Философия Древнего Китая icon

Философия Древнего Китая



НазваниеФилософия Древнего Китая
Дата конвертации23.07.2012
Размер201.48 Kb.
ТипРеферат
Философия Древнего Китая


РЕФЕРАТ За курсом “Філософія: Історія філософії” На тему: Початок філософії у Китаї [pic] ВИКОНАВ: Вступ Історію Стародавнього Китаю можна поділити (не рахуючи неолітичнихкультур Яншао і Луньшань) поділити на шість періодів: 1. Шан, або Інь (XVIII -- XII ст. до н.е.); 2. Жоу – Західне Жоу – (XVIII -- XII ст. до н.е.) 3. Жоу – Східне Жоу – Лего (тобто “відокремлені держави”, на які розпадається Китай у період VIII – V ст. до н.е.); 4. Жоу – Східне Жоу – Жаньго (тобто “держав, що борються” – Цинь, Чу, Ци, Хань, Жао, Вей, та Янь, що поглинули у V – III ст. до н.е. інші, більш дрібні та слабкі, держави); 5. Імперія Цинь (221 – 206 рр. до н.е.); 6. Хань (кінець III ст. до н.е. – III ст. н.е.). Перші два та частково третій з шести цих періодів припадає на “вікбронзи”, наступні періоди – початок “залізного віку”. Стародавній Китай – восновному землеробська країна(землеробство – “корінь”, торгівля та ремесло – “гілки”). Проте післявступу Китаю в “залізний вік”, з появою сохи з залізним сошником та іншихбільш розвинених засобів праці пройшли радикальні зміни в древнє китайськійекономіці. Посилився розвиток ремесла, міст, товарно-грошових відносин(чеканка монети починається в Китаї з 524 р. до н.е.), системи каналів,зрошуваного землеробства, висування общинної заможної “знаті”, що вступалау боротьбу з аристократами, які землю отримували як спадок. Стародавня китайська держава – типова “східна” деспотія з крайньоюсоціальною нерівністю, окам’янілою соціальною ієрархією, абсолютною владоюголови держави, якого обожнюють. У Китаї це ван – спадковий монарх, вищий“жрець” (жрецтва як такого не було, релігійні функції виконувались ваном,урядовцями, главами сімейств) та єдиний землеволодар.У давньокитайській “Книзі пісень” говориться: “Широко навкругипростирається небо вдалині, але немає під небом ні п'яді нецарської землі”(“Ши-Цзин”). Титул вана: “Я – єдиний серед людей”. Проте Ван – тількивершина ієрархічного конуса. Нижче вана стоять жухоу – спадкова земельнааристократія, на землях якої знаходились землеволодарські селянські общини,що складалися з шужень – простолюдин. Між жухоу та шужень на соціальнійсходинці знаходилися ши – голови великих родин. Після того, яквійськовополонених перестали приносити у жертву богам і духам, з’явилисяневільники, які знаходились поза соціальною ієрархією. Втім, ніхто не бувзахищений законом від сваволі вана, та кращі люди ухилялись від державноїслужби: “Іти служити!” – на службі лиш брехня, єдині шипи та страх!”Закріпачені селяни часом піднімали заколоти, які жорстоко придушувалисявоєнно-бюрократичним апаратом та армією. Проте з часом проходили зміни. Вище згадувалася боротьба общинноїмайнової аристократії та проти спадкоємної аристократії, -- боротьба, вході якої утворився союз вана, владі якого аристократія загрожувала, тарозбагатілих общинників. У царствах були проведені реформи. В селищі буввведений поземельний податок. Найбільш відомі пізні реформи Шан Яна(царство Цинь – середина IV ст. до н.е.
) – введення взаємногоспостерігання та кругової поруки, приватної власності на землю. У зв’язку звідокремленням розумової праці від фізичної з’являється багато мандрівнихвчених (ши), деякі з них часом займали посаду перших радників володарівцарств. Багато з цих радників були філософами. Їх світогляд відрізнявся відсвітогляду – міфології та навіть від префілософії, характерної для “вікабронзи”. З часом у Китаї утворилося цілий стан вчених-чиновникіів – шеньши.Воно ідеологічно виправдовувало ту соціальну ієрархію, котра залишаласямайже незмінною, не зважаючи на економічні реформи, на протязі тисячоліть(майже до 1911 р.). Говорячи про зовнішню сторону життя китайців, не можна не відмітитиїї дуже стійкий консерватизм, традиціоналізм, складний формалізм ритуалів.Всі відношення між китайцями були підкорені обов’язковому ритуалу взаємногопривітання та звертання, ідеологічно засноване на “сталості неба, порядкуна землі”. Усе повсякденне життя китайців було зв’язане з їх світоглядом. Сам же світогляд був невіддільний від релігійного ритуалу – системиуявних взаємовідносин між живими та мертвими. Для давньокитайськогоміфологічного світогляду характерне анімізм (культ духів предків, різновиданімізму), культ неба. Усе життя живих проходило як безупинний звіт передмертвими. Духам приносилися жертви, спочатку навіть людські(військовополонені, діти-первістки). При цьому і тут дотримуваласяієрархія. Глави сімейств приносили жертви своїм предкам. Тільки Ван мавправо приносити вищу жертву духам землі і неба, бути посередником міжнародом та обожнюванним небом. Образи духів та богів у давньокитайськійфілософії дуже неясні. Така і уява про верховного божества – Шанді. Це“небес великих вишній государ”, нерозрізнений від неба (тянь). Зі своєїсторони китайський Ван вважався сином неба (тяньцзи), у чому і виражаєтьсяйого обожнювання. Шанді визначається як великий, вічний, жорстокий,грізний. Воля неба – вища сила, що визначає усе що відбувається, -невідома: “Вишнього неба діяння невідомі нам, волі небес не властиві ніпахощі, ні звуки”. Проте в сфері безпосереднього життя накопичуються і реальні знання,без яких стало б неможливим і саме усе ускладнюючеся життя. Вже вшань’інський період з’являється примітивне ієрогліф-фічне письмо, що дійшлодо нас у вигляді ворожильних підписів на кістках великої рогатої худоби тана щитках черепах. Спочатку потрібно було записати питання, потімпідігрівали носій запису. Відповідь знаходили по тріщинах, що з’являлися вматеріалі. Ускладнювалася уява про число: вже у шань’їньський період умілирахувати у межах 4-го порядку. Систематичні спостерігання за небом узв’язку не тільки з його культом, але також з землеробством, привели допоявлення астрономії (пророкування затемнень...) та до появисвітоглядницького рахування – літочислення, календаря. Розвиток знання тамислення, особливо у зв’язку з математикою відображалося у сферісвітогляду. З’явилися далекі від суті уявлення – первісні категорії, щопотім складалися у префілософські утворення. Префілософія також включає в себе як зачатки науки, так і відверненуміфологію. У Китаї світоглядницька філософія погано збереглася. У центріуваги китайців -- суспільство, його історичні відношення між людьми.Проте, були і далекі від цього космогонічні міфи, за якими до початку світуіснував суцільний хаос, з якого з’являються два божества – Янь та Інь. Вонирозділяють хаос на небо та землю, створюють з грубих часток звірів, а злегких – людей. У іншому варіанті префілософської космогонії організаціяпершохаосу зв’язана з діяльністю Пан-гу – космічної людини, що народилася упершопочатковому світовому яйці. Пан-гу розколює його на небо та землю.Космос виникає з частин тіла вмерлого Пан-гу. Давньокитайська філософія у значній ступені зв’язана з давнімикнигами, які складалися ще в період Лего. Це “П’ятикнижжя” (“У-цзин”), якевключає в себе “Книгу пісень” (“Ши-цзин”), “Книгу історії” (“Шу-цзин”),“Книгу змін” (“І-цзин”), “Книгу дійств” (“Лі-цзин”), пізніше створенийлітопис “Чунь-цю”. В “І-цзин” входить також виниклий пізніше коментарій“Сіцічжуань”. “П’ятикнижжя” було основою освіченого китайця на всьомупротязі давньо- і середньовічної історії Китаю. Проте “П’ятикнижжя не збереглося у своєму першопочатковому вигляді.“Ши-цзин” та “Шу-цзин”, мабуть, були опрацьовані першим китайським мудрецемКун Фуцзи. Згідно з традицією, у епоху бурних соціальних змін у періодімперії Цинь вони були спалені та відновлені по пам’яті. Проте “І-цзин”зв’язана з ворожильною практикою уникнула спалення. Цікава китайська префілософія історії, намічена у “Шу-цзин”. Тутговориться про розмову, з якою звернувся до народу правитель династії Шань-Інь Пан Ген, що задумав переселити народ на іншій берег ріки Хуанхе. Вінпротиставить волю народу, на основі якої діє сам Пан Ген, тій народнійволі, яка перешкоджає народові зрозуміти свою вигоду та користь.Представникам цієї волі Пан Ген загрожує відрізати носи та вбити з усіма їхсімействами. У префілософії янь та інь уособлюють відповідно світло та тінь, теплота холод, впертість та податливість, чоловіче та жіноче начала таздобувають все більш віддалені форми. Світобудова представляє собою аренубезкінечної боротьби цих протилежних початків. Така первісна “діалектика”китайської світобудови. Взаємодія інь та янь породжує п’ять елементів. Укнизі “Шу-цзин” говориться, що “перший початок – вода, другий – вогонь,третє – дерево, четверте – метал та п’яте – земля”. З цих початківз’явилося все, що існує. У іншому варіанті -- “небо створило п’ятьелементів”. Тісний зв’язок, нерозрізненість фізичного та морального,природного та людського, характерний для міфологічного світогляду з йогоантропоморфізмом, коли, наприклад, землетрус пояснюється образою, нанесеноючоловікові жінкою (але не навпаки), зберігається, таким чином, і в префілософії. Разом з тим у ній зароджуються префілософські уяви про деякупневме “ци” – цієї первісної субстанції, станом якої є інь і янь. Так,наприклад, у книзі “Цзо-жуань” названі такі шість станів “ци”: інь, янь,вітер, дощ, морок, світло. Сама “ци” приймає дві головні протилежні форми:яньци, іньци, як легка та важка субстанції. Зароджується і уява пробезособовий світовий закон – “дао”, що означає “шлях”. Це і моральний, ікосмічний закон. Поряд з прославлянням неба , його могутності (“Небо, народжуючи насвіт людський рід, тіло та правила життя усім людям дає”), у “Ши-цзин”великі також і сумніви у справедливості неба, його могутності, навітьобраза на небо: “Нехай ті, хто зле скоїв, за зло те несе відповідь. Але хтоні у чому не винний – за що вони у безодні бід ?”. Ставиться питання проджерело зла. Перші пояснюють це традиційно – гнівом жорстокого неба, інші,намагаючись реабілітувати небо, знаходять джерело зла в людях: “Залежатьсуперечки тільки від людей”. Така давньокитайська примітивна теодицея,згідно якої Бог не є джерелом зла. Походження “Книги змін” пов’язують з ім’ям Фу Сі, що мав тіло змії –одного з міфічних правителів стародавності. Він навчив людей ловити рибу таполювати. Він же побачив на спині деякого дракона, що вийшов з Хуанхе,письмена, які нібито лягли в основу ієрогліфічної письменності. У “І-цзин”,однак, ми знаходимо лише два головних знаки – суцільну та переривчастулінії, перша з яких – янь, а інша – інь. Перед нами первісна двоїнасистема, у якій китайці намагалися відобразити усі найголовніші явищаприроди та суспільства. Дві суцільні лінії – великий янь – означають Сонцета тепло, а дві переривчасті – Місяць та холод. Малий янь (переривчастариска над суцільною) – денне світло. Малий інь (суцільна риска надпереривчастою) – ніч. Поєднання інь та янь по три утворюють вісім триграм,де три яня – небо, а три інь – земля. Інші проміжні шість триграм, щопозначають природні явища, що знаходяться між небом та землею: небеснуводу, небесний вогонь, грім, вітер, земну воду, та гори. Далі будуютьсякомбінації по шість елементів – гексаграми (їх 64). Якщо інь ототожнити знулем, а янь з – одиницею, то “виконання” позначається як 000000 (шістьінь), а творчість як 111111. Виникнення китайської філософії Давньокитаїська філософія виникає у період Жаньго – “золоте сторіччякитайської філософії”. У її історії розрізняють доханський та післяханськийрозділи, між ними – періоди Цинь та Хань. Для доханського розділухарактерні плюралізм шкіл, боротьба думок. Невтручання влади у філософію.Існувало шість головних шкіл філософії: конфуціанська, моістська,легістська, даосська, школа інь-янь (натурфілософи) та школа імен(“софісти”). З цих шкіл більшість – етико-політичні, меншість –метафізичні. У післяханський період перша група рішуче переважає, даоси табуддисти розглядаються як неортодоксальні містики. У Китаї переважалапрактична філософія, проблеми керування людьми, народом, країною.Світоглядницька сторона філософії виражена слабше. Слаба і логічнасистемність, яку, правда, доповнювала класифікаційна. Логічний апарат укитайській філософії був розроблений слабо, сама мова без суфіксів іфлексій недостатньо абстрактна. Зв’язок з наукою був тісним, але сама наука– малотеоретичною. Давньокитайська математика позбавлена доказів, вона недедуктивна. І це не могло не отримати свого відображення у філософії. Конфуцій. Конфуціанство. Засновником давньокитайської філософії і навіть “творцем” духовногообличчя китайця був Жун-ні, або Кун Фуцзи, що став відомим у Європі черездва тисячоліття після своєї смерті як Конфуціус (укр. – Конфуцій). У“Історичних записках” давньокитайського історика Сима Цяня говориться, щоКун Фуцзи народився у царстві Лу у двадцять другому році правління Сун Гуна(тобто у 551 р. до нашої ери), коли батько його, що правив у Лу повітомЦзоу, був дуже старий, а мати молода; вмер він у 479 р. до н.е. (прожив 72роки). Джерелом наших відомостей про Конфуція і конфуціанство є конфуціанськаписьмова традиція, і наперед всього “Чотирикнижжя”. У нього входять: 1)“Дасює” – керівництво для чиновників, написане учнем Конфуція Цзен Цзи; 2)“Жунь-юнь” (“Золота середина”, “Середина та сталість”, “Незмінна середина”,написана онуком Конфуція Цзи Си; 3) “Лунь-юй” (“Бесіди та вислови”),записані учнями філософа думки як його самого, так його учнів; 4) “Мен-цзи”– книга конфуціанця Мен-цзи, що жив через сторіччя після Конфуція.Конфуціанство відобразилося і на вищезгаданому “П’ятикнижжі”, де, згідно зтрадицією, “Ши-цзин” та “Шу-цзин” були відредаговані Конфуцієм, “Ли-цзи”написана конфуціанцями, а “Чунь-цю” – Конфуцієм. Серед конфуціанських книгголовна для нас – “Лунь-юй”. У період імперії Цинь вона була спалена, потімвідновлена у трьох варіантах. Прийнятий зараз текст складається здванадцяти глав. Цю книгу освічений китаєць вивчав напам’ять ще у дитинствіта керувався їй усе життя. Конфуцій був вихідцем з аристократичного, але обіднілого рода. Це немогло відбитися на його вченні, яке сполучає в собі елементи нового зелементами стародавності. Сам Конфуції розповідає про себе, що у дитинствівін жив бідно, та йому довелося навчитися тому, що не має ціни у томусуспільстві, у якому він живе (Конфуцію доводилося бути і пастухом, історожем), що у п’ятнадцять років він звернув свої думки до навчання, утридцять – здобув самостійність, у сорок – звільнився від сумнівів, уп’ятдесят – пізнав волю неба, у шістдесят – навчився відокремлювати правдувід неправди, у сімдесят – став іти за бажанням свого серця, при цьому непорушуючи ритуалу. У нього було безліч учнів; імена двадцяти двохзбереглися. Учні розповідали про свого вчителя, що він був м’яким, доброзичливим,чемний, ощадливим, поступливим, він не вдавався у пусті роздуми, не бувкатегоричним у своїх судженнях, не проявляв впертості і не думав про себеособисто (ще він вчив чотирьом речам: розумінню книг, моральній поведінці,відданості государеві, та правдивості). Конфуцій самокритичний. Він невважав, що народився вже зі своїми знаннями. Своїми знаннями він вдячнийнаполегливості та навчанню. Його творчі здібності невеликі. Хоча він частоцілими днями нічого не їсть, а ночами не спить – все думає, -- користі відцього, як йому здається мало, і він не тільки створює, скільки передає. Усійого знання – плід любові до стародавності, у яку він вірить та яку вінлюбить. Він з захопленням говорить про “Ши-цзин” – ця книга “моженадихнути, розширити кругозір, зблизити з іншими людьми, навчити, якстримувати своє незадоволення”. З цієї книги ти довідаєшся, “як потрібновдома служити батькові, а поза домом – державі, а також назви звірів,птахів, трав та дерев”. Той, хто не читав “Ши-цзин”, “подібний тому, хтостоїть мовчки, повернений обличчям до стіни”. Конфуцій бачить у “Книзіпісень” не стільки поетичний твір, скільки втілення правдивого вчення проморальну поведінку та найкращим керуванням державою. Історичний ідеалКонфуція міститься у минулому. Конфуцій не вважав себе і тим, хто втілює в себе етичний потенціал, --“шляхетною людиною”. Філософ не повинен ні журитися, ні сумніватися, нілякатися. Про нього мало хто знає. Інша річ, з гіркотою зауважує Конфуцій,якщо б він показав майстерність стрільби з луку чи керуванням колісницею.Чи не зайнятися цим? Його не залучають до керування державою, хоча він“через три роки домігся б успіхів”. Адже усе його вчення – мистецтвокерування державою, навіть “Книгу пісень” він вивчає з цілю удосконалити цемистецтво. Таке мистецтво і є предметом його вчення. Але Конфуцій ототожнює йогоз мистецтвом справедливості, моральності. Політика у нього тотожна етиці.Конфуцій не виключає культу неба; напроти, він повністю приймає той ритуалпоклоніння небу, який існував у Китаї та котрий повністю міг здійснити лишеван. Доля самого вчення Конфуція залежить від волі неба, та воно і ньогоприхильне. Він пізнав волю неба у п’ятдесят років, і усе його життя –служіння цій волі; небу він вдячний усім. І хоча люди не знають його, знього достатньо того, “що небо знає мене”. Людей він не звинувачує. Протенебо Конфуція – це вже не міфологічне небо “Ши-цзина”. У Конфуція немаєнавіть згадки про Шанді, верховного владику, вишнього государя великихнебес “Ши-цзина”. Небо Конфуція – відволічена, безлична сила, доля, закон,дао. Це правильний шлях, моральний принцип, якому потрібно слідувати. Декілька висловів Конфуція про небо та долю: Нема про що молитися тому, хто провинився перед небом (“Лун’юй”, гл.”Баю”). Небо породило в мені де (гл. “Шуер”). Хто не признає долі, той не може вважатися шляхетною людиною (гл. “Яоює”). Конфуцій повністю поділяє традиційний культ предків, жертвоприношеннядухам предків, дух землі, зерна... Проте у Конфуція прослизає думка, щоживі люди цінніші вмерлих, що служіння людям важливіше ніж служіння духам,або б він не говорив “Не навчившись служити людям можна б було служитидухам?”. Більш того, почитаючи духів, треба бути від них подалі. Жертвипотрібно приносити лише своїм предкам. Звертаючись до головного предмета своїх роздумів – до суспільства,Конфуцій знаходить його стан незадовільним. Цей стан викликає в ньогопочуття скорботи: мораль не удосконалюється, вивчене не повторюється,принципам боргу не слідують, недобрі вчинки не виправляють, “людей,розуміючих мораль мало”. Люди здавна не володіють таким найвищим принципомповедінки як “золота середина”. Соціально-моральний ідеал Конфуція уминулому. У всякому випадку, йому так здається. Він захоплюється давниною:раніше усе було краще, у давні часи не звертали уваги на дрібниці, велисебе гідно, відрізнялися прямотою, вчилися для того щоб удосконалюватися,уникали людей з поганими виразами та манерами. Конфуцій звеличує древніхправителів (Яо, Шуня, Юя та іншіх), давні ритуали, ритуальну музику. Звичайно, важко виділити саме головне у Конфуція. Його вчення далекевід ідеалу філософії як системно-раціоналістичного світогляду.Світоглядницький аспект філософії у Конфуція розвинений слабо. Краще зраціоналізованістю. І зовсім погано з логічною систематизованістю. Томуважко сказати, у якому ціннісному відношенні стоять у нього поняття “золотасередина” (жун юн), “людинолюбство” (жень) та “взаємність”. Декілька висловів Конфуція про “жень” та “взаємність”: Шанування батьків та братська любов – основа жень. (“Лун’юй”, гл.”Сюеер”). Серед шляхетних можуть зустрічатися і ті, хто не проявляє жень, алесеред дрібних людей не може бути тих, хто проявляє жень (гл. “Сюеер”). Цзи Гун спитав вчителя: “Чи можна одним реченням [словом] виразитиправило, якому необхідно слідувати усе життя?” Вчитель відповів: “Можна.Чого не бажаєш собі, того і не роби іншім” (гл. “Лин Вей-гун”). Мабуть, “взаємність” є у Конфуція найвищим моральним імперативом, тимсамим “одним словом”, вказати яке просив його учень, щоб він мігкористуватися їм усе життя. Конфуцій відповів: “Це слово – взаємність”. Ідалі іде формулювання найвищого морального заповіту (що з’явиться у Бібліїлише через 500 років!), достатньо узагальнена для того, щоб вже на підставіякої можна було б говорити про деяку філософічність раннього конфуціанства.У тексті Лун’юй є і більш розгорнений варіант цього ж морального заповіту:“Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі і родині до тебене будуть почувати ворожнечі”. Що стосується “золотої середини”, або “золотої міри”, то ці поняття якби регламентують поведінку людини. Середина у поведінці – середина міжобережністю та нестриманістю. Знайти, точніше говорячи, кожного разу вмітизнайти таку середину важко. Звичайно люди або не дуже обережні, або занадтонестримані. Важко підтримувати і вищеназваний основний моральний заповіт. Тому,коли один з його учнів сказав: “ Те, чого я не хочу, щоб робили мені, я нехочу робити іншім” (тобто повторив зміст морального заповіту своговчителя), то Конфуцій, як би дивлячись на свій же моральний імператив,сказав: “Цього домогтися неможливо”. Як вище було сказано, людинолюбство – якість не усіх людей, а лишешляхетних. У всякому випадку, це не якість низьких людей. Етика Конфуціязаснована на розподілі людей на “шляхетних людей” (“цзюнь-цзи”) та надрібних. “Дрібна людина” (сяо жень), або простолюдин, протиставиться“шляхетній людині”. І це протиставлення не тільки моральне. “Шляхетналюдина” – це не лише людинолюбна, високоморальна людина. Це аристократ,якого Конфуцій прямо називає “сином неба”. Але Конфуцій висловлює і більшдемократичну думку: “люди за своєю природою близькі один до іншого”, але засвоїми звичками вони далекі один від іншого. Він допускає, що “у вихованніне можна робити різниці між людьми”, тому, що “люди з різними принципами неможуть знайти спільної мови”, а держава повинна бути єдиною. Проте цядержава ієрархічна. І протиставлення “цзюн-цзи” (“государева сина”) “сяожень” (простолюдинові) суперечить тезису Конфуція про однаковістьвиховання, – адже по природі люди майже рівні між собою. А цепротиставлення дуже сильне. Шляхетна людина вчиняє так, як велить обов’язок, думає про мораль.Дрібна людина думає про те, як би краще улаштуватися; “шляхетна людинадумає про те, як би не порушити закони; дрібна людина думає про те, якздобути вигоду. “Шляхетна людина допомагає робити красиві вчинки і недопомагає робити некрасивих. Дрібна людина вчиняє протилежним способом”.”Шляхетна людина, впадаючи у нестаток, стійко це переносить, проста людина,впадаючи у нестаток, розпускається”. “Шляхетна людина боїться трьох речей:вона боїться веління неба, великих людей, та слів абсолютно мудрих, дрібналюдина не знає ні волі неба і не лякається його, зневажає великих людей, щозаймають високе місце; лишає без уваги слова мудрих людей”. “Про шляхетнулюдину не можна судити по дрібницях, йому можна довірити великі справи.Дрібній людині не можна довірити великі справи, але про нього можна судитипо дрібницях”. У Конфуція було багато учнів, серед них – Мен Цзи та Сюнь Цзи, вони заоснову свого вчення брали вчення Конфуція, та додавали більш дрібніпитання. Хань Фейцзи – останній крупний філософ періоду Жаньго, син СюньЦзи, засвоїв вчення Конфуція та вніс деякі додатки, наприклад, що людиназла від народження (продовження вчення батька). У цілому конфуціанство можна визначити як ідеологію аристократії, щонамагається відновити своє право на володіння, владу і свій світогляд увідповідності з духом часу. Але не можна не відмітити революційністьпоглядів Конфуція для свого часу, об’єднання роздрібнених думок тапоглядів, висловів у цілу ідеологію та вчення. Навіть у наш час визнаєтьсянепорушний авторитет Конфуція, у різних країнах є багато конфуціанськихтовариств. У Китаї ніколи не порушували конфуціанську ідеологію і заразвона панує у країні. Лао Цзи. Даосизм. “Даодецзин” (“Книга про дао і де”) – видатне творіннядавньокитайської філо-софської думки, головна праця даосизму. У відмінностівід конфуціанства, легізму та монізму, що переважно у етико-політичнихвченнях, приділяли увагу не проблемам існування, а людині і суспільству,даосизм серйозно займається питаннями філософської картини світу у йогоабстрактно-філософському категоріальному аспекті -- проблеми буття,небуття, становлення, єдиного, того, чого багато і т.п., роблячи з цьоговисновки про те, яке повинно бути суспільство та поведінка людини. Засновником даосизму вважається Лао Цзи – старший сучас-ник Конфуція.Здавалося б, історія філософії у Китаї повинна розпочатися не з Конфуція іне з конфуціанства, а з Лао Цзи та даосизму, від чого давньокитайськафілософія виграла б, оскільки даосизм як більш всебічна філософія глибшеконфуціанства. Однак існує думка багатьох вчених, що “Даодецзин” належитьне Лао Цзи (у відмінку від безперечно реального Конфуція, Лао Цзи –напівлегендарна особистість), що цей трактат ніяк не міг бути створенийраніше IV – III ст. до н.е. та що він належить іншому даосу – Жуан Цзи, аякщо і Лао Цзи, то тоді жив значно пізніше, ніж прийнято думати. У своїй“Історії давньокитайської ідеології” Ян Юнго іде далі і стверджує, що“Даодецзин” пізніше Жуан Цзи, що цей трактат – підсумок розвитку даосизму,концентрація поглядів різних груп даосів, починаючи з Ян Жу и закінчуючиЖуан Цзи, тим більше, що у трактаті є критика і конфуціанства і легізму,якої не могло би бути, якщо традиційна версія походження трактату булаправильна. Сама назва представників школи – даоси – говорить про те, що в основусвого світогляду вони поклали “дао”. Спочатку (у префілософії) це булоуявою, а потім стало поняттям – одним з основних у китайській філософіївзагалі. Про дао говорили конфуціанці, моїсти, легісти. Але якщо для нихдао – у загалі шлях розвитку Китаю та морально-політичної поведінки людин,то для даосів – всеосяжне світоглядницьке поняття. Це першопочаток,першооснова та завершення усього існуючого і того, що відбувається нетільки у Піднебесній, але і у самому світі. Але дао – не тількипершопочаток та першооснова, воно всеосяжний закон світобудови. Автор (або автори) трактату фіксують глибокі історичні корені уявленьпро дао, відзначаючи, що з “давніх часів до наших днів його ім’я незникає”. Думка про те, що дао – першопочаток, висловлена у трактатінеодноразово: дао – “мати усіх речей”, воно “здається праотцем усіх речей”,воно – “найглибша брама народження”, його “можна вважати матір’юПіднебесної”... Думка про те, що усе, що існує на землі, знаходить у дао нетільки своє джерело, але й остаточне завершення, також висловлена убагатьох формулюваннях. Наприклад, “[у світі] – велика різноманітністьречей, але [усі вони] повертаються до свого початку”, або “коли даознаходиться у світі, [усе, що існує, вливається у нього], подібно тому якгірські джерела течуть до морів та річок”. Менш часто висловлена думка про те, що дао – основа (субстанція)речей, те, що лежить у їх основі як їх сутність завжди, бувши їх вічнимпочатком, а не тільки генетичним початком -- початком у часу. Цю думкускоріше можна скоріше вгадати, ніж побачити, у словах трактату: “дао –глибока [основа] усіх речей”. У трактаті є думка про вічність,всюдисущність, нествореність дао. Разом з тим не можна не відмітити елементів антропоморфізму утрактовці дао хаосами. Нерідко про дао говориться як про живу істоту,наприклад: “Воно здійснює подвиги, але слави собі не бажає. З любов’юсприймає усі живі істоти, воно не вважає себе їх володарем. Воно ніколи немає своїх бажань, тому його можна назвати незначним. Усе існуючеповертається до нього, але воно не розглядає себе їх володарем... Воно стаєвеликим, тому що ніколи не вважає себе таким”. Найбільш глибоким та, можна сказати, темним місцем у даосизмі є йоговчення про двох дао. Трактат “Даодецзин” починається словами: “Дао, якеможе бути виражене словами, не є постійне дао... Безіменне є початок небата землі, що має ім’я – мати усіх речей”. Отже, даоси розрізняють безіменне(непостійне) дао та дао, що має ім’я. Під діалектикою дао ми розуміємо тут наділення дао протирічнимивластивостями, у результаті чого дао виявляється тотожністю протилежностей(а це і є головне у діалектиці). Дао приписані самотність та всюдидія,незмінність та рух. Число таких характеристик можна помножити. “Дао безтілесне”. – “Проте у йог глибині та темноті скриті найтоншічастки. Ці найтонші частки мають вищу дійсність і вірогідність”. “Дао туманне і невизначене”. – “Проте у його туманності іневизначеності містяться образи... сховані речі”. “Намагаюсь схопити його і не можу, тому називаю його дрібним”. –“Вонобезкінечне”. “Дао пусте”, “мізерне”. – “Дао у застосовані невичерпне”. “Ніхто усвіті не може підкорити його собі”. “Але тільки воно здатне допомогти [усімістотам] і привести їх до досконалості”. “Дао постійно здійснює недіїство”. – “Проте немає нічого такого, щобвоно не робило”. “Дао стоїть самотньо і не змінюється”. – “Велике дао розтікаєтьсяповсюди”. Дао “діє повсюди і не має перешкод”. І так ділі. Є і багато інших подібних характеристик. Виникає питання:говориться тут про один й той же початок? Іде мова про дао, як воно існуєнеоб’єктивно, або ж про ті протиріччя, у які впадає думка, коли вонанамагається осмислити дао? Адже воно незбагнене для і тим більше дляпочуттів. Неясно ї яке дао мається на увазі. Двом дао відповідають два види знання. Гносеологія даосизму підкоренайого онтології. Знання безіменного дао особливе, воно має присмак містики,бо знання у ньому стоїть у мовчанні: адже “той, хто знає, не говорить. Той,хто говорить, той не знає”. До того ж це знання доступне не усім людям, алише наймудрішім. Така людина бачить за боротьбою речей гармонію, за рухом– спокій, за буттям – небуття, тому що він не має пристрастей. “лише той,хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таємницю [дао], а хто маєпристрасті, бачить його тільки у кінцевій формі”. Дао у кінцевій формі – цесвіт речей, що спирається на дао, що має ім’я. Обидва види знанняпов’язані. “У Піднебесній є початок, і він – мати Піднебесної (всесвіту).Коли буде осягнена мати, то можна пізнати її дітей”. І навпаки: “Коли намвже відомі її діти, то знов необхідно пам’ятати їх матір”. І це знаннянайвище. Наймудріший – етичний ідеал досів – протиставляється конфуціанськомуідеалу “шляхетній людині” (цзюнь-цзи). Останній розвінчаний як людина з“наднизьким де”, тоді як “шенжень” – людина “найвищого де” і дао. Даосивідхиляють цінності конфуціанців – людинолюбство, справедливість, мудрість,синівську шанобливість, батьківську любов, сам стародавній ритуал – як те,що виникло у якості компенсації, у той період, коли суспільство втратившипершопочаткову досконалість, відійшло від дао. Конфуціанська “взаємність” –не вимога поважати інших так, як самого себе, а обмін послугами. Роблячи“добрі діла”, конфуціанець сподівається на взаємність, у протилежномувипадку він карає. Його дії нарочиті та суєтливі. Він просвітник. Напроти,“людина з вищим де не прагне робити добрі діла, тому він доброчесний. Вінподібний дао, що не має ім’я. Його головна якість – переможна без дія:“Людина з вищім де бездіяльна і здійснює недіяння”, але він також, як ісаме дао, “не бореться, але вміє перемагати”. Так і правитель не повиненсвоїми діями заважати дао. Соціальний ідеал даосів у минулому. У тому часі, коли життя булопросте і ніщо не заважало природному ходу подій, коли не було нарочитостіта освіти. Соціальний ідеал даосів реакційний у тому значенні, що відхідвід дао вони пов’язували з культурою. “У давності ті, хто слідував дао, неосвічували народ, а робили його неосвіченим. Важко керувати народом, коли унього багато знань. Тому керування народом за допомогою знань приноситькраїні нещастя, а без допомоги знань – щастя”. Необхідно повернутися допервісних часів. “Нехай народ знов почне плести вузлики замість письма”. А“якщо в країні є різні знаряддя, не потрібно їх використовувати”. “Даодецзин” малює картину патріархального стану суспільства, у якому“небесне дао” відбирає багатство в заможних і роздає його бідним. Даоси –противники не тільки конфуціанства, але і легізму. “Коли у країні багатозабороняючи законів, народ стає бідним”. І на останнє можна сказати, що даоси – прихильники миру. Шлях дао –шлях миру. “Коли у країні існує дао, кони угніють землю; коли в країні немадао бойові кони пасуться в околицях”. Адже “гарне військо – засіб, [щопороджує] нещастя. Прагнучи миру, наймудріший правитель поступливий досусідів. Він не починає війну першим. “Шляхетний [правитель] у звичайнічаси намагається бути поступливим [у відношенні інших країн] і лише навійни застосовує насильство”. “Де були війська – росте терник та колючки”. Післямова Окрім конфуціанства та даосизму існували ще моїстські та легістські(легіст – “законник”) ідеї. Моїзм не тільки був протилежним конфуціанствувченням, але й дещо висміював його (ритуальність). Легізм був побудованийна відношеннях суспільства та закону. Конфуціанство, даосизм, моїзм, легізм не тільки були революційнимивченнями свого часу, але й зараз мають велике поширення серед не тількикитайців, а інших народів (особливо перші три). Навіть у Західній Європііснують організації сучасних конфуціанців та даосів. Їх вченнядоповнюються, перероз-глядаються. Велике значення має конфуціанство середнародів Східної Азії. Навіть в країнах екс-СРСР кожна людина не може собіуявити життя без Нового Року за китайським календарем. Багато захоплюютьсякитайськими гороскопами, у тому числі ворожінням на книзі “І-цзин”. І цедобре, але усе має мати свої межи, бо так можна забути і про філософію такультуру своєї країни. Література (джерела): 1. Чаншев А.Н. Начало философии. – М., 1982. -- 184 стр. 2. Антология мировой философии: Методический сборник философских текстов. Т.1. Ч.1 . Сост. М.А. Парнюк, В.И. Даниленко. – К., 1991. – 292 стр. 3. http://www.easternreligion.com (Восточные религии) 4. Философский словарь / под ред. М.М. Розенталя. Изд. 3-е. – М., 1975. 5. Філософія. Курс лекцій: Навч. Посібник / І.В. Бичко, Ю.В. Осічнюк, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1991. – 456 с.




Похожие:

Философия Древнего Китая iconРеферат по Философии Тема: «Древневосточная философия» Содержание. 1 Специфика философии древнего Китая и древней Индии. 3 1 Специфика философии древнего Китая. 3
В древнем Китае мифология была развита слабо. Древние китайцы были для этого слишком практичными людьми
Философия Древнего Китая iconФилософия Древней Индии и Древнего Китая

Философия Древнего Китая iconИстория теоремы Исторический обзор начнем с древнего Китая
Исторический обзор начнем с древнего Китая. Здесь особое внимание привлекает математическая книга Чу-пей. В этом сочинении так говорится...
Философия Древнего Китая icon1. Философия Древнего Востока и основные особенности античной философии
Древнего Востока, античная философия, философия средневековья и эпохи Возрождения, философия Нового времени, развитие отечественной...
Философия Древнего Китая iconРелигия Древнего Китая. Конфуций и его учение мопо рфргпу им. С. ЕсенинаКафедра культурологииРефераттема:"Религия Древнего Китая. Конфуций и его учение"Выполниластудентка 1 курсаотделения журналистикиТворогова Е. В

Философия Древнего Китая iconКультура древнего Китая
Несмотря на бесчисленные войны, мятежи, разрушения, производимые завоевателями страны, культура Китая не только не ослабевала, а...
Философия Древнего Китая iconДокументы
1. /Вопросы по спецкурсу.doc
2. /Вопросы по философии.doc
Философия Древнего Китая iconУчебно-методические указания Специальность 0200100 Философия
Уму по курсу «История зарубежной философии», раздел «Философия Древнего Востока», подраздел «Индийская классическая философия» предназначены...
Философия Древнего Китая iconПолитическая философия Китая Нового времени
Китая 19 – начала 20 в., познакомить студентов с основными течениями и этапами эволюции политической мысли этой страны
Философия Древнего Китая iconМетодическое пособие для студентов заочного отделения ижевск 2007 М. В. Петрова философия методическое пособие для студентов заочного отделения
Философия возникла в VII-VI веках до н э одновременно на территориях Древнего Китая, Древней Индии и Древней Греции. Процесс происхождения...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы