Культура початку ХХ ст Українська музика icon

Культура початку ХХ ст Українська музика



НазваниеКультура початку ХХ ст Українська музика
Дата конвертации09.08.2012
Размер77,4 Kb.
ТипРеферат
Культура початку ХХ ст Українська музика


УКРАЇНСЬКА МУЗИКА Український народ має славу народу дуже музичного. Українська пісня,здобула cобі визнання в цілому світі. Подорож української капели, з хоровимспівом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці була загальнимтриумфом слов'янських хорів звичайно за українцями визнавалася першість.Українські селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженоюмузичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на різніголоси і кожен веде свою партію. Український церковний спів є, мабуть,одним із країцих у світі зі своїми стародавніми розспівами й новішимикомпозиціями майстрів церковного співу, славних композиторів кінця XVIII тапочатку XIX ст. Одним з видатних українських композиторів був Микола Лисенко.Беспосередні учні і послідовники Лисенка не виходили за межи тих, зрештою,провінціальних кордонів вокальної музики, в яких мимоволі замкнувукраїнську музику Лисенко. Але українскі музики з цим обмеженням очевидноне могли миритися. Коли безпосередні учні Лисенка ще містилися в межахвокальної музики, то їхні сучасники, але учні інших чужинних шкіл, виразновважали потрібним ті межі вокальності переступити. Засвоїти українськіймузиці побіч вокальних осягнень також інструменталізм, а разом із тимзасвоїти побіч малих і великі форми, всі роди симфонічної та камерноїмузики — фортепіанові та оркестрові,— одним словом, вивести українськумузику на широку дорогу творчості у всіх галузях української музичноїпродукції, стало головним завданням сучасності. Вже сучасники учнів Лисенка, ті, що не в нього вчилися, зробилирішучий крок у тому напрямі. Це були Яків Степовий (1883—1921) і П а в л оСениця (род. 1879). Степовий — родом із Харкова (справжнє прізвище —Якименко), вихованець придворної капели, до якої попав змалку, а потім —Петербурзької консерваторії, яку скінчив по класу теорії композиціїРимського-Корсакова. В своїй творчості Степовий теж головним чином тримавсявокальної музики малих форм із пануванням мінору. Такі його «Барвінки» —серія солових співів, дуетів і тріо в звичайному для української музикимелодійному стилі, ліричного змісту. Наступний крок у творчості Степового —це збірник «Пісні настрою» на слова Олеся. Це, власне, продовження«Барвінків», але тут уже замість епіко-ліричної простоти приходятьмодуляція мелодійної лінії й досить вибагливі моменти гармонії. ДаліСтеповий написав досить багато романсів і взагалі солоспівів на словарізних поетів. Але, не задовольняючись самою вокальною музикою, в якій вінвсе ж повніше виявився, Степовий дав уже серію фортепіанних творівкамерного характеру, а саме невеличкі п'єси, як „Ргеlude”, „Іmpromtu”,„Valse”, „Menuette” тощо. Правда, в цих речах чуються впливи тоЧайковського, то Гріга, то різних модерністів, але важливо, що Степовий незалишається чистим вокалістом, хоч із натури мав до того нахил. Ще рішучіше, ніж Степовий, став на шлях інструменталіста Павло Сеницяучень Московської консерваторії, де теорію композиції проходив підкеруванням Яворсько, Сениця теж заплатив данину вокальній музиці, написавшибільше півсотні романсів та дуетів, тріо, квартетів на слова, різнихпоетів. Але, коли у Степовою ще головні твори вокальні, то у Сениці більшій характерніші твори вже інструментальні то й іноді у великихформах. Такі його “Українська симфонія” для оркестру,оркестрова увертюра, стру-ний квартет для фортепіано, для віолончелі, для скрипки тощо.Коли Степовий у своїх фортепіанових творах зраджує ще певнийеклектизм то Сениця в своїх інструментальних творах виявляє власнуіндивідуальність у малюнку мелодій і тематиці твору, мистецьку умілість -у комбінації своїх тем. Сеницю М. Грінченко уважає за найбільш серйозного з усіх композиторів післялисенківського періоду. Те значення, що в Російській Україні для поворотних точок у сучаснійукраїнській музичній творчості мають Степовий і особливо Сениця, вАвстрійській Україні має їхній сучасник Станіслав Людкевич (нар. І879), щомузичну освіту закінчував у Відні та у Лейпцігу під проводом Греденера таЗамлинського. Людкевич теж платив спочатку данину вокальній музиці, алескоро перейшов до вокально-інструментальних творів, в яких полягає йогоголовна сила, Він виступає як майстер великих форм, між якими визначаютьсяйого симфонічна поема в чотирьох частинах - “Кавказ” - для хору та оркеструй чимало інших вокально-інструментальних творів. Людкевич, власне, першийпоклав край тому дилетантизмові, що панував у музиці Австрійської України,і, як талановитий художник, уміє провести оригінальні теми тонко, по-художньому, переплітаючи “гармонійні фарби” з “контрапунктичнимивізерунками мелодії”. Але Людкевич виступає і як чистий інструменталіст(головним чином із т. зв. “програмовою” музикою) в таких творах, якваріації на фортепіано з оркестром, фортепіанне тріо тощо. Людкевич маєнескінчену оперу “Бар-Кохба”. Молодша генерація композиторів колишньої Австрійської України слідомза Людкевичем свідомо направляють свою творчість у бік інструментальноїмузики. Особливо між сучасними композиторами Західної України визначаютьсякомпозитори, що кінчили свою музичну освіту в Празі, в чеськійконсерваторії у проф. Вітезслава Новака. Також до празької школи належить Нестор Нежанківський (1893 – 1940) –син Остапа Нежанківського, автор фортепіанних творів: прелюд і фуга,варіації, мала сюіта, паскалія тощо, фортепіанне тріо, полонез тасімфонічна оркестровка. Музичними модерністами є Зиновій Лисько та МиколаКолесса (син філарета Колесси), нарешті наймолодші – Роман Сімович таСтефанія Туркевич – Лісовська. Це вже учні празької школи, головним чиномНовака, і всі вони є майстрами-інструменталістами озброєними професійноюосвітою; вони без старого галицького дилетантизму спільно направляють своїзусилля на створення модерної інструментальної музики. Більш-менш в томунапрямі працюють й Астон Рудницький учень берлінської школи. Це – головнітворчі сили в Західній в часи її недовгої приналежності до бувшої ПольськоїРечі Посполітої. В організації музичної освіти, музично-співочих І доброчиннихкультурних товариств “Просвіта” (1868). “Руська бесіда” (1870), “Торбан”(1870), “Боян” (1890). Товариства “Боян” діяли у Києві (1904. керівники М.Лисенко, О. Кошиць) й Полтаві (1905). У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р.— Вищий музичнийінститут, з 1939 — державна консерваторія ім. М. В. Лисенка). У 30-х рокахдіяли дев'ять філій музичного інституту - у Бориславі, Дрогобичі, Стрию,Тернополі, Яворові та інших містах. Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут 1842 р.відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один з найбільших у Свропі(нині у цьому приміщенні — Український державний академічний драматичнийтеатр ім. М. Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львівськоїконсерваторії С. Крушсльницька, М. Менцинський, О. Мишуга, О. Руснак, Ф.Лопатинська, О. Носалсвич, виконавська майстерність яких набула світовоговизнання. У 1900 р. розпочав діяльність Великий міський театр (з 1939 р.—Львівський театр опери і балету, з 1956 — ім. І. Франка). До здобутківтеатру належать опери “Золотий обруч” Б. Лятошинського (за повістю І.Франка “Захар Беркут”), “Ернані” Дж. Верді, балети “Сойчине крило” А. Кос-Анатольського, “Створення світу” А. Петрова. До цієї групи належитьВасиль Барвінський зі своїми інструментальними творами, головним чиномкамерного характеру, як фортепіанові прелюдії, концерт “Мініатюри” тощо,два фортепіанні тріо, фортепіанний сексет, струнний квартет, сімфонічнітвори, як рапсодія, увертюра тощо. Дає Барвінський також і вокальні речі здуже орігінальною обробкою народних пісень. Він навчався на юридичномуфакультеті Львівського університету, філософському факультеті Кардовогоуніверситету (Прага), закінчив Празьку консерваторію. У Львові очолювавВищий музичний інститут і консерваторію. У 1948—1958 рр. зазнав репресій. Утворчості В. Барвінського відчутні мотиви імпресіонізму. Композитор пліднопрацював у різних жанрах. Його творча спадщина — вокально-інструментальніетнографічні картини “Українське весілля” для мішаного хору, квартетусолістів і оркестру, хорові твори а капела (“Шевченкова хата”, “Колосися,ниво” на слова Б. Лепкого), солоспіви для голосу у супроводі оркестру(“Псалом Давида” на слова П. Куліша”, “Ноктюрн” і “Сонет” на слова І.Франка) та ін. У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вонивідображають ідеї національно-визвольного руху на західно-українськихземлях. Стрілецькі пісні (патріотичні, маршево-похідні. жартівливі та ін.)грунтуються на народних й козацьких традиціях. Для січових стрільців писалипісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р.Купчинський. Музику створювали композитори Ф. Колесса, В. Барвінський, М.Гайворонський, Л. Лепкий. Р. Купчинський, Н. Нижанківський, М. Леонтович.Найпопулярніша пісня січових стрільців — “Ой у лузі червона калина” (1915).Поетичний образ "червоної калини" сприймається як символ духовної єдностіукраїнського народу, розмежованого у ті часи кордонами двох імперій - Росіїта Австро-Угорщини. Пісня побутувала як народна. Існує вона і в музичнихобробках різних композиторів та виконавців. Попри усі суперечності доби в українській музиці поширювалися ідеїнаціонального й соціального визволення. І навіть за умов радянської влади,яка у культурній політиці орієнтувалася на розвиток інтернаціональногобільшою мірою, ніж національного, українська демократична музика зберігалатрадиції національної єдності. Українські композитори зверталися до здобутків вітчизняноїгуманістичної літератури, передусім до творчості Т. Шевченка, І. Франка,Лесі Українки. Музичну шевченкіану збагатили С. Людкевич (кантата-симфонія “Кавказ”,1902—1913, кантата “Заповіт”, 1934, 1955), Я. Степовий (“Прелюд пам'яті Т.Шевченка”, 1912), К. Стеценко (музика до вистави “Гайдамаки”, 1919—1921,кантата "Шевченкові", 1922). Чільне місце у музичній франкіані посідає кантата К. Стеценка“Єднаймося”. На тексти поезій І. Франка написано близько 200 композицій.Франківська тема відображена у симфонічній музиці, оперному й балетномужанрах, вокально-ліричних композиціях (Я. Степовий, А. Штогаренко, М.Вериківський, В. Борисов та ін.). Українська музика 20—30-х років позначена інтенсивними новаторськимипошуками. У 1923—1928 рр. діяло республіканське Музичне товариство ім. М.Леонтовича, яке певний час зберігало своєрідну автономію. Навколотовариства гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднаннянаціональних традицій і досягнень європейської музичної культури. Традиціїукраїнського авангарду започаткував В. Лятошинський (1894—1968). Вінрепрезентував напрям модернізму в українській музиці, створив уєвропейському стилі оперу “Золотий обруч” (1930). Новаторські тенденціївиявилися у творчості композиторів В. Косенка (1896— 1938), М.Вериківського (1896—1962), автора першого українського балету “ПанКаньовський” (1930). У Галичині новітні напрями культивували Д. Січинський (історико-романтична опера “Роксолана” — не закінчена (оперу завершив у 90-хроках композитор М. Скорик.)). Неоромантик Б. Кудрик (1897—1950),Імпресіоніст Р. Сімович (1901 —1984) та ін. Значний внесок у розвитокнаціонального хорового мистецтва 20-х років зробили Я. Калішевський(1856—1923), Б. Левитський (1887—1937), П. Козицький (1893—1960), Н.Городовенко (1885— 1964), Г. Верьовка (1895—1964), Ф. Соболь (1895—1973). Одночасно посилювався ідеологічний контроль над творчістю музикантівз боку тоталітарної держави. Урядовою постановою 1932 р. ліквідованаАсоціація Сучасних Музик (АСМ), об'єднання композиторів, які орієнтувалисяна новаторські західноєвропейські музичні течії (експресіонізм,конструктивізм, джаз). Товариство їм. М. Леонтовича було реорганізовано уВсеукраїнське товариство революційних музикантів (1928—1931); утвориласяАсоціація пролетарських музикантів України (1928 — 1932), Спілкакомпозиторів України (1932—1937), республіканське Хорове товариство (1959,у 1975—1991 рр.— Музичне товариство України). Зазнали репресій чималодіячів музичної культури, у тому числі народні співці-кобзарі. Розвиток паралельної культури в Україні при сталінізмі аналізуєВільям Нолл — дослідник Українського Наукового Інституту Гарвардськогоуніверситету. На його думку, репресія музичної культури, як і репресіїінших культурних елементів, включає і знищення, і створення. Те, що булознищене, це довго створюване цивільне суспільство. Те, що створене, -паралельна культура. Третій тип репресій - створення і підтримкапаралельної культури. Цс велика мережа інституцій, які поширювали політичнукультуру влади. Музика паралельної культури створена, щоб замінитирепресовану музику. Культура початку ХХ ст. Українська музика Реферат з історії учениці 10 А класу Узинської гімназії Шевчук Альони 2004




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Культура початку ХХ ст Українська музика iconУкраїнська культура початку ХІV першої половлини ХVII ст
Умови культурного розвитку України у складі Литовська-Руської та Польської держав
Культура початку ХХ ст Українська музика icon2. Українська держава за П. Скоропадського
Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. Українська держава за П. Скоропадського. Падіння...
Культура початку ХХ ст Українська музика iconДніпропетровська "Музика без меж" // Культура і життя, 2011.№13. С. 11
Ось уже вчетверте один із найбільших центрів культури України прийняв видатних музикантів сучасності на Міжнародному фестивалі ≪Музика...
Культура початку ХХ ст Українська музика iconУкраїнська музика – невід’ємна частина валеологічної культури підлітків
Музична культура як частина духовної культури людей є невід’ємною від культури народу, якому вона належить. І навпаки, людина не...
Культура початку ХХ ст Українська музика iconУкраїнська інтелігенція
Східній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, оскільки такий важливий заклад, як міністерство...
Культура початку ХХ ст Українська музика iconДопустити до захисту Федьков О. М. завідувач кафедри
Культура Київської Русі ІХ – першої половини хііст. (архітектура, мистецтво, музика)
Культура початку ХХ ст Українська музика iconУкраїнська фортепіанна музика”
Одну з найважливіших галузей радянської інструментальної музики становить фортепіанна педагогічна література. Вона допомагає виховувати...
Культура початку ХХ ст Українська музика iconУкраїнська культура та історія Придністров'я

Культура початку ХХ ст Українська музика iconТворчі завдання з методики музичного виховання
Діти стають в коло, коли звучить музика в високому регісті, діти плещуть у долоні, коли звучить низька музика присідають
Культура початку ХХ ст Українська музика iconМузична культура України Музична культура України у хіу-хvi ст
Верхівка литовської держави переходила від язичництва до християнства, а руська (тобто І українська, І білоруська) мова стала офіційною...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы