Центральная Рада icon

Центральная Рада



НазваниеЦентральная Рада
Дата конвертации07.07.2012
Размер254.17 Kb.
ТипРеферат
Центральная Рада


Міністерство освіти України Прикарпатський університет ім. В. Стефаника Кафедра теорії та історії держави і права КУРСОВА РОБОТА "Центральна Рада її роль у відновленні української державності" виконала: студентка І курсу юридичного факультету групи ПР-14 Королишин Л. Л. науковий керівник: доц. Лісна І.С. Івано - Франківськ 2000 рік. ЗМІСТВСТУП стр.РОЗДІЛ 1 УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ 7 1. Склад Центральної Ради 7 2. Прагнення Центральної Ради 8 3. І Універсал. Проголошення автономної України 9РОЗДІЛ 2 ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА РОЛЬ 11 1. Універсал Центральної Ради 11 2. Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки. 12 3. Універсал Центральної Ради і проголошення України незалежною державою 16РОЗДІЛ 3 ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ. 20ВИСНОВКИ 26СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30 ВСТУП Над пошуком розв’язання так званої Української справи – проблемивідношення і побудування української державності працювало чимало поколіньукраїнців. Її започаткували ще керило-мефодіївці й розвинули М. Даргоманов,М. Грушевський, В. Липинський, Ю. Бочинський, І Франко, Д. Донцов та інш.По різному відповідали вчені на це питання. Наприклад М. Драгоманов майжевсе життя був автономістом, тобто бачив Україну як автономну державнуодиницю у складі демократичної Росії. М. Грушевський як до IV УніверсалуЦентральної Ради (1918р.) розглядав Україну як Федеративну частину знову жтаки демократичної російської держави. С Рудницький вже в перших своїхпрацях стояв на позиції самостійництва. Не автономія, не федеративначастина іншої держави, а самостійна, незалежна, суверенна держава Європи –такою уявляв собі учений Україну. “Для всіх Українців, - писав він, -державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою”. Якщо підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже500 років українці у різних формах мали державність і тільки 350 років булиїї позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі і часі народжуваласьукраїнська держава. Її перша літописна історія творилась в IX-XIV ст. натеренах від Карпат до Дону, від Балтійського до Чорного морів під назвоюКиївської та Галицько-Волинської Русі. У XVII ст. піднялася другаУкраїнська держава — козацько–гетьманська. Але цю незавершену будовупідступно і немилосердно руйнують Річ Посполита, Російська, Османська, апізніше й Австро-угорська Імперії, що знищити навіть згадку про українськудержавність. Проте вбити національну ідею в народі, в історії якогонезалежність стала реальністю, було неможливо. Тому на початку ХХ століття втретє відроджується українськадержавність: створюється Українська Народна Республіка та ЗахідноУкраїнська Народна Республіка, що 22 січня 1919 року об’єдналися в соборнуУкраїнську державу – УНР. Однак при підтримці Антанти агресивні сусіди –Росія, Польща, Чехословаччина і Румунія знову розчленують українські землі.Боротьба за незалежність українського народу не припиняться.
Це засвідчуютьі визвольні змагання 40-50-х років і діяльність національно свідомоїінтелігенції у 60-70-х роках. Такі основні віхи боротьби українського народу передували історичномурішенню Верховної Ради, яка 24 серпня 1991 року прийняла Акт проназалежність України. Народ України першого грудня 1991 року проголосував за державнунезалежність і цим змінив установлений хід історії, засвідчив перед усімсвітом, що незважаючи на жорстоке і послідовне викорення генетичного кодументальності нації державницька ідея не знищена. Відновлення державностіУкраїни епохальна подія не тільки для самої України. Це одна знайвизначніших подій другої половини ХХ століття. “Цілковита самостійність і незалежність - наголошував М. Грушевський,суть послідовне, логічне завершення запитів національного розвитку ісамовизначення будь-якої народності, що займе певну територію і маєдостатні нахили та енергію розвитку”. Українському народові судилосьнезрівнянно довше, через тяжкі і тривалі випробування прийти до Акту продержавну незалежність. На жертовник свободи він поклав титанічну працю імільйони жертв своїх синів і дочок, щоб незалежна українська держава сталареальністю[1] Центральна Рада… На цю назву натрапляємо, читаючи монографії і статті,археографічні видання та збірки спогадів, присвячені Історії революції 1917р. на Україні. Що це за організація? Як коли виникла? Чиї класові,соціальні, політичні інтереси відстоювала? Які політичні ціліпереслідувала? На ці, як і на багато інших запитань, навіть фахівці –історики відповісти вичерпно сьогодні, на жаль, на можуть. Пов’язано це забагатьма обставинами – і фізичним знищенням учасників подій, наукових шкілта напрямків в епоху сталінищіни і адміністративним придушенням у 60-70роках, і з мертвящим півсторічним пануванням концепції та схем “Короткогокурсу Історії ВКП(б)”. Серед “білих плям” та "чорних дірок”, на які такоюбагатою є вітчизняна історія, ця тема є чи не найвизначнішою[2] Навколо Центральної Ради як у відомості громадкості, так і влітературі нагромадилось безліч міфів і пліток, і щоб розібратись в нихпотрібен не один рік не один дослідник. Я маю намір дослідити основні моменти існування першої у новій історіїУкраїнської держави не тільки для того, щоб вичавити вузлові проблеми, якізакономірно виникають у державотворчому процесі. Це - ідеологія, на яку спиралась Центральна Рада. Це – дослідженнядуже цікавого і повчального феномена переростання нечисленногоінтелігентського гуртка у повноцінну державну організацію. Це, нарешті,питання саме цієї державності якою вона була. І в такому контексті важливо,хоча б побіжно, розглянути зовнішньополітичні аспекти діяльності. І,звісно, з’ясувати наскільки це взагалі можливо – причинити загибелі. РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. 1.1 СКЛАД ЦЕНЇРАПЬНОЇ РАДИ. Падіння самодержавства викликало могутній підйом національно-визвольної боротьби поневолених народів Російської імперії. На боротьбу занаціональну незалежність піднявся і український народ. Очолила їїЦентральна Рада. Довгий час в радянській історіографії їй давали однозначнуоцінку -як буржуазно-націоналістичного, антидемократичного органуукраїнської буржуазії, що не міг представляти інтереси українського народу.Вважаємо за необхідне зупинитися на окремих із цих питань Отже, Центральна Рада утворилася 4 березня 1917 року[3] на зборахкиївської групи Товариства Українських Поступовців, яке складалося, восновному, з інтелігенції. Спочатку вона нараховувала кілька десятківчоловік. Потім, у квітні, відбувся Український Національний Конгрес, наякий прибули делегати від українських політичних партій та організацій. Наньому було перебрано Центральну Раду. Впродовж травня - липня 1917р. вонапоповнилася делегатами від цілого ряду всеукраїнських з'їздів: селянського,другого військового, робітничого. Склад Центральної Ради збільшився до 600чоловік. Таким чином, вона поступово трансформувалася в демократичнийорган. Враховуючи те, що продовжувалася війна, організувати більшдемократичні її вибори було практично неможливо. Тому можна стверджувати, що з цілому склад Центральної Ради відображавту соціально-політичну ситуацію в Україні, що склалася після лютого 1917року. Провідну роль в її політиці відігравала інтелігенція. Це цілкомзвичайне явище в кожній цивілізованій країні, бо управління державою, а тимбільше її будівництво, вимагає неаби яких знань. Основу Центральної Радистановили середні та заможні селяни, в липні 1917 року вона поповниласьнаціональними меншинами. Вони одержали 30 % у Центральний Раді і 18 із 58 –у Малій Раді, що виконувала функції президії. Крім того у виконавчомуоргані Центральної Ради – Генеральному Секретаріаті, який з червня 1918року почав виконувати функції уряду автономії. В Україні була посадаГенерального секретаря міжнародних справ. Його заступники булипредставниками трьох найбільших меншин України: російської, єврейської,польської. За політичним складом Центральна Рада була багатопартійною. Донеї входили партії українських соціал-демократів, есерів, соціалістів-федералістів, ППС представники, більшовики. Отже, з самого початку свогоіснування український парламент став на шлях політичного плюралізму[4]. 1.2 ПРАГНЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. Центральна Рада спершу вважала головною метою відродити національнудержавність у формі автономії України у складі Росії. Остання жрозглядалася нею не як унітарна держава, а як союз рівноправних автономнихдержав. Ідея повної державної незалежності той час ще не знаходилапідтримки у Центральній Раді. Перші реально вагомі кроки на шляху довідродження української державності були зроблені у травні 1917 року, колиЦентральна Рада скликала І Всеукраїнський військовий з(їзд, який зажадаввід Тимчасового уряду надання Україні автономії і створення українськоїнаціональної армії. Разом з тим, уже на з(їзді найвпливовіші політичніпартії Центральної Ради – УСДРП і УПСР припустились величезної помилки,виступивши проти створення постійної національної армії. Їм вдалосяпровести на з(їзді свою революцію, у якій проголошувалась необхідністьзаміни постійної армії народною міліцією Таке рішення було дуже небезпечним, тому що в умовах війни і боротьбиза відновлення української державності лише національна регулярна арміямогла стати її опорою та гарантом від зовнішньої загрози[5]. 1.3 УНІВЕРСАЛ. ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ. Відомо, що російський Тимчасовий уряд надто вороже - ставився доукраїнських національно-визвольних змагань, проводив відверту шовіністичнуполітику. Однак втримати закономірний процес українського відродження йомубуло не під силу. Свідченням цього стало прийняття 10 червня 1917 р.,всупереч його волі, 1 Універсалу Центральної Ради, який проголошувававтономію України. Всі загальноросійські партії, крил більшовиків, засудилийого зміст. Більшовики не випадково підтримали в даному питанні ЦентральнуРаду. Зазнаючи переслідувань і перебуваючи в опозиції до уряду, вонипрагнули використати будь-який привід для критики його політики, заручитисяхоч тимчасовою підтримкою іншої політичної сили, яка б зміцнювана їхніпозиції у боротьбі за владу. Якщо ЦК більшовицької партії і даному випадку ставився щодо домаганьЦентральної Ради через зрозумілі причини лояльно, та місцеві більшовики –вкрай вороже. Можливо, це була реакція на ту велику популярність, якоюкористувались українські політичні партії серед українського населення.Більшовики України звинуватили Центральну Раду в тому, що “загальний тон”універсалу заступає класові завдання української революційної демократії,висовуючи на перший план національні прагнення деяких верств українськогонароду” Дана київськими більшовиками оцінка Універсалу на ділі повністюфальсифікувала його зміст. Між тим він зачіпав дуже важливі для Українипитання: ліквідацію поміщицького землеволодіння, запровадження загального,прямого, таємного виборчого права. В ньому не було жодного натяку на якісь"націоналістичні прагнення". Навпаки, Центральна Рада закликала українськенаселення багатоніональних районів України віднайти порозуміння і іншиминаціональностями і "разом з ними приступити до підготовки новогоправильного життя. Звичайно, е умовах, коли вона перебувала в зеніті політичної слави,заява місцевих більшовиків, які на даному етапі не становили реальноїполітичної сили, могла бути і не помічена нею. Зрештою, це й не булапозиція всієї партії. Однак, як показали подальші події, грубафальсифікація і вороже ставлення до українського національно-визвольногоруху згодом стали політикою всієї РСДРП(б). В одній статті неможливо розглянути всі аспекти взаємостосунківТимчасового уряду з Центральною Радою, проте якщо дати загальну їхнюхарактеристику впродовж літа осені 1917 року. То вони все дужчезагострювалися. Дійшло до того, що уряд видав наказ розпочати судовеслідство над Генеральним Секретаріатом і притягти до кримінальноївідповідальності його. Невідомо як би закінчилась ця справа, коли б ужовтні 1917 року він сам не був посаджений більшовиками до в(язниці.[6] РОЗДІЛ ІІ Законодавчі акти Центральної Ради. Їх характеристика і роль. 2.1 УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ . Бездіяльність Тимчасового уряду в соціально-економічній сфері і йогокурс на війну до пере можного кінця призводили до послаблення державноївлади й падіння популярності урядових партій. У червні 1917 року вПетрограді та інших містах відбулися масові демонстрації, які викликалиполітичну кризу. Вона ще більш посилилася провалом наступу на Південно-Західному Фронті, що призвів до втрати Галичини. В Універсалі вказувалося, що Центральна Рада має поповнитипредставниками від інших народів, що живуть в Україні, після чого станеєдиним найбільшим і найвищим органом революційної демократії краю.Поповнена рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган –Генеральний Секретаріат, що буде представником на затвердження Тимчасовомуурядові як носій вищої крайової влади. У згоді з національними меншинамиЦентральна Рада готуватиме закон про автономний устрій України для внесенняйого на затвердження Установчих зборів. До затвердження цього закону воназобов(язться не здійснювати самочинно автономію України. Комплектуванняокремих військових частин включно українцями здійснюватиметься підконтролем військового міністра. Зміст Універсалу свідчив про те, що Центральна Рада зробила істотніпоступки урядові, який прагнув обмежити певними рамками національне -визволь ний рух. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижуваласятим, що не окреслювалася територія, на яку мала поширитися владаЦентральної Ради та її Генерального Секретаріату. Не уточнювалися такожповноваження Секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органамиТимчасового уряду, які продовжувались існувати. Однак сам факт вимушеноговизнання Центральної Ради з боку центрального уряду мав історичне значення. 2.2 УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ. Влада Тимчасового уряду виявилася недовготривалою. Більшовики на чоліз В. Леніним та Л. Троцьким готували Росії державний переворот. Повстання уПетрограді розпочалося 24 жовтня 1917 року. Вночі з 25 на 26 жовтняозброєні загони моряків, робітників і солдатів захопили Зимовий палац таарештували Тимчасовий уряд. Прем(єр міністр О. Керенський втік за кордон.Незабаром у Москві, 17 губерніальних центрах та інших містах і місцевостяхвлада також перейшла до більшовиків – Велика Жовтнева соціалістичнареволюція, - здійснилась. Другий Всеросійський з(їзд Рад 25 жовтня 1917 року проголосив перехідвсієї влади до Рад, прийняв декрети про мир і про землю, сформувавбільшовицький уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з 3.Леніним. Жовтневий переворот більшовиків докорінно змінив становище робітничихсил і політичних партій у Росії, сприяючи розгортанню революційного,національного, визвольного руху. У зв’язку із Жовтневими подіями ЦентральнаРада 7 листопада видала Третій універсал, яким проголошувала утворенняУкраїнської Народної Республіки, але знову ж таки у федеративному союзі зРосією. Окрім цього в Універсалі Були проголошені такі основні положення: 1. Конфіскація поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передання земель трудовому народові без викупу. 2. Встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю за виробництвом. 3. Негайний початок переговорів та укладення справедливого миру між воюючими сторонами. 4. Оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання. 5. 5.Закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування 6. Забезпечення громадянам усіх прав і свобод: свободи слова і друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи і житла, рівноправності усіх мов. 7. Визнання за всіма народами, які населяють Україну "національно- персональної автономії" та рівних прав, тощо. Центральна Рада негативно віднеслась до захоплення влади більшовиками.У жовтні 1917 року Центральна Рада на своєму засіданні прийняла резолюцію:"Визначаючи, що влада у державі повинна перейти до рук усієї революційноїдемократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук рад,які являються тільки частиною організованої революційної демократіїУкраїнська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання уПетрограді. У постанові 10 листопада Центральна Рада заявила що, не визнаючиРаднаркому, вона буде прагнути до угоди з крайовими республіками, яківиникли на території Росії, з метою створення нового загальноросійськогополітичного центру. Оскільки ради в Україні, очолені більшовиками, визнали Раднарком яквищий орган влади і відповідно не визнали Центральну Раду, то вонарозпочала з ними боротьбу – в Полтаві, Конотополі ті інших містах, а такожселах України. Були роззброєні загони Червоною гвардії, військові частини,що не визнавали влади Центральної Ради. Їх висилали за межі України, уРосію. Раднарком, очолений В. Леніним, спочатку ви -знав за українськимнародом право на відокремлення й утворення самостійної держави, якепроголосила Декларація прав народів Росії. Про це говорив і писав самЛенін. Це ж підкреслював нарком військових справ Росії Лев Грецький урозмові по прямому зв’язку з головнокомандувачем збройними силами Росії М.Криленком 24 листопада 1217 року. Проте, відчувши реальну загрозу втратити Україну, В. Ленін швидкопереорієнтувався. Раднарком РРФСР 4 грудня 1917 р. видав "Маніфест доукраїнського народу" з ультимативними вимогами до Центральної Ради.Заявляючи, що "Рада Народних Комісарів признає УКР, її право зовсімвідділитися від Росії", РНК висувала різні звинувачення УкраїнськійНародній Республіці, зокрема стосовно дій Центральної Ради та її уряду навласній території, в Україні, з якими Раднарком не погоджувався. Лейультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрішні справи України. ВідРади вимагали також допомагати революційним військам, припинити роззброєннярадянських полків, які до речі, не визнавали, перебуваючи на територіїУкраїни, влади Центральної Ради. У відповідь на цей ультиматум Генеральний Секретаріат надіславРаднаркомові РРФСР ноту, в якій зазначав, що не можна визнавати правонароду на самовизначення і грубо порушувати це право, нав’язуючи свої Формиполітичного устрою. Проте ця відповідь ситуації не змінила. Раднаркомвирішив припинити "всякі словесні загравання" і приступив до активних дій. У Харкові 11-19 грудня 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський з’їздРад, який, визнаючи Україну федеративною частиною Російської республіки,оголосив Центральну Раду поза законом, передавши всю повноту влади тількиВсеукраїнському заїздові Рад, а на місцях -Радам робітничих, селянський ісолдатських депутатів. Україна оголошувалася Республікою Рад. У період міжз’їздами влада належала ЦВК України, обраному на з’їзді у кількості 41особи (35 більшовиків) на чолі з Ю. Медвєдєвим. Було обрано такожрадянський уряд України - Народний Секретаріат, поширено на територіюУкраїни діяльність декретів та інших законодавчих актів Росії. НароднийСекретаріат складався з 13 секретарів, які очолювали 13 секретарств. Дойого складу входили В. Ауссем, С. Бочинський, Е. Бош, В. Затонський, Ф.Сергеєв, В.Люксембург, Г. Лапчинський та інші. Головою незабаром став М.Скрипник. Для підтримки цієї акції з Росії в Україну були послані війська. Ще 1січня 1918 року Раднарком призначив надзвичайного комісара України - С.Орджонікідзе. Тоді ж В.Ленін надіслав телеграми у Харків-командувачевібільшовицьких військ в Україні В. Антонову-Овсієнку і С. Орджонікідзе:"Дуже й дуже просимо вжити якнайнещадніших революційних заходів. Усімазасобами просувати вагони з хлібом у Петроград, інакше загрожує голод...Ленін". Росії для цього передусім і була потрібна Україна. Народний секретар радянського уряду України Г. Лапчинський згадує, якнародний секретар військових справ В.Шахрай скаржився йому: "Що це за урядукраїнський, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати українськоїмови ? Що не тільки не користується жодним .впливом серед українськогосуспільства, але воно навіть ніколи не чуло раніше Їхніх прізвищ?.. Коливсі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вонине хочуть іти за мною на оборону Радянської влади? За єдину військовуопору... ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов"[7]. 2.3 УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ І ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНИ НЕЗАЛЕЖНОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ "Народе України, - пишеться з універсалі, -твоєю силою, волею, словомстала на землі Українській Вільна Українська. Народна Республіка.Справдилася колишня мрія батьків твоїх, борців за вільності і праватрудящих !"А тим часом Петроградське Правительство Народних Комісарів, щобповернути під свою вдасть вільну Українську Республіку, оповістило війнуУкраїні і насилає на наші землі свої війська..., які грабують хліб нашихселян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна,наготовленого на засів, вбивають неповинних людей, сіють скрізь безладдя,злодіяцтво, безчинство". Центральна Рада, - зазначалося далі, - не хочевійни, не претендує на чужі території, а ''бажає вести свій край до миру,до творчої роботи, до скріплення... волі нашої". Оскільки у складі Росії Україна не могла мати справжньої волі, то"однині Українська Народна Республіка стає самостійною, вільною, суверенноюдержавою!" Чи було щось протиприродне, незаконне у цьому? Ні. Прагнення досвободи, незалежності, бажання бути господарем на своїй землі, а не житипід владою чужинців - це природне, невід’ємне право кожного народу, кожноїнації. Зрештою, Акт проголошення незалежності України відбувся у повнійвідповідності до Декларації прав народів Росії, прийнятої Раднаркомом Росії2 листопада 1917 року. Україна, - зазначалося в Четвертому універсалі, - хоче жити у мирі тазлагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатисяу внутрішнє життя України. До скликання парламенту - Установчих зборів -влада тимчасово буде належати Центральній Раді та її виконавчому органу -Раді Народних Міністрів. Тут же було доручено самостійно проводитипереговори про мир з державами Центрального блоку і домагатися укладеннясправедливого миру. Щодо нашестя "петроградських більшовиків, що нищать таруйнують наш край, приписується Правительству твердо і рішуче взятись доборотьби з ними". Після підписання миру планувалося розпустити армію, азамість неї створити народну міліцію Зруйновані війною міста і села мали бути відбудовані за кошти держави.З поверненням додому демобілізованих солдатів у всій Україні планувалисяпере -вибори місцевих органів влади - міських, сільських, волосних іповітових народних рад, міських дум. До перевиборів "слід встановити намісцях таку вдасть, до якої люди мали б довіру і яка б опиралася на всіреволюційно-демократичні верстви народу". Пропонувалося всім радамселянських, робітничих і солдатських депутатів співпрацювати на благоукраїнського народу. Щодо аграрного питання в Універсалі повідомлялося: "Земельнакомісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народові, безвикупу, прийнявши за основу скасування власності (очевидно помішицької-т.5)і соціалізацію землі". Проект закону планувалося роз -глянути і прийняти нанайближчому засіданні Центральної Ради, щоб передача землі в руки трудящихнеодмінно відбулась ще до початку весняних робіт". Усі ліси, води і надраконфісковувались у попередніх власників 1 переходили у власність держави.Оскільки війні наступає кінець, приписуємо Раді Народних Міністрівприступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний етап, навироблення продуктів, потрібних, насамперед, трудящим масам. В Універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходівщодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт,людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів від війни. Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", весьдохід від якої "піде на користь народові". Встановлювалася монополіядержави на зовнішню торгівлю. Для конкретної реалізації цих положень уряд повиненподати проекти відповідних законів, а також видати розпорядження про"монополію держави на виробництво заліза, шкір, тютюну та інших товарів іпродуктів, з яких найбільше бралося прибутків з робочих класів на користьнетрудящих класів". Встановлювався контроль держави над усіма банками, "які допомагаливизискувати трудові класи." З цього часу кредити банків повинні булинадаватися " головним чином на підтримку трудового населення та розвитокнародного господарства в Україні ." Раді Міністрів приписувалося "рішуче боротися з усімаконтрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання протисамостійної УНР, до ново -роту старого ладу, - карати як за державнузраду!" Наведемо ще такі дуже важливі пункти універсалу: "Всі демократичніправа і свободи громадян потверджуються. Всі нації в УНР користуютьсярівними правами і національно-персональною автономією". Розуміючинестійкість і непевність свого становища, будучи звідусіль оточеноюворогами та недоброзичливцями Центральна Рада проголошувала: "Все, чого...не встигнемо зробити ми... те довершать, справлять і до останнього порядкуприведуть Українські Установчі Збори". Цікаво, що Центральна Рада, проголосивши незалежність України, інадалі не відкидала можливості укласти федеративний союз "з народнимиреспубліками колишньої Російської держави". Ось таким був цей відомий документ Четвертий Універсал ЦентральноїРади без сумніву прогресивний, без сумніву, не зважаючи на певні недоробкиі неясності, - історично значущий. Він завершив складний і нелегкий процесстановлення у ті роки Української державності. Проголошення суверенної Української Народної Республіки викликалозначний міжнародний резонанс. Її визнали в 1918 році: Румунія, Франція,Великобританія, С'ІІА, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина,Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія,Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та інші; у 1919 році - Угорщина,Чехословаччина, Ватикан, Голландія, Італія тощо"[8] РОЗДІЛ IІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІІ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЇЇ ОСНОВНІПОЛОВЕННЯ Центральна Рада втрачала соціальну опору, авторитет. 29 квітня 1918 р.вона зібралася на чергове засідання. Тут, окрім інших законів,обговорювалася і була прийнята Конституція УНР - Основний закон держави, їїопрацювала спеціальна Конституційна комісія на чолі з професором М.Грушевським, що вивчила досвід конституційного законодавства різних країнсвіту, передусім найближчих сусідів України, яких об’єднували спільні абоподібні з нею історичні, економічні, політичні умови розвитку. Конституція мала підназву:" Статут про державний устрій, права івільності УНР". Вона складалася з восьми розділів і 85 статей : І розділ -Загальні постанови. ІІ розділ - Права громадян України. ІІІ розділ -Органивлади УНР. IV розділ - Всенародні збори УНР. V розділ - Про Раду НароднихМіністрів УНР. VI розділ -Суд УНР. VII розділ - Національні союзи. VIIIрозділ -Про тимчасове припинення громадянських свобод. У розділі "Загальні постанови" підкреслювалося, що УНР - держава"суверенна, самостійна і ні від кого не залежна", а носієм державногосуверенітету є весь український народ, всі громадяни України, якіпроживають на її території. Реально свій суверенітет народ здійснюватимечерез Всенародні збори України (ст.3) Звертає на себе увагу ст.4, де зазначалося, що територія України -єдина, неподільна і без згоди 2/3 депутатів Всенародних зборів ніяка змінакордонів України, а також ніяка зміна у державно-правових відносинах якоїсьчастини території держави до всієї цілісності неможлива. "Не порушуючиєдиної своєї власті, -підкреслюється у ст.5 - УНР надає своїм землям,волостям і громадам права широкого самоврядування". Усім націям інаціональностям, які населяють Україну, надавалося право на " впорядкуваннясвоїх культурних прав у національних союзах”. Відразу за першим загальним розділом йшов розділ про громадянськіправа і свободи. Отже, у тогочасній Українській державі велике значеннянадавалося проблемі проголошення і гарантування прав та свобод громадянам. Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право упередбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства недопускався. Позбавити людину прав громадянства міг тільки суд республіки. Цивільно-правова, громадянська і політична дієздатність наступала з 20-річного віку. "Ніякої різ -ниці у правах і обов’язках між чоловіком іжінкою, -писалося у ст.11 Конституції, - УНР не знає". У Конституції підкреслювалося (ст.12), що всі громадяни рівні угромадянських і політичних правах незалежно від статі, національності,раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титуліві звань заборонялося. Оберігалася недоторканність особи, житла, таємницялистування. Порушення цих останніх прав допускалося тільки правомочнимиорганами у випадках, передбачених законом. Ніхто не обмежувався на території України у свободі слова, друку,віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщотільки вказані дії не мали характеру кримінального злочину. Проголошуваласяповна свобода вибору місця проживання і пересування. На території УНР скасовувалась як вид покарання смертна кара, тілесніпокарання та ті, що ображали людську гідність і честь. Скасовувалась якпокарання конфіскація майна. Виборче (активне і пасивне) право надавалося тільки громадянам УНР,яким на день виборів виповнилося 20 років. Виборче право було загальним,рівним, таємним. Не могли голосувати і бути обраними тільки особи, визнаніу законному порядку душевнохворими. У наступних чотирьох розділах Конституції йшлося про вищі органивлади, управління і судові органи. Основу побудови структури вищих органів держави становила відоматеорія розподілу влади - на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвищазаконодавча влада вручена, згідно з Конституцією, Всенародним Зборам,виконавча - Раді Народних Міністрів, судова Генеральному Суду. Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи - угромадах (сільських і міських), волостях і землях. Парламент країни - Всенародні Збори - мав обиратися населенням наоснові рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційноюсистемою виборів: депутат від 100 тис. жителів строком на три роки.Проголошувався принцип депутатської недоторканості, вводилася оплата працідепутатів. Сесії парламенту повинні були скликатися двічі на рік. На першійсесії вибирався голова, його заступник і так звані товариші. Всі вонистановили Президію Всенародних Зборів. Голова організовував і очолював роботу парламенту, виконував "усі чинності, зв'язані зпредставництвом Республіки" (ст. 35). Закони приймалися тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни,оголошував війну, укладав мир, тощо. Право законодавчої ініціативиналежало: Президії Всенародних Зборів, партійним Фракціям, зареєстрованимВсе -народними Зборами, групам депутатів (не менше ЗО осіб), Раді НароднихМіністрів, органам самоврядування, які об'єднували не менше 100 тис.виборців, виборцям у кількості не менше 100 тис. осіб . Рада Народних Міністрів формувалася, згідно з Конституцією Головоюпарламенту, її склад і програма затверджувалися парламентом. Перед ниг.4уряд відповідав засвою діяльність - як кожен міністр зокрема, так і уряд. Увипадку вотуму недовір'я вони були зобов'язані (як міністри так і уряд)піти у відставку. Парламент більшістю у 2/3 голосів міг віддати їх підслідство і суд. (ст. 58). Депутати парламенту мали право депутатського запиту до уряду. Впродовжсеми днів окремі міністри чи уряд повинні були дати відповідь. Найвищим судом республіки оголошувався Генеральний Суд, який обиравсяВсенародними зборами. Він виступав як касаційна інстанція для інших судів,не міг бути судом першої та другої інстанції і мати функціїадміністративної влади. На який строк обирався Генеральний Суд та інші судикраїни, як вони обиралися - у Конституції не сказано. Це мало бути вирішеноокремим законом, про судоустрій. Зате у Конституції є інше важливеположення: "Судових рішень но можуть змінити ні законодавчі, ніадміністративні органи впасти" (ст.63). Судочинство оголошувалось усним і гласним, усі громадяни, незалежновід посад, - рівними перед судом і перед законом. Окремий розділ Конституції розглядав національні проблеми. "Кожна знаселяючих Україну націй, - зазначалося у ст.69 - має право в межах УНР насамостійне устроєння свого національного життя, що здійснюється черезоргани Національного Союзу". Кожна національна меншина входить у свійНаціональний Союз, обирає свої органи самоуправління. Кожен НаціональнийСоюз видає законодавство, що не повинне протиречити Конституції тазаконодавству України (в іншому випадку створюються спільні "погоджувальнікомісії"), встановлює свій бюджет, тощо. Органи кожного Національного Союзубули органами не громадськими, а державними, що надавало їм відповіднийправовий статус і авторитет. Цікавим був останній розділ Конституції, де йшлося про можливістьтимчасового (не більше ніж на три місяці) призупинення дії громадянськихправ і свобод - у випадку війни чи внутрішніх заворушень. Таке рішенняприймали Всенародні Збори, а у виняткових термінових випадках - РадаНародних Міністрів. Нічого у Конституції не було записано про герб, прапор, гімн держави,про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обраннямісцевих органів влади й управління, органи прокуратури, судову систему,тощо. Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, аджевона створювалася на перехідний період - період становлення українськоїдержавності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, буладоброю правовою основою держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичноїдержавності, законності, правопорядку[9]. висновки Загибель Центральної Ради, нежиттєздатність її ідей та ідеалів зовсімне означали кінець самої української державності. Просто починався новийетап. Зрозуміло, відмінностей - принципових і не дуже помітних - можназнайти чимало, що, зрештою цілком природно. Однак є одна проблема, якавідіграла Фатальну роль в дальшій еволюції української державності. Незважаючи на те, що Центральна Рада народилася у 1917 році й діяла у"хронічному конфлікті" з центром, все ж таки це були мирні місяці. Протягомже 1918 -1920 рр. ситуація різко змінилася і в полум'ї громадянської війни,у чехарді республік, урядів, влад вже не доводилося розраховувати настабільний розвиток. Схеми минулого йшли в небуття, поступаючись місцем"швидкому реагуванню" на калейдоскоп подій. Цілком очевидно, що нема підстав говорити про стабільне державнебудівництво, проте маємо достатньо фактів для того, щоб окреслити йогоосновні тенденції після загибелі Центральної Ради. Більшість населення України розчарувалося у політиці Центральної Ради.Насамперед, несподіваною була окупація України німецькими та австрійськимивійськами, які поділили її між собою на сфери впливу: більша частина Волиніта північна Київщина були окуповані німецькими військами, а південнаУкраїна - австрійськими. Крім цього, німці почали втручатися у внутрішнісправи України: самостійно заарештовували, судили, розстрілювали. Уряд немав реальної сили, щоб протидіяти німцям. У самій Центральній Раді невгасали конфлікти між різними групами. Українські соціал-демократи таокремі неукраїнські партії відкликали своїх представників з кабінетуміністрів, що викликало нову урядову кризу. Конфлікти у Центральній Раді несприяли проведенню в життя закону про націоналізацію землі, яким булинезадоволені заможні селяни та поміщики. Останні організували власнілегіони і за їх допомогою прагнули відібрати землі, роздані земельнимкомітетам. Причому вони знаходили моральну підтримку з боку німецькихофіцерів. Не мала Україна й армії. Після масової демобілізації Центральна Раданового війська не сформувала. А це породило нове негативне явище -"отаманію". Створювалися окремо загони, які здійснювали напади, грабували ірозстрілювали людей, підриваючи тим самим авторитет влади і показуючи їїбезсилля. Усе це напружувало атмосферу навколо Центральної Ради, якаповинна була водночас вести боротьбу проти більшовиків, налагоджуватизруйноване господарське життя, приборкувати анархію та організовуватиапарат. Безсилля Центральної Ради створити міцну владу підірвало довірся донеї. На периферії створювалась власна адміністрація, яка не зважала наЦентральну Раду. Так було в Одесі, Могильові, Полтаві, на Катеринославщині.Розпочалися конфлікти між окупантами та урядом. Адже весь сенс Брестськогодоговору 1 економічної угоди 23 березня 1918 р. полягав у зобов'язанняхЦентральної Ради поставити Німеччині та Австро-Угорщині мільйони тоннпродовольства. Тому 23 квітня 1918 року, коли Центральна Рада розроблялаКонституцію Української держави, німецький військовий підрозділпромарширував до залу і розпустив засідання. Через день Центральна Радаприпинила існування. Що ж принесла українському народу Центральна Рада? По-перше, вона домоглася визнання прав українського народу на своюдержаву, культуру, мову. 1 це, мабуть, найголовніше. По-друге, їїнезалежність дипломатично визнали європейські країни. По-третє, своєюбездіяльністю вона остаточно покінчила з поширеними сумнівами щодо самогоіснування української нації. По-четверте, з політичного огляду вонавистояла і не поступилася Тимчасовому уряду. По-п'яте, Центральна Радазуміла перемогти більшовиків України. По-шосте, домагаючись демократичного,парламентського правління Центральна Рада залишилась вірною своїмпрагненням. По-сьоме, настирливою вимогою національного самоврядування вонаставила під серйозний сумнів раніше недоторканий принцип "єдиної інеподільної Росії", примушуючи як Тимчасовий уряд так пізніше більшовиківвідступити (хоч би теоретично) від цього великоросійського постулату. Безпосередньою причиною розпаду Центральної Ради стала їїнеспроможність задовольнити німецькі вимоги. Але серед головних причинпоразки була відсутність двох основних підвалин державності: дієздатноїармії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутністьостаннього по - збавила Центральна Раду ефективного зв'язку з повітами іселянами, які були її потенціальною опорою. У кінцевому підсумку ЦентральнуРаду привів до поразки недостатній розвиток українського національногоруху. По суті. Центральна Рада змушена була розпочати державне будівництводо завершення процесу національного становлення. Через репресивну сутністьцаризму, а також соціально-економічні особливості українського суспільствабільшість освічених людей в Україні становили росіяни абозденаціоналізовані українці. Український національний рух іде не охопив міста, які залишилисябастіонами русифікованих елементів і саме тут найбільше переважаливойовничі антиукраїнські настрої. За короткий час сформувалась серйознаопозиція до Центральної Ради. Новий уряд передбачалося створити у Формідиктатури з твердою владою і без народного представництва - гетьманат . Процеси творення Української самостійної держави, започатковані в Актіпроголошення незалежності України Верховною Радою України від 24 серпня1991 р., відкрили перед національною історичною наукою широкі перспективи.Нині стає дедалі більш зрозумілим той факт, що оздоровлення духовностісуспільства. Формування високої національної свідомості, подоланнянадв'язуваного нам століттями комплексу неповноцінності і провінційності,врешті-решт - вихід України на передові рубежі світової цивілізації єнеможливим без повернення історичної правди. СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ 1. Жуковський А., Субтельний 0.Нарис історії України: Державне відродження України (Українська держава 1917-1920 р.р.) Бібліотечка газети "Галичина" № , 2. Історія України XX ст.. В запитаннях і відповідях. Відповіді на екзаменаційні білети для 11 класів денних і вечірніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів За ред В. Свідерської та ін. - Тернопіль, 1997. - 88 с. 3. Історія українського війська. Книга в двох частинах. Частина 11. Репринтне видання. Д-р Богдан Гнатевич. Видання Івана Тиктора - Львів, 1936 р. - 574 с. 4. Коляда І.А., Сушко 0.0. Зошит з історії України для учнів 10 кл. - К. Магістр - 1995. - 104 с. 5. Копиленко О.Л. "Сто днів" Центральної Ради - К.: "Україна", 1992.-204 с. 6. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. "З історії української державності". Львів, вид. "СВІТ" 1992 р. 7. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України:- Львів: "СВІТ", 1996. - 296 с. 8. Кульчицький С.В., Курносов Ю.0., Коваль М.В.Історія України: Пробний підручник для 10-11 класів середньої школи. - Частина 1 - К. Освіта, 1993.-255 с. 9. Панюк Анатолій, Рожик Микола, Історія становлення українсько державності. - Львів: центр Європи, 1995. - с.10. Романчук О.К. Ультиматум: Хроніка одного конфлікту між Раднаркомом і Центральною Радою. - К. Т-во "Знання", УРСР, 1990 - (сер. 2 "Світогляд", № 15).11. Субтельний 0."Україна", Київ, "Либідь", 1992 р.12. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Українська Народна Республіка. Вид. "Вік", Коломия, 1994 р,13. Удовиченко 0.1. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. -К. Україна, 1995 - 206 с. - укр. мовою.14. Яневський Д.Б. Українська Центральна Рада: Перші кроки до національної державності (березень - листопад 1917 р.) Академія наук Урср. Інститут історії. Препринт № 1. Київ. - 1990 р. 28 - с.-----------------------[1] [1] Жуковський А., Субтельник О. Нарис історії України: Державневідродження України (українська держава 1997-20рр) Бібліотечка газети“Галичина”[2] [2] Копеленко Ол. “Сто днів” Центральної Ради – К.: ”України”, 1992.-204с. С14[3] [3] Всі дати подано за старим стилем.[4] [4] Гнатюк А., Рожик М., Історія встановлення української державності.– Львів: центр Європи, 1995. С22[5] [5] КульчицькиййВ. С. Настюк М. І. Тищик Б. Й. “З історії українськоїдержавності” Львів, вид.”СВІТ” 1992 р. С30[6] [6] Кульчицький С. В. Курносов Ю. О. Коваль М. В. Історія України: Підручник для 10-11 класів. – частина І – К. Освіта, 1993.-255с. С35[7] [7] Кульчицький С. В. Курносов Ю. О. Коваль М. В. Історія України:Підручник для 10-111 класів Частина І-К. Освіта, 1993 255с.С42[8] [8] Кульчицький В С., Настюк М. І., Тищик В. Й. Історія держави і праваУкраїни: - Львів: Світ, 1996.-296с. С161-168[9] [9] Кульчицьуий В. С., Настюк М.І., Тищик Б. Й., Історія держави іправа: - Львів: Світ, 1996.-260с. С164




Похожие:

Центральная Рада icon1. Державний лад
Київська Русь склалася в формі ранньофеодальної мо­нархії. На вершині державної влади стояв Великий князь. До органів влади належали...
Центральная Рада iconРада Європейського Союзу основний закон
У євросоюзі існують три головні законотворчі інституції: Європейський Парламент, Рада Європейського Союзу та Європейська Комісія
Центральная Рада iconВерховна рада україни
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України
Центральная Рада iconРеферат на тему: міжнародна рада комп’ютерної комунікації
Рада має право використовувати свої фонди та матеріальні ресурси виключно для благодійних, наукових, освітніх цілей, корисних для...
Центральная Рада iconМіжнародна рада компьютерної комунікації (international council for computer communication)
Рада має право використовувати свої фонди та матеріальні ресурси виключно для благодійних, наукових, освітніх цілей, корисних для...
Центральная Рада iconМаркин, Ярослав Две стороны набережной // Сегодня, 2012.№99 05). С. 8 Блеск и нищета набережной Днепра (фото) Центральная часть набережной — визитка Днепропетровска,
Центральная часть набережной — визитка Днепропетровска, а дальше — заросли, мусор и опасные для жизни недострои, которые как магнит...
Центральная Рада iconСпостережлива рада Критерії оцінки ефективності роботи ради
Список цих питань не може бути коротким, адже в ньому слід урахувати сукупний вплив усіх чинників, що створюють умови, за яких рада...
Центральная Рада iconДмитрів Тарас Степанович Львів-2000 План: Стан парлементаризму Парламент Верховна Рада України єдиний орган закон
Стан парла Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України
Центральная Рада iconДмитрів Тарас Степанович Львів-2000 План: Стан парлементаризму Парламент Верховна Рада України єдиний орган закон
Стан парла Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України
Центральная Рада iconОголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків
Центральна Рада й Генеральний секретаріат для стабілізації становища в країні й недопущен­ня анархії в армії закликали регіональні...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы