Ім\

Ім'я фізичної особи. Місце проживання фізичної особи Ім'я фізичної особи. Місце проживання фізичної особи



НазваниеІм'я фізичної особи. Місце проживання фізичної особи Ім'я фізичної особи. Місце проживання фізичної особи
Дата конвертации10.07.2012
Размер80,21 Kb.
ТипРеферат
Ім'я фізичної особи. Місце проживання фізичної особи


Ім'я фізичної особи. Місце проживання фізичної особи


При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона на­буває прав та обов'язків та здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце проживання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, виз­наченні місця розгляду позову тощо.

Право на ім'я належить до особистих невідчужуваних прав гро­мадян. Стаття 28 ЦК передбачає, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке надається їй відповідно до закону. Водночас при здійсненні окремих цивільних прав фізич­на особа може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Наприклад, автори творів науки, літератури, мистецтва і об'єктів суміжних прав можуть використовувати для ін­дивідуалізації псевдонім, що не повторює ім'я іншої особи.

Відповідно до Конвенції про права дитини остання одержує право на ім'я з моменту народження.

Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона нале­жить. Саме ці ознаки індивідуалізують фізичну особу як учасника цивільних відносин.

Згідно зі ст. 145-148 Сімейного кодексу (СК) України ім'я дити­ни обирається за згодою батьків, по батькові дається за іменем батька, якщо інше не передбачено законами України чи не ґрунту­ється на національних звичаях. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, а якщо вони мають різні прізвища — за згодою між ними. Спори між батьками з приводу імені чи прізвища дити­ни вирішуються органами опіки та піклування або судом.

Якщо дитина народилася у батьків, які не перебувають у заре­єстрованому шлюбі, і батько дитини не встановлений у визначено­му законом порядку, то ім'я дитині дається за вказівкою матері, по батькові — за іменем особи, записаної у Свідоцтві про народжен­ня дитини як її батько, а прізвище — за прізвищем матері.

Прізвище, ім'я та по батькові реєструються в органах РАЦС (ст.49 ЦК).

Фізична особа має право змінити ім'я у разі укладення шлюбу, розірванні шлюбу, визнання його недійсним, усиновлення, вста­новлення батьківства (ст.ст.35, 45, 46, 113, 231 СК).

Крім того, фізична особа, якій виповнилося 16 років, може змі­нити своє прізвище та ім'я за власним бажанням. Особа, що досяг­ла 14 років, може зробити це за згодою батьків або того з них, з ким вона проживає, чи піклувальника, але за умови, що це відпо­відає її інтересам. Порядок зміни прізвища, імені і по батькові гро­мадян України визначається Указом Президента України від 31 грудня 1991 р. №23 "Про порядок переміни громадянами України прізвищ, імен та по батькові" і Положенням про порядок розгляду

клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. №233.

До досягнення дитиною 16-річного віку органи опіки та піклу­вання за спільною заявою батьків мають право, враховуючи інтере­си дитини, змінити її ім'я, а також прізвище на прізвище іншого батька. Таке прохання може бути викликане невдалим сполучен­ням імені і по батькові, бажанням врахувати національні традиції тощо. Після досягнення дитиною семирічного віку на таку зміну імені та прізвища необхідна її згода. Якщо батьки проживають ок­ремо, той з них, із ким дитина проживає постійно, має право кло­потатися про надання дитині його прізвища. Питання вирішується органами опіки та піклування, виходячи з інтересів дитини та з її згоди, якщо вона досягла семирічного віку.

При зміні імені відповідні зміни вносяться в актовий запис про народження та інші документи. Паспорт підлягає заміні. Усі ци­вільні права й обов'язки, набуті фізичною особою під попереднім ім'ям, зберігають чинність. Водночас про зміну імені фізична осо­ба має повідомити своїх кредиторів та боржників. Цивільне зако­нодавство не передбачає спеціальних санкцій за невиконання цьо­го інформаційного обов'язку. Однак його невиконання може роз­глядатися як зловживання цивільним правом, а відтак спричиняти наслідки, встановлені ст.ст.13, 15-23 ЦК.

Місце проживання фізичної особи

Місце проживання має істотне значення для здійснення і захис­ту прав фізичної особи, забезпечення стабільності цивільних відно­син. Так, місце проживання боржника або кредитора може мати значення для встановлення місця виконання зобов'язань, якщо во­но не передбачено законом чи договором (п.5 ч. І ст.532), місця від­криття спадщини (ст. 1221), для визнання особи безвісно відсут­ньою і оголошення її померлою (ст.ст.43, 46 ЦК).

Тому ст. 29 ЦК спеціально присвячена цьому питанню. Згідно з цією нормою місцем проживання фізичної особи є жилий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Слід зазначити, що ця норма ЦК ґрунтується на положенні ст. ЗЗ Конституції, згідно з яким кожний, хто законно перебуває на території України, має право вільно пересуватися, обирати місце перебування і проживання.

Варто звернути увагу на те, що ст. ЗЗ Конституції розрізняє міс­це перебування громадянина і місце його проживання.

Місце перебування фізичної особи — це те місце, де вона зна­ходиться тимчасово (готель, санаторій, притулок тощо).

Місце проживання фізичної особи — місце, де громадянин пос­тійно чи переважно проживає (як власник будинку чи квартири; як наймач чи піднаймач житла; як член сім'ї власника, наймача тощо або на іншій підставі, встановленій законодавством; у будинку-інтернаті для інвалідів, громадян похилого віку тощо).

Фізична особа може проживати постійно в якомусь одному міс­ці, але може мати кілька місць проживання (ч. б ст.29 ЦК). У тако­му разі правове значення має встановлення тієї обставини, у яко­му з цих місць проживання вона вчинила юридичне значиму дію (склала заповіт, уклала договір тощо), щодо наслідків якої виник­ла суперечка.

З метою забезпечення умов стабільності цивільних відносин та виконання фізичними особами обов'язків щодо Інших суб'єктів права встановлена їх реєстрація за місцем проживання і за місцем тимчасового перебування.

Реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання і за місцем тимчасового перебування слід відрізняти від прописки. Якщо ос­тання ґрунтується на так званій дозвільній системі і має за мету певні обмеження вибору місця проживання, переміщення грома­дян тощо, то призначення реєстрації — фіксувати перебування фі­зичної особи у вільно обраному нею місці проживання чи перебу­вання.

Оскільки нормативні акти про прописку є такими, що супере­чать Конституції, громадяни, прописані за місцем проживання, вважаються такими, що пройшли реєстрацію. Відмова у реєстрації (яка не має конститутивного значення, але зберігає значення дока­зу при встановленні місця проживання) може бути оскаржена у су­довому порядку.

Можливість обрання місця проживання залежить від віку та стану психічного здоров'я фізичної особи.

Самостійно реалізувати це право може фізична особа, яка до­сягла чотирнадцяти років, за винятком обмежень, встановлених за­коном (ч.2 ст.29 ЦК).

Тут варто звернути увагу на певні розбіжності в підходах до ви­рішення цього питання у ЦК та СК, який взагалі не передбачає можливості проживання неповнолітніх окремо від їх батьків, усиновлювачів, опікунів. Проте перевагу мають норми ЦК як основного закону, що визначає цивільний статус фізичної особи (ч. І ст.29 ЦК).

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотир­надцяти років визнається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце­знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я то­що, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не вста­новлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) чи організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Батьки, які проживають окремо, визначають, з ким з них проживатиме дитина, шляхом угоди між ними. Якщо вони не дійшли згоди, спір вирішує суд, виходячи з інтересів та з урахуванням думки дітей (ст.160 СК).

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти ро­ків, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчаль­ного закладу або закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідного органу, який виконує щодо неї функції опікуна.

Поняття та елементи дієздатності фізичної особи

Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для се­бе цивільні права і обов'язки, фізична особа має бути не тільки правоздатною, а й дієздатною.

У найпростішому вигляді дієздатність як правова категорія мо­же бути визначена як здатність особи своїми діями набувати прав та обов'язків. Вона може бути визначена й інакше — як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У кожному разі наголо­шується, що дієздатна особа сама для себе, своїми власними діями набуває прав та обов'язків, у результаті власних дій стає учасником правовідносин.

Для того, щоб від цих загальних характеристик дієздатності пе­рейти до її визначення на галузевому рівні, необхідно врахувати, на­самперед, характер дій, які може вчиняти суб'єкт певної галузі права, та властивості прав і обов'язків, які він може створювати для себе.

Зазначені вимоги враховані, зокрема, у визначенні цивільної ді­єздатності фізичної особи, що міститься у ЦК.

Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснюва­ти, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у ра­зі їх невиконання (ст.30 ЦК).

Наведене визначення цивільної дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Водночас во­но має той недолік, що не містить вказівок на особливості дієздат­ності саме фізичної особи, не зазначає ті ознаки, які відрізняють її від трактування дієздатності особи юридичної (котра, однак, згідно із концепцією ЦК не збігається з поняттям дієздатності фізичної особи - ст.92 ЦК).

Вирішення цієї колізії можливе завдяки врахуванню елементів дієздатності, які входять до її складу в одному та іншому випадках.

Як згадувалося вище, елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1) можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4) можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнес-дієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздат­ності, як бізнесдієздатність, зумовлена тим, що цей елемент загаль­ного поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, а й пов'язаний з учиненням дій щодо держав­ної реєстрації громадянина як індивідуального підприємця, з одно­го боку, і поширенням на фізичних осіб-підприємців правил нор­мативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст.50-54 ЦК).

На перший погляд, виокремлення деяких елементів дієздатнос­ті не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте це хибне враження.

ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення цивільної дієздатності, водночас у подальших нормах диференційовано підходить до ви­никнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, яка досягла 14 років (за умови, що бать­ки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину - - ст.ст.32, 221, 222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст. ЗЗ). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст.31), то трансдієздатність, як випливає зі ст.242 ЦК, настає лише з досяг­ненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на нього (тестаментоздатність) виникає лише в осіб з пов­ною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст.1234 ЦК).Така сама вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунута ст.50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановле­ний ст.35 ЦК, але й тут існує особливість — віковою межею є "не­типовий" для норм ЦК вік — 16 років. Тому слід визнати, що роз­різняти вказані елементи дієздатності доцільно також і з практич­ної точки зору, оскільки це дає можливість диференційовано під­ходити (що робить ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Ім\Ім'я фізичної особи
Наприклад, місце проживання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, виз­наченні місця розгляду...
Ім\1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або
Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи...
Ім\Рішення про визнання особи безвісно відсут­ньою приймає лише суд. До того ж, ст. 43 максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана без­вісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби
Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує насампе­ред захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими...
Ім\Трудова правосуб'єктність власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи

Ім\Громадянство
Нанні державою певної особи своїм громадянином, і, як наслідок, породжує взаємні права та обов'язки держави та особи у випадках,...
Ім\Апеляційна скарга
Назву особи, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку
Ім\Диференціація дієздатності фізичної особи
На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійснен­ням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певно­го...
Ім\Рецензія на дипломну роботу студента факультету здоров’я фізичної культури І спорту спеціальності „фізичне виховання Жежука Іван
Останнім часом йде багато спірних питань про те, яким повинен бути урок фізичної культури у XXI столітті (М. Солопчук, С. Жевага,...
Ім\Рішення щодо місця проживання дитини
В декларації прав дитини зазначається: «Дитина внаслідок її фізичної І розумової незрілості потребує спеціальної охорони І піклування,...
Ім\Сучасні концепції походження людини та їх оцінка
Тому поза індивідом особи немає. Але це не означає, що риси індивіда І є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы