Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь icon

Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь



НазваниеІдейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь
Дата конвертации27.07.2012
Размер172.57 Kb.
ТипРеферат
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х і 60-х років ХХ ст. як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь


Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х і 60-х років ХХ ст. як втіленнягенетичної спадкоємності ренесансних поколінь.Лощинська Н.В.В історії розвитку вітчизняної літератури бували такі періоди, коли поетставав центральною постаттю в суспільстві. Як правило, вони збігались ізепохальними суспільно-політичними подіями, докорінними змінами на різнихрівнях життя. Поети наділені здатністю реагувати на них раніше від іншихсучасників: від політиків, економістів, істориків і т. ін., навіть ранішесвоїх творчих побратимів-прозаїків і драматургів.Літературну карту ХХ ст. В україні визначили два покоління письменників,відокремлені значним часовим проміжком, що, проте, не завадило їмперебувати «на відстані серця» (Л. Костенко) одне від одного. Це –«двадцятники» і шістдесятники. «Поняття «покоління» -- конкретно-історичней безумовно необхідне для усвідомлення соціально-художніх зрушень умистецтві. Однак було б спрощенням вважати, що лише одне покоління, навітьтаке небуденне і яскраве, як шестидесятники, може виступати носіємноваторства і цим відрізнятись від інших», -- так вважає Ю. Ковалів[1] і непогодитись з цим немає підстав. Поезія 60-х змогла досягнути значнихуспіхів і впевнено знайти шлях виходу після кількох десятиліть застоюзавдяки надійному фундаменту, закладеному поколінням поетів 20-х рр. Аджелітература 40-50рр. Перебувала у справді загрозливому мертвотному стані, щозасвідчила хоч би антологія «Українська радянська поезія» (1951р), де пісніпро Леніна, Сталіна, партію, комсомол складають основу. «Із усіх 474віршів, вміщених в антологію, тільки 14 можна зарахувати до лірики».[2]Якщо прогрес людства є рух по спіралі, то 60-і в літературі були їїнаступним витком після 20-х. Надто багато спільних рис об’єднує цірозрізнені відрізки шляху української літератури.Друге десятиліття ХХ ст – було часом плідної творчості цілого сузір’япоетів першої величини. Ще працювати корифеї: І.Франко, Л. Українка, В.Самійленко, М.Вороний. До них приєднуються поступово молодші – М.Філянський, М. Чернівський, А. Кримський, пізніше – М. Рильський, П.Тичина, М. Семенко. Після громадянської війни входять в літературуВ.Сосюра, Д. Фальківський, М. Йогансен, і т.д. У 60-і рр. живими класиками вважались ті що в 20-і були початківцями-В.Сосюра, М.Бажан, В. Мисик,М.Рильський. З’єднуючою ланкою між 50-ми і 60-ми була творчість Д.Павличка і Л.Костенко, у 60-і прийшли цілі «косякиталантів» (Л.Костенко), серед них : І.Драч, М.Вінграновський, Б.Олійник,І.Світличний, В.Симоненко та багато інших. Наведені приклади такогоспівіснування в часі численної плеяди поетів «хороших і різних»- явища влітературі неординарні і в кожному випадку щасливі. За існуючою на сьогоднів літературознавстві шкалою виміру можемо характеризувати їх ще однимпоняттям - ренесансні. Однак і в період 20-х і в 60-і рр.
стосунки міжпредставниками молодших і старших неформальних угруповань митців не вартоспрощувати: вони були далеко не однозначними. Ставлення до старших братівпо перу набувало іноді гостро критичних форм. Пояснювалось це різнимипричинами: для «двадцятників» поезія кінця XIX ст. Символізувалазанепадництво, провінціалізм; виступи проти деяких поетів диктувалисьпрагненням покінчити з «хуторянською» філософією, «хатньою» замкненістюлітератури. «Для того, щоб ми не зупинялись в творчості, ми повиннідивитись куди й до чого ми йдемо, а не оглядатись весь час туди, звідкивийшли... Цебто: одгетькувати якомога рішучіше «селозовані» традиціїдотеперішньої української культури. Нехай Косинки, Осьмачки і навіть Тичиниоглядаються і тримають міцний зв’язок з Нечуєм-Левицьким, Васильченком таін.»,[3] - писав В.Поліщук. А М.Семенко навіть зважився посягнути нанаціональну святиню-прославився символічним спаленням Шевченкового«Кобзаря». Може комусь ці факти видадуться непереконливими- що ще чекативід представників «мистецтва майбутнього». Але й цілком відмінного заестетичними переконаннями члена групи «неокласиків» обурював«старосвітський смак» деяких «мрійників без крил»: От Петька Стах, містечковий сіряк От Вороний, сентиментальна кваша О, ні, Пегасові потрібна інша паша, А то - не вивезе, загрузне неборак.[4] Для шістдесятників подібні виступи уособлювали протест протизакостенілості, фальші, декларативності літератури, проти інерціїпоетичного мислення. В «Оді чесному боягузові» І.Драч не називає імен, алецей твір викликав особливу лють літапаратчика з членівським квитком СПУ. Неможе пробачити літераторам їх лицемірства і фальші Б.Олійник. Він не хочезгладжувати гострі кути триваючих в 60-і суперечок між письменницькимипоколіннями, коли викриває «безбарвність», бездарність, честолюбство деякихпоетів «з народу»: О, скільки пройшло вас під небом високим і гордим Порожніх на мисль, зате самолюбством - ущерть. Безбарвність свою самозванно прикривши народом П’ялись на котурни: Я ваш! Я народний поет![5] В такій ситуації не дивно, що поети вдались до пошуків пророка поза межамисвоєї Вітчизни. Критично сприймаючи досвід попередників (і не набувшивласного), заперечуючи їх емоційну стихію, громадську позицію, засобиобразності і т.д. молоде покоління усвідомлювало потребу вдосконалення. Дляшістдесятників було властиве захоплення Хемінгуеєм, Ремарком, Рільке.«Неокласики» обожнювали «парнаських зір незахідне сузір’я»; футуристисформувались як угруповання під безпосереднім впливом Верхарна, Рембо,Бехера, Уітсона. Незаперечними зразками творчості для символістів булитвори Метерлінка, Гауптмана, Верфеля і т.д. В цьому контексті неможливо незгадати і про всеукраїнську дискусію 1925-1928 рр., одним із центральнихсуперечливих моментів якої було гасло М. Хвильового «дайош психологічнуЄвропу!».Примітивізму гаркун-задунайських протиставляється творчий типпредставника європейської культури і не лише як психологічної категорії,але й як уособлення грандіозної цивілізації, що виплекала Гете, Байрона іт.д. Українська література не лише збачувалась досвідом іноземнихлітератур, але й сама активним чинником їх збагачення. «Українська художнякультура в періоди свого піднесення функціонувала в загальноєвропейськомуконтексті, була відкритою для світових духовних процесів. І її занепадзавжди був пов’язаний зі штучною герметизацією, блокадою, а відродження- іззусиллями прорвати цю блокаду».[6] «Європеїсти» 20-х на чолі з М.Хвильовим були прогресивною силоюлітератури, когортою відважних, що рушили «проти течії». Нонконформісти 60-хтакож пішли «проти течії», порушивши уставлені канони запліснявілоїсоцреалістичної доктрини, віднайшовши нові, свіжі форми поетичноговираження думки. На боці молодих завжди була готовність до творчого ризику,молодечій ентузіазм, навіть деяка зухвалість. Активність їх ідейно-стильових пошуків говорить про прагнення розширити розмиті обрії поетичногомислення, сягнути життєвих сфер, що особливо бентежили душу, вивільнилисьвід впливу попередників. Вони відстоювали своє право на правду, свободутворчості, протистояли зловживанню ідеологією. Сукупність наведенихфакторів і є поясненням надзвичайної популярності поетичного слова в 20-іі 60-і роки. Важливою особливістю перших років після громадянської війни було значнепосилення інтересу до поезії. Як тільки змовкли гармати, музи заявили просебе з відновленою силою. Виступи поетів збирали великі аудиторії. У свійчас надзвичайно популярними були вечори «Гарту» і «Плугу». Ця захопленістьпоширювалась як на читачів, так і на митців, як на інтелігенцію, так і намаловчених селян. Вірші постійно друкуються на сторінках масовихреволюційних видань. Статистика тих таки «Гарту» і «Плугу» нараховувалапонад 15 тисяч самих тільки літературних гуртків. А скільки ще булонезареєстрованих офіційно «українців з рукописами в кишенях» (Ю.Липа) можнатільки здогадуватись. Аналогічною була ситуація в 60-і рр. Поезія панувала повсюдно: насторінках радянської («Літературна Україна», «Дніпро», «Вітчизна») тазарубіжної (чеські журнали «Дукля», «Дружно вперед», «Народний календар»;польський «Український календар», німецький часопис «Сучасність»)періодики; на сценах концертних і театральних залів і в студентськихаудиторіях; під час творчих зустрічей з робітниками в заводських іфабричних корпусах; на літературних вечорах в Клубі творчої молоді тачисленних регіональних клубах такого типу і т.д. Але й цих завоювань їйбуло замало: поезія поширюється у сферу самвидаву, панує на неофіційнихлітературних вечірках, квартирних зібраннях молоді, спраглої за живим,правдивим словом. Вечори молодої поезії проходили в атмосфері повногоажіотажу. Як свідчить Г.Касьянов величезний резонанс викликав вечір пам’ятіВ. Симоненка в Києвському медінституті, вечір сучасної поезії на заводіверстатів-автоматів у Києві, вечір в Київському парку культури івідпочинку, присвячений творчості Лесі Українки[7]. Трибуною шістдесятниківбули також деякі радіо і телепередачі. Як писав Ю. Ковадів «такого широкогокола шанувальників поетичного слова поезія не мала ще з 20-х років».[8]Особливим у досліджувані десятиліття став вимір особистості, яка відчуласвою причетність до руху історії. У 60-і, може вперше після тривалоїсталінської «зими», людина перестала бути гвинтиком суспільного механізму;відчула свою неповторність і навіть велич особливо гостро в рокинаціонального підйому. У 20-і, після численних обмежень царського урядурозвиткові української культури, довгожданим ковтком свіжого повітряздавалась більшовицька політика українізації. Як писав І. Кошелівець,здобуток мистецького ренесансу 20-х полягає не лише у створенні багатьохталановитих творів, а й у «витворенні окремого типу творчої людини добиренесансу, яка увійшла в конфлікт з тоталітарним режимом, хоч проти ньогоне виступала, а навпаки, старалась стояти осторонь політики. Цій людині...був властивий індивідуалізм, незалежність думання. Чужа їй була партійнадогма, що вимагала послуху й покори»[9]. Хіба все це, дослівно, не можнабуло б сказати і про шістдесятників? Адже, в першу чергу, це було поколіннянонконформістів, незгодних, появу яких Г. Касьянов назвав «явищемреволюційного характеру».[10] Щоправда це був мовчазний спротив, який у 20-і з легкої руки Д. Загула назвали «внутрішньою еміграцією». Нішістдесятники, ні «двадцятники» не чинили активного опору системі, але булийого підгрунтям. Кращі їх представники прагнули звертатись до сучасниківтільки голосом на найвищому регістрі, і якщо в ньому вчувався маршовиймотив, то це був мотив соціалістичного гуманізму, нещадного до класовогозла і побутової аморальності: Кращої дороги не знайти Як служити партії й народу![11]-в цьому був щиро переконаний В. Симоненко. «Небом своїх надій» вважав І.Драч комуністичне майбутнє. Б. Олійник бачив своє кредо у служіннісоціалістичній ідеї. Серед шістдесятників не було відвертих противниківрежиму, більшість з них прагнули лише його вдосконалення, чого і самі незаперечують: «Шістдесятники—спонтанний вияв духовного дозрівання новогомислення в надрах тоталітарної системи. Вони виховувались саме в ній, в ційсистемі, нісши на собі родимі плями середовища, яке їх породило, перейшовширізні стадії його усвідомлення. Багато з них на початку були щироперейняті тими ідеологічними міфами, які самі ж потім відкинули. Причому,підкреслюю,: щиро перейняті—фальш, пристосовництво, цинізм були їм чужізавжди».[12] Згадуючи про І. Світличного І. Дзюба також стверджує, щоніяким «антирадянщиком» чи «націоналістом» він не був, а своїм ідеологічнимкредо вважав демократичний соціалізм.[13] Ще більше, використовуючи метафору Світличного, «рожевощокого соціальногооптимізму» було у «двадцятників». Серед них зустрічаються і переконанікомуністи, свідомі свого соціального вибору. Але більшість не булипов’язані з практикою революційного руху і тому вловили загальний настрійепохи: музику революції почули раніше, ніж зрозуміли зміст її слів.Безпосереднє захоплення революцією брало гору над критичним розкриттям їїсправжньої суті. В багатьох поезіях П. Тичини, В.Сосюри, Ю.Яновського, І.Багряного герой перебував в атмосфері бажаного, а не дійсного. Художньо цепозначилось у відсутності конкретно—історичних обставин, у відособленостіситуації від всього буденного. Особливо великі надії на новий суспільнийустрій покладали пролетпоети і це зрозуміло. Але навіть дуже далекий відсоціального пафосу М.Рильський вірив: Ні, ні! Прийдешнє—не казарма, Не цементовий коридор! Сіяє в небі нам недарма Золотоокий метеор! Ця нестримна віра в справедливий суспільний устрій спричинила допосиленого розвитку теми космізму в літературі. Взагалі, космізм--явище,характерне для кожної зламної доби, хоч він і не є однорідним. Приспільності теми космізму в 20-і і 60-і трактування її дуже широке. Поети 20-х рр. ідуть в основному від мікрокосмосу до макрокосмосу,шістдесятники—навпаки. Гіперболічний образ планетарного комунара створив В.Еллан у вірші «Удари молота і серця». Космічні мотиви зустрічаємо і вМ.Хвильового--«В електричний вік», В. Сосюри--«Навколо». Одним із першихзробив спробу поринути в наземні світи П. Тичина. Дивну музикупланетарного хору він намагається передати примхливими образами: Мільйони сонцевих систем вібрують, рвуться, гоготять. Комети іржуть і баско мчатьсяі океани над океанами шумлять[14]В центр будь-якої щонайскладнішої всесвітньої будови поети все-такинамагаються поставити людину. Я правило – самого себе, аби пропуститикосмос через власні почуття:Я дух – рушій, я танк-такт, автомобілів хоримоторами двигтить мій двір-гаражІ я так легко, мов дітей на пляжведу титанів у простори, [15] -так відчуває макросвіт П. Тичина.Близький до нього в цьому В.Гадзінський:Я – матерія і рухЯ – Космос.Я – нескінченність,Що спадає в Зеро[16]та В. ПоліщукЯ ... – за гранямитрійчастої космічної системиза зорями, сонцями, туманними формаціями...[17]Почуття гордості за людину – сучасника, що здійснила політ по навколишнійорбіті надихнуло М. Вінграновського на відомі рядки:Я встав з колінІ небо взяв за зорі[18]Щось схоже відчував і М.Йогансен, пишучиЯ на мапі світовій ставІ стер меридіанів лінії[19]але це була гордість за людину—переможця, творця нової історії. Мислення космічними категоріями у 60-і виникле на хвилі ХХ з’їзду, ватмосфері всезагального духовного розкріпачення. Але при цьому митці такождолучались до традицій Розстріляного Відродження. М. називає три джерелакосмічної теми молодої поезії 60-х років: політ людини в міжпланетнийпростір, «космічність» художнього мислення О. Довженка та традиціїукраїнської поезії 20-х років.[20] Поему «Ніж у сонці» І.Драч писав саметоді, коли, за словами М. Руденка «кожний мешканець Землі зобов’язанийнавчитись одночасно відчувати себе мешканцем Сонячної системи, мешканцемГалактики».[21] Герой поеми рятує Землю від катастрофи, але йогопризначення цим не обмежується: він відкриває таємницю неповторностііндивідуальних людських світів і наголошує на необхідності їх захисту ізбереження. Космос тут відіграє функцію дзеркала, яке допомагає людиніпобачити свої істині масштаби.Прямим перегуком з «Ножем у сонці» Драча, «Атомними прелюдами»Вінграновського, віршем «Смертельний па-да-грас» Л. Костенко є поема«Розум» В. Гадзинського,[22]основу якої складає драматична колізія: яквідвернути масове знищення людей, запобігти катастрофі, що може спалахнутичерез нерозумне використання зброї. Поет застерігає людство від «розумнихкретинів» і «нерозумних філософів», «скептичних ентузіастів» і «ентузіазнихскептиків», людей, котрі загубили всі межі розуму, честі. Стімкий науково—технічний поступ (політ у космос був лише одним з йогодосягнень), що породжував ілюзорну віру у всемогутність техніки, здатноїстабілізувати суспільство, був одним із чинників змін художньої свідомості.Це твердження однаково справедливе і стосовно 20-х і стосовно 60-х років.Престиж техніки, принцип ефективності, надійності, пов’язаний з машиною,апологія матеріальної вигоди формували раціональний, прагматичний типтворчості. Дійсність, яка множила свої можливості за рахунок НТР,безцеремонно втручалась в художню форму, змінюючи її внутрішніхарактеристики. У 20-і підвищений інтерес до доцільної діяльності,технічний практицизм сформували стилістику літератури конструктивізму іфутуризму. Конструктивісти, які прагнули до зближення творчості звиробництвом і наукою і футуристи, які взагалі заперечували необхідністьмистецтва в майбутньому високорозвиненому суспільстві, протиставляли себетрадиційним «волошковим» поетам. У 60-і за аналогічними мотивами виниклапопулярна дискусія між «ліриками» та «фізиками». У добу космічних ракет іатомної енергії художня література втрачає своє значення – вважали«фізики». Вони намагались переконати широкий загал, що математичнийінтеграл корисніший за поезію Байрона і картини Брюлова. Як доказ вонинаводили всенародну увагу до польотів у космос Титова і Гагаріна івідсутність такої навіть до найталановитіших творів мистецтва. Внаслідоктаких суперечок в літературу все інтенсивніше проникає науковатермінологія, навіть схеми та формули. З’явились твори, присвячені великимнауковим відкриттям ХХ століття. І Драч перебував під враженням відкриттяКрика і Уотсона, пишучи «Баладу ДНК»; прив’язаність до конкретної події, асаме – роскладу ядра літію бригадою вчених УКРФТІ характеризується вірш«Атом» О. Ведміцького. Завдяки поетичним творам В. Поліщука («Подихстихії», «Матерія», «Безодні»), М. Доленга («Зелене тло», «Царство розуму»,«Дійсність», «Споконвіку»), В. Гадзинського («Айнштайн. Земля»), М.Вінграновського («Атомні прилюдії»), І Драча («Ніж у сонці», «Кібернитичнийсобор»), М. Бажана («Число») українська література поповнилась зразками«наукової» поезії. Наукове бачення В. Поліщука та І. Драча має дотичніточки: з одного боку їх погляд на природу це погляд вченого, з іншого –тонкого лірика. Подекуди до біологічних елементів поезій додаютьсяфілософські роздуми: «Що там, за дверима буття?» – запитує себе ліричнийгерой одного з Драчевих віршів. Але відповіді нема:Я стукаю, вперто стукаюЧолом б’юсь, б’юсь серцем криваво... [23] Проблема небуття невідступно тяжіє, стаючи джерелом болючих переживань, інад В. Поліщуком: Я – чоловік, Та верховинна частка Усіх живих і прорісних творінь Чого в терпінні смертному тоскнію?[24]Зацікавлення літературою сцієнтизму виявляє і М.Доленго, який прагне задопомогою внутрішньої форми слів-термінів трансформувати в нову тональністьзвичне коло ліричних тем. Він намагається вловити в поетичній формі суторозумові формули, які іноді поєднуються цілком несподіваним чином: Ти (матерія – Л.Н.) в мені. Я до тебе звертаюсь Я – цека моїх часток-клітин А на вулиці вчора – єднайтесь Пролетарі всіх країн![25] Розсудливість і раціоналістичність творів М. Доленга нівелюють їх ліричнийбік, призводячи до декларативності. Характеризуючи творчість шістдесятників С. Крижанівський писав: «В мірунаростання науково-технічної революції поезія відбивала в художніх образахпроцеси розвитку фізики, космонавтики... Це була революція в поетичномумистецтві, революція «тиха», але досить кардинальна. Зроблено ризькийривок... до переважання асоціативного мислення, вільного вірша надканонічними формами.»[26] Войовниче заперечення класичних зразків силабо-тонічної ритміки було характерне ще для доби Пролеткульту, а особливовеликі надії на верлібр покладали конструктивісти. Тай й взагалі, якбачимо, ніякої революції – ні «тихої» ні гучної в науковій поезії 60-х небуло. Насправді вона становила генетичне продовження насильницьки обірванихв 30-і поетичних експериментів В. Поліщука, О.Ведмицького, М. Доленга табагатьох інших. Освоєння нових форм життя, нових суспільних стосунків в літературі 20-хрр. починалось із занурення в побут. Він стає основою багатьох поетичних іпрозових творів. В таких «побутових» творах сила художніх узагальненьзавжди обмежена місцем, інтер’єром, всім даним матеріалом. Часто ставалосьтак, що матеріал запановував над художником, а не навпаки. Багато хто цевчасно усвідомив, намагаючись переосмислити щоденні побутові поняття внадпобутові. Побут і буття протиставляється у віршах Є. Плужника, М.Рильського, Т. Осьмачки, І. Багряного. В них потужно звучить спротивоміщаненню, зраді духовних ідеалів. Джерела надпобутового – і в радостіначе першого знайомства із давно знайомими речами. Ця вишуканість простотидосягається в творах декого із шістдесятників, зокрема І. Драча. Його«Балада про випрані штани», «балада золотої цибулини», «Балада про відро» єзумисною переорієнтацією лірики з традиційно поетичних на нетрадиційнобуденні об’єкти. Це нехтування усталеними канонами несе в собі відгомінфутуристської епатажності, бажання здивувати, вразити. Але це бажання – не самоціль. Воно викликано прагненням бути щирим, по-дитячомубезпосереднім у найдрібнішому, протистояти фальші і лицемірству пишногобагатослів’я в літературі і житті. Це переосмислення оточуючих тебе речей –спосіб звільнення від їх влади і законів міщанського побуту. З особливоюгостротою антиміщанські мотиви звучали в творах В. Сосюри, Д.Фальківського, Г. Косяченка. Я не знаю, хто кого морочить Але я б нагана знову взяв І стріляв у кожні жирні очі В кожну шляпку і манто стріляв,[27] --реакція В.Сосюри на «гримаси» непу досить прямолінійна. Серед розкішнообставлених вітрин і натовпу цікавих дискомфортно почуває себе і ліричнийгерой поеми «Вітрини» Г. Косяченка: Коли б це в двадцятому році Не стерпіло б серце і очі – Тоді стріляв би на кожному кроці![28]Цілком солідарний з ними у своему праведному гніві герой вірша М.Вінграновського. Міщани з їх «пледами, торшерами, борщами, вареннями – змалин, суниць, ожин», тобто з їх обмеженим колом життєвих інтересіввикликають у нього обурення: Я задихаюсь! Біль – до млості! Я всі прокляття розпрокляв. І фіолетовий від злості Ножами серце обіклав.[29] Люди, які, як писав М.Зеров «на все готові, аби мати туфлі з гостриминосками»[30] є живим запереченням всіх, виборюванних ціною власної кровіжиттєвих ідеалів, тому не дивно, що з ненавистю дивиться «на пузатих вавто, на обличчя пухкі і манто» ліричний герой колишнього чекіста Д.Фальківського.[31] Вірус обивательщини страшний тим, що створює ілюзіюсвіту речей, нівелюючи значення духовного світу. «Лист до всесвітньогообивателя» В. Симоненка, це заклик отямитись до тих, що «ядовитими диво-фіранками... закрили од себе світ», що «анекдотами позіхають, коли вибухомземлю трясе». Поету важко впоратись зі своїми бурхливими емоціями, тому ітут не обходиться без дещо гіперболізованих театральних проклять: Будьте прокляті ви усі, Ті, що нині в перинах ночуєте.[32] Зневага до мішанина, хоч і не так прямо виражена, відчуваєтья і в творахЄ. Плужника, І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника. Фальшивий світ спотворенихцінностей сприймався досить гостро через зіставлення його з вимріянимсвітом поетів-романтиків, який здавався таким досяжним в освітленнігазетних передовиць. Тематично-стильова спорідненість поезії 20-х і 60-х років – явищезакономірне, хоча б тому, що шістдесятники виявляли особливу зацікавленістьтворами Розтріляного Відродження. Надзвичайним був інтерес до творчості Є.Плужника, М. Зерова, М. Хвильового, М. Куліша, П. Филиповича, Т. Осьмачки.У 60-і лише частина з них були реабілітовані. Заборонені твори 20-х рр.ставали для поетів «хрущовської відлиги» відкриттям невідоиої літературноїгалактики, що мало не менше значення, ніж відкриття в астрономії.Осмислення досвіду попередників давало можливість маштабніше відчутиісторичний рух, винести у нього уроки і зрозуміти його закономірності. Якне дивно, але шістдесятники знову поринули у проблеми, які були актуальнимив 20-і рр. Це і звернення до фольклору, до відродження культурних традицій,мови, історичної пам’яті народу. Цілюще джерело літератури РозстріляногоВідродження наснажувало коріння поетичного дерева митців 60-х рр. і про цеє чимало прямих свідчень їх самих. Зі спогадів В. Шевчука дізнаємось, щовони добре знали літературу 20-х, хоч не через перевидання, а завдякистарим книгам. Дехто вдавався і до наслідування, як наприклад І. Калинець,що перебував під значним впливом Б.-І. Антонича.[33] Як образно висловивсяЛ. Танюк, за творами й виступами І. Світличного «виразно прослідковуєтьсяшлейф 20-х і 30-х років».[34]На тлі загальної картини українського літературного процесу ХХ ст іперехрещень на ній ідейно-тематичних особливостей двох віддалених періодівспостерігаємо також зрілі зв’язки між творчістю окремих представників цихперіодів. «Якби І. Світличний був людиною не післявоєнних, а передвоєнних(двадцятих – тридцятих) років, то неодмінно був би серед плеядинеокласиків. Висока душевна культура, доброта, інтелект, деякі спорідненіриси жанру і стилю ставлять його в рівень з Миколою Зеровим»[35], -- писавМ. Косів. Багато спільного на рівні світовідчування є у В. Симоненка і О.Влизька. Впершу чергу, це радість буття, що властива молодим, сповненимвсеперемагаючого оптимізму, віри і любові до світу: У Влизька: Вогню, вогню! -- Надлюдської любови! Хай кров кипить у грудях молодих! Беру тебе, о світе мій терновий, В обійми сонячні! В любов мою, Мов на вогонь кладу![36] У Симоненка: Світ який – мереживо казкове! Світ який – ні краю, ні кінця! Зорі й трави, мрево світанкове, Магія коханного лиця. Світе мій, гучний, мільйоноокий - - - - - - - - - - - - Дай мені свій простір і неспокій Сонцем душу жадібну налий![37] «Гей ти серце, -- соняшно гаряче, Гей ти, серце, -- сонцем золоте! Від колиски невгамовна вдача Оселилась з нами і росте![38]» Ці рядки О. Влизька є немов логічним продовженням Симоненківських: Скільки б не судилося страждати Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди[39] Ренесанс, у найширшому його розумінні, починається тоді, коли на шляху боротьби із консерватизмом, закостенілістю, мертвотністю формального реалізму, творча думка набуває нових методів для вироблення свого світогляду, для створення свого неповторного мікросвіту, позначеного новим розумінням людини, Бога і космосу. Митці періоду Ренесансу – це люди особливої породи, що живуть у незвичайний час. Вони не просто є атрибутом певного історичного проміжку. Вони самі є творцями його, позначеного єдністю світовідчування, цільністю внутрішнього світу. Періоди відродження обумовлюються закономірностями прогресу культури. Варто прислухатись до роздумів В. Шевчука, який пише: «Інколи мені приходить думка, що існують несхитні закони самозбереження нації. І справді, подумаймо: в час тоталітарного знищення української культури в 1929 – 1941 рр. народились діти, які пізніше, в 60-х візьмуть на себе місію національного відродження – чи випадково це?»[40] Наша стаття намагається дати відповідь на це питання.-----------------------[1] Ковалів Ю. З одного джерела//Діалектика художнього пошуку. – К., 1989.– С. 85.[2] Кравців Б. 60 поетів 60-х років// Антологія нової Української поезії.-Пролог, 1967.-С.VI.[3] Поліщук В. Літературний авангард.-Харків,1926.-с.12.[4] Зеров М. Нова Україна//Лавріненко Ю. Розстріляне відродження.-Париж,1959.-с.126.[5] Олійник Б. Віч на віч//60 поетів 60-х років. Антологія новоїукраїнської поезії.-Пролог,1967.-с.48.[6] Історія української літератури ХХ століття: В 2 кн.-К.,1998.-Кн.і.-136.[7] Див.: Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років.-К.:Либідь, 1995. - С.12.[8] Ковалів Ю. З одного джерела//Діалектика художнього пошуку. -К.; 1989.-С.84.[9] Цит. за: Цеков Ю. Ренесансова особистість в українському письменстві 20-х рр //Слово і час.-1994.-N2.-с.13.[10] Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору1960-80-хроків.-К.: Либідь, 1995.-с.10.[11] Симоненко В. Серце моє в комсомолі// Лебеді материнства.-К.,1981.-с.92.[12] Коцюбинська М. Доброокий// Спогади про Івана Світличного.- К.,1998.-с.106.[13] Див.: Дзюба І. Пам’ять вдячності й боргу// Там же, с.118.[14] Тичина П. В космічному оркестрі//Лавріненко Ю. Розстріляневідродження.-Паріж,1959-С.48.[15] Там же с.50.[16] Гадзинський В. Айнштаін. Земля – М., 1925.-С.11.[17] Поліщук В. Мій дух // Вибране.-К., 1987.-С.42.[18] Вінграновський М. Прелюд №13 // Атомні прилюди – К., 1962.-С.15[19] Йогансен М. Робочий // Червоний шлях. - 1933. - №1. - С.8.[20] Історія Укр. Літератури ХХ століття: У 2 кн.-К., 1998.-Кн.2.-с.78.[21] Руденко М. Слідами космічної катастрофи // Вітчизна.-1962.-№1.-С.51.[22] Гадзинський В.[23] Драч І. Балада зі знаком запитання//Сонце і слово.-К.,1987.-с.69.[24] Поліщук В. Матерія//Вибране.-К.,1987.-с.52.[25] Доленго М. Споконвіку//Поезії.-К.,1988.-с.55.[26] Крижанівський С. На магістралях віку//Вітчизна.-1967.-№8.-с.130-131.[27] Сосюра В. Місто//Твори: В 10 т.-К.,1970.-Т.1.-с.97.[28] Косяченко Г. Вітрини//Червоний шлях.-1926.-№4.-с.32-37.[29] Вінграновський М. «Учора ще...»//Сто поезій.-К.,1967.-с.98.[30] Зеров М. Лист до П. Тичини//З архіву П. Тичини: Збірник документів: В2 т.-К.,1960.-Т.1.-с.301.[31] Фальківський Д. «Ех!.. І вдарило кляте життя»//Поезії.-К.,1989.-с.43.[32] Симоненко В. Лебеді материнства.-К.,1981.-с.223.[33] Шевчук В. «Він світильником був , що горів і світив...»//Доброокий.Спогади про Івана Світличного.-К.,1998.-с.228.[34] Танюк Л. З Іваном і без Івана//Там же, с.153.[35] Косів М. Іван Світличний - «його світлість»//Там же, с.324.[36] Влизько О. Дев’ята симфонія// Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження.Антологія.-Париж,1959.-с.368.[37] Симоненко В. «Світ який...»//Лебеді материнства.-К.,1981.-с.46.[38] Влизько О. Серце// Там же, с.369.[39] Симоненко В. «Скільки б не судилося...»//Там же, с.46.[40] Шевчук В. «Він світильником був, що горів і світив...»//Доброокий.Спогади про Івана світличного.-К.,1998.-с.226.




Похожие:

Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь icon1. Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку
«інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді законів). 1Дуже часто ці терміни вживаю­ться як синоніми. Їх...
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь iconРеферат на тему: "Філософія поезії хокку ХVІІ-ХІХ ст як втілення світоглядних засад менталітету японської нації"
Хокку і обов'язково напише у своїй роботі про красу тихої ночі, про безмежність і глибину блакитного неба, про чарівність і витонченість...
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь iconЖиття і творчість Олександра Олеся
Києві (1909 — 1919). У 1907р у Петербурзі вийшла перша книга Олеся — “З журбою радість обнялась”, що принесла славу молодому поетові....
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь iconПапороті, мохи, плауни, хвощі
В життєвому циклі вищих спорових рослин іде чергування двох поколінь: спорофіту і гаметофіту, це означає, що в їх життєвому циклі...
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь iconЖиттєвий і творчий шлях
Коли на початку шістдесятих років пробилися й заклекотіли гейзери творчості Івана Драча, декому видались вони занадто гарячими. Для...
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь iconТривалість життя людини
Судячи з кістяків, близько 40% неандертальців вимирали у віці до 14 років; 15 від 15 до 20 років і тільки 5 у віці близько 40 років...
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь iconСтатево-віковий, етнічний, релігійний склад (структура) населення
Це пояснюється тим, що середня тривалість життя жінок на 5-8 років більша, ніж чоловіків. У деяких країнах переважання жінок є результатом...
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь iconБарвінковими стежками Тараса Мельничука
Мета: Ознайомити учнів із багатогранною автобіографічною творчістю Тараса Мельничука; розвивати навики виразного читання та аналізу...
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь iconТема: Барвінковими стежками Тараса Мельничука
Мета: Ознайомити учнів із багатогранною автобіографічною творчістю Тараса Мельничука; розвивати навики виразного читання та аналізу...
Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х І 60-х років ХХ ст як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь icon“Структурно – семантичні особливості афоризмів у мові поезій Т. Г. Шевченка”
Великий Кобзар, для України це дуже важлива дата, тому що 9 березня на нашій землі з’явився найгеніальніший за усіх часів поет, тому...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы