Слобожанщина історія розвитку icon

Слобожанщина історія розвитку



НазваниеСлобожанщина історія розвитку
Дата конвертации21.08.2012
Размер284,44 Kb.
ТипРеферат
Слобожанщина - історія розвитку


Вступ 1. Герб Харкова. 2. Історія Слобожанщини a. Дике поле - Слобідська Украина b. Заселення Слобожанщини 3. Народження й становлення Харкова або Харків яко українське місто: a. Харків у XVII—XVIII ст. Нарис за мотивами історичного дослідження b. Процес русифікації після скасування автономії Дмитра Івановича Багалія c. Українське національне відродження у Харкові у XIX ст.Вступ Нарід завжди творить свою історію і державний устрій і йогонаціональні форми. І про се треба добре пам'ятати, бо усяка інша ненародняісторія буде однобока. Щодо історії України, то вона у основі своїй завждибула народньою. І справді: рівняючи історію великоросійського народа умосковську добу і історію українського народа під Литвою та Польщею, мибачимо, що у першій головне місце зайняло складання Московської держави,котре утворювали більш усього московські царі, а український нарід тодізовсім не мав своєї власної держави і своїх дарів і боровся з польськоюдержавою. На сю боротьбу він стратив усі свої сили, усе своє завзяття, усесвоє життя, пролив ціле море своєї крові. Раніше українські історикиособливу увагу звертали не на внутрішнє життя, а на події, бо вони справдібули дуже цікаві, поетичні, драматичні, торкалися й народнього життя, бо їхтворив нарід під проводом своїх проводарів — гетьманів, кошових отаманів іт. п. Але вже українські історики 60-х років (XIX сторіччя, прим.авторасайту), як Вл. Антонович, Ол. Лазаревський, стали на інший шлях: вонивикинули прапор внутрішньої історії України. Я 35 років іду під сим жепрапором, бо почав розробляти історію українського народа з 1882 року ібільш усього працював по історії Слобожанщини, бо сам тут пробував. Тепер,коли український нарід скинув кайдани, у нього збільшилася потреба знатисвою історію. Історію Слободської України треба знати і нашій інтелігенції,котра працюватиме серед слободсько-українського населення, і самомународові, котрий своєю кровію обороняв сю країну од ворогів. Обробляючи землю, він поливав її своїм потом, творив історію, а теперзахоче й повинен буде її знати, бо сам нині коватиме свою долю, своє щастя,свою волю. Історія Слободської України є частина загальної історії України.І через те її захоче знати і увесь відроджений у своїй національнійсамосвідомості український нарід. А у населення Слобожанщини нехай йогонаціональна самосвідомість починається з того, що найближче до нього — зсвідомості про те, що творили його діди та прадіди,— з історіїСлобожанщини. І хай ся історія буде справжньою історією народа — йогоподій, його життя, його горя, його радощів, його думок, мрій та надій ізнову-таки усього народу — усіх його колишніх станів: і козацтва, і йогостаршини, і поспільства, і міщанства, і духовенства з їх матеріальнимиздобутками, просвітою і культурою, з усім національним обличчям.У народів Західної Європи, наприклад, у швейцарців ми бачимо великуприхильність до їх місцевої історії, археології, ми бачимо у них навітьмісцеві музеї. Європейські педагоги завжди вимагають, щоб іще з нижчоїшколи починалася знайомість учнів перш усього з тим, що вони бачуть біля інавкруги себе, щоб вони це зрозуміли, бо коли зрозуміють, то йшануватимуть, й цінуватимуть, і любитимуть. А коли се буде, то се буде дужекорисне і для науки, бо тоді не гинитимуть так, як нині, пам'ятки нашоїстаровини. Повинні і ми свою місцеву історію ввести у програми нижчоїнародньої школи, у програми шкіл для дорослих і задля позашкільноїпросвіти.|Д. Багалій | || |Передмова до книги "Історія Слобідської України", 1918 рік ||Герб Харкова || || ||На харьківському гербі зображені жезл-кадуцей та ріг рясноти. || || || || || || ||[pic] || ||Що символізує кадуцей? Яке походження має ріг рясноти? || || || || || || || || || || ||Та й як, зрештою, інтерпретувати їхнє поєднання на гербі міста ||Харкова? || ||[pic] || ||Існують гіпотези, за якими міфологія і символіка давніх греків ||складалася на грунті ще давніших міфів, які потрапили до Эллади, з ||одного боку, з півночі, з країни гіперборейців (тобто із ||південнослов'янських територій), а з другого боку, з півдня, із ||Єгипту, а Єгипет, в свою чергу, успадкував східні міфи й символи. ||Отож, символічний жезл-кадуцей бога Гермеса має глибокі езотеричні ||корені. Гермеса, хоча й його було залічено до богів Олімпу, завжди ||вважали архаїчним, тобто прадавнім божеством. Він відігравав дуже ||велику роль як вісник богів, помічник героїв в їхніх мандрах, ||супроводжувач до царства мертвих. До Гермеса – вічного винахідника, ||вигадника, який обдаровував навіть богів різноманітним мудрим ||приладдям, - ставилися з великим шануванням представники вельми ||несхожих аспектів діяльності, від купців і ремісників до шахраїв і ||злодіїв. Існує міф про те, що Гермес якось зловив величезну черепаху і||зробив з її панцира перший музичний інструмент – ліру, яку подарував ||Аполлонові разом із сопілкою. За це Аполлон винагородив його золотими ||сандалями і магічним жезлом-кадуцеєм. Проте Гермес тільки в пізніші ||часи перетворився на бога торгівлі та мандрувань, а за давніх давен ||Гермес-Трисмегіст (тобто Тричі Найвизначніший), рівнозначний до ||єгипетського Тота, був богом знань, світла і священного письма, його ||називали Божественим Глаголом. Певна річ, кадуцей – це суто ||єгипетська атрибутика, згадаємо фараонові символи влади. ||Але яку владу означає кадуцей? Те, що ним користувався головний ||розпоряджувач в Елевзинських містеріях, прихований зміст яких був ||присвячений піднесенню душі до Світу й Істини, підказує, що влада ця є||духовною. Крила орла знаменують польот душі у небесну сферу, а змія за||давніх часів була символом сходження духу в матерію, символом життєвої||енергії (згадаємо кундаліні-змію в індійській міфології, посох ||Заратуштри й супроводжуючих його орла та змію у давніх парсів). ||А ріг рясноти – за еллінською міфологією це ріг кози Амалфеї, що ||вигодувала Зевса, – споріднений із рогом рясноти слов'янського бога ||Світловида. Жрець Світловида наповнював священний ріг молодим вином, ||яке символізувало повноту врожаю наступного року. Схоже на те, що ||давні греки робили теж саме. Адже супругою Зевса була Деметра, богиня ||плодючості й рясноти, яка також поєднувала небо й землю як проводарка ||добра, світла та знань. На честь неї та її дочки Персефони й ||відбувалися Елевзинські містерії. Священний ріг рясноти, за повір'ям ||греків, надавав його володареві все, що тому заманеться, і був ||символом багатства й процвітання. ||Ось і виходить, що на гербі Харкова в вигляді першої літери назви ||міста дивовижним чином поєднуються два найдавніших символа. Це ||сполучення виявляє благородну тенденцію міста - здобуття процвітання ||внаслідок прагнення світла, добра та знань ||Харків ||[pic] || || | ||1627 - |Перша згадка про місто || | ||1655 - |Писемний документ про місто || | ||1656 - |Цар Олексій Михайлович дає місту || |статус самостійного воєводства || | ||1765 - |Центр Слободсько-Української губернії || | ||1780 - |Центр Харьківського намісництва || | ||1835 - |Центр Харківської губернії || | ||1917 - |Столиця України || | ||1923 - |Центр Харківської округи || | ||1932 - |Центр Харківської області | Історія Слобожанщини Слобідська Україна є однією з частин України. Цікаво, що нашХарківський український філософ Григорій Савич Сковорода називавЛівобережну Україну, або, як він казав, "Малоросію", своєю матір'ю, аСлобідську Україну — своєю рідною тіткою, бо тут він проживав і любив сейкрай, як пояснює його біограф М. І. Ковалинський. Виходить, що у кінціXVIII ст., коли жив Сковорода, по скасуванню автономного строю Гетьманщини(так колись йменували Лівобережну Україну, прим.Багалія) і СлобідськоїУкраїни, назвисько «Україна» відносилося саме до так званого "Дикого поля".І справді, ця країна більш, ніж остатні частини української землі, повиннабула так прозиватися в територіальнім значенні цього слова, бо це була«україна», цебто окраїна, російсько-української землі. Колись російськийлітописець називав Україною Руських земель пограниччя Переяславської земліз половецькими степами; і там і тут відчувається, окрім етнографічного, ігеографічне значення цього слова. Для кожного мешканця дніпровськогоПравобережжя, і навіть Лівобережжя, тодішнє "дике поле", котре потімзаселили своїми слободами українські переселенці і котре раніше, удомонгольську добу, у XI—XIII ст. було заселено прадідами слобожан —древніми русичами Чернігово-Переяславської землі, хоча й було дідизноюукраїнців XVII ст., але далекою україною. Слобідська Україна напочатку ХХсторіччя займала майже всю Харківську губернію й деякі з повітів Курської іВоронезької губерній.Це була площа, по котрій де-не-де простяглися невеличкі взгір'я. Вища іншихбула північна частина Харківщини, а на південь вона робилася все нижчою танижчою, доки не доходила до отвершків Донецьких стягових гір. Курськагубернія найвища серед сусідніх Харківської і Воронезької, але й там єтільки стягові гори. По них ішов водорозділ Дніпровського і Донськоговодозборів, де лежав славетний в історії края Муравський шлях. А вже відсього водорозділу розходилися на захід ложбини з балками і ярами, де багатобуло річок і струменів.На заселення "дикого поля" мали значний вплив місцеві річки. Тепер жодна зних не судоходна, але колись було інакше. По Донцеві Сіверськомусплавлялося чимало байдаків з хлібом від Бєлгорода до Чугуєва, а звідтиїздили й на Дін. По Осколу у кінці XVI ст. московські служилі люди пливлидо його гірла з усім припасом для будування міста Цареборисова.Дніпровськи вітки - Псьол, Сула, Ворскла - зв'язували Слобідську Україну зПолтавщиною; річкою Вир, яка вливається у Сейм, а той у Десну - надаваламожливість спілкуватися з Чернигівщиною. На території Слобожанщинидніпровськи річки зближалися з донськими. Слобожане перш починали селитисятам, де було більше води. Ось через що західні частини краю заселилисягустише й раніше, ніж східні, бо на сході було менше річок. Але з XVIII ст.слобожанські річки починають щороку міліти, бо ліси дуже зменшилися іпорідшали.Усі найважніші й найстаріші міста й слободи осажувалися на річках:Суми - на Пслі;Лебедин - на Ольшані;Охтирка - на Охтирці;Вільний - на Ворсклі;Краснокутськ і Богодухів - на Мерлі;Золочів - на Удах;Валки - на Мжі;Харків - на Харкові і Лопані;Цареборисів - на Осколі;Вовчанськ - на Вовчій;Тор (Слов'янськ) - на Торці;Чугуїв, Зміїв, Ізюм, Святогорський монастир - на Донцеві."Дике поле" тому й мало свою назву, що було вкрито степами, якипереміжалися з лісами. Не дивно, що степи спокон віку вабили до себетаборища кочових племен (гуннів, аварів, печенігів, торків, куманів,татар). Пам'ять про це зберіглася у географічних назвах: селище Печеніги,річка Торка та ін. Осілому на Україні поселенцеві нелегко було знайтиполовчанина, або татарина в його кочовищах: шукай вітра в полі. А татариннавпаки - раптом наїздив на села й хутори, убивав і уводив в неволюслобожан, грабував скотину і добро. Слобожани повинні були захищатися відтатарських нападів лісами, болотами, горами, високими могилами, городищами,земляними валами, дерев'яними огорожами, засіками... Виходить, степ не бувперепоною для розселення осілого люду, але разом з тим не захищав його відтатарина. Інше діло ліс. Він трохи затримував заселення, але разом з тим йзахищав переселенця від ворожих нападів. Лісу тоді було незмірно бульше,ніж тепер. Ліси й поляни чергувалися по усьому побережжю Донця від Осколадо Змієва, по вітках Донця теж йшли густі ліси, іноді по обох берегах:Ізюмський, Теплинський, Черкаський и.т.п. Ліс був найсправжнім скарбом дляслобожан, бо з нього робили як кріпості й замки, так і все, що потрібнобуло у хазяйстві, зокрема буди, гути, бурти, вітряки, млини й вінниці. Наостанні переводилося більш усього лісу, бо тоді кожен українець мав правогнати горілку.Природа щедро наділила Слобожанщину плодовими деревами та кущами, садки зпасіками були найчастіше першими оселями - хуторами країни. Край бувбагатий диким звіром: у лісах водилися зубри, ведмеді, вовки, лосі, вепрі,багато пушного звіру (соболі, лисиці, куниці, бобри, видри, тощо); у степах- сайгаки й дикі коні. Дикого птацтва теж було дуже багацько - куріпок,перепелів, бекасів, вальшнів, дрохв, тетерваків, вуток, лебедів, журавлів,стрепетів, соколів, кречетів, яструбів, орлів. Не дивно, що в цьому краюбуло розповсюджено ловецтво, навіть саме тут знаходилися "цареві лови". Урічках була страшенна сила риби. Мінералів було обмаль, тільки солі булодуже багато, її здобували на торських та маяцьких озерах, а тоді чумакирозвозили по усіх усюдах. Здобували ще й камінь для жорнів, крейду, якайшла на хати-мазанки, гончарську глину. Отже ця країна здатна булазабезпечити слобожанам культурне й достатнье життя. Грунт був більш усьогочорнозем, земля-цілина була дуже родючою. У Чугуєві, окрім баштанів зкавунами та динями були заведені навіть виноградники для московських царів.У широких степах легко було розводити табуни коней та рогатої худоби, отариовець, гурти волів, череди корів та телят. Клімат був несуворий - повітрявесною, влітку і восені тепле. Все це вабило до себе людність, але після татаро-монгольського нападу сякраїна довго була вільна, гуляща. Татари сюди часто навідувалися й навітьдавали свої назвиська деяким бродам. Вони добре знали шляхи у заселенуМосковщину і вибирали такі, щоб не переплавлятися через глубокі та широкірічки. Древня "Книга великого Чертежа" перелічує одиннадцять таких бродів(перелазів) - Каганський, Абашкин, Шебелинський, Їзюмський, Татарський таін. Багато звісних у Дикому полю шляхів також було прокладено татарами.Славетний Муравський Шлях простував від Кримського Перекопу аж до Тули (аце тільки 160 верст від Москви!) по межіріччю Дніпровського й Донськоговодозборів. Сама назва шляху - татарська, бо в древньому документізгадується татарин за прізвищем Муравський. Від Муравськоговідокремлювалися Ізюмський й Калміуський шляхи, першій цілком, а другийзначною мірою проходили територією Харківщини. Були також шляхиКончаковський та інші менші. Окрім цих були ще шляхи московські йукраїнські: Старий та Новий Посольські, Ромодан (на честь бояринаРомодановського), Сагайдачний (на честь гетьмана).Заселення Слобожанщини Московська держава нешвидко, потроху просувала свої пограниччя на південь.Там не було ніякої сусідньої держави, але орди татар, які самі жили вКриму, мали таборища й кхоші з отарами у степах Новоросійських і без упинуробили наїзди на московські україни. Московський уряд для захисту своїхрубежів будував кріпості.Так, у XVI сторіччі при Іванові IV південна границя Московської державидосягала тільки Чернигівщини. Це була Сіверська Україна з містом Путивлемна чолі; існувало путивльське пограниччя із Литвою.У кінці XVI сторіччя при Федорі Іоаничу збудовані були Воронеж, Валуйки,Бєлгород, Курськ, Ливни - границя посувається на південь, на так звану"польскую", цебто степову, украйну.Годунов будує дуже далеко на півдні, недалеко від Святих гір по Донцевімісто-кріпость Цареборисів (нині - Червоний Оскол на Харківщині). Під часрозрухи у Московській державі Цареборисів спустів і вилюднів, як і деякіінші міста по московських українах.Але в царювання першого Романова, Михайла, було побудовано багато новихміст в Курщині й Воронежчині; з них потім склалася так звана Бєлгородськалінія, за якою вже починався дикий степ; до прибуття українців на це дикеполе тамечка їздили тільки московські вартові та путівльськи станичники.Було тільки кілька міст та менших осель на Слобідській Україні, котрі булиосажені московським урядом, а не українськими переселенцями, у першійполовині XVII сторіччя. Дуже старим московським острожком були Валки(Можський острожок), назва яких походить від того, що були колись там валта рів. У 1650 році у Валках були вже й гармати, і воєвода. Але єсвідчення, що навкруги Валок, до їх збудування, вже жили українці -пасішники."Український національний склад життя держався не тільки по селах, яктепер, а й по містах, городах, де його тепер дуже мало. Ми його бачимонавіть у такому центральному місті, як Харків, населення котрого тепер такобрусіло, що, мабуть, більшість його й не знає, що колись Харків був чистоукраїнським містом, а потім, коли обрусів, частина його українськоїінтелігенції, прихильна до народа, працювала над відродженням свого народай бережно донесла се бажання до наших часів — до сього великогоукраїнського руху, котрий не тільки утворив, але й проводить у життя інаціональне, і політичне відродження усієї України, а разом з нею і Харковаз Слобожанщиною." Харків у XVII— XVIII ст.Харків був заснований у 1654 р., саме тоді, як Богдан Хмельницький перейшовз усією Україною під московську “протекцію”. Місто заснувала ватагаукраїнських переселенців з ватажком — осадчим Іваном Каркачем. Най жепам'ять про Івана Каркача існує навіки у Харкові укупі зі спомином пропершого харківського козачого отамана Івана Кривошлика. Хоч про Ів. Каркачаяко першого харківського осадчого згадують тільки пізні документи (другоїполовини XVIII ст.), але ми не можемо їх одкинути, а укупі з ними іКаркача, бо ні для чого було тоді вигадувати його: очевидно, що ім'я цезбереглося у спомину населення, а окрім того й ранні документи знають середхарківського населення Каркачів, проте прізвище відомо й тепер.Українські переселенці з Задніпрянщини прийшли на дике поле і оселилисятам, де річка Харків впадає в річку Лопань — на Харківському городищу, деколись, у домонгольську добу, у XII ст., був, мабуть, староруський,український город, де тепер у Харкові знаходяться “університетська горка”,собор і старовинній університетський корпус. Тут, у 1656 р., харківцізбудували земляну й дерев'яну огорожу навкруги городища і зробили її, як мизнаємо, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, алеся огорожа не вподобалася московському воєводі, котрий велів зробитикріпость по московському зразку.|[pic] |Оттак спочатку виявилися дві влади і у стихії культури — українська івеликоросійська. Але у складі населення Харків був, можна сказати, чистоукраїнським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців — 587 чол.козаків, а з жінками і дітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол. Вониз'єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом,сотниками і десятниками на чолі.Д.І.Багалію пощастило розшукати в архиві і надрукувати список сих харківців— із нього видно, що се були українці — Іваненки, Тимошенки, Єфименки,Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець,Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку,Горобця й таких інших. Був Тихий, Дурний, Кривий, Недбаєнко. БувКременчуцький (мабуть, з Кременчука), Волошенин (мабуть, з Волощини),Москаль (з Московії). Бачимо також — Якова Шаркова зятя: очевидно, що зналибільше самого Шарка, ніж його зятя Якова, і сей своє прізвище заполучив одтестя.|[pic] |Це була головна ватага переселенців, а до неї почали || |приходити й другі. Приходили, як ми знаємо, більш || |усього з Правобічної України, особливо в тяжкі часи || |Руїни, приходили і з Гетьманщини, приходили і з інших || |місць Слобідської України, бо Харків вабив до себе || |населення як полкове і торговельне місто. Мав тут || |своїх служилих великоросійських людей і московський || |центральний уряд, але їх було небагато, якщо порівняти|| |з числом українського населення. |У 1665 р. було у Харкові українців 2282 чол. мужського пола (міщан 1290 іхліборобів 992), а велико-росіян (дітей боярських і інших служилих людей) —133.У 1668 р. українців було 1491 мужського пола, великоросіян (служилих іприказних людей) 75 чол. (мабуть, тут показані одні козаки і служилі людибез дітей і родичів).У 1670 р. у Харкові збільшилося число великоросіян, бо залишилисявеликоросійські служилі люди для оборони города од татар. Українців булотоді 2101 чол. мужського пола, великоросіян 415 чол. мужського пола.У 1673 р. українців було 1276 чол. мужського пола, великоросіян 118 чол.;се все були діти боярські городової служби, а полкових великоросійськихслужилих людей вже не було.У 1675 р. число великоросійських служилих людей знов значно збільшилося (у6 разів): тепер їх було 625 чол.У 1686 р. великоросіян було 571 чол. на 1937 українців.|Виходить, що великоросійське населення у Харкові |[pic] ||було текучим. Українці самі поселилися на вічне | ||життя у Харкові, а великоросійських служилих людей | ||туди часами посилав московський уряд не по їх волі і| ||без їхнього бажання, не для заселення міста, а для | ||його охорони. Отже справжніми постійними поселенцями| ||Харкова були українці, котрі збудували собі будинки,| ||охазяїнувалися, з'орали землі, зайнялися ремеслами, | ||промислами й торгівлею.Щодо соціального складу | ||харківського населення XVII ст., то воно поділялося | ||тоді на а) козаків полкової служби, б) міщан і в) | ||цехових ремесників. Вищою владою у Харкові була | ||полковнича влада. На чолі великоросійського | ||населення стояв воєвода, над міщанами була ще окрема| ||влада війта, а над цеховими ремесниками стояли | ||виборні цехмістри. | |У XVIII ст., у другій четверті сього століття, Харків був чисто українськиммістом. З перепису Хрущова 1732 р. ми дізнаємося, що число українців тодіщодо великоросіян збільшилося в порівнянню з XVII ст. Прізвища харківцівчисто українські, і, як би їх знав М. В. Гоголь, йому не потрібно б буловигадувати прізвищ своїх українців: ми бачимо й Квітку, й Горлицю, йНезовибатька, й Богомаза, й Лупикобилу, й Лупикобиленка, й Сухоребрика, йНедерикута, й Кадигробенка, й Отченашка, й Кусьвовка, й Штанька, й Пацюка,й Вареника.Дуже цікаво буде побачити склад населення Харкова у 1732 р. з національногой соціального боку. Більш усього проживало у Харкові козаків: виборнихкозаків було 775 чол., у них підпомошників 1531, козачих підсусідків 85;козачої старшини з робітниками 71, цехових ремесників 492, підданих,посполітих і робітників 205, духовенства з робітниками 170; великоросіян235, греків і інших чужоземців 21; усього 3595 чоловік.Значить, більш усього було козачих підпомошників, далі за ними йдутьвиборні козаки, далі цехові ремесники. Виходить, що Харків з соціальногобоку був таким же українсько-козацьким містом, як і інші міста СлобідськоїУкраїни. Різниця була тільки у тім, що тут жило багато цехових, яких небачимо в інших городах. Харківських міщан у початку XVIII ст., як мизнаємо, прилучили до козаків і оддали у полковничу владу.Харківські козаки ділилися на дві сотні. Виборні козаки були більшзаможними людьми, ніж їхні підпомошники. У виборних козаків було більшробітників, котрі проживали у їхніх семействах. На кожний двір виборногокозака приходилося взагалі по 5 душ чоловичої статі, а як включитиробітників та підсусідків, то прийдеться по 5, 7 чол. на сімейство.Виходить, що це були дуже великі сімейства, коли ми звикли думати, щоукраїнські сімейства були звичайно малі. Іноді одне сімейство містилося уодній хаті, але частіше воно проживало у декількох хатах і тілько у одномуподвір'ї.Але траплялися іноді й невеличкі сімейства: по одній душі мало 14 сімейств.У 60 сімействах, котрі мали робітників та підсусідків, було по 3-4 чоловікана сімейство. Цікаво, що були й удови-козачки, які од себе виряжали наслужбу, мабуть, підпомошників-наймитів. Чужі люди проживали у 20% усіхсімейств. У козачих підпомошників на сімейство проходилося взагалі 6 чол.мужського пола. Тільки 12 подвір'їв підпомошників містилися на підварках,тобто не у самому місті, а у передмісті, і 21 сімейство проживало по чужихдворах, котрі належали до старшини та усяких удов.|[pic] |До старшинського уряду належали харківський полковник|| |Григорій Семенович Квітка, полковий суддя Роман || |Григорович Квітка, полковий хорунжий Рибасенко, || |сотник першої сотні Григорій Васильович Ковалевський || |і другої - Як. Хв. Денисевич. Жив своїм подвір'ям і || |валківський сотник, потім ізюмський полковник Ів. Гр.|| |Квітка, удова полковника Куликовського, полковий || |писар, два писаря полкової канцелярії, 5 ратушних || |писарів і 1 таможений. Оце була невеличка купка || |козацької старшини, яка потім обернулася у дворян. |Цехові люди належали до таких ремесел: були ткачі, шевці, котлярі, ковалі,різники, римарі, музики, склярі, шаповали, бондарі, гончарі, кравці,дехтярі, кушнирі, теслі, олійники, винникі, солодовникі, коцарі і коцарки.Цікаво, що музики були теж серед ремесників, бо і справді вони грали навесіллях і годувалися од свого ремесла. Од римарів і коцарів получили своїназвиська теперішні Римарська та Коцарська вулиці. Усі цехові мали своївласні подвір'я й хати, окрім 5 чоловік, котрі жили у подвір'ях полковникаКвітки. У цехових були ще менші сімейства, ніж у козаків-підпомошників, уних приходилося трохи більш 3 чол. на семейство. Були у них, одначе,робітники і підсусідки — по 2 чол. на семейство. Значить, робітників уцехових було далеко більше, ніж у козаків і підпомошників, бо кожнийремесник хотів мати робітника.Духовенства з робітниками було 116 чоловік. У Харкові тоді було 9 церков іпри кожній звичайно по 2 священника, а при соборній - 2 протопопа. Умонастирі проживало 13 монастирських робітників. Духовенство проживало вцерковних домах при церквах. Окрім того декотрі священники мали ще й власніподвір'я, в котрих проживали їх двірники та робітники. При церквах, як мизнаємо, були школи, в котрих проживали учителі — дяки. Таких учителів булотоді у Харкові 19 чол. При церквах були також і шпиталі. У Харківськомуколегіумі жили учні латинської школи.Поспільство, або піддані, поміщалися в 22 подвір'ях у 29 хатах. Жили вонина підварках в передмістях маненькими хуторами: на хуторі полковникаКвітки, підпрапорного Черняка, козака Коваленка, ландміліцького полковникаДуніна, полковника Куликовського, угольчанського сотника Михайлова,харківського сотника Ковалевського, харківської крамарки Назаренкової,Харківського Покровського монастиря, троїцького священника, харківськогогородничого Голуховича; біля сього хутора був млин на р. Харкові, а примлині жив мельник з сімейством. На тій же річці Харкові було ще 2 млина змельниками.Особливе місце займали у Харкові велико-росіяне та чужоземці. Вониподілялися на декілька станів.|Одна частина великоросіян попала навіть у козаки. Це |[pic] ||були колишні служилі люди, котрі записалися у | ||козацтво, коли у Харкові у 1700 р. були скасовані | ||воєводи; їх було небагато — 13 дворів. Окрім сього у | ||Харкові проживали по пашпортах посадські люди, котрі | ||явилися сюди ради торгівлі із різних великоросійських| ||міст — з Курська, Вереї, Бєлгорода, Чугуєва, Тули, | ||Єльця, Веньова. Далі йдуть армійські чини — | ||абшитований капітан, поручики й інші; майже усі вони | ||мали в Харкові власні будинки. Були тут ще московські| ||служилі люди, котрі раніш записалися у козаки, а в | ||1731 р. їх повернули у подушний оклад і записали у | ||ландміліцію. | |Греків та інших чужоземців було 21 чол., між ними хрещений арап і удовапольської нації, євреїв зовсім не було. Проживало у Харкові двоє греків—Костянтинов та Челенбі, котрі займалися купецтвом; у одного з них бувробітником татарин.Хоч Харків тоді був таким же полковим містом, як і Суми, Охтирка, Ізюм,Острогозьк і не мав значіння центра усієї Слободської України, але все жтаки він і по числу мешканців, і по соціальному складу свого населеннявідрізнявся від тих міст, мав над ними перевагу. Він був українськимкозацьким містом, але у ньому проживало стільки великоросіян, скільки їх небуло ніде по інших полкових містах.|[pic] |У Харкові проживало вже тоді й великоросійське || |купецтво, котре трохи згодом значно збільшилося. Це || |все було початком того нового обличчя, котре прийняв || |Харків пізніше. У 1732 р. се був український город і || |з національного, і з соціального боку. Більш 90 % || |населення було українського. Перше місце займав || |козачий стан. Козаки були власниками більшості || |міських подвір'їв та будинків За ними йшли українські|| |ремесники — се теж був сталий мінський стан, котрий || |тримав у своїх руках потрібне для усіх рукомесло. || |Ремесники теж проживали у власних будинках. І || |козацтво, й цехові містилися тоді у Харков не на || |підварках, а у самому місті, навіть у його центрі, на|| |теперішніх центральних вулицях. |Цікаво, що й вулиці тодішні діставали свої назвиська від сих простихкозаків та ремесників. Не кажучи вже про такі вулиці, як Римарська,Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вони були названі так по ремеслах), мимаємо ще такі назвиська харківських вулиць у 1724 р. в Соборній парахвії:вулиця пана полковника Квітки у замку, вулиця пана судді (Квітки), вулицяСотницька (пана сотника), Бесідина (де жив Бесідин), Михайла Дрикги (де живДрикга), Сушкова (де жила Сущиха), Макс. Писаря (де жив М, Писарь), Сем.Богодуховського (де жив Сем. Богодуховський), Синицького (де живСиницький), Єнощина (де жив Єноха), Борисенкова (де жив пушкар Борисенко),Пістунова (де жив Пістун), Гребеникова (де жив Гребеник), Куликівка (де живКулик), Шаповалова, Чайчина вулиця над ярком; усього 20 вулиць в центрі.|У Миколаївському приході було 6 вулиць: над ярком |[pic] ||Щаповалова (де жив Шаповал), Карабутова (де жив | ||Карабут), Бибикова (де жив Бибик), Шеметова, | ||Калебердина (де жив Калеберда). | ||У Вознесенському приході — дві вулиці — | ||Шапранівська (де жив Шапран), Чугаївська (де жив | ||Чугай). | ||У приході Покровського монастиря — одна вулиця | ||Пищальчина (де жив Пищалко). | |У Рождественському приході — 5 вулиць: Москалівка, Шилова (де жив Шило),Пробита, Довгалівка, Безсалівка.У Троїцькому приході 6 вулиць: Назарцева (де жив Назарець), Клименкова (дежив Клименко), Гунченкова (де жив Гунка), вулиця добродія Сізіона (де живСізіон), Юрченкова (де жив Юркевич).У Михайлівському приході — 4 вулиці: Кулиничина (де жив Кулинич),Корсуновська, Золотарева (де жив Золотаренко), Верещаківська.У Воскресенському приході 8 вулиць — Дехтярева, Котлярова (де жив Котляр),Мильникова (де жив Мильничка), Онопрієва (де жив Онопрій Різник), вулиця доМеркула (де жив Меркул), Склярева (де жив Скляр), Крохмалева (де живКрохмаль), Миргородовська.У Дмитріївському приході — 5 вулиць: їв. Турчина (де жив Турчин), Вас.Титаря (де жив Титарь), Як. Котки (де жив Котка), їв. Кривого (де живКривий), Вас. Котляра (де жив Котляр).У Благовіщенському приході — 4 вулиці: Бережна, Помазанова, Опанасівська(де жив Панасенко), вулиця Чорного Івана.Як бачимо, українсько-демократичний зміст населення Харкова одбився навітьу назвиськах його вулиць. Таким же українським демократичним був і складйого домовласників. У самій багатій аристократичній частині теперішньогоХаркова — у приході соборному — бачимо окрім самої маленької купкикозацької старшини (дворян та чиновників тоді зовсім не було), такідемократичні прізвища козаків та цехових, як Цілюрик, Звонарь, Голод, удоваПанамарка, удова Матяшиха, Бабеха, кравець Шватченко і таке інше. Теж самеможна сказати і про домовласників вулиць Миколаївської церкви, Покровськогомонастиря і взагалі усього Харкова. Через що ж було так багато тоді у Харкові дрібних домовласників? Черезте, що населення його, разом з усіма слобожанами, користувалося тимильготами, які усі переселенці дістали від московського уряду, і серед сихвільгот на першому місці стояла земельна, себто земельний наділ назаїмочному праві. Перші харківські переселенці дістали даром на віки-вічнізімлі під оселі і право вільного безоброчного наслідственного володінняпідгородніми землями. Такі права діставали й нові переселенці. Ось через щоз'явилося так багато домовласників серед харківців — кожний, діставши землюу місті, зараз починав будувати собі хату. Так звичайно робили селяне; такробили й городяне — харківці, бо й вони мало чим відрізнялися від селян, бой їх головним промислом було землеробство.| | ||[pic] |[pic] || | |Збудувати хату-мазанку було досить легко — лісу, очерету, соломи й глинибуло досить. Іще напочатку ХХ сторіччя у Харкові залишалося від старихчасів чимало таких хат під солом'яною стріхою. Такі хати бачимо ми настарих малюнках Харкова XIX ст. Солом'яним і дерев'яним був майже увесьХарків у XVII і першій половині XVIII ст. Кам'яними будинками у козацькомуХаркові були тільки — Покровський монастир, Колегіум, Собор та двіприходські церкви. Кам'яних будинків ні у кого не було. Лавок з рундукамибуло 290, шинків 163, винниць 29, але усі вони були дерев'яні.У 1724 р. у Харкові було усього 1345 дворів, а у 1732 р.— 1280 хат, анаселення у 1732 р. було з жіноцтвом 7000 чол., себто одна хата приходиласяна 5 чоловік. Просторо тоді жили харківці. Плана городського поселення укозацьку добу не було. На плані 1768 р. ми бачимо й старий план Харкова,вулиці йшли не прямими, а кривими лініями; була сила пустопорожніх земель.Харків навіть у кінці XVIII ст. являв з себе велику слободу. Академік Зуєві описує Харків такою слободою. Будинки, пише він, розкидані без ряду іладу, але широко — версти на 3 або 4. Се були, як він каже, українські хати-мазанки. Були слободи — Захарківська, Залопанська, Клочківка і навітьхутори-підварки. По новому плану під Харків було одведено 637 десятин.Навіть у 1794 р. ледве не усі мешканці мали свої власні будинки: дворівбуло тоді 1807, домовласників було 1601, усіх обивателів 1792 сімейства; зних не мали своїх будинків тільки 191 сімейство.Процес русифікації після скасування автономіїНа початку XIX ст. Харків простягався з півночі на південь на 2 версти, зісходу на захід на 3 1/2 версти. Площа його захоплювала 7 кв. верст, або 1750 000 кв. сажнів. На кожне подвір'я, включаючи сюди вулиці, приходилося968 кв. сажнів, на кожного мешканця (їх було 11 000 чол.) — 160 кв. сажнів,а у 1886 р. тільки 35 кв. сажнів. Се був, як ми бачимо, страшеннийземельний простор. Не дивно, що тоді було в Харкові багато садів і навітьогородів. Найбільшу частину земель городяне добули даром. А позаяк існувалаземельна власність і не було ніякої ні соціалізації, ні муніціпалізаціїземлі у городі, то осельні землі переходили до нащадків, а також вільнопродавалися й купувалися. Ціна на землі, матеріали для будівлі і на робочіруки стояла низька і через те й не трудно було кожному мешканцю здобутисобі власну хату.| | ||[pic] |[pic] || | |Ось деякі звістки про тодішні ціни на подвір'я і будинки: кам'яний будинокполковника Шидловського у два поверхи був куплений для Колегіума за 500карб. У 1767 р. будинки у центрі купувалися по 600, 125 і 65 карб.Пустопорожнє дворове місце мірою у 1500 кв. сажнів у кінці XVIII ст. уСоборному приході було куплено за 35 карб., значить, по 2 1/3 коп. засажень Подвір'я у Миколаївському приході з будинком, службами, коморями,огорожею, винницею на 2 котла з усім посудом, з хатою до неї, колодязем —всього мірою у 336 кв. сажнів — було куплено за 325 карб.Поденщики робили по 10 коп. денно, теслі за 15 коп. в день. Се мало, чибагато? За 10 коп. можна було купити у 1732 р. 6 хунтів свинячого сала або1/8 відра горілки, або 2 1/2 гарнца січеного меду, або 5 гарнців пива, або5 хунтів коров'ячого масла, або 30 хунтів зерна. Виходить, що тодішнійподенщик за свою поденну платню міг дістати більш усякого йому потрібного,ніж теперешній кваліфікований харківський робітник, який отримує середню поУкраїні заробітну платню, не кажучі вже про пенсіонерів.Населення Харкова, живучи в своїх власних будинках, де були й садки, йогороди, жило з хліборобства, або з ремесел, або з промислів та торгівлі.Не злиденно, не погано жилося харківцям під тодішнім українським, як токажуть, режимом, себто урядом, особливо, коли московська воєводська владабула скасована і коли й козаки, й цехові мали свій власний козачий тацеховий уряд і свій козацький цеховий суд. Не дивно, що тоді було багатозроблено, щоб розвинути і поширити й свою культуру на національному грунті.Але так було тільки у часи автономії.|Після скасування автономії швидко пішло “обрусение” |[pic] ||Харкова і знищення його національної української | ||культури. Харків зробився спочатку намісницьким, а | ||потім губернським городом, з усіма російськими | ||губерніальними установами. Разом з ними у Харкові | ||з'явилося й російське чиновництво на чолі з | ||губернатором, козацька українська старшина | ||перевернулася тоді у російських дворян. Новорождене | ||місцеве дворянство дістало від цариці Єкатерини II | ||жалованну дворянську грамоту, а укупі з нею — владу | ||над усією країною. У Харкові робилися дворянські | ||з'їзди, де одбувалися вибори. Оттак з'явився у | ||Харкові командуючий клас над усім суспільством. | |Козацтво, з котрого складалася більшість населення, було скасовано іповернуто у казенних обивателів. Дуже збільшилося число чужоземців.Поширився й склався особливий стан російського купецтва, котрого у козацькудобу майже зовсім не було. Уже у кінці XVIII ст. появилися також і євреї,котрих раніше не було. Збільшилося число великоросійських ремесників —теслів, каменщиків і таке інше. Для будування університету В. Н. Каразінвиписав з Петербурга чимало ремесників-чужоземців, особливо німців. Місцевіукраїнські ремесники почали виробляти свої вироби головним чином тільки длялюдей простого стану і через се підупали й мусили переходити з центра містана його окраїни. Посполіти повернуті були у кріпацтво; від поспільстваусякими способами хотіло одмежуватися дворянство і не тільки з соціального,але і з національного боку.Так було в губернії, по селах, так було і в городах, а особливо вгубернському городі Харкові. На харківських ярмарках московські товари всебільше та більше витісняли чужоземні й українські. Харків зробився центромпросвіти і культури, але не української, а російської. Таким був ізаснований у самому початку XIX ст. Харківський університет і новігімназії, і повітова школа, і духовна семінарія. Учителі сюди приїздили нетільки з України, а і з великоросійських губерній. Колишні народні церковнішколи, де трималася народня мова, були знищені й їх замінили нові,російські школи. Усе те ми бачимо у першій половині XIX ст., і уже те велодо русіфікації, цебто обрусіння, Харкова. А укупі з тим Харків переставбути українським містом і тому, що в його населення увіходило постійнобагацько переселенців з великоросійських губерній.|[pic] |Населення Харкова за XIX ст. збільшилося у 20 разів, тобто на 2000 %. Такевеличезне число, очевидно, не могло з'явитися від натурального збільшення,і ясно, що у Харків з 20-х років XIX ст. їшло велике переселення народа зінших місць. Вже в початку 70-х років XIX ст. ледве не половина мешканцівХаркова була не тубільцями, а захожими людьми (45 %). Більш усьогопереселенців дала Курська губернія, потім Орловська, Московська, Калузька іінші великоросійські. По перепису 1897 р. тільки 1/3 населення Харкова (32тисячі) була тубільцями або з Харківського повіта, остатні 2/3 (73 тисячі)були чужаками. З однієї Курської губернії було 23 тисячі чоловік, а зіншими великоросійськими губерніями Великоросія дала 33 тис. чол. Числочужоземців теж значно збільшилося: з однієї Келецької губернії прийшло 1500поляків, з Кавказа — 1000 тамошніх мешканців, з чужих земель— 1200 чол.Оце переселення не української людності у Харків і змінило його колишнєукраїнське обличчя, особливо в другій половині XIX ст. Новоприхожі гостіопанували містом і одсунули геть на підварки старинних тубільців, колишніххазяїнів міста й країни, котрі здобули й кровію своєю оборонили од ворогівземлю, поливаючи її своїм потом, заснували й Харків, захищали його іположили початок його промислам, торгівлі і культурі. “Воля”, котра далабагацько переселенців, нові залізниці, поширення торгівлі, нові фабрики ізаводи, військо, де широко панувала русіфікація, школи, де зовсім недопускали рідної української мови,— все це ще більше поширило русіфікаціюХаркова. Але все-таки треба сказати, що українська стихія середхарківського населення трималася на протязі усього XIX ст. й дожила донаших часів.|[pic] |Напочатку XIX ст. Харків ще був українским|| |містом, бо його населення у своїй || |більшості зберегло і свою мову, і одежу, і|| |звичаї. І ще за часи Квітки (у 30-ті роки)|| |справлялося у Харкові чисто українське || |весілля. Рейнгард у своїх споминах каже, || |що у 30-х роках у Харкові міщане й селяни || |розмовляли чистою українською мовою, мали || |й український побут й трималися || |українських звичаїв. Тримався цей побут і || |на Панасівці, і за Харковом, не кажучи вже|| |про Заїківку, Журавлівку, Іванівку та інші|| |колишні слободи. |Тільки на Москалівці, де оселилися москалі, лунала народна великоросійськамова, а в центрі і серед панства та інтелігенції взагалі панував руськийлітературний язик. І у кінці 70-х років XIX ст. Харків був куди більшерусіфікований, ніж його повітові міста або сусідня Полтава.А все-таки за переписом 1897 р. 25 % харківського населення признали себеукраїнцями (45092 чол., з них 23430 чоловічого, 21662 жіночого полу), а 58% признали себе великоросіянами. Навіть можна думати, що в дійсності людейукраїнського походження було у Харкові значно більше, бо серед йогонаселення родом з Харківщини було 96 тисяч, а з Полтавщини — 5 тис., зКиївщини — 4,5 тис., з Катеринославщини — 2,5 тис., з Подолії — 1,5 тис.,усього з українських губерній 110 тис., і хоч якась частина їх, можливо,теж була великоросами, а все-таки здається, що немало з українців просто непризнали себе українцями, бо не знали, хто вони такі, а інші, поробившисясвідомими перевертнями, навмисне записали себе руськими. Цікаво, щоукраїнцями заявили себе більш усього нижчі стани суспільства — військові,залізничні та домашні службовці, сільськогосподарські торговці. А коли так,то не можна казати, що навіть напочатку ХХ ст. Харків за складом свогонаселення був чисто “русским” містом.Українське національне відродження у Харкові у XIX ст.На протязі усього XIX ст., коли йшла русифікація Харкова і України, коли одукраїнського народа, який проживав по селах Харківщини, де він складав ідосі складає з себе переважно значну більшість, одірвалися цілі стани, якдворянство, чиновні люди, купецтво, взагалі інтелігенція — у ці ж самі часипочали виявлятися з сієї самої інтелігенції окремі особи, котрі щиро любилиукраїнський нарід і хотіли наблизитися до його, ознайомитися з його життям,з безмірними багацтвами його поезії, з його побутом, з його мовою.Одни почали писати по-українськи і утворили нову українську літературу;інші збірали пам'ятки української історії, працювали над науковою історієюукраїнської мови. Така щира любов до України утворила серед харківськоїінтелігенції купки й гуртки українських народолюбців; ми бачимо їх уХаркові на протязі усього XIX ст. Вони утворювалися серед молоді — учніввищих і середніх шкіл, особливо універсітету, і серед суспільства, й значнуучасть у них приймали професори Харківського університету.|[pic] |До цього треба додати, що Харківський університет взагалі був прихильний доукраїнознавства і дав чимало славетних діячів на цій ниві. Він з самогопочатку свого— працювати на користь тієї країни, де він був заснований, для тогонаселення, яке зробило такі величезні жертви для можливості мати вищу школуу свойому рідному краю — у Слобожанщині. Треба добре пам'ятати про те, щоколи б слободсько-українське суспільство — усі його стани взагалі — невнесло б своєї жертви на університет, Харків ніяким побитом не мав биуніверситета раніше Києва. Треба завжди пам'ятати й про жертву харківськихвійськових обивателів слобожан — 150 десятин землі на Сумському шляху,котрі варті тепер багато мільйонів (там тепер красуються нові будинкиклінік і лабораторій нового університетського городка). І Харківськийуніверситет на протязі майже 200 років свого існування багато зробив дляУкраїни: для пізнання її землі, її населення; і можна тільки висловитибажання, щоб тепер - у добу української незалежності — праця університетау цьому напрямку поширювалася.|[pic] |Щирим українцем серед перших професорів Харківського університету був, пооповіданню Цебрікова, Комлишинський, котрий розмовляв по-українськи, також,як і усе його семейство — батько та сестри; побут їх був також український.З професорів Харківського університета вийшов і один із славетних поетівУкрайни — П. П. Гулак-Артемовський, котрий у 40-х роках XIX ст. був іректором університета. Він писав чудовою, яскравою, народньою слободсько-українською мовою; його байка “Пан та собака”, де він виступав протикріпацтва, мала і широке суспільне значіння. Білецький-Носенко писав, щоказочка Гулака-Артемовського читалася з такою ж великою утіхою, як і“Енеїда” Котляревського, і багацько народу знало ті байки напам'ять. Другийодночасник Гулака-Артемовського Неслуховський додає до цього, що твориГулака будили у суспільстві любов до українського народу.|Харків дав також і славетного українського |[pic] ||письменника Григорія Хведоровича | ||Квітку-Основ'яненка, котрий належав до звісного | ||нам старшинського роду Квіток, що дав і | ||слободсько-українських полковників і усяких | ||старшин. Григорій Квітка був славним суспільним | ||діячем у Харкові, проживаючи на Основі, і іще | ||далеко більшу славу заслужив яко | ||письменник-прозаїк. Тут він зайняв перше місце | ||серед українських письменників старих часів | ||українського письменства. | |Два тома його оповідань вийшли у 1834 р. і мали надзвичайний успіх,особливо на Слобожанщині та у Харкові, бо він змалював там правдиво життяслободсько-українського селянина з великою щирою прихільністю до нього, звеликим знаттям його побуту, його мови, його історії. Він не тільки любивукраїнську народну мову, він сам думав на цій мові і писав на ній своїнайкращі твори; те, що писав він по-російськи, виходило якимсь блідим інеяскравим. Не дивно, що на нього одночасні тодішні харківські письменники— Гулак-Артемовський, М. Костомаров, А. Метлинський і уся молодь дивилися,як на батька української прози.|[pic] |Проф. Ізм. Ів. Срезневський, || |оповістивши Погодіна про смерть || |Квітки (помер у 1843 р.) і про його|| |похорон, на котрий прийшов не || |тільки увесь Харків, але й селяне || |поблизьких осель, додає до сього, || |що Квітка був першим народним || |письменником на Україні. Через || |Квітку навіть і Харків одержав || |значіння літературного центра не || |тільки серед українських, але серед|| |російських письменників; і ті, і || |другі або листувалися з Квіткою, || |або заїздили туди, щоб з ним || |познайомитися. |Велике значення мав Квітка і для гуртка молоді, котра цікавиласяукраїнством, бо він сам був немов живим українським літописцем, істориком іетнографом; великій вплив він мав і на Костомарова, і на Срезневського.Славетний історик М. І. Костомаров учився у Харківському університеті, іпід впливом українських етнографічних розвідок і Квітки сам почав писати по-українськи вірші й драми (у кінці 30-х і початку 40-х років): “СаввуЧалого”, “Переяславську ніч” (драми), українські балади, переклади зБайрона, самостійні вірші. Другий учень Харківського університету А. Л.Метлинський зробився у ньому ж професором і теж разом з етнографічнимивиданнями (пісень) видав власні поетичні твори — “Думи і пісні та ще дещо”.Тут і власні вірші автора, і переклади з німецького, чеського, польського,сербського і словацького. Метлинський добре володів українською мовою, алепоетичного талану у нього було дуже мало. Мотиви його поезії невеселі,іноді помічається вплив на нього народної поезії; є щира любов до староїкозаччини, її високих могил, до степу, до батька Дніпра.|[pic] |Згадаємо ще з харківських письменників тих часів про Ст. Писаревського —харківського протопопа, котрий писав під псевдонімом Шерепері і зложивоперу “Купала на Івана” і гарну розповсюджену пісню за “Німан іду” і“Писульку до Яиька Мірянського”. Петро Писаревський написав оповідання“Стецько Можебилиця”, П. Кореницький (диякон) — поему “Вечорниці”, Л.Боровиковський — вірші і байки. У ті ж старі часи розпочав свою літературнупоетичну діяльність і письменник великого поетичного талану Я. І. Щоголєв,котрий у кінці свого життя видав свої твори у двох великих збірниках“Ворскло” і “Слобожанщина”.Використані джерела: 1. Д.І.Багалій. Історія Слобідської України, Харків, "Дельта", 1999. 2. „Слобожанщина” Факсімільне видання: ИЗДАТЕЛЬСТВО "СОЮЗ" Харьковскаго Кредитнаго Союза Кооперативов, 1918, серія "Культурно-історична бібліотека" 3. Валерій Білоус „Харків –рідне місто” 4. Д.І.Багалій "Історії Слобідської України" 5. В.Г. Кралов „Герби українських земель” 6. М.П. Потин „Населення та побут Слобідської України”[pic]




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Слобожанщина історія розвитку iconЗміст Історія розвитку комп'ютера
Розглядаючи історію суспільного розвитку марксисти стверджують, що “історія є не що інше, як послідовна зміна окремих поколінь”
Слобожанщина історія розвитку iconСлобожанщина історія розвитку Вступ
Тепер, коли український нарід скинув кайдани, у нього збільшилася потреба знати свою історію. Історію Слободської України треба знати...
Слобожанщина історія розвитку iconІсторія розвитку ботаніки “ історія розвитку ботаніки
Слово ботаніка походити від грецького слова “ботане”, що означає зелень, трава. У ботаніці вивчаються рослини, що разом із тваринами...
Слобожанщина історія розвитку iconІсторія розвитку стрілецької зброї
Важливим етапом, революційною подією у розвитку зброї та збройної боротьби стало застосування пороху як метального засобу І виникнення...
Слобожанщина історія розвитку iconІсторія розвитку стрілецької зброї
Важливим етапом, революційною подією у розвитку зброї та збройної боротьби стало застосування пороху як метального засобу І виникнення...
Слобожанщина історія розвитку iconІсторія розвитку інтернет
Незабаром до цих можливостей додалися передача файлів, електронна пошта І списки розсилання, що забезпечили спілкування дослідників,...
Слобожанщина історія розвитку iconІсторія розвитку інтернет
Незабаром до цих можливостей додалися передача файлів, електронна пошта І списки розсилання, що забезпечили спілкування дослідників,...
Слобожанщина історія розвитку iconІсторія розвитку українського правопису
Правопис охоп­лює орфографію та пунктуацію. Як правило, скла­дається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі...
Слобожанщина історія розвитку iconІсторія розвитку українського правопису
Правопис охоп­лює орфографію та пунктуацію. Як правило, скла­дається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі...
Слобожанщина історія розвитку iconТеорія вартості І історія розвитку

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы