Державне регулювання ринкової економіки icon

Державне регулювання ринкової економіки



НазваниеДержавне регулювання ринкової економіки
Дата конвертации22.07.2012
Размер371,93 Kb.
ТипРеферат
Державне регулювання ринкової економіки


Курсовая.Тема: Державне регулювання ринкової економіки План. Вступ. 1. Економічні функції держави. 2. Історія становлення державного економічного регулювання. 3. Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки. 4. Структура механізму регулювання. 5. Основні методи державного регулювання. 6. Державне регулювання в Україні. 7. Економічні функції місцевих органів влади. 8. Співвідношення між ринковим механізмом і державного регулювання. Висновок. Вступ. Високорозвинена ринкова економіка — це оптимальне поєднання засад,притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільнеціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулюванняекономічних процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що всукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народногогосподарства. Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і"вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "невидимою рукою"саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода існувала лишена ранніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринковихвідносин, коли (функціонувало безліч порівняно однакових за розмірамикапіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точиласяконкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренціїринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутвореннявизначали оптимальні пропорції виробництва та його економічну ефективність.Головними регуляторами суспільного виробництва були вільний ринок іконкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонуванняприватних капіталів. З розвитком відносин власності та вдосконаленняморганізації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політикидержавного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданнямполітики централізованого економічного регулювання стало розв'язаннясуперечностей між частковою монополістичною планомірністю і товарнимивідносинами, які залишалися загальною формою економічних зв'язків усуспільстві. Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з державнимиметодами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферузастосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності тагосподарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринокприводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремимгосподарським одиницям. В умовах високорозвиненої ринкової економіки, яка характеризуєтьсянаявністю великої кількості не лише дрібних і середніх підприємств, а йвеликих виробничих комплексів, про "вільну гру" економічних сил не можебути й мови. Щодо діалектики розвитку економіки країн Заходу та еволюціїмеханізму її регулювання американський економіст П. Самуельсон писав, що,мабуть, Америка XIX ст. підійшла ближче, ніж будь-яка інша країна, до стануlaissezfaire (невтручання. —Авіті.), який Карлейль назвав "анархія плюсконстебль". Результатом цього виявилися ціле століітя прискореногоекономічного розвитку та обстановка індивідуальної свободи. Однак цепризвело також до періодичних економічних циклів, виснаження природнихресурсів, які не відновлюються, до бідності й багатства, розкладудержавного апарату, які переслідують різні цілі, і часом до витісненнямонополією саморегульованої конкуренції". У більшості індустріальне розвинених країн Заходу значно підвищиласяекономічна роль держави. Те, що держава є центральним органом політичноївлади в країні, надає їй можливість використовувати норми правового примусуі розпоряджатися значними економічними ресурсами. Вона не лише сталавласником багатьох заводів, земельних ділянок, залізниці, морських портів,аеродромів, фінансових ресурсів, а й заволоділа цілими галузями економіки,які потребують для свого розвитку величезних капіталовкладень і найменшеорієнтовані на прибуткове функціонування (атомна і космічна промисловість,енергетика тощо). У більшості країн ринкової економіки державі належить близько третининаціонального багатства, вона перерозподіляє через бюджет половину валовогонаціонального продукту, здійснює до 20 відсотків капіталовкладень векономіку. Наприклад, у США під контролем уряду виробляється до 20відсотків національного продукту, третину його становлять податки ізагальний обсяг урядових витрат. Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес суспільноговиробництва і висока концентрація останнього модифікували традиційниймеханізм саморегулювання економіки, різко обмежили дію стихійних ринковихсил. Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодорозвитку державного сектора економіки, а також ринкової кон'юнктури. Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогувиробити відповідні методи і важелі, в результаті чого економічна системастала високоефективною. Політика державного регулювання дає можливістьнейтралізувати численні руйнівні процеси і небажані відхилення, якіперіодично переривають і деформують рух економічного циклу. Економічна політика держави формується свідомо через мережу органівдержавного апарату, суспільні інститути, засоби масової інформації. Важливуроль в цьому відіграють підприємницькі організації, фінансові групи та"групи тиску". Підприємницькі організації, наприклад Національна радафранцузьких підприємців, Федеральний союз німецької промисловості,Конфедерація британської промисловості, Конфіндустрія (Італія),Представництво фінансових і промислових кіл (Фінляндія) та ін., берутьучасть у вирішенні найбільш важливих питань з економіки і політики. Вониготують економічні проекти і рекомендації для органів державної імуніципальної влади, впливають на розробку і прийняття багатьох законів іуказів, у певних випадках здійснюють контроль за їх виконанням. Фінансові групи мають безпосередні контакти з органами державноївлади. Оскільки в кожній з розвинених країн їх склалося по декілька, то міжними точиться боротьба за лідерство і отримання певних пільг. Наприклад, уСША лідерами є групи Морганів, Рок-феллорів, каліфорнійська на чолі з "Бенкоф Америка", у Великобританії — "Ллойдз", "Барклейз", в Німеччині — групина чолі з "Дойче банк", "Дрезденер банк" та "Комерцбанк". "Групи тиску" зародилися у США, сьогодні вони широко використовуютьсяв країнах Західної Європи та в ін. Вони формуються з метою виливу наофіційних представників державної адміністрації і членів уряду прирозв'язанні таких питань, як оподаткування, ціноутворення, регламентаціяринків, право на створення нових підприємств тощо. Так, в Іспанії інтересиприватного сектора представляють 9 таких груп: в паперовій промисловості —Інститут паперу, в металургії — Союз виробників чорних металів, усуднобудуванні — Техніко-торґовельне управління суднобудівників та ін. Місце політики державного регулювання в господарській системі єсталим, проте його масштаби і форми не залишаються незмінними. Діїдержавної адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодоуправління національною економікою. Регулювання відбувається і тоді, колидержава відмовляється від реалізації цих заходів, якщо вони стаютьнедоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності. Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєюсуттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяєзабезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільноїсистеми. Політика державного регулювання не підпорядкована законусамозростання капіталу, вона враховує розстановку всіх соціальних сил, щоне завжди адекватне прагненню великих приватних власників або монополій чиолігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток —забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарстваяк єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні, їїреалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб,можливостей і шляхів їх задоволення. Економічні функції держави. Обговорюючи роль держави, ми звичайно вважаємо за слушне, що держававстановлює правила дорожнього руху, ухвалює закони, забезпечуючи і правовласності, і контракти. Але якими є економічні функції держави? Це –забезпечення ефективності справедливості та сприяння макроекономічномузростанню і стабільності. Уряди роблять спроби виправити невдачі ринку, щоб забезпечитиефективність економіки. Державні програми забезпечення справедливостівикористовують податки і видатки для перерозподілу доходів щодо певнихгруп. Уряди покладаються на податки, видатки та регулювання грошовогообігу, щоб сприяти макроекономічному зростанню та стабільності, зменшуватибезробіття та інфляцію, водночас стимулюючи економічне зростання.Розглянемо коротко кожну функцію. Ефективність. Економіка інколи терпить від невдач ринку. Наприклад, фірма можеотримувати високий прибуток, підвищуючи ціни або збільшуючи виробництво.Деякі фірми забруднюють повітря або скидають токсичні речовини в грунт.Укожному випадку ринкові невдачі призводять до неефективного виробництва іспоживання. Держава може відігравати корисну роль у лікуванні економічниххвороб. Проте, оцінюючи роль держави у лікуванні хвороб економіки, мимусимо також бути уважними до помилок,- ситуацій, в яких уряд намагаєтьсявиправляти ринкові невдачі, і можливо, погіршує становище або спричиняєінші проблеми. Недосконала конкуренція. Суттєвим відхиленням від досконалоїконкуренції є недосконала конкуренція, або елементи монополії. Згадаємо, наскільки точним є визначення досконалого конкурентногоринку.Досконала конкуренція виникає на ринку, коли існує достатня кількістьфірм або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не може впливати на цінупевного товару. Недосконалий конкурент – це той конкурент, чиї дії можутьвплинути на ціну товару. Насправді майже всі власники підприємств, можливо, за винятком кількохмільйонів фермерів, кожен з яких виробляє незначну частку сукупного врожаю,є недосконалими конкурентами. Крайнім проявом недосконалої конкуренції ємонополіст – єдиний постачальник, який сам визначає ціну певного товару. Якими є наслідки монополістичної влади – здатності великої фірмивпливати на ціну товару на певному ринку? Влада монополії веде до того , щоціна товару значно перевищує витрати, і це зменшує кількість купованихвиробів, продаж яких падає нижче від ефективного рівня. Цей варіант дужевисоких цін і дуже малого виробництва є критерієм неефективності,пов’язаною з владою монополії. Протягом минулого століття уряди вживали заходів, спрямованих наприборкання влади монополій.Держави інколи регулюють ціни і прибуткимонополій, як у випадку побутових послуг. Крім того, антитрестівськезаконодавство забороняє такі дії, як встановлення і підтримання цін і поділринків. Побічні наслідки економічної діяльності. Інша ситуація падінняефективності виникає, коли мають місце зовнішні, або позаринкові,фактори.Ринкові операції – це добровільний обмін, за якого люди обмінюютьтовари за гроші. Коли фірма використовує обмежені ресурси, такі як земля,вона купує землю у власника на ринку землі. Коли фірма виробляє ціннийтовар,наприклад, видобуває нафту, вона отримує всю вартість від покупця наринку нафти. Однак багато угод насправді мають місце поза ринками. Фірма А скидаєтоксичні відходи у річку і забруднює її для людей, які ловлять рибу абокупаються. Фірма А використовує чистий обмежений ресурс – воду без оплатилюдям, які терплять від забруднення води. Фірма Б, навпаки, забезпечуєсвоїм працівникам безплатні зчеплення проти інфляційних хвороб; колиімунітет набуто, працівники і поза фірмою мають вигоду від зменшеннянебезпеки захворювання. В обох випадках фірма допомагає або шкодить людям позаринковимиопераціями, тобто існує економічна дія без економічної плати. Побічні, або позаринкові, ефекти виникають, коли фірма або людизавдають збитку або приносять вигоду іншим позаринковими відносинами. Коли наша країна стала щільніше заселеною, обсяг виробництва енергії,хімічних та інших речовин збільшився, а негативні позаринкові впливи зросливід невеликих незручностей до великої загрози, саме тоді втручаєтьсядержава. Мета державного регулювання – контролб побічних наслідківекономічної діяльності, таких як забруднення повітря і води, відкритірозробки корисних копалин, небезпечні відходи, недоброякісні напої та їжа,радіоактивні матеріали тощо. Критики регулювання намікають, що економічна діяльність держави єнепотрібним примусом. Уряди як батьки – завжди кажуть “ні”.Але ми неповинні використовувати дитячу працю. Ми не повинні випускати дим іззаводської труби. Ми не маємо право продавати наркотики. Ми не повиннікерувати автомобілем, не скориставшись ременем безпеки. І так далі. І водночас більшість людей сьогодні погоджується з тим, що уряд муситьзапобігати найгіршим позаринковим ефектам, вчинений через ринковиймеханізм. Товари колективного споживання. Фірмам можна заборонити викидативідходи, встановлюючи відповідні обмеження; набагато складніше урядузаохотити виробництво товарів колективного споживання. Останні виступаютьяк економічна діяльність – надання великих чи малих вигод суспільству – якане може ефективно здійснюватися приватним підприємством. Прикладами товарівнародного споживання є підтримка національної безпеки, охорони порядку,побудова мережі автомагістралей, підтримка фундаментальної науки та охорониздоров’я. Приватне виробництво товарів колективного споживання неможливе,тому що вигоди від них настільки поширюються серед населення, що жоднаокрема фірма чи споживач не мають економічного стимулу в їх наданні. Податки. Держава мусить вишукувати надходження, щоб заплатити затовари колективного споживання, і для програм перерозподілу. Такінадходження отримуються від податків на особисті доходи і доходикорпорацій, заробітну плату, продаж споживчих товарів та інші статті. Урядна всіх рівнях збирає податки, щоб оплачувати свої видатки. Податки нагадують ціну, яку громадяни платять за товари колективногоспоживання. Проте податки суттєво відрізняються від цін. Податки не єдобровільними. Кожен громадянин є об’єктом дії податкового законодавства.Ми усі зобов’язані оплачувати частину витрат на товари колективногоспоживання. Звичайно, ми як громадяни самі накладаємо на себе податки ікожен з нас має право на свою частку товарів колективного споживання, якізабезпечуються урядом. Однак тісний зв’язок між видатками і споживанням, який ми бачили длятоварів індивідуального споживання, не існує для податків і товарівколективного споживання. Я куплю гамбургер чи світер з вовни лише в томуразі, якщо я його хочу, але я мушу платити свою частку податків, щовикористовуються для фінансування безпеки і освіти, навіть якщо мене зовсімне цікавлять ці види діяльності. Отже, коротко, для видимої руки уряду грунтується на економічнійлогіці. Держава встановлює правила дорожнього руху, збирає податки і збори,щоб оплачувати діяльність державних установ, купує товари колективногоспоживання, наприклад, такі, як автомагістралі. Ці види діяльності сприяютьнормальному функціонуванню підприємництва, попереджують зловживання іобмежують діяльність фірм, коли викиди в повітря загрожують життю і майну. Справедливість. Наш аналіз ринкових невдач, таких як влада монополії чи видатки натовари колективного споживання, зосередився на недоліках розподільноїфункції ринків – вадах, які можна скоригувати розумним втручанням. Алеприпустімо на хвилину, що економіка функціонує з повною ефективністю –завжди на межі ивробничих можливостей і ніколи всередині неї, завждивибирає правильне співвідношення між товарами індивідуального іколективного споживання тощо. Навіть якби ринковий механізм функціонувавтак досконало, як було описано, це все одно могло б призвести до небажанихнаслідків. Чому? Ринки не обов’язково забезпечують розподіл доходу, що розглядається яксуспільно допустимий і справедливий. Чиста економіка вільногопідприємництва може продукувати неприйнятні для суспільства розриви вдоходах і споживанні. Чому ринковий механізм може давати неприйнятне розв’язання питання длякого? Причина полягає в тому, що доходи визначаються неусталеним наборомобставин – спадщиною, невдачею, важкою працею, ціновим фактором тощо. Томурезультат розподілу доходу, можливо, не завжди відповідає критеріюсрпаведливості. До того ж згадайте, товари ідуть за доларовими голосами, ане за найбільшою потребою. Кіт багатої людини, можливо, випиває молоко, якенеобхідне бідній дитині, щоб бути здоровою. Чи відбувається це черезпомилки ринку? Зовсім ні, оскільки ринковий механізм виконує свою функцію –надає товари в руки тих, хто володіє доларовими голосами. Якщо в країнібільше використовується на їжу для тварин, ніж на допомогу бідним, щобвони навчалися в коледжі, то це дефект розподілу доходів, а не ринку.Навіть найефективніший ринковий механізм може продовжувати великунерівність. Часто розподіл доходів в ринковій системі є результатом випадковостейв розвитку технології. Припустімо, винахід робота може спричинити різкепадіння конкурентної ціни на працю, зменшуючи доходи робітників у разіспрямування 95 % національного доходу власникам роботів. Чи буде коженспиймати це як необхідне право чи ідеал? Можливо, ні. Чи можна дозволити, щоб хтось став мільярдером, просто успадкувавши5000 квадратних миль землі або нафтові свердловини? Це є зворотний бікринкового механізму. Чи ви хотіли б оподаткувати доходи роботів, абозапровадити високі податки на спадщину та нагромаджене багатство? Людиглибоко розходяться з питання: чи дуже високі доходи мають обкладатися дужевисокими податками? Нерівність у доходах може бути політично чи етично нсприйнятною. Длякраїни рішення конкурентних ринків як наперед визначені і незмінні не єобов’язковими. Люди можуть перевірити ринковий розподіл доходів івирішити,що він несправедливий. Якщо демократичне суспільство непогоджується з розподілом доларових голосів за вільної системипідприємництва, то воно може вжити заходів щодо зміни розподілу доходів. Припустімо, виборці вмрішили зменшити нерівність у доходах.Якіінструменти може застосувати Конгрес? По-перше, він може використатипрогресивне оподаткування, оподатковуючи великі доходи вищою ставкою, ніжмалі. Федеральний подоходний податок і податок на спадщину є прикладамитакого прогресивного перерозподільного оподаткування. По-друге, оскільки низькі податкові ставки не можуть допомогти тим,хто зовсім не має доходів, в останні десятиліття держава створила системутрансфертних платежів, або грошових виплат населенню. Такі трансфертивключають допомогу престарілим, сліпим немічним, батькам з неповнолітнімидітьми, а також страхування безробітних. Ця система трансфертних платежівстворює “мережу безпеки” для захисту нещасливців від нестатків. І, нарешті,держава інколи субсидіює споживання груп з малим доходом, надаючипродовольчі талони, безплатну медичну допомогу ідешеве житло. Через економічне зростання і програми соціальної допомоги, яківстановлюють мінімальний життєвий рівень,багато значних і очевиднихнедоліків капіталізму ХІХ ст, були ліквідовані уХХ ст. Проте відносна бідність вказує на труднощі розв’язання цієїпроблеми. Внаслідок змін у складі сімей за останні роки масштаби бідностізросли. Що можуть внести економісти в дебати про справедливість? Економіка якнаука не може відповісти на такі нормативні питання, яку величинуконкурентно визначеного доходу треба передати бідним сім’ям.Це політичнепитання, яке повинно розв’язуватися на виборчих дільницях. Економісти можуть аналізувати втрати чи вигоди від різних системперерозподілу. Економісти витратили багато часу, аналізуючи, чи спричинюютьсоціальні програми, соціальні втрати, коли люди працюють менше або купуютьнаркотики, а не їжу. Економісти вивчали, чи є надання бідним грошей, а нетоварів, ефективним засобом зменшення бідності. Економіка як наука не можевідповісти на питання, який рівень бідності прийнятий і справедливий. Протевона може допомогти розробити ефективніші програми для збільшення доходівбідних. Макроекономічне зростання і стабільність. Окрім забезпечення ефективності і справедливості, держава такожвиеонує макроекономічну функцію підтримання економічного зростання тастабільності економіки. Від свого початку капіталізм терпів від періодичних приступівінфляції (зростання цін) і депресії (високого безробіття). Іноді, як підчас Великої депресії у 30-ті роки, нестатки і труднощі тривали ціледесятиліття, бо уряди ще не знали, як оживити економіку. Сьогодні, завдяки інтелектуальному внеску Джона Майнарда Кейнса іцого послідовників, ми знаємо, яяяяяк контролювати найгірші прояви діловогоциклу. Ми тепер розуміємо, як уряд може впливати на обсяг виробницива,зайнятість та інфляцію, обережно застосовуючи монетарну і фіскальнуполітику. Фіскальна політика держави, як уже зазначалося, це правооподатковувати і право витрачати. Монетарна політика встановлює пропозиціюгрошей, впливаючи, таким чином, на процентні ставки та пропозиції, та іншічутливі до процента видатки. За допомогою цих двох головних інструментівмакроекономічної політики держава може впливати на розмір сукупнихвидатків, темпи зростання і обсяг національного виробництва, рівнізайнятосі та безробіття, на рівні цін і темпи інфляції в економіці. Уряди індустріально розвинених країн успішно застосовували урокикейнсіанської революції протягом останнього півстоліття. Численні монетарніі фіскаліні заходи прискорили економічний розвиток країн з ринковоюекономікою, засвідчивши безпрецедентне зростання після другої світовоївійни. Проте, зіткнувшись з економічними труднощами у 70-ті роки. – високоюінфляцією і зростаючим безробіттям та уповільненням темпів зростанняпродуктивності праці – дехто висловлював скептичні завваження щодоздатності монетарної і фіскальної політики стабілізувати економіку. Двазавдання перебувають у фокусі довгострокової макроекономічної політики:швидке економічне зростання і висока продуктивність рпаці. Економічнезростання визначає зростання національного обсягу виробництва, апродуктивність праці впливає на обсяг виробництва на одиницю ресурсів, абоефективність застосування ресурсів. У 70-ті роки уряди розробили макроекономічну політику, щобзабезпечити довгострокові завдання економічного зростання і підвищенняпродуктивності праці. Фіскальні заходи були розроблені, щоб збільшитизацікавленість у виробництві. Розміри податків було зменшено в більшостірозвинених країн, зростання програм державних податків уповільнилося. Урядицих країн тривожилися впливами своїх фіскальних заходів на заощадження,інвестиції та іновації. Наприкінці 80-х і на початку 90-х років СполученіШтати намагались зменшити дефіцит державного бюджету, щоб збільшити розмірнаціональних інвестицій і прискорити економічне зростання. Водночасмонетарна політика стала більш активною в управлінні короткостроковимиколиваннями в обсязі виробництва, рівні безробіття і темпах інфляції.Результатом поєднання орієнтованих на зростання фіскальних і активнихмонетарних заходів стало найтриваліше в історії США в мирний періодекономічне піднесення з 1982 по 1990 рр. Макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію і економічнезростання, включчають фіскальні заходи разом з монетарними заходами. Зформуванням макроекономіки як науки у 30-ті роки уряд успішно справляютьсяз найважчими проявами інфляції та безробіття. В усіх передових країнах панує змішана економіка, в яких риноквизначає більшість індивідуальних цін і кількість товарів. Водночас урядуправляє економікою через програми оподаткування, видаткиі регулюваннягрошового обігу. Обидві половини – ринок і уряд – важливі для здорового функціонуванняекономіки. Управляти сучасною економікою, вилучивши одну зних,- цепробувати аплодувати однією рукою. Історія становлення державного Економічного регулювання. Державні структури України мають вивчити нагромаджений протягомстоліть арсенал форм і методів державного регулювання економіки. Історіястановлення державного економічного регулювання – невід’ємна складоваісторії економічної політики. Епоха традиційного господарювання, якахарактеризувалась економічною замкнутістю, слабкістю державної влади незалишила визначних прикладів державного регулювання господарського життя.Загальнодержавне втручання в економіку яскраво заявило про себе лише зачасів абсолютизму, переходу до підприємницьких відносин. Цей період увійшовв історію як епоха широкого втручання в економіку держави, що активновпливала на становлення підприємницьких відносин, ламала цехову організаціюпраці, сприяла підвищенню її продуктивності, знищувала традиції особистоїзалежності. Одним з перших і найвидатніших державних юридичних актів зціого питання став ремісничий регламент Людовіка ІХ 1229р. у Франції.Згодом широко застосовуючи політику протекціонізму, держава активноформувала нову структуру ранньопідприємницької промисловості і торгівлі.Епоха підприємницьких відносин вільної конкуренції характеризуваласьзначним обмеженням втручання держави в господарське життя. Її господарськафункція зводилась до ролі “нічного вартівника” економічної системи. Швидке усуспільнення, концентрація і централізація виробництва в кінціХІХ – початку ХХ століття зумовили докорінну зміну економічної ролідержави, господарські функції різко зросли. З того часу держава – активнийучасник суспільного процесу відтворення благ. У більшості цівілізованихкраїн світу, незалежно від їх політичної орієнтації, вона взяла на себефункції забезпечення розвитку транспорту і зв’язку, інших системкомунікацій, освіти і охорони здорв’я, захисту навколишнього середовища,пенсійного забезпечення, соціальної та ринкової інфраструктури, соціальноїсправедливості, оборони. Держава контролює проведення структурних макроекономічних змін,створює умови для розвитку науки і техніки, економіки окремих регіонів.Вона забезпечує грошовий обіг, валютне і митне регулювання, проводитьпозичкову і податкову політику. В арсеналі державного регулювання є як прямі, так і побіжні методивпливу на виробничі і соціальні процеси, співвідношення між якими час відчасу змінюється, відбиваючи різні тенденції розвитку сучасногогосподарського життя. Об’єктивна необхідність державнаго регулювання економіки. Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчовстановлювала “загальні правила гри”,тобто систему нормативних актів, щорегулюють діяльність суб’єктів ринку в тому числі таких інститутів, яккомерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органахрозглядалися не тільки кримінальні справи, але й майнові господарськіконфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувалачиновників, але й фінансувала закупівлі зброї і спорядження у приватнихкомпаній.В ряді країн державі належали залізниці і так звані “казенні”заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку 20 століттябула гранично обмежена, народне господарство залишалося майже винятковоюсферою приватного бізнесу. Становище змінилося в період першої світової війни, коли спочатку вНімеччині, а потим і в країнах Антанти країна стала активно втручатися вгосподарське життя з метою мобілізації обмежених ресурсів для досягненнявоєнної перемоги.Зазначені заходи, однак, мали надзвичайний,воєнно-мобілізаційний характер,а тому із закінченням війни державне втручання угосподарське життя зійшло нанівець, все повернулося “на круги своя”. До початку 30-х років серед західних економістів панувала думка проте, що економічні спади (кризи) пояснюються випадковими причинами, щомеханізм ринкового саморегулювання в принципі забезпечує відповідність міжсукупним попитом і сукупною пропозицією, отже, і автоматичний вихідекономіки з кризи та наступне її піднесення на базі оновлення основногокапіталу й ліквідації нерентабельних підпріємств.Звідси робиться висновокпро небажаність і навіть шкоду державного втручання в економічне життя Однак глибока криза і затяжна депресія 30-х років докорінно суперечилизазначеній теорії.Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулюванняне справляється з своїми функціями, не забезпечує автоматичний вихід зкризи, що й потребувало переходу до активного державного регулюванняекономіки. Таке регулювання на практиці стало здійснюватися в США з 1933 р.командою З.В.Рузвельта, яка розробила і реалізувала так званий “новийкурс”.Теорія державного регулювання ринкової економіки була, як відомо,створена Дж. М Кейнсом і його послідовниками.Кейнс зробив висновок про те,що вихід з глибокої кризи, зростання обсягів виробництва та рівнязайнятості немжливі без активної участі держави, яка має не тількистимулювати зниження дисконтної норми комерційних банків (процента), але йздійснювати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупногоплатоспроможного попиту. Крім того, держава повинна виплачувати соціальнідопомоги безробітним, людям похилого віку та іншим непрацездатним членамсуспільства з метою не допустити соціального вибуху. Таким чином, найбільш далекоглядні державні діячі та економістизахідних країн приходять до принципового висновку про те , що ринковиймеханізм має бути доповненим механізмом прямого державного регулюванняекономіки. В результаті реалізації даної концепції склався своєріднийтандем : ринковий механізм і механізм державного регулювання при провіднійролі ринку, який і регулює сучасну ринкову економіку. Необхідно зазначити, що система заходів державного регулювання,запропонована Дж. М. Кейнсом, мала виражений антикризовий характер, метацих заходів полягала в тому, щоб допомогти капіталістичній ринковійекономіці вийти із затяжної кризи, забезпечити відновлення виробництва імаксимальну зайнятість працездатного населення. Тому багато учнів іпродовжувачів Кейнса критикували обмежений характер запропонованих нимрецептів, говорили про те, що у нього ”держава відіграє роль пожежноїкоманди, яка гасить пожежу, що вже почалася”.Неокейнсіанці 50х – 60х років(А. Хансен, Ст. Чейз, П. Самуельсон та інші ) обгрунтували висновок про те,що державне регулювання ринкової економіки має передбачити довгострокові,перспективні цілі: прискорення НТП і структурної перебудови народногогосподарства, підвищення темпів економічного зростання, створеннянайсприятливіших умов для ринкової конкуренції, завоювання нових позицій насвітових ринках, усунення надмірної диференціації доходів, підтриманнясоціального миру і, в кінцевому підсумку,забезпечення на цій основівисокого рівня та якості життя переважної частини населення, тобто наданняринковій економіці соціально орієнтованого характеру. Саме такі цілідомінують у системі сучасного державного регулювання ринкової економіки урозвинутих країнах Заходу і Сходу. Cтруктура механізму регулювання. Одним з основних елементів механізму регулювання капіталістичногогосподарства, а тим самим і збалансованості національного ринку, за умовучасного капіталізму є, по-перше, ринкове регулювання, що здійснюється задопомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійноговирівнювання попиту та пропозиції тощо. Таке регулювання обмежене переважнорамками немонополізованого сектора економіки,в якому налічується понад 95%усіх підприємств(у США їх близько 15.5млн), на яких виробляється приблизно405 ВНП,зайнята більша частинва найманих робітників. До основних складових елементів механізму регулювання капіталістичногогосподарства і рівноваги національного ринку належить, по-друге,корпоративна (а в її межах монополістична або олігополістична)планомірність. Гігантські багатогалузеві концерни за допомогою ЕОМ,маркетингу постійно вивчають масовий попит (його структуру, динаміку),формують його. Тому виробництво товарів концернами орієнтується на відомийринок на основі попередніх погоджень щодо номенклатури продукції, їїкількості і якості. У наш час на світовий капіталістичний ринок на основіпопередніх домовленостей між виробниками та споживачами надходить близько70 % усіх товарів, основну масу яких виробляють гігантські монополістичніоб'єднання. По-третє, державне регулювання найповніше здійснюється у наданнідержавою замовлень, закупівлі нею значної частини виробленої продукції, щоозначає гарантований попит на неї. Так Федеральний уряд США розташовуєщорічно до 16 млн. замовлень у понад І ЗО галузях промисловості. Виконаннямтаких замовлень зайнято близько 20 % сукупної робочої сили. У США закупівлядержавою товарів і послуг військового та невійськового призначеннястановить близько 8 %. У країнах «Спільного ринку» на початку 90-х років назакупівлю товарів і послуг витрачалося близько 18 % усіх держаних витрат. Між складовими елементами механізму регулювання сучасного капіталізмумає місце взаємодія, взаємопроникнення. Це означає, наприклад, що механізмринкового регулювання дещо доповнює монополістичну планомірність, а останнячастково поширюється і на немонополізований сектор економіки. Так. окремідеталі для виробництва автомобілів могутньої автомобільної корпорації«Дженерал моторз» постачають близько 40 тис. дрібних і середніх підприємств-постачальників, а частка закупівель у загальній сумі обороту цієї компаніїдосягає 48 %. Це означає, що ці підприємства немонополізованого сектораекономіки втягнуті в орбіту монополістичної планомірності. Найбільш важливою ланкою останньої є приватномонополістичне плануванняу межах гігантських ТНК. Ядро їх діяльності — внутріфірмові операції. Усередині 80-х років 37,3 % імпорту і 39,2 % експорту США проходило повнутріфірмових каналах ТНК (американських і зарубіжних ). Найважливіші напрями державного регулювання економіки, а отже івстановлення рівноваги національного ринку, такі: 1) антициклічнерегулювання, що має короткочасний характер і спрямоване на послабленняциклічних коливань, зниження рівня інфляції: 2) програмування(капіталістична планомірність), що має довготривалий характер, прагнецілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, змінуструктури народного господарства, тобто має стратегічні цілі. Длядосягнення як короткотривалих, так і довготривалих цілей використовують: 1)пряме (адміністративне) регулювання, яке здійснюється за допомогоюприйняття законодавчих актів і заснованих на них дій виконавчої влади; 2)непряме регулювання, засноване на використанні різних економічних,фінансових важелів (зміна ставки податків, норми процента, наданняподаткових пільг та ін.). Економічна роль держави у даному випадку полягаєв тому, -що вона забезпечує регулювання суспільного капіталу у цілому. Антициклічне регулювання передбачає використання таких методів, якбюджетна та кредитно-грошова політика. У першому випадку з метою впливу наплатоспроможний попит населення маневрують державними витратами таподатками (при недостатньому попиті збільшуються державнікапіталовкладення, знижуються податки та ін.; при надмірному — державнівитрати скорочуються, а податки зростають). Стимулювання попиту, якправило, посилює інфляцію, а антиінфляційне регулювання посилює застій Прикредитно-грошовому регулюванні центральні банки збільшують або зменшуютькількість грошей в обігу і ставки позичкового процента. Основним методомборотьби з 50 х до середини 70-х років стало проведення державою «політикидоходів», що передбачає контроль над зростанням заробітної плати та цін.Держава при цьому виступає «посередником» між працею та капіталом, міжмонополіями та профспілками при укладенні договорів, проведенні страйків таін. З приходом до влади у США колишньої адміністрації Р. Рейгана урядовийорган, який здійснює контроль над заробітною платою та цінами, бувліквідований. В основному аналогічні заходи були вжиті й у ФРН,Великобританії та інших країнах. З середини 70-х років почастішалиекономічні кризи, зросло хронічне безробіття, що послабило позиціїтрудящих. За таких умов цей конт-роль став обтяжливим для монополій.Адміністративні важелі регулювання були послаблені й відповідно посиленінепрямі, опосередковані методи, тобто фінансові, насампе-ред кредитно-грошова політика. Певну роль відіграла податкова реформа 1981—1983 рр. Зацих умов була трохи послаблена роль капіталістичного програмуванняекономіки, яке є формою її регулювання при капіталізмі. Найбільшогорозвитку воно набуло у 50—80-ті роки у Франції та Голландії. Так у Франціїрозробляються п'ятирічні плани, які мають систему показників обсягіввиробництва, динаміки національного доходу, модернізації промисловості таторгівлі, розвитку інфраструктури, наукових досліджень, підготовки робочоїсили, житлового будівництва та ін. Виконання планів держава прагнулапідтримати конкретними фінансовими програмами, планами структурноїперебудови економіки (розвиток галузей, що визначають науково-технічнийпрогрес, наприклад, маши-нобудування і «згортання» нерентабельних галузей,зокре-ма видобутку вугілля). За своєю соціально-економічною сутністю державна капіталістичнапланомірність означає планомірне вилучення прибутків, централізованерегулювання пропорцій економіки, темпів її розвитку. Методамикапіталістичної планомірності є складання загальнонаціональних планів,програм, прогнозів, промислова політика. Здійснення капіталістичної планомірності не передбачає комплексностіта директивності, тобто вона базується не на встановлених державоюобов'язкових нормах а на орієнтованих показниках і рекомендаціях, що немають обов'язкової сили для виконання. Тому таку планомірність називаютьіндикативним плануванням. З приходом до влади консервативних урядів, щовиражають інтереси реакційних кіл монополістичної буржуазії, у рядіпромислово розвинутих країн капіталу загальнонаціональні плани зводятьсявсе більше лише до складання прогнозів без прямого забезпечення фінансовимита іншими програмами. Для 80-х років з погляду еволюції державно-монополіс тичногорегулювання характерним є пошук форм компромісів між ринковим регулюваннямі капіталістичним програмуванням. Таким компромісом стала певналібералізація механізму регулювання. Це виявилось у частковій приватизаціїдержавної власності на засоби виробництва, наданні фінансової автономіїдержавним компаніям, відмові від різних форм цінового контролю, послабленніантитрестівського законодавства, посиленні податкових, кредитних важеліврегулювання економіки тощо. Основні методи державного регулювання економіки. Важливими методами державно-монополістичного регулюваннякапіталістичної економіки є: 1) проведення реформ в оподаткуваннікорпорацій, державних підприємств і підприємств немонополізованого сектораекономіки; 2) державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, або науково-технічна політика; 3) активнаамортизаційна політика; 4) кредитно-грошова політика; 5) здійсненняструктурної, або. промислової політики. Проблеми оподаткування компаній частково розглядалися при з'ясуванніпопереднього питання і докладніше розглядатимуться у темі « Державніфінанси та бюджети ». Про. оподаткування доходів трудящих йшлося прирозгляді питання про сутність реальної заробітної плати. Тому короткоохарактеризуємо еволюцію податкової політики у США у післявоєнні рокистосовно прибутків корпорацій. Після другої світової війни до 1957 р. прибутки компаній США до 25тис. дол. оподатковувалися за ставкою у 25 %, а вище цієї суми за ставкою48 %. За минулий період відбулося значне скорочення верхньої шкалиоподаткування монополій. У 1987—1988 фінансовому році максимальна ставкаподатку на прибуток знизалася до 34 %. На думку консервативних урядів, високі податки стримують інвестиційнийпроцес, послаблюють процес нагромадження капіталу. У такому поясненні єпевний сенс. Але корпорації не схильні негайно вкладати нагромаджені такимчином кошти у розширенння діючих підприємств і будівництво нових. Значнісуми одержаних коштів вони, як і до цього часу, витрачають на фінансовіспекуляції, будівництво дорогих готелів, будинків відпочинку й іншиханалогічних об'єктів, чим не сприяють або мало сприяють пожвавленнюекономіки. Крім того, багато гігантських корпорацій, як правило, несплачують законодавче встановлених ставок податку, проте це не означаєкапіталізації ними зекономлених сум прибутку. Податкові реформи державистримуються також необхідністю забезпечити нормальні, неінфляційні доходидля покриття дефіцитів. які досягають у США у 80-х на початку 90-х роківблизько 200 млрд. дол. за рік. З приходом до влади нового американськогопрезидента Б. Клінтона (що означає перемогу на виборах демократичноїпартії) податки на прибутки корпорацій, а також на найбагатших людей будутьзбільшені. Щоб послабити дію тенденції гальмування корпораціями науково-технічного прогресу і нагромадження капіталу, держава активно стимулюєрозвиток НДДКР, проводить науково-технічну політику. Так часткафедерального уряду США на початку 90-х років у фінансуванні таких витратстановила понад 50 %. Держава будує великі науково-дослідні центри талабораторії, а потім передає їх монополіям, створює науко- такапіталомісткі галузі промисловості передає патенти та ліцензії урядовізамов лення на НДДКР, готує наукові кадри. Основними елементами такої політики, що створюють у сукупності їїгосподарський механізм (механізм здійснення державної науково-технічноїполітики), є, по-перше, визначення та встановлення пріоритетів науково-технічного розвитку відповідно до головних цілей загальнодержавноїстратегії розвитку, прогнозування науково-тех нічного розвитку. Основнимисуб'єктами формування та проведення цієї політики є держава (як колективнийасоційований капіталіст) і крупний капітал. В останні роки посилюєтьсявплив демократичного суспільства (прогре сивних науковців, масових рухів)на вибір пріоритетів науково-технічного розвитку та відвернення абопослаблення негативних наслідків НТП 3 початку сучасного етапу розгортання НТР (приблизно із середини 70-хроків) у розвинутих капіталістичних країнах відбуваються істотні якіснізрушення у пріорите тах науково-технічного розвитку. Оскільки головною метою загальнодержавної- стратегії розвитку у провідних країнах Заходупроголошено розвиток наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології,електронно-обчис лювальної техніки, комплексної автоматизації виробництвана основі найновіших досягнень електроніки та робототех ніки, розгалуженоїінформаційної системи, створення но-йих конструкторських матеріалів,виробництва ядерної та термоядерної енергії, створення телекомунікацій звикористанням лазерної техніки та ін.), то при виборі таких пріоритетіввиробляються галузеві науково-технічні програми розвитку, здійснюється Їхфінансування. Загальним для більшості розвинутих країн капіталу єінтенсивний розвиток НДДКР у сфері електроніки й обчислювальної техніки, їхнаступне комплексне впровадження у сферу матеріального та нематеріальноговиробництва. Наступним елементом здійснення науково-технічної політики у розвинутихкраїнах Заходу є організаційне та ресурсне забезпечення реалізації найбільшважливих ключових напрямків науково-технічного прогресу. Основними ланкамицього елемента НТП виступають: 1) розподіл державних ресурсів між різнимисекторами сфери наукових досліджень (приватним і державним, а у межах останнього — між державними лабораторіями, вузами, а також міжбезприбутковими науковими центрами) й виконай ня досліджень і розробок удержавних наукових центрах 2) функціонування державної контрактної системи,за допомогою якої здійснюється фінансування НДР і забезпечуєтьсягарантований ринок збуту для промислових корпорацій; 3) непряме державнестимулювання НДДКР у приватному секторі господарства за допомогоюподаткової, амортизаційної, патентної, антитрестівської тазовнішньоторговельної політики; 4) формування інноваційного клімату векономіці та інфраструктури забезпечення досліджень і розробок, включаючинаціональні служби науково-технічної інформації, стандартизації,статистики, вивчення зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво; 5)вдосконалення та фінансування системи освіти, підготовка і перепідготовкакадрів вищої кваліфікації. Третім основним елементом науково-технічної політики є оцінкаодержаних у процесі її реалізації результатів. При цьому оцінюються можливінаслідки науково-технічного прогресу, здійснюється коригування такоїполітики. Разом з прямим фінансуванням науково-дослідних робіт держава задопомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює зростаннявитрат монополістичного та немонополістичного капіталу на НДДКР. У 80-тіроки розробляються • заходи для надання фінансової, організаційноїдопомоги дрібним і середнім винахідницьким фірмам, а також інформації,консультації, залучення їх до виконання контрактних угод. В ЄЕС у 1985 р.утворена Асоціація венчурного (ризикового) капіталу, мета якої — надати умежах цієї організації допомогу невеликим новаторським компаніям. Водночас при проведенні державою науково-технічної політики виникає тарозвивається ряд проблем, що значно послаблює, її ефективність, ускладнюєдосягнення рівноваги та збалансованості у функціонуванні національногоринку. До таких проблем належать: значна мілітаристська спрямованість такоїдіяльності буржуазної держави (у 1988 р. 80 % вартості контрактівукладалися з міністерством оборони та космічних досліджень); відсутністькоординаційних центрів, дублювання наукових досліджень, розпорошеністьфінансових коштів, гостра нестача засобів цпц проведення НДДКР у рядіцивільних галузей промисловості, сільського господарства, несвоєчаснапідготовка наукових кадрів, перенасичення військових НДДКР і їх низькевикористання у цивільних галузях — все це призводить до поглибленнясуперечностей між наукою та монополістичною власністю. Важливим методом державно-монополістичного регулювання економіки єамортизаційна політика уряду. Держава проводить політику прискореноїамортизації. Так у США у 1981 р законодавче впроваджено нові строкиамортизаційного списання машин і обладнання (для транспортних засобів —3роки, обладнання — 5 років, виробничих споруд і будов—15 років). 3 погляду нагромадження капіталу політика прискореної амортизаціїозначає зростання частки амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження. УСША з 1950 по 1988 рік ця частка збільшилася з 2/5 до понад 4/5. Такаполітика дає змогу корпораціям приховувати значну частину прибутків відсплати податків, оскільки суми амортизаційних відрахувань неоподатковуються. Хоча політика прискореної амортизації сприяє пожвавленнюпроцесу, вона за умов хронічної недовантаженості виробничих потужностейприскорює надмірне нагромадження основного капіталу. Кредитна система розвинутих країн капіталізму опосередковує весьпроцес суспільного виробництва та нагромадження капіталу. Елементами цієїполітики є операція з державними цінними паперами на відкритому ринку,регулювання рівня банківського процента, пряме регулювання банківськихрезервів. Основним елементом кредитної системи США є федеральна резервна система(ФРС), яка виконує функції центрального банку. Посаду голови радиуправителів ФРС нерідко називають другою за важливістю (після президента)державною посадою. До структури ФРС входять 12 федеральних резервнихбанків, кожен з них виконує функції центрального банку у своєму окрузі. Наних припадає 75 % усіх банківських депозитів країни. Державі належитьЦентральний банк, що має монопольне право на випуск банкнот і регулюваннягрошового обігу. Рада управителів визначає норми резервів банків і ощаднихкас, затверджує зміни в обліковій ставці, федеральних резервних банків,бере участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів, регулюючи тим самимкількість грошей в обігу. Так, коли Центральний банк скуповує частину цінних паперів (акцій,облігацій і т. п.), одержані при цьому їх власниками гроші осідають убанках і дають змогу збільшити надання кредитів. Щоб уникнути цього.Центральний банк продає частину цінних паперів, заморожуючи використанняодержаних грошей. У жовтні 1987 р., коли курс акцій упав на 22,6 %, ФРСзначно збільшила масу грошей в обігу і тим послабила напругу у кредитнійсистемі. Як емісійний центр усієї країни, регулятор процентних ставок,банківських резервів ФРС впливає на діяльність усіх комерційних і ощаднихбанків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансовихінститутів. У 1979 р. ФРС перейшла до нових методів кредитно-гроціовогорегулювання економіки- Боротьба з інфляцією, незважаючи на витрати на такуполітику, проголошена центром стратегії державного регулювання приодночасному жорстокому контролі за зростанням грошової маси. У попередніроки на перший план була висунута метадосягнення «повної зайнятості» тастабілізації економічного циклу. Тому, незважаючи на глибоку кризу 1981—-1982 рр., ставки процента для першокласних кредиторі» досягли 20. Здійснення такої політики певною мірою зменшило» інфляцію (середнійрівень цін у 1982—1985 рр. знизився на 6,6), але привело до значногопідвищення процентних ставок, гальмувало економічне зростання. Високіпроцент-ні ставки стимулювали різке посилення припливу капіталів у США,перетворення країни на міжнародного боржника -Так у 1987 р. чиста зовнішнязаборгованість США (різни-ця між обсягом зарубіжних активів ізобов'язаннями перед іноземними інвесторами) досягла 400 млрд. дол. Тому зпослабленням інфляційних процесів, зростанням армії безробітних ФРС почалапереходити до більш помірної кредитно-грошової .політики. Банківська система США та інших країн Заходу регу — лює масштабинадання кредитів. Комерційні банки части ну своїх активів (близько 20 %)зобов'язані зберігать у вигляді касового резерву у Центральному банку.Резерв-на норма за рішенням останнього може коливатись у невеликих межах.За цих умов розширення кредиту, що надається комерційними банками,відбувається залежно від величини приросту банківських пасивів, але повинноперевищувати суму такого приросту більше ніж у 5 разів (оскільки комерційнібанки у вигляді касового резерву зберігають у Центральному банку 20 % своїхактивів. При підвищенні Центральним банком резервної норми банківськіобороти зменшуються, при її зменшенні вони зростають. Розмір процента, за яким банки надають позичку своїм клієнтам,залежить передусім від процента по кредитах ФРС, наданих останнійкомерційними та іншими кредити-ми установами. Величина процентів покредитах ФРС є нижньою межею ефективності надання кредитів. Вона одержаланазву облікової ставки. Так у США у 1985 р. облікова ставка становила 7,5%. Процент, за яким комерційні банки надають .позичку своїм клієнтам,одержав назву комерційного. У цьому ж році банки надавали першокласнимклієнтам позички з розрахунку 9,5 %. Від співвідношення облікових ікомерційних ставок значною мірою залежать загальні масштаби як ринкупозичкових капіталів, так і грошового обігу. Встановлення високихпроцентних ставок стримує темпи зростання інфляції. Для оздоровлення кредитної системи в Україні, що, у свою чергу,сприятиме подоланню інфляційних процесів, зміцненню стабільності грошовоїсистеми, потрібен комплекс заходів. По-перше, слід визначити об'єктивнумежу кредиту, за якою він стимулює інфляцію, тобто усунути практику наданнякредитів, не забезпечених матеріальними цінностями. Винятком може статикредитна емісія під великий майбутній урожай, переробкусільськогосподарської продукції, виробництво будматеріалів та іншіаналогічні практичні кроки. Водночас слід припинити кредитуваннянеефективного виробництва, різних нереальних проектів. Слід також підвищитиефективність безготівкового обігу. По-друге, Держбанк (або Центральнийбанк) повинен перетворитися на банк банків, управляти (регулювати) задопомогою економічних важелів діяльністю всіх інших комерційних іспеціальних банків (наприклад, кредитувати їхню діяльність і враховувативекселі під процент), регулювати грошовий обіг і кредит, безготівковий обіг(визначати загальну масу грошей, зберігати у себе частину касового резервубанків) та ін. Потрібно усунути відомчу, галузеву розпорошеність, іприв'язаність банків, інтегрувати всю мережу комерційних і спеціалізованихбанків в одну систему. По-третє, Центральний банк повинен бути виведений з-під влади уряду, виконавчої влади та перейти у розпорядження лишезаконодавчої влади. По-четверте, всі комерційні та інші спеціалізованібанки повинні перейти на комерційні засади діяльності (самоокупність,самофінансування та ін.), працювати прибуткове на основі вивченнядіяльності промислових підприємств, об'єктів їх кредитування, якостіпродукції, що виробляється, з вигодою займатися купівлею-продажем грошовихкоштів підприємств і населення і т. ін. Банки повинні, з одного боку,стимулювати за допомогою процента вкладення населенням, підприємствамивільних грошових коштів на різні строки, а з другого — стягуючи більшвисокий банківський процент за кредит, змушувати підприємства ефективнойого використовувати, сприяти зниженню потреб у кредиті. Такі заходи слідорганічно пов'язувати з індексом цін, темпами інфляції. Виходячи з досвідукомерційних та інших спеціалізованих банків у США, слід встановлювати нормирезервів для комерційних банків і ощадних кас, брати участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів та ін. По-четверте, необхідно створитиреальні передумови і поступово перейти до конвертованого карбованця. Заходищодо такого переходу збігаються із заходами, спрямованими на оздоровленнягрошової системи, послаблення інфляційних процесів. Це, передусім,необхідність наситити товарами та послугами внутрішній ринок, оздоровитикредитну, фінансову систему, домогтися конкурентоспроможності товарів назовнішніх ринках, рівноваги державного бюджету, здійснити реформуціноутворення, у результаті якої ціни повинні наблизитися до світових, і т.ін. Специфічними умовами конвертованості карбованця є встановленнярівноваги платіжного балансу, реального валютного курсу, формуванняпрогресивної податкової системи, відновлення всіх грошових функційкарбованця всередині країни, створення валютного, фінансового ринків та ін. По-п'яте, слід створювати нову мережу комерційних банків та іншихспеціалізованих закладів, формувати умови для їх конкуренції між собою.Кожен банк, у свою чергу, має право створювати свої відділення, враховуючипри цьому економічну доцільність. Під впливом НТР відбуваються важливі структурні зміни в економіцірозвинутих капіталістичних країн. У США з 1960" до 1990 року часткаматеріального виробництва у ВВП зменшилась, а нематеріального зростала з37,3 до 40,0 %. У ФРН ці показники відповідно становили 69,0 і 64,0 %;31,0% і 36,0 %. Частка зайнятих у сфері матеріального виробництва США зацей же період скоротилася з 43,3 до 28,0 %, а у сфері нематеріальноговиробництва зросла з 56,7 до 72 %. За умов НТР відбувається глибокевзаємопроникнення цих сфер. Це виявляється у створенні інформаційноїтехнології, виникненні й інтенсивному розвитку гігантських індустріально-промислових комплексів, які забезпечують збирання, обробку, систематизаціюінформації та її передачу кінцевому споживачу. У таких комплексахінформація, зв'язок і мікроелектроніка є невід'ємними складовими частинамицілісної органічної системи. Одна з ланок цієї системи — створення широкоїмережі інформаційних пунктів вдома. Створення таких комплексів потребує величезних затрат. У США,наприклад, на створення і використання різних інформаційних системвитрачено у 1980 р. понад 80 млрд. дол., а у 2000 р. такі витрати можутьдосягнути кілька сот мільярдів доларів. Оскільки НТР перебуває лише упочатковій стадії розвитку, то її розгортання приведе до ще більш глибокихструктурних зрушень в економіці. Відповідно до прогнозів, у 2000 р. близько70 % всієї робочої сили у розвинутих країнах капіталізму буде зайнято вінформаційному та «комунікаційному» секторах економіки. Тому більша частинакапіталовкладень, найновішого обладнання направляється у науковілабораторії, торгівлю, фінансово-кредитну сферу. Відбуваються важливі структурні зміни всередині промисловості, міжпромисловістю та сільським господарством. Це зумовлює необхідність проведення державою довготривалої структурноїполітики, тобто регулювання державою темпів і пропорцій розвитку основнихсфер і галузей економіки, окремих регіонів. За сучасних умов держававиступав ініціатором і організатором стратегічного науково-технічногопрогнозування та програмування, розробки та втілення середньострокових ідовгострокових програм розвитку галузей, що визначають НТР, впровадженнянових технологій. Основним інструментом впливу держави на структурну перебудовуекономіки є організація, фінансування та стимулювання науково-технічнихдосліджень, особливо фундаментальних, підготовка кадрів (інженерних,наукових, освіченої та кваліфікованої робочої сили), створення інженерно-дослідних центрів. У США, наприклад, лише у 1985 р. створено 6 інженерно-дослідних центрів. Держава також розробляє середньострокові заходи щодо модернізаціїтаких галузей промисловості, як вугільна, кораблебудівна, чорна металургія.Активізується участь держави у розвитку окремих відсталих регіонів,зростанні ефективності та конкурентоспроможності національних І'НК. З цієїметою їм надаються пільгові кредити, податкові знижки, гарантії на випадокнепередбачених ситуацій. Важливою особливістю державно-монополістичного регулюваннякапіталістичної економіки наприкінці 70-х років і в наступний період у рядіпромислове розвинутих країн капіталу, де до влади прийшло консервативнекерівництво, є деяке ' послаблення державного втручання на національномурівні при одночасному посиленні державно-монополістичного регулювання нанаднаціональному рівні, яке здійснюється у межах регіональних економічнихоб'єднань, міжнародних економічних організацій. Остання тенденція ще більшепосилюється на новому етапі НТР, з початком нового перевороту у межахтехнологічного способу виробництва, який матиме інтернаціональний характер.Ці зміни у державному регулюванні економіки нанаціональному рівніпроявляються у послабленні в антитрестівському законодавстві, у відмові відрозроблених і ' застосованих на практиці протягом декількох десятилітьпринципів державного ціноутворення у таких базових капіталомістких галузяхпромисловості, як транспорт, електроенергетика, можливості проникнення угалузі нових монополій. Державне регулювання в Україні. Через тернії кажуть, шлях лежить до… В усякому разі, не до поразки івтрат. Аде й тернії ми проходимо щось занадто довго. За умов зруйнування Радянського Союзу різкий перехід до ринковихмеханізмів саморегулювання був цілком виправданим, а за тодішніх політичнихумов, мабуть, єдино можливим кркком. Та ринок, з яяяким було покладеностільки надій, виявився дуже складною конструкцією. Вона не може скластсясама собою – тут потрібні значні зусилля держави протягом десятиліть. А ми підняли занадто багато пилу на своєму життєвому шляху І можна навіть зробити висновки відносно можливого розвитку подій україні у разі, якщо не буде вжито рішучих заходів до посилення регулюючоговпливу держави в потрібних напрямах Слід визнати, що певних заходів в Україні вживали, але вони булиякимись безцільними. А мудрі люди завжди вважали, що безцільне – це нетільки те, що не досягає цілі, а й те, що б’є через ціль, по своїх тилах. Ось чому, на жаль, наші «незалежні» продуктивні сили продовжували йтив напрямі, протилежному тенденціям, характерним для розвинених держав, атакож для деяких з тих, що перебувають у так званому перехідному періоді. Відносна частка видобутку сировини в нашій економіці прдовжуєзростати; збільшується матеріально- і енергоємкість виробництва; застаріле,традиційне устаткування не замінюється; нові технології не впроваджуються;знищуються професіональні якості нації, навпаки,частка витрат на науку,освіту, медицину, так само як і їх вкладу в економіку катастрофічнопадають. Нещодавно народний депутат України Михайло Павловський оприлюдривразючі факти, які доповнюють змадьовану вище картину. За п’ять роківвиробництво України впало, на 55%. Українські банкіри майже не кредитуютьукраїнське виробництво,а, навпаки, створюють умови для втечі капіталу закордон і, отже, для фінансування іноземного виробництва. За рубіж йде також і значна частина заробітної плати наших громадян,оскільки 95% (!) товарів широкого вжитку на українському ринку – імпортні.Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою. Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як урозвинених країнах – 50-70%. Поза межею бідності перебувають нині 80%громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття – офіційне і,особливо, приховане. Вільне суспільство стало фактично некерованим, і єдина тенденція, щочітко проглядається, це деградація. Корумповане чиновництво у союзі ізкримінальними злочинцями, відчуваючи повну безкарність, тягне країну упрірв




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Державне регулювання ринкової економіки iconДержавне регулювання ринкової економіки
Державне регу­лювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного...
Державне регулювання ринкової економіки iconДержавне підприємництво у системі державного регулювання ринкової економіки
Державне підприємництво включає в себе механізм націоналізації та денаціоналізації підприємств, порядок створення державою власних...
Державне регулювання ринкової економіки iconДержавне підприємництво у системі державного регулювання ринкової економіки
Державне підприємництво включає в себе механізм націоналізації та денаціоналізації підприємств, порядок створення державою власних...
Державне регулювання ринкової економіки iconДержавне підприємництво у системі державного регулювання ринкової економіки
Державне підприємництво включає в себе механізм націоналізації та денаціоналізації підприємств, порядок створення державою власних...
Державне регулювання ринкової економіки iconДержавне підприємництво у системі державного регулювання ринкової економіки
Державне підприємництво включає в себе механізм націоналізації та денаціоналізації підприємств, порядок створення державою власних...
Державне регулювання ринкової економіки iconРеферат з предмету " Державне регулювання економіки " на тему: " Соціальний захист населення в Україні "
Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою...
Державне регулювання ринкової економіки icon1. Як організоване державне регулювання економіки в Японії ?
Що можна використати в Україні з японського досвіду державного регулювання економіки ?
Державне регулювання ринкової економіки iconДержавне регулювання економіки

Державне регулювання ринкової економіки iconДержавне регулювання економіки у зарубіжних країнах
В регулюванні ринку країн Західної Європи можна ви­ділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів дер­жавного регулювання І...
Державне регулювання ринкової економіки iconДержавне регулювання економіки у зарубіжних країнах
В регулюванні ринку країн Західної Європи можна ви­ділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів дер­жавного регулювання І...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы