Культура и быт населения Украины icon

Культура и быт населения Украины



НазваниеКультура и быт населения Украины
Дата конвертации18.07.2012
Размер107.73 Kb.
ТипРеферат
Культура и быт населения Украины


Реферат з українськоїта світової культури: Культура та побут населення України. Київ 1996 р. План. Вступ. 1. Поселення та житло. 2. Народний одяг. 3. Харчування. 4. Побут і звичаї. 5. Сім’я. Висновок. Вступ. За часів відродження української культури необхідним є і знання тихзвичаїв і культурних досягнень, що мали місце мимнулих століть. Органічнорозвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у їїважкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворихвипробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід’ємною частиною державноїнезалежності України. Знання національної культури минулих століть є цікавим і з точки зорузагальної ерудиції, і для розуміння феномену українського народу, що живена перекресті шляхів в центрі Європи і впливає на політичні події на всьомуконтиненті. В межах реферату неможливо розглянути всі аспекти розвитку українськоїкультури протягом навіть останнього тисячоліття, але деякі елементикультури можуть бути не тільки цікавими, а й корисними. 1. Поселення та житло. Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Томуосновним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючиприродні умови, найдавніше населення території Украіни будувало свої оселібіля водоймищ, на захищених від вітру ділянках. Жителі території сучасноїУкраїни використовували печери та напівпечери (пізніше використовувалисяземлянки), інколи будівлі ставилися на стовпах, на платформах. Ці типижитла використовувалися поряд зі звичайними будинками майже до 19 століття.Для будування використовувались майже всі матеріали, що могла дати природа— дерево, солома, очерет, глина, каміння. Форма та планування поселення також залежали найчастіше від природніхумов та ландшафту. Так, в Карпатах будинки у селищах ставилися безсистемно,на зручних земельних ділянках. В північній частині України переважаловуличне планування. Інколи селища та міста будувались за радиальноюсистемою — колами, в центрі яких знаходилася центральна торгова площа. Напівдні України, де планування часто-густо відбувалося за наказом або підкерівництвом адміністрації, переважала квартальна форма планування. Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території Українисформувався відкритий тип двору. В ньому земельна ділянка, прилегла дохати, залишалася просто неба. Господарські споруди найчастіше були повністювідокремлені від житлового будинку (хоча зустрічалися і часткове, і повнеприєднання господарських споруд до житла). Житловий будинок знаходився вглибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами. Житло жителя України було двокамерним — складалося з опалюваної хати,та неопалюваних сіней. Пізніше, в залежності від заможності хазяїна,погодних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами,почали опалюватися обидві частини житла, або інколи вони мали різні входи.Трикамерний тип житла був відомий з XV століття. В такому житлі були сіні,хата, та комора.
Хата та комора розташовувалися з різних боків від сіней.Інколи замість комори буда друга хата. Таке розташування набуло назви хатина дві половини. Стіни житла зводились з місцевих будівельних матеріалівзалежно від ресурсів та можливостей забудовників. Існувало два типиконструкції стін — зрубний і каркасний. Перший зустручався зрідка,переважно в районах, багатих на лісоматеріали. Каркас заповнювався глиною,перемішаною з соломою. У ряді районів поряд з глиною та соломою вживалосякаміння. Підлога в хаті була також глиняною, дощана зустрічалася дужерідко. 2. Народний одяг. Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося івдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення іншихкультур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак. Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягаласянавипуск та перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, неширокихштанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідніінструменти (ніж, гребінь). Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух,восени та навесні — сукняна свита. На ноги одягалися постоли — стягнутішматки сиром’ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики, чоботи.Волосся різали під макитру. Цей вид стрижки поступово замінюваврозповсюджене в XV—XVIII ст.ст. гоління голови із залишенням оселедця.Бороди носили літні чоловіки. Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха(взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. У Карпатах заможніжінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв’язували стручкоюабо хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Святковим взуттямбули черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж або у постолах. У степовій частині України в XIX столітті побутувала фабрична одежа.Вдягалися за міським зразком — верхні міські сорочки, пальта, прямоспиннісвити, кожухи у чоловіків; сарафани, спідниці, кофточки, блузки, пальта — ужінок. 3. Харчування. До середини XIX століття сформувався господарський комплекс, щовключав в себе землеробство зі скотарством (при перевазі землеробства).Рибальство, бджільництво, мисливство та збиральництво являли собоюдопоміжні засоби здобуття їжі. Сіяли головним чином жито, хоча на Півдні все більше площ віддавалосяпід пшеницю. Сіяли гречку, просо, ячмінь, овес, горох, квасолю, коноплі,мак, льон. Поширюється соняшник. З кінця XIX століття розповсюджуєтьсякукурудза, але помітної ролі в харчуванні вона не відіграє. Овочеві культури — капуста, буряк, морква, огірки, цибуля, часник. ЗXIX століття картопля починає поступово замінювати хліб в раціоні багатьохрегіонів. Вирощувалися гарбуз, в південних районах — кавун і диня. Зприправ росли пертрушка, пастерна, хрін, кріп. З садівних культур — яблука,груші, сливи, вишні, смородина. Тваринництво складалося з вирощування корів як тяглової сили, свиней,овець на м’ясо, птиці. Основним способом переробки зерна був млинарський. Мололи жито,пшеницю, гречку, просо, ячмінь, кукурудзу. Робили крупи з проса, гречки,ячменю, пшениці, кукурудзи. На зиму солоили та квасили овочі та фрукти.Сушили яблука, груші, сливи, вишні, смородину, гриби, на півдні — абрикоси. М’ясо намагалися продавати через його дорожнечу. Інколи продавали нетільки надлишки, але й те, що було необхідно для власного споживання.Свинину звлишали собі, продавали яловичину та телятину. Худобу звичайнозабивали двічи на рік — на Різдво та на Паску. Сало солили, м’ясо готувалисвіжим або мороженим, інколи теж солили. Кишки та шлунок після ретельноїобробки начиняли м’ясом, салом, кров’ю, і робили ковбаси, кров’янки. З молочних продуктів готували сир, в Карпатах та там, де розводилиовець на молоко, готували овечу бринзу. Готували сметану, яку частковопереробляли в масло, здебільшого на продаж. Молоко квасили на кисляк іряжанку. Рибальство було підмогою до бідного на білки селянського харчування.Рибу солили або в’ялили. Повсякденні страви. Найбільш поширеними стравами були виготовлені зрослинних складників. Більшу роль відігравали страви з зернових. Кашівиготовлялися з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, зрідка пшениці.Каші з жита не готували. Готували рідкі кашоподібні страви — куліш, ячнийкрупник. Хліб цінувався біл за всі інші печені страви. В Україні пекли хлібпереважно з житньої муки. Але у другій половині XIX століття із зубожіннямселянства в жито почали домішувати іншу муку. На Полтавщині і Слобожанщинідомішували гречку, на Поліссі — картопляну, У Західній Україні — ячмінну,кукурудзяну, вівсяну. Хліб завдавали у дерев’яній діжці на залишковірозчини з минулої випічки, вимішували спочатку дерев’яною кописткою, а здодаванням борошна та загустінням тіста — рукою. Тісто підходило декількагодин у теплому місці, потім його сажали у піч, на дубовому або капустяномулисті, без форми. Хліб пекли жінки, рідше дівчата, раз на тиждень,найчастіше в суботу. З випіканням хліба було пов’язано багато заборон іправил. Так: не можна було випікати хліб у п’ятницю, тримати дверівідчиненими при садженні хліба у піч, торкатися тіста “нечистій” жінці. З супів були розповсюджені два. Це різні види борщу, капусняк. Борщготували найчастіше з буряком, капустою, морквою, картоплею (у XIXстолітті). На півдні додавали картоплю. На свята в борщ клали м’ясо, убудні заправляли салом. У піст в юшку клали сушену рибу, заправляли олією.Навесні готували зелений борщ з щавлю, копиви, лободи, кропу, петрушки.Заправляли сметаною і вареними яйцями. Влітку готували холодний борщ насироватці, який не варили. До сироватки додавали варену картоплю або буряк,петрушку, кріп, цибулю, по можливості круте яйце і сметану. Молочні страви були досить розповсюджені. На столі бували сир, молокосвіже і кисле, в Карпатах — бринза. Пили узвари з сухих і свіжих фруктів та ягід, кваси, настої з трав.Хмільний мед і пиво в XIX столітті вже майже не готували. Хліб мав і велике ритуальне значення. На весілля пекли коровай.Короваї виготовляли у обох молодих і ділили під час їх дарування. 4. Побут і звичаї. Духовну культуру й побуд суспільства визначав принцип корпоративності— належності індивіду до соціальної групи. Сільска територіальна общинаназивалася громадою. З часом значення общини зменшувалося. Але цей процесбув нерівномірним. Якщо на Правобережній та Західній Україні вона втратиласвоє значення вже в XVII-XVIII століттях, то На Лівобережжі вона існуваладо XVIII століття. У житті дореволюційного села поряд з офіційним правомзберігало силу і право звичаєве. Існувало два типи громадськогоземлеволодіння — громадсько-подушний і громадсько-подвірний. Періодичніпереділи землі були великою подією в селі. Громада мала право принесправній сплаті податків відібрати частину землі в одного господаря іпередати іншому. У користуванні громади знаходилися спільні ліси,водоймища, пасовища. Громада контролювала проведення ярмарків, корчем,базарів. Вона слідкувала за станом доріг, мостів, громадських будівель.Кругова порука мала місце при відбуванні казенних повинностей. Члени громади спільно наймали пастухів для догляду за стадом. Платилипастуху як в грошовій, так і в натуральній формі. Крім того, господарі почерзі давали пастуху одноденний харч. Для оранки важких грунтів інколи необхідно було впрягати три-чотирипари коней. В таких випадках селяни об’єднувалися для спільної обробкиземлі. Розповсюдженою була форма допомоги на відробіток, тобто людипрацювали по черзі один за одного. Важливу роль у громадському житті відігравала церква, відвідання якоївважалося обов’язком кожного християнина. За цим стежили представникидуховенства. Але вони самі відзначали, що люди ходять не “в церкву” а “підцеркву”, тобто поспілкуватись, почути останні новини. Своєрідним клубомбула корчма. Сюди збиралося в години дозвілля все село. Тут же у корчміукладалися різні усні угоди, які скріплювалися рукобиттям та могоричем.Статевікова диференціяція в селі була чітко визначена. Вона регулюваларозподіл праці, права і обов’язки, регулювала норми поведінки. Панувавпатріархат, наприклад жінки не могли входити до виборних оргнів громади. У окремі громади збиралась молодь. З такої парубочої громади обиравсяватажок, який захищав інтереси громади, організовував дозвілля. Менш чіткоюбула організація дівочих громад, які поступово зливалися з парубковими.Улітку молодь вечорами збиралась у загальноприйнятих місцях на розваги ітанці, а в холодний час — у спеціально найнятих хатах на вечорниці. Календарні свята та обряди. Календар свят визначався аграрним устроємжиття. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початкуоранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім’ям якого бувназваний місцевий храм. Святом, коли “вводиться літо в зиму”, вважали Введення (21 листопада).На введення стежили, щоб до хати не зайшла першою особа жіночої статі — цеприносило негаразди. Свята Катерини (24 листопада) і Андрія (30 листопада) слугували немовби репетицією до наступних різдвяно-новорічних свят. На Катерину ворожилипро майбутню пару в шлюбі. На Андрія проводилися великі вечорниці. В ніч наАндрія дозволялися жарти та навіть хуліганські вчинки, такі як замиканнядверей хати ззовні, затикання комина, та інші. На дванадцятиденні свята (Різдво, Новий рік та Хрещення) проводилосябагато магічних ритуалів, що за віруваннями повинні були забезпечити людямвдачу наступного року. На Різдво колядували, на Новий рік щедрували. Ходилипо хатах, співали, славили господарів, бажали їм щастя, добробуту, за щоотримували певну винагороду. По хатам ходили з вертепом, де ставилися такісобі лялькові вистави, або ж влаштовували ритуальну гру-виставу «Коза», якасимволізувала кругообіг часу. На початку весни (кінець лютого - початок березня) відзначалиМасляницю— прихід весни. На масляну готували млинці, вареники, куштувалигорілку, ходили в гості один до одного. На Масляницю парубки та дівчата, щоне оженилися восени, тягнули колоду. До них прив’язували колоду або стрічкута вимагали могорич. Перед Паскою фарбували яйця, випікали паску, начиняли ковбаси,готували інші страви для великодньої вечері. У святкові дні відбувалисятриденні народні гуляння, які відбувалися на майдані біля церкви. В ці днівсім дозволялося дзвонити у церковні дзвони. Першу неділю після Великоднявшановували памть померлих. Йшли на кладовища провідувати мертвих, туди жнесли їжу. Обідали на могилах. У цей день годували старців та роздавалимилостиню «за упокій душі». Завершення весни і початок літнього періоду пов’язувався із Зеленимисвятами (Трійця). В ці дні хату та господарські будівлі обов’язковоприкрашали зеленими гілками. Відвідували померлих на кладовищах. Купала відзначали 24 червня. Напередодні діди примітивними способамирозводили вогнища. Вважалося, що ці вогнища мають цілющу силу. Через нихстрибали для того, щоб очиститися, вилікуватися від хвороб. На Купалабагато ворожили «на майбутнє», збирали трави, що повинні були захищати відвідьом. Після закінчення жатви святкувався обжинок. З останнього колосся жниціробили сніп і вінок, які передавалися господарю садиби, в якій святкували.З цього снопу розпочинали наступну сівбу. Так замикався календар святаграрної культури українців. 5. Сім’я. Шлюб завжди був не тільки актом цивільно-правового характеру, аоб’єднував в собі соціальні, біологічні, матеріальні та духовні аспекти.Шлюб в Україні був моногамним, патріархальним. Багато складових шлюбувідрізнялися в різних районах України, що було зумовлено перебуванням цихрайонів у складі різних держав. Але існівала усталена основа, притаманнаукраїнському населенню всіх регіонів. Так, підготовка до шлюбу була справоюне тільки молоді, батьків та родичів, але й громадськості. Впливздійснювався через громаду, молодіжні громади. Безшлюбність загалом осуджувалась суспільством, хоч з цього правилаіснували і винятки. Від шлюбу могли відмовитися один з синів або одна здочок, щоб не ділити господарство та годувати молодших сестер та братів. Шлюб був різновидом договору, який укладався усно, а в XVIII-XIXстоліттях письмово, особливо, коли йшла мова про розділ землі. Нареченійбатько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постіль, одяг,білизна), інколи худоба (худоба, земля, гроші). Ролі в сватанні відрізнялися в залежності від того, наскількиконсервативною була система землеволодіння та землекористування. Приконсервативній системі роль самих молодих була дуже незначною, адже вдоговорі йшлося не про любов молодих, а про “поле”, яке належало батькам. Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все міжбагатими та бідними. І багаті і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного. Загальним правилом було, що невістка йшла у сім’ю чоловіка. Але внерівних шлюбах зустрічався і випадок, коли бідний чоловік йшов у сім’южінки, на приймацтво. Приймацтво розрізнялося за причиною, існувало трийого види — за бажанням, за волею батьків, за запрошенням. В першомувипадку положення зятя було подібним до найманого працівника, нерівне всім’ї. Зять не був головою в сім’ї, а тому ставлення до нього з бокугромадськості було здебільшого зневажливим. В третьому випадку зятязапрошували найчастіше, коли не було голови сім’ї. Тоді ним ставав зять.Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою. До XVI століття панував громадянський шлюб, коли шлюб був дійснимпісля громадського весілля. Пізніше (з 1744 року) Синод затвердив указ,згідно з яким шлюб набував чинності тільки через вінчання. Українська сім’я після одруження ділилася — оженившись, син ішов здому і будував власний. Але для допомоги батькам один з синів ззалишавсядопомагати батькам. На Правобережжі залишався старший, на Лівобережжі —молодший. Інколи (коли у батька не було синів) залишалися і дочки. В разіпередачі спадщини за договором (зараз він називається “договір довічногоутримання”) батько сам визначав, хто з дітей залишається при ньому, обсягобов’язків та долю в спадщині. Висновок. Матеріал виявився набагато цікавішим, ніж я вважав на початкунаписання роботи, і на превеликий жаль, значний його обсяг не вдалосявмістити в рамки цього реферату. Але, на мій погляд, викладений матеріалдає деяке поняття про життя та про громадський устрій українців-селяностанні 500 років. Також дається маленький календар свят з описами, що засучасної практики святкування народних свят допомагає розуміти витоки тазміст того чи іншого свята. Література: 1. О.Воропай. Звичаї нашого народу. 1991 2. Ф.Вовк. Этнографические особенности украинского народа. 3. В.Горленко. Нариси з історії української етнографії. 4. О.Кравець. Сімейний побут та звичаї українського народу. 5. Культура і побут населення України. Під ред. В.Наулко.




Похожие:

Культура и быт населения Украины iconРеферат Тема: Нормативные документы из бжд план Законы Украины, которые отвечают за безопасность жизнедеятельности населения Украины
Законы Украины, которые отвечают за безопасность жизнедеятельности населения Украины
Культура и быт населения Украины iconБыт и культура народов Древнего Египта
Культура эпохи Раннего царства (религия, письменность, начала знаний, искусство)
Культура и быт населения Украины iconЖизнь и быт населения США

Культура и быт населения Украины iconБыт и культура народов Древнего Египта

Культура и быт населения Украины iconКультура и быт Тамбовского края в XVIII в

Культура и быт населения Украины iconКоренные народности севера: история, культура, быт

Культура и быт населения Украины iconСценарий фестиваля национальных культур «Мир один – много голосов» Быт и нравы народов Украины
Мы приготовили выставку с предметами национальной культуры и книгами на украинском языке
Культура и быт населения Украины iconСценарий фестиваля национальных культур «Мир один – много голосов» Быт и нравы народов Украины
Мы приготовили выставку с предметами национальной культуры и книгами на украинском языке
Культура и быт населения Украины iconБыт русских царей XVI-XVII вв
Вотчинный тип отражался во всех мелочах и порядках его домашней жизни и домашнего хозяйства. Это был простой деревенский, и следовательно...
Культура и быт населения Украины iconКазанский государственный университет Исторический факультет Кафедра этнографии и археологии полевая этнографическая практика часть 1 материальная культура и фольклор методическое пособие Казань 2008
Предметом изучения этнографической науки являются материальная, соционормативная и духовная культура народов, их семейный, общественный...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы