвищеної небезпеки, оскільки останні в процесі експлуатації не піддаються безперервному і всеосяжному контролю з боку людини. Ніякі спеціальні знання, навички, досвід не дають можливості ні передбачити тих шкідливих наслідків, які настають у конкретній життєвій ситуації, ні запобігти їм. Крім того, відповідальність незалежно від вини стимулює володільців джерел підвищеної небезпеки вживати всіх можливих заходів щодо запобігання запо­діянню шкоди, заохочує їх до участі у створенні нової, безпечнішої техніки. За афористичним висловом Б.С. Антимонова, стимулювати, спонукати до безпечної діяльності можна і без обвинувачень [5].

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для ви­никнення відповідальності:

а) наявність шкоди;

б) протиправна дія заподіювача шкоди;

в) наяв­ність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підви­щеною [9].

3. Суб'єкти зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 450 ЦК УРСР зобов'язаною стороною у відносинах з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небез­пеки, були визнані організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення. Зазначені організації та громадяни на практиці і в літературі називали володільцями джерел підвищеної небезпеки. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (п. 4) дано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать:

1) власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо);

2) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві пов­ного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи);

3) організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду);

4) громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом;

5) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування [8].

Звичайно, вказівки п. 4 зазначеної постанови не вичерпують усіх випадків розв'язання питань про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Так, у судовій практиці вирішувалися питання про суб'єкта відповідальності, якщо джерело підвищеної небезпеки — автомашина — є об'єктом спільної власності. Судова практика виходила з того, що суб'єктом відповідальності у зазначених випадках є той з учасників спільної власності, наприклад, один з подружжя, який експлуатував автомашину у момент заподіяння шкоди. Нерідко судова практика розв'язувала питання про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо його заподіянню сприяла неправомірна, винна поведінка третьої особи. Так, Вер­ховний Суд України вважав, що ст. 450 ЦК УРСР не передбачає звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності і в тих випадках, коли заподіянню шкоди сприяла неправомірна винна поведінка третьої особи. Отже, суб'єктом відповідальності перед потерпілим є володілець джерела підвищеної небезпеки. Останній має право пред'явити регресний позов до винної третьої особи. При заподіянні шкоди здоров'ю громадян внаслідок взаємодії (зіткнення) джерел підвищеної небезпеки їх володільці відповідають перед потер­пілими солідарно, тобто несуть солідарну відповідальність. Питання про відпо­відальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небез­пеки, вирішується за загальними правилами, і судам необхідно виходити з того, що між собою володільці відповідають за принципом вини, а саме:

1) шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним;

2) за наявності вини лише володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується;

3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного;

4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаєм­ному заподіянні шкоди незалежно від її розміру жоден не має права на відшко­дування.

Зазначені положення поширюються на наземні транспортні засоби. Якщо шкода заподіяна взаємодіями (зіткненням) морських або повітряних суден, підстави відповідальності за заподіяну шкоду передбачені відповідними статтями Кодексу торговельного мореплавства та Повітряного кодексу України [8].

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, запо­діяну ним, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачено не з його вини, а в результаті протиправних дій інших осіб, наприклад внаслідок угону транспортного засобу. В подібних випадках до відповідальності за ст. 450 ЦК УРСР притягаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної не­безпеки в момент заподіяння шкоди. Коли володіння джерелом підвищеної не­безпеки було втрачено не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого володільця, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправне заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них. Відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки може настати, зокрема, якщо з його вини не було забезпечено належної охорони джерела підвищеної небезпеки [8].

Не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки внаслідок трудових відносин з володільцем цього джерела, зокрема шофер, машиніст, оператор та ін. Зазначені положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. набули важливого значення для судової практики, оскільки дали відповіді на запитання, що виникали у судовій практиці і щодо яких у ЦК УРСР не було відповідних правових норм.

Новий ЦК України (ст. 1187) заповнив прогалину в законодавстві стосовно осіб, відповідальних за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. В ньому закріплений багаторічний досвід судової практики, збережений термін "воло­ділець джерела підвищеної небезпеки", розроблений і введений в практичний оборот судами [4].

Визначення володільця джерела підвищеної небезпеки і правові підстави його експлуатації сформульовані в такій нормі: "Юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка здійснює його експлуатацію (володіння, користування, зберігання, транспорту­вання тощо), визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки і несе перед потерпілим відповідальність за завдану шкоду" (ст. 1187 ЦК України). В зазначеній нормі до правових підстав експлуатації джерел підвищеної небезпеки віднесено: право власності (право спільної власності), договір оренди, підряду, довіреність на управління транспортним засобом, адміністративний акт та інші правові підстави.

Вперше у ЦК України (п. З ст. 1187) особою, відповідальною за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, також визнається особа яка самочинно (протиправно і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки. Ця норма, як і попередні, є результатом врахування досвіду судової практики [4].

Останніми роками склалася судова практика з відшкодування шкоди, за­вданої внаслідок взаємодії (зіткнення) двох і більше джерел підвищеної небез­пеки (автомашин). В новому ЦК України (ст. 1188) відтворена зазначена практика у вигляді нормативної новели: "1. Шкода, завдана внаслідок взаємо­дії джерел підвищеної небезпеки як самим джерелом підвищеної небезпеки, так і їх володільцями, відшкодовується на загальних підставах, тобто лише за умови винного завдання шкоди:

1) шкода, завдана одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним;

2) за наявності вини лише володільця, яко­му завдано шкоди, її йому не відшкодовують;

3) за наявності вини обох воло­дільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожно­го;

4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному завданні шкоди (незалежно від її розміру) жоден з них не має права на відшкодування.

2. В разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки третім особами володільці, які спільно завдали шкоди, несуть перед потерпілими солідарну відповідальність незалежно від вини" [10].

Суб'єкти права вимоги. Положення ст. 450 ЦК УРСР виходять з підвищеної небезпеки для оточення. Отже, особи, коли їм заподіяно шкоду дже­релом підвищеної небезпеки, набувають прав на відшкодування шкоди за спеціальними правилами, і вони є суб'єктами права вимоги або уповноваженими особами. До них належать:

1) особи, пов'язані з володільцями джерел підвищеної небезпеки цивільно-правовими відносинами (пасажири транспортних засобів, відвідувачі зоопарків, екскурсанти, підрядники та ін.);

2) пішоходи, інші особи, не пов'язані з володільцем цивільно-правовими від­носинами.

Однак за ЦК УРСР не кожна особа могла набути право на відшкодування за правилами ст. 450. Так, працівники, що перебувають у трудових відносинах з володільцем джерела підвищеної небезпеки і яким заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків, не є суб'єктами права вимоги в розумінні ст. 450 ЦК УРСР. Перед ними володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає тільки за наявності своєї вини на підставі статей 440 і 456 ЦК УРСР. Саме такий висновок випливає з роз'яснень п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. в редакції від 8 липня 1994 р. (постанова Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р." від 8 липня 1994 р.): шкоду, заподіяну працівникові у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, відшкодовує відповідно до статей 440 і 456 ЦК УРСР організація або громадянин, з якими потерпілий перебував у трудових відносинах, за наявності їхньої вини. Отже, якщо організація або гро­мадянин є володільцями джерел підвищеної небезпеки, то перед потерпілим працівником, якому шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, вони відповідають тільки за наявності їхньої вини [9].

На наш погляд, негативний підхід до вирішення проблеми відповідальності перед робітником за випадкове заподіяння шкоди джерелом підвищеної небез­пеки є застарілим. В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу значно зростає як його руйнівна сила, так і можливість настання випадкового шкідливого результату. Тому особи, які обслуговують сучасну техніку, повинні бути захищені передусім законом від можливого настання несприятливих наслід­ків експлуатації цієї техніки, тобто і при випадковому заподіянні шкоди джере­лом підвищеної небезпеки життю і здоров'ю робітників при виконанні ними своїх службових обов'язків. У зазначених випадках треба було б застосовувати ст. 450 ЦК УРСР про безвинну відповідальність володільців джерел підвищеної небезпеки. Інакше кажучи, необхідно поширювати режим без­винної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, передбачений ст. 450 ЦК України, на робітників, які перебувають з володільцем у трудових відносинах.

Ці аргументи враховано в новому ЦК України. Стаття 1196 має назву "Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть фізичної особи під час вико­нання нею договірних зобов'язань". Норма зазначеної статті передбачає, що шкода, завдана життю і здоров'ю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення, договір підряду тощо), підлягає відшкодуванню за підставами, передбаченими статтями 1166 і 1187 цього кодек­су. Саме ст. 1187 містить норму про безвинну відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Отже, за новим ЦК України режим безвинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки поширений на робітників, які перебувають з ним у трудових відносинах. На наш погляд, це величезне досягнення нового ЦК, який більш надійно захищає права на життя і здоров'я робітників при заподіянні випадкової шкоди в результаті експлуатації джерел підвищеної небезпеки [8].

Підстави звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відпо­відальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. В частині 5 ст. 1187 прямо записано, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Чому саме ці обставини, на думку законодавця, звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності?

Власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непереборної сили. У подібних випадках причинний зв'язок встановлюється між дією непереборної сили і шкодою, що настала. І немає причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шко­дою. Відсутність однієї з підстав відповідальності, звичайно, виключає відпові­дальність володільця джерела підвищеної небезпеки. Тепер щодо умислу потерпілого. Наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини, внаслі­док чого йому заподіяно ушкодження здоров'я. Потерпілий передбачав і бажав настання шкідливих наслідків. За цих обставин відшкодування шкоди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б неви­правданим [4].

Щодо юридичного значення грубої необережності потерпілого, то вона є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки закон не передбачає грубу необережність як обставину, що звільняє володільця від відпові­дальності.

Новий ЦК України передбачив норму про можливість встановлення обов'яз­кового страхування цивільної відповідальності (ст. 1194). Це означає, що за володільця відповідних видів джерел підвищеної небезпеки обов'язок відшко­дування завданої шкоди потерпілому несе страховик [3].

Така норма нового Кодексу знайшла реалізацію в Положенні про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності воло­дільців транспортних засобів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності володільців транспорт­них засобів здійснюється з метою забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної події.

Суб'єктами правовідносин з обов'язкового страхування цивільної відпові­дальності є страхувальники (володільці транспортних засобів), страховики (стра­хові організації), треті особи (потерпілі) — юридичні і фізичні особи, яким запо­діяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної події. Об'єктом вищезазначених правовідносин є цивільна відповідальність володільців транспортних засобів за шкоду, завдану життю і здоров'ю третіх осіб, а також їхньому майну.

Страховик відшкодовує пряму шкоду, заподіяну третій особі транспортним засобом у стані його руху, якщо є причинний зв'язок між рухом транспортно­го засобу і заподіяною ним шкодою. Він зобов'язаний відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку. Страховий випадок — це дорожньо-транспортна подія, що сталася під час експлуатації транспортного засобу страхувальника і внаслідок зазначеної події настає його цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну транспортним засобом життю, здоров'ю та майну третіх осіб. Стра­хова сума — це грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація) відповідно до умов страхування зобов'язаний провести сплату третій особі або третім особам (якщо потерпілих було кілька) після настання страхового випадку. Відносини з обов'язкового страхування цивільної відповідальності виникають на підставі договорів [2].

За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок страхового випадку, страховик сплачує страхове відшкодування в межах страхової суми. При заподіянні шкоди майну третьої особи внаслідок страхового випадку, сплата страхового відшкодування проводиться на підставі висновку експертизи. Вартість експертизи відноситься на рахунок страховика. Страховик не відшкодовує шкоду, якщо дорожньо-транспортна подія сталася з вини страхувальника або третьої особи. Випадки звільнення страховика від обов’язку з відшкодування шкоди передбачені в п. 12 Положення.

Страховик має право вимагати відшкодування проведених страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом у таких випадках:

навмисного заподіяння шкоди третій особі;

керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

3) відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

4) якщо винуватець покинув місце дорожньо-транспортної події на порушення встановлених правил;

5) якщо страховий випадок стався через невідповідність технічного стану і устаткування транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України;

6) якщо страхувальник або третя особа подали страховикові недостовірні відомості.

Особи, які експлуатують транспортний засіб без договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, в разі заподіяння шкоди відповідають за ст. 1187 ЦК України [8].

Основною перевагою укладання договорів з урахуванням форс – мажорних обставин є саме виважений їх перелік. Підставами, на розсуд сторін, можуть визначатись і особливі умови звільнення (наприклад, встановлена кількість опадів, за котрих переправа вантажу буде недоцільною) або інші уточнюючі обставини, які визначаються для того, щоб запобігти подвійному їх трактуванню.

Необхідно зауважити, що форс – мажор існує лише у договірних зобов’язаннях, тоді як непереборна сила охоплює всю сферу цивільно – правових зобов’язань як договірних, так і деліктних (не договірних). Як вбачається форс – мажор суттєво відрізняється від непереборної сили і у першу чергу конкретністю, яка значною мірою спрощує регулювання відносин при виникненні обставин звільнення від відповідальності [2].

Форс – мажорні обставини завжди припускають відсутність вини сторін, тому їх настання є підставою звільнення сторони від відповідальності за невиконання зобов’язання. При цьому вона не відшкодовує іншій стороні збитки. Але навіть, якщо до контракту включене застереження про джерела підвищеної небезпеки або форс – мажору, і обумовлена в контракті обставина настала, сторона не звільняється від відповідальності автоматично. Сторона, яка бажає зняти з себе відповідальність, має довести, що саме ця обставина:

дійсно перешкодила виконанню договору;

знаходилася поза контролем сторони, що не виконала зобов’язання.

Ступінь захисту від відповідальності залежить від застосувального права. Наприклад, контракт, який регулюється шведським законодавством підпадатиме під вузьку доктрину звільнення від відповідальності. Згідно зі шведським законодавством, сторона звільняється від виконання зобов’язання лише тоді, коли виконанню заважали дуже обтяжливі обставини, по суті, такі, що прирівнюються до Світової війни. Навпаки, контракт, який регулюється законодавством країн, що розвиваються, скоріш за все буде підданий дуже дозвільній доктрині звільнення від відповідальності. Однак ніщо не заважає сторонам самостійно передбачити або уточнити перелік обставин, які сторони будуть вважати форс – мажором, якщо застосувальне право з якихось причин не влаштовує сторони у частині визначення ним форс – мажорних обставин, враховуючи звичайно, обов’язкові норми цього права [1].

При складанні форс – мажорного застереження в контракті необхідно чітко визначити, що наведений перелік не є вичерпним і може включати всі інші обставини, які відповідно до застосувального права підпадають під поняття форс – мажору. Слід мати на увазі, що суди досить часто відмовляють у звільненні від відповідальності стороні, яка постраждала від конкретної обставини, якщо вона є несхожою з перерахованими в застереженні обставинами. Уникнути цієї проблеми можна – в застереженні слід передбачити, що воно охоплює будь – яку іншу надзвичайну обставину, незалежно від її схожості з перерахованими в ньому обставинами. Сучасний приклад застереження можна подивитися у Додатку В.

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідаль­ності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого. У першому випадку слід довести:

а) наявність обставин неперебор­ної сили;

б) її надзвичайний характер;

в) не­можливість попередити за даних умов;

г) при­чинний зв'язок між даною обставиною і зав­даною шкодою. У даному випадку ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого [5].

До обставин, що звільняють володільця дже­рела підвищеної небезпеки від відповідальнос­ті за завдання шкоди, ЦК також відносить уми­сел потерпілого. Наприклад, громадянин кида­ється під колеса автомашини, внаслідок чого йому завдано ушкодження здоров'я. Потерпі­лий передбачав і бажав настання шкідливих на­слідків. За цих обставин відшкодування шко­ди потерпілому з боку володільця джерела під­вищеної небезпеки було б невиправданим.

Груба необережність потерпілого та матері­альне становище фізичної особи — володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами зменшення розміру відшкодування (див. комен­тар до ст. 1193, ДК) [6].

Щодо оператора ядерної установки, він звільняється від деліктної відповідальності, якщо ядерний інцидент виник безпосередньо як наслідок стихійного лиха виняткового характеру, збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання. Якщо оператор доведе, що ядерна шкода виникла повністю або частково внаслідок грубої недбалості якій завдана шкода, або внаслідок дії чи бездіяльності такої особи з наміром завдати шкоду, оператор за рішенням суду може звільнятися повністю або частково від обов’язку відшкодування шкоди, завданої такій особі [8].

Відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється Зако­ном України від 28 лютого 1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ядерна шкода підлягає відшкодуванню ви­ключно у формі грошової компенсації. Вона може бути відшкодована на підставі договору про відшкодування ядерної шкоди або рішен­ня суду. Так договір про відшкодування ядерної шкоди укладається між оператором з потерпілим за участю страховика (Іншого фінан­сового гаранта). Він потребує нотаріального посвідчення та повинен бути зареєстрований у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Укладаючи договір про відшкодування, потерпіла особа здійснює своє право на відшкодування ядерної шкоди. У разі недосягнення згоди між сторонами спір про відшкодування ядерної шкоди вирішується судом [8].

Відшкодування ядерної шкоди також вклю­чає кошти, які виплачуються з фондів соціального страхування та соціального забезпечення, фондів медичного страхування, а також кошти, які виплачуються у разі нещасного випадку на виробництві або на випадок професійних захворювань. Фонди, за рахунок яких здійснено відшкодування, та організації, які виплатили зазначені суми на відшкодування ядерної шкоди, мають право регресного позову до оператора. Оператор має право регресу лише у двох ви­падках: а) якщо це право передбачено письмовою угодою; б) проти фізичної особи, яка діяла або не діяла з наміром завдати шкоди, якщо в результаті дії або бездіяльності цієї особи стався ядерний інцидент [8].

Висновки

Проаналізувавши літературу з даної проблеми можна зробити такі висновки, що:

питання про відповідальність, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки не достатньо висвітлено у сучасній юридичній літературі;

існують різні визначення джерел підвищеної небезпеки та різні її види.

Визначення основних критеріїв звільнення від цивільно – правової відповідальності допоможе належним чином врегулювати відносини у цій сфері, а також обумовить недопущення зловживань та іншої діяльності недобросовісних учасників зобов’язань, що сприятиме зміцненню законності при укладанні договорів. Адже належне виконання договорів – це запорука стабільності економіки держави.

При формулюванні умов зовнішньоекономічного контракту про джерела підвищеної небезпеки сторони мають враховувати вимоги національного права, а також положення міжнародних угод, які застосовуються до контракту.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для ви­никнення відповідальності:

а) наявність шкоди;

б) протиправна дія заподіювача шкоди;

в) наяв­ність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Список використаної літератури

Баранова Л.Н. Понятие «неопределимая сила» и «форс - мажор» и их соотношение в гражданском праве // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. - № 11. – С. 13 – 15

Баранова Л.Н. Обставини, які звільняють від відповідальності в цивільному праві: Автореф. дис. канд.. юрид. наук. – Харків, 1998. – С 18

Боровська І. Зміст права на безпечне для життя і здоров’я довкілля як особистого цивільного права // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, Національна Академія 2004. – С. 265 – 267

Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №41. – С. 1264 - 1310

Кокот К. Форс – мажорне застереження у зовнішньоекономічному контракті: проблеми формулювання // Юридичний журнал. – листопад. - №11 (17). – 2003. – Юстиніан. – С. 71 – 74

Цивільне право України: Підручник: У 2 книгах/ О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. 2 – е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – кн. 1. – 659 – 664; кн. 2. – С. 526 – 535

Цивільний Кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.

Цивільний Кодекс України: Коментар /за ред. Харитонова Є.О. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2003. – С. 752 – 754, 771 – 775

Новицький И.Б. Римское право. – М., 1994. – С. 153

О. Хлонь Форс – мажор та непереборна сила: їх розмежування у цивільному праві // Право України. – 2005. - № 1. – С. 112 – 114

Додаток А

Стаття 1187. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

1. Джерелом підвищеної небезпеки є діяль­ність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, меха­нізмів та обладнання, використанням, збері­ганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і во­гненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійців­ських порід тощо, що створює підвищену не­безпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

2. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на від­повідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механіз­мом, іншим об'єктом, використання, зберіган­ня або утримання якого створює підвищену небезпеку.

3. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'­єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його ви­користання, зберігання або утримання, зобов'я­зана відшкодувати її на загальних підставах.

4. Якщо неправомірному заволодінню ін­шою особою транспортним засобом, механіз­мом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяль­ністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне зна­чення.

5. Особа, яка здійснює діяльність, що є дже­релом підвищеної небезпеки, відповідає за зав­дану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого [7].

Додаток Б

Стаття 1188. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки

1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кіль­кох джерел підвищеної небезпеки, відшкодо­вується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій зав­дано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодуван­ня визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

2. Якщо внаслідок взаємодії джерел підви­щеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зо­бов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини [7].

Додаток В

Сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов’язань за цим договором, якщо воно є наслідком обставин, які містяться у переліку наведеному нижче, але не обмежуються ним: стихійного лиха (наприклад, пожежі, повені, землетрусу, негоди, замерзання моря); військових конфліктів, військових переворотів, терористичних актів, включаючи біологічну та хімічну війну, спалахів інфекційних захворювань, епідемій, карантинів закриття морських проток, що лежать на звичайному морському шляху між портами відвантаження та розвантаження, громадянських хвилювань, масштабного страйку, обставин, що стали наслідком приписів, розпоряджень, наказів уряду або президента чи інших адміністративних або урядових обмежень, включаючи, але не обмежуючи, заборону експорту й імпорту або інше ліцензування, які впливають на виконання зобов’язань сторонами за цим договором, та інших обставин, що не залежать від волевиявлення і контролю сторін, незалежно від того, чи є вони схожими з перерахованими вище обставинами, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього договору за умови, що сторона, яка не виконала зобов’язання, вжила всіх можливих заходів для запобігання настанню цих обставин [5].




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconМатеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові
Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, за­подіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність...
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconУмови цивільно-правової відповідальності
Саме склад цивільного правопорушення є тим юридичним фактом, який поро­джує правовідносини між правопорушником і потерпі­лим й створює...
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки icon«Природні небезпеки, техногенні небезпеки, соціальні та політичні небезпеки»
Виверження вулканів, землетру­си, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють заги­бель багатьох тисяч людей, завдають...
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconЗагальні поняття про адміністративну відповідальність, адміністративна відповідальність неповнолітніх
Мовлюють для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним з видів...
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconКонституційна відповідальність урядів (органів виконавчої влади)
Сюди насамперед слід віднести політичну відповідальність уряду перед парламентом і відповідальність у порядку так званого імпічменту...
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconКримінальна відповідальність за особливо небезпечні суспільні злочини
Якщо через малозначність те чи інше діяння визнається злочином, про що вказано в ч. 2 ст. 7 Кк україни. Наявність чи відсутність...
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconЗакон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі
Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково п посилює, має зворотну дію в часі лише...
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconКримінальна відповідальність та її підстави
«закон про кримінальну відповідальність» (розділ II загальної частини). Кримінальний закон І закон про кримінальну відповідальність...
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconАдміністративна відповідальність
Відповідальність платників податків і зборів (обов'язкових платежів) за порушення податкового законодавства
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки iconПорядок укладання договору про матеріальну відповідальність”
Типовим договором про матеріальну відповідальність є укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы