Козаки, їхнє життя, побут та звичаї icon

Козаки, їхнє життя, побут та звичаї



НазваниеКозаки, їхнє життя, побут та звичаї
Дата конвертации18.07.2012
Размер360,31 Kb.
ТипРеферат
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї


Мінестерство Освіти України Донецька область м. Маріуполь СЗОШ № 66 8-а класРеферат з історії України на тему: “Козаки, їхнє життя, побут та звичаї” Виконав: Засецький В. А. Учитель: Неменуща М.В. м. Маріуполь 2001 р. План СТР. 1. Запорізьке козацтво. 3 2. Кошовий атаман. 4 3. Козацька наречена. 4 4. Суднобудування запорізьких козаків. 5-7 5. Запорозька верф. 8-9 6. Суди і покарання запорізьких козаків. 10-12 7. Адміністратівні і судові влади в запорізьському низовому війську. 13-20 8. Висновок 21 Запорізька Січ На кордоні лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілоїсталості і розгульної вольниці кочівників народилося козацтво. Багато хтоговорять про його особливу культуру і навіть цивілізацію. Степовамісцевість нижче дніпровських порогів одержала назву Запоріжжя, а плавні,що примикають до Дніпра - Великого Лугу. Саме тут у середні століттязародилося й зміцніло запорізьке козацтво. Запорожці назвали себе ще"січовиками". Слово це походить від дієслова "сікти" і має той самий коріньзі словом "засіка ". Козацька столиця - Січ - для захисту обставляласявирубаними (висіченими) деревами. Однак дотепер не відомі точні місцяїхнього розташування. І взагалі в історії запорізького козацтва ще багатобілих плям. Спробуємо, призвавши на допомогу свідчення деяких авторитетнихдослідників козацького побуту і народну поголоску, висвітити окремі,найбільш загадкові моменти історії запорізьких козаків, особливості їхньоїкультури. 1. Запорізьке козацтво. З 15 століття в українських степах з'являються добувачі, що пізнішепоповнюються утікачами від польського панування. На новій території їмприходиться постійно захищатися від татар, і поєднуються в окремі збройнігрупи, що не тільки відбивають напади татар, але і самі нападають нататарські загони й міста. Цих відважних людей почали називати козаками.Вважається, що свою назву козаки одержали від тюркського слова козак -степовий мисливець. Уперше ця назва зустрічається в листі литовського князяОлександра від 19 грудня 1492 року до татарського хана Манглі - Гірею. Уньому князь повідомляв про свій наказ покарати козаків - вихідців зКиївщини й Черкащини , що розбили під Тягином турецький корабель. У козакипопадали люди з усіх суспільних шарів (селян, міщан, дворян). Були середних і іноземці. Запорізькі козаки жили на нижньому Дніпрові, за порогами,відкіля і з'явилася їхня назва. Їхнім лідером став Дмитро Вишневецький. У1552 - 1554 роках він об'єднав розрізнені групи козаків, створивши наострові Мала Хортиця козацький центр, військову формацію – Запорізьку Січ.У 1562 році Вишневеецький втрутився у внутрішні справи Молдовії, що у цейчас контролювали турки. Він був схоплений турками і страчений уКонстантинополі. Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили вкуренях (військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, що керувавСіччю за допомогою козацької верхівки - старшини. Козаки здійснювалиуспішні походи в Крим, і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). Поріках і морю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цілого дерева,що називалися чайками. По краях прикріплювався зв'язування очерету, щододавало додаткову стійкість. У козаків була кіннота, але все-таки основоюїхнього війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козакипочинають активно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пістолі,невеликі пушки. По степу вони пересувалися на возах, якщо на них нападалитатари козаки встановлювали вози в квадрат і вели сильний вогонь потатарах. Прорватися в середину квадрата були дуже важко, і звичайно, татаривідступали. У 15 - 17 століттях турецька й татарська погроза була дужевелика, і тому дії козаків були вигідні для багатьох держав, тому що вонипослабляли татар і турків, не даючи їм проводити широкомасштабні набігивсередину Європи. Литовські князі, а після і польські королі намагалисявзяти козаків під контроль. Для цього в 1572 році був заснованийспеціальний список - реєстр. Внесені в нього козаки вважалися на службікороля, мали деякі привілеї (одержували платню, мали самоврядування підкерівництвом коронного гетьмана і були звільнені від податків). Їхнімцентром було місто Трахтемиров, де був госпіталь і арсенал. При польськомукоролі Стефане Баторие реєстр складав 600, а з 1590 року - до 1000 козаків,а після навіть більш цього. Однак число не реєстрових козаків було в багаторазів більше. 2. КОШОВИЙ ОТАМАН У кожного народу були особистості, що народна поголоска наділяласянадприродними здібностями. Такою фігурою в запорізьких козаків був ІванСірко, що вісім разів обирався кошовим отаманом Війська Запорізького. Йогополководницький талант здобув йому легендарну славу. Сірко провів більшп'ятдесятьох походів проти Османської імперії і Кримського ханства, іжодного разу не потерпів поразки, виходячи переможцем із найважчихситуацій. Навіть не дуже звучне прізвище ("сірками" на Україні звичайно,називали собак) інтерпретувалася як богоданна. Сірко, за словами одногохроніста, був поставлений Богом, як пес на стражі християнських ягничок,щоб захистити їх від вовчих зубів татар і турків. До речі, легендарної популярності отамана сприяли і самі вороги.Свої поразки вони пояснювали не чим іншим, як чарами запорізького ватага.Навіть дітей лякали його ім'ям, називаючи "урусшайтаном" - росіянськимчортом. Навіть після смерті полководця його ще довго боялися ляхи йбусурмани. У переказах розповідається про те, що козаки під час бою замістьпрапора виставляли вперед праву руку кошового:, де рука, там і удача.Історик Митецький, що був у січовиків і спостерігав за їхніми вдачами, такписав про це: "Славний був отаман. Уже і по смерті одного по морю запорожцізаживали, понесе був славний і турки його дуже боялися. Коли на війну і змертвим їхали, те завжди їм щастя було". Багато в народі й інших подібних історіях про славного отамана. Говорять, у Сірка на хресті був напис: "Хто буде сім років перед Великоднем виносити по трьох за підлоги землі на мою могилу, той буде мати таку силу, як я, і буде знати стільки, скільки і я". В одного з етнографів минулого в щоденниках зустрічаємо такий запис про це: "Покійний дід Михайло Нелипа розповідав, що як носив землю перед Великоднем, то йому в перший раз спочатку показалося, що начебто гуде щось; у другий - що зібралося стільки війська запорізького, що аж земля стогне, у третій - що барабани б'ють, з гармат палять, козацькі шапки червоніють, як маки... Він злякався, кинув носити й відправився додому..." 5. Козацька наречена. Відомо, що на Січі жінок не було. "Самий старий звичай, що строгозберігається, у запорізьких козаків, зауважує француз Лазюр, - був той,котрий виключав, під страхом бути страченим, поява в Січі жінки; відступвід цього звичаю ніколи не проходило безкарно, і в цьому випадкуздивованіше усього те, що ця оригінальна республіка улаштувалася в тихмісцях, де було, по переказі, царство амазонок". У чому отут справа? Чомукозаки відмовилися від жінок, що так полегшували життя їхніх північнихпобратимів - хліборобів? Вищою святинею і цінністю для запорожця булаволя.. Заради її він готовий був відмовитися не тільки від родини, але йузагалі від спілкування з жіночою статтю. "Степ як воля - козацька частка"- говорили в народі. Потрапляючи до січовиків, людина мимоволі залучаласядо таїнства, символічно вінчався з "нареченою" - волею. "Оженися на вільнійволі, на козацькій частці" - писав Тарас Шевченко. Інший "жіночою" фігуроюкозацького символічного вінчання була смерть: "Узяв собі панночку в чистомуполі земляночку". Ці два традиційні образи доповнювали один одного. Хтоприсвячував своє життя волі, піддавав себе безлічі небезпек, і зрештою,стикалися зі смертю, що, до речі, трактувалася нерідко, як рятування віднесвободи земного життя. 4. Суднобудування запорізьких козаків Запорізькі, а потім і донські козаки в XVI-XVII століттях будувалидосить міцні для того часу судна, називані чайками й дубами. На чайках, щоволоділи гарною швидкістю, вони нападали не тільки на торгові судна, але іна окремі бойові кораблі, дуби ж служили винятково для вантажнихперевезень. У 1515 році на 32 чайках українські козаки зробили набіг наОчаків, а в 1556 році разом з російським загоном Путивля, знову на чайках,вони захопили передмістя цієї турецької міцності. Але самим щозапам'ятовується був так називаний Кримський похід у 1559 році підкерівництвом окольничого Д.Ф.Адашева. У лютому цього року, будучи "першимвоєводою великого полку", він очолив напад на Кримське ханство, побудувавшина місці впадання ріки Псел у Дніпро й в острова Хортиця на Дніпровіфлотилію з 150-200 чайок і дубів. Спустивши вниз за течією Дніпра, йогофлотилія захопила два турецьких кораблі і висадила війська на західнеузбережжя Кримського півострова неподалік від Перекопу. Розбивши кільказагонів хана Девлет-Гірея, козаки звільнили з татарського полону своїхспіввітчизників, а потім благополучно повернулися до острова Хортиця. [pic] Передбачуваний вид козацькоїчайки.У 1576 році запорізькі козаки на своїх чайках розграбували Сіноп іТрапезунд, а в 1590 році повторили набіг на ці ж міста. У 1606 році козакинапали на Варну, у 1608 році на Перекоп, у 1609 році на гирло Дунаю, у1615 році разом з донськими козаками на Азов, на рейді якого знищиликілька турецьких кораблів, а потім на 70 чайках рушили по напрямку Кафи ізайняли її, завершивши свій похід успішним рейдом уздовж південного берегаЧорного моря, тимчасово взявши Трапезунд. У 1616 році запорожці зробилипохід на Сіноп. У 1633 році нападали на турецькі гарнізони в Азову,Ізмаїлі, Килії і на поселення між Дніпром і Дунаєм, а в 1637 році навітьякийсь час володіли Азовом. Особливо активізували свої дії запорізькікозаки наприкінці XVII століття. Тільки на турецьку міцність Очаків вонинападали чотири рази, і знову на чайках і дубах. Французький Боплан, що служив польським королям, дії запорізькихкозаків описував так: "Задумавши погуляти по морю, козаки просять дозволуне в короля, а в гетьмана; потім складають раду, тобто військова рада, івибирають похідного отамана, так точно, як і головного вождя. Утім, отаманпохідний стає на час. Після цього вони відправляються у військову скарбницюсвоє збірне місце: будують там човни довжиною в 60, шириною від 10 до 12, аглибиною в 12 футів. Човни ці без кола: дно їх складається з видовбаноїколоди, вербової чи липової, довжиною близько 45 футів (13,7 м); вонообшивається з боків на 12 футів (3,7 м) у височину дошками, що мають удовжину від 10 до 12 (3?3,7 м), а в ширину 1 фут (0,305 м), і прибиваютьсяодна до одної так точно, як при будівлі річкових суден, доти, поки човен небуде мати в ширину 12 (3,7 м), а в довжину 60 футів (18,3 м). Довжина йогопоступово збільшується догори. Козаки обробляють усі частини своїх човнів утакий самий спосіб, як і наші теслі, потім обсмолюють і прилаштовують докожної по два керма, щоб не втрачати дарма часу при повороті своїх довгихсудів, коли вони змушені будуть відступати. Козацькі човни,мають з кожної сторони по 10 і 15 весел, пливуть на веслуванні скорішетурецьких галер. Ставиться також і щогла, до якої прив'язується в гарну погодувітрило, але при сильному вітрі козаки пливуть на веслах. Човни не маютьпалуби: якщо ж їхній заллє хвилями, ті очеретяні канати охороняють відзатоплення. Сухарі складають у барила довжиною в 10 футів (3 м), а в ширинублизько 4 футів (1,22 м): дістають їх через втулку. Поверх того кожен козакзапасається горщиком вареного проса й горщиком тесту, розпущеного у воді,що вони їдять змішавши з просом. Тісто це, смаком кислувате, служитькозакам для їжі і для питва: називають його саламахою, тобто ласою стравою,хоча я не знаходив у ньому великої приємності і вживав у подорожах тількипри недоліку кращої їжі. Козаки під час походу завжди тверезі і якщопомічається п'яниця, отаман негайно наказує викинути його за борт: їм недозволено також брати із собою горілку, тому що тверезість вважаютьнеобхідною при виконанні своїх завдань. Для помсти татарам за руйнуванняУкраїни козаки вибирають осінній час; заздалегідь відправляють у Запоріжжязброю і запаси, необхідні для походу і для будівлі човнів. У Запорожжязбирається від 5 до 6 тисяч добрих, добре озброєних козаків, що негайноприймаються за будівлю човнів. Не менш 60 чоловік, митецьких, як ми вжесказали, у всіх ремеслах, трудяться біля одного човна й обробляють йогочерез 15 днів, так що за два чи три тижні виготовляють близько 80 чи 100човнів, з 4 чи 6 фальконетами на кожній. На човен сідає від 50 до 70козаків, із яких усякий має шаблю, дві пищалі 6 фунтів пороху, достатнюкількість куль і квадрант; туди ж кладуть ядра для фальконетів і необхідніжиттєві припаси". Сучасник Г. Боплана префект Кафи Э.Д.д'Асколи про запорізькі чайкиписав наступне: "Якщо Чорне море завжди було сердитим із древніх часів, тотепер воно безсумнівно чорніше і страшніше через численних чайок, усе літоспустошуючих море і сушу. Ці чайки довгуваті, на зразок фрегатів, уміщають50 чоловік, йдуть на веслах і під вітрилом. Щоб вони могли витримуватижорстокі бури, їх обв'язують навколо бортів соломою... На море ж жоденкорабель, як би не був він великий і добре збройний, не знаходиться вбезпеці. Сподвижник Петра I віце-адмірал К.И.Крюйс також залишив запис прозапорізькі судна: "Човни козацькі не мають палуб, довжиною від 50 до 70футів (15,25?21,35 м), шириною 20 футів (6,1 м). Весел від 16 до 40, судномає кермо з носа і корми". Отже, максимальна довжина морської чайкидоходила до 21,3м., ширина 6,1м., висота надводного борта в міделя 2, аосаду 1,25 м. Річкові чайки мали значно менші розміри. Досвід будівництвазапорізьких суден у наступному враховувався при будівництві регулярногоРосійського флоту, зокрема, при будівлі дубель-шлюпок. Крім чайок запорожцібудували ще і вантажні вітрильні судна прибережного плавання, щоназиваються дубами. Цією назвою козаки підкреслювали міцність своїх судів інавіть деяку їхній вантажність. Називали їх також дубась, дубина, дубки.Саме такі плавзасоби в 1615 році супроводжували чайки П. К. Сагайдачногопри набігу на Кафі. Місцями їхньої будівлі були Київ, Січ (Запоріжжя),Перевалочна, Кодак, Новобогородицьк, а також райони впадання в Дніпро рікСамара й Орель. [pic] Набіг козаків на чолі з П.К.Сагайдачним на Кафі (Феодосію) у 1615 році. З російської гравюри на дереві. XVII століття. Дуб, чи вантажний човен, був плоскодонним із малим осіданням. Украях була палуба, а борта були укріплені брусами. У діаметральній площинівстановлювали дві чи три щогли з рейковим вітрильним озброєнням. Деякі дубимали довжину до 20 м, а ширину до 7 м і могли приймати до 100 тонн вантажу.Практика будівництва цих судів у наступному поширилася на інші кораблі, щотакож призначалися для перевезення вантажів. 5. Запорізька верф Порушення кордону Російської імперії 20-тисячним загоном кримськихтатар, що випливали в Закавказзя, послужило приводом до початку Російсько-турецької війни в 1736 р.Уже перший рік війни показав, що для успішного ведення бойових операційпроти добре укріплених фортець Очаків і Кинбурн, що закривали вихід ізДніпровського лиману, і для повної блокади їх, необхідні були не тількисухопутні війська, але і флот. Початок суднобудування на Дніпрові відноситься до другого Азовськогопоходу Петра I у 1696 р.; до цього походу в місті Брянську, на р. Десні, щовпадає в Дніпро, по велінню, гетьман Мазепа наказано було будуватикораблі. Особливому загону з 2500 чоловік, під керівництвом дворянинаНеплюева, разом із запорізькими козаками, було доручено зробити набрянських судах напад на береги Криму. Так був покладений початок створенняДніпровської флотилії. І вже з осені 1736 р. у Брянську знову стали спішно будувати мостовіплашкоути для переходу армії Мінаха через Дніпро і Буг і 400 дубель-шлюпок,що повинні були пройти Дніпровські пороги і діяти в морі; крім того,будували малі прами, плоскодонні галери і конгебаси. Справа будівлі йшлаповільно, а тим часом Мінах, що взяв на початку липня 1737 р. Очаків,настійно вимагав якнайшвидшого приводу судів із Брянська, розраховуючи зїхньою допомогою захопити береги лиману. Але командуючий армією дармазагрожував "за уповільнення" стратою; не допомагали і повторні найвищіукази: плавання Дніпровськими порогами було таке важке й небезпечне, що з300 судів, що вийшли з Брянська навесні 1737 р., до Очакова прибулонаприкінці серпня тільки 4 дубель-шлюпки й один конгебас, тай ті з такимиушкодженнями, що зажадали негайного лагодження. Необхідність бази дляремонту судів, а також потреба в нових суднах, була така гостра, щокомандування змушене було організувати за порогами суднобудівну верф. Указом від 3 вересня 1736 року головне командування Дніпровськоюфлотилією було доручено віце-адміралу Наумові Акимовичу Сенявину, щоприїхав у Полтаву, де мав з Мінахом нараду про готування до майбутньоїкомпанії. Щодо місця, де робити будівлю судів, Мінах думав, що новеадміралтейство повинне бути нижче річки Московки, тому що поблизу цьогомісця знаходиться багато різного лісу, який можна сплавляти, минаючипороги; але не зупиняючись остаточно на цій думці, було вирішеновідправитися Сенявину й Дебрен’ї особисто для огляду місцевості за течієюДніпра нижче порогів. З повідомлення Мінаха видно, що Сенявин і інженер-майор Ретш вибралидля будівлі судів місце на острові називаному "Вища Хортиця" і лежачому в10 верстах нижче порогів. На цьому острові був негайно закладенийретраншемент і на зиму поставлена військова команда, що складалася зкапітана, мічмана 100 чоловік нижніх чинів. Мінвах наказав назвати цемісце "Запорізькою верф'ю" і доставив її карту в Адміралтейську колегію.Доносячи Імператриці про результати своєї наради із Сенявиным, Мінах міжіншим пише: "І понеже на цього віце-адмірала можливо мати міцну надію, щовін доручену йому справу виправить...". Плани "Запорізької верфі" були знайдені в архіві відомимкраєзнавцем, автором декількох історико-географічних праць про Запоріжжя -В.Г. Фоменко. Запорізька верф, відповідно до плану, була розташована впівнічній частині Канцеровського острова (нині Байда). Верф являла собоюземляне зміцнення з валами й ровом. Західний вал мав довжину 85 м,південний - 110 м, північний - 105 м, крім того, західний вал мав рівглибиною 1,5 м. Усередині зміцнення знаходилися : пороховий льох, 8солдатських землянок, 2 офіцерські землянки. У південній частині острова замежами його зміцнень розташовувалося 26 землянок, у яких жили запорізькікозаки і 5 землянок для їхніх старшин. До будівництва судів для Дніпровської флотилії приступаютьзапорізькі козаки й солдати регулярної армії на чолі з галерним майстром. Зпредставленого Мінахом 11 серпня 1736 р. у Сенат креслення (знайдений вархіві В.Г. Фоменко) бачимо, що їх прообразом була запорізька "Чайка", алеМінах указував, що немає потреби, робити ці судна з одного дерева як "понеобхідності, робляться запорізькі чайки". Судна ці мали 24 весла, булидовжиною 60 футів, шириною 11 футів і глибиною 3 фути. Весь флот на Дніпрів цей час складався з 462 суднів подібного типу, велика частина їх (399)знаходилася в Хортиці і Малишевського редуту. Військова кампанія 1738 р.була невдалою. Були залишені Очаків і Кинбурн. Діяльність Дніпровськоїфлотилії цього року виразилася тільки в перевезенні військ і провіанту,морські команди страждали від чуми, жертвами якої стали і два головнихначальники Дніпровської флотилії, віце-адмірал Н.А. Сенявін і контр-адміралДмитрій-Мамонів. Після відходу військ з Очакова (1738г), острів Хортиця стає опорноюбазою армії й флотилії, на ньому будуються зміцнення. У "Матеріалах дляісторії інженерного мистецтва в Росії", виданої Ласковським у 1866 р.,знаходимо докладний план цих зміцнень. "Для прикриття табору "Запорізькаверф", що помістився в північній частині острова, розташована булабеззупинна лінія зміцнень, що складалася з 6 редутів, з'єднана між собоюпрямими куртинами. Для забезпечення повідомлення з правим берегом, а такождля прикриття флотилії, створений був великий ретраншемент. Зміцнення"Запорізька верф", по своєму місцеве розташування, сприяло посиленнюоборони, як великого острова, так і берегових зміцнень". Комісія, складеназ морських офіцерів, оглянула 260 судів, що знаходяться при Хортинськомуострові і поблизу нього і прийшла до висновку: залишити без лагодження 15судів, полагодити 213, і за непридатністю розламати 32. Сам Хортицькийострів визнаний за зручний до пристрою верфі "лише по самій крайній нужді",що у весняну порожню воду не затопляється. У 1739 році російські війська в зв'язку з висновком спільницею РосіїАвстрією сепаратного світу з Туреччиною і через епідемію чуми залишилиХортицький острів і Запорізьку верф. Через недолік транспорту йнеможливості провести суду нагору через пороги, армія залишила багатогармат, бомб і іншого важкого вантажу.У 1739 році був укладений союз з Туреччиною, по якому Росія одержала тількибереги Азовського моря. Ми бачимо, що в продовження усієї війни 1736-1739 р. острів Хортицязалишався місцем стоянки Дніпровської флотилії й армії.Через п'ять років у 1744 р. після закінчення війни, генерал фон-бісмарк, щокомандував у цьому краї військами, порушує питання про обмеження числаукріплених пунктів на тій підставі, що деякі з них прийшли внапівзруйнований стан і вимагали для свого відновлення зробленоїперебудови. По розгляду цього представлення, Військова колегія визначила:"ретраншементи: Хортицький, Малишевськой, Ненаситецький..., наказанопривести в бойови стан ...”Це було останнє розпорядження Військової колегії, що стосується зміцнень наострові Хортиця, зведених під час війни 1736-1739 р., датовано воно 22березня 1749 р. У зв'язку з постановою Ради Міністрів УРСР від 18 вересня1965 р. "Про увічнення пам'ятних місць, зв'язаних з історією запорізькогокозацтва". 6. Суди і покарання запорізьських козаків. Суддями в запорізьких козаків була уся військова старшина, тобтокошовий отаман, суддя, писар, військовий есавул; крім того, довбуш ,курінні отамани, паланочний полковник і іноді весь Кіш. Кошовий отаманвважався вищим суддею, тому що він мав верховну владу над усім запорізькимвійськом: відтого рішення суду іноді повідомлялося особливим папером, наякій писалося: «З веління пана кошового отамана (такий-то), військовийписар (такий-то)». Але дійсним офіційним суддею в Запоріжжя був військовийсуддя; однак, він тільки розбирав справи, давав поради тим хто сварився,але не затверджував остаточно своїх визначень, що надавалося військомтільки кошовому отаману. Військовий писар іноді викладав вирок старшини нараді; іноді сповіщав засуджених про судові рішення, особливо коли справастосувалася обличчя, що жили не в самій Січі, а в паланках, тобтовіддалених від Січі чи округах станах.. Військовий есавул виконував рольслідчого, виконавця вироків, поліцейського чиновника: він розглядав намісці скарги, стежив за виконанням вироків кошового отамана і всього Коша,переслідував збройною рукою розбійників, злодіїв і грабіжників. Військовийдовбуш був помічником есавула, і приставом при екзекуціях; він читаввизначення старшини і усього війська привселюдно на місці страти, чи навійськовій раді. Курінні отамани, що дуже часто виконували роль суддівсеред козаків власних куренів, мали при куренях таку силу, що моглирозбирати позов між сторонами, що сперечалися, і тілесно карати винного вякій-небудь провині. Нарешті, паланочний полковник, з його помічниками —писарем і есавулом, що жив удалині від Січі, що завідував прикордоннимироз'їздами і керував сидівшими в степу, в особливих хуторах і слободах,козаками, у багатьох випадках, за відсутністю січового старшини, у своємувідомстві також виконував роль судді. Акти, що дійшли до нас, що стосуються судових козацьких справ,показують, що в запорожців визнавалися - право першої позики (jus primaeoccupationis), право договору між товаришами, право давнини володінь,-останнє, утім, допускалося тільки в незначних розмірах, і те в містах; воностосувалося не орних земель і угідь, що були загальним надбанням козаків, аневеликих при будинках городів і садибних місць; визнавався звичайумовляння злочинців відстати від худих справ і жити в доброму поводженні;практикувалися попередні висновки злочинців у військову чи в'язницюпушкарню й упереджений чи суд катування; нарешті, дозволялась порука усьоговійська і духовних облич за злочинців, особливо якщо ці злочинці виявлялисебе раніш з вигідної для війська чи сторони або були потрібні йому. Ті ж акти і свідчення сучасників дають кілька прикладів цивільногоі карного судочинства в запорізьких козаків. Зі злочинів цивільногосудочинства найважливішими вважалися справи по неправильній грошовійпретензії, несплатному боргу, обопільним сваркам, різного роду шкодам чипотравам, справи по перевищенню визначеної в Січі норми на продаж товарів. З карних злочинів найбільшим вважалися: зрадництво, убивствокозаком товариша; побої, заподіяні козаком козаку у тверезому чи п'яномувиді; злодійство чого-небудь козаком у товариша і приховування їм краденоїречі: «особливо строгі були за велике злодійство, за яке, коли тільки двомадостовірними свідками в тім докажутся, страчують смертю»; зв'язок з жінкоюі содомский гріх через звичай, що забороняв шлюб січовим козакам; образажінці, коли козак «опорочить жінку не по пристойності», тому що подібнийзлочин «до обесславлення усього війська запорізького простирається»;зухвалість проти начальства, особливо у відношенні чиновних людейросійського уряду; насильство в самому чи Запоріжжя в християнськихселищах, коли козак віднімав у товариша коня, худобу і майно; дезертирство,тобто самовільна відлучка козака під різними приводами в степ під часпоходу проти ворога; гайдамацтво, тобто злодійство коней, худоби і майна вмирних поселенців українських, польських і татарських областей і купців, щопроїжджали по запорізьких степах, і мандрівників; привід у Січ жінки, некрім матері, чи сестри дочки; пияцтво під час походів на ворога, що завждивважався в козаків карним злочином і веде за собою найсуворіше покарання. Покарання і страти визначалися в запорізьких козаків різні,дивлячись по характері злочинів. З покарань практикувалися: приковуванняланцюгами чи залізом до дерев'яного стовпа, що стояли серед площі, зазлодійство надалі до страти, що стояла злочинцю,; висновок злочинця,окутого ланцюгами, у військову пушкарню; у пушкарню іноді саджали і під«чесну варту» іноземців, як наприклад, татар, запідозрених у злодійствіконей і відводяться в пушкарню надалі до розслідування справи;прив'язування до гармати на площі за образу начальства, за убивство людини,що не належали до запорізькії громаді й особливо за грошовий борг: якщокозак буде повинний козаку і чи не захоче чи не могтиме сплатити йому борг,те винного приковують до гармати на ланцюг, що защіпався замком, ізалишають доти, поки чи він сам не заплатить свого боргу, чи хто іншої недоручиться за нього; приковувалися до гармати іноді і не одні злодії, але йубивці, але це робилося у виді тимчасового покарання, до настання суду.Подібний спосіб покарання, але лише за злодійство, існував у татар, з чогоможна укласти про запозичення його козаками в мусульманських сусідів.Потім допускалося, хоча і рідко, биття батогом, частіше киями під шибеницеюза злодійство і гайдамацтво «будучи самі великі злодії в розміркуванністоронніх, вони жорстоко карають тих, хто і найменша річ украде у своготовариша». «за великі провини ламали руку і ногу»; було у вживаннірозгарбування майна, за самовільне перевищення такси проти встановленої вСічі норми на продаж товарів, їстівних і питних продуктів; визначалосяіноді і посилання в Сибір, що ввійшов, утім, у вживання тільки в останнічаси історичного існування запорізьких козаків у межах Росії, приімператриці Катерині II. Крім усього цього, переказу столітніх старихуказують ще на один вид судових покарань у запорізьких козаків,— перетинрізками; але тому що сучасні акти про тім не говорять, те потрібно думати,що подібного роду покарання, якщо тільки воно справді було, допускалосятільки як одиничне явище, тому що воно мало гармоніювало з честюзапорізького «лицаря». Нарешті, у випадках обопільної сварки допускалася,по переказі, і дуель. Страти, як і покарання, також визначалися в запорізьких козаківрізні, дивлячись по роду злочинів, зроблених тим чи іншому обличчю. Самоюстрашною стратою було закапування злочинця живим у землю; це робили з тим,хто убивав свого товариша: убивцю клали живого в труну разом з убитим іобох закопували землею; утім, якщо убивця був хоробрий воїн і добрий козак,те його звільняли від цієї страшної страти і замість того визначали штраф. Але найбільше популярною стратою в запорізьких козаків булозабивання в ганебного стовпа киями; до ганебного стовпа і київприговорювались обличчя, що зробили чи злодійство украдені речі, щосховали, що дозволили собі перелюбство, содомский гріх, що учинили побої,насильства, дезертирстваю. У 1751 році два козаки, Василь Похил і ВасильТаран, послані з пакетами до очаковского сераскер-паше, утопились внаслідокльодоходу на ріці Дніпро, по якій вони плили в Очаків, пашпорты свої іпакети київського генерал-губернатора Леонтьева, за що, після повернення доСічі, були «жорстоко покарані киями». Ганебний стовп завжди стояв насічовій площі біля січової дзвіниці; біля нього завжди лежало зв'язуваннясухих дубових бичів з голівками, що називалися киями і схожих на бичі, щоприв'язуються до ланцюгів для молотьби хліба. Якщо один козак украде що-небудь, навіть дуже незначне, в іншого, у чи самій чи Січі в паланці іпотім буде його викрито в злодійстві, то його приводять на січеву площу,приковують до ганебного стовпа і як звичайно тримають протягом трьох днів,а іноді і більш того, на площі доти, поки він не сплатить гроші за украденуріч.. Увесь час стояння злочинця в стовпа повз нього проходять товариші,причому один з них мовчачи дивиться на прив'язаного; інші, напившисьп'яними, лають і б'ють його; треті пропонують йому гроші; четверті,захопивши із собою горілку і калачі, напувають і годують його всім цим, іхоча б злочинцю не в полювання було ні пити, ні їсти, проте він повиннийбув це робити. «Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, те будемотобі, скурвого сина, бити!» — кричали що проходили. Але коли злочинецьвип'є, ті козаки, що пристають до нього, тоді говорять: «Тепер-жі, браті,дай мені тобе трохи попобьем!».Дарма тоді злочинець буде молити про пощаду;на всі прохання його про помилування козаки завзято відповідають: «За те митобі, скурвий сину, і горілкою поїли, що тоеі треба попобить!». Після цьоговони наносили кілька ударів прив'язаному до стовпа злочинцю й ішли. За нимибули інші; за іншими треті і т.д. У такім положенні злочинець залишавсядобу, а іноді і п'ять діб підряд, по розсуду суддів. Але звичайно бувалотак, що вже через один день злочинця забивали до смерті, після чого майнойого відбирали на військо. Траплялося, утім, що деякі зі злочинців нетільки залишалися після такого покарання в живих, але навіть одержували відп'яних співтоваришів гроші. Іноді покарання киями заміняло собою страту; утакому випадку в що карається відбирали худобу і рухоме майно, причому однучастину худоби віддавали на військо, другую-паланочному старшині, третючастину і все рухоме майно винного дружині і дітям його, якщо тільки вінбув одруженою людиною. Відкіля запозичений запорожцями цей рід покарання киями,— невідомо;відомо лише, що покарання ціпками існувало й у монголів: у монголів ціпкамивищі били нижчих за дрібне злодійство, визначаючи до ста і менш ударів. Теж саме було й у татар, у яких злочинець, викритий у злодійстві, що незаслуговує страти, присуджувався до деякого числа кийових ударів,відповідно до ціни украденого й обставинам, що супроводжували злодійство. Поруч з ганебним стовпом практикувалися в запорожців шибениця ізалізний гак; до них присуджувалися за «велике» чи кілька разів повторюванезлодійство. Шибениці ставилися в різних місцях запорізьких вільностей наддорогами шляхами і представляли із себе два стовпи з поперечною поперечиноюнагорі і з мотузковим сильцом, тобто петлею, на поперечині; для того, щобзробити страту, злочинця саджали верхи на коня, підводили під шибеницю,накидали на шию його петлю, коня швидко проганяли геть, і злочинецьзалишався висіти на петлі. Передають, що від шибениці, по запорізькомузвичаї, можна було позбутися, якщо яка-небудь дівчина виявляла бажаннявийти за злочинця заміж. Якщо цей переказ справедливо, то, мабуть, подібнийзвичай допускався у вигляді постійного прагнення запорожців усілякозбільшити свою чисельність, при що існувала безжінності січових, але призвичаї сімейного життя в паланочних козаків. Залізний гак (з німецького Hакеn-крюк) та ж шибениця, але з заміноюпетлі мотузкою з гострим сталевим гаком на кінці; злочинця, засудженого нагак, приводили до шибениці, просмикували під ребра гострий гак і залишалийого в такім положенні висіти доти, поки на ньому не розкладалося тіло і нерозсипалися кісти, на страх злодіям і лиходіям; зняти труп із шибениці ажніяк нікому не дозволялось під загрозою страти. Залізний гак практикувавсяв поляків і, без сумніву, від них запозичений і запорізькими козакам;поляки у свою чергу могли запозичати гак у татар; принаймні, садження накол - поширена страта на Сході, і в Бухарі вона була знищена тільки післякілька років з часу завоювання цього ханства росіянами, тобто після 1868року. Гостра чи палячи гострий кіл — це високий, дерев'яний стовп іззалізним шпіцом нагорі. Для того, щоб посадити на гостру палю злочинця,його піднімали кілька людей по круглих сходах і саджали на кіл; гострийкінець кола простромлював усю внутрішність людини і виходив між хребцями наспину. Запорожці рідко, утім, прибігали до такої страти, і про існування їїв них говорять тільки перекази глибоких старих; зате поляки дуже частопрактикували цю страту для лякання козаків: запорожці називали смерть нагострої пале «стовповою» смертю: «так умер покійник мiй батько, так і явмру наслідницькою стовповою смертю». Гостра палячи практикувалася й утатар від який, імовірно, і була запозичена запорожцями. Для всіх описанихстрат у запорізьких козаків не покладалося зовсім катів; коли ж потрібнобуло страчувати якого-небудь злочинця, то в цьому випадку наказувалистрачувати лиходія лиходію же; якщо ж у відомий час у готівці виявлявсятільки один лиходій, те його залишали у в'язниці доти, поки не відшукувавсяінший; тоді новий злочинець страчував старшого. Архівні документи 1700 року говорять ще, що в запорожців допускалосяіноді кидання людини в ріку; «насипати за пазуху піску, посадити його вріку Чортомлик». Але такі випадки були рідкі і допускалися тільки призагальному обуренні війська проти якого-небудь ненависного всім козакамлюдини. Строгі закони, по зауваженню Всеволода Коховського,підрозуміваються в Запоріжжя трьома причинами: . тим, що туди приходили люди сумнівної моральності; . тим, що військо жило без жінок і не користалося зм'якшуючим впливом їх на вдачі; . тим, що козаки вели постійну війну і тому бідували для підтримки порядку у війську в особливо сурових законах. 7. Адміністратівні і судові влади в запорізьському низовому війську. Складаючись під верховною протекцією спершу польського, потімросійського уряду, тимчасово під заступництвом кримського хана,запорізькі козаки увесь час свого історичного існування керувалися власнимурядом, звичайно щорічно змінювалися і неодмінно неодруженим начальством.Повний штат начальницьких облич у запорізьких козаків, по різних джерелах,визначається по-різному: 49, 118, 149 чоловік. Послідовно ступінь цихначальників представляється в такому, приблизному, порядку: військовіначальники — кошовий отаман, суддя, есавул, писар і курінні отамани;військові служителі — підписарій, булавничий, хорунжий, бунчужний,перначний, підесаульний, довбуш, піддовбуш, пушкар, підпушкарний, гармаш,товмач, шафар, підшафар, кантаржей, і канцеляристи; похідні і паланочніначальники — полковник, писар, есавул, підписарій, підесаульний. Колиуперше визначився склад запорізької влади, за браком точних даних, вказатине можна; думають лише, що чин кошового існував уже в XVI столітті, тоді якчина військового писаря в цей час ще не було. Але такої вказівки прийнятине можна через те, що саме слово «Кіш» стає відомим, як ми бачили, подокументальних данхм, біля початку XVII сторіччя. Перші чотири з перерахованих посадових осіб, саме кошовий отаман,військовий суддя, військовий есавул і військовий писар, складали власне такназвану військову старшину; до них іноді зараховували курінних отаманів істарих козаків, що були старшини, але що вступили, чи добровільно противолі, свої звання іншим; інші названі обличчя чи складали «молодшустаршину», «військових служителів», чи ж паланочні і перевізних старшин; вмирний час військова старшина керувала адміністративними і судовимисправами війська, в воєнний час керувала козаками, уступаючи своє місце вСічі наказний старшині, але по закінченні війни знову приймаючи свої права. Кошовий отаман з'єднував у своїх руках військову, адміністративну,судову й духовну владу. У військовий час кошовий був «головним командиром»,«фельдмаршалом» війська і діяв як зовсім необмежений диктатор: він мігвикинути неслухняного чи за борт човна, на шиї з мотузкою тягти його заважким обозом; у мирний час він був «конституційним владикою» Запоріжжя ітому керував всією областю козацьких вільностей з їх паланками, селищами,замовниками й бурдюками; виконував роль верховного судді над усіма виннимиі злочинцями, і тому карав винних за провини і визначав страту лиходіям зазлочини; вважався верховним начальником запорізького духівництва і томуприймав і визначав духовних облич з Києва в січову і паланочні церкви, чизалишав повертав їх назад, дивлячись по поведінці й здібностях кожного.З'єднуючи у своїх руках таку велику владу, кошовий отаман «владний був наджиттям і смертю кожного з козаків», і хоча вказом 1749 року, 13 березня,російського уряди строго заборонялися в Січі смертні вироки, але кошовіотамани ігнорували подібні накази і завжди підписували смертнівироки злодіям і лиходіям, як це бачимо з багатьох прикладів: так, у 1744році повішений був у Січі козак Іван Покотило; у 1746 році забитий киями уСамарі козак Сухий; у 1746 році повішені три козаки в Січі й один козак,Павло Щербина, у Самарскій паланці; у 1770 році страчений козак Зима вПротовчанській паланці; перші шість козаків страчені по розпорядженнюкошового Павла Козелецького, останній, сьомий, по визначенню кошового ПетраКалнишевського. Обов'язку кошового полягали в тому, що він затверджував обраних нараді всіх чинів, що випливали за ним, узаконював розподіл «по лясам» землі,косовиць, рибних ловель, звіриних відходів, розділяв військовий видобуток,військові доходи, царську платню, приймав нових облич у Січ, відпускавстарих козаків із Січі, видавав атестати заслуженим товаришам, посилавордера паланочній старшині, входив у дипломатичні відносини із сусіднімидержавами: Російським, Польським, Кримським, Турецьким і віддаленимНімецької, приймав королівські універсали, царські укази, гетьманськіордери. Офіційно кошовий титулувалося «Місце пане отаман кошовий»; «панекошовий», «Його вельможність пан кошовий отаман»; «Його благородіє панкошовий отаман»; неофіційно називався «батьком, пан-батьком, вельможнимдобродієм»; у знак свого достоїнства, при суспільних зборах, він тримав уруці металеву чи через брак металевої, в екстрених випадках, очеретянубулаву; у церкві мав особливе місце, боку чи стасидию, різьбленого дерева,пофарбовану зеленою фарбою; на час відсутності із Січі призначав собізаступника, що називався «намісником отамана» чи «наказним» отаманом,«кошовим товаришем»; останній міг бути іноді навіть під час перебуваннядійсного кошових у Січі. Але при усій своїй силі кошовий отаман, однак, не був необмеженимвладарем запорізького війська:, не маючи ні особливого приміщення, ніокремого столу, кошовий був у дійсності тільки старшим між рівними,«батьком» для всіх козаків, від того мав більше моральне, чим дисциплінарнеправо. Влада його обмежувалася звітом, часом і радою. Кожен кошовийщорічно, 1 січня, під час вибору військовий старшини, повинний був датизвіт у всіх своїх учинках і діях, відносно війська; при цьому, якщо під часзвіту за кошовим відкривався який-небудь злочин проти війська, яке-небудьнеправильне рішення суду, який-небудь незаконний учинок проти заповітнихпереказів запорізьких, те його навіть страчували смертю. Є звістка, що перший проводир козацький, Предслав Ландскоронський,був страчений за те, що мав намір привести козаків у строгу покору. У 1739 році був убитий козаками на кримській стороні Дніпра,навпроти острова Хортиці, кошовий отаман Яків Тукало. Потім кожен кошовий обирався тільки на один рік, після закінченняякого на місце його ставав інший; виключення робилися лише для дуже деяких,особливо видатних і популярних облич, які: Іван Сірко, Костянтин Гордієнко,Іван Малашевич і Петро Калнишевський, із яких перший був кошовим отаманомпротягом 15 років, а останній протягом 10 років; але й отут усе-таки кошовізалишалися у своїй посаді не на все життя, а щороку знову обиралися і зновузатверджувалися на загальній раді всіх козаків. Нарешті, кожен кошовий буву залежності від ради, тобто від ради усього «низового запорізькоготовариства» чи, говорячи московською і польською мовою, від «черні» і«простолюду» козацького: «Кошовий у них як безладно обирався не голосами, алементом і киданням шапок, на що обирається, те так само і позбавлявсясвоєї влади по примсі непостійної черні». Без загальної ради всього запорізького війська кошовий отаман нічогоне міг і нічого не смів почати: «У нас не єдиного пана кошового порада дописання аркушів буває, лягти усього війська нашого запорізьких одноголосна:що коли скажете в листу доклади, того, а не пан кошовий, а не писар бездозволу нашого переставляти самі собі неповинні».Кошовий не мав права навіть роздруковувати само особисто листів, щонадсилалися на його ім'я або в Січ. Від того коли в 1676 році приїхав уЗапоріжжя посланець гетьмана Самойловича, Карпо Надточий, і вручив листгетьмана кошовому Сірку в курені, те Сірко не прийняв цього листа наодинці,а велів винести його на раду і там вручити собі. Від того ж на всіх ордерахі листах, що посилалися куди-небудь від імені кошового із Січі, завждиробився підпис не одним кошовим, а з усієї старшиною і військом: «ЇїІмператорської Величності війська запорізького низового отаман кошового(ім'я) з військом, старшиною і товариством»; «Отаман кошового (ім'я) ізтовариством»; «Отаман кошового і товариство». У словесних відносинах з козаками кошовий звертався з ними ненаказово, а по-батьківськи чи товариськи, називаючи їх «дітками,братчиками, панами-молодцями, товаришами»; так, вислухавши який-небудьпапір на військовій раді, кошовий звертався з промовою до товариства: «А,що будемо робити, пани-молодці?» «Братія моя мила, атамани молодці, військозапорізьке низове, дніпровське, як старий, так і молодий». Якщо случалосявирішувати яка-небудь важлива військова справа, то кошовий отаман скликавусе товариство на загальні збори і, прийнявши важливий і разом шанобливийвид, входив з відкритою головою на визначене місце серед радної площі,ставав під військовий прапор, кланявся кілька разів зборам і, коштуючи вусі час ради, тримав до товариства мову, чи, засуджуючи який-небудь злочин,чи, смиренно просячи у війська якої-небудь у свою користь прихильності.Козаки слухали його з великою увагою, а потім голосно висловлювали укожного своя думка і, у випадку незгоди з кошовим, показували це своїмголосом і різними тілодвиженнями; у випадку ж знаходили вимогу кошовогонезгідним чи просто мало ґрунтовним, те зовсім не скорялися його волі іпозбавляли загальної поваги. Як на Україні гетьман, так у Запоріжжя кошовий отаман мав при«боці», особливо під час військових походів, кілька людей, від 30 до 50,слуг, що виконували обов'язки ад'ютантів при «власній» особі кошового; цебули так називані молодики, джури чи хлопці, слуги-товариші, що виконувалитаку ж роль при кошовому, яку виконували пажі при важливій особі якого-небудь лицаря. Під час війни 1769 року в стройових козацьких реєстрахпоказано кілька людей молодчиків «при пану кошовому»; утім, ці ж молодикиприслужували не тільки кошовому, але й іншим обличчям військовій старшиніпо двох чи по трьох при кожнім, більшею частиною хлопці чи в слуги січовихкозаків попадали молоді люди з поляків. Те що це були не прості слуги прикошовому й іншому старшинах, видно із самих обов'язків, на них щопокладалися: «молодики повинні були Богу добрі молитися, на коні реп'яхомсидіти, шаблею одбиваться, списом добрі бий і із рушниці зірко стріяти».Утім, слово «молодик» іноді означало в Січі і просто молода людина. Життя кошового отамана, як і інших старшин, анітрошки невідрізнялася від життя інших козаків: він перебував завжди в тім самомукурені, у якому складався і раніш до обрання свого на посаду кошового; стілі їжу мав у тім же курені, разом з козаками; навіть плаття одержував іззагального військового скарбу. Так було испокон століть і тільки під кінецьісторичного існування Запорожжя військова старшина стала обзаводитисявласними будинками в Січі і мати окремий стіл для себе, а в XVIII столітті,як свідчать очевидці, кошові отамани стали жити вже в особливих будинках,що вибудовувалися серед площі «міста»; там же стояли особливі будинки длявійськового судді і писаря. Головними джерелами доходу кошового отамана були: ділянка землі, щодавався йому військом при загальному розділі земних угідь між козаками,кожного нового року; царська платня —70 карбованців у рік; частина мита заперевози через ріки; частина мита з товарів, саме «кварта», тобто цебро відусякої «куфи» чи бочки привозимих у Січ горілки і білого вина, частинаборошна, крупи і кримських чи турецьких товарів —«по товарі від усякоїватаги»; судова вира, тобто плата за розковання злочинця від стовпа і«деякий малий презент» від усяких прохачів; частина військового видобуткувід усякої малої партії козаків, що відправлялися на які-небудь пошуки;випадкові приношення від шинкарів, брагарників, м'ясників і калачниківмедом, пивом, бузою (брагою), м'ясом і калачами. Крім усього цього, насвято Різдва Христова і святого Великодня кошової одержував так називаний«ралец», тобто подарунок, по двох чи по трьох пари лисиць і великихкалачів, від шинкарей, купців і мастеровых: вони збиралися трьома окремимипартіями, були з уклоном до кошового і підносили йому свої дарунки; за цекошовий повинено був пригощати їх, поки схотят, холодною горілкою і медом.У ці ж дні кошової напував і пригощав у себе в курені всю старшину,курінних отаманів і простих козаків. Нарешті, кошовому отаману йшли щедеякі з приблудних, пійманих на степах, коней: вони трималися протягомтрьох днів і, якщо після закінчення цього часу до них не відшукувавсяхазяїн, надходили у власність військовий старшини, а в тому числі, отже, ікошовому. Військовий суддя був другим обличчям після кошового отамана взапорізькому війську; як і кошовий отаман, він обирався на військовій радіз простого товариства. Суддя був охоронцем тих предковских звичаїв івіковічних порядків, на яких ґрунтувався весь лад козацького життя; у своїхрішеннях він керувався не писаним законом, як зовсім що не існували взапорізьких козаків, а чи переказами традиціями, повинне бути, занесеними зУкраїни в Запорожжя, що переходили з вуст у вуста й освяченими часомбагатьох століть. Обов'язком військового судді було судити виннихнезабаром, право і безстороннє; він розбирав карні і цивільні справи івимовляв суд над злочинцями, представляючи, однак, остаточний вирок судувирішувати кошовому отаману, військовій раді. Військовий суддя інодізаміняв особу кошового, під ім'ям «наказного кошового отамана», виконувавпосаду скарбника й артилерії начальника при військовому «скарбі й армате».Зовнішнім знаком влади військового судді була велика срібна печатка, що вінзобов'язаний був тримати при собі під час військових чи збор рад іприкладати до паперів, на яких ухвалювалося рішення всієї ради. Суддя, як ікошовий отаман, не мав ні особливого житла, ні окремого столу, а жив іхарчувався разом з козаками свого куреня. Головним доходом судді булоцарське жалування —70 карбованців у рік і частину мита за перевози черезріки; крім того, він одержував, як і кошовий, цебро чи горілки білого винавід кожної привозимої у Січ куфи, «по товарі» від усякої ватаги, одногоконя з приблудних коней, викуп за «відбите» злочинця від стовпа, «малийпрезент» від усякого прохача, частина видобутку від кожної партії, відомакількість меду, пива, бузи, м'яса і калачів від січових шинкарів,брагарників, м'ясників і калачників, нарешті, різдвяний і великодній ралец. Військовий писар, як і кошовий отаман і військовий суддя, вибиравсятовариством на загальній раді і завідував усіма письмовими справамизапорізького війська. Так, він розсилав накази по куренях, вів усі рахункиприходів і витрат, писав, іноді по нараді з ченцями, папера до різнихгосударів і вельмож від імені всього запорізького війська, приймав всіукази, ордери, аркуші і цидулі, що надсилалися від різних царствених,владних і простих облич у Січ, на ім'я кошового отамана і всього низовоговійська. У запорізьких козаків обов'язку військового писаря виконувало однеобличчя, але при ньому, як помічника, складався виборний військовийпідписарія і поверх того іноді кілька людей «канцелярських різного званняслужителів». Дійсної канцелярії, у виді особливої установи, для писаря вЗапорожжя не покладалося, і всі письмові справи відправлялися при«квартирі» (тобто курені) писаря. Обов'язок писаря вважалася в Запорожжянастільки важливої і відповідальний, що якби хто іншої, замість нього,насмілився писати від імені коша кому-небудь чи приймати листа, щонадсилаються на ім'я писаря, того без пощади страчували смертю. Значеннявійськового писаря в Запоріжжі було дуже велике: багато хто з військовихписарів впливали на настрій усього війська; багато хто тримали у своїхруках усі нитки політики і громадського життя свого часу; відтого рольвійськових запорізьких писарів порівнюють з роллю генерального секретарянавіть військового міністра в наш час. Вплив військових писарів тимсильніше було в Запорожжя, що більшість з них залишалося на своїх посадахпротягом багатьох літ беззмінно. Так, відомо, що протягом 41 року, від 1734по 1775 рік, у війську запорізькому перемінилося усього лише чотиричоловіки в званні військового писаря. Але при усім своєму дійсномузначенні, військовий писар, однак ніде і ні в чому не намагався показуватисвою силу; напроти того, він завжди тримав себе нижче свого положення.Відтого на всіх паперах, що виходили від військового писаря, ми ніде незустрічаємо його одноособового первісного підпису: звичайно писар,наприкінці кожного папера,— підписував відому формулу: «Отаман кошовий зівсім старшим і меншим низовим військом запорізького товариства»; далі, якщокошовий був грамотний, то він власноручно підписував своє прізвище; якщо жвін був неписьменний, то замість нього писав його прізвище писар, часто прицьому не позначаючи того, що він підписує «замість неписьменного» кошовогоі з його чи згоди наказу. На паперах, що виходили від імені запорізькоговійська, дуже рідко можна зустріти ім'я і прізвище писаря: «Писар військазапорізького низового Андрій Тарасенко», чи «Іван Гліба». Зовнішнім знакомдостоїнства військового писаря була в довгій срібній оправі чорнильниця —каламарь, від східного слова «калям» — очерет, при військових зборах, писарзатикав свій каламарь за пояс, а гусяче перо, звичайне знаходження в довгійтрубці того ж каламаря, витягав із трубки і закладав за праве вухо. Життя ізміст військового писаря у всім минулому схожі з життям і змістомвійськового судді, тобто він одержував 50 карбованців казенної платні і тіж приношення від бочок горілки, товарів, судової пені і т.п. Військовий есавул, так само, як кошовий отаман, суддя і писар,обирався общею радою з простих козаків низового товариства; обов'язкувійськового есавула були дуже складні: він спостерігав за порядком іблагочиненням між козаками в мирний час у Січі, у військове в таборі;стежив за виконанням судових вироків за рішенням кошового чи всієї ради, яку самій Січі, так і у віддалених паланках війська; робив наслідку з приводурізних суперечок і злочинів у середовищі сімейних козаків запорізькогопоспольства; заготовляв продовольство для війська на випадок війни, приймавхлібну і грошову платню і, за наказом кошового, розділяв його згіднийпосади кожного старшини; охороняв усіх запорізьких вільностей, щопроїжджали по степах; захищав інтереси війська на прикордонній лінії;посилався перед війська для розвідки про ворогів; стежив за ходом битви підчас бою; допомагав тій чи іншій стороні в жаркі хвилини бою. Оттого мибачимо, що в 1681 році військовий есавул, з декількома козаками, охоронявмосковських послів під час нічлігу їхній на ріці Базавлуке; у 1685 році, напрохання кизикерменского бея, він зганяв з Низу Дніпра по Січі Козаків, щозаймалися тут відведенням татарських коней і причинявших інші «шкоди»татарам; у 1765 році він посилався від Січі до Дніпра й Орели для охоронизапорізького кордону і козацьких зимовників від російської лінійноїкоманди; у 1757, 1758, 1760 роках есавул, з великими командами,переслідував у степу «харцизів» і гайдамака. Відтого ж зрозуміло, чомувійськового есавула різні мемуаристи й історики називають «поручиком»,правою рукою і правим оком кошового і порівнюють його посада з посадоюміністра поліції, генерал-ад'ютанта при фельдмаршалі. Зовнішнім знакомвлади запорізького військового осавула була дерев'яна тростина, на обохкінцях скована срібними кільцями, що він зобов'язаний був тримати під часвійськових збор. Життя і доходи військового осавула були такі ж, як івійськового писаря; але платні він одержував 40 карбованців у рік. Упомічники військовому осавулу вибирався військовий подъесаулий, а навипадок війни військової обозний, що відав артиллерією і військовимпродовольством і разділявший усі праці есавула. Усі чотири названі обличчя — кошовий, суддя, писар і осавул —складали запорізьку військову старшину, що відали військові,адміністративні, судові і навіть духовні справи всього запорізькогонизового війська; посадові обличчя, що випливали за ними, тільки допомагалиголовним і виконували їхню волю і накази. Не задовольняючи керуванням краюіз Січі, військова старший не раз відправлялася усередину козацькихвільностей по містах, селам і зимовникам, щоб на самих місцях зробити такечи інше розпорядження, згідно нестаткам і потребам населення: чи зрівнятиповинності, чи звільнити від податей, чи розділити угіддя, чи розібратисварки і покарати злочинців. Як відбувалися ці поїздки, видно з похіднихжурналів січового архіву, що збереглися до нашого часу. Посада курінних отаманів, називаних просто «отамання», числом 38, почислу куренів у Запорізькій Січі , як і інші, була виборна; у курінніобиралася людина розторопний, хоробрий, рішучий, іноді з колишньоївійськової старшини, а більшею частиною з простих козаків; вибір курінногоотамана відомого куреня складав частку справа тільки цього куреня івиключав утручання козаків іншого куреня. Курінні отамани насампередвиконували роль інтендантів у Січі; прямою їх обов'язком були доставкапровізії і дров для власного куреня і збереження грошей і майна козаків укурінній скарбниці; відтого в курінного отамана завжди знаходилися ключівід скарбниць, що у його відсутність ніхто не смів брати, якщо на те небуло дозволу від курінного. Курінні отамани піклувалися про козаків свогокуреня, як батьки про власних дітей і, у випадку яких-небудь провин з бокукозаків, винних карали тілесно, не просячи на те ні в кого дозволу.Улюблених курінних отаманів запорізькі козаки слухалися іноді більше, ніжкошового чи суддю, і тому часто через курінних отаманів кошовий отаман уважких і небезпечних чи питаннях випадках діяв і на настрій усього війська;у такий спосіб курінні отамани служили як би посередниками між значноюстаршиною і простим товариством, а іноді і знаряддям у руках кошового,особливо в тих випадках, коли яка-небудь справа вимагала негайного рішенняусього війська, а військо, у цілому складі, чи ухилялося дати своя швидкавідповідь, чи ж зовсім не було згідно на пропозицію кошового. Віддаючиповну данину поваги курінним отаманам, запорізькі козаки навряд чи вважалипосаду курінного необхідною умовою для одержання посади кошового;принаймні, історичних даних на те не мається; можна лише думати, що це булов більшості випадків, але не складало неодмінної умови. Крім прямихобов'язків, курінні отамани в числі 17 чоловік щорічно відправлялися ізСічі в столицю за одержанням царської грошової і хлібної платні; у воєннийчас вони завжди залишалися при своїх куренях «на господарстве», і замістьних йшли, наказні курінні отамани, що виступали завжди на чолі своїхкуренів і показували приклад хоробрості і безстрашності для простихкозаків; під час походу всякий курінь мав свою корогву, і козак, що носивцю корогву, називався хорунжим. Головним доходом курінних отаманів булацарська платня— по 27 карбованців на кожний, крім тих 17 отаманів, щощорічно відправлялися в столицю за платнею і за те понад визначені йому 27одержували по 18 карбованців на людину; крім того, курінні отаманиодержували від козаків, що їздили на видобутки «по ласці», що кожний захочедати; гроші ж, що вони збирали за крамниці і хати на базарах, щовіддавалися в наймання шинкарям і Крамарям, також збір від казанів ікурінних дубів, що віддавалися в наймання, чи човнів, вони звертали напотребі куренів, щоб вони ні в чому не бідували. Звання курінних отаманів,як можна думати, йде з тих пір, коли встановлене був розподіл усьоговійська на курені. Після військовий старшини і курінних отаманів випливали так називані«батьки» чи «старі», «сивоусі діди», «знатні радці», тобто колишнівійськові запорізькі старшини, чи свої посади, що залишили, по старостіроків і через хворобу, чи попуст ку їхній іншої після військової ради.Досвідченість, прославлена відвага, запекле молодіцтво в молоді роки —давали їм право на величезний моральний авторитет у середовищі запорізькоговійська. Це були «стовпи» усього низового війська, носії всіх йогопереказів і строгих виконавців козацьких звичаїв: вони протвережували івтихомирювали не знали ніякої вузди, при повній рівності товариства,молодих козаків; вони навіть часто йшли проти волі «власної» старшини, некрім самого пана кошового, коли бачили в чому-небудь порушення з його бокупредковічних порядків запорізької громади. На радній площі «сивоусі діди»займали місце негайно після військовий старшини; у нарадах по негайно послукурінних отаманів; під час війни управляли над окремими загонами і навітьіноді над самими полковниками; при відправленні «аркушів» від січовоготовариства приписувалися негайно після імені кошового отамана, а післясмерті користалися такою честю, що, при їхньому похованні, один раз палилиз гармат, «а з дрібної рушниці більш, ніж по іншим простим козакам». За війсковою старшиною випливали військові служителі — довбуш, пушкар,товмач, кантаржей, шафар, канцеляристи і шкільні отамани. Військовий довбуш, «добош», политаврщик, відав військовими литаврами,якими він призивали козаків на ради, загальні і частки, 1 січня кожногонового року, 1 жовтня, на Покрив пресвятої богородиці, у відомі дні чиберезня квітня, на свято Воскресіння Христова, нарешті у виді походів на чиворогів під час прийому важливих осіб до Січі. Крім цього прямогообов'язку, військовий довбуш іноді виконував обов'язки інших чинів,особливо поліцейських: так, він знімав із засуджених злочинців плаття іприковував їх до ганебного стовпа на площі, був присутній при виконаннісудових вироків, спонукував посполитих до якнайшвидшої сплати податей інегайному приїзду, у виді походів, із зимовників у Січ, нарешті, стягувавна користь війська мита і перевози через ріки. За виконання своїхобов'язків довбушу давався «особлива велика всякий рік плата», але, небільше трьох карбованців у рік. У допомогу військовому довбушу дававсявиборний піддовбуш. Військовий пушкар управляв усією війсковою запоріжскою артилерією,тобто пушками, мортирами, порохом, дробом, свинцем, ядрами і кулями; крімтого, він виконував посаду догляда




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Козаки, їхнє життя, побут та звичаї icon"Козаки, їхнє життя, побут та звичаї"
Спробуємо, призвавши на допомогу свідчення деяких авторитетних дослідників козацького побуту і народну поголоску, висвітити окремі,...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї icon"Звичаї І побут українського народу "
Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї icon«Соціалізація»
В ужитку соціологів цей термін включає в себе ці види діяльності, але не тільки їх. Культура має стосунок до стилю життя окремих...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї iconНароднi звичаї та обряди. Святий вечiр
Кожна нацiя, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох столiть I освяченi вiками. Звичаї народ це тi прикмети,...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї iconНароднi звичаї та обряди. Святий вечiр
Кожна нацiя, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох столiть i освяченi вiками. Звичаї народ це тi прикмети,...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї iconТема. Народні традиції здорового способу життя. Народні свята, звичаї, обряди та здоров’я
Людьми. Поглибити знання учнів про традиційні свята українців, звичаї. Обряди, народні ігри та забави. Пояснити їм, що ігри, веселощі,...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї iconЗвичаї та обряди українського народу спрямовані на охорону природи
Карпат, чи це лісові мешканці Полісся, чи це українці півдня. Одних кормив ліс, інших земля, третіх моря та ріки. Весь побут так...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї iconЗвичаї та обряди українського народу спрямовані на охорону природи
Карпат, чи це лісові мешканці Полісся, чи це українці півдня. Одних кормив ліс, інших земля, третіх моря та ріки. Весь побут так...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї iconЗвичаї І обряди
...
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї iconЗвичаї українського народу
...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы