Принятие христианства на Руси icon

Принятие христианства на Руси



НазваниеПринятие христианства на Руси
Дата конвертации16.07.2012
Размер129.07 Kb.
ТипРеферат
Принятие христианства на Руси


ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА НА РУСІ Р Е Ф Е Р А Т Національний технічний університет України (“КПІ”) З М І С ТВступ 3Глава 1. Що таке християнство та звідки воно прийшло до Русі. 3 1.1. Походження християнства 3 1.2. Християнство як релігія 3Глава 2. Історичні умови та підстави прийняття християнства 4 2.1. Становище Київської Русі 4 2.2. Правління князя Володимира 4Глава 3. Процес впровадження нової релігії на землях Київської Русі 4 3.1. Опір язичників 5Глава 4. Історичні наслідки 8 Перелік використаних джерел 8 Вступ. Київська Русь… Якою гордістю сповнюється серце справжнього українця,коли чуєш ці два слова. Відразу ж перед нашим поглядом постає безмежнаруська земля. Це були часи, коли мешканці Русі постійно чекали нападів зпівдня, сходу, заходу та півночі. На мечах захисників не встигала просихатикров нападників, але в такі тяжкі часи народ продовжував жити: будувалисьнові величні храми, церкви, палаци тощо. І все було б гаразд, та булавідсутня єдина релігія. Глава 1. Що таке християнство та звідки воно прийшло до Русі. 1.1. Походження християнства. Християнство (від грецького слова chrimos - “месія”) виникло вПалестині в I ст. н.е. Його спорідненість з іудаїзмом виявляється в тому,що перша частина Біблії, Старий завіт, - священна книга як іудеїв, так іхристиян (Друга частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнамиі є для них найголовнішою). Про безсумнівну близькість початковогохристиянства іудейській спільноті есенів свідчать також знайдені в 1947 р.суфії в районі Мертвого моря. Відносно швидке поширення християнства вмалоазіатських провінціях Римської імперії й у самому Римі було обумовленодеякими соціально-історичними чинниками. Криза античних порядків, щопочалася, породжувала загальну невпевненість у завтрашньому дні, почуттяапатії і безперспективності. Посилився антагонізм не тільки між рабами івільними, але і між римськими громадянами і підданими провінцій. Особливопомітний вплив на основи християнського віровчення зробили неоплатонізмФілона Олександрійського (біля 25 до н.е. - 50 н.е.) і моральне повчанняримського стоїка Сенеки ( близько 4 до н.е. - 65 н.е.). Починаючи з IV сторіччя християнська церква періодично збираєтак звані всесвітні собори. На цих соборах розроблялася і затверджуваласясистема віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила,визначалися засоби боротьби з єресями. Перший всесвітній собор,нікейський, який відбувся в 325 році, прийняв християнський символ віри -стисле перелік головних догматів, що складають основу віровчення. 1.2. Християнство як релігія. Виникнення і поширення християнства прийшлося на період глибокої кризиантичної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Християнськеповчання приваблювало багатьох, що розчарувалися у римському суспільномуустрої.
Воно пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього порятунку:відхід від зіпсованого, гріховного світу у себе, усередину власноїособистості, грубим плотським задоволенням протиставляється суворийаскетизм, а пихатості і марнославству "сильних світу цього" - свідомасмиренність і покірність, що будуть винагородженні після настання ЦарстваБожого на землі. Проте вже перші християнські общини привчали своїх членів думати нетільки про себе, але і про долю усього світу, молитися не тільки про свій,але і про загальний порятунок. Вже тоді виявився властивий християнствууніверсалізм: общини, розкидані по величезному просторі Римської імперії,відчували проте свою єдність. Членами общин ставали люди різнихнаціональностей. Новозавітна теза "немає ні еліна, ні іудея" проголосиларівність перед Богом усіх віруючих і обумовила подальший розвитокхристиянства як світової релігії, що не знає національних і мовних меж. Глава 2. Історичні умови та підстави прийняття християнства. 2.1. Становище Київської Русі та стосунки з сусідами. У X-ому сторіччі продовжувалося поступове формування руськоїдержавності. З одного боку необхідно було вирішувати питання, пов'язані зрозширенням впливу київських князів "усередині" Русі, приводячи допокірності ще розрізнені слов'янські племена, з іншого боку перманентназовнішня загроза потребувала великої напруги ще зовсім молодої феодальноїдержави. У цьому зв'язку вся діяльність Великого Князя Святослава (батькаВолодимира) стосовно Русі не була неуважністю до її інтересів, абонеусвідомленим прагненням знехтувати нею (як про це говориться в деякихмісцях літопису). Навпаки - усе було розраховано на вирішення великихдержавних завдань. Найважливіше з них, що полягало у забезпеченні безпекиз боку Хазарського каганату, було вирішено цілком успішно (останнійперестав існувати після волзсько-хазарського походу). Друге завдання -створення мирного торгового плацдарму на західному узбережжі Російського(Чорного) моря (у співдружності з Болгарією) - виконано не було, тому щотут Русі протистояли дві значні сили: Візантія і печеніги. Боротьба з печенігами стала в X сторіччі нагальною потребою Русі. Увесь родючий лісостеп, рясно покритий руськими селами і містами, бувзвернений до степів, був відкритий раптовим набігам кочівників. Кожний набіг призводив до спалення сіл, знищенню полів, забираннянаселення в рабство. Тому оборона від печенігів була не тільки державною,але і загальнонародною справою, зрозумілою і близькою усім прошаркамсуспільства. І природно, що князь, який зумів очолити цю оборону, повиннийбув стати народним героєм, дії якого оспівувались у билинах. Таким княземвиявився побічний син Святослава - Володимир. 2.2. Правління князя Володимира. У м. Любечі, що охороняв підступи до Київської землі з півночі, жив уX сторіччі Малко Любечанін. Дочка його, Малуша, була ключницею княгиніОльги (матері Святослава), а син, Добриня, напевно, служив князю. МалушаЛюбечанка стала однієї з наложниць Святослава, і у неї народився синВолодимир. Вихователем при ньому і став його дядько Добриня. У 970 роціВолодимир став князем у Новгороді. Після загибелі Святослава почаласясуперечка, підігріта боярським оточенням. В результаті Олег був убитий, аВолодимир, втік з Новгорода і, три роки пробувши за морем, привів із собоюнайману варязьку дружину з якою у 980 р. рушив на Київ. Ставши Великим князем, Володимир значно розширив і зміцнив Русь якдержаву всіх східних слов'ян. За його князювання відбувається остаточнепідкорення руському князю племен, що жили на схід від великого водногошляху. Володимир провів першу релігійну, адміністративну і військовуреформи. Взагалі під час правління Володимира відбулося значне піднесенняКиївської Русі. Глава 3. Процес впровадження нової релігії на землях Київської Русі. Як уже говорилося вище, ставши князем у Києві, Володимир зробивпоганську реформу, намагаючись підняти древні народні вірування до рівнядержавної релігії. Але спроба перетворення язичництва в державну релігію зкультом Перуна на чолі не задовольнили Володимира, хоча кияни охочепідтримували навіть крайні прояви кривавого культу войовничого бога. УКиєві християнство були відомо вже давно та його основні догми, які добрепристосовані до потреб феодальної держави. Перші відомості прохристиянство надходять десь у 860-870 рр., а у середині X сторіччя ужевідчувається поступове утвердження християнства в державній системі. Якщопри заключенні договору з греками у 911 р. руські посли клянуться тількипоганським Перуном, то договір 944 року скріплюється клятвою як Перунові,так і християнському богу. У 988 році Володимир хрестився сам, хрестив своїх дітей, бояр іпід страхом покарання змусив хреститись киян і все населення узагалі. УНовгороді Добриня хрестив новгородців. Капища древніх богів булизруйновані. На їхньому місці, як правило, будували церкви. Ідолів нещаднознищували. Разом із Володимиром у Київ прибув митрополит із єпископами таАнастасом-Корсуняниним, що допоміг Володимирові при облозі й узятті Корсуня(Херсонеса), супроводжувані дядьком Володимира Добринею. Вони ходили напівніч хрестити народ. З Новгорода вони направилися у Ростов, де іскінчилася діяльність першого митрополита Михайла (він помер у 991 році).Новий митрополит, призначений Константинополем - Леон, за допомогоюпоставленого ним у Новгороді єпископа Іоакима Корсунянина, остаточнорозтрощив там язичництво. У результаті християнство при Володимирові булопоширено переважно у вузькій смузі, що прилягала до великого водного шляхуз Новгорода у Київ. 3.1. Опір язичників. Основна частина населення Русі чинила активний або пасивний опірновій релігії. Саме загальне неприйняття її в умовах нехай навітьобмеженого народовладдя зірвало плани київської знаті і перетвориловведення християнства у тривалий процес. У більшості відкрито повсталихпроти насадження християнства міст виступила помісна світська і старадуховна еліта. Так, відомо про повстання князя Могути, що тривало з 988 по 1008 р.Багаторічна боротьба Могути завершилася його полоненням, а потімпомилуванням із подальшим висланням у монастир. Повсталі повсюдноруйнували храми, убивали священників і місіонерів. Повстання в різнихрегіонах були схожі за своїм характером з повстаннями у Суздалі, Києві,Новгороді, у них злилися воєдино антихристиянські й антифеодальні мотиви. Необхідно звернути увагу на два моменти. Перший полягає в тому, щоповстання відбувалися в основному в неслав’янских землях, де до зазначенихмотивів приєдналася і боротьба за самостійність. Саме з цього часу на Русіпочали проявлятися одночасно три процеси: християнізація, феодалізація іколонізація сусідніх земель. Для другого моменту характерний надзвичайнийзбіг дат повстань із смертю князів або з їхньою відсутністю, викликаноюфеодальними чварами, тобто в періоди відносного безвладдя. Причини повстань у XI в. уже глибші. Їхній початок, як правило,пов'язаний з погіршенням економічного положення народних мас, періодичнимневрожаєм і багаторічним голодом. Тим часом, центральний київський уряд, незвертаючи уваги на труднощі північно-східних земель, продовжував побори знаселення. Положення ускладнювалося міжуусобними війнами, щосупроводжувались здирствами. У цей важкий час провісниками народного гнівувиступили волхви. В міру зміцнення християнства вони втрачали свої права, аводночас і джерела існування, знаходивши собі нові заняття, частіше відусього - лікування. Щоб знищити цю соціальну групу - своїх ідейнихворогів, церковники звинуватили їх у "чаклунстві", у застосуванні шкідливої"землі", настроювали проти них віруючих і державу. Без суду і слідства булизнищені і блазні, що досаджали церкві лише гумором, іграми та піснями.Повстання 1024 р. у Суздалі відбувалося під час війни між київським ітмутараканьським князями, у результаті якої в місті була ослаблена київськавлада. На чолі повстання також стояли волхви. Не "смерди" а волхвиобрали вдалий час для повстання. Ця соціальна група була і матеріальнозацікавленою стороною у збереженні старої релігії. Відстоюючи старовину,вони боролися і за свої економічні інтереси. Але варто звернути увагу нате, що призов служителів культу старої національной релігії бувпідтриманий усім народом. Це говорить про вкрай незначний вплив православ'яна городян. Літопис повідомляє: "Услихав про волхвів, Ярослав прийшов уСуздаль; захопивши волхвів, одних відправив у вигнання, а інших страчував". Кривава розправа над повсталими була звичайним явищем, і літописець невважав потрібним говорити про неї. Повстання 1071 р. у Ростовській землі і Новгороді було викликано тимиж причинами. Більшість народу йшло за волхвами, а не за духівництвом, щозахищало інтереси знаті. Обидва повстання мали глибокі соціальні причини,носили антифеодальний і антицерковний характер. Безумовно, що соціальноюосновою цієї боротьби стали класові протиріччя, але вони завдавали удари попроцесу християнізації, стримували її хід, змушували церквупристосовуватися. Боротьба проти православної ідеології неодноразовоприймала форму єресей. Всі дослідники, у тому числі і церковні, бачатьпричину їхньої появи в моральному розкладанні духівництва. Особливовиділяється серед них стригольничество. Стригольник (цирульник) Карпо ійого соратники пропонували ліквідувати чернецтво, церковну ієрархію,відмовитися від треб і таїнств, заперечували догми про відродження мертвих,про потойбічний світ. Підтримка цих поглядів народними масамипідтверджувала їхнє негативне відношення до Руської православної церквинавіть через три сторіччя після введення християнства. Перші спроби насадження християнства в Північно-західній Русінаштовхнулися на опір народних мас і бояр, що групувалися навколо місцевихкнязів. Церковні історики вважають, що перші християнські храми тутвиникнули вже в 988 р. Рогнеда, спочатку насильно завойована Володимиром, апотім покинута ним же після його шлюбу з Ганною, погодилася негайноприйняти християнство і була відправлена у спеціально побудовані для неї вм. Ізяславлі монастир і церкву. Після вибору Володимиром нової дружинивона викликнула: "Прошу, уневести мене своєму Христу і я прийму святий,ангельський, іночеський образ". У Північно-західному краї не було ні тієїверховної знаті, яка була в Києві, ні таких розвинутих міжнароднихзв'язків, що створювали передумови до проникнення християнства. Місцевазнать ще не відчувала настійної потреби у класовій релігійній ідеології ісправлялася з народними масами старими методами. Водночас вона, і не безпідстав, припускала, що введення християнства спричинить за собою втратусамостійності. Тому спроби тиску згори неминуче викликали опір не тількинизів, але і місцевої знаті, чиї інтереси не міг не враховувативеликокнязівський посланник, якщо він думав залишатися на чолі князівства.Усі старші від Володимира князі у 988-990 р. вже знаходилися на чолікнязівств, тому під час водохрещення їх не було в Києві. Князі,представляючи інтереси своїх земель, не могли вже бездумно й автоматичноповторити крок київського князя, який проігнорував думку дружинників ізнаті, що насторожено сприймали будь-який захід Києва. Володіючи найбільшимкнязівством Київської Русі, полоцький князь Ізяслав (988-1001 рр.) майжеповністю не рахувався з Києвом, вів самостійну торгівлю з прибалтійськиминародами і Німеччиною. Після його смерті, причини якої невідомі, ставкняжити Брячислав. Це відбулося всупереч укоріненому правилу, по якомуВолодимир посилав на князівство у таких випадках молодших синів. Брячиславне тільки не підкорився Києву, але і почав боротьбу з ним за Новгород ізрештою захопив його і зруйнував (1021 р.). На користь того, що процесхристиянізації не починався ні при Ізяславі, ні при Брячеславі, свідчитьповна відсутність союзницьких зв'язків із Києвом і відсутність будь-якихсвідоцтв про будівництво тут церков. Князь Туровський Святополк (988-1019 рр.) мав особливі рахунки до Володимира і, певне, давно мріяв, які інші князі, відокремитися від Києва. У цьому запевняв, викладаючи подіїтих років, відомий діяч церкви Кирило Туровский. Він спеціальнопідкреслював, що Святополк "задумав повстати проти батька", але маламісце також і спроба Святополка обрати іншу віру. Про це свідчить і те, що він подружився з печенігами, знаходячись уних заручником (1008р.), і його шлюб із дочкою Болеслава (1013 р.), і те,що з дружиною на Русь прибув єпископ Рейнберн, що хотів разом ізСвятополком увести тут католицизм. Володимир, обурений позицієюСвятополка стосовно християнства, викликав його у Київ і разом іздружиною і духівником посадив у в'язницю, але польський князь Болеславрушив на Київ, звільнив зятя і лишив у Києві Святополка і Володимира. Існує думка, що Святополк був регентом старезного князя Володимира. Цецілком можливо, інакше незрозумілі умови його перебування в Києві післязвільнення. Після смерті Володимира, як повідомляє літопис, "Святополксів у Києві... і скликав киян і став давати їм подарунки. Вони ж брали,але серце їх не лежало до нього, тому що брати (дружинники) їх були зБорисом". Під час правління Святополка - із 1015 по 1019 р. християнстворозвивалося на Русі зовсім слабко, у літописах так само немає нагадуваньпро будівництво християнських храмів. Це підтверджується також літописноюхарактеристикою Святополка, де він названий підступним змієм, окаянним,законопорушником, що не знає бога. Розбрат між спадкоємцями за право володіти київським троном почавсяще при житті Володимира. Більше від усіх претендував на трон Ярослав, алеСвятополк починає торувати дорогу до трону не з нього, а із самих далеких імолодих претендентів - Бориса, Гліба і Святослава. Боротьба за трондосліджувалася істориками без урахувань особистих мотивів учасниківміжусобної боротьби, а в контексті боротьби двох партій - прохристиянськоїі поганської. У "Сазі про Эймунда" викладається історія про те, щоякийсь князь Ярислейф найняв варяга Эймунда, який убив князя Бурислейфа.Історики вважають, що в сазі показаний Ярослав, який, бажаючи послабитиспілку Святополка з Борисом, убиває за допомогою варягів останнього. Уоснові подій 1015 р. лежать не особисті претензії синів Святослава, апричини політичного і ідеологічного характеру. На Святополка, як наязичника-варвара, були списані всі злочини Ярослава. Такі можливостіз'явилися відразу ж після поразки Святополка, що не знайшов підтримкипрохристиянскої київської знаті, і через майже повну відсутність свідківубивства Бориса і Гліба. Святополк, не без участі Ярослава, перетворився вкровожерного убивцю, окаянного супротивника християнства, що не знає бога. Події 1015 р. показали, що повернення до старої віри в Києві не моглобути. Проте і після смерті Святополка Турово-Писька земля на прийнялахристиянства. Її очолив Ярополк, син Ізяслава Полоцького, активногосупротивника київської політики. Його сини й онуки продовжували закладенуна початку сторіччя політику опору християнізації. Полоцький князьБрячислав Ізяславович не часто згадується в літописах, але про Всеслава(1044-1101 рр.), його сина, складені легенди. Критичного відношення доСвятополка і Всеслава історики не приховують. Всеслава завжди засуджують завзяття Новгорода (1067 р.), де він зруйнував та пограбував храм Софії,забрав приналежності культу і навіть дзвін. Швидше за все це був випадпроти християнства. Сини Ярослава, що, як і батько, були поборниками новоїрелігії, організували проти Всеслава спільний похід, захопили багато міст,перебили населення Мінська (1067р.). У битві на Немізі, як відзначається у"Повесте временных лет", Всеслав тримав "бій жорстокий і багато людейпало,... здолали Ізяслав, Святослав, Всеволод". Повіривши в клятвуЯрославовичів (хрестоцілування), він прийшов до них на переговори, дебув схоплений і відправлений у київську в'язницю. Це можна розглядати якклятвопорушення, бо хрестоцілування ще не забезпечувало моральноївідповідальності. Подальші події розгортались стрімко: на Русь напали половці.Ярославовичі не змогли організувати оборону Києва. Бачачи безпомічністькнязів, народ зажадав загального збройного опору. Проте Ізяслав відмовивсяозброїти народ і був скинутий. Повсталі міські низи, обурені бездіяльністюкнязів і християнськими порядками, знаходять собі ватажка у темниці.Всеслав був оголошений київським князем. Без сумніву, із темниці напрестол був посаджений супротивник правлячої партії. До заходів Всеславащодо захисту Русі прохристиянська організація ставилася вороже, протеформальна християнізація Русі продовжувалася. Та тільки до початку XXсторіччя майже всі народності нашої країни, що притримувалисядохристиянських (поганських) вірувань, були звернені - принаймніномінально - до російського православ'я. Глава 4. Історичні наслідки. Нова російська церква стала новим і багатим джерелом прибутків для їїдуховної матері - константинопольської церкви і новим знаряддямексплуатації народу в руках київських верхів. За ці матеріальні вигодиможна було заплатити пристосуванням християнської ідеології до язичництваслов'ян. Російська церква відігравала складну і багатогранну роль вісторії Русі. Безперечна її користь як організації, що допомагала молодійросійській державності в епоху бурхливого розвитку феодалізму. Незаперечнаі її роль у розвитку російської культури, у прилученні до культурнихбагатств Візантії, у поширенні просвітництва і створенні значнихлітературно-художніх цінностей. Героїчна епоха Володимира (княжив 980-1015 р.) була оспівана іцерковними літописцями і народом тому, що в головних своїх подіях політикакнязя об'єктивно збігалася з загальнонародними інтересами. Водохрещення Русі ввело її не тільки в родину християнськихслов'янських держав, але й взагалі у систему християнських країн Європи зїхніми культурними досягненнями. Російська культура і традиціїзбагатилися досягненнями країн Ближнього Сходу і, звісно, культурнимискарбами Візантії. Русь виграла від спілки з Візантією, але водночас Русіі надалі припадало чинити постійний опір політичним і церковним домаганнямВізантійської імперії, що намагалась підпорядкувати Русь своємуверховенству. Проте Володимир, хреститель Русі, вважав свою державуповноправною серед інших християнських народів світу, "яко ж увідеша вкраїни хрест'яньскі". Перелік використаних джерел: Б. А. Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества. О. Субтельний. Україна: Історія. Історія України. Під загальною редакцією В. Смолія. М. Грушевський. Ілюстрована історія України.




Похожие:

Принятие христианства на Руси iconЛекция Государство Киевская Русь (ix-xш века) Вопросы: Принятие христианства на Руси
Изначально слабая централизация Руси, договорной характер отношений центра и уделов
Принятие христианства на Руси iconПринятие христианства на Руси

Принятие христианства на Руси iconПринятие Христианства на Руси

Принятие христианства на Руси iconПринятие христианства на Руси

Принятие христианства на Руси iconПринятие христианства на Руси

Принятие христианства на Руси iconПринятие христианства на Руси (988г.)

Принятие христианства на Руси iconПринятие христианства на Руси и его историческое значение

Принятие христианства на Руси iconПринятие Христианства на Руси
Руси, приводя к покорности еще разрозненные славянские племена, с другой стороны перманентная внешняя угроза требовала большого напряжения...
Принятие христианства на Руси iconДокументы
1. /Принятие христианства на Руси и его историческое значение.doc
Принятие христианства на Руси iconПо истории древняя Русь IX xiii вв
Основные этапы становления государственности. Особенности социально-экономического и политического развития Киевской Руси. Внутренняя...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы