Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення icon

Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення



НазваниеВільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення
Дата конвертации04.07.2012
Размер367,51 Kb.
ТипРеферат
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення


ЗМІСТВступ___________________________________________________стор.1Поняття, предумови формування та типологія СЄЗ___________стор. 2-6Регіональна економічна політика України та місце в ній спеціальних(вільних) економічних зон_________________________________стор. 7-9Український досвід спеціальних (вільних) економічних зон____стор. 10-12Світовий досвід формування СЕЗ________________________стор. 13-15Список використаної літератури____________________________стор. 16 ВСТУП Перетворення планово-директивної економіки у відкриту ринкову пов'язаносьогодні з вирішенням ряду актуальних проблем: заміною староїгосподарської структури, реструктуризацією промисловості, освоєннямринкових принципів діяльності, інтеграцією до світової економічної системи.Названі завдання не можна вирішити без розширення Інвестиційноїдіяльності, яка забезпечує неперервність відтворювального процесу тадієве стимулювання всіх відомих форм зовнішньоекономічного співробітництва. В той же час економічна криза, що охопила Україну, не стимулюєінвестиції, а навпаки, продукує скорочення відтворювальних процесів закритичну межу. Подібні тенденції характерні і для зовнішньоекономічнихзв'язків, реформування яких також суттєво ускладнено. Але потреба країни узовнішніх ресурсах розвитку - в тому числі іноземних інвестиціях як одній з форм зовнішньоекономічних зв'язків, обумовлюєвикористання нестандартних підходів. Як свідчить практика, таким нетрадиційним підходом може статиформування спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). Спеціальні зонистворюють сприятливі умови для економічного розвитку базових об'єктів татериторій їх розташування. Запропонований Вашій увазі навчальний посібник "Спеціальні (вільні)економічні зони: теорія та практика" є першим в Україні і, на думкуавторів, повинен значною мірою задовольнити існуючу потребу студентів тавикладачів у навчальних матеріалах з питань СЕЗ. Він дозволяє такожотримати необхідну теоретико-методологічну базу щодо розуміння процесівформування і управління спеціальними (вільними) економічними зонами,виховати практичні навички у роботі з проектними документами СЕЗ. Розв'язанню вказаних завдань підпорядкована структура та методикаподачі матеріалів, сформульовані контрольні питання по кожному розділу,рекомендовано літературу для поглибленого вивчення матеріалу. Поняття, предумови формування та типологія СЄЗ Безперервний і послідовний розвиток виробничих сил супроводжуєтьсяадекватним процесом усуспільнення виробництва і суспільного розподілупраці. Одночасно суспільний розподіл праці приводить до посиленняінтеграційних зв"язків. У цьому випадку буде досягатися такий рівеньусуспільнення виробництва і розподілу праці, коли у забезпеченні різнихпотреб зможуть брати участь не тільки галузі народного господарства, але йбагаточисельні виробництва та їх групи. Оскільки вони знаходяться на певнійтериторії, то у сукупності складають взаємозв'язані територіальніформування. На практиці процес розвитку виробничих сил обумовлює зростання кількостігалузей, виробництв, технологічно самостійних підприємств. Водночас це супроводжується поширенням технологічної залежності підприємств ігалузей, ускладненням міжгалузевих зв"язків, об'єднанням виробництв, яківиділилися, в галузеві і територіальні сукупності. Одночасно проходитьрозподіл праці як у галузевому, так і територіальному розрізах. Закріпленняпевних видів і підвидів суспільного виробництва на даній території визначаєйого просторовий розподіл. Територіальні формування є однією з якісно нових форм усуспільненнявиробництва, в яких проявляється його прогресивний напрямок розвитку шляхомконцентрації, спеціалізації, комбінування виробництва. Такий характер їхрозвитку забезпечує значний економічний ефект завдяки використанню факторакомплексності. Розміщення виробничих об"єктів на одній чи на суміснійтериторії дозволяє ефективно використовувати не тільки єдині енергетичніджерела, водні, мінеральні, природні ресурси, але й потужності виробничої іневиробничої інфраструктур.Територіальні формування виступають у різноманітних формах комплексів: 1)виробничо-територіальних; 2) аграрно-виробничих; 3) оудівельних; 4)транспортних та їх галузевих різновидів. промислово-територіальнікомплекси можуть включати машинобудівний, хімічний, лісопромисловийта багато інших. Так само аграрно-промислові комплекси складаються ззернового, буряко-цукрового, льонарського та ін. Разом з тим останнім часом з'являються нові види територіальнихформувань, націогосподарських комплексів. Одними з них слід назвати вільніекономічні зони (ВЕЗ). Якщо розглянути ВЕЗ в історичному плані, товиявиться, що територіальні формування - "вільні економічні зони" - цеявище, яке мало місце в господарській практиці деяких античних держав табуло розповсюджене у середньовіччі. Проте, зацікавленість до ВЕЗ як елементу територіальної організаціївиробничих сил з"явилася у науковців І практиків України наприкінці 80-х -початку 90-х років. Це пов"язано з вивченням досвіду становлення ринковихвідносин у розвинених в економічному відношенні країнах, а також країнах,які мають в останні роки позитивні результати у стабілізаціїнаціональної економіки. Ставилося за мету шляхом вивчення і запровадженняпозитивного досвіду стимулювати економічні перетворення, які б забезпечилипоступовий перехід до господарської самостійності не тільки окремихпідприємств, але і цілих регіонів. Формування вільних економічних зон у багатьох країнах світу віддзеркалюєдію об"єктивних інтеграційних процесів, притаманних національній економіці.Поряд з подальшим розвитком усуспільнення виробництва шляхом .йогоспеціалізації і концентрації, збільшенням випуску товарної продукції,відбувається посилення міжрегіональних, а, особливо - міжнаціональнихконтактів. Відбувається формування світової територіальної структури,відповідно до якої проходить закріплення виробництва певних видів продукціїчи послуг за окремими країнами. Такому закріпленню сприяє розвитокзовнішньоекономічних зв"язків через вільні економічні зони.Економічні системи окремих країн поступово інтегруються шляхомспеціалізації на певних видах продукції, встановлення стабільнихекономічних зв"язків, торгівлі науково-технічними досягненнями,послугами, інформацією. В кінцевому результаті господарські системи країн-партнерів взаємно пристосовуються, вони утворюють нову економічнуструктуру, яка поглинає відокремлені потенціали, відтворюючи систему більшвисокого рівня. У новій економічній системі з"являється можливістьефективного використання основних факторів виробництва, до складу якихвідносяться робоча сила, капітал та інформація. Виникаютьдодаткові можливості для прискореного зростання національних економік, якіінтегровані в економічну систему певного регіону. Вільні економічні зони є одним з елементів здійснення інтеграційнихпроцесів і структурних перетворень у світовій економіці. Це - один зінструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основізалучення іноземних інвестицій. На сьогодні територіальні утворення цього типу розміщені практично у всіхкраїнах світу, представлені на всіх континентах. Неабиякий вплив їх наекономічні процеси, що відбуваються у державах розміщення, оскільки в зонахстворюються різноманітні виробництва, нові робочі місця, активізуютьсязовнішньоторговельні операції. Для вільних економічних зон характерні певні принципи формуваннябезвідносно до типу та місця розміщення. Саме за цими принципами івизначається можливість віднесення окремих об"єктів до територіальнихформувань даного типу. Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) - один з досить помітнихелементів структурних перетворень світової економічної системи другоїполовини XX ст. Вони географічне розосереджені практично на всіхконтинентах та присутні у різних групах країн - як у тих, що розвиваються,так і у промислово розвинених. Вивчення світового досвіду СЕЗ дозволяє зробити висновок про широкерізномаїття форм, цілей, механізмів, стратегій розвитку та результатівзонування. Але це різномаїття може і повинно бути ідентифіковане, зведене взагальну схему, тобто теоретично усвідомлено. Таким чином, практикавикористання подібних утворень не тільки не заперечує, але й вимагаєопрацювання чітких формулювань, встановлення закономірностейрозвитку, відпрацювання понятійного апарату. Насамперед необхідно визначитися з дефініціями. Одним із початкових, щовизначали суть вільної зони, був термін "вільна гавань" (porto franko). Зрозповсюдженням механізму зон та модифікації, його цільовою тафункціональною спрямованістю понятійний ряд розширювався, в тому числі підвпливом мовних особливостей держав-засновниць. В результаті явище, шо маєвнутрішню цілісність, отримало значну кількість понять та визначень: вільнізони, вільні торгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільніекспортно-виробничі зони, вільні експортні зони, технологічні зони, вільнізони заохочення експорту, зони безмитного ввозу, індустріальні зони, зонисприяння інвестиціям, спеціальні економічні зони, зони безмитноговиробництва, зони безмитного промислового експорту, зони спільногопідприємництва, зони зовнішньої торгівлі, промислово-виробничі зони, зонивільної економіки, техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлітощо.Існує не менше ЗО різних дефініцій, що визначають це явище. Найбільшрозповсюдженими з них є терміни "вільна економічна зона" (БЕЗ) та"експортно-виробнича зона" (ЕВЗ). Перший найбільш точно відображає тойключовий момент, що зона представляє собою економічне, а зовсім неполітичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відноснонаціональної економіки і максимально наближеним до світової) режимомпідприємницької діяльності. Другий термін досить широко популяризованийекономічною наукою, найбільш активно використовується в практицікраїн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а такожофіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числіМіжнародною Організацією Праці, Центром 00Н поТранснаціональним Корпораціям, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ. Крім того, існує багатоваріантність підходів у визначенні самого явищавільних зон. Власні трактування ВЕЗ дає законодавство країн, що берутьучасть у процесі зонування, а також міжнародні угоди, теоретико-практичнідослідження, документи спеціалізованих організацій, асоціацій тощо.Серед найбільш відомих назвемо лише ті визначення, що були дані в постановіРади спільного ринку від 4 березня 1969 p., YII додатку до Конвенції вКіото від 18 березня 1973 p., документах UNCTAD від 1975 p., Ради спільногоринку від 1988 p., матеріалах Міжнародної Організації Праці, Центра 00Н поТНК. Всесвітньої Асоціації ЕВЗ. Всі вони, співпадаючи увіддзеркаленні найважливіших суттєвих рис вільних зон, пропонують власні,оригінальні трактовки. Але визначення, які дані в цих документах,недостатньо повно й точно описують сутність та основні риси поняття "зона". Наприклад, трактування поняття експортної виробничої зони як "чітковизначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі вмитному та торговому режимі приймаючої країни, І в якій іноземніпідприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт, отримуютьвигоду з наданих фіскальних пільг", викладено Центром 00Н ТНК. Цеформулювання далеко не Ідеальне і, за словами експертів Центру, не враховуєвідхилень від схеми або так званих "прикордонних" явищ. Суть останніх утому, що зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтованана місцевий ринок (імпорт). Режим ЕВЗ може розповсюджуватися на всютериторію країни, якщо остання відмінила власним рішенням торговельні(тарифні та нетарифні) обмеження (Гонконг. Сінгапур, Макао). Крім того, під наведену дефініцію не підпадають іноземні для приймаючоїдержави підприємства, що мають відповідні митні та фінансові пільги, атакож оффшорні території та центри з особливим режимом діяльностібанківсько-страхових інститутів І нерезидентських компаній. Тобто поняттяЕВЗ є вузьким, частковим випадком більш загального явища, що займає доситьчільне місце (до 50% всіх існуючих ВЕЗ за кількістю та економічнимирезультатами діяльності).Виходячи з відомих традиційних форм існуючих вільних зон, у процесісистематизації переліченого вище різноманіття на засадах єдності основних(суттєвих) рис можна побудувати класифікаційну схему ВЕЗ. При цьому яквихідні критерії, що обумовлюватимуть віднесення тих або інших структур довільних економічних зон, необхідно вважати: умовну екстериторіальністьутворення відносно митних кордонів та індиферентність до торгового режимуприймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької тазовнішньоекономічної діяльності, використання для власного розвиткузовнішніх фінансових ресурсів, у тому числі іноземних інвестицій; особливий(що відрізняється від загального, який існує на території державирозташування) організаційно-правовий механізм. Слід зауважити: фактор залучення зовнішніх фінансових та інших ресурсів- визначальний, і не може не враховуватись у процесі аналізу. Цепринципово, адже світовий господарський досвід свідчить про використанняформи особливих територіальних утворень, що мають спеціальний режимсприяння окремим видам підприємницької діяльності, незалежно від орієнтаціїна іноземний капітал, або такий, що прямо стимулює національних виробників.Як підтверджує практика, це - важлива та ефективна форма стимулюванняпідприємницької діяльності в пріоритетних галузях (сферах) діяльності, атакож засіб економічного "оживлення" депресивних районів. Але, якщоузагальнювати ці тенденції, то слід зазначити, що подібні утворенняпоступово будуть підключатися до системи міжнародного поділу праці танауково-технічного обміну і, таким чином, до процесів міжнародного рухукапіталів. Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення поняттю вільноїекономічної зони: ВЕЗ - це обмежена частина території держави, на якійвстановлюються особливі митний, податковий, фінансовий, організаційно-правовий режими діяльності суб"єктів підприємництва для активізаціїекономіки та інтеграції у світове господарство.До цілей, які ставляться державою, що створює (або санкціонує створення)ВЕЗ, як правило, відносяться: розв'язання проблем зайнятості і формуваннянових робочих місць; активізація зовнішньої торгівлі; стимулювання притокуіноземних Інвестицій як додаткового джерела фінансування; активізаціяобміну знаннями й технологіями, і як результат, - досягнення новоїінноваційної якості економіки; розширення експортної бази або розвитокімпортозаміщення: підвищення обсягів зовнішніх надходжень та покращанняплатіжного балансу країни-реципієнта; ефективне використання місцевихресурсів побудова структур, що є провідником та каталізатором ринковихперетворень Крім того, формування вільних економічних зон може розглядатись якзасіб розв'язання проблем депресивних старопромислових,незабудованих, слабозаселених, з низьким рівнем економічного розвиткурегіонів У деяких країнах ця концепція будувалася та була реалізована безпоєднання з орієнтацією на залучення іноземного капіталу (як, наприклад,програми розвитку старопромислових районів у Франції та Німеччині) Маютьсяна увазі територіальні програми, спрямовані на створення нових абозбереження існуючих робочих місць, відновлення традиційних галузей та видівпромислу, розвиток підприємництва, експортного виробництва, інноваційнихпроцесів, захист навколишнього природного середовища тощо Ці зонимаксимально відкриті зовнішньому економічному простору і за сутністю свогомеханізму повинні сприяти інтеграції територій в єдину господарську системуВони не обмежуються прийняттям заходів, що стимулюють діяльністьнерезидентів, а навпаки, створюють пільгові умови для підприємницькоїдіяльності в цілому В іншому випадку може здійснюватись орієнтація назалучення виключно зовнішніх фінансових ресурсів - іноземних інвестицій упідприємницькій або ссудній формах, - на початковому або наступних етапахрозвитку зон, які стають вільними економічними Багатоваріантність підходів, яка виявилася при вивченні поняття тасутності БЕЗ, властива також і підходам до їх класифікації Існують різніваріанти типології зон Зокрема, дослідники С А Дійков, В 1 філатов, А ПДумнов та інші розрізняють зовнішньоторговельні, функціональні та галузевізони, В Укмар та С С Фомін деталізують класифікацію підрозділомзовнішньоторговельних на комерційні та складські зони Д М Акульонок та А НСолдаткін визнають існування чотирьох типів зон - вільної торгівлі,експортно-виробничі промислові, вільні порти та банківські зони Е ААлтинбаєв пише про зони прискореного економічного розвитку, зони спільногопідприємництва та зони цілісного економічного району з повноювідновлювальною структурою обробної промисловості Ю С Степановнаводить класифікацію зон, що відносяться до п"яти типів безмитні,експортні промислові, парки технологічного розвитку, зони страхових табанківських послуг, імпортопромислові зони та зониімпортозаміщення А Корнєєв надає перевагу семи типам зон, що відрізняютьсяза площею та функціональною спрямованістю - цересурсні, транспортні, фінансові, складальні, рекреаційні, складські,технопарки А П Кузнєцов - провідний російський дослідник у цій галузі -вважає за необхідне розрізняти зони вільної торгівлі, підприємницькі,технологічні парки зони експортного виробництва, спеціальні економічні зони Всі наведені точки зору на типологію ВЕЗ, без сумніву, мають внутрішнюлогіку та дозволяють під різними кутами зору осмислити феномен ВЕЗ Можнавважати досить корисним подібне різномаїття підходів, оскільки в процесівідстоювання власних точок зору автори наближаються до істини Пропонується наступна класифікаційна схема СЕЗ (рис. 1). Спеціальні(вільні) економічні зони поділяються на окремі типи залежно від географіїрозташування, характеру об"єкта зонування, взаємодії з позазональноюекономікою, масштабами та значущістю вірішуваних проблем, функціональноюспрямованістю Так, залежно від місцерозташування відносно державних кордонів, ВЕЗрозподіляються на внутрішні (розташовані у внутрішніх районах країни) тазовнішні (розташовані базпосередньо на кордоні) Згідно з характером взаємодії з економікою приймаючої держави слідрозрізняти зони інтеграційного (в механізм зони закладено принцип тісноївзаємодії з суб"єктами підприємництва поза межами зони) та анклавного типу(зона функціонує в просторі, що є замкненим відносно позазональноїгосподарської системи та відкритим для зовнішніх зв'язків) Зони анклавноготипу є антиподом інтеграційних, створюються переважно для максимізацпзовнішнього притоку товарних та фінансових ресурсів, локалізуються наневеликій за розміром території та в процесі діяльності мінімальновзаємодіють з рештою економічного простору приймаючої держави, їх механізмнайбільш наближений до умов та законів світового ринку, дозволяє зменшитиступінь залежності ВЕЗ від позазонального економічного простору таінерційної системи управління Це забезпечується як адміністративними так іекономічними заходами Останні повинні переважати, оскільки мають внутрішністимули саморозвитку та вдосконалення і можуть в подальшому бутирозповсюджені за межі зони За характером організації зони можуть бути локальними (точковими) такомплексними Локальною (точковою) визнається та вільна економічна зона, якарозміщується в межах спеціально визначеної незаселеної території площею до500 га та має тільки об"єкти забезпечення життєдіяльності зони і є вільноювід забудови. СЕЗ|Розташуван| |За | |За | |За | | |За | ||ня | |характеро| |характером| |масштабом | | |функціонал| ||відносно | |м об"єкта| |взаємодії | |та | | |ьною | ||державних | |зонування| |з | |значущістю| | |спрямовані| ||кордонів | | | |позазональ| |вирішувани| | |стю | || | | | |ною | |х проблем | | | | || | | | |економікою| | | | | | | Рис. 1 Класифікаційна схема СЕЗ Слід враховувати, що розмір території локалізації зонибагатоваріантний, залежить від місцерозташування, вибраного типу ВЕЗ,заявлених цілей тощо. У відповідності з функціональною спрямованістю розрізняють:зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні,туристичні (або туристично-рекреаційні), банківсько-страхові (або оффшорнітериторії) та інформаційні зони. Ця класифікація, як і будь-яка інша, маєзначною мірою схематичний характер, не охоплює всього різновиду рис тафункціональних особливостей, які в дійсності взаємовпливають, перетинаютьсята створюють у поєднанні нові комбінації і структури. Відповідно до прийнятого 13 жовтня 1992 p. Закону України "Про загальнізасади створення І функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"Україна приєдналася до процесу формування ВЕЗ. Для отримання позитивнихрезультатів необхідно і у подальшому проводити розробки і детальноопрацьовувати різні аспекти державної регіональної політики стосовно вільних економічних зон. Тому робота над класифікацією вільнихекономічних зон та над окремими типами їх є актуальною проблемою длясьогодення. На основі цих розробок можна буде на науковій основівизначитися з перспективами розвитку ВЕЗ в Україні та доцільністю Їхзаснування. Наводимо детальну характеристику найважливіших з практичної точки зору(застосування та розповсюдження) слідуючих типів ВЕЗ-зовнішньоторговельних, торгово-виробничих (виробничих), науково-технічних, туристично-рекреаційних, банківсько-страхових, оффшорних зон татериторій. Зовнішньоторговельні зони (ЗТЗ)- це вільні економічні зони, де товариіноземного походження можуть зберігатися та обслуговуватися безсплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Традиційно вонилокалізуються на обмеженій території, що має необхідну транспортно-складську інфраструктуру та сучасні системи комунікації. Як правило, цекрупні морські або річкові порти, залізничні вузли, аеропорти, перетинимагістральних доріг. Формуються вони здебільшого як анклави, що не маютьтісних економічних зв"язків з рештою території приймаючої держави. У класичній формі ЗТЗ є виключно комерційно-транспортними утвореннямита обмежуються такими функціями: транспортне обслуговування, складування,збереження та обробка товарів, спрямована на забезпечення доброякісногозберігання, покращання зовнішнього оформлення та ін. Алезовнішньоторговельні зони "класичної" форми, хоча й існують у світі, не єдосить вагомим утворенням серед ВЕЗ. Як правило, перевага надаєтьсявиробничим операціям і зонам, що концентрують на собі досить широкий спектрфункцій. У традиційному розумінні зовнішньоторговельна зона являє собою частинутериторії приймаючої держави, де товари Іноземного походження можутьзберігатися, продаватися, купуватися без сплати звичайних митних зборів абоз їх відстроченням, тобто з точки зору митного режиму знаходяться позамежами державних митних кордонів. До ЗТЗ, як правило, відносять вільні митні, експортно-імпортні,транзитні, зони франко, безмитні зони, а також в окремих випадках -зониприкордонної торгівлі. Зона франко - це територія, на якій зберігаються та продаються товари,що ввезені на територію приймаючої країни або вивезені з неї, і такі, щопрямують транзитом, та яка має спеціальний пільговий режим здійсненнязовнішньоторговельних операцій. У зоні франко компанії, що займаютьсяекспортом та імпортом, мають право безперешкодно ввозити тавивозити товари, їх перевантажувати, складувати (як правило, терміномдо 1 року без сплати податків), покращувати споживчі властивості,сортувати, розфасовувати, переупаковувати, продавати оптом і в роздріб,маркувати, займатися виставочною діяльністю, здійснювати ремонт та іншенеобхідне обслуговування транспортних засобів. Існують відмінності між поняттями "порто-франко", "зона франко", "пунктфранко", які об'єднуються в загальне поняття зовнішньоторговельної зони. Поняття "порто-франко" найчастіше використовують у випадках, колипільговий режим ЗТЗ розповсюджується на всю або більшу частину територіїпорту (морського, річкового), на базі якого засновано зону. "Пункт франко" - це частина території порту, що визначена як безмитназона та належить до загальної структури порту, який зонального статусу немає. Поняття "порто-франко" в процесі історичного розвитку вийшло зазмістовні рамки "вільної гавані" щодо крупних портів. У сучасному розумінніЗТЗ має властиві їй характеристики спеціального митного режиму і можестворюватися на базі крупних транспортних вузлів, перевалочних пунктів,поблизу магістральних доріг. Транзитні зони є елементом загальної структури ЗТЗ та представляютьмитні анклави, що обслуговують переважно транзитну торгівлю. Безмитні магазини (duty & tax free shop) - це локальна ВЕЗ у форміпідприємства роздрібної торгівлі, що розташоване на території міжнароднихтранспортних засобів (порти, аеропорти, митні пункти, прикордонні переходитощо) та діє екстериторіально (тобто поза межами митних кордонів ірежимів). Крім того, існують зони прикордонної безмитної торгівлі, для якихпередбачено стимулювання операцій товарообміну на рівні місцевихтоваровиробників і торгових організацій, що дозволяє розширити асортименттоварів та прискорити оборот капіталу. Юридичним підгрунтям для створенняподібних зон є взаємна (дво-або багатостороння) угода про безмитнуторгівлю, тобто фактично про формувань "спільного ринку" на локальному(регіональному) рівні. Регіональна економічна політика України та місце в ній спеціальних (вільних) економічних зон Проблеми регіонального розвитку у різних країнах, незалежно від Їхньогосуспільно-політичного устрою, економічної моделі господарювання, завждивходять до переліку найважливіших, і потребують обов'язкової державноїпідтримки для свого вирішення. Відомо, що значні міжрегіональні соціально-економічні відмінності є постійним джерелом соціальної та політичноїнестабільності, причинами виникнення сепаратистських рухів і загостреньсуспільних відносин. Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особливоїактуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування у якостісуверенної держави з помітними відмінами у рівнях соціально-економічногорозвитку між окремими її територіями. Наприклад, за показниками, щохарактеризують економічний потенціал та розміри грошових доходів на душунаселення, максимальні регіональні відмінності між Закарпатськоюі Дніпропетровською областями сьогодні досягають, відповідно, 66 І 90процентних пунктів (в 1990 вони становили 52 та 25 пунктів). Світовийдосвід свідчить, що досягнення межі відмінності міжрегіональних рівнів від'ЗО до 50 пунктів є причиною виникнення соціально-політичної напруги середокремих регіонів, явищ неконтрольованої міграції населення тощо. Принципово важливою особливістю регіональної політики країни на етапіреформування економічних відносин та послаблення державного контролю загрошово-майновими потоками є необхідність посилення уваги до соціальнихпроблем окремих територій та окремих верств населення. Особливу турботуцентральних та місцевих органів управління повинні викликати категоріїнаселення, які в умовах кризового розвитку економіки найбільш серйознопостраждали від наслідків переходу до ринкових відносин, насамперед, врезультаті значного спаду виробництва у ключових галузях промисловості,згортання невиробничої сфери та Ін. Актуальність та складність вирішення соціальних питань конкретнихкатегорій працівників пояснюється і тими обставинами, що темпи падінняматеріального добробуту населення, як правило, Істотно випереджають обсягиспаду економічного потенціалу. Аналізбагатьох даних свідчить, що під час зниження валового внутрішнього продуктуу два рази має місце погіршення життєвого рівня населення, принаймні, у 3-4рази. Тому головна увага у регіональній політиці держави на сучасному етапіреформування економічних відносин повинна бути спрямована на створенняорганізаційно-правових та економічних умов для забезпечення, в першу чергу,стабільної роботи підприємств виробничої сфери у кожному регіоні, незалежновід його масштабу, як основи для вирішення накопичених соціальних проблем. Глибока економічна криза, що охопила країну з початком перебудовчихпроцесів і продовжується сьогодні, недостатній державний вплив накомплексний розвиток регіонів не сприяли позитивним зрушенням утериторіальних пропорціях, призвели до виникнення подальших відмінностей утериторіальній структурі національної економіки, значно затрималипоступальний хід соціально-економічного розвитку кожного регіону. Протягом 1991-1997 років відбулося значне зменшення обсягів виробництваі надання послуг у всіх галузях господарства, але найбільш помітно у трьохведучих - промисловості, сільському господарстві, капітальномубудівництві, в яких створюється переважна частка валового внутрішньогопродукту. Протягом цих років стійкою була тенденція щорічного скорочення обсягіввиробництва промислової продукції у всіх без винятку регіонах. Якщо за 1991-1996 роки обсяг продукції промисловості в цілому поУкраїні скоротився на 50%, то по регіонах найвищими темпи спаду виробництвабули у Волинській (71%), Закарпатській (70%), Львівській (69%), Луганській(66%), Харківській (64%), Кіровоградській (64%) та Херсонській (63%)областях (додаток 1.1). Це пов"язано з тим, що в структурі промисловостізазначених областей переважали підприємства легкої, машинобудівної,хімічної промисловості, на які припадало найбільше скорочення обсягіввиробництва.Значне скорочення відбувалося також у чорній металургії, паливній, харчовійпромисловості. З цієї причини у територіальному розрізі найбільше згортаннявиробництва промислової продукції відбулося у тих регіонах, де провіднемісце в структурі промисловості займають перераховані галузі. Так, уДніпропетровській області обсяг промислової продукції скоротився на 57%, уДонецькій - на 54, Сумській - на 60, Чернігівській - на 58%. Внаслідок нерівномірності розвитку кризових явищ по окремих галузяхпромисловості, а також різкого підвищення цін на продукцію деяких галузей,відбулася подальша диференціація промислових потенціалів регіонів та рівнівїх економічного розвитку. Значно зросла питома вага Дніпропетровської,Донецької, Запорізької та Луганської областей, де ціни на продукціюпровідних базових галузей зростали найвищими темпами. Якщо у 1990 роцісумарна частка Донбасу та Придніпров"я становила 36.6%, то у 1997 році воназросла до 53.2% (додаток 1.1). Тобто сьогодні на чотири області припадаєбільше половини всього промислового потенціалу країни, що свідчить нестільки про нерівномірне розміщення промисловості, скільки про необ"єктивніреалії економічних процесів через слабку керованість інвестиційною таціновою політикою з боку держави. Натомість частка Інших промислове розвинених областей (Київської,Львівської, Одеської, Харківської) помітно знизилася внаслідок того, щопотужні машинобудівні комплекси цих регіонів були зорієнтовані назагальносоюзний ринок і зазнали найбільшого удару від руйнування минулихекономічних зв"язків. Значно зменшилася питома вага практично всіх західних областей (крімРівненської) і по 4-х сьогодні складає менше 1 % кожної, що є свідченнямкатастрофічного згортання промислового виробництва, де воно почало "ставатина ноги" лише у кінці 50-х та у 60-х роках і не наростило потрібногопотенціалу. 1997 рік, на жаль, не став роком стабілізації промислового виробництвау більшості регіонів. Із 25 мезорегіональних (обласних) комплексів обсягипромислового виробництва мали тенденцію до зростання проти попередньогороку лише у 12 регіонах. Найбільш помітними були темпи зростання уХарківській (+8.1%), Хмельницькій (+4.4), Івано-Франківській (+3.2) таЛуганській (+3%) областях, що дає надії на закріплення цієї позитивноїтенденції у 1998 році. В той же час подальший спад промислового виробництва спостерігався в 13регіонах, найбільш значний - в Автономній Республіці Крим (-24%), уКіровоградській (-22), Одеській (-21.3), Київській (-18.9), Тернопільській(-16.5%) областях. По цих регіонах потрібно вжити невідкладних заходів збоку центральних виконавчихорганів для виправлення становища у промисловому секторі і досягнення йогостабільної роботи. Протягом 1991 -1996 років обсяги виробництвасільськогосподарської продукції скоротились у всіх 25 мезорегіонах.Найбільше падіння сталося у Кіровоградській, Запорізькій, Луганській,Миколаївській областях, Автономній Республіці Крим (понад 50% у кожномупроти 40% по Україні в цілому). Більш помірними темпами спад виробництвапродукції аграрного сектора відбувався у Закарпатській, Івано-Франківській,Рівненській, Тернопільській та Хмельницькій областях, де темпи падіннястановили від 20 до 35%. За цей час відбулися деякі зміни у динаміці територіальних пропорційаграрної сфери. Зокрема, зросла питома вага Вінницької, Дніпропетровської,Донецької, Київської, Полтавської, Харківської, Хмельницької, Черкаськоїобластей, тобто тих регіонів, де важливим напрямом сільськогосподарськоїспеціалізації є зернове І цукрове господарство. Знизилася частка такихрегіонів, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Житомирська, Запорізька,Львівська області. В цілому зрушення у територіальних пропорціях стосовнорозвитку сільського господарства були меншими, ніж у розвиткупромисловості. У 1997 році ситуація у сільськогосподарському виробництві ще залишаласяскладною. В Україні дещо зросли обсяги виробництва зерна, соняшнику,овочів, плодів та ягід. Однак зменшилося виробництво цукрових буряків,продукції тваринництва, що призвело до загального скорочення валовоїпродукції проти 1996 року на 1,9%. У більшості областей також не одержаноприросту виробництва валової продукції сільського господарства. Ці данісвідчать про те, що минулий рік не став роком стабілізації у роботіаграрного сектора. У цьому році потрібно докласти багато зусиль місцевиморганам влади і виробникам сільськогосподарської продукції для того, щобстабілізувати ситуацію в аграрному комплексі і створити необхідні умови длязбільшення виробництва продукції для внутрішніх потреб країни та експортуза кордон.Економічна криза, що охопила усі галузі матеріального виробництва, дуженегативно проявила себе у сфері капітального будівництва. За 1991-1996 рокиобсяги капітальних вкладень у народне господарство України зменшились у 4.4раза, найбільш помітно у господарство західних областей - у 4.8 раза, втому числі у господарство Волинської області - у 7 разів, Закарпатської - у6 разів. Значне скорочення обсягів капітального будівництва булохарактерним для деяких Інших регіонів: у Одеській області - у 6 разів,Кіровоградській - у 7.2 раза, Автономній Республіці Крим - у 8 разів. Внаслідок скорочення обсягів капітальних вкладень значно зменшилисьобсяги будівництва і введення в експлуатацію об"єктів соціальної тавиробничої' інфраструктури, що негативно позначилося на рівнях забезпеченняпотреб населення у послугах цими об'єктами. Зокрема, обсяг введенняжитлових будинків у 1997 році скоротився проти 1990 року по республіці у2.8 раза, а по деяких областях скорочення більш значні: у Дніпропетровськійта Чернігівській - в 4.6 раза, у Миколаївській та Херсонській - у 3.9 раза,у Кіровоградській -у 3.3 раза. Значний спад економічного потенціалу України, криза неплатежів,заборгованість по зарплаті та пенсіях, зростання безробіття та іншепризвели до різкого зниження життєвого рівня населення. Відповідно доданих НАН України, купівельна спроможність населення країни складаєзараз менше 20% від загальноєвропейської норми, а за показниками рівняжиття Україна займає 95 місце у світі. Поряд з підвищенням майново-грошової поляризації між різними верстваминаселення існує і не виправдана диференціація заробітної плати не тільки вгалузевому, але й регіональному розрізах. Послаблення державної керованостіу сфері оплати праці створює сприятливі умови для зростання диспропорцій урозмірах грошових доходів населення в багатьох областях країни. Природацього явища досить складна і різноманітна. Однак, з державної точки зору різкі відмінності у рівнях життянаселення в окремих регіонах країни від середніх значень (у 2-3 рази) недосить виправдані (додатки 1.5-1.6). Світовий досвід свідчить, що значнірегіональні коливання від середніх значень можуть призвести до серйознихсуспільно-політичних зрушень і навіть руйнації територіальної цілісності. За умов сучасного етапу розвитку національної економіки І особливостейсоціально-політичної ситуації в окремих регіонах, коли відмінності умовжиття населення значно більші 30-50%, пом'якшення регіональних диспропорцій- найважливіше завдання уряду і облдержадміністрацій країни.Практично у всіх регіонах значно погіршилася демографічна ситуація. Суттєвепадіння реальних умов життя абсолютної більшості населення, недостатніййого соціальний захист призвели протяго 1991 -1997 років до перевищенняпоказників смертності на показниками народжуваності, скорочення тривалостіжиття населенн і зменшення загальної його чисельності. З 1991 року в країніпочавс сталий процес падіння природного приросту населення. Якщо в 199 роцідодатний природний приріст населення спостерігався у регіонах, то в 1997році депопуляції населення не було лише Закарпатській області. Найбільш помітно знижується кількість населенняДніпропетровській, Донецькій, Луганській, Харківській, ПолтавськійКіровоградській, Черкаській, Чернігівській областях, в яких від"ємькоефіцієнти природного приросту населення вищі, ніж в середньом' поУкраїні. Демографічна ситуація ускладнюється негативним пpoцeco^ зростаннябезробіття. У зв"язку із сталим спадом обсягіі виробництва проблемазайнятості трудових ресурсів на сучасному етапі значно загострилася. Рівеньбезробіття по регіонах щорічне підвищується. Ця складна соціальна проблемастала характерною не тільки для західних областей (як це було раніше), апрактично для всі> регіонів. Аналіз соціально-економічного розвитку регіонів у період реформуванняекономічних відносин (1991-1997 роки) свідчить пре подальшу руйнаціютериторіальних пропорцій, які складалися десятиліттями І набули доситьзакономірного характеру у різних сферах економічної діяльності. Перехід економіки регіонів до ринкових відносин відбувається стихійно,нерегульовано, позбавлений необхідного державного централізованогоконтролю, практично пущений на самоплив. Внаслідок цього замість поступового нівелювання (зближення) рівнівсоціально-економічного розвитку регіонів відбувається процес Їх подальшоїдиференціації. Найбільш загальною тенденцією сучасного етапу регіональногорозвитку можна назвати наростання "поляризації" між західними та східнимирегіонами за рівнями соціально-економічного розвитку та величинамиекономічного потенціалу. Адже саме західні області характеризуютьсянайвищими темпами падіння як абсолютних, так і відносних показниківвиробництва валового та чистого продукту, промислової продукції, деякихпараметрів соціального розвитку, насамперед, середньомісячноїзарплати робітників та грошових доходів населення. Для оцінки стану розвитку продуктивних сил більшості західних та деякихінших областей можна застосувати термін "депресивні", тобто такі регіони, вяких через економічні, соціальні, екологічні та Інші причини практичноперестали діяти стимули саморозвитку. В цих регіонах протягом останніх семироків спостерігається стала тенденція зниження обсягів виробництвапромислової і сільськогосподарської продукції, капітального будівництва,значне зменшення реальних доходів населення. До їх числа, крім західнихобластей, можна віднести Житомирську, Кіровоградську, Сумську області,Автономну Республіку Крим та деякі інші. Деформація територіальних пропорцій стає наслідком не лише загальноїкризи різних галузевих структур господарства областей, а й затримок звпровадженням заходів державної регіональної економічної політики,практичної втрати залишків територіальних форм управління. Посилення управлінських і контрольних функцій держави, пов"язаних зпроцесами, впливаючими на в першу чергу життєвий рівень населення областей,є найбільш значущим, натомість як пасивне відношення до них небезпечнодля нормального функціонування держави. Цілком імовірно, що посиленнякерованості соціальними процесами у регіонах потребує значного покращанняофіційної статистичної звітності, оскільки вона не відображає реальніпроцеси життя населення в умовах стихійного ринку, коли значна частинаторговельно-грошових відносин не реєструється державною статистикою. Відповідно до розрахунків НАН України, офіційний ВВП країни в останніроки складає трохи більше 50% загального ВВП (офіційного плюснеофіційного), а це означає, що значна частина грошово-майнових потоків нереєструється офіційною статистикою. Імовірно, що розміри оплати праці напідприємствах та організаціях тіньової економію^ як правило/ значно більші.Реальні грошові доходи населення та середньомісячна зарплата окремихкатегорій робітників у 2-3 рази'вищі за офіційні. Так, аналіз статистичнихматеріалів про розміри грошових доходів населення деяких західних областейкраїни (Закарпатська, Тернопільська, Івано-Франківська) свідчить, що розмірїх у цих регіонах складає 35-40 грн. на душу населення на місяць і є у дварази нижчі межі бідності. Однак, аналіз грошових витрат населення західних областей і рівнівотоварення грошових доходів свідчить, що грошовий потенціал цих територійзначно перевищує їх офіційні значення, Цей висновокпідтверджується і тим фактом, що обчислення грошових витрат населенняназваних регіонів з урахуванням заборгованості по зарплаті та пенсіях на 10-20% вищі від зафіксованих грошових ДОХОДІВ. В той же час показники, які характеризують рівні отоварення грошовихдоходів у промислово розвинених регіонах країни (Донецька,Дніпропетровська, Запорізька обл. та м. Київ), як правило, знаходяться нарівні 50-65% від обсягів грошових доходів. Зменшуються можливостізабезпечення грошових доходів товарами народного споживання. Обсяги їхвиробництва невпинно скорочуються. Таким чином, втрата керованості соціальними процесами, яка мала місце востанні роки, призвела до цілого ряду негативних явищ, які дестабілізуютьсоціально-політичну ситуацію України. Розвиток тіньової економіки, кризанеплатежів, заборгованість по зарплаті і пенсіях - все це потребуєнегайного і досить жорсткого контролю з боку держави за реальнимиекономічними процесами і явищами у соціальній сфері районів, міст іобластей України. УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН На початку 80-х років, коли почали розгортатися процеси лібералізаціїекономічного життя, ринкових та структурних перетворень у народномугосподарстві, регіони України виявили зацікавленість до створення навласній території особливих, спеціальних, підприємницьких вільних зон."Піонерами" цього процесу стали Закарпатська, Одеська,Чернівецька, Харківська, Дніпропетровська області та АвтономнаРеспубліка Крим. Але прийняття рішення з цього питання відкладалося з об"єктивнихпричин. До них слід віднести відсутність відповідної законодавчої бази ізатвердженої на державному рівні концепції регіональної політики, програми розбудови в Україні СЕЗ, невизначеність перспектив господарськогорозвитку. Нерішучість владних структур з цього питання створювала подвійнуситуацію, коли ініціатива регіонів не знаходила дієвої підтримки уряду. Першими кроками виходу з цієї ситуації стали: прийняття Верховною РадоюУкраїни в жовтні 1992 p. Закону "Про загальні засади створення іфункціонування спеціальних (вільних) економічних зон", утвореннякомпетентної Міжвідомчої комісії з розгляду і підготовки документів позаснуванню СЕЗ, схвалення Кабінетом Міністрів України "Основних напрямківдержавної регіональної економічної політики України" та Концепції розбудовина території держави спеціальних (вільних) економічних зон (Постанова № 167від 14.03.1994). Прийняття названих документів створило правові підвалинидіяльності зон. Спеціальна (вільна) економічна зона (англ. - special/free economiczone) визначається законодавством України як частина території держави, вмежах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічноїдіяльності. Вихідними критеріями віднесення будь-яких територіально-господарськихформувань до ВЕЗ є: - умовна екстериторіальність та індеферентність торговому режимуприймаючої держави; - націленість на активізацію зовнішньоекономічних зв"язків (обмінкапіталами, товарами, технологіями тощо); наявність особливого, пільгового відносно діючогозагальнодержавного, інвестиційного клімату в складі податкового, валютно-фінансового та організаційно-правового режиму діяльності суб"єктів зони. Законодавством України дозволено створювати: вільні митні зони і порти,експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси,комплексні виробничі, туристично-рекреаційні, страхові, банківські зонитощо. За функціональними ознаками, всі різновиди зон можна віднести доп"яти типів: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні,туристично-рекреаційні та банківсько-страхові (оффшорні). ВЕЗ можуть займати різну за розміром територію та охоплювати будь-якукількість суб"єктів підприємництва. Спеціальні (вільні) економічні зони,незалежно від типу, що розміщуються на незаселеній території розміром до500 га та мають лише об"єкти забезпечення життєдіяльності ВЕЗ, відносятьсядо локальних або точкових зон. Метою створення ВЕЗ є прискорення соціально-економічного розвиткурегіонів розташування, залучення зовнішніх інвестицій, створення новихробочих місць та вирішення проблем використання незайнятого працездатногонаселення, активізація підприємницької діяльності, стимулюванняекспортоорієнтованого (або імпортозамінюючого) виробництва, залучення івпровадження новітніх технологій, підвищення ефективностівикористання місцевих природних ресурсів. Враховуючи сказане, заснування спеціальних (вільних) економічнихзон повинно пов"язуватися в першу чергу зі створенням точок економічногозростання, відновленням депресивних районів та стимулюванням структурнихзрушень в економіці. Економічна ситуація, що склалася в Україні, надзвичайно складна. Цепов"язано з цілою низкою об"єктивних та суб"єктивних проблем, до складуяких слід віднести: - хронічний спад виробництва; - старіння матеріальної бази виробництва (знос основних фондів досяг37.5%, в тому числі у промисловості - 41.8%, сільському господарстві -26.6%, будівництві - 40.3%); - критичне скорочення бази відтворення виробництва, яке здійснюється напростій, а не на розширеній основі;- обвальне зменшення капіталовкладень в економіку (темпи падіння з 1993 p.по 1996 p. становили, відповідно, -11%, -23; -29.4;-19.7%); - бюджетний дефіцит; - відток "тимчасово вільних" коштів з сфери виробництва та взагалі зекономіки України (за 1992-1997 pp. сукупна вартість цих коштів становилаблизько 11 млрд.дол., в т.ч. на цілком законних підставах - лише 137.1млн.дол.), тоді як сукупні іноземні інвестиції в Україну станом на 01.07.97дорівнювали 1657 млн.дол.; - погіршення ситуації на ринку праці, вивільнення працівниківвиробництва, формування неповної зайнятості, розширення безробіття,незадовільно низький рівень оплати праці (додатки 7.3, 7.8); - відсутність дієвих стимулів розвитку легальногопідприємництва тощо. В той же час для виправлення ситуації потрібно: по-перше, встановитичіткі, стабільні та стимулюючі норми підприємницької діяльності всіхсуб"єктів, що має забезпечувати господарське право, податкове, бюджетне,митне законодавство тощо; по-друге, стимулювати розгортання (розширення)Інвестиційної діяльності в економіці України за рахунок внутрішніх джерел,скеровуючи інвестиції у всі сфери народного господарства; по-третє,створити умови для участі країни у міжнародному русі капіталу, в першучергу,- в якості реципієнта прямих іноземних інвестицій, спрямованих упріоритетні для України галузі. Необхідно наголосити на факторі притоку зовнішніх інвестицій як надосить важливому для економічного росту, технологічного розвитку таструктурної перебудови народного господарства держави, оскільки зовнішнєінвестування фактично означає приплив додаткових коштів, ввезення в Українусучасних техніки, технології, виробничих програм, систем управліннявиробництвом і персоналом, створення додаткових стимулів у внутрішньомуконкурентному середовищі, а також формування позитивного іміджу країни усвіті. 3Відсутність спеціальних економічних зон у господарській практицідержави можна віднести до факторів, які стримують економічний розвиток"проблемних" територій та залучення в Україну іноземних інвестицій. Зіншого боку, заснування спеціальних (вільних) економічних зон сприятимеекономічному підйому, розвитку підприємництва, відновленню зайнятості тастворенню нових робочихмісць, припливу інвестицій та ефективному використанню наявного виробничогопотенціалу. Це підтверджують загальновідомі дані щодо закономірностей інвестування,розвитку виробництва та підприємництва у СЕЗ різних держав світу.НайІнтенсивніший розвиток підприємництва та найбільші темпи економічногозростання характерні для етапів становлення і розвитку СЕЗ. Зокрема, назазначеному етапі розвитку річний приріст вкладених іноземних Інвестицій доспеціальних (вільних) економічних зон становить, як правило, 35-75%;середньорічні обсяги іноземного інвестування в розрахунку на 1 підприємство-суб"єкт зони дорівнюють 90-250 тис.дол.; середньорічні темпи роступромислового виробництва у зоні знаходяться на рівні 130-175%. Післязакінчення етапу освоєння зони та утвердження спеціалізації економічних зону подальшому середньорічні темпи росту виробництва частково знижуються до110-130%. Слід мати на увазі, що питома вага торговельно-виробничих зон уміжнародній торгівлі в середині 80-х років становила 20% і має сталутенденцію до щорічного зростання на два процентних пункти. СЕЗ також є важливим стимулом для припливу до приймаючої країниіноземних інвестицій, абсорбуючи від 10 до 80% Їх сукупної вартості. Крімтого, зони виробничого спрямування забезпечують в країнах Південно-СхідноїАзії від 10 % (Корея, Гонконг, Філіппіни) до 60% (Сінгапур) загальноїкількості новостворених робочих місць. Досі на Україні не створено необхідних умов для залучення Іноземнихінвестицій. Так, за кумулятивним показником надходжень прямих іноземнихінвестицій до держав, що мали централізовано керовану економіку, нашадержава займає 16 місце. Підприємства з участю іноземного капіталу фактично не здійснюють впливуна розвиток підприємницької діяльності та виробництво в Україні, оскількиїх питома вага у загальнодержавному виробництві ВВП та НД становить 0.03%. Загальна динаміка припливу Іноземних Інвестицій в Україну також незадовольняє національних потреб як за сукупними обсягами інвестування,так і в частині розподілу інвестицій по галузях народного господарства.Основною проблемою для залучення в Україну прямих іноземних інвестицій єнедосконалість законодавства, його нестабільність, існуюча можливістьприйняття законів та нормативних актів зворотної дії, а також погіршанняподатко3вого законодавства стосовно минулих періодів, відсутність гарантійнепорушення прав власності тощо. Одним із шляхів вирішення проблеми є створення особливих територіально-господарських утворень у вигляді спеціальних (вільних) економічних зон.Оскільки ВЕЗ - це визначена територія, на якій встановлюється і дієспеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування ідії законодавства України (приймаючої держави), то подібне утворення матимепевні переваги: - невелика площа території зони дозволить обмежити імовірні негативнірезультати її діяльності; - визначеність типу та функціональної спрямованості СЕЗ дозволитьрегулювати галузеву структуру зональних виробництв; - наявність проекту (фактично - цільової комплексної програмиекономічного розвитку) означатиме врахування регіональних тазагальнодержавних пріоритетів; - гнучкість норм податкового та митного законодавства, щорозповсюджується на суб"єктів зони та є виключенням із загальногоподаткового І митного законодавства, дозволить на обмеженій кількостісуб"єктів підприємництва і, відповідно, з мінімальними втратами бюджетнихкоштів у вигляді податкових платежів провести експеримент з різнимисистемами оподаткування та виявити оптимальну схему; - імідж зон як територій зі сталим законодавством, гарантіями тасприятливим інвестиційним кліматом, що склався у світі завдяки широкомурозповсюдженню цієї форми територіально-господарської організації,дозволить стимулювати активне залучення іноземних підприємницькихінвестицій та повернення тих національних капіталів, що "втекли" за кордону останні роки. Ініціатива створення СЕЗ в різних регіонах України виникла ще у 1989-1990 роках. Всього за період 1989/1990-1998 pp. на місцях було розробленота подано до Кабінету Міністрів України більше ЗО проектів заснуваннялокальних та точкових спеціальних (вільних) економічних зон різних типів.Зокрема, у Закарпатській (Вільна митна зона "Чоп-Інтерпорт", комплекснаспеціальна економічна зона "Закарпаття", СЕЗ "Європа-Центр"), Чернівецькій(комплексна СЕЗ Чернівецької області, туристично-рекреаційна зона"Буковина"), Одеській (Одеська комплексна, "Антарктика", "Южненська","Порто-франко", "Південна Пальміра", "Аджалик") областях, АвтономнійРеспубліці Крим (Севастополь, "Манганарі", "Сиваш", Керч, Кримськакомплексна економічна зона, точкова зона "Фотон"), Херсонській("Джарилгач"), Дніпр.опетровській ("Дніпроавіа", "ПриднІпров"я","Кривбас"), Чернігівській (Північно-Українська зона прикордонногоспівробітництва), Волинській ("Інтерпорт-Ковель"), Донецькій("Азов"є", технопарк у М.Донецьку, комплексна СЕЗ), Львівській ("Яворів","Курортополіс Трускавець"), Запорізькій ("СтепногІрськ"), Івано-Франківській("Ворохта", "Яремче"), Харківській ("Лідія-Харків"), Вінницькій ("МогилІв-Подільський"), Київській ("Славутич"), Полтавській("Кременчук") областях та ін. Тобто 15 з 25 крупних адміністративно-територіальних одиниць (області та АР Крим) вважають за можливе чинеобхідне створити на власній території особливий режим підприємницькоїдіяльності у формі СЕЗ. Всі пропозиції щодо формування СЕЗ, як правило, будуються надетальному знанні "внутрішніх" проблем і специфіки господарськогорозвитку областей. Вивчення цих проектів дозволяє досить впевненостверджувати, що подібна Ініціатива в цілому не протирічить, а єнаповненням загальнодержавної економічної політики. Але неправомірно будеоцінювати процес тільки позитивно: деякі з представлених до КабінетуМіністрів України та Міжвідомчої комісії проектів недостатньо опрацьовані,в ряді випадків утворення СЕЗ потребує залучення значних централізованихкапіталовкладень або передбачає довгострокове вилучення з кола фіскальнихінтересів України значної кількості платників податків. Крім того, детальне вивчення названих проектів дозволяє визначити цілийряд загальних недоліків, серед яких: відведення під створювані СЕЗ великихтериторій, включаючи адміністративні райони, міста та цілі області; надтоширокий перелік функцій та поєднання багатьох типів зон в однійкомплексній зоні; невизначеність характеру взаємовідносин зони зпозазональним простором, а також інколи - невиправдані спроби вирішенняшляхом заснування зон політичних та національних проблем. Світовий досвід формування СЕЗ Вільні економічні зони у XX ст., як правило, створювалися тарозвивались у промислове розвинених країнах. Переважно це були зони, в якихвиконувалися вантажні операції з транзитними або імпортними товарами, хочавиробнича діяльність здійснювалася в незначних розмірах І була спрямованана відповідне вимогам ринків збуту зовнішнє доопрацювання. У промисловорозвинених країнах створені й діють: у США близько 200 зонзовнішньоторговельної спрямованості, Німеччині - 6 вільних портів і 3безмитні зони, Франції - 2 райони вільної торгівлі та зони підприємницькоїдіяльності, Іспанії - 3 безмитні зони, Італії - З спеціальні безмитні зони,Японії - торговельно-виробнича зона. Крім того, існують вільні зони вКанаді, Фінляндії, Греції, Ізраїлі. Зазначені зони створювались, якправило, в цілях активізації зовнішньої торгівлі, полегшення виходунаціональних виробників на світовий ринок, цілеспрямованого розвиткурегіонів, утилізації наявної робочої сили, а також для пом'якшеннянебажаних для внутрішньої економіки тенденцій. В цих країнах спрямованість на залучення іноземних підприємницькихінвестицій не була головною рисою подібних утворень - переважала орієнтаціяна створення сприятливих умов зовнішньої торгівлі. Досить значна кількістьзон створена з причин, обумовлених необхідністю найскорішогопокращання (або відновлення) конкурентних позицій різних регіонів,галузей (сфер) діяльності. Всі названі зони враховують інтереси держави І регіону розміщення,орієнтуються на сучасні тенденції розвитку світового господарства,економічно ефективні, діють на засадах прибутковості та досягненнянеобхідного соціального ефекту.СШАУ США зони зовнішньої торгівлі були юридичне оформлені у 1934 p. (Закон"Про зони зовнішньої торгівлі") з метою сприяння розвитку зовнішньоїторгівлі. Початок їх діяльності припав на часи "великої депресії" - періодвисокого рівня безробіття, стагнації виробництва і світової торгівлі.Головна мета, що заявлялась при створенні ЗЗТ, полягала у забезпеченнізайнятості та збільшенні . кількості робочих місць. У подальшому в процесірозвитку ЗЗТ відбулася зміна цілей. Так, головним мотивом створення йбурхливого розвитку зон зовнішньої торгівлі у більш пізній період -1970-1980-х роках, була можливість зменшення витрат на виробництво і збутпродукції через зниження тарифів на імпортовані комплектуючі, деталі йкомпоненти, що призвело до активного розвитку автомобілебудування. Зони зовнішньої торгівлі існують у двох організаційно-правових формахзони загального призначення та субзони спеціального призначення. Зони загального призначення, за офіційним визначенням, є зонами, що вправовому відношенні не належать до митної території США. Вони перебуваютьпід контролем Митної служби Сполучених Штатів та розміщуються натериторіях, що вже мають необхідну транспортно-складську Інфраструктуру.Компанії, що розміщуються у названих зонах, можуть належати як правило, догалузей обробної промисловості. Територіальна обмеженість зон загального призначення, висока вартістьземельних ділянок на певному етапі почали створювати обмеження дляподальшого розвитку у зонах зовнішньої торгівлі. Для вирішення проблемибуло дозволено створення субзон. Субзони підпорядковані та фактично є структурами зон загальногопризначення, але територіальне відокремлені від них. Субзона представляєсобою одну компанію, яка отримує статус і пільги ЗЗТ. Зони загального призначення засновуються Управлінням по зонахМіністерства зовнішньої торгівлі, для чого призначаються відповіднісубсидії з дозволу відомств штатів та місцевих органів влади. Суб"єктипідприємництва зон загального призначення можуть подати заявку нафінансування субзон від імені компаній, на базі яких ці субзони створено. Базовий Закон про зони зовнішьої торгівлі та наступні поправки до ньогоформують юридичну основу для розбудови зон зовнішньої торгівлі, Зокрема,Закон 1934 p. передбачав дозвіл для ЗЗТ в основному на реекспортну татранспортну діяльність, але забороняв виробництво продукції та їїекспортування. Більш пізня поправка від 1950 p. усунула цю заборону (Stat.246, Ch. 296). У 1980 p. Державне казначейство Сполучених Штатів вивелододану вартість у зонахзовнішньої торгівлі з суми вартості кінцевої продукції, що підлягалаоподаткуванню. В подальшому (1982 p.) було зменшено оподатковану вартістькінцевої продукції шляхом виключення з останньої транспортних витрат, сумоплати брокерських та страхових операцій. Управління по зонах зовнішньої торгівлі США має повноваження обмежуватидіяльність зон в разі незгоди профспілок чи Існування об'єктивних перешкод.Ці обмеження стосуються: експортних операцій, відміни зменшення стягненьабо уникнення оподаткування імпорту комплектуючих для виробництвапродукції, що має реалізовуватися на внутрішньому ринку США; введенняконтролю операцій зональних підприємств в разі їх користування 2-5 річнимисубсидіями. Зони та субзони зовнішньої торгівлі контролюються Управліннямпо зонах зовнішньої торгівлі, до складу якого входять представникиМіністерства торгівлі (голова), фінансів та армії США. При цьомуМіністерство торгівлі (Адміністраці




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconВільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи)

Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconХарактеристика митного режиму переміщень товарів в межах митної території
Митна територія може збігатися І не збігатися з державною територією. Останнє має місце, коли в державі є вільні гавані, вільні митні...
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconІ. Загальні положення про спеціальні (вільні) економічні зони
Правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconЗакон україни про торгово-промислові палати в Україні ( Відомості Верховної Ради (ввр), 1998, n 13, ст. 52 )
Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади створення торгово-промислових палат в Україні, встановлює організаційно-правові...
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconЗакон україни про торгово-промислові палати в Україні ( Відомості Верховної Ради (ввр), 1998, n 13, ст. 52 )
Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади створення торгово-промислових палат в Україні, встановлює організаційно-правові...
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconПлан міжнародний кредит як економічна категорія
Міжнародний кредит — це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передавання...
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconПлан міжнародний кредит як економічна категорія
Міжнародний кредит — це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передавання...
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconПлан міжнародний кредит як економічна категорія
Міжнародний кредит — це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передавання...
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconПлан міжнародний кредит як економічна категорія
Міжнародний кредит — це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передавання...
Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення iconСпеціальні економічні зони та їх роль в залученні іноземних інвестицій

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы