Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку icon

Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку



НазваниеЕкономічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку
Дата конвертации06.07.2012
Размер179.15 Kb.
ТипРеферат
Економічне вчення А. Сміта


КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Т. ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення МЕВ Вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку. Народився А. Сміт у шотландському місті Керколді в родині митногочиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорді, де вивчав філософію,літературу, історію, фізику, математику. В 1751 р. був обраний професоромуніверситету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. В1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцогаБаклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Смітзнайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, віноселився в- рідному місті Кірколді, де працює над своєю книгою «Дослідженняпро причини і природу багатства народів». Вона була опублікована в 1776 р.і принесла Сміту світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем,творцем нової науки — політичної економії. Останні роки свого життя Смітпрацював митним комісаром Шотландії. Наоліюючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системибрали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання їїкомплексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти,сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В «Багатствінародів» Сміт досліджує «людину економічну». Це дослідження не ізольованевід двох інших аспектів людської природи.Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Вінвдається і до аналізу внутрішніх закономірностей економічних явищ, яківивчає, і до опису їх зовнішніх проявів. Працям Сміта притаманнісистемність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався вмарксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм яквічний спосіб виробництва), то він проявляється в тому, що у Сміта звичаї,інститути, економічні категорії змінюються. Неоднакові вони і в різнихнародів, і вивчення, і пізнання їх можливе лише в процесі еволюції.Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природипевними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку.Основними з них виступають такі, як трудове походження життєвих благ,схильність до обміну послугами, або результатами своєї праці, егоїстичніінтереси людини — намагання покращити своє становище. Трудове походження життєвих благ змушує людину приносити в жертву «своєдозвілля, свободу, спокій», тобто терпіти певні тілесні й душевні тягарі.Схильність до обміну, «схильність міняти, вимінювати, обмінювати одинпредмет на інший» — одна з вирішальних ознак людської природи. Воназумовлює те, що люди через розподіл праці концентрують свою діяльність наякійсь певній її формі, що підвищує її продуктивність.
Керуючисьегоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує своюдіяльність, а це обертається вигодою для всього суспільства. Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про«природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Вінпідкреслює, що в умовах «природного порядку» (вільної конкуренції),складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима рука».Тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям.У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двох принципів:об'єктивної закономірності природи, дії об'єктивних законів природи,«невидимої руки» і «природної свободи людини». Дія об'єктивних законівблагодійно спрямована до людини. Благотворність дії об'єктивних законів не безумовна. Вона передбачаєпевні соціальні умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється вможливостях кожної людини, за умов дотримання нею «законів справедливості»,вільно відстоювати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінкалюдини співпадає з дією природних сил, «невидимої руки», тобто законамиприроди. У наступних концепціях — Рікардо, Сен-Сімона і особливо К. Маркса — цядруга сторона випала. В них залишилась лише об'єктивна закономірність, щокерує поведінкою людини. Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Вінвиступає прихильником економічного лібералізму, свободної гри господарськихсил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визначаєроль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя,народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювавсяза державне регулювання норми процента і мінімуму заробітної плати.Розподіл праці і гроші. Свою книгу «Багатство народів» Сміт починає зрозподілу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурногоперіоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство пород-жується обміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільськимгосподарством, Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю. Вступ досвоєї роботи він починає так: «Річна праця кожного народу становитьпервісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети ізручності, що споживаються ним протягом року і складаються завжди або збезпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержується в обмін наці продукти у інших народів»^. Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт,залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і відмайстерності робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальнимфактором зростання багатства і «загального добробуту» Сміт вважає розподілпраці, який веде до «величезного збільшення продуктивності всіх різнобічнихзанять і мистецтв»^. Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється: 1)збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрачається при переходівід одного виду праці до другого; 3) винаходом і застосуванням механізмів,які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працюкількох. Надаючи величезного значення розподілу праці, Сміт, проте, не розумівйого причин. Розподіл праці у нього породжується схильністю до обміну.«...Схильність до обміну і була тим, що спокон віку породило розподілпраці»^. Але насправді не схильність до обміну породжувала розподіл праці,а, навпаки,— розподіл праці виступає передумовою обміну. Не можна погодитись з заявами дослідників, які услід за Марксомзауважували, що Сміт змішує розподіл праці в мануфактурі і суспільстві.Дійсно, Сміт починає аналіз з поетапного розподілу праці в мануфактурі повиробництву голок і через фаховий розподіл, аналіз економічних функційкласів він виходить на суспільний поділ праці. Так як у Сміта самеможливість обміну веде до розподілу праці, то ступінь останнього, пише він,завжди повинна обмежуватись розмірами ринку. Саме розвиток ринку, розвитокшляхів сполучення сприяють тому, що «промисли всякого роду починаютьприродно ділитись і вдосконалюватись». Розподіл праці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Такимзнаряддям у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильнорозглядає як об'єктивний процес, а не результат домовленості виробників. Усвоїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історіювиникнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, щогроші ~ це товар, який виділився з маси інших товарів в результаті розвиткуобміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає якзасіб, що полегшує обмін. Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, основною, визначальною називаєфункцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» іпідкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їхдопомогою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважалиносіями суспільного багатства, Сміт підкреслює, що доход суспільстваміститься саме в товарах, а не в грошах. Сміт вважає доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми дляздешевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти.Загальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих ісрібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількості паперових грошейв обігу повинні здійснювати банки. Теорія вартості. Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і іншіекономісти, вживає термін цінність, а не вартість. Цінність у нього має двазначення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше вінназиває «цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні». Отже, мовайде про споживну й мінову вартість. На парадоксі води і перлів Сміт пояснюєрізницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність успоживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, інавпаки. «Нема нічого кориснішого за воду, але за неї навряд чи що-небудькупиш і навряд чи одержиш що-небудь в обмін. А діамант майже не має якої-небудь цінності в споживанні, але часто в обмін на нього можна одержатидуже велику кількість інших благ»^. Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів,Сміт ставить і вирішує три завдання: 1) визначити дійсне мірило міновоїцінності, тобто визначити дійсну ціну всіх товарів; 2) показати, з якихчастин вона складається; 3) з'ясувати, в силу яких обставин відбуваєтьсявідхилення ринкової ціни від природної. • Мінову або природну цінність товару Сміт, як і Петгі, визначає працею.«Праця,— писав він,— є дійсне мірило мінової цінності всіх товарів»^. Слідзазначити, що думка про залежність цінності від кількості праці, витраченоїна виробництво товару, зустрічається у найвіддаленіші часи людства. Цепитання ставилось людьми раніш, ніж наука приступила до його вивчення. УXVIII ст. ця думка стала розхожою і разом з тим почала формуватись трудоватеорія вартості як економічна доктрина. І Сміту, безумовно, належить певнароль в її розвитку. На відміну від Пстгі, який вважав, що праця створює вартість лише вгалузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цейпроцес з сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основоюцінності у всіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіхвидів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й просту працю і зазначає, щокваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж працяпроста, некваліфікована. У Сміта переплелись дві точки зору на цінність — суб'єктивна іоб'єктивна. Суб'єктивна полягає в тому, що, на його думку, робітникиоцінюють свою працю як жертву, як позбавлення свободи і відпочинку. Разом зтим праця оцінюється Смітом об'єктивно як основа багатства. Проте самупрацю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу намінову вартість, тобто кількісну сторону вартості. У трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, щотрудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного» суспільства.Коли ще праця не була поділена, вона могла служити основою для обміну. З розвитком розподілу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стаєнеобхідним, тому що дозволяє одержувати потрібні товари. По-друге, якзазначає Сміт, багатство особи визначається його можливістю одержуватипроекти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінністьтовару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку вінможе одержати в обмін на одиницю свого товару. Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з^,власною оцінкою, більше праці, ніж віддає. Те ж саме відбувається і зпротив^ пою стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці,відносно своїх можливостей по виробництву одержуваного товару, ніж віддає.Тут м^ знову зустрічаймось з поняттям суб'єктивної цінності, протевиводиться вон^ Смітом не з принципу корисності, що було властивимавстрійській школі, а ї принципу праці. • ',' Отже, перше з поставлених питань Сміт вирішує однозначно. Основу цінностітовару становить праця, уречевлена в товарах, які одержують шляхом обмінуна даний товар. Як же вирішує Сміт друге завдання, тобто питання про складові частиниціни товару? На перший ітогляд, нелогічною є сама постановка такогопитання. Дійсно, про які складові частини ціни може йти мова, якщо вонавизначається працею? Справа в тому, що до цього Сміт розглядав обмін товарів у простомутоварному виробництві, де виробники обмінюються працею, уречевленою втоварах. В умовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці.Робітники виступають як прсідавці товару робоча сила, а капіталісти — якйого покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, яка,як і інші товари, має «дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдеться прономінальну і реальну заробітну плату. За цих умов, пише Сміт, порушуєтьсязакон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніжодержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, зводитьсядо двох частин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складовічастини цінності. Третьою складовою у Сміта виступає рента. Отже, як пишеСміт, «три першооснови всякого доходу, як і всякої мінової цінності,— цезаробітна плата, прибуток і рента»^. Таким чином, цінність Сміт визначаєдоходами. Всі три види первісного доходу — заробітна плата, прибуток і рента —мають єдину ціннісну субстанцію — працю, уречевлену в товарах, якіодержують шляхом обміну. «Слід мати на увазі,— писав Сміт,— що дійснацінність всіх різних складових частин ціни вимірюється кількістю праці, якуможе купувати або яку може мати в розпорядженні кожна з них. Праця вимірюєцінність не лише тієї частини ціни, яка зводиться до праці, а й тих частин,що приходяться на ренту і прибуток». Визначення цінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявившигеніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка вXIX ст. стала пануючою. Щодо третього завдання, яке вирішує Сміт, то воно зводиться до з'ясуванняпричин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта це, посуті, — грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величинуренти, праці і прибутку. Причому йдеться не про фактичну величину складовихціни, а про їх середню норму. Ринкова ціна — та, за якою продається товар. Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкогій?ціни від природної. В умовах природного стану (вільної конкуренції) риідаКпрацює як своєрідний регулятор природного руху товарних потоків до стаЙ^ринкової рівноваги. Попит і пропозиція виступають як фактори встановлеНН»ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монопо^регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, приводить часто дорезультатів, протилежних тим, на які розраховували, і стримує зростанняпродуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть одержати вигодувід такого втручання, проте вона все одно виявиться шкідливою з точки зорустратегічного завдання — економічного зростання. Отже, С^іт зновузвертається до принципу природної свободи, до дії «невидимої руки».Класи і доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види доходівтрьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, щовідповідають трьом факторам виробництва: праці, капітаіу і землі. Власникикожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників,підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи єпервинними. Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, яківиступають результатом перерозподілу.Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода за працю. В умовах,коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, вінодержує повний продукт праці. В умовах капіталізму найманий робітникотримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляє,іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт не робиврізниці між доходом простого товаровиробника і найманого робітника ірозрізняв їх лише кількісно. Сміт визначає нормальний рівень заробітної плати кількістю засобівіснування робітника і його сім'ї. А Петті заробітну плату зводив дофізичного прожиткового мінімуму. Нормальний рівень заробітної платипідтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту іпропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімумузагрожує робітникам вимиранням. А її значне підвищення викликає зростаннянароджуваності, отже, чбільшсння пропозиції робочої сили на ринку іпосилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати. Значну роль у встановленні заробітної плати Сміт відводить капіталістам,які мають переваги перед робітниками. Вони можуть, пише Сміт, змовитись!мають можливість очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чогопозбавлені робітники. Сміт був прихильником високої заробітної плати івважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці. Прибуток у Сміта має трудову субстанцію. Він писав, що «цінність, якуробітники додають до матеріалів, зводиться... до двох частин, одна з якихоплачує їх винагороду, а друга — прибуток їх наймача на весь авансованийним) фонд матеріалів і заробітної плати» В даному разі прибуток виступає як різниця між заново створеною вартістюі заробітною платою. Тобто фактично мова йде про додаткову вартість. Априбуток — це результат неоплаченої праці. Сміт виступає проти твердженьтих, хто називає прибуток платою за працю по нагляду і управлінню. Цейприбуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату праці, він має інші начала івизначається величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Розмірприбутку визначається розміром капіталу. А це означає, що Сміт розглядаєприбуток як породження всього капіталу, як результат продуктивностікапіталу. Прибуток виступає в нього і як винагорода капіталіста за працю таризик. Отже, непослідовність у розумінні вартості (у Сміта — цінність)позначились і на трактуванні прибутку. Він у Сміта виступає то якпородження праці, то як результат функціонування капіталу. З прибутку Сміт виводить і процент як похідний прибуток. Величинапроцента і його рух у нього слідують за величиною норми прибутку, яка зрозвитком промисловості Ц торгівлі має тенденцію до зниження. Зниженнянорми прибутку, а отже, і процента Сміт розглядає як прояв економічноїрозвинутос'гі здоров'я нації, які забезпечуються природним порядком. Йомупротидіє будь-яка монополія. Тому Сміт виступає як непримиримий супротивниквсякого роду монополії і привілеїв. Земельна рента у Сміта — це плата за користування землею. Її причиною вінназиває приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендноїплати, в яку включається і процент на вкладений капітал. Рента, підкреслюєвін, не пов'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснюєорендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодамикапіталовкладень, тому що при відновленні орендного договору вимагаєпідвищення плати. Джерело ренти Сміт визначає по-різному. Виходячи з позицій трудовоїтеорії вартості, він ренту, як і прибуток, розглядає як відрахування відпраці робітника. Інше трактування походження ренти пов'язане у Сміта з йоготеорією витрат виробництва. Рента в цьому випадку виступає як природнавинагорода за користування землею, подібно до того, як прибуток є природноювинагородою за капітал, а заробітна плата — природною ціною праці. Рентапоряд з прибутком і заробітною платою формує цінність. А це означає, щоземля поруч з працею є джерелом цінності. Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючих факторів: прибуткузаробітної плати. Вона не зумовлена жодною жертвою (як праця й капітал)^боку власника землі. Відрізняється рента від прибутку і заробітної плати Цескладова ціни. Останні конституюють ціну, а рента виступає як функція ціни.«...Рента,— писав Сміт,— входить до складу ціни продукту інакше, ніжзаробітна плата і прибуток. Висока або низька заробітна плата і прибуток накапіталу причиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір ренти^ результатом останньої»^. Є у Сміта і елементи фізіократичного трактування земельної ренти. Воіцвиступає як результат дії сил природи, які землевласник надає укористуванні фермеру. Працю в сільському господарстві він вважав більшпродуктивною, тому що тут разом з людиною працює природа. Різні трактування суті прибутку і ренти не викликали у Сміта сумнівів, ґхвін використовує з різною метою: то для підтвердження тези про працю, якосновне мірило вартості, то для аналізу розподілу реалізованої міновоїцінності товару між основними класами буржуазного суспільства. Сміт бачив відмінності в родючості і місцерозташуванні ділянок землі іаналізував Їх вплив на величину ренти. Розглядає він також залежність рентивід капіталовкладень. Проте у Сміта немає розуміння понять диференційної іабсолютної ренти. Разом з тим він визначає монопольну ренту (хоч і невживає цього терміну), яка виникає тоді, «коли кількість землі, яка можебути пристосована під яку-небудь особливу культуру, занадто незначна длязадоволення дійсного попиту»^. Оплачує її споживач. Вчення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну відпопередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної йнепродуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно відтого, де вона застосовується. Проте у Сміта визначається ієрархія галузейстосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільськегосподарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в йоговченні про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того,де вона застосовується, а й від того, що вона виготовляє. В нього є двапідходи до визначення продуктивної й непродуктивної праці. Перший підхід —ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює ^цінність. Непродуктивнапраця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додаєцінність матеріалам, які вона обробляє. В той же час праця домашнього слугинічому не додає цінності. На купівлю продуктивної праці витрачаєтьсякапітал, а непродуктивної — доход. Другий підхід у визначенні продуктивної й непродуктивної праціпов'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — працяробітника, яка закріплюється і реалізується в якому-небудь предметі аботоварі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і нереалізується в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно зтаким визначенням продуктивної праці вся сфера нематеріального виробництваоголошувалась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльністьдержави, їі^ чиновників, церкву, армію, флот тощо. Визначення продуктивної й непродуктивної праці Смітом є суперечливі»*.Якщо взяти простого товаровиробника, то він виготовляє товари, але неприносить капіталісту прибутку. Отже, його праця за однією ознакою єпродуктивною, а за другою — непродуктивною. У Сміта його вчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значнемісце, тому що він із зростанням продуктивної праці пов'язував зростаннянаціонального багатства країни і тому енергійно наполягав на скороченнінепродуктивної праці. Такий підхід Сміта до визначення продуктивної й непродуктивної праці бувпідданий критиці багатьма його сучасниками, які ширше трактувалипродуктивну працю. Економісти класичної школи сприйняли такий підхід. Зпевним зауваженням сприйняв його і Маркер Капітал, Сміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Підкапіталом; розуміє запас продукції, що приносить прибуток або за допомогоюякоп:, працею створюються нові блага. Запаси певної особи, писав він,діляться на дві частини. «Та частина, від якої вона чекає одержати доход,називається її капіталом. Друга частина — це та, яка йде на безпосереднє їїспоживання. Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу вінвідносить машини і різні знаряддя праці, промислові і торговельні будівлі,склади, будівлі на фермі, «покращення землі» (розчистка, осушення, внесеннядобрив), «людський капітал» — капіталізована цінність «придбаних і кориснихздібностей усіх мешканців або членів суспільства». Віднесення Смітомлюдського капіталу до основного правомірно випливає з того, що капітал унього — це виготовлені матеріальні ресурси, а здібності робітників до працітакож «виготовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів. Включення до основного капіталу трудових навичок і здібностей робітниківздійснював ще Петгі. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робиввисновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайнупрацю», одержить відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. У К.Маркса, як побачимо далі, мовиться про те, що кваліфікована робоча сила маєвищу вартість. Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства,запасів сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуваєна складах і в магазинах. Поділ на основний і оборотний капітал Сміт застосовує до будь-якогокапіталу, незалежно від сфери його використання. Різницю між ними вінбачить в тому, що перший приносить прибуток, не вступаючи в обіг і незмінюючи власника, а другий — приносить доход тільки за допомогою обігу ізміни власника. Основний капітал формується і поповнюється за рахунокоборотного. Він не може приносити доход без допомоги оборотного.Співвідношення між основним і оборотним капіталом, підкреслює Сміт,неоднакове в різних галузях виробництва. Мету функціонування капіталу Сміт трактує позаісторично. Він писав, що«єдину мету і призначення як основного, так і оборотного капіталівстановить збереження і збільшення запасів, що призначаються длябезпосереднього споживання». Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті,основна ідея праці Сміта. Він ставить завдання не лише дослідити природу іпричини багатства народів, а й з'ясувати питання щодо зростаннянаціонального багатства. «Зростання... доходу і капіталу означає зростаннянаціонального багатства»^. Отже, економічне зростання Сміт пов'язує не лишеіз зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу.Нагромадження капіталу у Сміта є результатом ощадливості. Ощадливістькапіталістів збільшує фонд, призначений для утримання продуктивнихробітниюв. Збільшення числа останніх веде до зростання цінності, щододається оброблюваним продуктам. Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише зарахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищенняпродуктивності праці працюючих. Зростання продуктивності праці Смітпов'язує із застосуванням машин, механізмів, що потребує додатковихкапіталів. Вартість засобів виробництва він включає як четверту частину вціну кожного окремо взятого товару окремого капіталіста. Що ж до всієїтоварної маси всього класу капіталістів, то в її мінову цінністьвключаються лише три частини: заробітна д плата, прибуток і рента.Виходить, що цінність річного продукту суспільства І складається лише здоходів. Проте це не зовсім так. Такий підхід Сміта до виз- І наченнямінової цінності сукупного суспільного продукту в марксистській літературіодержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тому, що він виключаєперенесену вартість з вартості сукупного продукту. Сміт виходить з того, щоматеріальні витрати (перенесена вартість) становлять чиїсь доходи, отриманіна попередніх стадіях виробництва, і можуть бути розкладені на до- ^ ходи.Такий підхід спрощував аналіз теорії вартості. «Догма Сміта» по супівирішувала ту ж складну теоретичну проблему у визначенні вартості, що й ^марксистське вчення про двоїстий характер праці (конкретна праця пере- Іносить вартість зречевленої праці, абстрактна — створює нову). Марко, Іаналізуючи положення Сміта про зведення річного продукту до суми доходів,показав, що воно має сенс або при повному абстрагуванні від фактору часу,або при аналізі формування вартості продукту за досить тривалий період. Длякороткого проміжку часу формула Сміта непридатна, тому що у вартості такогопродукту завжди є частка, яка не розпадається на доходи цього року, авідшкодовує вартість засобів виробництва, які були на початку року. Зауваження цілком слушне. Проте ця частка відносно невелика порівняно зусім річним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати до уваги. Якщоз точки зору кількісної характеристики «догма Сміта» і має вади, то їїпрактична цінність надзвичайно велика. І не випадково вона використовуєтьсяна Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того, аналізуючи«догму Сміта», слід враховувати, що він чітко розрізняє валовий і чистийдоход нації. Під валовим доходом він розуміє весь річний продукт країни.Чистий доход — це нова цінність, яка лишається після відшкодуванняосновного й оборотного капіталу. Отже, річний продукт праці і землі країни ділиться на фонд відшкодуваннякапіталу і фонд доходів пласників капіта,ту і землі. Праця продуктивнихробітників оплачується з фонду відшкодування. Джерелом зростання капіталувисипають прибутки. Сміт підрахував, що- фонд відшкодування капіталу вбагатих країнах більший і абсолютно, і в долі валового продукту, ніж убідних. Це означає, робить висновок Сміт, що більша частина валовогопродукту йде на утримання продуктивної праці, що, в свою чергу, веде дозростання багатства.Роблячи підсумок, слід зазначити, що заслуга Сміта полягає не лише в то-,му, що він поклав початок систематизованому викладу політичної економії.,Сміт підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу вумовах, коли всім забезпечені однакові можливості для його прояву. Коли ж;власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набуваєнесприятливого для суспільства значення. Ринковий механізм встановитьгармонію лише тоді, коли він буде включений у відповідні правові та інститу-ціональні рамки. Англійський історик економічної думки М. Блауг писав, ,щві«... Сміту немає рівних ні у XVIII, ні навіть у XIX ст. відносно глибокогоі тр^, ного проникнення в суть економічного процесу, економічноїмудрості...».




Похожие:

Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconРеферат на тему: «Економічне вчення А. Сміта» Виконала: Учениця 10-а класу нвк №2 Варшавської Яни Влитель: Островська Л. М. «м. Шепетівка» Адам Сміт
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо...
Економічне вчення А. Сміта студента 3-го курсу 2-ї группи відділення мев вячеслава Попова Київ 1997 Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. В його працях І в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку iconЕкономічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурного періоду. У його працях І в працях його послідовни­ка Д. Рікардо...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы