Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка icon

Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка



НазваниеРозміщення продуктивних сил І регіональна економіка
Дата конвертации15.07.2012
Размер207,58 Kb.
ТипРеферат
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка


Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет Інститут довузівської підготовки та післядипломної освіти факультет перепідготовки спеціалістів Реферат з дисципліни “Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” на тему “Вплив держави на розміщення продуктивних сил”. Виконав: слухач гр. ФІС-03/В Мельник Дмитро Валерійович. Перевірив: доцент Джур Ольга Євгеніївна. Дніпропетровськ 2004 ЗмістЗміст......................................................................................................................21. Регіональна економічна політика, її сутність тазавдання..........................32. Механізм реалізації регіональної економічної політикидержави.............93. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів........114. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвиткурегіону................................................................................................................16Список використаноїлітератури.....................................................................221. Регіональна економічна політика, її сутність та завдання. Вплив державина розміщення продуктивних сил (РПС) в країні здійснюється за допомогоюекономічної регіональної політики. Отже для розгляду впливу держави на РПСнеобхідно розглянути регіональну економічну політику. До складу України входять 24 області, АР Крим, два містареспубліканського підпорядкування: Київ та Севастополь. Всього в державііснує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні територіїУкраїни мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку,так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Нині вУкраїні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях.Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів дозначних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави,нагромадження економічних та соціальних проблем. З таких проблем треба передовсім назвати недосконалість галузевоїструктури більшості регіональних господарських комплексів, їх низькуекономічну ефективність; значні відмінності між регіонами в рівняхсоціально-економічного розвитку та істотне відставання деяких регіонів відчинних нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури(особливо це стосується сільської місцевості); нераціональне використаннямісцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля вбагатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл;незадовільну реалізацію можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграціїУкраїни, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залученнядо країни іноземних інвестицій та ін. Для розв'язання цих проблем постає необхідність створити умови дляоптимальної економічної самостійності регіонів, вжити організаційні,правові та економічні заходи для забезпечення ефективного державногорегулювання процесів регіонального розвитку країни та координаціїміжрегіональних зв'язків, тобто опрацювати засади продуманої державноїрегіональної політики (ДРЕП). Розглядаючи регіональну політику держави з погляду розподілу влади міжцентром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональнаекономічна політика – це сукупність організаційно-правових та економічнихзаходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країнивідповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються1 на стимулювання ефективного розвиткупродуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створеннянормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпекита вдосконалення територіальної організації суспільства. Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюєтьсядержавне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктіввизначається адміністративно-територіальним устроєм та економічнимрайонуванням України. Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органимісцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язуютьпроблеми соціально-економічного розвитку регіонів. Як складова частиназагальної соціально-економічної політики України ДРЕП включає структурнуперебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій україні, способи здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямкиземельної реформи, розвитку підприємництва тощо. Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнюванняіснуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвиткуокремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримкувнутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.Отже, предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так іпрактична діяльність держави в регіонах. Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію ітактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самихрегіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіониможуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються здержавними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути суперечливими: відеалі вони повинні становити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи однаодну. Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніхресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва,розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін. Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівнювання умовдіяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умовдля їх ефективного функціонування. Державне управління розвитком регіону ґрунтується на певних засаднихпринципах. Найважливішим з них є розподіл влади між центром і регіонами,інші принципи випливають із поточних проблем розвитку держави. ДРЕП перехідного періоду ґрунтується на таких принципах: • правове забезпечення дальшого посилення економічної самостійностірегіонів чітким розмежуванням повноважень між центральними і місцевимиорганами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування тапредставницькими органами; • дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічноїєдності розвитку продуктивних сил регіонів і завдань соціально-економічногорозвитку країни; • урахування вимог екологічної безпеки під час реформування структуригосподарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств. Відповідно до різноманітності процесів, що відбуваються в регіонах,виокремлюють і певні складові частини ДРЕП: економічну, соціальну,екологічну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську,демографічну та зовнішньоекономічну. Для кожної з них держава встановлюєцілі, завдання, пріоритети в регіональному аспекті, тобто визначає права,сфери, ресурси та методи роботи регіонів, здійснює певні дії щодо них тадоручає їм виконання окремих завдань. Розглянемо детальніше складові частини ДРЕП. 1. Економічна політика. Сутність економічної політики полягає взабезпеченні регіонам можливостей для самостійного розвитку на умовахсамофінансування та самозабезпечення. До складу економічної політикивходять бюджетна та податкова політика; планування, прогнозування тапрограмування розвитку регіону; використання природних ресурсів і власностірегіону (інвестиційна політика); розміщення продуктивних сил; політикарозвитку регіональних комплексів (АПК; транспортний, будівельний);контрольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення. 2. Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпеченнязростання рівня добробуту населення; соціальний захист; забезпеченнягромадянам рівних прав і можливостей щодо вибору місця проживання тапрацевлаштування. Ефективність соціальної політики дуже залежить відекономічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, щоспрямовується на споживання. Головним завданням соціальної політики єзабезпечення соціального захисту різних верств населення регіонів, якийздійснюють органи регіонального та місцевого управління в межах своїхможливостей. Це може бути фінансова підтримка, працевлаштування, продажтоварів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговуванняінвалідів тощо. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпеченнягромадянам прожиткового мінімуму. 3. Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визначенняпріоритетів щодо вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційноїдіяльності в регіоні і базується на попередньому вивченні та аналізінауково-технічного комплексу регіону. 4. Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення взв'язку з неприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гостроює ця проблема в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій,Харківській та Київській областях. Головною метою екологічної політики єоздоровлення довкілля. 5. Демографічна політика. Вона спрямовується на гальмуваннядепопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний станкраїни та її регіонів є важливим фактором соціально-економічного розвитку. 6. Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний розвитоксуспільства, його моральний і фізичний стан. До складу гуманітарноїполітики входить державна підтримка навчальних закладів, лікарень,поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальноївласності. Особливістю гуманітарної політики є її чітка регіональнаспрямованість. 7. Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних,політичних, економічних і соціальних прав громадян незалежно віднаціональності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України,що пов'язані з процесами переселення татар, німців в райони їхньогоісторичного проживання. 8. Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ дляактивізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залученняіноземних інвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів,що потребують прискореного розвитку. 9. Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиноїсистеми регіонального управління, що відповідає завданням регіональногорозвитку. Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. ПрезидентУкраїни спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язаннянайважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видаєнормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при ПрезидентіУкраїни. Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державніпрограми соціально-економічного розвитку регіонів, і забезпечує їхвиконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів,нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивнихсил. Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади забезпечуютьзбалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій,розробляють і організовують виконання програм, бюджетів регіонів,реалізують рішення Президента України, Кабінету Міністрів України щодоструктурної перебудови економіки, роздержавлення і приватизації майна,земельної реформи, соціального захисту населення та ін. Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконуютьпрограми та бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць.Вони розпоряджаються комунальною власністю, запроваджують передбаченізаконодавством місцеві податки і збори, забезпечують раціональневикористання природних і трудових ресурсів. Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і контролюють йоговиконання, схвалюють програми соціально-економічного розвитку відповіднихадміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження,установлені законом. 2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави.Важливим практичним інструментом реалізації ДРЕП є чіткий: законодавчийрозподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази міжрізними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим. Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечуєактивізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи новівиробничі відносини і впливаючи на поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу; створює умови для посиленняспеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузейекономіки, залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішимиумовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на ліквідаціюлокальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльностінаселення на території країни. Основними складовими елементами механізму державного регулювання є: • законодавчо-нормативна база; • бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективнапідтримка окремих регіонів з боку держави; • реалізація державних регіональних програм, а також індикативнихпрогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповіднихадміністративно-територіальних утворень; • створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певнихрегіонах; • розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва. Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реалізації тазміцнення відносин «центр-регіони», впливає на розвиток ринкових відносинна місцях та визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіонах. До неї належать: Закони України «Промісцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»(1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994р.); «Про столицюУкраїни – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетну систему України» (1995р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (1993р.) та інші нормативно-правові акти. Законодавчі акти визначають права і обов'язки регіонів у бюджетній іподатковій політиці України, їх повноваження в управлінні майном, щоперебуває у загальнодержавній власності, їх участь у реалізаціїзагальнодержавних та регіональних програм. Нормативні акти регулюють порядок створення та використаннярегіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримкинаселення. Для повнішого врахування інтересів регіонів за допомогоюнормативних актів вносяться уточнення та доповнення до деяких законодавчо-нормативних актів. Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними ймісцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку. Державаспрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніхвласних доходів. Податкова система на центральному й місцевому рівнях базується назаконодавчо встановлених стабільних ставках (нормах) податкових надходженьдо державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих органів владищодо запровадження місцевих податків і зборів. З метою посиленнясоціального захисту населення мають застосовуватися регіональні системимінімальних соціальних стандартів. Використання прямого державного інвестування, надання субсидій,створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземногота вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування й оподаткування,преференції та використання позабюджетних коштів посилюють вплив держави наекономіку регіонів. Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво,роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості,агропромислового та військово-промислового комплексів, будівництво важливихприродоохоронних об'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які маютьзагальнодержавне значення. Також державою фінансуються витрати наприскорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли бякнайшвидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і зростанняобсягів виробництва товарів народного споживання. Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурноїперебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показникирозвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також допомоганадається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу танадлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складнимиприродно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб державаздійснює загальнонаціональні програми для розв'язання найважливішихрегіональних проблем, а саме: • забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; • фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональнихоб'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я; • надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метоюприскорення реформування економіки. Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулюваннярозвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні,галузеві та державні інтереси. 3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. Урамках ДРЕП у процесі децентралізації управління, роздержавлення таприватизації підприємств державне втручання в економічну діяльністьрегіонів постійно звужується, а роль територій у проведенні економічнихреформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальноїінфраструктури, розвитку підприємництва, заснованого на комунальнійвласності, постійно зростає. Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державноївиконавчої влади у сфері організації економічної безпеки держави, зміцненняфінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетноїдисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавноїструктурно-промислової, науково-технічної політики та іншихзагальнодержавних пріоритетів та програм. Об'єктами державного регулювання стають природно-економічні регіони зпідприємствами всіх форм власності, що знаходяться на цій території. Механізм державного регулювання економікою регіону показано на рис. 1. Державне регулювання регіонального розвитку складається задміністративно-правового, економічного та специфічно-територіальногорегулювання. Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональнихпрограм на середньо- та короткостроковий періоди (до 5 років). Програмиспрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізаціїекономіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Длязабезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитивнихзмін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так званіструктурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років).Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвиткуУкраїни (на 10-15 років). Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторіврозміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічнихрегуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевихподатків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квотита ліцензії, дотації та субвенції, державні закупівлі.|Суб’єкти управління ||Верховна Рада |Президент |Кабінет Міністрів|Держадміністрації||Державна регіональна ||економічна політика ||Інструменти регулювання ||Система |Законодавча база |Фінансова |Грошово-кредитна ||прогнозів, | |(податкова) |система ||програм, планів | |система | ||Приватизація |Інвестиції |Державні |Інновації ||державної | |закупівлі | ||власності | | | ||Об’єкт управління ||(економіка регіону) ||Підприємства, |Комунально-побутове |Зовнішньоекономічні ||організації, установи |господарство |зв’язки ||всіх форм власності. | | |Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспрямований,стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг ідотацій. Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методидержавного регулювання розвитку регіонів, через проведення типологізаціїрегіонів на макро- і мікрорівні. Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічнеположення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівеньекономічного й соціального розвитку; структурагосподарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури;рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Після основного розподілу регіонів за типами можна додатково виділитирегіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічнимкліматом тощо. Для врахування природних, економічних, соціально-демографічних таісторично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональнихкомплексів для регулювання основних територіальних пропорцій і визначеннястратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якогопокладено вісім економічних регіонів:1. Донецький (Донецька, Луганська обл.);2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);4. Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);7. Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м.Севастополь);8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецькаобл.). З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничогопотенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни длякожного з економічних регіонів ДРЕП визначає головні перспективні напрямкирозвитку господарських комплексів регіонів. Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано: • структурну перебудову народногосподарського комплексу череззбалансування розвитку основних галузей спеціалізації (вугільна,металургійна та хімічна промисловість) з потребами України,запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходнихвиробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволеннямпотреб населення; • удосконалення структури металургійного комплексу, скороченнявиробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшеннявиробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної тапереробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників; • удосконалення структури машинобудівного комплексу, зокремаперепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складноїцивільної продукції та товарів народного споживання; • поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окремихвиробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійсненням комплексуприродоохоронних заходів; • інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрематваринництва м'ясо-молочного напрямку; • забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом диверсифікаціївиробництва та створення нових робочих місць. Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах табезпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районніта міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України,Указів Президента, постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів, рішеньвідповідних представницьких органів регіонального самоврядування. Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Міністрів,міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесіреалізації законів та інших правових актів. Регіональні державні адміністрації мають широкі повноваження в галузісоціально-економічного розвитку; в галузі бюджету та фінансів; управліннямайном, приватизації та підприємництва; в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування,транспорту та зв'язку; у галузі використання та охорони земель, природнихресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньоекономічнихвідносин. Для виконання функцій управління територією, реалізаціїзагальнодержавної та регіональної політики в складі місцевихдержадміністрацій існують відповідні економічні служби – комітети(департаменти), управління економіки. Функції цих служб досить широкі йвиходять за межі лише прогнозно-планової роботи. Основними завданнями управлінь економіки місцевих державнихадміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексногосоціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічнихреформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного танаукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансовихресурсів; здійснення методичного керівництва економічною роботою в регіоні. Управління економіки виконують також певні функції щодо використання йохорони земель, природних ресурсів, навколишнього середовища, в галузіобслуговування населення, міжнародних та зовнішньоекономічних зв'язків. 4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвиткурегіону. Складовим елементом ДРЕП є державна регіональна фінансова політика(ДРФП), тобто сукупність державних фінансових заходів для розв'язанняфінансових проблем регіонів. ДРФП передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропорцій розподілудоходів і видатків зведеного бюджету між Державним бюджетом і місцевимибюджетами відповідно до компетенції, функцій та обов'язків, які виконуютьцентральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевогосамоврядування. Основними інструментами забезпечення цієї політики є частказакріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетноїсистеми, місцеві податки і збори, нормативи відрахувань відзагальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також дотації, субсидіїта субвенції, що надаються місцевим бюджетам. Проведення ДРФП передбачає застосування відповідної системи бюджетногорегулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетноїсистеми (по вертикалі і по горизонталі) з урахуванням рівнів забезпеченнятериторій країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосуванняфінансових нормативів забезпеченості потреб населення. Важливим щодо цьогоє створення й використання загальнодержавних, регіональних і місцевихцільових фондів для вирівнювання доходів територій наданням відповіднихдотацій, субсидій і субвенцій. Усі заходи ДРФП спрямовано на зміцнення доходної бази депресивнихтериторій, адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості,розширення повноважень і відповідальності представницьких органів і органівмісцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами та напосилення державного контролю за їх раціональним використанням. Регіональні органи управління з метою виконання власних функцій та дляфінансування витрат з реалізації ДРЕП наділяються певними майновими ібюджетно-фінансовими правами. Ресурсним забезпеченням цих прав стають такзвані муніципальні фінанси. До складу муніципальних фінансів входять місцеві бюджети територіально-адміністративних одиниць і фінанси суб'єктів господарювання, щовикористовуються для задоволення територіальних потреб. За допомогою муніципальних фінансів держава активно проводитьсоціальну політику, здійснює фінансування освіти, охорони здоров'я,будівництво та утримання доріг, комунальне обслуговування. Також з їхдопомогою держава вирівнює соціальний і економічний розвиток регіонів, якіз різних причин відстали від інших регіонів країни. Для подоланнядепресивності регіонів розробляються спеціальні програми, кошти навиконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і за рахунокдержави. Бюджетні та майнові права, що надані адміністративно-територіальнимодиницям різного рівня, дають їм можливість розробляти, затверджувати йвиконувати свої бюджети, розпоряджатися підпорядкованими підприємствами йотримувати від них доходи. Через місцеві бюджети до населення доводяться кінцеві результативиробництва, розподіляються суспільні фонди споживання між окремимиверствами населення, фінансується розвиток галузей виробничої сферипередовсім місцевої та харчової промисловості, комунального господарства. Основними функціями місцевих бюджетів є: • формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевихорганів влади; • розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки; • контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств,організацій, установ, підвідомчих органам місцевого (регіонального)самоврядування. За своєю структурою місцеві бюджети складаються з дохідноїта видаткової частин. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючихджерел доходів. Термін «власні (закріплені) доходи» означає, що ці коштиналежать суб'єкту бюджетного права або повністю, або у твердо фіксованійчастці і надходять до місцевого бюджету, обминаючи бюджети вищого рівня. Основу власних доходів становлять місцеві податки і збори,відрахування від державних податків. У такий спосіб здійснюється бюджетнерегулювання, тобто система відрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метоюузгодження доходів з витратами. Саме в балансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державнерегулювання місцевих бюджетів. Регулюючі доходи охоплюють всю сукупність грошових коштів, щопередаються з державного бюджету на місця: проценти відрахувань віддержавних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з держбюджету (абовищих бюджетів) за взаєморозрахунками (рис. 2). Власні доходи місцевих бюджетів формуються за допомогою місцевихподатків і зборів. Усі чинні місцеві податки і збори можна класифікувати задвома ознаками: за механізмом дії та за ознакою податкової ініціативи. За механізмом дії виділяють ті податки, які встановлюються йвилучаються лише на даній території та дублюють загальнодержавні податки, іті, що є місцевими надбавками до загальнодержавних податків.За ознакою податкової ініціативи виокремлюють податки, запровадження якихсанкціонується центральною владою чи погоджується з нею, і ті, що їхустановлюють органи регіонального (місцевого) самоврядування самостійно. Чинна система державного регулювання місцевих бюджетів уможливлюєзабезпечення регіонів необхідними коштами для виконання ними завдань ДРЕПнезалежно від продуктивності місцевих джерел доходів, створює передумовидля вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів, стимулює місцеві органивлади до виконання планів мобілізації державних і місцевих податків.Недоліком цієї системи можна вважати елементи суб'єктивності у формуваннірегулюючих доходів, можливе необ'єктивне визначення нормативів відрахуваньдля різних регіонів. Хоч дотації та субвенції як джерела поповненнямісцевих бюджетів позбавлені стимулюючого впливу на пошуки додатковихджерел надходжень, але повністю скасувати їх поки що неможливо, бо це можепризвести до ускладнення фінансування регіональних програм. Видаткова частина місцевих бюджетів найбільш яскраво відображаєекономічні й соціальні процеси, що відбуваються в регіонах. Рис. 2. Регулюючі доходи місцевих бюджетів. Основну діяльність місцевих органів влади пов'язано з реалізацієюпланів економічного й соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понадтри чверті бюджетних витрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу.Витрати на соціальний захист становлять до сорока і більше процентів,постійно зростає частка дотацій з місцевого бюджету на утриманнякомунального господарства та транспорту. Статті доходів та видатківмісцевих бюджетів показано на рис 3. Як порівняти з розвинутимиєвропейськими країнами, то такий рівень витрат, пов'язаних із соціальнимзахистом населення, є високим. Бюджетна система України реформується способом її децентралізації, щоузгоджується з досвідом інших європейських держав. Кількість держав, щорозширюють бюджетно-податкові повноваження органів регіонального(місцевого) самоврядування, постійно зростає. Місцеві бюджети є автономними і не входять до складу бюджетів вищихрівнів. Загальна схема місцевих бюджетів|Доходи |Видатки ||І. Власні доходи |І. Фінансова підтримка галузей ||1 . Податки на майно |народного господарства ||2. Платежі за використання |1. Промисловість, будівництво ||природних ресурсів: у т.ч. |2. Сільське та рибне господарство ||земельний податок і орендна плата |3. Транспорт, дорожнє господарство ||за землю | ||3. Податки, збори та мито у т.ч. |4. Житлово-комунальне господарство ||місцеві податки та збори | ||4. Інші власні доходи | || |II. Соціально-культурні заходи ||II. Регулюючі доходи |1 . Освіта ||1 . Податок на прибуток |2. Культура і мистецтво ||2. Прибутковий податок з фізичних |3. Охорона здоров'я ||осіб |4. Соціальна політика ||3. Податок на додану вартість | ||4. Акцизи |III. Управління ||5. Дотації з державного й | ||регіонального |IV. Правоохоронна діяльність ||бюджетів | ||6. Субвенції з регіональних |V. Інше ||бюджетів | ||7. Кошти, отримані за | ||взаєморозрахунками з бюджетами | ||Усього |Усього |Рис. 3. Дохідні та видаткові статті місцевих бюджетів Список використаної літератури. 1. Гош О. Визначальний фактор відродження продуктивних сил України. // Економіка України. – К., 2003. - № 6. 2. // Сонько С.П. та інш. Ринок і регіоналістика: навч. Посібник. – К., 2000. 3. // Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – К., 2001. 4. // Розміщення продуктивних сил України: Підручник. – К., 2001. 5. // Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К., 2000. 6. // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2000, вип.. 12. 7. // Розміщення продуктивних сил: Підручник для студентів вузів. – К., 2000, 2-ге видання виправлене і доповнене.----------------------- Регулюючі доходи Відрахування від державних податків (податок на прибуток, ПДВ, акцизи, прибутковий податок). Дотації, субсидії Кошти, отримані за взаєморозрахунками




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconКонтрольна робота з курсу розміщення продуктивних сил
Використання природних багатств повністю залежить від рівня роз­витку продуктивних сил І, навпаки, наявність відповідних природних...
Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconЕкологічні проблеми розвитку І розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району

Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconЗміст Вступ
Природно-ресурсний потенціал І розміщення продуктивних сил Донецького економічного району
Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconФен-шуй – вчення про розміщення об’єктів у просторі Ми завершили вивчення теми «Теорії та концепції розміщення продуктивних сил І регіонального розвитку»
Згідно фен-шуй здоров’я, щастя та успіх людини багато в чому залежить від того, як облаштоване її житло та робоче місце. Фен-шуй...
Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconФен-шуй – вчення про розміщення об’єктів у просторі Ми завершили вивчення теми «Теорії та концепції розміщення продуктивних сил І регіонального розвитку»
Згідно фен-шуй здоров’я, щастя та успіх людини багато в чому залежить від того, як облаштоване її житло та робоче місце. Фен-шуй...
Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconРеферат з дисципліни Розміщення продуктивних сил
Хімічна промисловість України, її значення, галузева структура І сучасний етап розвитку.”
Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconПродуктивні сили І їх структура. Основні компоненти продуктивних сил
Предмети пра­ці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне спожи­ван­ня І використовуються як...
Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconПриродні передумови рпс
Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил І, навпаки, наявні природні умови й ресурси...
Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconВелика французька буржуазна революція
З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх основи. Тоді настає епоха соціальної революції”. Конфлікт між зростанням...
Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка iconВелика французька буржуазна революція (кінець xviiiст.)
З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх основи. Тоді настає епоха соціальної революції”. Конфлікт між зростанням...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы