Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства icon

Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства



НазваниеПолітична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
Дата конвертации06.07.2012
Размер221.74 Kb.
ТипРеферат
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Кафедра політології з дисципліни «Політологія» студента групи, курсу спеціальності “Економіка підприємства” заочної форми навчання shura19@yandex.ru Викладач: РІВНЕ - 2003 Тема №17: Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства ЗМІСТ сторінка 1. Сутність і функції політичної культури........................................................... 3 2. Політична свідомість і поведінка в структурі політичної культури соціального суб’єкта. Політична ідеологія...................................................... 6 3. Типи політичної культури................................................................ .................... 10 4. Сучасний стан та проблема підвищення політичної культури в Україні... 11 Література.............................................................. ...................................................... 13 Номер залікової книжки – 1. Сутність і функції політичної культури. Процеси перетворень в суспільстві потребують адекватних змін у сферіполітичної свідомості та політичної культури. Становлення демократичногосуспільства потребує якісно нових засад суспільної взаємодії, відносин міжособистістю та державою. Політичні знання та культура політичної поведінкинеобхідні кожному, то вони є запорукою захисту власної гідності, свободи іправ. Байдужість людини до політичного життя, відсутність політичної освітисприяють можливості маніпулювання нею. Суспільство, що бажає зберегтисвободу, повинно усвідомити свою відповідальність за власну долю, долюкраїни. Отже, необхідно формування ціннісних орієнтацій, настанов тамоделей поведінки, які б відповідали вимогам становлення та збереженнядемократичної держави. Що ж є політична свідомість та політична культура? В чому полягає їхспецифіка відносно різних типів суспільної взаємодії? Для того, щоб цез’ясувати, розглянемо в лекції такі питання. Поняття політичної культури зараз стійко увійшло в склад ключовихкатегорій політичної науки. Це зумовлене тим, що політичний процес при всіхпритаманних йому випадковостях, непередбачених подіях, альтернативностіситуацій ,що виникають, підкоряється внутрішнім закономірностям, що неможуть бути виведені безпосередньо ані з економіки, ані з психології.Дослідження в області політичної культури допомагають глибше побачитизакономірності політичного процесу, особливості політичної свідомості іповедінки людей в сучасному суспільстві. Аналіз проблеми політичноїкультури дає можливість зрозуміти, чому групи людей або цілі народи, діючив межах ідентичних політичних систем, але ж виховані на різних цінностях тамаючи різноманітний історичний досвід, по-різному сприймають одні і ті жполітичні події, по-різному поводять себе в одних і тих же політичнихситуаціях.
Термін культура (“cultura”) з’явився у Стародавньому Римі і означавдля римлян не що інше як обробку землі, вирощування. Увійшовши в буденнулюдську мову, в ході частого вживання, це слово втратило свій первіснийзміст і стало означати найрізноманітніші аспекти людської поведінки, атакож види діяльності. У тому числі стало досить вживане словосполучення“політична культура”, “рівень політичної культури” і т.п. Поглиблене вивчення політичної культури дає, крім того, можливістьпередбачати реакцію населення на конкретні політико-управлінські рішення,передбачити певні міри, що забезпечать ефективність їх реалізації. Свої витоки проблема політичної культури бере в працях стародавніхмислителів, які зверталися до питань нравів, соціальної етики, критеріївідеального громадянина і правителя. Виникнення перших знань про політику іїхнє використання на практиці в античній Греції можна розглядати якзародження політичної культури. Чисто термінологічно поняття «політичнакультура» було вперше вжите німецьким філософом Іоганом Гердером ще в XVIIIст. Згодом, особливо в кінці XIX – початку XX ст. дана категоріявикористовується в політичних дослідженнях різноманітними політичнимишколами, в тому числі, і вченими Росії: В.І.Гер’є, В.В.Івановським,М.Я.Острогорським. В 50-і роки нашого сторіччя в західній політології виникає теоретичнеспрямування, що досліджує соціокультурний зміст , процесів, в основі якогобуло розуміння зумовленості політики культурою. Теорія політичної культуривідбила прагнення дослідників подолати формальні, інституалізовані методививчення політики. Основна увага була спрямована на вивчення ціннiснозумовлених зв'язків між владою і суспільством, виявлення залежності міжпроцесом прийняття політичних рішень і політичною поведінкою. Внесок урозробку теорії політичної культури внесли Г.Алмонд і С.Верба, С.Липсет,М.Дюверже, У.Розенбаум, М.Кроз’є. Найбільш відоме визначення політичної культури дане Г.Алмондом і С.Вербою в книзі «Громадянська культура» (1963 р.). Під політичною культуроювони розуміють: «...iнтернаціоналізацію політичної системи через пізнання,почуття і судження її членів». Вона виступає як сукупність психологічнихорієнтацій людей по відношенню до політичних об'єктів. Даний підхід тяжіє до ототожнення політичної культури і політичноїсвідомості. Прибічники, так званої всеосяжної інтерпретації, включають вполітичну культуру поряд з психологічними настановами і відповідні їм формиповедінки суб'єктів. Третю групу склали так звані об’єктивістські підходи,що розкривають зміст політичної культури через санкціоновані нормиповедінки громадян і груп. Для четвертої групи уявлень характерно визначення політичної культурияк нормативної моделі бажаної поведінки і мислення. Дослідження в області політичної культури в вітчизняній науці булиускладнені. Політична культура являє собою систему історично сформованих відноснотривких настанов переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделейповедінки в діяльності суб'єктів політичного процесу. Вона містить у собікультуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуруфункціонування політичних інститутів. Політична культура містить знання про політику, знайомство з фактами,інтерес до них, оцінку політичних явищ, оціночні думки про те, як повинназдійснюватися влада, емоційну сторону політичних позицій, як наприклад,любов до Батьківщини, негативне ставлення до проявів екстремiстськихнастроїв, визнані в суспільстві зразки політичної поведінки, що визначаютьяк можна і як слід діяти в політичному житті. Слід розрізняти політичну культуру особистості і політичну культурусуспільства. Для характеристики політичної культури особистості важливоприщепити усвідомлення його суті і мети політичного процесу, знання своїхправ і обов'язків, міру включеності в реалізацію політичної влади.Політична культура суспільства – інституалізований і неінституалізованийісторичний і соціальний досвід національної і наднаціональної спільнот.Історичні традиції справляють активний формуючий вплив на політичнудіяльність індивідів великих і малих соціальних груп. Інакше кажучи,політична культура суспільства є зафіксований у законах, звичаях,традиціях, політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичнийпроцес. Вивчення політичної культури дає можливість зрозуміти одну знайважливіших її функцій – прогностичну, що виявляється у впливі її надинаміку політичного життя. Політична культура надає певне спрямуванняполітичному процесу, виявляє вплив на формування і діяльність політичнихінститутів, зумовлює поведінку різноманітних соціальних груп. Вона –найважливіша частина соціального клімату, що сприяє появі і сприйманнюнового в суспільстві. Нормативно-регулююча функція спрямована назабезпечення налагодженого і стабільного функціонування політичної системи.Політична нормативність включає людину в сферу прийнятої для даного режимувлади політичної поведінки. Комунікативна функція в тому, що через політичні традиції особистостіпередаються зразки поведінки, забезпечується спадкоємність в суспільномурозвитку. Необхідно відзначити, що політична культура є найбільш консервативнийелемент політичної системи. Однак стабiлiзацiя політичного процесу вУкраїні, багато в чому залежатиме від перетворень в полiтико-культурнійсфері. Прийнято виділяти такі функції політичної культури: . гуманістична (людино творча), тобто розвиток суспільного (політичного) потенціалу людини; . пізнавальна (гносеологічна), бо політична культура є засобом пізнання і самопізнання політичного життя суспільства; . інформаційна – функція трансляції соціального досвіду, яка забезпечує зв’язок політичних досягнень поколінь всіх часів; . комунікативна – функція політичного спілкування, яка забезпечує адекватність взаєморозуміння; . ціннісно-орієнтаційна, тобто політична культура задає певну систему координат, своєрідну “картку політичних, життєвих цінностей”, в яких існує і на які орієнтується людина; . нормативно-регулююча (управлінська), яка проявляється в тому, що політична культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини. Політичні традиції відіграють важливу роль у формуванні зразківполітичної поведінки. Для радянської політичної культури базовою моделлю єтоталітарно-етатистська політична культура з атавізмами патерналізму.Перевага держави над людиною, тотальне підпорядкування людини так званимвищим державним інтересам, розцінювання iї як гвинтика у величезномусоціальному механізмові, виступали її характерними ознаками. В цьомухарактері політичної культури відбилася і своєрідність геополітичногоположення нашої країни, немов би, на стику двох цивілізацій – Європи іАзії. На відміну від західноєвропейської культури, яка проникнена духомiндивiдуалiзму, для країн Сходу характерна зневага метою і цінностямиокремої особистості, неприпустимість політичного плюралізму. Можна виділититакі риси як: персонiфiкацiя влади, тяжіння політичних лідерів до прямих,позаопосередкованих політичними інститутами, контактів з масами. В Росії неодноразово вживалися спроби політичної модернізації, однаквони мали незавершений характер, за смугою реформ йшли контрреформи. Якслідство цього, зміцнювалася дихотомія двох субкультур: тоталітарно-етатистської і громадянської, остання знаходилась в стадії становлення, їїрозвиток був перерваний у жовтні 1917 р. Історичні традиції булипідкріплені жорстким тотальним контролем держави, що виключав будь-якуідеологічно несанкціоновану активність громадянина. Майже три генераціїрадянських людей зросло в умовах ідеології тоталітарного режиму, для якогохарактерні: ставка на насильницьке «ощасливлення» людей, відсутністьплюралізму думок, політичний фанатизм, конфронтацiйнiсть мислення,прихильність силовим засобам розв’язування конфліктів. В більшості люди важко сприймають ідеї ліберальної демократії, якіполягають на поняттях ринку, політичної і економічної свободи, конкуренції,моральної автономії. Сучасній політичній культурі в Україні притаманнавідмова від тоталітарного минулого, прихильність до демократичного вибору,однак полiтико-культурні орієнтації свідомості тоталітарного типу ще докінця не викоренені, що створює загрозу виникнення і розростанняекстремістських настроїв. Це можливо при неспiвпаданнi очікувань тареальної ситуації, коли перехід значної частини населення від традиційногообразу життя до сучасного не підкріплюється зростанням добробуту. Атмосферадезорієнтації, невпевненості в завтрашньому дні пов'язана з крахом звичнихатрибутів соціального добробуту, відсутністю у населення ринкових настанов,втратою «історичної пам'яті» в відношенні володіння і розпорядженнявласністю. Реформи асоціюються з погіршенням власного матеріальногоположення. Все це робить хворобливим становлення нової моделі поведінки.Для політичної культури України характерно неприйняття шляхів і механізмівреалізації реформ, що ведуть до збіднення більшої частини населення.Бідність – категорія не тільки економічна, але і полiтико-культурна.Соціокультурна поляризація зосереджує конфлікт на двох протилежнихпозиціях, виникають умови для розв’язування конфронтації засобами силовоготиску. Харизматичне мислення, відсутність настанов на особистувідповідальність, правовий нігілізм, послаблюють систему стримань тапротиваг по відношенню до можливості встановлення диктаторського режиму. Україна – особливий взірець. Оскільки наша держава постійноперебувала під кабалою того чи іншого народу, тої чи іншої імперії, то іпідходи українців до політичного життя, відповідно, в історичному розрізібули переважно двох типів: - повна байдужість (так звана “забитість”); - затяте протистояння (боротьба за суверенність української нації). На сьогоднішній день, правда, ситуація дещо змінилася, однак коріннябайдужості, яка частково проглядається в політичній свідомості сучаснихукраїнців, пояснюється саме “забитістю” попередніх поколінь. 2. Політична свідомість і поведінка в структурі політичної культури соціального суб’єкта. Політична ідеологія. В самому загальному вигляді свідомість значить вищий рівень духовноїактивності людини як соціального суб'єкта. Різноманітні філософськінапрямки розглядають природу свідомості по-різному. Наприклад, ідеалізмвиходить з того, що свідомість розвивається стихійно і може бути зрозумілатільки з самій себе. Диалектико-матеріалістичне вчення виходить з того, щонеможливо аналізувати свідомість ізольовано від явищ суспільного життя.Оскільки свідомість – властивість високоорганізованої матерії – мозку, івиступає як усвідомлене буття, суб'єктивний образ об'єктивного миру.Соціологія вважає, що свідомість виступає, передусім, як відображення вдуховному житті людей їхнього суспільного буття, інтересів і уявленьрізноманітних соціальних шарів, класів, націй і суспільства в цілому. Політика і політичні відношення є частиною суспільного буття. Отже, іполітична свідомість виступає як відбиття в духовному житті людей їхньогополітичного буття. При цьому політична свідомість обов'язково є атрибутомполітичної дії, її неодмінним елементом. Політика – цілеспрямована діяльність і вона передбачає наявність удіючого суб'єкта певних уявлень про політичну дійсність, усвідомлення своїхінтересів, формулювання мети, вибір засобів і способів її досягнення. Оскільки головним питанням відношень людей в політичній сфері єпитання про державну владу, те воно ж займає головне місце і в структуріполітичної свідомості. Без його виявлення не може бути і промови просвідому участь в політиці. Не менш важливе місце в політичній свідомості займає проблемаполітичних інтересів людей, які виступають мотивами, що спонукаютьполітичні дії. Політична свідомість містить у собі все відбите соціальне буття,оскільки об'єктом політичної діяльності є всі сфери суспільного життя. По своєму змісту політична свідомість охоплює всі уявлення людей, щоопосередкують їхні об'єктивні зв'язки як з інститутами влади, так і міжсобою з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства. Визначення політичної свідомості як віддзеркалення політичноїдійсності зовсім не означає, що воно є пасивним елементом політичногопроцесу. Навпаки, воно виступає як активний початок в політиці і навітьможе випереджати суспільну практику і прогнозувати розвиток подій і завдякицьому стимулювати політичну діяльність. Політична свідомість може належати тільки певним суб'єктам політичнихвідношень (індивідам, соціальним групам, класам, націям, суспільству).Відповідно розрізняють політичну свідомість індивіда, соціальної групи,класу, нації, суспільства. Однак політична свідомість групи і суспільстване є простою сумою політичних уявлень індивідів ,що їх складають. І кожнасоціальна група і суспільство в цілому, що є суб'єктами політики,виробляють свої власні політичні уявлення. Оскільки політика – область відносин між соціальними групами зприводу використання інститутів публічної влади для реалізації їх суспільнозначущих потреб, то політична свідомість виступає як специфічна формавираження політичних інтересів класів і соціальних груп. Оцінка соціально-політичної дійсності залежить від того конкретного положення, що займаєносій цієї оцінки в даній системі суспільних відношень. Тому політичнійсвідомості соціальних суб'єктів об'єктивно притаманні соціально-структурніриси. Кожна соціальна група прагне уявити свої політичні інтереси як ті щовідповідають загальним інтересам. Однак найбільш істотний вплив на характерполітичної свідомості суспільства виявляють соціальні сили, що володіютьмаксимальними можливостями для духовного виробництва і відповідно для своговпливу на усіх членів суспільства. Разом з тим, політична свідомістьхарактеризується і загальнонаціональними рисами, що притаманним всімсоціальним групам і індивідам. Між соціально-структурними і національними елементами політичноїсвідомості відбуваються складні процеси взаємодії і взаємовпливу. Обом цимсторонам постійно, тією або іншою мірою, притаманним свідомості будь-якогосуб'єкта політики, однак в різноманітні періоди суспільного розвиткудомінують або одні, або інші. Певно, що в періоди зовнішньої загрозибезпеці країни на перший план в політичній свідомості всіх суспільних силвиходять загальнонаціональні інтереси. В кінці XX ст. перед лицемглобальних проблем людства в політичній свідомості народів все більше місцезаймають загальнолюдські цінності і інтереси. Політична свідомість – явище багаторівневе. Що це означає? Рівеньполітичної свідомості – певний східець, досягнутий соціальним суб'єктом впізнанні процесів і явищ, що мають місце в сфері політичних відносин.Звичайно в структурі політичної свідомості виділяють три рівня: щоденний,емпіричний і теоретичний. Щоденний рівень політичної свідомості – сукупність політичних ідей іпоглядів суспільства, класу, соціального шару, групи або окремого індивіда,що виникають з безпосереднього сприйняття буденного суспільного життя.Характерною особливістю цього рівня є емоційно-розумове осмисленнядійсності. В свідомому відношенні його характеризують розмитість,уривковість і несистематизованість уявлень про політичні явища. Однак йогопроста логіка, основана на "здоровому глузді", є достатньо надійниморієнтиром в політичних подіях ,що відбуваються. Щоденна свідомість відіграє в політиці надто істотну роль, оскількийого якісним станом визначаються важливі рішення. Щоденна свідомість, виявляючись історичними первинним засобомідеального відбивання дійсності, є джерелом накопичування реалістичнихелементів знання, виконує особливу функцію в структурі суспільноїсвідомості – відтворює в формах повсякденного знання все багатство життясуспільства і відносин ,що складаються в ньому. Відносно розвиненою формою щоденної свідомості є такий феномен, якгромадська думка. Суспільна думка – історично зумовлений і стан суспільноїсвідомості великих груп людей, що постійно змінюється і висловлюєтьсяпублічно з проблем, важливих для суспільно-політичного життя. Суспільна думка не є сукупністю різноманітних думок, що висловлюютьсяособами або групами, з яких складається суспільство. Громадська думка –конкретні судження з тих або інших проблем життя, що поділяються багатьмачленами суспільства. З первісно одиничних або небагатьох суджень, щоспівпадають, в певних умовах може виникнути громадська думка. Але для того,щоб судження з політичної проблеми набуло характер громадського, необхідно,щоб воно мало достатньо широке розповсюдження, щоб його поділяли дужебагато людей. Як форма свідомості, громадська думка – більшою мірою продуктемоційної, чим раціонально-пізнавальної діяльності. Воно виникає не наоснові ретельної інтелектуальної роботи і досвідченого підтвердженняуявлень, що складаються, а в результаті цілеспрямованого впливу, головнимчином, засобів масової інформації на емоційну сферу людей. Тому громадськадумка дуже часто спотворено тлумачить політичні явища або просто виступаєяк упередження людей, які непохитно запевнені в своїй правоті. Незважаючи на цю властивість громадської думки, політичне життя безнеї неможливе. Вона є політичним змістом колективної волі і необхіднимелементом функціонування політичної системи. Від того, куди спрямованагромадська думка, значною мірою, залежить успіх зусиль політичної групи ,щоправить, з досягнення уставлених цілей. Саме тому в усіх державахрізноманітні політичні сили зацікавлені у впливі на органи, що формуютьгромадську думку: пресу, радіо, телебачення. Засоби масової інформації дужечасто називають четвертою владою, бо їм належить вирішальна роль уформуванні громадської думки, що дуже важливо для забезпечення успіху тієїабо іншої політичної сили. Емпіричний рівень політичної свідомості – більш-менш усвідомлена сумаспостережень про явища і процеси політичного життя, що виникають у їїучасників. Цей рівень формується на ґрунті практичного повсякденногодосвіду людей. На відзнаку від щоденного емпіричний рівень свідомостіхарактеризується більшої визначеністю і предметністю уявлень про соціально-політичні процеси. Між емпіричним і щоденним рівнями політичної свідомості існує чималозагальних рис. Їм обом притаманні яскраво висловлені психологічні риси:почуття, настрої, імпульсивність, емоційне сприйняття політичних подій ,щовідбуваються політичних. Психологічний компонент політичної свідомостіособливо сильно виявляється в періоди політичної нестабільності, кризовихситуаціях, перехідні періоди суспільного розвитку. Теоретичний рівень політичної свідомості – найбільш високий східець впізнанні політичної дійсності. Це система поглядів і ідей, вироблених наоснові наукового осмислення всієї сукупності соціально-політичних відносин. Теоретичний рівень політичної свідомості містить у собі більш-меншцілісне уявлення про закономірні істотні зв'язки і відношення соціально-політичної дійсності. В змістовному відношенні політична свідомість містить у собі такожідеї і уявлення, в яких різноманітні групи людей усвідомлюють своїполітичні інтереси і спрямування. Цей елемент політичної свідомостіприйнято називати політичною ідеологією. Самий термін ідеологія (від грец. idea –думка, задум і logos – слово,поняття) в самому широкому сенсі позначає систему поглядів і ідей, в якихусвідомлюються і оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного,соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі соціальноїдіяльності. Поняття політична ідеологія має більш вузький і специфічнийсенс. Політична ідеологія – відносно систематизована сукупність понять,ідей і уявлень, в яких суб'єкти політичних відносин – індивіди, соціальнігрупи, класи, нації, суспільство – усвідомлюють свої політичні інтереси іякими вони виправдують свої політичні спрямування. Коротше кажучи, політична ідеологія – доктрина, що обґрунтовуєзазіхання будь-якої групи на владу або її використання та передбачає ту абоіншу стратегію політичних дій. На відзнаку від науки, завданням якої є пошук істини, функціїідеології, передусім, зводяться до оволодіння масовою політичною свідомістюнаселення. Ідеологія і наука тісно взаємопов’язані і цей зв'язок визначаєтьсяконкретно-історичними і соціальними чинниками, місцем і роллю будь-якоїсоціальної групи в суспільному розвиткові. Відповідність інтересів соціальної спрямованості суспільного розвиткувиявляється більшою або меншою мірою науковості ідеології, яку вонапідтримує. Коли ж ці інтереси постають в протиріччя з потребами подальшогорозвитку суспільства – ідеологія, соціальні групи або спільності відходятьвід реальної дійсності, перетворюються в хибну свідомість і породжуютьсоціальну міфологію. Поняття "тип політичної свідомості" використовується дляхарактеристики істотних особливостей віддзеркалення в свідомостірізноманітних категорій людей політичних явищ і пов'язаною з цієюсвоєрідністю їхнього відношення до політичної дійсності. Така своєрідність закріплюється в політичних позиціях, які займаютьрізноманітні суб'єкти суспільних відносин і які виявляються в тяжінні доспецифічної або постійної політичної поведінки. Єдиний засіб виявити особливості політичної свідомості людей – аналізїхньої реальної політичної поведінки. Політичну свідомість людей можна класифікувати за різноманітнимипідставами. Найчастіше проводиться типологізація за наступними підставами: o за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна – що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна – спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична – що орієнтується на пріоритет в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська – спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична – відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими); o за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості – що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки; анархістський тип, для якого характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва); o за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості; o за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська). o в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ). Той або інший тип політичної свідомості в чистому виглядізустрічається рідко. В свідомості і поведінці одного і того ж суб'єкта політичних відносинможе водночас виявлятися декілька типових рис. 3. Типи політичної культури. Більшість дослідників політичної культури звертаються до проблеми їїтипологізації. Без цього неможливо проаналізувати специфіку політичногожиття в тому чи іншому суспільстві, поведiнку різноманітних груп і шарівнаселення. Г.Алмонд і С.Верба виділили три «чистих» типи політичної культури:патріархальний (прихідський), для якого характерна відсутність інтересугромадян до політичного життя. Члени суспільства не очікують жодних змін збоку політичної системи, тим більш не виявляють власної ініціативи, щоб цізміни мали місце. Аполітичність, замкнення на місцевій або етнічнійсолідарності, характерні для цього типу політичної культури. Така культураможе відразу стати панівною в молодих державах, але вона зберігається і врозвинених індустріальних країнах, коли кругозір більшості громадянобмежений прихильністю до своїх коренів, свого місця проживання. Другий тип – підданський, де присутня сильна орієнтація на політичніінститути, поєднана з низькою індивідуальною активністю громадян. Державнавлада уявляється, в основному, в плані спускання зверху норм, якихнеобхідно дотримуватися, регламенту, якому потрібно підкорятися. Людьмикерує побоювання, покарання, або очiкування благ. І третій тип – «партицiпаторна політична культура», або політичнакультура участі, для якої характерна зацікавленість громадян в політичнійучасті і прояв на практиці такої активності. Автори даної типологiзацii підкреслюють, що ці три типи на практицівзаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих або іншихкомпонентів: провiнцiалiстсько-пiдданський, пiддансько-партицiпаторний,провiнцiалiстсько-партицiпаторний. Перший змішаний тип характерний для переходу від провiнцiалiзму доцентралізованої влади, характеризується лояльністю до центрального уряду,відходом від орієнтації на місцеві центри влади. Другий тип сполучає в собіпояву активної самоорiєнтацiї у значної частини населення і політичнупасивність у іншої. Третій тип характерний для країн ,що розвиваються наетапі переходу до буржуазної демократії. Основна задача полягає узбереженні спадкоємності в розвитку. Для країн зі стабільним демократичним режимом характернийгромадянський тип політичної культури, що є похідним від трьох переліченихосновних типів культур. До найважливіших її ознак відносяться: прихильнiстьдо демократичних цінностей, збалансованість політичних орієнтацій, помірнийрівень політичної активності, раціоналізм в прийнятті політичних рішень,терпимість (що не розповсюджується однак на екстремальні ситуації іекстремістські сили). Стабільність демократичного політичного режимуспирається на наявність консенсусу відносно легітимності політичнихінститутів, напрямку і сенсу політики. Визнання неминучості конфліктів, якрезультату різноманітності інтересів, поєднується з прихильністю додемократичних засобів їхнього розв’язування. Залежність типу політичної культури від природних та штучних умовжиття суспільства і її зворотній вплив на їх зміну. Нерівномірність розвитку політичної культури, яка виражається у двохаспектах: а) розквіт і занепад політичної культури не співпадає з епохамирозквіту і занепаду в інших сферах суспільного життя, наприклад, векономіці; б) самі види, елементи політичної культури розвиваються нерівномірно. Сьогодні в занепаді, наприклад, знаходяться українськекіномистецтво, бібліотеки, клубні установи, книговидання. Деякі політологи проводять типологізацію за рівнем суспільногорозвитку, вони виділяють 4 типи: архаїчну, елітарну, представницьку таполітичну культуру високої громадянськості. Польський політолог Є.Вятр запропонував інший критерій – характерздійснення владних відносин у суспільстві. Основними Є.Вятр визначає тритипи: авторитарну, тоталітарну і демократичну (що тотожня громадянськомутипу Г.Алмонда і С.Верби). Ми розглянули приклади створення універсальних типологiй. Актуально.бачиться побудова і аналіз типологiй політичної культури окремих країн,виділення субкультур. Під субкультурою. в політиці розуміють сукупністьоднорідних ціннісних орієнтацій і відповідних їм форм політичної активностіокремих суспільних груп. Політична культура суспільства не складається зполітичних субкультур, а вбирає найбільш тривкі, типові ознаки, характернідля основної маси населення. Кожна політична субкультура містить і тезагальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і теспецифічне, що відрізняє замкнену субкультуру. Її особливості зумовленівідмінностями в станi суспільних груп в економічній і соціальній структурісуспільства, відмінностями за етнічним, релігійним, освітнім,статевовiковим та іншими ознаками. Ступінь поєднання між різноманітнимисубкультурами впливає на політичну стабільність країни. 4. Сучасний стан та проблема підвищення політичної культури в Україні. У сучасних умовах в Україні особливо актуальним бачиться збереженнянаціональної згоди. Основою його може виступати суспільний консенсус ввідношенні прихильності до демократичного реформування. Які ж чинники в минулому і в сьогоденні впливали чи можуть впливатина формування політичної культури, свідомості українців? По-перше, культурні універсалії, за Дж. Мердоком, розуміютьсязагальні риси, які притаманні всім культурам. До них відносяться мода,спорт, спільна праця, танці, освіта, звичаї, мова, релігійні обряди – понад60 елементів. Можна виділити декілька тенденції в нинішній політичній культурнійситуації, що склалась в Україні: * деідеологізація політичної культури і ліквідація державної монополії на політичну культуру; * зростання інтересу до історичної культурної спадщини, в тому числі до релігії і церкви; * посилення культурно-комунікативної апатії, послаблення інтересу до питання на користь візуальних, видовищних форм (телебачення, відео), значне зниження відвідувань театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек; * зростання в побуті елементів антикультури (наркоманії, злочинності, корупції, рекету, проституції, порнографії, патологічних нахилів тощо); * особливу занепокоєність викликає стан української мови, українського книгодрукування, бібліотечної справи, кіномистецтва. Отже, політична культура не лише поступово стає для політологів ісоціологів головним інструментом пояснення поточних соціополітичнихтрансформацій, але й важливою передумовою соціально-економічного зростаннясуспільства, мірою соціального прогресу чи регресу. Відродження духуукраїнця, який жадає волі, самореалізації – важливе завдання сучаснихполітиків. Необхідні одночасні перетворення в економічній, політичній ісоціальній сферах з урахуванням духовного рівня суспільства. Однофакторна(економічна) модель реформування здатна викликати соціальну катастрофу,стримує процес полiтико-культурних змін. Політичної стабiлiзацiї сприяла бнаявність чітко визначеної мети політики демократичних перетворень.Враховуючи історичні традиції, вони повинні об'єднувати в собі ідеїекономічної ефективності і соціальної справедливості. В сфері соціальногореформування необхідно визначення кордонів, вихід за якi неприпустимий.Відправною точкою в сучасному політичному житті повинен стати суверенітетособистості, економічною гарантією якого виступає власність, байдуже, чиполягає вона в мільйонних акціях, родинній фермі або всього лише в паріробітничих рук, iнтелектуальних здiбностях. Формування чіткої законодавчої бази, розмежування компетенційцентральних і місцевих органів влади, стимулювання регіональних програм всфері соціально-економічного реформування може стати базою для полiтико-культурних змін. В нинішній момент лише в окремих колах міського населення, середпідприємців і частини інтелігенції, керівників підприємств відбуласяціннісна переорiєнтацiя. Тому проблема порушення негативних аспектiвтрадицiоналiстської політичної культури перебуває в безпосереднійзалежності від ефективності демократичних перетворень і підвищенняінтенсивності мiжкультурного обміну. Політична свідомість та політична культура є одним з найважливішихскладових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку.Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості таполітичної культури. Однак дар проведення детального аналізу можназастосувати "чисті" типи, які узагальнюють політично-культурні якостісуспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичноїсвідомості. Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає намзмогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і, навіть, цілі народи ведутьсебе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні іті ж явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв’язок поколінь,вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичногожиття, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість таполітична культура несуть велике функціональне навантаження. Курс політології якраз і спрямований на формування у студентів знаньпро політичне життя, основи політичної впливовості та активноїгромадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільногодемократичного суспільства, ні розробка новітньої ідеї українськогодержавотворення. Список використаної літератури: Алмонд Г.А., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии //Полис. – 1992. – № 4. Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія //Віче. –1996. –№4. –С. 46–53. Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальний аспект //Полис. – 1991– № 6. – С. 22 – 34. Основи політології. курс лекцій /Під ред. проф. Н.І. Сазонова. – Харків,199З – С. 311 – 339. Основи політології. Стислий словник термінів і понять. – М., 1993.Основи політології. - К., «Либідь». 1990. Основи политической науки. Учеб. пособие / Под ред. проф. В. П. Пугачева.– М., 1993. – № 2. Основи політології (Курс лекцій): Навч. посібник. – Харків: ХДТУСГ. –1996. – С. 136 – 150. Політична культура населення України: – К.: Наукова думка, 1993. –136 с. Політична культура сучасника. – Львів, 2001. Політологія. Енциклопедичний словник. - К., 1999. Рудакевич О. Політична культура України: руйнація та шляхи відродження //Розбудова держави. – 1995. – № 10. – С. 26 – 30. Фарукшин М. Х. Политическая культура общества / Соц.-полит. науки. – 1991.– № 4. – С. 103 – 112. Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність. – 1994. – № 3.– С. 94 – 105; № 4. – С. 77 – 90. Щегорцев В.А. Политическая культура: модели и реальности. – М., 1990.




Похожие:

Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства iconПолітична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
Літичної свідомості та політичної культури. Становлення демократичного суспільства потребує якісно нових засад суспільної взаємодії,...
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства iconХарактеристика типології політичної влади Політична влада
Політична влада — публічні, вольові (керівництва — підко­рення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства...
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства iconПолітична свідомість І політична культура як елементи політичної системи
За допомогою політичної свідомості та політичної культури індивід спроможний адаптуватися у політичному просторі І здійснювати у...
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства iconПолітична система суспільства
Основні напрями, особливості та та проблеми розвитку політичної системи України
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства iconЗакон і політична система суспільства
Держава ж є од­ним з найважливіших елементів політичної системи суспільства. Тому, регламентуючи основи державної організації та...
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства icon1. Охарактеризуйте типології політичної влади Політична влада
Політична влада — публічні, вольові (керівництва — підко­рення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства...
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства icon“Соціально-економічні умови виникнення І розвитку політичної системи суспільства”
Категорія "політична система" відображає політичну діяль­ність, підкреслює системний характер політичного життя
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства iconПолітична свідомість та політична культура вступ
Становлення демократичного суспільства потребує якісно нових засад суспільної взаємодії, відносин між особистістю та державою. Політичні...
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства iconЛекція Політична система суспільства
Політична система суспільства являє сукупність взаємозв'язаних І взаємозалежних державних, партій­них організацій, громадських об'єднань,...
Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства iconПолітична культура юриста
Багатовікова атмосфера закритості суспільства звичайно позначилась і на його політичній культурі. Тому має місце певна політична...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы