Реферат з предмету: «Релігієзнавство» icon

Реферат з предмету: «Релігієзнавство»



НазваниеРеферат з предмету: «Релігієзнавство»
Дата конвертации29.06.2012
Размер162,34 Kb.
ТипРеферат


Реферат з предмету:

«Релігієзнавство»

Християнство, розкол християнства, православ’я.


П Л А Н


  1. ХРИСТИЯНСТВО.................................................................................................... стр. 3

  2. РОЗКОЛ ХРИСТИЯНСТВА...................................................................................стр. 6

  3. Православ’я.........................................................................................................стр. 7

  4. ЛІТЕРАТУРА.............................................................................................................стр. 13


Християнство


Християнство є найбільш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють три головні напрями: православ'я, ка­толицизм та протестантизм, а також численні більш дрібні різно­види. Головним об'єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто — тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, що пра­ведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блажен­ства в раю, а грішників — покарання, яке вони уявляють собі по-різному.

Християнство виникло у другій половині 1 ст. в одному із східних районів Римської імперії — Палестині. Головною соці­альною причиною виникнення християнства було безсилля при­гноблених у боротьбі з гнобителями. Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі розправи з повстан­цями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Та частина рабів і пригноб­лених, котра відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.

У формуванні конкретних особливостей нової релігії відіграв і свою роль також цілий ряд інших соціальних обставин. Існуван­ня імперської влади сприяло виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Посилення економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок утворення Римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про наднаціо­нального Бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від їхньої національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з цим до підтримки християнської релігії.

Античне християнство мало свої ідейні джерела, головними з яких були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії.

Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завіту (в іудеїв він називається Танах) — найдавнішої частини Біблії. Із Старого завіту було взято багато сюжетів та образів для створення «бібліо­графії» нового Бога Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина терміна «месія» (буквально «по­мазаник», у перекладі — посланець божий, рятівник людей). З іудаїзму християнство перенесло в свій ідейний арсенал вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, про кінець світу.

Великий вплив на християнство мали ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допо­могою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької — слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном християни дали ім'я і своєму месії і також визнали його Богом. Прийняли вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душі. У римлянина Сенеки христия­ни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, уря­тування душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі.

Кумранською общиною називають іудейську релігійну секту, одним з районів діяльності якої було стародавнє місто Кумран. Кумраніти по-своєму розвивали вчення

про месію. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що його пер­ше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося і що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали куль­ти східних богів: Осіріса (Єгипет), Митри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два сто­ліття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був дуже великий. Ретельно аналізу­ючи міфи про східних богів, ми знаходимо разючий збіг подій, про які йдеться у них, з подіями, викладеними у міфі про Христа (переслідування немовляти злим царем, чудеса зцілення хво­рих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.). Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, очевидно, що вони були одним з найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди: первісне християнство (від середини 1 ст. до середини II ст,), раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство ( від початку IV ст. до кінця V ст.). І

Общини первісного християнства складалися з бідних елементів, тому вони були релігією пригноблених. Церкви не було — вона тільки формувалася. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захо­пили керівництво ними. Християнські общини, які почали на­зиватися парафіями, об'єдналися у більш значні одиниці — єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополита­ми. Церква, що виникла, стала на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323—337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об'єдна­лись у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії були три патріархії — римська, александрійська та антіохійська. У кінці IV ст. до них приєдналася кон­стантинопольська, а у V ст. — єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духівництва, який відбувся у 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Скли­кання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів духівництво імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися по­рівняно рідко (з IV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідео­логії та обрядовості.

На етапі античного християнства сформувалося «святе пись­мо» християн — Біблія. Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (VI—XV ст.), коли відбувся розкол церкви на православ'я та католицизм. Передумовою розколу був поділ Римської імперії у кінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання у кінці V ст. західної імперії германськими племенами. На тери­торії, котра раніше належала Західній імперії, утворилися чис­ленні феодальні держави. Східна імперія як єдина існувала до кінця XV ст.


Розкол християнства



Головною причиною розколу були особливості соціально-еко­номічного та соціально-політичного становища церкви на за­ході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивали­ся досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежни­ми. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існу­вала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, за­лежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольсько­го патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувала­ся гостра богословська полеміка між західним та східним духів­ництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським па­пою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучи­ли один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними. Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церков­ного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утво­рення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визна­чилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.

Православ’я

Православ'я - один з трьох основних напрямів християнства - історично склалося, сформувалося як його східна гілка. Воно поширено головним чином в країнах Східної Європи, Близького Сходу, на Балканах. Назва "православ'я" (від грецького слова "ортодоксія") вперше зустрічається у християнських письменників II століття. Богословські основи православ'я сформувалися у Візантії, де воно було пануючою релігією в IV - XI століттях.

Джерелом православного віровчення є Священне писання (Біблія - Ста­рий і Новий Заповіт) та Священний Переказ (постанови вселенських і помісних соборів, праці отців церкви, стародавня богослужбова практика тощо). Право­слав'я вважає істинними лише ті положення християнства, які були затверд­женні першими сімома вселенськими соборами. Догмати, встановлені пізніше, православ'я, на відміну від католицизму, істинними не визнає.

Символ віри складає основу православного віровчення. Складений отцями церкви і затверджений на Нікейському (325 р.) і Константинопольському (381 р.) соборах у православ'ї він зберігається без змін. Читається як молитва на бого­служіннях і в домашніх умовах, а також виконується хором присутніми у храмі. У православ'ї, як і у католицизмі, склалася прекрасна обрядовість, урочисті театралізовані служби, складні ритуали, обряди, свята, культ Христа, Богородиці, святих, мощей.

Встановлені кола семирічного, річного і добового богослужіння. Кожен день тижня присвячений окремим подіям. У неділю, наприклад, у церков­них службах згадується воскресіння Ісуса Христа, у понеділок — ангели Божі, у вівторок — святителі християнства, у п'ятницю —розп'яття Ісуса Христа на хресті, у суботу — всі християнські святі, а також і померлі у надії на вічне життя. На кожен день тижня призначені особливі молитви та співи. У суботні і недільні дні відправляється служба Божа урочиста, у середу і п'ятницю вірую­чим говориться про пости і необхідність покаяння у гріхах.

Коло добової церковної служби складається з 8 служб: вечірніх і нічних — вечірня, повечір'я, полуношниця й утрення; і денних — в першій, третій, шостій та дев'ятій годинах. Щодня є літургія, яку вважають «серцем православ'я». Це го­ловне християнське богослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя.

Особливе місце належить таїнствам — культовим діям, призначення яких — передати віруючим божественну благодать. У православ'ї, як і в католицизмі, 7 таїнств: хрещення, миропомазання, причащання, сповідь, єлеоосвячення, шлюб, священство.

Хрещення — таїнство, яке виражає прийняття людини в лоно церкви, здійснюється занурюванням хрещеного у воду, скропленням водою. В перші століття хрещення допускалось лише над дорослими, які спроможні усвідомити цей акт. В протестантських церквах і зараз хрестять тільки дорослих. Звичай хрестити дітей виник значно пізніше. В процедурі хрещення в різних церквах є відмінності: за православними канонами дитину тричі занурюють у воду, като­лики обливають голову новонародженого невеликою кількістю води, в англі­канській церкві бризкають водою на тіло. При хрещенні з дитини знімається першородний гріх, який тяжіє над людьми з часів Адама і Єви. Хрещення завер­шується бенкетом (хрестинами), на які запрошуються родичі та знайомі.

Миропомазання — таїнство, яке зміцнює чистоту людини, переродженої до спасіння. У православних здійснюється над немовлятами безпосередньо за хре­щенням, у католиків — над 7-12 літніми дітьми (конфірмація). Ритуал таїнства включає молитву священика про послання на людину святого Духа і хрестовидне змазування тіла особливою речовиною (миром), виготовленою з оливкової олії, виноградного вина та ароматичних речовин. У минулому миропомазання здійсню­валося над царями для освячення їх влади.

Причащання (євхаристія) — таїнство, під час здійснення якого віруючі у вигляді вина і хліба споживають кров і тіло Христа, тобто з'єднуються з Христом і таким чином стають причетними до вічного життя. В православ'ї причащаються хлібом і вином, в католицизмі — тривалий час миряни причаща­лися тільки хлібом, а II Ватиканський собор (1962—1965 рр.) дозволив прича­щатися і вином. При виконанні євхаристії відбувається перетворення хліба і вина в тіло і кров Господа. Таїнство євхаристії встановлене самим Христом на пам'ять про свої муки.

Сповідь (покаяння) — таїнство, яке полягає в тому, що віруючий при­знається у своїх гріхах священику, а він прощає їх йому іменем Бога. Церква .вчить, що через священика сам Христос передає на християнина благодать про­щення і тому після сповіді навіть дуже грішна людина стає чистою від гріхів.

Єлеоосвячення (соборування) здійснюється священиком біля ліжка хво­рого з читанням молитов і змазуванням його єлеєм, з яким на хворого сходить божественна благодать. В православ'ї єлеоосвячення «зміцнює немощі», а като­лицизм вбачає в цьому благословення умираючому. Соборуванням це таїнство називається тому, що для його здійснення необхідно зібрати сім священиків (але часто це робить і один священик).

Шлюб церковний — санкціонований церквою сімейний союз чоловіка і жінки, здійснений священиком за особливим ритуалом — вінчанням. В православ'ї і католицизмі вважається, що шлюб — це таїнство, в якому людей зв'язує сам Бог.

Священство — таїнство, завдяки якому людина одержує священицький сан (диякон, пресвітер, священик, єпископ). Це таїнство здійснюється особливим зак­линанням і покладанням рук єпископа на того, хто освячується. З архієрейським рукопокладенням переходить особлива благодать, яка перетворює того, хто освячується, в священнослужителі.

В православній церкві є чорне, або чернече, і біле (яке перебуває в шлюбі) духовенство. Вищі церковні звання єпископа, архієпископа, патріарха належать виключно чорному духовенству. У католицизмі, на відміну від православ'я, свяще­ники повинні дотримуватися целібату (не вступати у шлюб).

Православний священик називається також ієреєм, старший священик -протоієреєм, протопресвітером, протопопом. Вищий духовний сан, вищий ступінь духовної ієрархії — єпископ. У сьогоднішньому православ'ї єпископ — голов­ний пастир єпархії, управляє нижчими чинами, благоустроєм церкви і віруючими. Старші або особливо почесні серед єпископів, виділяються в архієпископи. В православ'ї і католицизмі крім цього є патріархи, і тільки в православ'ї -митрополити. Це почесне звання присвоюється за особливі заслуги.

Символом християнства є хрест — знаряддя страти Ісуса Христа. За право­славним вченням, хрест став знаряддям спасіння людей, знаменням перемоги над смертю і дияволом. Хресне знамення — хрестоподібне осінення себе рукою. Перші три пальці, складені разом, означають святу трійцю. Два пальці, зігнуті до долоні, символізують Ісуса Христа, який зійшов на землю як Бог і людина, а рух руки, складеної таким чином, значить хрест Христа. Прикладання до чола, грудей і плечей символізує освячення думок, почуттів і дій. Хресне знамення право­славні вершать трьома перстами, католики — п'ятьма.

Молитва — неодмінна частина релігійного культу, обов'язковий атрибут обрядів, богослужінь, церковних свят. Це звертання священика або віруючих до Бога, святих, небесних сил у надії на допомогу і відвернення зла.

Молитви поділяються на індивідуальні, групові, молитви у храмі, богослужінні, молитви словесні і без слів, молитви з посилюючим ритуалом і без нього, їх зміст різниться за тим, кому вони адресовані і на що спрямовані. Мети досягають

тільки щирі молитви. Найперші молитви, які має знати християнин, це Ісусова, Господня, Символ Віри і Ангельська Пісня Пресвятій Богородиці.

Успіхові молитви сприяє моління перед іконою, моління у молитовній позі, в групі людей, у храмі на релігійні свята, під час богослужіння, під час посту.

Православна церква користується Юліанським календарем, це так званий старий стиль. Католицька церква та протестантські церкви користуються Григо­ріанським календарем, тобто новим стилем літочислення.

Склалася система православних свят. Кожне свято відзначається особливим богослужінням. Широко відзначаються головні, двунадесяті (їх дванадцять) — господні і богородичі свята. Найбільше з головних християнських свят — Пасха. Особливою любов'ю користується Різдво Христове — 7 січня.

Урочисто відзначаються-і вхід Господ­ній в Єрусалим (вербна неділя), Вознесіння, П'ятидесятниця (день святої Трійці), Хрещення Господнє, Стрітення, Преобра­ження, Здвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, Введення у Храм Пре­святої Богородиці, Благовіщення, Успіння Богородиці.

Головне християнське свято Пасху називають також Великдень. Встанов­лене це свято на згадку про Воскресіння Ісуса Христа, яке згідно з новозавіт­ним переказом відбулося на третій день після його смерті. В центрі свята —стражденний та вмираючий на хресті і воскресаючий Ісус Христос, що споку­тував людські гріхи своєю кров'ю. Воскресіння Христа стає кульмінаційним пунктом свята.

Тиждень перед Великоднем називається Великим або Страсним, бо в ньому відбулися Страсті Господні. Найважливіші дні цього тижня починаються від чет­верга. Богослужіння Великого Четверга присвячене згадкам про Таємну Вечерю, яка, згідно з Євангеліями, була влаштована учнями Христа в домі одного з жи­телів Єрусалиму на честь зустрічі єврейської Пасхи. Тут Ісус передбачає зраду Юди, відречення Петра і свою мученицьку смерть. Вечеря стала подією, котра послужила основою для встановлення християнською церквою таїнства причас­тя: «Як вони споживали, Ісус узяв хліб і поблагословив, поламав і дав своїм учням і сказав: «Прийміть, споживайте — це Тіло Моє». А взявши чашу й подяку вчинивши, подав їм і сказав: «Пийте з неї, бо це Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Євангеліє від Мат­вія, ст. 26 с.26-28).

У народній традиції Великий Четвер називається «Чистим», оскільки вважа­ється, що це день весняного очищення. Ще вдосвіта господарі чистили стайні, комори, палили торішнє листя, бур'ян, госпо­дині прибирали в хатах. Здавна вірили, що дуже добре стригтися в Чистий Четвер — не буде боліти голова і лізти волосся.

Після вечірньої служби з церкви несли «страсні» свічки, випалювали ними хрест на дверях, що мало оберігати від нечистої сили.

У богослужінні Страсної П'ятниці зга­дується засудження, страждання і смерть Ісуса Христа. Згідно з Євангеліями, після звинувачення синедріоном (верховним су­дом) Христа в богохульстві, іменуванні себе Месією, Сином Божим. Він був при­ведений до римського прокуратора Понтія Пилата, який за наполяганням натовпу і первосвящеників оголосив вирок — розіп’яти Ісуса на хресті. Після довгих знущань до розп'яття та страждань на хресті він помер. Євангелісти розповідають, що в п'ят­ницю ввечері тіло Христа було зняте з хрес­та, обгорнуте в плащаницю і поховане

в печері. Тому головним обрядом Великодньої П'ятниці є винос плащаниці (зображення тіла Ісуса Христа в тому вигляді, в якому воно було зняте з хреста і покладене в гріб). Плащаницю урочисто виносять з вівтаря і встановлюють посередині храму для масового поклоніння і цілування. До виносу плащаниці у п'ятницю нічого не їдять і робота також не дозволяється.

Матеріальним втіленням символу воскресіння стали пасхальні яйця. Історія пасхального яйця сягає у глибину століть. Це загальнолюдський символ життя, весни, сонця. Виникнення християнської традиції пасхального яйця пояснює оповідь про те, як Марія Магдалина, якій першій, за Євангелієм, з'явився воскреслий Христос, піднесла римському імператору Тіберію червоне яйце зі словами «Христос Воскрес!» За давнім трактуванням, яйце є образ голови Адама, похо­ваного на Голгофі, на тому ж місті, де пізніше був розп'ятий Христос, і кров Його, стікаючи по хресту, торкнулася черепа Адама. Отже, червоне яйце це ще і символ спокути гріха людини.

Світле і радісне свято Різдво Хрис­тове, яке православна церква святкує 7 січня (католицька церква відзначає його 25 грудня), встановлене на честь народження Ісуса Христа. Це свято про­буджує в людях найдобріші почуття, окрилює надією, адже Син Божий прий­шов на грішну Землю... Святий вечір напередодні Різдва. Тиша ніби фізично стає складовою зимового пейзажу. Вдо­ма запалені свічки, 12 страв на столі, серед них кутя — поминальна їжа. А наступного дня вже інший настрій — піднесений. «Христос рождається» — чути скрізь, в церкві, на вулиці, в осе­лях людей. У кожній церкві виставле­но шопку — зображення новонародже­ного Ісуса Христа в яслах, в пастушій стайні, поклоніння йому волхвів. А вис­тави вертепів (неодмінного атрибуту цього свята) переносять нас у І ст. н. е., у часи правління царя Ірода. З нат­хненням співають різдвяні колядки, це також дуже давній звичай. А зірка на святковій новорічній ялинці нагадує про зірку, яка вказала волхвам шлях до місця народження Христа.

Різдво починало двотижневий період зимових свят. Ще 567 року за рішен­ням Другого Синоду в Турі (Франція) були оголошені святковими всі дні від Різдва до Богоявлення — так зване дванадцятидення.

І православна, і католицька церква однаково урочисто відзначають Собор Пресвятої Богородиці (на другий день Різдва) та свято першомученика апостола Степана (на третій день).

Святкування Нового року мало світський характер і в усі часи, в усіх народів пов'язувалося з надіями на нове, краще життя.

Перший день Нового року — ще й свято Василя. Василій Великий (329— 379) — архієпископ Кесарії Каппадокійської (Мала Азія). Аскет, богослов, вче­ний, автор кодексу чернечого життя. Братства монахів-василіян були надзвичай­но поширені у середньовічній Європі.

Завершували зимові свята Водохрещі. Інша назва цього свята —Богоявлення. Традиція Водосвяття (Водохреща) на знак хрещення Ісуса Христа йде з V століття. Освячена на це свято вода вважається цілющою.

Серед свят, які відзначаються взимку, слід згадати свято, яке дуже люблять діти — свято св. Миколая. Вони дуже чекають дня 19 грудня, щоб, прокинув­шись, знайти під подушкою подарунок від Миколая. Святий Миколай шанується як заступник скривджених, несправед­ливо осуджених, бідних і нещасних. Дуже шанували цього святого у Київській Русі. На Україні дуже багато храмів св. Миколая. Перший храм св. Миколая збудувала княгиня Ольга над могилою Аскольда.

На літній період припадають такі великі свята, як Трійця (або П'ятидесят­ниця), святих Петра і Павла, народження Іоанна Предтечі, Преображення, Успення Богородиці та ін.

Трійця відмічається на 50-й день після Пасхи, тому називається ще П'ятиде­сятницею. У Новому Заповіті розповідається про зішестя Святого Духа на апос­толів в цей день і про одержання ними пророчого дару для проповіді християн­ства. В народі це свято називають зеленими святами, тому що воно співпало з давньослов'янським святом семиком, під час якого наші пращури намагалися вплинути на духів рослинності і духів предків, від яких залежала доля врожаю.

Свято Преображення відзначається 19 серпня. В його основу покладена єван­гельська розповідь про Преображення Ісуса Христа в присутності його вірних учнів. В Євангеліє від Матвія ця подія описана так: одного разу Ісус Христос у супроводі своїх учнів Петра, Якова та Іоанна піднявся на гору. І раптом, не­сподівано для них він преобразився: «об­личчя його, як сонце, засяяло, а одежа його стала біла, як світло», а потім роз­кинувся голос з небес: «Це син мій улюб­лений, що його я вподобав. Його слухай­теся.» (Євангеліє від Матвія, 17, 25).

На наших землях це свято серед на­селення більше відоме під назвою Дру­гого або Яблучного Спаса. Всього свят­кують три Спаси — Медовий, Яблучний і Спас на полотні. Слово Спас означає спаситель, а свята Спаса — це дні, при­свячені спасителю Ісусу Христу. За ста­рим звичаєм до Яблучного Спаса не можна було їсти яблук. В день свята плоди освячувались. Спас пов'язувався з наближенням осені.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


1. Лубський В.І.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Київ “Вілбор” 1997 р.

2. Ходькова Л.П.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Львів «Афіша» 2001р.

3. Біблія





Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРеферат з предмету: «Релігієзнавство» Християнство, розкол християнства, православ’я. П л а н
Християнство стр. 3
Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРелігієзнавство як наука стр. 3 Християнство стр. 4
Релігієзнавство як наука стр. 3
Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРелігієзнавство як наука стр. 3 Християнство стр. 4
Релігієзнавство як наука стр. 3
Реферат з предмету: «Релігієзнавство» icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРеферат по предмету " Мировая художественная культура". Исполнитель: Щипанова Марина

Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРеферат по предмету: Экономика и социология труда на тему: Профессиональное обучение

Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРеферат по предмету «история психологии» «Психологические основы в философии Аристотеля»
Все права на распростанение данного реферата принадлежат Абдрахманову Руслану (k-aleks@cityline ru)- помогу качественно набрать,...
Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРеферат по предмету: Искусство и литература На тему: Поль Сезанн
Заключение: «Не робейте перед натурой, пишите смело и не бойтесь ошибок!» 14
Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРеферат по предмету «Теория организации» На тему «Основные теории мотивации»
Применение мотивационных теорий в функционировании учреждения исполнения наказаний. 15
Реферат з предмету: «Релігієзнавство» iconРеферат по предмету «Философия» Тема «Философия Канта» (три «Критики»)

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы