Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) icon

Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика)



НазваниеДаниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика)
Дата конвертации31.07.2012
Размер178,51 Kb.
ТипРеферат
Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький - його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика)


Данило Галицький - його внутрішня та зовнішня політика По Романі залишилися два малолітні сини, Данило і Василько; їxопікункою і регенткою була Романова вдова - нe знаємо її ні імені, ні роду- жінка енергійна, з політичним хистом, що всіма силами намагалася утриматидля синів їх батьківщину. Але недавно зорганізована держава не моглаіснувати без керми сильного володаря. Підпорою Романовичів були тількиволинські бояри, прив'язані до своєї династії, що розуміли значення великоїдержави i бажали утримати її в цілості й силі. іншу політику повелигалицькі бояри: вони уважали зв'язок з Володимиром невигідним для себе,вирішили розірвати його i самим взяти владу в свої руки. Вони намагалисяпозбутися Романовичів, а на їx місце шукали coбi слабих князів, що в усьомуйшли б під боярським проводом. У справи Галицько-Волинської держави почаливтручатися сусідні держави, Угорщина й Польща, i так настав періодсорокалітньої громадянської війни (1205-1245). У перших роках, на заклик бояр, оселилися в Галичині три князяІгоровичі, сини героя походу на половців. Але вони не захотіли піддатисяпід боярську опіку, почалася боротьба, i молоді князі уладили різню, в якійполягло до п'ятсот вельмож. Далі бояри пробували самі, без князів правитиГаличиною. В 1213 р. могутній проводир боярства, Володислав Кормильчич,проголосив себе галицьким князем. Це була нечувана подія в тодішньомусвітi, i таке «вокняження» боярина спричинило серед князів обурення («непристоїть бояринові князювати»). Тоді Угорщина i Польща взаємнопорозумілись i виступили немов би в обороні прав Романовичів. Але невдовзісоюзники відкрили свої карти: на основі умови у Спишу (1214) галицькимкоролем став угорський королевич Коломан (1214-1219), одружений з польськоюкнязівною. Так два сусіди Галичини готувалися взяти її пiд свою спільнувладу. Але галицькі бояри знайшли coбi нового князя в оcoбi Мстислава(1219-1227), славного лицаря; компромісовою політикою він намагавсястримати плани завойовників. Все-таки угорські війська зайняли Галич, аполяки забрали землі на заході від Бугу. Збирання земель. Тим часом Романовичі дійшли зрілих літ i почалиборотьбу за відбудову Галицько-Волинської держави. Данило, як старший, мавпровід, а Василько був його вірним помічником i союзником. Данило зайнявсянаперед збиранням волинських земель, що були в руках інших князів, або підвладою Польщі. Повільними, витривалими заходами від здобув напередстоличний Володимир (1214), далі Берестя i Забужжя (1219), Луцьк зПересопницею (1225), пізніше Белз (1234). Це були давні землі роду Романа.Населення Волині було дуже прив'язане до своєї династії i готове було дожертв для неї. Володимирські бояри не залишали Романовича навіть тоді, коливони в нестатках скиталися по різних місцях. Спираючись на сили Волині,Данило розпочав війну за Галич. Ця боротьба коштувала немало зусиль. Проти Данила ворожим фронтомстали галицькі бояри, що боялися сильної княжої влади i вживали всякихзасобів, щоб сина зненавидженого Романа не пустити до Галича. Проти Данилавиступали також тi князі, що змогли сісти на галицькому престолі; МстиславаМстиславича, Данило приєднав coбi, взявши його дочку за жінку, але пізнішеГалич зайняв чернігівський князь Михайло Всеволодович з Ростиславом, iвони повели уперту боротьбу проти Данила. Найгрізнішим противником булаУгорщина, що обсадила своїм військом головні городи, притягнула на свій бікчастину бояр i готувалася затримати Підкарпаття під своєю владою. Данило,користуючися з сприятливих обставин, двічі (1230 i 1233) здобув Галич івигнав з нього yгpiв, але щойно за третім разом, 1238 р. засів унаддністрянській столиці остаточно. Але тим ще війна не закінчилася:Угорщина зібрала нові сили, зв'язалася з своїми боярськими прихильниками iРостиславом, притягнула на допомогу полякiв, і ця велика коаліція виступилапроти Данила. Але в остаточному бою під Ярославом 1245 р. Данило переміг iпоширив свою владу на всю Галичину. Опис цієї сорокалітньої боротьби за Галичину подає Галицько-волинськийлітопис. Живими фарбами зображено в ньому тi соціальні i політичні сили, щодіяли в країні. Боярство розвинулось у могутній клас i захопило всю владу.Сили бояр спиралися на велику земельну власність - князі роздаваливпливовим боярам в управу городи i волості. Також соляна промисловість, щомала тоді велику господарську роль, була в руках бояр; наприклад, солянісклади в Коломиї, що їх Данило бажав призначити на утримання війська,попали у володіння бояр. Боярство дійшло незвичайного добробуту iбагатства. Коли здобуто двір Судислава одного з визначних боярськихпровідників, знайдено там масу всякої зброї, харчів та інших припасів. Колиугри хотіли того самого Судислава ув'язнити, "він у золото перемінився»,тобто дав багато золота i викупився. Бояри мали свої військові відділи iзалежних від себе клієнтів. Літопис описує, як їхав до Галича могутнійбоярин Доброслав: «в одній сорочці, запишаний, ані на землю не дивився, агаличани бігли при його стремені". 3 князями поводилися бояри зневажливо, зпрезирством. Одного з претендентів, що приїхав здобувати Галич, Мстиславапересопницького, бояри на глум вивели на могилу i заявили: «От, княже, типосидів на Галичиній могилі, то так, як би княжив у Галичі»,- і вінвернувся ні з чим. Зневажали i самого Данила, - під час бенкету один з боярхлюпнув йому в лице вином із чаші. Могутні вельможі з насміхом зустрічалинакази князя, самі ділили між собою державні доходи i грабували населення.Боярський клас не проявляв ніякого державницького хисту. Руйнуючи авторитеткнязя, бояри, натомість, не вміли нічого збудувати. 3 облесною покороюзустрічали чужинницьку окупацію, безсоромно продавали свою країну мадярам. Данило намагався знищити цю здеморалізовану аристократію. Щоб здобутипротивагу проти бояр, він спирався на міщанство i селянство. Ці класи,гноблені i нищенні боярами, з ненавистю ставилися до своїх гнобителів iшукали захисту та допомоги у князя. Як міщани ставали по боці Данила протибояр, видно з облоги Галича 1237 р.; як тільки князь повернувся до них ззакликом, вони крикнули: «Це володар наш, Богом даний!» - i пустилися донього, «як діти до батька, як бджоли до матки, як спрагнені води доджерела». Данило дбав про те, щоб задовольняти потреби народу; наприклад,вислав свого печатника Курила* до Бакоти*, на Пониззя (Поділля), щоброзслідити зловживання бояр, i тим способом «утихомирив землю». Данило бажав скріпити прихильні княжій владі міські елементи iзайнявся будуванням нових міст. Татарська небезпека примушувала йогоставити нові оборонні городи, а при городах виростали міста. Немалезначення мав тут вплив Західної Європи, де князі для збільшення своїхдоходів засновували міста, як осередки промисловості i торгівлі. Літописоповідає докладно про заснування Холма, що Данило «почав призивати захожихлюдей - німців і русь, чужоземців i ляхів; вони йшли день-у-день, ремісникиi майстри всякі, що втікали від татар, сідельники, лучники, сагайдачники,ковалі заліза, міді й срібла, - i було життя, i наповнилися двері довколагороду, поля i села». Міста ставали союзниками князя у боротьбі з боярами. Данило залучив до державного будівництва також селян. Він утворив зселян нове військо, тяжку озброєну піхоту, що зайняла місце боярськихдружин. Це військо, цілком залежне від князя, дало йому змогу знищитибоярську анархію i протидіяти чужоземним наїздам. Перемога під Ярославом розв'язала руки Данилові й дала йому змогуприсвятити увагу внутрішнім справам. Biн провів глибокі реформи в ycixгалузях життя. Супроти «коромольного» боярства він перейшов до каральнихдій: багатьох стратив, у багатьох сконфіскував землі, які роздав новому,служилому боярству. За Данила спішно збудовано низку нових міст, населенняяких разом із служилим боярством стало підпорою князя. Звернено також увагуна положення смердів, на їx засяг обов'язків супроти бояр. Реформаторська діяльність Данила була перервана новим лихом: рухомтатар на захід. На початку 1241 року татари здобули Колодяжин, Кам'янець,Данилів, Крем'янець, Галич, Володимир, «інниї гради, многі їм же ністьчисла» i посунули далі на захід. 1242 року, довідавшись про смерть великогохана Угедея, вони повернули на схід. Отаборившись над Волгою, татари почали викликати до Золотої Ордикнязів, щоб затверджувати їх на князівствах. Першим у 1242 чи на початку1243 року поїхав Ярослав, князь Володимирсько-Суздальський. За ним вирушиликнязі північні в 1244, 1245 роках. У 1246 році майже одночасно виїхалиМихайло Чернігівський та Данило. До Данила звернулися татари з вимогою:«Віддай Галич". Можливо, хтось із князів просив Галич у татар. СтановищеДанила було тяжке, бо він не міг вступати в боротьбу з татарами, якщо заними стояли Ростислав з уграми, а головне - боярська опозиція. Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, алемусив визнати себе «мирником» - союзником, татарським васалем,підпоручником хана. Порівнюючи з іншими князями, прийняли його «милостиво",але почуття образи було глибоке i у князя, i в ycix пiддaниx. "О, зліше злачесть татарська!», - рeзюмувaв ці переживання літописець. Дійсно, щойно закiнчив Данило 40-літню боротьбу за об'єднанняРоманової держави блискучою пepeмогою, як мусів визнати себе xaнcьким«холопом». Усе життя тепер присвячує він підготовці до нової боротьби - зазвільнення від татарської кормиги, будує фортеці, а разом з тим шукаєзв'язків у Західній Європі. Однак, виявилося, що, не зважаючи на моральне приниження авторитетДанила значно зpic після відвідин у хана. Він повернувся з ярликом хана, якйого васал, i таким чином міг сподіватися на захист збоку татар в разі будь-яких конфліктів. Так зрозуміли його становище сучасники, які зі страхомчекали на новий напад татар. В першу чергу змінилося ставлення Угорщини. Той самий король Беля IV,який протягом стількох років боровся з Данилом i відмовив йому, коли вінпросив для сина Льва руки дочки його, Констанції, тепер прислав caм послівз пропозицією шлюбу. Щоб закінчити справу з претензіями Ростислава наГаличину (Ростислав був одружений з другою дочкою Белі IV), Беля дав йомуокреме князівство-банат між Дунаем, Савою и Моравою - Мачву. Року 1247відбувся шлюб Льва з Констанцією і укладено згоду Данила з Белею. Але,незважаючи на цю угоду, Беля затримав титул «короля Галіції i Лодомерії». Ще важливішими були стосунки з папою Інокентієм IV. Початок їхзалишається неясним. Посол папи де Пляно-Kapпіні, по дорозі до татар,зустрів 1246 року в Ленчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потімгостював у нього в Володимирі. Там він намовляв Василька та руськихєпископів, яких скликав князь, до унії. I Василько, i єпископи відмовилисящось на це відповщати i радили відкласти питання до повороту Данила відхана. Питання про притягнення Данила мало для папи Інокентія IV великезначення: i своїй спробі зорганізувати оборону християнства від татарськоїнебезпеки він хотів спертися в першу чергу на кpaїни, безпосередньозагрожені: Угорщину, Чехію, Сербію, Польщу, Литву та Галицько-Волинськекнязівство. Збереглося листування між папою i Данилом після його повернення відхана. 3 цих листів видно, що для Данила головним була організація протитатарської допомоги, i він хотів знати, чи буде вона. Справа була для ньогоактуальна, бо якраз під час цього листування воєвода Куремса знову вчинивнапад на Поділля та Волинь. Папа звертався з листами не лише до Данила, але й до ОлександраНевського, князя Суздальського, якого закликав теж до об’єднання. Але тимизаходами мав він на меті встановити лише оборонний фронт для захистуЗахідної Європи від татарських нападів, а не активну боротьбу з ними.Данило сподівався, що буде зорганізований хрестоносний похід, прийдуть надопомогу полки західних держав. В той час прибула папська делегація, яка привезла Данилові корону. Длянього було ясно, що в таких умовах коронування тільки ускладнить відносиниз татарами, не даючи йому нічого конкретного для боротьби з ними. ТомуДанило не прийняв корони, i на цьому закінчилася справа до 1253 року. Але з короною зв'язана дуже важлива справа: в листуванні папи зДанилом i Васильком папа називав їх обох «rex», а державу 1246 року -королівством», А. Великий слушно пише, що тоді в середині ХІІІ ст., втакому питанні, як титулування володаря i його держави, «Апостольськастолиця не могла допуститися грубого недогляду та порушення політично-правного устрою тодішньої Європи"... «Римська курія мусила мати докладніінформації про фактичний стан України, головно про її політично-правнеположення в cвiтi». Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти це титулуваннябратів Романовичів з титулуванням Олександра Heвського. В листі до MaгicтpaТевтонського ордену папа згадує, що вислав листи до «Данила, достойногокороля Русі та до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського». Тутвпадає в око різниця в титулуванні обох володарів. Цікаво, що в 1247 році«світлим королем Володимира» називає папа Василька, а «світлою королевою"Дубравку, його дружину. Таким чином, Василько, нібито "удільний" князь, маєв очах папи вищий титул, ніж великий князь Суздалський та Володимирський -Олександр. Питання про титул України, як королівства, має довгу історію. Ще колисин Ізяслава I - Ярополк - 1074 року звернувся був до папи Григорія VII, топапа іменував його, позбавленого держави «королем» («rex») русичів, аБолеслава, короля Польського - тільки князем ("dux»). Пізніше, в 1214 році, коли Андрій II Угорський домагався коронуваннясина Коломана, він не просив піднести його до гідності короля, а писав, що«народи Галичини... просили ..., щоб ми поставили їм нашого сина Коломанана короля», а сам він з 1214 року іменував себе королем Галичини. Становище змінилося в 1253 році, коли Данило почував себе сильнішим, аголовно - уже твердо вирішив повести боротьбу з татарами. Тож, коливиявилося, що татари рушають на Галицько-Волинську державу, він зновзвернувся до папи по допомогу. Папа проектував зорганізувати великукоаліцію держав: Польщі, Чехії, Моравії, Cepбiї, Померанії, і проповідувавхрестоносний похід. В таких умовах Данило погодився прийняти коронування,яке відбулося тихо в Дорогичині, під час походу Данила на ятвягів. «Прийняввінець від Бога, від церкви св. Апостолів, від стола св. Петра, від отцясвого папи Інонентія i від ycix його єпископів», - записано в літописі. Проте, коли обіцянки допомогти в боротьбі з татарами не зреалізовано,не вважав i Данило себе зв’язаним обіцянкою унії з Римом. Побачив i папа,що в цьому відношенні Данило нічого не зробить. Щоправда, 1257 року новийпапа Олександр II загрожував Данилові викляттям за те, що відступив відпослуху Римській Церкві. Цікаво, що найновіші дослідники, католики, не надають події, щовідбулася в Дорогичині, значення коронування: вона нічого не змінила вположенні Данила, який уже був з самого початку королем. Корона ця булалише логічним розвитком політичних подій, - пише М. Cтaxiв. «Татарськанебезпека ... була вистарчальним поштовхом i причиною до цьогообостороннього зближення між Римом і Данилом та уділення й прийняттякорони. Справа церковного з'єднання була тільки справою похідною. Спільнанебезпека, а не що інше, зв'язала обидві сторони. Корона була політично-правним актом визнання за Данилом спадкових прав до давнього Київськогокоролівства та зовнішнім його символом». Tому в римських реєстрах нема жадних записів про пересилання корони.Вона була надіслана як дарунок, як засіб визначити з-поміж різнихпретендентів правного спадкоємця, i Інокентій IV визначив Данила, а неОлександра Суздальського королем-спадкоємцем давнього королівства Русі.«Традиції княжого i королівського Києва перейшли легально на Захід, а не наПівніч у Москву, яка ніколи не добилася того титулу i повищення аж до XVIIст.», - пише А.Великий. В цьому полягає глибоке значення події вДорогичинi. Перед масою політичних мотивів, - писав О.Є. Камінський, -«цясправа церковного порозуміння відходить наче в другий план". Як вище згадано, Данило намагався нав’язати міцні зв'язки з сусідами.Ще до татарської навали він мав якісь стосунки з Австрією. У 1246 році бувзабитий герцог Австрії Фрідріх ІІ, який не залишив спадкоємців.Претендентками на престол виступили: сестра герцога, здружена з королемЧехії Пшемиславом II Оттокаром, та племінниця Гертруда, з якою р. 1252одружився син Данила - Роман. Це викликало Війну Австрії з Чехією. Назахист Гертруди та Романа склалася ціла коаліція - з Белі IV, Данила,герцога Баварського, польських князів Болеслава Малопольського таВладислава Опольського, литовських військ під проводом князьків Товтида таЕдивіда. Значні сили союзників пішли на Чехію, але, пограбувавши йсплюндрувавши околиці Опави й Оломюца в Mopaвiї, повернулися. На перешкодістали неприязні відносини союзників. 1253 року Роман примушений бувпокинути Австрію та Гертруду. Складні зв'язки встановилися у Данила з польськими князями. Післясмерті Лешка почалися міжусобні війни, в яких Данило підтримував КонрадаМазовецького та його синів. Під час цих війн 1243 року Данило з Василькомзаволоділи Люблином. Після смерті Конрада Данило підтримував добрі відносини з обомалініями польських князів - Краківською та Мазовецькою, зміцнивши їх шлюбом:дочка Данила Предслава була одружена з Земовитом Мазовецьким. Литовські племена, що їx «примучив» свого часу Роман, чинили постійнінапади на Волинські землі. «БЪда бЪ в землЪ ВолодимерсьтЪй от воеваннялитовского и ятвяжьского", - писав літописець. Угода між Романовичами такнязями Литовським i Жомоїтським трохи послабила гостроту, але ятвяги неприпинили нападів. Лише литовські князі виступали як союзники Романовичів,інші - як вороги. У 1230-их роках князь Мендовг почав формувати элитовських племен єдину державу. Підкоряючи своїй владі дрібних литовських,а також українських та білоруських князьків, він шукав добрих відносин зРомановичами i допомагав їм у боротьбі з ятвягами. В 1252 р. (?) Данилонавіть одружився з його племінницею, сестрою Товтовіла. Проте, швидке зростання сили Мендовга викликало почуття небезпеки вРомановичів i привело до війни, наслідком якої Данило здобув ряд міст,серед них - Городно. Меядовг відступив Чорну Русь, Новогрудок, Слоним,Волковийськ - Даниловому синові Романові, який одружився другим шлюбом здочкою князя Гліба. Свою дочку Мендовг видав за молодшого сина Данила -Шварна. Після смерті Мендовга, син його Войшелк передав Шварнові литовськийпрестол, а сам прийняв православ’є i пішов до монастиря. Таким чином накороткий час Литва опинилася під владою Данилового сина. Ця литовськаполітика була найбільш вдалою з усієї зовнішньої політики Данила. Тут треба згадати ще один шлюб, який має значення, але пізніше шлюбДанилової дочки, Coфiї, з графом Тюрингії Шварцбургом на початку 1250-ихpp. Син їx додав до свого прізвища слово «poйсен», i після нього великапровінція Тюрингії називалася «Poйсен". Велику перешкоду бачив Данило у так званих татарських людях. У 1250-ихроках цей антикнязівській рух, татарофільський рух охопив широку територіюВолині та Київщини (в області Случа, Тетерева, Бога). Літописець згадуєпобіжно, що під час походу Данила на Литву татари порозумілися з населеннямБакоти, головним пунктом Пониззя, i призначили туди свого баскака. 3Бакотою ще під час боротьби з галицькими боярами довелося вести тяжкуборотьбу. Це був аж до татарської навали значний осередок антикнязівськоїопозиції. Данило здобув Бакоту, але як тільки відійшли його війська, воназнову віддалася татарам. Боротьба з татарськими людьми була дуже тяжкою: на допомогу їм прийшову 1252 poці воєвода Куремса, i це створило дуже тяжкі умови для Данила. Пронаступ татар Данило заалярмував папу, але жадної допомоги не дістав. Тодівін розпочав боротьбу власними силами. Син Данила, Лев III пішов на Межибожжя, Данило з Васильком зруйнувалиБолоховську землю, син його Шварно плюндрував міста над Тетеревом i Случою.Був цілком знищений Возвягель, а населення його виведено. Ці прикладисвідчать, яка жорстока була боротьба з татарськими людьми. «Татарське"населення та «болоховці" покорилися. Куремса був заслабий, щоб захиститиїx, сили його були недостатні для боротьби з усіма Романовичами. Відносини Данила та Василька з єпископами не були добрі. Усі єпископиналежали до боярської опозиції, i князі боролися з ними. Перемиськийєпископ був забитий двірським чоловіком Андрієм; Галицький Артемій втік доУгорщини, а Угровський Йоасафа, який, сам себе проголосив митрополитомпісля татарської навали, Данило вигнав, катедру зліквідував, а замість неїзаснував катедру у Холмi i сам призначив єпископом Івана. Володимиськієпископи були також у повній покорі Василькові. Вони походили переважно змонастиря св. Данила, а Никифор Стенила був Васильковим урядовцем. Данило виявив себе видатним адміністратором. Тільки наставали мирнічаси - він будував нові міста, села. Biн заснував Данилів, Львів, Холм, щойого зробив своєю столицею. Приходили до нього «німці i русь- іноязичники йляхи, - нотував літописець, - идяху день i ніч", i підмайстри i майстри, iремісники різних фахів які втікали від татар, «бЬ жизнь и наполниша дворы,окрест града поле и лЬса». Відзначаючи розмах колонізаторської діяльності,літопис писав, що за Данила у Галичині та на Волині засновано 70 міст, вяких розгорталися промисли, ремесла, будували пишні будівлі, храми. Княжий двір Данила у Холмі став визначним культурним осередком, вякому складали літопис, що став частиною Волинського. Знавці вважають його«перлиною» серед українських Літописів. Писав його спочатку «печатник» -канцлер Кирил, а пізніше єпископ Іван. Двір Данила відзначався пишнотою, розкішшю. Як при європейськихкоролівських дворах, тут відбувались турніри, виступали співаки, музики.Вживалося тут різних мов, але панувала латинська, властива тодішнімкоролівським дворам Західної Європи. Державу Данила добре знали в Європі: вона репрезентувала Україну-Русь. В англійській енциклопедії XIII ст. Бартоломея написано: «Галиціярозлога й багата країна, quae nunc Rhutenia a pi ribus nominatur», себтоГаличину ототожнювали з Руссю. Велике значення мало висвячення Кирила митрополитом Київським завказівкою Данила: цим підкреслювалося наступність Галичини від Києва. Данило почував себе наступником влади київських князів. I яскравовиявлено в Літописному Холмському зводі 1246 року. веденому, можливо,печатником Кирилом. У цьому зводі привертає увагу міжнародній йогохарактер: велич руської землі поставлено в зв'язок з пoдiями угорськими,польськими, литовськими, чеськими, австрійськими:, татарськими. Перемога над боярською опозицією, розгром угорсько-польськоїінтервенції, встановлення modus vivendi з татарами викликали у Данилапрагнення виявити свої права на всю Україну, включаючи Київ, яким володів -під татарами - Ярослав Володимирович Суздальський. Це прагнення підкресливДанило, призначивши Кирила на митрополита всієї Русі й виславши його нависвячення до Hiкeї a 1246 році. Таким чином боротьба між південно-західноюта північно-східною Руссю за керівництво всіма руськими землями тривала внових умовах, під зверхністю сюзерена в особах ханів Золотої Орди iмонгольського Великого хана. Прагнення Данила знову заволодіти Києвом, цим символом великогокнязівства цілої України, виявилося в словах до нього Мендозга: виряджаючийого сина Романа з новгородським військом на допомогу, в 1257 р., колиДанило збирав сили проти Болоховської землі, яка відрізала його відКиївщини, Мендовг переказав: «Пришлю тобі Романа з новгородці, аби пошел доВозвяглю, оттуда і к Києву». Дуже важливі на цьому тлі відносини Галицько-Волинського та Володимиро-Суздальського князівств. Сучасниками Данила були великі князі: Володимиро-Суздальський - Ярослав та його сини: Андрій та Олександр (Невський). Року1243 Ярослава, першого з князів, хан Бату викликав до Золотої Орди, звідкиповернувся він "великим князем Русі». В. Пашуто вважає, що цей виклик, iпризначення були наслідком того, що Ярослав не брав участи в биті на р.Сіті 1238 року, коли князі намагалися покласти край переможному руховітатар. Ярослав здобув великий вплив при дворі Бату, але можливо, що цей«фавор» у Бату викликав підозріле ставлення до нього при дворі великогохана в Монголії: Ярослава викликали до Коракоруму i там отруїли. Цікавадумка автора, що обидва українські князі - Михаїл та Данило - стали жертвоюпровокації Ярославового сина: Михайло був забитий, Данило, більш обережнийуник небезпеки. Після смерті Ярослава його сини дістали: Андрій - Володимир та великекнязівство, Олександр - Київ та «всю землю Руську». Kpiм того Олександрволодів Новгородом, не підвладним татарам. Андрія пiдтpимyвaли: ЯрославТверський та Данило Галицький, з дочкою якого Андрій в 1250 році одружився.1252 року Олександр поїхав до Бату, до Золотої Орди, i дістав ярлик навелике княжіння. Проти Андрія пішло татарське військо під командою Неврюя.Андрій втік до Швеції. Володимирський літопис закидає Андрієві,, що непобажав він «царем (себто татарам) служити". Beликим князем став Олександр,який повів політику повної супроти татар покори. 3 цією політикою Олександра ставить Б. Пашуто в зв'язок відрядженняБату, того ж 1252 року, війська під командою Куремси проти Данила.Олександр, звільнившись з допомогою татар від конкуренції власного брата,хотів був тим же способом звільнитися від суперництва короля Данила. Але, -додає той же автор, - на відміну від князя Андрія Ярославича, Галицько-Волинськнй князь зумів відбити татар, втративши лише Пониззя. Після того, як хрестоносні війська зруйнували Константинополь i 1204року заснували на руїнах Візантійської імперії Латинську, Візантіязорганізувала в Hiкeї нову столицю. Туди перейшли i цісарський двір зФедором I Ласкарисом, i патріарх. Цісарі Феодор І і, зокрема, Іван Ватацішукали союзів для боротьби з Латинською імперією та Папською Kypiєю. Союз зцісарем Фрідріхом II у 1240-роках хвилював Kypiю. Одночасно вона намагаласьнав'язати зв'язки з татаро-монголами й вислала послів до Монголії, щоброзпочати спільну акцію проти Нікейської імперії. Олександр включився в союз, який наприкінці 1250-ох poків зв'язавНікейський Візанійський двір, очолений цісарем Ватаці, та великоханськийдвір у Коракорумі. «Не може бути сумніву, - пише Б. Пашуто, - що втатарсько-нікейських переговорах брали участь руські (себто володимиро-суздальські) дипломати». В ході переговорів Олександр 1258 року примушенийбув визнати татарське панування над Новгородом, хоч татари ніколи його непідкоряли. Тоді ж встановлено систему баскаків i досягнуто привілеїв дляЦеркви й духовенства. Тоді ж покінчено з незалежним існуванням Галицько-Волинського князівства: замість Куремси прийшов pоку 1258 воєвода Бурундайз більшими силами. Спочатку він, не оголошуючи війни Романовичам, закликавix на допомогу в поході на Литву, i Василько мусів іти з ним; це привело дорозриву з Литвою. Наступного року Бурундай з'явився з ще більшими силами iпримусив знищити власними руками всі укріплення: Крем'янець, Лучеське,Данилів, Стожек, Луцьк, Львів, Володимир. Залишився тільки добреукріплений Холм. Після того татари пішли на Польщу i зруйнували Люблин,Завихость, Сандомир, Лисець, Краків. Цей останній напад татар зруйнував усе, що зробили Данило та Василькодля оборони Галицько-Волинської держави. Року 1264 помер Данило в гіркійсвідомості безпорадного свого становища. Літопис присвятив зворушливі слована спогад короля Данила, що був "мудрий, як Соломон». Данило - це найбільша постать в icтopiї Галицько-Волинської держави.Він вів свою діяльність серед незвичайно важких обставин. З великимизусиллями він наново з'єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею таУгорщиною і з анархічним боярством. Нічого не втратив з батьківськихземель, забезпечив кордон у Карпатах i від Вісли, поширив державнутериторію на півночі. Привернув авторитет княжої влади, наново зорганізувавдержавний апарат. Не дав знищити своєї держави татарам, особистими жертвамиздобув мир i підготував свою країну до відсічі орді. Супроти наступу Азіївийшов у зв'язки з Західною Європою, шукаючи там політичної i культурноїдопомоги. Трудом свого життя він відбудував державу свого батька Романа iпоклав основи під її дальший розвиток. З Данилом зійшов з історичного кону один iз найвидатніших володарівУкраїни, талановитий, самовідданий, освічений. Загальні обставини не далийому довести до кінця справу піднесення України, але, не зважаючи на всіперешкоди, він багато зробив у цьому напрямку. Він зібрав ycі землі, щоними володів Роман, створив iз них з допомогою Василька могутню державу, зякого рахувалися сусіди, яку визнавав за поважну папа. Своїм коронуваннямвін затвердив її становище як королівства, як гідної спадкоємниці традицій Київської держави, i уможливив майже на сто років її існування.Данило, не зважаючи на тяжкі умови постійної війни, зумів зламати боярськуопозицію i творити державу на нових началах. Галицько-Волинська державазайняла почесне місце серед європейських держав; її міста викликализдивування, її армія доходила до Каліша та Оломунця, її військова тактиказдобула славу. Не зважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура,закони, література, релігія Галицько-Волинського князівства залишалисяукраїнськими. Доба Данила важлива й тим, що протягом 20 років яскраво намітиласярізниця між ідеологією та орієнтацією української держави i Володимиро-Суздальської: тоді, як Данило для зміцнення своєї держави та звільнення їївід татарського панування шукав зв’язок з Європою, Олександр, орієнтуючисьна схід, визнав безоглядно владу татар. Таким чином стали один проти одногодва piзні світи. Список використаної літератури:1.Брайчевський М. Конспект Історії України. - К.: Видав. поліграфічнийцентр «Знання», 19932.Грушевський М.С. Історія України-Руси В ІІ т., Т.2 ХІ-ХІІ вік. - К.:Наукова думка, 19923.Давня Історія України: Навч. посібник для вищ.навч.закладів. У 2 кн.П.П.Толочко, Д.Н.Козак, С.Д.Крижицький та ін. - К.:Либідь, 19944.Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн.1 Від найдавніших часів до кінцяХІХ століття / Л.Г.Мельник, В.Д.Баран, О.І.Гуржій та ін. - К.:Либідь, 1991




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconДанило Галицький
Територіальне об'єднання, яке він створив, протрималося всього шість років — занадто короткий час, щоб із нього могло викристалізуватися...
Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconДанило Галицький
Територіальне об'єднання, яке він створив, протрималося всього шість років — занадто короткий час, щоб із нього могло викристалізуватися...
Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconЦарствование Николая I: внутренняя и внешняя политика

Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconИван III: внешняя и внутренняя политика

Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconВнешняя и внутренняя политика СССР 1984-1991 гг

Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconНидерланды : экономика, внутренняя и внешняя политика в 90-е годы

Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconВнешняя и внутренняя политика РФ печатных сми германии 1988-1999 гг

Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconДанило Галицький
Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила...
Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconНидерланды Внутренняя, внешняя политика и экономика в 90-е годы
Индия ? Индонезия), Америке (Гвиана, Малые Антильские острова), Африке (Капская
Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика) iconДанило галицький – володар галицько-волинської держави
Василькові, ледве виповнилося два роки. Одразу ж по досягненні сумної звістки про смерть Романа проти його родини піднялося могутнє...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы