Олександр Довженко. \"Україна в огні\" icon

Олександр Довженко. "Україна в огні"



НазваниеОлександр Довженко. "Україна в огні"
Дата конвертации06.07.2012
Размер78.9 Kb.
ТипРеферат
Олександр Довженко. “Україна в огні”


Олександр Довженко. “Україна в огні”


Вступ

Якби здiйснилося все те, про що мрiяв О. Довженко, яким би щасливим стало людство! Олександр Петрович - унiкальна постать в iсторiї України. Доля надiлила його щедрим талантом: вiн умiв любити - Україну, її народ, своїх батькiв, природу, своїх дружин, творчiсть, лiтературу, кiно, живопис, будь-яку цiкаву творчу справу. Це наш i письменник, i кiнорежисер, i художник, i державна людина. Усе йому було пiд силу, на все його вистачало. За що б не взявся - i все виходило талановито. Вiн завжди мрiяв, жив активним громадським життям, любив нове, змiни, любив майбутнє.

Поки вiрив, мрiяв - жилося щасливо, але поступово рожевi окуляри потускнiли, безжалiсна державна машина проїхалася гусеницями i по ньому.

"Україна в огнi" - це переломний етап у життi i творчостi О.Довженка. Останнi його твори - це вже не Довженко. Я б нiколи не присвоїла йому Ленiнської премiї за "Поему про море".

Прослiдкуємо, як, чому i коли Довженко перестає бути самим собою. I так: спочатку мрiяв усю землю перетворити на розкiшний квiтучий сад, сам садив фруктовi сади на Київськiй кiностудiї i на Мосфiльмi. Його називали "живим акумулятором iдей", до всього вiн був небайду жим: i до Мiчурiна, i до космосу, i до життя в iнших країнах. Мав надзвичайно багатий внутрiшнiй свiт. Носив у собi океан iдей, сюжетiв. Довгi роки виношував план архiтектурної забудови i реставрацiї Києва, створив цiлий проект архiтектурного оформлення Днiпра, мрiяв про будiвництво на його берегах сiл нового типу, а пiд столицею хотiв створити село-музей, до якого були б перенесенi хати з усiх регiонiв України. Задовго до польоту Ю. Гагарiна дiлився на з'їздi своїми думками про пiдкорення космосу. Його цiкавили проблеми садiвництва i освоєння тайги, вiн проектував пам'ятники i монументи видатним дiячам українського народу.

Перебуваючи в полонi фантазiй i надзвичайних iдей, прозiрливо бачив i вiдчував недолiки суспiльного устрою. Глибоко це переживав, нiби вiдчуваючи i власну провину. Цими роздумами ряснiє його щоденник: "...будь я Богом, я переробив би цiлий свiт, створивши його кращим, куди б не глянуло моє всевидюще сердите око..." Вiн був дитям своєї незвичайної епохи, дитям великого справжнього мистецтва.

А тим часом мистецтво втрачало свої основнi функцiї - нести людям естетичну насолоду, бути засобом самовираження i пiзнання свiту, засобом змiни людини на краще - i ставало покiрною служницею правлячої iдеологiї. Партiйними вказiвками нав'язувався фальшивий оптимiзм i фанатична вiра в гегемонiю робiтничого класу, партiю, комунiзм.

Передчуття катастрофи, глибокої прiрви, в яку скотилося суспiльство, до Довженка прийде пiзнiше, як i до Хвильового чи Яновського. А те гiрке прозрiння вiд сну-омани стане великою внутрiшньою суперечнi стю, трагедiєю.
Спочатку Довженко, будучи за характером романтиком, свiдомо пiдтримував iдеї нового ладу, вiн вiддав свiй талант загальному оркестру, але потiм внутрiшня вiльна природа митця активно противилася цьому, вона пiдносила його над актуальними бiльшовицькими iдеями колективiзацiї, iндустрiалiзацiї до глибинного осмислення вiчних людських проблем у тiснiй єдностi з нацiональними.

На екран чи в текст настирливо проривалася болюча правда, яка мучила його. I вiн написав правду спочатку в "Щоденнику", а потiм в "Українi в огнi". Звичайно, ця правда правлячiй верхiвцi, i Сталiну в тому числi, не сподобалася.

Почалося цькування письменника. Зламати Художника, яким був Довженко, поставити його на колiна, примусити пiти проти свого народу, зробити його творчiсть знаряддям антинародної пропаганди - це була жорстокiша кара, нiж згноїти на Соловках чи вислати на Колиму.

Довженко постiйно вiдчував дискомфорт, адже вiн усвiдомлював величину свого таланту, але реалiзувати його вiльно, на повну мiць не зумiв. Вiд цього вiн постiйно страждав.

Йому здавалося, що вiн зрадив свiй народ, не живучи в Українi, що його всi забули. О. Довженко передчасно помер вiд болю серця. У художницi Алли Горської є портрет Довженка: розполовинене обличчя (темне i свiтле), яке митець охопив руками. Цей портрет дуже точно передає трагедiю великого Художника.

Україна в творі Олександра Довженка "Україна в огнi"

Як палко треба любити Україну, яким чесним та мужнiм бути, щоб написати "Україну в огнi"! У своєму "Щоденнику" за 26 листопада 1943 року Довженко зробив такий запис: "Менi важко од свiдомостi, що "Україна в огнi" - це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо". Через те, що весь твiр з першого до останнього рядка пронизаний правдою, його замовчували так довго. Тiльки 1966 року уперше кiноповiсть було надруковано, але й пiсля такої довгої мовчанки у нiй було багато цензурних купюр. Жаль, що за життя автор не побачив свого твору. Ця кiноповiсть у творчiй бiографiї Олександра Довженка посiдає особливе мiсце, це один з найкращих його творiв.

"Україна в огнi" - твiр про трагедiю українського народу. Сьогоднi цiлком аргументовано дослiдники стверджують, що сталiнський режим був жорстоким, антинародним.

Злочинне нехтування життями людей призвело до численних трагедiй, непоправних втрат, катастроф, смертей у ходi вiйни. Для Олександра Довженка завжди найбiльшу цiннiсть у життi мала людина. Усiєю своєю творчiстю вiн принципово обстоював твердження, що людина - особистiсть. Людина - не гвинтик. Вона неповторна. До такої думки автор пiдводить читача через використання загостреної полемiчностi: Христина Хуторна i прокурор Лиманчук, Лаврiн Запорожець та Заброда, автор полемiзує з фон Краузе. Слiд зауважити, що О. Довженко ставить у полярнi позицiї полемiзуючих.

У Олександра Петровича є одна любов i молитва - це рiдна Україна, тому центральним образом твору є саме вона, тому болить авторовi, коли рiдний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рiдну землю, поплюжить її, обливає кров'ю. Найстрашнiше - це бачити дiтей-калiк, згвалтованих дiвчат, скупi старечi батькiвськi сльози над могилою сина. Все це - Україна в огнi. Це - найтрагiчнiшi сторiнки Великої Вiтчизняної вiйни.

Без перебiльшення можна сказати, що всi твори мистецтва про вiйну славили Сталiна, а ось знайшовся смiливець Довженко, що знехтував цим. Розплата була надто жорстокою, бо цей твiр про вiйну мiг бути удостоєний свiтовим мистецтвом високої нагороди, як, скажiмо, "Земля", але про нього мовчали довго, понад двадцять рокiв.

Для Довженка суттєвою була тiльки правда i бiльш нiчого, крiм правди. Для нього Україна - це українцi. Тому в центрi твору - трагiчна доля Лаврiна Запорожця, простого селянина-хлiбороба, що уособлює собою долю всього українського народу. Найтрагiчнiшою сторiнкою iсторiї України є доля жiнки на вiйнi. Тут Тетяна Запорожець - берегиня роду. З особливою привабливiстю змальовано образ Олесi, а образ Христi - особливий. Саме вiн, на думку автора, є найтрагiчнiшим, бо це - сама Україна, яку кинуто пiд ноги виродкам-фашистам. Доля жiнки в окупацiї, жiнки-полонянки. Його героїнi не стають на шлях активної боротьби, але людську гiднiсть не втрачають у тiй страшнiй веремiї, початку вiйни. Устами Лаврiна Запорожця Довженко закликав, "якщо й судити людей, то по закону народного лиха". А це значить, що слiд бути гуманiстом, ненавидiти будь-яке насильство. Олександр Петрович вiрить у те, що хай дорогою цiною, але бiда навчить, мусить навчити шанобливого ставлення до людини.

Кiноповiсть "Україна в огнi" була одним з перших творiв, в якому на тлi смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманiзацiї суспiльства й особистостi, заперечення вiйни, вперше заперечувалися постулати сталiнiзму.

I коли сьогоднi говорять про те, що треба встановити пам'ятник Сталiну в Севастополi, то в пригодi стають для молодого поколiння такi творi, як "Україна в огнi" Довженка - хай уважно вчитуються у цi безсмертнi рядки.


Засудження вiйни в повiстi "Україна в огнi"

Коли славний князь Iгор вiв свої хоробрi полки на ратнi подвиги за землю Руську, небо послало йому лиховiсний знак - сонячне затемнення. Може, то було застереження всьому роду людському: вiйна - це велике зло, це потьмарення розуму i затемнення душi? Для чого люди навчилися вбивати один одного, кому потрiбна вiйна? Невже її вигадала людина - Боже створення, вища iстота на землi? Якi темнi сили беруть у свiй полон цiлi народи?

Наш пiсенний край нiколи не торкала ця смертельна отрута вбивства i руйнування. За всю свою iсторiю Україна жодного разу не пiшла вiйною на iнший народ, не зазiхнула на чужi землi, чуже багатство. А захищатися доводилося нерiдко. I пережити найстрашнiшу з воєн - другу свiтову. Довгий час ми не знали всiєї правди про неї. Та сьогоднi до нас доходять документальнi й художнi твори, забороненi ранiше як "антирадянськi" чи "нацiоналiстичнi". Серед них кiноповiсть Олександра Довженка "Україна в огнi" - чесна, неприхована правда про перший перiод вiйни.

Близько до серця взяв письменник долю рiдного народу в грiзний час, коли над Україною нависла смертельна загроза фашистського рабства: "О українська земля, як укривавилась ти! Рiки кров'ю поналива но, озера слiзьми та жалем... Степи гнiвом утоптано та прокляттям, та тугою i жалем". Високим патрiотичним пафосом, народнопоетичною образнiстю цi рядки через столiття перегукуються з безсмертним "Словом о полку Iгоревiм". Письменника звинувачували у трагедiйному звучаннi його твору, бо це було вiдступом вiд принципiв соцреалiзму. Та зображення життєвої правди без фальшi та прикрас були для Довженка важливiше за всякi догми. Вiн на власнi очi бачив увесь жах вiйни, який до глибини душi сколихнув його палку, вразливу натуру. Здається, свiт збожеволiв, одурманений запахом кровi, i котиться до якоїсь темної прiрви, до свого кiнця. Горять хати, рвуться снаряди, стовпи вогню та диму здiймаються до самого неба, а купка звироднiлих нелюдiв сновигає мiж людьми, вириваючи з рук матерiв заплаканих дiтей та кидаючи їх у те пекельне полум'я... То вже нiби й не реальнiсть, а якийсь дикий, лихий сон, бо лежить поза межами людського розуму та болю. "Не стало прекрасного села. Не стало нi хат, нi садкiв, нi добрих лагiдних людей. Однi тiльки печi й печища бiлили серед попелу й вугiлля, та де-не-де висiли трупи на ушулах чи на грушах. Нiкому було нi плакати, нi кричати, нi проклинати".

Хто ж допустив такої страшної наруги над цiлим народом? Може, тi, що вiддiлили нас вiд нашого минулого, вiд загальнолюдських та нацiональних духовних цiнностей, привiвши до iсторичного безпам'ятства? "Обучали класам", виховували нiгiлiстiв, зрадникiв, "людей-гвинтикiв". А самi бездарно стояли бiля керма, втративши всяку вiдповiдальнiсть за долю народу. Промовистим є той епiзод, де Лаврiн Запорожець знiмає з покуття портрет Сталiна i ставить його долi. Адже пророцтва "батька усiх часiв i народiв" ганебно провалилися у самому початку вiйни. I вже безпечно та хазяйнувато походжають українською землею всiлякi фон Краузи, ведуть фiлософськi розмови про високi матерiї i при цьому, нiби мiж iншими, вiшають, допитують, розстрiлюють. Вiйна розкидала по ворожих таборах батькiв i синiв - Товченкiв, Хуторних, Гаркавенкiв. Правда, непутящi дiти прозрiвають вiд жахливої правди вiйни, усвiдомлюють свою страшну помилку i поспiшають виправити її, та не всi. Дехто так i лишається зрадником, покидьком, полiцаєм.

А нашi багатостраждальнi жiнки! Через яке пекло їм довелося пройти! Приниженi, понiвеченi, згвалтованi, вони не втрачали людської гiдностi, сили духу, життєвої мудростi. "Ми матерi нашого народу, говорить Олеся своїй подрузi Христi. - Треба все перенести, треба родити дiтей, щоб не перевiвсь народ". Обидвi випили свою гiрку чашу страждань до дна. Сповна розплатилася Олеся за ту нiч любовi й щастя з Василем, що зiгрiвала серця закоханих серед цього несамовитого розгулу божевiлля i смертi. Не змiлiла душею, не зламалася, не озлобилася. I тiльки сивою стала, бо пережила вiчнiсть. Не такою сильною виявилася Христя, та й для її згорьованого серця знаходяться лiки - безжалiсна помста.

I хоч як не вiдвертали наш народ вiд його iсторiї, нацiональна генетична пам'ять зберегла її для нас. Коли Лаврiн Запорожець побачив перед собою невблаганне обличчя смертi, раптом озвався у ньому голос його далекого предка Байди: "I стрепенулася у Запорожця нелюдська жадоба життя. З широких українських степiв, з ярiв i темних байракiв повiяло на нього смалятиною iсторiї, головешками, димом i кривавою парою". З козацьким завзяттям кидається вiн у нерiвний бiй за життя i перемагає. У цьому епiзодi Запорожець уособлює силу i безсмертя українського народу, який мужньо винiс на своїх плечах воєнне лихолiття i зумiв загоїти страшнi рани, вiдродитися до нового життя.

Написана по гарячих слiдах вiйни, кiноповiсть передає глибоке душевне потрясiння Довженка всенародною трагедiєю. Самою своєю назвою твiр тривожно перегукується з патрiотичною поезiєю Тараса Шевченка. Два великi сини українського народу нiби спiлкуються i радяться мiж собою через вiдстань часу. Бо вiддаль нiчого не значить для справжньої любовi. Не злякавшись гнiву й осуду Сталiна, Олександр Довженко заступився за свiй народ, який понiс тяжкi втрати. Змалювавши криваве, потворне обличчя вiйни, збагнувши її нелюдську, диявольську суть, письменник виступає палким противником будь-якого насильства i кровопролиття. Вiйна - то ознака духовної деградацiї i звироднiння людства. Український народ завжди прагнув до мирного життя, а кров i вогонь були "посланi йому ганебною iсторiєю Європи".




Похожие:

Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconАналіз кіноповістю. II. Довженка «україна в огні» Кіноповість «Україна в огні»
Кіноповість «Україна в огні» — один із найсильніших, найбільш вражаючих творів української літератури про трагедію народу в роки...
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconДовженко О. яскравий представник укр культури
Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, в мальовничому містечку Сосниця
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconДегтярев, Олександр "Україна має підвищити свою незалежність в реалізації космічних проектів" // Урядовий кур'єр, 2011.№26(11. 02). С. 11 Генеральний конструктор – генеральний директор дп "кб "Південне" ім. М. Янгеля" Олександр дегтярев
Дегтярев, Олександр "Україна має підвищити свою незалежність в реалізації космічних проектів" // Урядовий кур'єр, 2011.№26(11. 02)....
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconОлександр ІІ
Олександр II (1855-1881), молодий, ліберальних поглядів вихованець поета В. Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І. Року 1856...
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconБиография Довженко
Фронтовые дневники Александра Довженко проясняют смысл событий, происходящих на наших глазах
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconОлександр Довженко
Це наш i письменник, i кiнорежисер, i художник, i державна людина. Усе йому було пiд силу, на все його вистачало. За що б не взявся...
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconОлександр Довженко (12 вересня 1894 — 25 листопада 1956)
Довженкові, хоч був він ще найбільш щасливий із творців Розстріляного Відродження. Перші зрілі фільми Довженка — «Звенигора» (1928),...
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconОлександр II 0855-1881, молодий, ліберальних поглядів вихованець поета В. Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І
Олександр II 0855-1881, молодий, ліберальних поглядів вихованець поета В. Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І. Року 1856...
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconОлександр II
Олександр ІІ дав амністію членам Кирило-Мефодіївського Братства, які перебували на засланні. Видатні члени його — П. Куліш, М. Костомаров,...
Олександр Довженко. \"Україна в огні\" iconОлександр II
Олександр ІІ дав амністію членам Кирило-Мефодіївського Братства, які перебували на засланні. Видатні члени його — П. Куліш, М. Костомаров,...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы