«комп\

«комп'ютерної демократії»



Название«комп'ютерної демократії»
Дата конвертации12.07.2012
Размер113.74 Kb.
ТипРеферат
Основні теорії демократії. Теорія партисипаторної демократії. Теорія корпоративної демократії. Теорія «комп'ютерної демократії»


Основні теорії демократії. Теорія партисипаторної демократії. Теорія корпоративної демократії. Теорія «комп'ютерної демократії»


Пошуком кращого державного ладу займалися мислителі різ­них народів світу, які за два з половиною тисячоліття створили чимало теорій демократії. Кожна епоха, кожна держава вносили новизну та своєрідність у трактування демократії. І сьогодні спо­стерігається нове бачення змісту демократії.

Розглянемо стисло сучасні основні теорії демократії: проле­тарську (соціалістичну), плюралістичну, партисипаторну (демо­кратію участі), корпоративну, елітарну, комп'ютерну».

Пролетарська (соціалістична) теорія демократії

Пролетарська (соціалістична) теорія грунтувалася на марксист­ському класовому підході. Вона виникла в XIX ст. як антитеза буржуазній (ліберальній) демократії, яка на перший план вису­вала громадянську свободу, тобто повну незалежність особисто­го життя індивіда від політичної влади, від держави, покликаної лише гарантувати, забезпечувати свободу особи.

Відповідно до пролетарської теорії (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) демократія і свобода передбачаються лише для «трудя­щих мас», насамперед для пролетаріату. У центр уваги поставле­на політична свобода, а про громадянську й не йдеться. Про­голошувалася диктатура одного класу — пролетаріату відносно іншого — буржуазії, союз робітничого класу і селянства, спря­мований проти скинутих експлуататорських класів. Увага акце­нтувалася на керівній ролі робітничого класу. Пролетарська теорія ігнорувала загальногромадянський консенсус і розвивала класо­ву конфронтацію.


Повне відкидання приватної власності, а відтак, усякої авто­номії особи, підміна народу робітничим класом у пролетарській теорії була розвинута в програмних документах КПРС. У них акцентувалася увага на головній ролі комуністичної партії як авангарду робітничого класу, який керує процесом переходу до повної демократії — комуністичного самоврядування. Відкидав­ся фундаментальний принцип поділу влади, без якого неможли­ве народовладдя. Був відкинутий принцип економічного, ідео­логічного і політичного плюралізму.«Марксистсько-ленінська» партія розглядалася як державна структура, а не як громадська організація. У дійсності рекламоване «соціалістичне народовлад­дя» допускало демократію лише у вузьких рамках, які визнача­лися вищим партійно-державним управлінням, котре зосереджує у своїх руках усю реальну владу.

Теорія «плюралістичної демократії»

Теорія «плюралістичної демократії» була найвпливовішою у 60-70 роках XX ст. (Р. Аллен, Р. Даль, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Д. Рисмен), хоча термін «плюралізм» введено у політичний обіг у 1915 p. англійським соціалістом Г. Ласкі. Відповідно до цієї теорії класи у сучасному буржуазному суспільстві зникли.
Су­часне буржуазне суспільство складається з різних взаємодіючих «страт» — прошарків. Вони виникають у результаті спільності тих або інших інтересів (професійних, вікових, матеріальних, духо­вних, релігійних та ін.). Оскільки ці інтереси не антагоністичні, то й відносини між стратами позбавлені антагонізму.

Для відображення спеціальних інтересів створюються відпо­відні зацікавлені групи — «групи тиску». Це професійні спілки, асоціації підприємців, пацифістські та патріотичні організації, релігійні, спортивні та культурні об'єднання. Кожна «група тис­ку» діє у власних інтересах, а не керується загальною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, яких вони предста­вляють, «групи тиску» беруть участь у політичному житті, вико­ристовують загальне виборче право, право на об'єднання в по­літичні партії та суспільно-політичні організації, прагнуть одер­жати доступ до засобів масової інформації з метою формування громадської думки.

Механізм політичної влади, прийняття урядом тих чи інших політичних рішень у таких умовах є результат взаємодії різних політичних сил. Їх конкуренції, «вільної гри», що сприяє ви­явленню «загального інтересу», встановленню класового миру. У зв'язку з цим політична система розглядається як певний ба­ланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними та іншими групами й асоціаціями. Кож­на з них впливає на формування політики, проте жодна з них не має монополії на владу. Відбувається «дифузія» політичної вла­ди між урядовими і неурядовими інститутами. Різні суспільні інтереси, у тому числі інтереси трудящих, у такий спосіб макси­мально враховуються. Вважається, що завдяки такому плюралі­зму здійснюється народовладдя.

Звідси випливає положення про роль держави при «плюралі­стичній демократії»: держава є лише знаряддя узгодження інте­ресів різних груп, нейтральний арбітр між конкуруючими полі­тичними фупами, покликаний не допустити переваги одних над іншими, тобто охороняти умови вільної політичної конкуренції. При цьому діяльність «зацікавлених груп» зображується як не пов'язана з державою: переговори з іншими групами, укладення угод — колективних договорів профспілок із підприємцями — це різні форми тиску на інші групи.

При всій стрункості теорія «плюралістичної демократії» має внутрішні протиріччя і слабкі місця. Насамперед, нереальною є настанова на об'єднання всього населення в «групи тиску», на їх рівність у впливі. Хоча бажаним проголошується залучення як можна більшої кількості громадян до «груп тиску», більшість із них приречена на пасивність у політичному процесі.

Наприкінці 70-х — 80-і роках XX ст., у зв'язку із занепадом популярності теорії «плюралістичної демократії», деякі її давні прихильники (Г.Парсонс, Р.Даль) перейшли на позиції теорії елітарної демократії.

Теорія елітарної демократії

Теорія елітарної демократії виникла у 70-80-х роках XX ст. на основі поєднання елементів теорії еліт і теорії «плюралістич­ної демократії» (С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен).

Рання теорія сліт («еліта» — краще, добірне, обране) розро­блялася В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельсом (кінець XIX — поча­ток XX ст.). Її основне положення — у влади перебувають два класи: пануючі (еліпі) і пілилаіні (народ, трудящі). Не маючи нічого спільного з демократичними теоріями, рання теорія еліт відкидала спроможність мас до управління. Винятком є припу­щення Г.Моска про відновлення еліти за рахунок найздібніших до управління з числа активних нижчих верств суспільства. Але це аж ніяк не свідчить про демократичну позицію теорії ранньо­го елітаризму. Її ідеологи були переконані в тому, що правлячий клас концентрує управління політичним життям країни у своїх руках, а втручання неосвіченого народу в політику може лише дестабілізувати або зруйнувати сформовані громадсько-політич­ні структури.

Відповідно до теорії еліт кожне суспільство не схоже на інше внаслідок розбіжностей у природі своїх еліт. Воно обумовлено, крім інших чинників, нерівномірним поділом престижу, влади або почестей, пов'язаних із політичним суперництвом. Визна­валися два види прийомів і засобів правління більшістю з боку еліти — сила і хитрість. Еліту, яка віддає перевагу насильству, Парето називав елітою левів, а еліту, що тяжіє до хитрості — елітою лис. На думку Р. Парето, історія суспільств — це голо­вним чином циркуляція еліт. Його підтримав Р. Міхельс у робо­ті «Соціологія партійних організацій у сучасній демократії». Він стверджував, що відбувається зміна еліт за законом олігархії, згід­но з яким у всіх партіях, організаціях, незалежно від їхнього типу, «демократія веде до олігархії». Рядові члени організацій, нездатні до управління, висувають керівників, котрі «антидемо-кратизуються», перетворюються на «партійну еліту». Тобто на певному етапі демократія перетворюється на олігархію. По суті, демократія перетворюється на арену «циркуляції партійних еліт». Першочерговим завданням Р. Міхельс вважав формування «гід­ної» партійної еліти.

До Другої світової війни центр пропаганди елітаризму знахо­дився в Європі, США були її «периферією» (праці Моска, Паре­то, Міхельса почали перекладати там лише у 30-х роках XX ст.). Після війни цей центр перемістився до США. Утворилося кіль­ка елітарних шкіл. Якщо порівняти американську і західноєвро­пейську теорії еліт, можна побачити, що перша є емпіричнішою, у ній переважають інтерпретації еліти з погляду структури влади і громадсько-політичних впливів. Другій є притаманною «ціннісна» інтерпретація еліти.

Ціннісні уявлення про еліти полягають в основі концепцій елітарного плюралізму (інакше — елітарної демократії). Теорії


елітаризму та плюралістичної демократії, які раніше вважалися антиподами, знаходять у ній тісніші точки зіткнення.

Теорія елітарного плюралізму (або елітарної демократії) запе­речує розуміння демократії як правління народу й обґрунтовує демократичне правління еліт. Вона стверджує, що існує чимало еліт і жодна з них не домінує в усіх сферах життя. Між елітами, що переслідують різноманітні політичні цілі, але й мають загальну згоду щодо «правил гри», точиться конкуренція. Численність протиборчих еліт створює в суспільстві певний «баланс сил, який забезпечує демократичне вирішення питань влади».

Наприклад, С.Келлер стверджує, що в західному суспільстві лідерство належить не одній еліті, «а скоріше комплексній сис­темі спеціалізованих еліт». Довільно розширюється коло еліт: до них відносять будь-яке більш-менш оформлене об'єднання лю­дей. Вважається, що маси можуть суттєво впливати на еліти че­рез вибори, «фупи тиску», вимагати їхньої звітності. У цьому аспекті теорія елітарного плюралізму практично змикається з теорією «плюралістичної демократії». Місце соціальних груп як учасників (суб'єктів) політичного процесу прийняття владних рішень посіли еліти груп (плюралізм еліт). Саме їхня числен­ність і конкуренція, їхній консенсус щодо основних цінностей і «правил гри» гарантує стабільність, високу цінність функціональ­ності й ефективності демократичної системи.

Таким чином, теорія елітарної демократії виходить із розу­міння демократії як вільного суперництва претендентів за голо­си виборців, як форми правління еліт, більш-менш підконтроль­них народу особливо під час виборів. Суть концепції елітарної демократії полягає в ідеї плюралізму еліт, «що виростають» на основі взаємодії суспільних груп. Ідея плюралізму еліт проти­ставляється ідеї влади в руках однієї еліти.

Теорія партисипаторної демократії

Теорія партисипаторної демократії (демократії участі) (Дж. Вольф, К. Макферсон, Дж. Менсбридж) спирається на рефор­містські концепції неолібералів і соціал-демократів. У цілому, залишаючись на позиціях схильності до інститутів і цінностей ліберально-демократичної моделі суспільства, прихильники те­орії демократії участі негативно ставляться до теорій плюралі­стичної і елітарної демократії. Вони ставлять своїм завданням досягти дійовішої свободи і рівності, ніж це є в дійсності та ніж це записано в інших ліберально-демократичних концепціях. Відкидаючи погляди про нездатність мас до конструктивних по­літичних дій, прихильники демократії участі ведуть активний пошук каналів ефективного залучення громадян до процесу при­йняття політичних рішень. Як стимулювання політичної актив­ності нижчих верств суспільства пропонується підняття їх за­гального освітнього рівня, прилучання до основ політичної куль­тури.

Прихильники теорії партисипаторної демократії вважають, що можна уникнути обрання легальним шляхом тиранічного правління внаслідок некомпетентності більшості народу. Для цього не обов'язково виключати з політичного процесу народні маси. Дійовішим засобом є встановлення інституціональних пе­репон для появи тиранії. Мається на увазі добра інформованість громадськості, здатність здійснювати демократичний контроль за допомогою загальних виборів і представницького уряду.

Широке залучення освічених громадян до політичного про­цесу, децентралізація і контроль за прийняттям найважливіших рішень в змозі, на думку авторів цієї теорії, поліпшити перспек­тиву досягнення дійсної свободи і рівності або хоча б примири­ти розбіжності в змісті цих понять у теорії і практиці. Тут мова йде про здатність простих людей управляти суспільством, що є прямо протилежним елітарним теоріям, які віддають пріоритет еліті. Істотною є вимога, запропонована прихильниками даної теорії, до обранців народу в представницьких органах: вони по­винні виражати не лише власну думку з тих чи інших питань державної політики, але й керуватися думкою своїх виборців.

Демократія участі є змішаною формою — поєднанням пря­мої і представницької демократії — організованою як «пірамі­дальна система» із прямою демократією в основі і демократією делегатів на кожному наступному рівні, починаючи з основи. Передбачається, що якщо на рівні робочого місця, комуни, сус­пільства можна виробити загальну владу, то на вищому рівні об'єднання делегати повинні виступати в ролі посередників при формуванні загальної волі. Лідер є покликаним обслуговувати інтереси членів організації, яка його висунула, і знаходитися під жорстким контролем із боку громадськості. Оцінка лідера зале­жить піл досягнення суспільством кінцевого результату за його допомогою.

Таким чином, теорія партисипаторної демократії обґрунто­вує необхідність широкої безпосередньої участі громадян як у прийнятті життєво важливих рішень, так і в їхній підготовці та здійсненні, тобто в усьому політичному процесі.

Теорія корпоративної демократ

Теорія корпоративної демократії є однією з поширених. Вона виникла одночасно з появою організацій бізнесу і робітничою класу, які захищали інтереси не окремих підприємців або робіт­ників, а корпоративні інтереси всіх членів відповідних організа­цій. Демократія представляється як інституціональний механізм для виробітки політики, державних рішень за допомогою пред­ставників політичної еліти країни та лідерів обмеженого числа робітничих організацій, тобто еліти бізнесу і профспілок. Перед­бачається, що така взаємодія надає можливість корпоративним організаціям набувати монопольного права представляти інте­реси всіх членів відповідних корпорацій в обмін на прийняття на себе деяких обмежень, визначених державою.

Ця теорія розглядає демократію як погоджувальне, неконкурентне правління керівників корпорацій, найманих робітників і підприємців, а також партій. При цьому корпорації мають пра­во представляти всіх робітників тієї чи іншої галузі. Держава, у їх трактуванні, виступає в ролі арбітра.

Теорія корпоративної демократії має точки зіткнення з тео­рією «плюралістичної демократії». Вони визнають наявність центру сили поза органами державної влади. Однак, позаяк пе­рша стверджує, що конкуруючі «групи тиску» впливають на ви робітку державної політики, корпоративісти виходять із того, що лише обмежена кількість груп — не конкуруючих, ієрархічно організованих, що перебувають під контролем держави, здатні впливати на формування і проведення політики. Прихильни­ки даної теорії ставлять на місце конкуренції еліт консенсусні методи прийняття рішень.

Теорія корпоративної демократії знайшла практичне застосу­вання в регулюванні соціальних відносин (оплата та охорона пра­ці, соціальне забезпечення та ін.). Проте її положення не можуть бути поширені на всю діяльність держави, тому що обмежують права індивіда на користь крупних корпорацій, бюрократії.

Вважається, що корпоративна теорія ближче до теорії елітар­ної демократії і може розглядатися як її різновид.

Теорія «комп'ютерної демократії»

Теорія «комп'ютерної демократії» (родоначальник — Г.Краух, ФРН) виникла у результаті розвитку нових технічних розробок у галузі засобів зв'язку й електронно-обчислювальної техніки, які призвели до оформлення нового напрямку — телекомп'юнікації (попарне об'єднання ЕОМ і телебачення, ЕОМ і телефону, телебачення і супутникового зв'язку). Генетичне пов'язана з попередніми теоріями демократії, теорія комп'ютерної демок­ратії ґрунтується на дослідженні сутності змін у системі демок­ратичних інститутів, які відбулися унаслідок «комунікаційно-комп'ютерної революції». На думку Г.Крауха, ця теорія «дозво­ляє вирішити проблеми демократії за допомогою електроніки» на вищому рівні, ніж інші теорії. Однакове ставлення людей до машин створює необмежені можливості для розвитку демократії за допомогою кібернетики.

Переваги комп'ютерної демократії в порівнянні з іншими демократіями вбачаються її ідеологами (Р.Гароді, Дж.Мартін та ін.) у такому.

1. Комп'ютерна техніка відкриває широкі можливості для громадян щодо володіння приватною власністю. Перетворюю­чись на доступну для придбання і використання в побуті, вона слугує свідченням «рівного» залучення всіх громадян до досяг­нень науково-технічного прогресу. У силу того, що електронна техніка використовується на автоматизованих підприємствах, наука проголошується «колективною власністю», а трудящі — її співвласниками. Йдеться про «демократизацію» економіки.

2. «Теле'комп'юнікація» призводить до збільшення кількості професій, зростання ролі сфери обслуговування. Це трактується як «демократизація» суспільства, поповнення рядів опозиції пра­влячої партії новими соціальними групами — «групами за інте­ресами».

3. Кібернетика дозволяє встановити «безпосередній зв'язок між державою та особою». Цей індивідуальний зв'язок через комп'ютер кваліфікується як «пряма демократія», яка дозволяє провести «миттєвий референдум» з будь-якого питання. Р.Гароді зазначає: комп'ютер і телебачення створять можливість «перма­нентних зборів цілого народу, де кожна індивідуальна думка реєструватиметься і підраховуватиметься». Дж. Мартін сподіва­ється, що за допомогою комп'ютерної техніки проблема «демократії участі» буде вирішена як у місцевому і національному масштабі, так і у світовому: супутники зв'язку зроблять телеба­чення «загальносвітовим екраном». У цьому він убачає єдиний шлях, що призведе до «порозуміння між народами» і створення «духу комун».

Плюралістична сутність теорії «комп'ютерної демократії» дозволяє її авторам відстоювати демократичні принципи рівно­сті всіх членів суспільства на тій підставі, що вони знаходити­муться в «однаковому відношенні до машин» і матимуть можли­вість «давати поради» політичним і державним діячам, які їх враховуватимуть. По суті, вищим досягненням демократії ідео­логи цієї теорії вважають пропускну спроможність інформації в суспільстві. Суспільство та пам'ять ЕОМ як «системи, що само­регулюються», є для них «інформаційним простором», в змозі діяти аналогічно завдяки схожості принципів роботи.

Кібернетичний підхід відбиває процес переробки інформа­ції, і зводити демократію до цього процесу, щонайменше, не­правильно. Проте сучасна кібернетика спроможна справляти величезний вплив на розробку системної методології.




Похожие:

«комп\6. Побудова матриць загроз щодо кожного об’єкту захисту. Основні технічні засоби прийому, обробки, збере­ження та передачі інформації: Персональні комп’ютери
Виведення з робото здатності комп’ютерної мережі, або її не функціонування,, знищення комп’ютерної мережі
«комп\Поняття про комп’ютерну графіку
Комп'ютерна графіка — це створення і обробка зображень (малюнків, креслень і т д.) за допомогою комп'ютера. Розрізняють два способи...
«комп\Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж
Сіїв такої інформації, а також розповсюдження комп’ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених...
«комп\Застосування комп’ютерів
Технології, основним компонентом яких є комп’ютер проникають практично в усі сфери людської діяльності. Те, що недавно вважалось...
«комп\Інформації про фактори, що впливають на розвиток всесвітньої комп'ютерної мережі Internet у Львові і думки про це її потенційних і реальних (юзерів) користувачів. Мета дослідження
Вивчення думки потенційних і реальних користувачів всесвітньої комп'ютерної мережі Internet про проблеми її існування і розвитку...
«комп\Термінатор 2: Комп'ютерні спецефекти у фільмі
Були використані комп'ютерні спецефекти. Створене фахівцями ilm (Industrial Light & Magic Джорджа Лукаса) програмне забезпечення...
«комп\Латентність комп’ютерної злочинності
За оцінками експертів, сьогодні комп’ютерна злочинність набуває такого розмаху, що при її ігноруванні в подальшому виникне загроза...
«комп\Cad, cam системи в гнучкому комп’ютерному виробництві
Так само вони підтримують технологію рівнобіжного проектування І функціонування різних підрозділів погоджено виконуючих у рамках...
«комп\Побудова графіків та діаграм з використанням програми Microsoft Excel
Мета уроку: Роль комп’ютерної техніки (графіки, діаграми, таблиці, схеми) у моделюванні видів ринку
«комп\Курсова робота Основи роботи з системою комп'ютерної алгебри Mathcad
Обчислення математичних виразів з використанням вбудованих у Mathcad функцій та операторів 5
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы