Наукова картина світу та закономірності її зміни icon

Наукова картина світу та закономірності її зміни



НазваниеНаукова картина світу та закономірності її зміни
Дата конвертации10.07.2012
Размер247,21 Kb.
ТипЗакон
НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ ТА закономірності її зміни


МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ УКРАЇНИ Чернiвецький державний унiверситет iм. Ю. Федьковича РЕФЕРАТ з фiлософiї на тему: НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ЇЇ ЗМІНИВиконавець:здобувач кафедриоптоелектронiки Барасюк Я.М. м. Чернiвцi 1997 Зміст|Вступ |3 ||1. Про науку і наукову картину світу |4 ||2. Місце наукової картини світу в процесі наукового пізнання |7 ||3. Структура та зміни картини світу. Наукові революції |12 ||4. Закономірності зміни наукової картини світу |14 ||4.1 Неминучість зміни картини світу |15 ||4.2 Про закономірності зміни наукової картини світу |16 ||4.3. Умови та етапи зміни наукової картини світу |17 ||5. Про "здоровий консерватизм" |23 ||Висновки |26 ||Література |27 | Вступ Прблема визначення поняття "наукова картина світу" і їївзаємовідношення з наукою складна і в даний час обговорюється якфілософами, так і представниками природничих наук. Разом з тим історія природничих наук говорить про існування напротязі довгих періодів часу певної стійкої ідейної "атмосфери" іззагальних понять про властивості дійсності, під впливом яких розвиваєтьсянаука даного часу. Цю атмосферу прийнято називати "науковою картиноюсвіту". Вона визначає межі "розумних" з точки зору даної епохи гіпотез, атому стимулює постановку одних наукових проблем і, навпаки, не сприяє інавіть перешкоджає появі інших. Тим самим наукова картина світу задаєвизначений напрямок для розвитку і теорії (направляючи зусилля надослідження в цьому напрямку), і спостережень (для розвитку їх технічноїбази). 1. Про науку і наукову картину світу Науку звичайно визначають як особливу сферу духовної, саме,інтелектуальної діяльності людини і людства, ціллю якої є виробленнядостовірного знання про оточуючу нас дійсність. Разом з тим, наукоюназивають і сам результат цієї діяльності систему більш чи меншдостовірних знань про дану область дійсності в вигляді сукупностікількісних законів, загальних ідей-принципів, закінчених теорій, а такожнових робочих гіпотез (до останніх, як до частин науки що зазнаютьнайбільших змін, і відносяться слова "менш достовірних")[1]. З іншоїсторони, для науки характерне поступове накопичення ядра більш стійкихзнань, куда входять названі закони, принципи, і, головним чином, кількісна,математична сторона фізичних теорій. Справа в тому, що навіть спроможністьтієї чи іншої теорії передбачати нові явища (а це основний контрольцінності теорії) не виключає того, що дана теорія правильно відображаєтільки кількісну сторону явищ (в межах певної теорії). Разом з тим вонаможе давати помилкове пояснення природи явищ. Такими були, наприклад,теорія Птолемея в астрономії; теорії теплоти, електрики, магнетизму,побудовані на ідеях особливих невагомих рідин: теплороду і т.д. в фізиці.Взагалі по мірі загального розвитку науки виявляються все більш чітко імежі справедливості або степінь точності самих кількісних законів. Але все ж описане ядро знань, хоча і випробовує з плином часу певнізміни, складає базис науки. З розвитком знань базисні, або фундаментальнізакони, принципи, теорії досить рідко змінюються революційним шляхом,шляхом повного відкидання одних і введення нових (як це сталося припереході від арістотелівської до сучасної фізики). Такі теорії ізакономірності на протязі довгих проміжків часу збагачуються в узгодженні зпринципом відповідності. Останнє означає, що побудовані нові більш загальнітеорії і введені більш загальні закони зводяться до уже відомих припереході до розгляду явищ в більш обмеженій області простору, швидкостей іт.д. або на більш низькому рівні точності. (Наприклад, загальна іспеціальна теорія відносності до класичних теорій гравітації і механіки).Розкривається істинна суть постулатів, які іноді виявляються тільки"зеркально перевернутим" відображенням дійсності. Базис науки в свою чергу служить основою, на якій виникає та існуєбільш змінна складова науки галузь конкретних робочих гіпотез, щовимагають перевірки. (Сюда відноситься і "якісна", пояснююча причиничастина фізичних теорій.) Перевірка їх проводиться по мірі розвитку технікиексперименту, приймачів інформації, методів їх обробки, логічного таматематичного апарату науки. Тоді гіпотеза або переходить в ранг строгихкількісних теорій і в деякій мірі поповнює собою базис, або відкидається якпомилкова або вичерпавша свої можливості наближеного (наприклад, на основіаналогії з чимось уже відомим) описання дійсності. Але одночасно із розвитком науки, як процесу накопиченняконтролюємих знань, на її основі, із найбільш загальних її гіпотез виникає"ідейна надбудова" формується гіпотетична єдина система представленьмодель загальної побудови дійсності, точніше її конкретного аспектуфізичного, біологічного, астрономічного. Крім знань про закономірності,характерні для даного аспекту дійсності, така модель включає і поняття про"правила поведінки" пізнаючого її розуму про логіку та критерій "здоровогоглузду" для даної моделі. Така цілісна система ідей і понять складаєнаукову картину світу[2]. Наукова картина світу виникає як результат підсвідомої екстраполяціїбільш достовірного, проте обмеженого знання на всю дійсність, на область деповна перевірка ідей принципово недосяжна. В створенні наукової картинисвіту проявляється властивість людського розуму завжди розповсюджуватизнання далеко за межі досвіду, необхідного для життя, за межі їхпрактичного використання, і із будь якого малого набору фактів дорисовувативесь видимий навколишній світ. Робиться це тим більш вільніше, чим менше єопорних фактів (менш строгий контроль), про що говорить поява міфів і казоккосмологічного та космогонічного змісту в усіх народів перед тим, як у нихпоявилася точна наука. На відмінну від науки, точніше від деяких наукових гіпотез, науковакартина світу не може перетворитися в строгу теорію, так як це була бтеорія "усієї дійсності", усіх можливих, наприклад, біологічних чиастрономічних явищ. Але дійсність невичерпна і процес пізнання їїбезмежний[4]. Наукова картина світу не може перейти в ранг строгих теорій і тому,що вона є результатом дуже далеких екстраполяцій відомого на такі безмежніоб'єми невідомого, в яких можуть існувати поки що недоступні нам закони іформи самої матерії. Але хоча наперед ясно (для усіх, хто задумується над цим), що науковакартина світу тільки тимчасова модель дійсності, без її побудови та безсприйняття її як достатньо надійного (на значному проміжку часу)відображення дійсності людський розум не міг би просуватися дальше впізнанні світу. Адже побудова картини, моделі світу це, по суті,постулювання (на основі накопиченого досвіду) універсальності законівприроди, які відкриваються і в кінці кінців загальної впорядкованостіоб'єктивного світу, без чого неможлива ніяка теорія про нього, крім як проповний хаос, недоступний пізнанню. 2. Місце наукової картини світу в процесі наукового пізнання Наукова творчість і створення наукової картини світу різні, хоча івзаємозв'язані елементи одного нескінченого процесу осмислення і пізнанняоб'єктивної дійсності, в якому можна виділити три основні елементи. По-перше, це зміст процесу: накопичення інформації шляхом спостереження івідкриття явищ; обробка інформації з допомогою технічних засобів(наприклад, класифікація); нарешті, це процес осмислення інформації шляхомвисунення робочих гіпотез про зв'язок явищ між собою та про їхню природу;перевірка гіпотез шляхом постановки контрольного експерименту або новихспостережень з метою побкдови нової кількісної теорії даної сукупностіявищ. Другим елементом наукового пізнання можна назвати засоби і умови йогоздійснення: засоби одержання і обробки інформації і, як уже говорилося,певну ідейну атмосферу, яка ніби визначає точку зору на одержану сукупністьспостережених фактів (наукову картину світу). Третім елементом процесу наукового пізнання є його результати:конкретні кількісні чи якісні закони, принципи; певне прийняте тлумаченнязнову відкритих явищ наприклад, як свідоцтва існування нових об'єктів(відкриття пульсарів по особливих періодичних радіосигналах); це, накінець,теорія явищ і об'єктів. Конкретні результати науки складають її зростаючеядро, базис. На його основі формуються прикладні науки, які використовуютьдосягнення науки в техніці та повсякденному житті. В свою чергу ядрооточене менш стійкою атмосферою робочих гіпотез про окремі групи явищ.Разом з тим, екстраполяція за межі доступного в дану епоху можливогодосвіду нових одержаних знань доповнює і уточнює існуючу картину світу,або, наприклад, показує її неспроможність, і тоді зароджуються нові ідеїдля закладки нової наукової картини світу. Таким чином, картина світуявляється і умовою, і результатом розвитку науки, направляє науковедослідження і змінюється сама по принципу зворотнього зв'язку. Історична роль кожної наукової картини світу створювати деякийескіз, або гіпотетичний каркас дійсності, який накладає певні обмеження нахарактер можливих нових гіпотез для пояснення тих чи інших нових явищ.Подібно силовому полю, картина світу немов би направляє рух думки,організовує її в осмисленні дійсності. А так як кожна істинна картина світусама опирається на попередні досягнення науки, являючись гранично широкоюгіпотезою екстраполяцією знань, то, організовуючи дослідження в певномунапрямку, вона сприяє здійсненню цілеспрямованої перевірки самої себеперевірки степені істинності прийнятої моделі дійсності. В процесіперевірки одні деталі картини світу підтверджуються і переходять в рангдостовірних знань, другі, навпаки, протирічать дійсності і відкидаються.Але, напевне, і в науковій картині світу є своє незмінне ядро, щозберігається при заміні однієї картини іншою. Наукова картина світу по визначенню принципово відрізняється віднауки: наукове знання завжди фрагментарне, хоча в межах кожного фрагменту(опису частини дійсності) воно може бути достовірним (хоча б на довгийперіод часу). Наукова картина світу навпаки, завжди цілісна,загальноохоплююча. Уже тому вона завжди гіпотетична, так як не ставитьобмежень для справедливості складових її ідей. А якщо б поставила, топеретворилася б в достовірне, але фрагментарне, обмежене знання (внауку)[1]. Саме цілісність, те, що вона складає завершену систему, прирікаєкожну наукову картину світу, точніше, картину світу кожної епохи на повнузміну, загибель без остатку, без ядра. Така ж, відмітимо, доля і якіснихфізичних теорій, які являючись також закінченими локальними, частковимисистемами, рано чи пізно уступають місце іншим, більш відповідаючимдосвіду, але також тимчасовим системам. Навпаки, ядро науки являє собоюсуму відомостей про природу не зв'язаних в одну жорстку систему, і томузберігається, хоча б в ньому і залишився єдиний принцип природи, щовитримав випробування часом. Зрозуміло, розвиток науки виробив ряд ідей, достатньо стійких, які вякості найбільш загальних принципів природи входять в кожну слідуюючу,навіть радикально змінену картину світу. Такими є ідеї причинно-наслідковихзв'язків, детермінізму, принципу збереження енергії і т.д. Але вони тількибудівельний матеріал (подібно цеглинкам, які можуть бути використані порізному), не створюючи окремо і без певного внутрішньго зв'язку ніякої"картини". Більш того саме на рівні картини світу як принципового гіпотетичногоосмислення дійсності, в умовах більш вільного польоту думки, можутьвиникнути глибокі нові ідеї, прояв яких неможливий в ортодоксальній науці,обмеженій рамками доступного досвіду і загальноприйнитої поки що науковоїкартини світу. Виникнення нестандартних (проте достатньо наукових) ідей іконцепцій може говорити про появу перших паростків нових уявлень про світ,нової картини світу. Але потрібно пам'ятати, що для подібного відриву відтрадицій потрібен достатній запас "пального" нових фактів і знань просучасний стан даної галузі науки. Так, саме в рамках сучасної космологічноїкартини світу зароджуються крамольні сумніви в справедливості, здавалосьби, споконвічних незаперечних принципів, як закон збереження енергії чипринцип росту ентропії, при переході до надгалактичних масштабів всесвіту. І хоча історичний досвід фізики показує, що подібні сумніви частоявлялися неспроможніми, більша свобода обговорення можливості такогопрушення традиційних принципів, гострота спорів (на достатньо високомурівні наукової компетентності) несподівано народжували істину відкривалинезвідані пласти нових властивостей дійсності). Картина світу, з одного боку, грає роль "форми", в відповідності зякою будуються наукові інтерпретації нового досвіду та спостережень, покинові факти не "перелиються через краї", вимагаючи створення новоїформи. З іншої сторони, картина світу розкриває іноді зовсім несподіванонавіть для її "архітекторів" нові далекі горизонти, куди направляєтьсятворча думка найбільш проникливих дослідників і де їм іноді вдаєтьсязаглянути в далеке майбутнє: вловити риси дійсності, достовірність якихвстановлюється через століття (наприклад, такими були дивовижніпередбачення Бруно, Ламберта, Лапласа)[3]. Наукова картина світу в кожну епоху показує ступінь наближеннясучасної науки до відображення дійсності. З накопиченням знань, підвищеннямточності спостережень та вимірювань можуть бути одержані підтвердженняправильності тих чи інших деталей цієї моделі дійсності. Тоді вони, ставшиточними знаннями, переходять з наукової картини світу (із ідейноїнадбудови) в галузь науки, поповнюючи запас достовірних наукових знань.Так, бувша спочатку, по суті моделлю Всесвіту, конкретна система світуКоперника (не принцип геліоцентризму, не ідея рухомості Землі, чивідкидання невагомості інших тіл, що було геніальною догадкою про істинніриси світу), з часом уточнена і більш обгрунтована, перейшла в своїйголовній, планетарній частині в розряд достовірних об'єктивних знань точнутеорію будови сонячної системи. Проте інші її деталі (абсолютне значенняпринципу "геліоцентризму", сфера нерухомих зірок) були відкинуті ужеДж. Бруно, який, по суті, почав створення нової астрономічної картинисвіту. Разом з тим, розширюючись за рахунок деталей картини світу, ядродостовірних знань росте, але зовсім не зменшує загального об'єму картинисвіту, так як у неї немає "зовнішньої межі". Моделювання навколишньоїдійсності розширюється в глубину і в шир безмежно, а в фонд науки в неї йдезавжди обмежена частина. Проте залишаючись без своїх визначальних елементів, картина світу ужене може існувати як цілісна система в такому неповноцінному вигляді. ТомуБруно, відкинувши центральне положення Сонця по відношенню до всьогоВсесвіту (такою була суть початкового геліоцентризму Коперника), зруйнувавкартину світу Коперника, вперше накидавши по суті ескіз ньютонівськогобезмежного Всесвіту. Крім того, відмітимо ще одну додаткову роль картини світу. Кожнамодель, якщо вона не є якоюсь довільною видумкою, а являєтьсяекстраполяцією спостережень, експериментів, в тій чи іншій степеніобав'язково відображає якісь риси дійсності. Проте при цьому вона може бутиі зеркально перевернутим відображенням (як система Птолемея) або можевідображати існуючу кількісну аналогію між процесами різної природи (ідеятеплороду та інших особливих "рідин", що використовувалась для описутеплових та електромагнітних процесів у фізиці). Тому і після виявленнятого, що модель була "перевернутою", і після відкриття істинної природиявищ така модель часто з успіхом продовжує використовуватись для спрощенняописання явищ (наприклад, описання видимого руху сонця в наші дніпроводиться в геоцентричних координатах). Але різниця в тому, що ця модельвикористовується тепер тільки як зручний метод, з повним усвідомленням їїумовності. Науки в сучасному природознавстві поділяють на фундаментальні, чиуніверсальні, і предметні, спеціалізовані. До перших відноситься тількифізика, так як вона описує матерію в її найбільш простій, елементарнійформі. Усі решта науки вивчають більш високоорганізовані і уже томуіндивідуалізовані форми матерії. Звідси слідує, що універсальною науковоюкартиною світу можна називати тільки фізичну[2]. Разом з тим, існуванняінших аспектів дійсності дозволяє говорити про відповідну часткову, чилокальну картину світу: хімічну, біологічну, астрономічну, і навіть більшвузьку: астрофізичну, космологічну... По суті, і фізична картина світу вцьому розумінні локальна описує свій переріз, аспект дійсності. Проте вонауніверсальна, оскільки закони фізики лежать в основі усіх інших. 3. Структура та зміни картини світу. Наукові революції На основі довгої історії вивчення Всесвіту можна побачити, що вкожній картині світу виділяються три складових елемени: 1) уявлення проматеріальну першооснову (про природу спостережуваних об'єктів); 2) уявленняпро механізм спостережуваних об'єктів, інакше, про механізм здійсненняпроцесів, явищ, в яких приймають участь спостережувані об'єкти; 3)уявлення про структуру, масштаби, способи існування (стаціонарність,змінність, розвиток) цілого. Перший елемент індивідуальний для кожної картини світу. Для сучасноїастрономічної це характерні форми матерії в Космосі в вигляді згустківгарячої плазми із сильно стиснутим ядром та власним ядерним джереломенергії зірок різних типів аж до нейтронних і навіть баріонних (щоскладаються із ще більш важких, нестійких часток гіпертонів[3]), а також ввигляді неймовірно розрідженого, що не має власних джерел енергії газово-пилового середовища в міжзоряному та міжгалактичному просторі. Вастрономічну картину світу міцно ввійшов і образ чорної діркиколлапсувавшої зірки із масою від 5,5 до 109 мас Сонця. Крім того вякості матеріального об'єкту в астрономічній картині світу фігуруютьпронизуючі космічний простір потоки високоенергетичних часток космічніпромені та фонове (реліктове) випромінювання з температурою біля 3 К. Востанні роки все більше місце в цій картині світу починає займати таємничаприхована маса, що опосередковано проявляється, проте поки що не відоманауці (можливо вагоме нейтрино). Другий елемент астрономічної картини світу це віломі в фізиці сили, що переважають в космосі: перш за все, гравітаціята ядерні сили (в сучасній картині світу все більшу роль відіграє іврахування електромагнітних сил). Третій елемент найбільш індивідуальний і в астрономічній картинісвіту не потребує пояснення: це загальний "вигляд" мислимого всесвіту вусій багатогранності його частин. Зміна картини світу може полягати в зміні чи доповненні перших двохелементів. Але більш радикальними є зміни третього елемента, колизмінюється уявлення про загальну схему, структуру, масштаби, стан Всесвіту.Більше того, зміна третього елемента може зачепити і головний стержень будьякої картини світу її фізичний фундамент (елементи фізичної картинисвіту). В цьому випадку відбувається загальна, що відображається на усіхобластях науки і в цьому смислі універсальна революція в природознавстві.Так, в свій час зміна картини світу, почата Коперником з повного переворотуастрономічної схеми Птолемея, в самій основі змінила уявлення про склад тавластивості небесних тіл, а також про причину їх руху. Це заставилофізиків, перш за все Галілея, зовсім відмовитися від існувавшої ізагальноприйнитої тоді арістотелівської картини світу. В даний час вкартині "гарячого" всесвіту космологи знову підкопуються під фундаментсучасної фізики; в усякому разі космологія уже ставить проблему суттєвогопоглиблення основ фізичної картини світу. Проте революційна зміна картини світу може носити і місцевий,частковий характер, якщо мова йде про зміну локальної картини світу,наприклад астрономічної. Адже будь яка картина світу в усіх своїх елементахє принципово абстрактною побудовою, що і дозволяє їй бутизагальноохоплюючою. Останнє вимушує її на повну зміну, коли накопиченізнання створять основу для виникнення нової такої ж всеохватноїекстраполяції, яка не може бути узагальненням іншої такої ж всеохватноїгіпотези екстраполяції попереднього стану знань. 4. Закономірності зміни наукової картини світу А тепер, розглянувши взаємовідношення науки і наукової картини світу,більш детально зупинимось на закономірностях зміни картини світу. Можнапоставити такі запитання. 1. Чи закономірна зміна картини світу, чи вона єнеминучою і чи є надія з накопиченням достовірних знань створити "вічну"правильну картину світу? 2. Чи існують стійкі закони зміни наукової картинисвіту та формування нової? 3. Якою є практична цінність вивчення розвиткунаукової картини світу? І чи так уже справедлявий афоризм, що "історіявчить тільки тому, що у неї ніхто, ніколи і нічому не вчився" 4.1. Неминучість зміни картини світу Як уже говорилося, претензія на всеосяжність прирікає кожну науковукартину світу на її зміну та заміну новою. З накопиченням відомостей просвіт пояснююча картина рано чи пізно приходить в розбіжність ізспостереженнями. І оскільки процес пізнання безмежний, створення вічноїкартини світу неможливе. Наукова картина світу служить допоміжним "риштуванням", "відливочноюформою" для максимального розвитку можливих наслідків її основних положеньсуті розглядаємих об'єктів та процесів в оточуючому Всесвіті (що ранішебуло названо першим і другим елементами картини світу). На еволюційномуетапі розвитку наукового пізнання самі ці елементи доповнюються новимиданими, не змінюючись по суті (не відкидаючи уже існуючих понять відноснозмісту цих елементів). Наслідки ж їх формуються в вигляді конкретнихгранично широких гіпотез, моделей того чи іншого аспектів дійсності,створюючих третій елемент картини світу (наприклад, різні варіантигеоцентричної картини світу). Тут картина світу об'єднуєтьєя власне знаукою: з її теоретичною частиною. Третій елемент картини світу цепов'язані в систему немов би "заголовки" теорій, які в подальшому абовідкидаються, або перетворюються в підтверджені досвідом довготривалітеорії. Разом з тим, ні одна наукова картина світу не зникає безслідно. Їїнайбільш удачні моделі (третій елемент), як уже говорилося, продовжуютьнерідко використовуватись, але уже тільки як умовні удобні способи дляописання певних явищ. Так було і з моделями теплороду та інших невагомихрідин, образи яких, але уже як чисто допоміжні, математичні та фізичнімоделі живуть в сучасних аспектах фізики в магнітогідродинаміці, в образах"потоку енергії" і т. д[2]. 4.2. Про закономірності зміни наукової картини світу Питання про закономірності самого процесу зміни наукової картинисвіту і формування нової картини світу представляється найбільш суттєвим впроблемі загальних закономірностей розвитку науковогопізнання. В даний час практично загальнопризнано, що розвиток знань іде нетільки спокійним, еволюційним шляхом поступового кількісного накопиченнязнань, що вкладаються в рамки загальноприйнятих в дану епоху понять, але іпереживає бурні періоди ревізії основ і висунення нових нетрадиційнихпояснень, несумісних із попередніми. І якщо ці нові ідеї перемагають, токажуть, що відбулася наукова революція. Але в відношенні того, що ж при цихпотрясіннях змінюється революційним шляхом, в чому зміст тої чи іншоїнаукової революції, існує велика путаниця. Нерідко окремі вражаючі події:ввід нових типів інструментів, відкриття окремих дивних явищ, об'єктів ізакономірностей і називають науковою революцією. Але це помилка: тут невідбувається примусового перевороту, ломки чого небудь. Приймаються новіінструменти, ніхто не старається "закрити" обгрунтоване спостереженнявідкриття нового явища чи закону. Навіть зовсім нова модель (Коперник) невикликає опору до того часу, поки не виясниться, що вона вимагає відмовивід якихось привичних фундаментальних принципів. Тільки ставша явною вимогазміни фундаментальних ідей викликає спочатку сильний опір. І тільки врезультаті такої зміни створюється нова ідейна основа, що визначаєподальший рух наукового пізнання його темпи, і навіть його найближчі цілі,які, в свою чергу, направляють експеримент і спостереження та стимулюютьрозвиток їх технічної бази (В. Гершель, В. Парсонс, Е. Хаббл). Тількице і можна назвати науковою революцією. Таким чином, поняття наукової революції як примусового, викликаючогоопір перевороту в області фундаментальних ідей, уже по визначенню можевідноситися лише до ідейної надбудови над наукою як системою достовірнихекспериментальних та теоретичних знань. 4.3. Умови та етапи зміни наукової картини світу Кризова передреволюційна ситуація в науці виникає або з відкриттямнових явищ, які не можна пояснити в рамках традиційної картини світу, або зпоявою внутрішніх протирічь в традиційних теоріях, які не можна пояснити врамках цієї теорії (фотометричний та гравітаційний парадокси, тепловасмерть Всесвіту, парадокс незмінності швидкості світла в дослідіМайкельсона, "ультрафіолетова катастрофа"...). Проте нетрадиційна ідея, висунена для пояснення одного ізольованогонезрозумілого явища, навіть якщо вона буде правильною, не викличе науковоїреволюції, так як про ізольоване явище, враховуючи його багатосторонність,завжди можна висловити різні ідеї, знайти його схожість з різними ужевідомими явищами. Тому ідеї про окремі загадкові явища (наприклад, проТунгусський метеорит) непереконливі, і такі ідеї звичайно не мають шансівоволодіти масами, та перетворитись в загальноприйняті. Більш переконливоюідея може стати, якщо вона пояснює цілу сукупність явищ, реально зв'язанихміж собою, але або не пояснених до цього часу, або пояснених незадовільно. Дякуючи винахідливості людського розуму завжди вдається створитиспочатку і в рамках традиційної картини світу нову конструкцію із старихідей для пояснення будь яких загадкових явищ. Так було з системою Птолемея,із схемою пояснення болідів і аеролітів у Штульца [3]. Так було зпояснюючою моделлю Лоренца-Фіцджеральда представленням про реальнестиснення рухомих тіл за рахунок внутрішніх електромагнітних сил. Пуанкаре,в свою чергу, доповнив це постулатом неможливості виявлення абсолютноїсистеми відліку (ефіру) і ввів для пояснення такої ситуації свої"постулати відносності" усе іще в рамках традиційних механічних таелектродинамічних понять. Проте в цих побудовах уже формувалися деталінової картини світу. Цьому процесу підготовки та здійснення ломки старої картини світухарактерний чіткий розподіл його головних учасників. Той, хто ухитряєтьсянемов би розв'язати протиріччя, що накопичились на даний час, з допомогоюабстрактної конструкції в рамках традиційних понять (це за звичай один чикілька дослідників), може бути названий "захисником традицій". Він недопускає і думки про чреватість своєї пояснювальної конструкції новими"вибуховими" ідеями (той же Лоренц, Пуанкаре, рівно як і Птолемей із своєюгеніальною ідеєю екванта). Слідуючим виступає "генератор" нової фундаментальної ідеї (якийзавжди одноосібно робить цей вирішальний крок, різко відриваючись від своїхсучасників). Оскільки він не тратить сил на встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами (в число яких входить і нове, самезагадкове) і не являється автором пояснюючої схеми, йому легше критичнопідійти до неї і побачити в цій уже готовій схемі певну істотню неполадку:від невідповідності із спостереженнями до логічної невідповідності. Останнєпідштовхує його на пошуки та вказує шлях принципово нового рішення, тоді якневідповідність із спостереженнями іще не підказує способу розв'язанняпротиріччя. (Генераторами революційних ідей були Коперник, Хладні,Ейнштейн.) Висуваючи нову фундаментальну ідею, дослідник, як правило, сам іще неусвідомлює повністю глибини цієї ідеї, її сили, оскільки іще "дихаєповітрям" традиційної ідейної атмосфери. Революційна суть нової ідеїзвичайно розкривається багатьма авторами ідей-наслідків, які розвиваючисьпосилюють революційний процес ломки старої картини світу. (Такими булиреволюційні ідеї Бруно, Кеплера, Декарта, Канта, Фрідмана, Галілея...). Завершальний крок синтез проміжних результатів відкриттів,роздумів, висновків робить знову ж таки, звичайно, один великий теоретик.Він формує каркас нової наукової картини світу і, на відміну від"генератора", може бути названим (якщо логічно розвивати термінологію)"синтезатором", чи інтегратором її (Арістотель, Ньютон, Ейнштейн). Нарешті, не всяка революційна ідея, вірніше, не в усякий час,спроможна викликати революцію, здійснивши примусову зміну загальноприйнятоїкартини світу. Це може мати місце тільки в умовах, коли створена уже єдинанаука як система із достовірних фактів та зв'язуючих їх теорій, та їїідейна надбудова авторитетна для переважної більшості система поглядів,інакше, наукова картина світу. Ось чому наукова революція була неможлива вдавньогрецькій доарістотелівській натурфілософії. Суть наукової революції завжди зміна протилежних взаємовиключаючихідей. Така зміна може мати характер явного, зеркального перевороту, колиосновна ідея та зв'язана з нею модель світу замінювалась на протилежну, щоне зводилась до попередньої по своїй суті та змісту. Менш наглядним переворотом може здатися універсальна фізичнареволюція Ейнштейна. Часто її розуміють як узагальнення ньютонівськоїфізичної теорії. Насправді революцією було не узагальнення ньютонівськоїтеорії (яка сама взагалі не відкидалась для своєї області), а повневідкидання "ньютонівської картини світу". Повністю була відкинута (і вцьомусмислі перевернута) картина абсолютних (незалежних) категорій "простір","час", "маса", "сила" (тяжіння). Простір (його геометрія) виявився залежнимвід маси зв'язаної з ним матерії; маса матеріального тіла, як і течія часув даній матеріальній системі, від швидкості руху системи в якійпроводиться вимірювання. Революції Коперника та Хланді можна назвати унікальними понаглядності перевороту (при всій відмінності їх масштабів)[3]. Адже важкоуявити повторне настільки "зеркальне" відображення дійсності. Напевне, такіреволюції завершують собою деякий початковий етап еволюційно-революційногошляху розвитку прогресу наукового пізнання в цілому, коли приходилосьзаміняти картину світу, що склалась на початку зародженняекспериментального знання під впливом ще більш ранніх світогляднихфілософських уявлень. Революція Ейнштейна почала собою новий, більш складний етап розвиткукартини світу в епоху зрілої науки: зміну однієї достовірно науковоїкартини світу другою "локально" іще більш досконалою, що відображає більшглибокі властивості дійсності. На відміну від використання комбінаціїстарих ідей в нових умовах, що може викликати революційний переворот, ідеяЕйнштейна це подальше узагальнення окремих глибоких здогадів, окремихпринципів минулого давньої ідеї відносності руху, принципу відносностіГалілея, перших здогадок про зв'язок матерії і простору (Арістотель,Ріман). Це є геніальне узагальнення всього віковічного досвіду людства,його роздумів над глибинними властивостями Всесвіту. Таким же шляхом, напевне, йшов Кеплер, зумівший, як ми бачили,звільнитись від загальної "одержимості округленістю". Замість ототожненнядосконалості небесних рухів із їх круговим характером, він відродив іузагальнив давні догадки піфагорійців, які вловили вищу, числову гармонію ітим самим кількісну закономірність Всесвіту в правильних кількіснихвідношеннях величин в природі, дякуючи чому таке устройство і порівнювалосьними з музикою, де гармонія визначається подібними співвідношеннями висотизвуків ("музика сфер") [4]. По суті, піфагорійці першими проголосили"антропний принцип" Всесвіту, котрий, таким чином, не був відкритим вперше,а тільки відроджений в наші дні і суть якого в тому, що будова Всесвітусприятлива іменно для існування людини (принцип гармоній людини та світу). Між іншим можна відмітити, що картина світу, закладена Ейнштейном,займає особливе місце в історії розвитку знань ще й тому, що це завершенняпочатого Арістотелем першого витка спіралі на шляху до пізнаннякосмологічно суттєвих рис Всесвіту. Особистість Ейнштейна як вченого унікальна ще й в тому відношенні, щовін виступив як генератор фундаментальної революційної ідеї, і якінтегратор та конструктор нової фізичної картини світу, об'єднавши в собітаким чином і Коперника, і Ньютона. На відміну від зміни наукових теорій, при зміні наукової картинисвіту, принцип відповідності уже не виконується в прямому його смислі.Нагадаємо, що його суть в вимозі, щоб нова теорія, більш широка, включала всебе стару як частковий чи граничний випадок. Ні геоцентризм, ні твердження про стаціонарність "Всесвіту в цілому"не могли бути "частковим випадком" більш загальної, відповідно,геліоцентричної моделі Коперника, чи концепції нестаціонарного ВсесвітуФрідмана. Уявлення про "плоский" нескінченний абсолютний простірньютонівської картини світу, про можливість пустоти такого простору немогло бути "частковим випадком" криволінійного, нерозривно зв'язаного зматерією простору, з його залежними, відносними параметрами в фізичнійкартині світу Ейнштейна. Нова картина світу не може бути зведена до старої, так як обидві,будучи взаємновиключаючими претендують на описання "всієї дійсності". Навідміну від наукової теорії, наукова картина світу завжди безмежна,оскільки вона є гранично широкою екстраполяцією теорії. Але все ж відповідність в якомусь смислі повинна мати місце і в цьомувипадку при революційному переході від однієї картини світу до іншої(наприклад від геоцентричної до геліоцентричної). Адже навіть самі грубіспостереження, поверхневий, але достатньо довгий досвід завжди приводятьдо встановлення якихось вірних причинно-наслідкових зв'язків між подіями,тільки неправильно пояснених. Зводимість більш зрілої наукової картинисвіту до більш примітивної (але також науцї в тому смислі, що вона єузагальненням досвіду, узагальнень) виражається в тому, що можна назвати"принципом нерозрізнимості", недостатності "розрізняючої здатностісвітогляду" (якщо допустити аналогію з розрізняючою здатністютелескопа)[3]. Вона визначається не тільки станом технічної базиспостережень і досліджень природи, але іще залежить від загального запасуінформації про оточуючий світ, від накопиченого досвіду логічного аналізуцієї інформації, широти кругозору, визначається загальним світоглядом. Так, до пори до часу засоби спостереження не дозволяли безпосередньозробити правильний вибір між геоцентричним і геліоцентричним поясненнямруху світил. Вибір робився на основі грубого досвіду, безпосередніхвідчуттів ("нерухомості Землі", наприклад), а також на основі і під впливомзагальних світоглядних уявлень, вироблених на ранніх донаукових етапахформування наукової картини. Разом з тим навіть в ті далекі часи появлялись і перші геніальноправильні здогади геліоцентричне чи подібне (піфагорійське) пояснення рухусвітил, що включало ідею рухомості і самої землі, що було універсальнимрозширенням, екстраполяцією одного із перших принципів відносності руху.Це говорить про дивну спроможність людського розуму помічати дійснийзв'язок речей в результаті логічного аналізу навіть слабкого потокуінформації, виділяти головне в ньому. 5. Про "здоровий консерватизм" Революційний характер зміни наукової картини світу говорить не тількипро консерватизм прибічників існуючої картини світу, але і про міцність її,що частково виправдовує її захисників, робить іх консерватизм "здоровим",адже в ньому проявляється обгрунтованість кожної наукової картини світуусім попереднім запасом знань. Нова фундаментальна революційна ідея повиннавитримати суровий екзамен критики з її сторони, щоб одержати право нажиття, а тим більше на роль нового керівного принципу, який претендує нате, щоб змінити собою попередні усталені уявлення. З розвитком і ростом ядра достовірних наукових знань про існуваннявсе більш різносторонніх об'єктів, явищ, закономірностей, про зв'язки міжявищами (що оформлюється в підтверджені досвідом і практикою кількіснітеорії) все більш міцною стає і наукова ідейна атмосфера, що формується націй основі, із гранично широких екстраполяцій цих теорій, інакше науковакартина світу. Щоб піднятися на іще більш високий щабель розуміння тих чи іншихявищ, а до того усвідомити помилковість існуючої картини світу і перебороти"тяжіння" усталених уявлень, потрібна все більша "друга космічна швидкість"і, як наслідок, все більш ефективне "пальне", головними компонентами якогов даному випадку служать відкриття нових незвичайних фактів, явищ,закономірностей та все більш глибокий аналіз і перевірка уже існуючихтеорій, аж до ревізії їх основ. Звідси можна зробити висновок, що з розвитком науки революційніпотрясіння в тій ідейній атмосфері, яка нею ж виробляється її ж і живить. Внауковій картині світу вони хоча і залишаються неминучими, проте стають всебільш важко здійсненними, так як означають прорив у все більші глибинирозуміння навколишньої дійсності. Що стосується останнього питання чи можна і потрібно вчитися вісторії, то відповідь на нього дає сама історія розвитку знань. Згадаємо,шо Коперник прямо опирався на ідеї давньогрецьких негеоцентристівпіфагорійців, а, можливо, і геліоцентристів (Арістарха Самосського).Могутній стимул до пошуків числових закономірностей, що лежать в основінаукової картини світу, одержав від піфагорійців Кеплер. Галілей йшов довершин своєї нової механіки, створюючи науку про рух в мисленних спорах зАрістотелем. Бруно ввібрав в себе мудрість не тільки античнихнатурфілософів, а й філософські роздуми східних мудреців і своїх більшблизьких попередників епохи Відродження (Миколая Кузанського). А багатораніше європейських геліоцентристів (в Х столітті) великого вченогоСередньої Азії Біруні надихнули на свої нетрадиційні в епоху геліоцентризмувисловлювання (про можливу будову планетної системи з рухомою Землею) ідеївеликого індійського філософа Брахмагупти про рухомість Землі, протяжіння, про зміни Всесвіту в цілому... На плечі "гігантів" своїхбагаточисленних попередників опирався Ньютон, який, крім створення строгоїматематичної фізики, багато роздумував над "всесвітніми" екстраполяціями їїзаконів над проблемами картини світу. Не таким прямолінійним і явним був зв'язок ідей Ейнштейна зісторичним досвідом людства. На перший погляд на чисто інтуїтивному рівнівиникла його геніальна по простоті та сміливості ідея для розв'язання усіхпротирічь, що накопилися до кінця ХІХ початку ХХ століття, взагалівідказатися від розуміння як абсолютних сутностей простору, часу, маси,системи відліку. В дійсності в цьому кроці знайшов своє граничнеузагальнення весь історичний досвід осмислення навколишнього світу: древнійпринцип відносності руху і принцип відносності Галілея, доповненийПуанкаре, перші здогадки Арістотеля про глибокий зв'язок між властивостямипростору і матерії, проблемі, яку знову відродив в ХІХ ст. Г.Ріман, щопоставив в своїй узагальненій геометрії питання про причину метричнихвластивостей простору. В світлі цих фактів розкривається ще більш глибокийзміст наукової революції Ейнштейна: він не тільки розгромив ньютоніанськукартину світу, але й розкрив істинний зміст зв'язку матерії і просторузв'язку, який вперше знайшов відображення в геніальних здогадкахАрістотеля. І навіть, здавалось би, зовсім не мавший в минулому історичнихкоренів революційний ривок Фрідмана до картини нестаціонарного в ціломуВсесвіту міг так швидко перетворитися із чисто математичного рішення вмайже основний елемент нової фізико-космологічної картини світу тільки вобстановці історичної ідеї наскрізь еволюційного в своїх частинах Космосу. Висновки Таким чином, наукова картина світу це наслідок історичного досвідупізнання дійсності. Вона направляє дослідження та інтерпретацію їхрезультатів на протязі довгих періодів часу. По суті, вона заставляєдослідника не стільки свідомо вчитися у історії, скільки підневільнорухатися в руслі певних ідей, постулатів, загальних уявлень, інакше вруслі здорового глузду, з точки зору даної історичної епохи. Таким чиномвідомий афоризм про те, що ніхто не вчиться у історії, швищше відображаєлюдську самовпевненість, ніж дійсний стан речей. Разом з тим, не можна незгадати, що свідомий інтерес до істинної історії ідей збагачувало великихмудреців минулого та допомагало їм знайти правильний шлях в кризовихситуаціях в науці. Література1. Чолпан П.Ф. Курс физики. Методологические и философские вопросы.Киев: Выща школа, 1990.2. Готт В. С. Философские вопросы современной физики. М.: Высш. шк., 1972.3. Еремеева А.И. Астрономическая картина мира и ее творцы. М.: Наука , 1984.4. Планк М. Единство физической картины мира. М.: Наука, 1966.




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Наукова картина світу та закономірності її зміни iconНаукова картина світу та закономірності її зміни
Прблема визначення поняття "наукова картина світу" І її взаємовідношення з наукою складна І в даний час обговорюється як філософами,...
Наукова картина світу та закономірності її зміни iconНаукова картина світу та закономірності її зміни
Прблема визначення поняття "наукова картина світу" і її взаємовідношення з наукою складна і в даний час обговорюється як філософами,...
Наукова картина світу та закономірності її зміни iconЗакономірності та принципи навчання Закономірності навчання Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності
Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі й Істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність
Наукова картина світу та закономірності її зміни icon«Криміналістика»
Розвиток наукових уявлень про предмет криміналістики. Закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються криміналістикою: закономірності...
Наукова картина світу та закономірності її зміни icon«Криміналістика» м. Київ Завдання 1
Розвиток наукових уявлень про предмет криміналістики. Закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються криміналістикою: закономірності...
Наукова картина світу та закономірності її зміни icon«Криміналістика» м. Київ Завдання 1
Розвиток наукових уявлень про предмет криміналістики. Закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються криміналістикою: закономірності...
Наукова картина світу та закономірності її зміни iconГосподарство світу І України в другій половині 60-х — на початку 90-х років XX століття
Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в післявоєнний період. Реформа 1965 року: сутність І на­слідки....
Наукова картина світу та закономірності її зміни iconПредмет науки криміналістики
Розвиток наукових уявлень про предмет криміналістики. Закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються криміналістикою: закономірності...
Наукова картина світу та закономірності її зміни iconII. Догмати картина світу

Наукова картина світу та закономірності її зміни iconЗакономірності навчання Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності
Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі й Істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы