Реалізація загальних установлень icon

Реалізація загальних установлень



НазваниеРеалізація загальних установлень
Дата конвертации07.07.2012
Размер114,68 Kb.
ТипРеферат
Поняття і основні форми реалізації норм права. Поняття і ознаки правозастосування. Основні стадії застосування норм права


Поняття і основні форми реалізації норм права. Поняття і ознаки правозастосування. Основні стадії застосування норм права


Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий резуль­тат.

Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в за­конах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю за­конодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на вста­новлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.

За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:

Реалізація загальних установлень

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами:

активна, пасивна

Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах

Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспіль­ні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний харак­тер, виражає «дух» права, а не його «літеру».

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами

• це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безпереш­кодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме ви­конання суб'єктивних юридичних обов'язків — без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

• активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не ро­бити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;

• пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборо­ни, через утримання суб'єкта віддій, за які встановлюється юри­дична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, не порушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідаль­ність.

Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовід­носинах

— це втілення в реальні відносини конкретних норм права (див. главу «Правовідносини. Юридичні факти»).

Форми реалізації права за суб'єктами такі:

— індивідуальна;

— колективна.

Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єк­та (за участю чи без участі держави) такі:

Проста, безпосередня

(без участі держави)

Складна, опосередкована

(за участю держави)

- додержання

- виконання

- використання

- застосування

Схематично представимо три форми безпосередньої реаліза­ції права:

Додержання

- полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (напри­клад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину).

Припускає пасивну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання

Виконання

- полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що на­казуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення та по­дання до податкової інспекції декларації про доходи).

Припускає активну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання

Використання

— полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення влас­ного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту).

Припускає як активну, так і пасивну поведінку

Поняття і ознаки правозастосування

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесу­альному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо скласти спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права.

Якщо додержання, використання пов'язані з ді­ями громадян, громадянських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється держав­ними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуа­ціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати право­вих норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконан­ня, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держа­ви вважається застосування правових норм, що містяться в за­конах і підзаконних нормативних актах.

В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права ?

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єкти­вними юридичними правами і покладення на інших суб'єктив­них юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при опода­тковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рі­шення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'я­зки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вда­тися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, кон­фіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (уста­новлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності орга­нів держави і органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6. При здійсненні державним органом, організацією, устано­вою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).

7. При вирішенні питань про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комер­ційних корпорацій);

8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, поста­нова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дій­ти висновку, що нравозастосування полягає у:

• наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юри­дичних обов'язків;

• вирішенні спору про право — про наявність або міру су­б'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'яз­ків;

• визначенні міри юридичної відповідальності правопоруш­ника.

Ознаки застосування норм права.

1. Має владний характер, тому що це діяльність компетент­ного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції — суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судово­му порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприєм­ницької діяльності.

2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «при­кладенні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.

3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій.

4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завж­ди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права не­обхідно свідомо проводити низку дій.

5. Здійснюється на основі норм права.

6. Має юридична оформлений характер — завершується ухва­ленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правозастосовним актом.

7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).

Основні стадії застосування норм права

Порядок застосування норм права може бути простим і склад­ним. Прикладом простого порядку (процесу) застосування норм права є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка квитанції). Інша річ складний процес застосу­вання норм права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального кодексу).

Складний порядок застосування норм права, як правило, складається з трьох стадій правозастосувальної діяльності:

1) встановлення фактичних обставин справи;

2) встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин);

3) вирішення справи і документальне оформлення ухвалено­го рішення.

Зазначені стадії є умовними, оскільки на практиці вони збі­гаються.

Розглянемо кожну з них.

І. Встановлення фактичних обставин справи (юридична квалі­фікація фактичних обставин) — це стадія підготовча, але надзви­чайно відповідальна, оскільки іноді має вирішальне значення, її можна поділити на такі підстадії:

1. Встановлення юридичних фактів і юридичного (фактично­го) складу. Це можуть бути головні факти (тобто факти, що під­лягають доведенню) і факти, що підтверджують головні, але обо­в'язково у тому обсязі, як того вимагає нормальне вирішення юридичної справи. У деяких випадках коло обставин, що підля­гають встановленню, позначене у законі.

Головний факт (наприклад, факт вбивства, вчиненого гро­мадянином Г.) належить, як правило, до юридичних фактів, тобто до фактів, що спричиняють виникнення або припинення юри­дичних наслідків. Зазвичай досліджуються не всі факти, а лише ті, які мають безпосереднє відношення до вирішення юридич­ної справи.

Часто збирання доказів і попереднє встановлення фактів є справою одних осіб, а ухвалення рішення у справі — інших. Однак завжди відповідальна особа правозастосовного органу (прокурор, суддя, директор підприємства, начальник УВС та ін.) зобов'язана переконатися у вірогідності фактів, їх обґрунтова­ності та повноті.

Вказівки на фактичні обставини справи містяться в гіпотезі норми права.

2. Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою юридичних доказів. Правозастосувач не може спосте­рігати фактичні обставини справи безпосередньо, тому що вони, як правило, належать до минулого. Тому вони підтверджуються доказами — слідами минулого, які мають матеріальний і нема­теріальний характер і зафіксовані в документах (показання свід­ків, протокол огляду місця події, висновок експерта та ін.). До­казами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них — доку­менти, акти, показання свідків. Джерела відомостей про факти потрібно засвідчити (наприклад, протокол про предмети, виявлені при обшуку, має бути підписаний понятими). Юридична справа як сукупність документів, зібраних разом і певним чи­ном оформлених, включає також документи правозастосовних органів (про прийняття справи до провадження, про призна­чення експертизи та ін.). Вимоги до доказів:

а) вірогідність — залучення і аналіз лише тих фактів, які ма­ють значення для справи, що розглядається. Виключається під­тасування фактів і залучення фактів, що не стосуються справи;

б) обгрунтованість — використання лише зазначених проце­суальними нормами засобів доведення. Наприклад, для встано­влення причин смерті необхідно проведення експертизи. Ви­ключається використання засобів доведення, взятих з іншого джерела, який не вказується;

в) повнота — встановлення всіх даних, які мають значення для справи, що розглядається.

3. Встановлення фактичних обставин справи відбувається че­рез доведення — творчу діяльність з встановлення і надання дока­зів, участь в їх дослідженні та оцінці. Доведення дозволяє відтво­рити той чи інший фрагмент дійсності, реконструювати обстави­ни з метою встановлення істини для застосування норм права.

Наприклад, предметом доведення у кримінальній справі є система обставин, встановлення яких необхідно для правильно­го вирішення кримінальної справи і виконання завдань кримі­нального судочинства. На стадії порушення кримінальної спра­ви предмет доведення незрівнянно вужче, ніж в інших стадіях судочинства.

Законодавство фіксує, які обставини потребують доведення, а які ні (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти дово­дяться певними засобами (наприклад, експертизою). Остаточна оцінка доказу завжди є справою правозастосувача.

Презумпції - у галузі доказів і доведення — це припущення про факти, їх наявність чи відсутність.

Види презумпцій:

1) неспростовні — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, який не підлягає сумні­ву і тому не потребує доведення (наприклад, презумпція недіє­здатності неповнолітньої особи);

2) спростовні — це закріплене в законі припущення про на­явність чи відсутність факту, який має юридичне значення, доки щодо цього факту не буде встановлене інше (наприклад, презу­мпція невинності особи) (див. про презумпції у главі «Правовід­носини. Юридичні факти»).

Преюдиція — це виключення заперечуваності юридичної ві­рогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх пере­вірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються преюдиціальними — такими, що при новому роз­гляді справи вважаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення.

II. Встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм.

Встановлення юридичної основи справи є юридичною квалі­фікацією фактичних обставин справи. Юридична кваліфікація — це правова оцінка всієї сукупності обставин справи через спів­віднесення даного випадку з певними юридичними нормами.

Вказівки на правові наслідки містяться в диспозиції (санкції) норми права.

Встановлення юридичної основи справи (юридична кваліфі­кація фактичних обставин) включає:

1. Вибір галузі, підгалузі, інституту права і знаходження нор­ми, яка може бути застосована до даного випадку. Не можна підганяти факти під гіпотезу обраної норми.

2. Перевірку дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми. Не можна посилатися на неофіційні тексти. Слід керуватися остан­ньою редакцією офіційного видання закону з усіма змінами і доповненнями на день застосування норм права.

3. Аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі і за колом осіб. Слід встановити:

а) чи діяла норма права в момент, коли відбувалися дослі­джувані обставини;

б) чи діє вона в момент розгляду конкретної справи;

в) чи діє вона на території, де розглядається справа;

г) чи поширюється вона на осіб, пов'язаних з цією справою. При визначенні чинності закону в часі необхідно додержу­ватися правила: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'як­шують або скасовують відповідальність особи» (ст. 58 Консти­туції України).

При виявленні в процесі вибору норм протиріч або супереч­ностей змісту двох чи більше формально діючих норм необхідно дозволяти колізію норм у такий спосіб:

а) якщо норми мають різну юридичну чинність, то діє нор­ма, що має більшу силу;

б) якщо норми мають рівну юридичну чинність, то діє нор­ма, прийнята пізніше.

4. З'ясування змісту норми права. Необхідна перевірка, чи немає офіційного тлумачення норми. Якщо правотворчий орган видав нормативно-правовий акт, а потім — акт, у якому наво­диться офіційне тлумачення, то таке тлумачення є обов'язковим для того, хто застосовує норму.

Недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення. Пра­во-застосовний орган має сам її тлумачити, тому що без тлума­чення не можна застосовувати правову норму.

Всі зазначені дії є головними вимогами до застосування норм права і служать одній меті — правильній кваліфікації фактів, а відтак — зміцненню законності та правопорядку.

III. Вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення.

Результат вирішення юридичної справи виражається в інди­відуальному державно-владному велінні, розпорядженні, акті-документі, який називається правозастосовним актом. Правозастосовний акт може мати подвійну правову функцію:

1) юридичної констатації, тобто визнання існування певних фактів, їх правомірності (неправомірності), визнання того чи іншого права за даною особою або констатації у даній події фак­ту правопорушення;

2) нового юридичного обов'язку, тобто після ухвалення рішен­ня (а саме: накласти покарання, встановити обов'язок, здійсни­ти певні дії у встановлений строк, передати майно, сплатити борг та ін.) необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок ком­петентних органів щодо виконання рішення.




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Реалізація загальних установлень iconРеферат на тему: Реалізація права власності на нематеріальні ресурси
Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозволу...
Реалізація загальних установлень iconНаукові комунікації 21 століття: електронні ресурси для науки та освіти україни (реалізація проекту intas) Ярошенко Тетяна Олександрівна Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Наукові комунікації 21 століття: електронні ресурси для науки та освіти україни (реалізація проекту intas)
Реалізація загальних установлень iconЗміст Вступ ст 2
Реалізація алгоритму відкриття найкоротшого шляху в dual is-is середовищі ст 9
Реалізація загальних установлень iconІнноваційні процеси
Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів
Реалізація загальних установлень iconПлан вступ сектори науки
Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інновацій­них процесів
Реалізація загальних установлень iconРеалізація виховної мети в процесі пізнання природи
Специфіка природознавства — його узагальненість, комплексність І разом з тим конкретність
Реалізація загальних установлень iconРеалізація виховної мети в процесі пізнання природи
Специфіка природознавства — його узагальненість, комплексність і разом з тим конкретність
Реалізація загальних установлень iconРозділ 2 оцінка вартості потенціалу підприємства І рівня його використання
Основними напрямками діяльності дп “Зірненський спиртовий завод” є виробництво та реалізація
Реалізація загальних установлень iconРозділ 2 оцінка вартості потенціалу підприємства І рівня його використання
Основними напрямками діяльності дп “Зірненський спиртовий завод” є виробництво та реалізація
Реалізація загальних установлень iconРеалізація функцій менеджменту на підприємствах залізничного транспорту
Аналіз реалізації основних функцій управління дтго „Південно-Західної залізниці” 27
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы