Проблеми економічного розвитку України в період незалежності icon

Проблеми економічного розвитку України в період незалежності



НазваниеПроблеми економічного розвитку України в період незалежності
Дата конвертации10.07.2012
Размер178.53 Kb.
ТипРеферат
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності


Проблеми економічного розвитку України в період незалежності


Головні завдання перехідного процесу. Економіка України в умовах незалежності. Про­блеми екології.

Головні завдання перехідного періоду

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі пе­редбачалась структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалось конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському ком­плексі України, перерозподілу матеріальних і тру­дових ресурсів на користь виробництв, які забезпе­чують населення споживчими товарами. Передба­чалося закриття нерентабельні підприємства, а ма­шинобудування переорієнтувати на задоволення по­треб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відво­дилося регіональній господарській політиці. Впер­ше в історії України передбачалось здійснення уря­дом контролю за формуванням економічної струк­тури, прийняття рішень щодо розміщення нових ви­робничих потужностей, реконструкції та переосна­щення діючих підприємств усіх галузей промисло­вості.

У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула > "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але по­вністю виходить з рубльового простору. Таким чином, було покладено початок виходу із господарського механізму ко­лишнього Радянського Союзу і розбудови власної економі­чної системи. Основними аспектами економічної політики України мала стати інтеграція в європейську і світову еко­номіку. Для того, щоб реалізувати це завдання, Україна повинна була пройти шлях від командно-адміністративної до ринкової економіки. В зв'язку з цим в Україні було прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким створено 300 асоціацій, 75 кон­цернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Також було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю пра­цюючих 670 тис. чол.

Слід підкреслити, що країни колишнього Радянського Союзу, в тому числі і Україна, розпочали процес реформ в умо­вах специфічних і в певному відношенні гірших, ніж інші країни Центральної Європи.
До них, зокрема, відносяться:

- нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспорт і енергію на території, що складала майже шосту частину поверхні землі;

- більша монополізація господарських структур, більш тісні економічні взаємозв'язки колишніх республік СРСР, майже повна відсутність приватного сектора, недостатній досвід в питаннях управління якістю, фінансами і збутом порівнянне з країнами центральної Європи;

- домінування галузей військово-промислового комплексу;

- відсутність самостійного історичного розвитку національ­них господарств і власного досвіду використання національ­ної валюти;

- недостатність або повна відсутність ринкових традицій, неприйняття категорій ринкової економіки, відмова від прак­тичного застосування таких понять, як приватна власність, прибуток, індивідуальна ініціатива, самореалізація, конструк­тивне мислення.

До економічних умов слід додати низку політичних чин­ників, які стримували і продовжують стримувати процес ре­форм. Україні доводиться не лише змінювати економічну систему, але й вирішувати проблеми, пов'язані з трьома сер­йозними перехідними процесами, а саме:

1) створювати національну державу;

2) здійснювати перехід від тоталітарної політичної систе­ми пізнього сталінізму до демократії;

3) здійснювати перехід від соціальної системи, яка повністю спиралась на державу, до плюралістичних структур.

До згаданих груп чинників, що визначають зміст перетво­рень в Україні, необхідно додати ще один: майже повна відсутність генеруючих ідей у представників провідного еко­номічного державного персоналу. Економічними міністерства­ми та окремими підприємствами продовжували керувати саме ті люди, що довели економіку України до кризового стану.

При цьому слід пам'ятати, що зміна економічної системи не відбувається автоматично, для її здійснення потрібна чітко вира­жена політична воля. Злам планової системи і створення ринко­вих структур економіки відбуваються одночасно і можуть мати болючі наслідки для значної частини населення. Криза, обумов­лена процесами адаптації, означає безробіття, невпевненість у зав­трашньому дні. Необхідність переорієнтації, подолання депресії потребує терпіння і непопулярних рішень уряду. Слід зазначити, що прагнення розмити реформи (наприклад, за допомогою попу­лістських рішень) або зовсім їх загальмувати, зберігаючи старе, виникають не тільки на початковій фазі процесу перетворень, а постійно повторюються. Такій спокусі піддаються навіть уряди, які мають в своєму кабінеті тверде ядро із особистостей-реформа-торів, які без сумніву виступають за ринкову економіку.

Тому при переході до ринкових відносин за таких умов Україні необхідно було розв'язати цілу низку проблем. Зокре­ма, реформи слід було починати з лібералізації цін і макроекономічної стабілізації. Ціни повинні були відображати попит і пропозицію і таким чином сигналізувати про наявний дефі­цит. Жорстка грошова політика повинна лише забезпечувати позитивні реальні процентні внески і зниження темпів інфляції.

На початку реформ слід лібералізувати торгівлю, для ко­мерційних операцій ввести обмеження внутрішньої конверто­ваної валюти. Відміна монополії на зовнішню торгівлю фактично відкриває можливості для контактів з країнами світової співдружності. Поряд з макроекономічними реформами слід розпочати реформи структурні. Проведення великої, що триває відносно довго, та малої приватизації дасть можливість ство­рити доволі чисельний приватний сектор.

З метою успішного проведення структурних реформ необ­хідно створити інститути ринкової економіки - надійні, орієн­товані на правові норми, включаючи договірне право, банківсь­ку систему з незалежним Центральним банком і новими ко­мерційними банками, податкову систему, припинення втручан­ня держави і її міністерств в економіку, створення системи соціального захисту.

Для успішного проведення реформ важливо мати фінансо­ву підтримку міжнародних фінансових організацій (особливо Міжнародного валютного фонду) і західних урядів. З метою покращання міжнародної кредитоспроможності, при високій зовнішній заборгованості, необхідно укласти домовленості із західними урядами про реструктуризацію боргів. Крім того, важливою умовою успішного проведення реформ є створення вигідних умов для іноземних інвесторів.

Таким чином, здобувши незалежність і проголосивши курс на проведення економічних реформ, Україна стала перед необ­хідністю реалізації надзвичайно складних і важливих заходів.

Економіка України в умовах незалежності

Тяжким і довгим був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і розбудова її державності, особливо рин­кової економіки. У 1991 р. Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але вона не відразу спромоглася напов­нити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала неза­вершеність розбудови національної економіки. Перехід від ад-міністративно-директивної до ринкової економіки, від загаль­носоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з Україною, не має історичних ана­логів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт ско­ротився на 44%, обсяг промислової продукції на 41%, націо­нальний доход - на 54%. У 1994 р. спад промислового вироб­ництва України досяг свого максимуму - 27,7%. У роки вели­кої депресії спад виробництва не перевищував 25%. В СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння про­мислового виробництва складала 30%. Криза охопила і сільське господарство України. У 1990-1993 рр. обсяг сільськогоспо­дарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося стадо ве­ликої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, кількість птиці.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. У державно-колгоспному секторі склалася парадоксаль­на ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на придбання ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого - українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Ряд позаекономіч­них чинників може привести сільське господарство до катаст­рофічних наслідків. У 1994 р. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн. га (51,8%). Щороку з ланів змивається водою, здувається вітрами 600 млн. т грунту, в тому числі 40 млн. т гумусу. В останні роки занедбано свинарство, птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для українсь­кої держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі - це основні валютні надходження країни. З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, отже зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід із складної ситуації, що настала в сільськогосподарському сек­торі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не мо­жуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору економіки України, в 1991-1993 рр. почали поступово створюватися фер­мерські господарства. Закон України "Про селянське (фермерсь­ке) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоча їх зростання відбувається дуже повільно, але динаміка цього процесу є очевидною. Якщо на початку 1992 р. в Україні нара­ховувалось 2098, то на 1 жовтня 1993 р. — 26048 ферм.

Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право самостійно реалізовувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермам користуватися кре­дитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати свої економічні можливості. Для нормального розвитку українсько­му фермерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Село чекає також всебічної підтримки науки. Од­нак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від працівників полів, а насе­лення буде забезпечене продуктами харчування.

Хоча законом передбачено створення ферм, однак впровад­ження його в життя йшло дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. За таких умов частка землі, виді­леної фермеру не перевищує 3-4 га, 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспу. Звідси й обурення колгоспників, во­рожість до фермерства.

Важлива роль в економіці кожної країні належить банківській системі. У вересні 1991 р. створено Національний банк України (НБУ). Він є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину політику в сфері грошо­вого обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошо­вої системи, організує міжбанківські розрахунки, визначає курс національної грошової одиниці. Національний банк створює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золото­валютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Криза в економіці ускладнюється ще й тим, що в Україні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава про­дає дуже мало товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим сучасним техно­логічним обладнанням.

У 1993 р. Україна торгувала з 180 країнами світу, але регу­лярні торгові зв'язки встановлено лише з деякими з них. Понад 20% торгових операцій становив бартер. Вивозили з України за кордон переважно сировину та вироби первинної обробки.

Парадокс ситуації полягає ще й в тому, що в Україні відбу­вається скорочення виробництва і може трапитись те, чого до цього часу не знала світова економічна практика - криза над­виробництва в умовах спаду виробництва (в Україні скорочується ринок, на товари відсутній попит через низьку якість і високі ціни).

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто їх перехід до ринкових відносин. Без приватизації державної власності в країні неможливо створити цивілізовану ринкову економіку.

Важливою метою структурної стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держа­ви. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних над­ходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

За останній час, після майже чотирирічного тупцювання на місці, в українській економіці закладено основи для ради­кальних перетворень. Аналіз сучасного стану української еко­номіки свідчить про появу перших стабілізаційних ознак. У першому півріччі 1995 р. зафіксовано падіння рівня інфляції. Особливо різко уповільнились інфляційні процеси у 1997 р.

Принципове значення має тенденція зростання фізичного обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності проти попереднього року в порівняльних цінах зріс майже на 6%. Загальний обсяг продажу споживчих то­варів населенню за усіма каналами реалізації, включаючи орган­ізовані та неформальні ринки, в 1997 р. збільшився на 4,2%.

Важливим напрямом сучасної економічної політики Ук­раїни є перегляд податкової системи з метою зменшення тягара податків на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. З початку 1995 р. здійснено перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30%, скорочено подат­кові пільги. Ставку податку на додану вартість зменшено з 28 до 20%.

Однак бюджетно-податкова система України поки що про­довжує зберігати репресивну спрямованість, не створюючи по­трібних мотивацій для підвищення результатів виробничої діяльності. Вона навпаки спонукає до приховування прибутку від оподаткування. Нині на "тіньовий" сектор економіки Ук­раїни припадає близько 50% від усіх економічних операцій. Реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного.

Відбувається, хоч і повільно, розподіл землі та майна сільсько­господарських підприємств, формується інститут приватної власності на землю. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Проте цей документ втілювався в життя не послідовно. Протягом 1992 р. паювання або акціонування провели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 р. змінився статус 8,8 тис. колгоспів (94% загальної кількості), з них паю­вання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних господарств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 тис. селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.

Однак паювання або акціонування колгоспів та радгоспів майже не зачіпало основного: виробничих відносин між дер­жавою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паювання та акці­онування виключалася земля - основний засіб виробництва. Одним із основних заходів аграрної реформи є зміна існуючо­го механізму закупок сільськогосподарської продукції через державно-контрактну та біржову системи.

Характерною особливістю нинішнього економічного стано­вища України є відносна фінансова стабілізація. Основою цього стало постійне зменшення бюджетного дефіциту. Якщо на се­редину 1994 р. він становив 31,2% від валового внутрішнього продукту, то на кінець року - близько 10%, а у 1995 р. він не перевищував 7,3%. У 1996 р. дефіцит бюджету був ще менший.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2-16 вересня 1996 р. введено в дію повноцінну національну грошо­ву одиницю України — гривню.

Одним із проявів фінансової стабілізації в Україні є те, що практично незмінним впродовж тривалого часу залишався ва­лютний курс гривні. Це створило умови для швидкого зниження облікової ставки Національного банку України. Від рівня 300% у жовтні 1994 р. облікова ставка знизилась до 21% у 1997 р.

З'явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі, її об­сяг за 1997 р. становив приблизно 30,5 млрд. дол., з яких біля 14 млрд. припадає на експорт.

Основним торговим партнером України залишається Ро­сія, на яку за підсумками 11 місяців 1997 р. припадало 26% українського експорту і 46,7% імпорту (товарообіг за 11 місяців становив 10,45 млрд. дол.). Великими торговими партнерами України є також Німеччина (товарообіг 1,63 млрд. дол.), Китай (1,13 млрд. дол.), Білорусія (1,11 млрд. дол.), Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія.

Україна експортує понад половину продукції чорної мета­лургії, більше двох третин виробництва кольорових металів, хімії та нафтохімії, біля трьох чвертей товарів легкої промисловості. Всього ж частка експорту товарів у ВВП становить для України біля 25%. Українські нафтопереробні заводи працюють в ос­новному на іноземній давальницькій сировині, а природний газ в основному російського або туркменського походження.

Основною статтею українського експорту є неблагородні метали та вироби з них (біля 42%). При цьому різко зросла частка чорних металів - з 23,5% в 1996 р. до 31,9% за січень - листопад 1997 р. З іншого боку, доля харчової промисло­вості в експорті протягом 1997 р. знизилася вдвоє. Це стало­ся головним чином в результаті практичного припинення ек­спорту в Росію цукру та алкогольних напоїв.

З імпортних статей традиційно перше місце належить енер­гоносіям — газу, нафті та продуктам їх переробки, які станов­лять половину українського імпорту. Ще близько 20% припа­дає на імпорт машин і обладнання.

Нинішня економічна політика України знайшла підтрим­ку світового співтовариства. Країни "Великої сімки" та найбільш впливові міжнародні фінансові організації — МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 - початку 1995 рр. надали Україні вкрай не­обхідну кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд. дол.

Україна як держава, що стала на шлях ринкових пере­творень, не зможе побудувати високо розвинуте сучасне су­спільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд. дол., а за пріоритетними об'єктами більше як 4 млрд. дол. Загальний рівень іноземних інвестицій в економіку України за 1992-1996 рр. становив 1,4 млрд. дол. Це втроє менше, ніж отримує Угорщина за один квартал. Але самі собою іноземні інвестиції не прийдуть, за них необхідно бо­ротися. А конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податко­вим законодавством.

На жаль, ці чинники в Україні поки що відсутні. Постійно змінюється податкове і митне законодавство. Це не сприяє припливу іноземних інвестицій.

Деякі позитивні тенденції в розвитку господарства сучас­ної України не набули стійкого характеру, не забезпечили за­гальноекономічного оздоровлення.

Виникла необхідність корекції курсу економічних реформ. Вперше про це було зазначено у доповіді Президента України

Леоніда Кучми з нагоди першої річниці Конституції незалеж­ної України. В ній сформульовано такі найважливіші елемен­ти антикризової програми: здійснення принципових заходів щодо лібералізації економічного режиму в Україні, істотне прискорення приватизаційного процесу, легалізація тіньової економіки насамперед за рахунок лібералізації податкової політики, активізація інвестиційного процесу, "економізація" зовнішньої політики держави, прискорення та послідовне здійснення аграрної реформи, впорядкування економіки енер­гетичного сектору, виведення соціальної сфери на пріоритет­ний рівень економічної політики.

Корекція економічної політики не торкається її стратегіч­них напрямів. Незмінними залишаються її базові позиції: трансформація економіки і здійснення цього процесу приско­реними темпами попри всі протидії консервативних сил.

Перед молодою Українською державою стоять надзвичай­но складні та важливі завдання в сфері економіки. Від їх роз­в'язання у значній мірі залежить наш поступ до цивілізовано­го життя. Тому реалізація економічної програми новітньої української держави повинна стати кровною справою кожно­го її громадянина.

Проблеми екології

Процес суспільного виробництва неможливо уявити без участі в ньому природних сил - природних ресурсів і природ­них умов. В промисловості природні чинники виступають, в основному, як предмети праці, часто у вигляді природної сиро­вини, в сільському (лісному) господарстві природні чинники виконують значну, а в багатьох випадках — провідну роль, ви­ступаючи, і як предмети, і як засоби праці. Сільськогосподарське виробництво повністю базується на використанні природних ресурсів і умов, а його виробничо-технічні процеси одночасно є і біологічними.

Тісний зв'язок сільськогосподарського виробництва з при­родою, в умовах індустріалізації агросфери зумовив в кінце­вому підсумку негативні зміни природного середовища. Сільське господарство, яке в попередні часи повсюдно сприя­ло покращанню природного середовища, при переході на інтен­сивний шлях розвитку стало його знищувати. Агроекономічні проблеми, що виникли, зумовлені тим, що значна частина екосистем, в яких відбувається сільськогосподарське вироб­ництво, втратила здатність до саморегуляції внаслідок свого антропогенного походження. Разом з тим сільське господар­ство має ключове значення при досягненні стійкого розвитку, оскільки тут зосереджено до 40% всього зайнятого в матері­альному виробництві населення і 50% світових багатств.

Високі темпи народонаселення зумовлюють в кінцевому підсумку потребу в земельних ресурсах. Поряд з тим ми спос­терігаємо тенденцію до різкого скорочення сільськогосподарсь­ких угідь в розвинутих країнах світу. Так, в США площа зе­мельних угідь скоротилась з 540 млн. га в 1960 р. до 492 млн. га в 1987 р., в Японії - з 7 до 5,6 млн. га, у Франції - з 39 до 35 млн. га, в Італії - з 22 до 20 млн. га. Міськими і сільськими населеними пунктами, школами, шахтами, лініями комунікацій і трубопроводів зайнято близько 12-15% території суші. Ці землі втратили здатність виробляти біомасу, генерувати кисень, зв'я­зувати вуглекислоту. Щодо загальної структури збитків для навколишнього середовища, то вони подані на рис. 1.

Складні екологічні проблеми виникають в результаті гідро­меліорації (осушення і зрошення) земель. Найбільш суттєви­ми екологічними наслідками гідромеліорації є: засолення грунту, посилення міграції хімічних елементів.

Велика шкода навколишньому середовищу завдається гло­бальними забрудненнями атмосфери, викидами промислових підприємств і автотранспорту.

Безумовно, галузева структура викидів речовин, що забруд­нюють атмосферу, в різних країнах має свої особливості. Спільною рисою для всіх країн є те, що основним джерелом забруднення атмосфери є промисловість і автотранспорт. Зок­рема, в США до 60% сумарних викидів дає автотранспорт. На рис. 2 в таблиці показана сума збитків і вказано чинники, що впливають на забруднення довкілля.

90-ті роки в Україні характеризуються зверненнями дослід­ників до усвідомлення в повному контексті різних напрямів історії екології, простеження не лише її "світлих", а й тіньових аспектів, набуття необхідних уроків з пройденого та пережито­го українським народом.

В історичній літературі фактично до 90-х років була відсутня об'єктивна картина організації, планування, будівництва Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, у тому числі спо­рудження цілої низки водосховищ, їх соціально-екологічних та економічних наслідків для України. Увага зосереджувалась на самому факті спорудження електростанцій, гребель; сукупність всіх аспектів процесу підготовки водоймищ, пересе­лення жителів, затоплення тисяч гектарів родючих чорноземів, тяжких доль і трагедій людей залишалась не вивченою і не освітленою.

Ідея комплексного освоєння могутньої течії Дніпра і перетворення його на енергетичний гігант виникла ще в 20-х ро­ках XX ст. Поширена серед вчених-енергетиків ідея "Велико­го Дніпра" генерувала в собі будівництво великих водоймищ у верхній і середній течіях Дніпра. Одним із них було Ка­ховське водосховище.

Розробленим проектом передбачалося створення водосховища загальною площею 2155 кв. км. Всього під водоймище відводилось 921,3 тис. га земель колгоспів, радгоспів, державно­го лісового фонду. В зоні затоплення опинилося більше 100 кол­госпів і радгоспів, понад 90 населених пунктів, підтоплювались десятки сіл та два міста - Нікополь і Кам'янка-Дніпровська. Для тисяч людей акція будівництва ставала справжньою жор­стокою соціальною трагедією. Аналогічні явища спостерігались і при спорудженні та експлуатації Кременчуцького, Дніпрод-зержинського, Канівського та Київського водосховищ.

Особливої гостроти в господарських відносинах в Україні набула проблема землекористування. Це зумовлюється тим, що вкрай несприятливо вирішувалось питання збереження і ра­ціонального використання земельного фонду - головного ба­гатства країни. За останні роки чимало орних земель відійшло під промислове будівництво й дороги, а деякі з них залиши­лись забутими й заросли чагарниками. Так, друга черга Біло­церківського хімічного комбінату зайняла найкращі землі в Київській області, що належали сільськогосподарській науко­во-дослідній станції.

Одним з найтрагічніших днів в історії України стало 26 квітня 1986 року. У цей день сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), вна­слідок якої значна частина земель України була радіоактивне забруднена. Всього від Чорнобильської ядерної катастрофи за­бруднено радіонуклідами понад 145 тис. кв. км. земель.

Значна шкода земельним фондам наноситься через введен­ня в дію непродуманих проектів меліоративних систем. В Ук­раїні в другій половині 80-х років вилучено зі складу меліора­тивних земель 240 тис. га угідь, які не використовувалися за призначенням. Причиною такого серйозного становища стала втрата водних джерел, надмірна мінералізація поливної води, ускладнений рельєф місцевості тощо. Такого роду прорахунки обертаються значними втратами державних коштів. Не друго­рядними для землероба є й моральні збитки, що негативно по­значається на його ставленні до праці.

Внаслідок руйнівної дії ерозії, посилення господарської експлуатації, неправильного обробітку, порушення агротехнічних прийомів використання та через недбальство орні землі Украї­ни щорічно втрачають 19-20 млн. т. цінної речовини - гумусу.

Це спричинило виникнення дефіциту органічних речовин у грунтах, що становить понад 4 т на гектар орних земель.

Вода є незамінним стимулятором існування і розвитку життя на землі. Легка доступність води призвела до того, що на неї почали дивитись як на невичерпне джерело. Однак XX ст. змінило погляди людини на воду, які по суті стали бо­ротьбою за воду у необхідній кількості і потрібної якості.

Головною водною артерією України є Дніпро, воду якого споживають понад 2 тис. сіл, 200 міст і більше 10 тис. промис­лових підприємств. Водами Дніпра користується понад ЗО млн. чоловік. А між тим, з території України в басейн Дніпра до 1993 р. щороку скидалося понад 12 млрд. куб. м стічних вод, більшість яких забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, солями важких металів, пестицидами та іншими шкідливими речовинами.

Екологічна проблема Дніпра стосується не лише України чи окремого регіону, а й усієї світової цивілізації. Адже дніпровська вода забруднює Чорне і Середземне моря, що омива­ють береги трьох континентів. Не випадково США, Канада та інші країни запропонували свою допомогу в "лікуванні Дніпра".

Першою спробою оздоровлення Дніпра стала проведена в Полтаві навесні 1995 р. Всеукраїнська конференція з питань водопостачання й оздоровлення Дніпра. Це представницьке зібрання, на жаль, так і не з'ясувало до кінця існуючі еко­логічні проблеми.

На особливу увагу заслуговують питання збереження, раціо­нального використання і попередження забруднення підземних вод, обсяги споживання яких постійно збільшуються. Вчені стверджують, що в Україні настав час переходити на підземне водопостачання, адже більшість європейських країн вживають воду з підземних джерел. Як результат складного становища навколишньому середовищі, непростої екологічної ситуації на світовому ринку зростає потреба в екологічно чистих товарах та послугах. На рис. З показана динаміка таких послуг.

Таким чином, в сучасних умовах розвитку людської цивілізації екологічні проблеми виступають одним із важливих чинників економічного життя суспільства. На рис. 4 показано, наскільки складним є механізм взаємодії суспільства (еконо­міки, політики, ідеології) і навколишнього середовища, пробле­ма раціональної екологічної політики. Адже тільки за умови раціонального і бережного ставлення до навколишнього сере­довища людство зможе вижити.




Похожие:

Проблеми економічного розвитку України в період незалежності iconПроблеми економічного розвитку України в період незалежності
Головні завдання перехідного процесу. Економіка України в умовах незалежності. Про­блеми екології
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності iconОсобливості сучасного економічного розвитку західно-європейських держав
З огляду на рівень економічного розвитку у післявоєнний період західноєвропейські країни можна поділити на три групи
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності iconЕкологічні проблеми розвитку І розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району

Проблеми економічного розвитку України в період незалежності icon"Проголошення незалежності України"
Декларація про державний суверенітет України – основа послідовного утворення її незалежності
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності iconЗовнішня торгівля україни
Міжнародні економічні відносини мають для економічного розвитку України істотне значення. Але раціональне використання переваг міжнародних...
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності icon15. ідея державності в політичній думці україни
Оскільки протягом століть Україна не мала своєї державностей, пріоритетними для її мислителів завжди були проблеми обґрунтування...
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності iconЕкономічний І соціальний розвиток України в 2006 році: здобутки, проблеми, перспективи. Цифри І факти
Обсяг реального валового внутрішнього продукту (ввп) протягом січня – листопада збільшився порівняно з відповідним періодом 2005...
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності iconІнтеграційна система України
Крім того, після проголошення незалежності певний період ці країни були ізольовані від світогосподарських глобальних процесів І приречені...
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності iconМіністерство зовнішніх економічних зв¢язків І торгівлі України українська академія зовнішньої торгівлі контрольна робота з дисципліни Міжнародний фінансовий менеджмент Тема: Інвестиційна політика фірми
Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку. Розробка...
Проблеми економічного розвитку України в період незалежності iconГосподарський розвиток України в період боротьби за державну незалежність
Господарське життя України в період Центральної Ради. Економічне становище в період Гетьманату І директорії унр. Економічна політика...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы