Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) icon

Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України)



НазваниеДенежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України)
Дата конвертации05.07.2012
Размер299.16 Kb.
ТипРеферат
Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України)


Грошова реформа та становлення грошового ринку України За той час, відколи нова національна валюта перебуває в обігу,обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного життя, висловленобагато в основному позитивних оцінок і міркувань щодо організації танаслідків проведеної у вересні 1996 року заміни купоно–карбованця гривнею.Така одностайність позитивних оцінок цілком виправдана. Випуск нової валютибув добре підготовлений і організовано проведений. У процесі запровадженнягривні не постраждали матеріальні інтереси жодної соціальної групинаселення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі були проведенібанками в новій валюті без помітних незручностей чи додаткових витрат ізбоку їхніх клієнтів. Особливо важливу роль в успішному запровадженні гривні відігравНаціональний банк України. Зусиллями його фахівців та служб було проведеновелику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої маси нових.грошових знаків та монет, забезпечено їх своєчасну доставку в усі регіоникраїни, розроблено необхідні інструктивні документи для всіх структур,котрі здійснювали обмін грошей. Вирішальне слово належало керівництві НБУ удосить вдалому виборі терміну випуску гривні, пропорції обміну старихгрошей на нові, визначенні механізму випуску гривні, сформуванні покупюрноїструктури маси нових грошей. Як відомо, в багатьох країнах при проведеннігрошових реформ нерідко виникали так звані "розмінні кризи" коли в обігубракувало розмінної монети та купюр дрібних номіналів Банківській системіУкраїни вдалося уникнути подібної кризи. Слід вказати також на значну роз'яснювальну роботу щодо випуску новоївалюти, яку було проведено за безпосередньої участі керівників та фахівцівНБУ. Вона сприяла заспокоєнню громадської думки, формуванню виваженогоставлення до нової валюти основної маси населення, що мало особливо важливезначення для підтримки гривні на першому етапі її функцюнування. Проте чим довше ми живемо з гривнею, тим ширшою і реалістичнішою стаєбаза для більш грунтовних оцінок того заходу, який був здійснений угрошовій сфері у вересні 1996 року. На зміну першим, багато в чому чистоемоційним оцінкам, що мали на меті переважно політичну підтримку гривніповинні прийти виваженіші й реалістичніші оцінки і висновки щодопроведеного заходу та подальшого розвитку грошової системи України. Економічна суть випуску гривні Якщо судити зі змісту нормативно–правових актів, які визначилизапровадження в обіг гривні (Указ Президента, постанови Кабінету Міністрівта Національного банку тощо), то з 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні булопро введено грошову реформу. Проте слід нагадати, що 7 листопада 1992 р.було видано Указ Президента "Про реформу грошової системи України", якимсферу безготівкового обігу запроваджувався купоно–карбованець замістьрубля і започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лишепродовження процесу реформування грошової системи, який розпочався у січнітого ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти —купоно–карбованців багаторазового використання. I хоча цей захід неназивався тоді грошовою реформою, по суті це був перший крок на шляхуреформування попередньої грошової системи і розбудови нової, який за своїмрадикалізмом та наслідками відповідав усім ознакам реформи. То скільки ж грошових реформ проведено в Україні — одна, дві чи три?Якщо керуватися формально–правовим підходом, то можна визнати що проведенодві реформи: в листопаді 1992 р. і у вересні 1996 р. Якщо ж виходити з сутіта внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати що проведено однугрошову реформу, яка тривала майже п'ять років. Вона включала тривнутрішньо взаємопов'язані заходи: випуск у готівковий обіг тимчасовоїперехідної валюти – купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї жвалюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск у загальний обігпостійної національної валюти гривні замість тимчасової — купоно-карбованця(вересень 1996 р.). Усі вказані заходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу, останній — третій етап якого став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою. Таке місце третього етапу зумовило характер його проведення – він був зведений до простої деномінації шляхом зменшення в 100 000 разів усіх цінових показників – з одного боку і всіх складових грошової маси та загальної її величини — з другого. В результаті нова грошова одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою від попередньої (купоно–карбованця), у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме ж співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом простої деномінації. Мета грошової реформи Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувалащонайменше три мети:1. Створити національну грошову систему самостійної української держави.2. Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання з допомогою грошових інструментів економічного і соціального розвитку країни.3. Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринкової економіки. Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформивизначили її багатоетапність і значну тривалість. Першої мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи.Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім і в безготівковий давможливість витіснити звідти російський рубль, який став наступникомрадянського рубля. Тим самим було встановлено монополію української державина випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм,економіку України було виведено з рубльового простору. Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу векономіці України долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім якплатіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого високогорівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожувавнаціональним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовуватиготівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України. Поступово було відновлено монополію національних платіжних засобів іобслуговування внутрішнього ринку. Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки довведення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося довестибезперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів напотреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, якапривела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівеньроздрібних цін зріс у 102,3 раза, то за 1994 р, — у 5 разів, а за 1995 р. —лише у 2,8 раза. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні,червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні —2%. Довгий час залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованцящодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені1996 р. національна валюта України досягла досить високого рівня сталостічим була підготовлена база для випуску гривні в обіг. Отже, другої метиреформи було значною мірою досягнуто не в момент випуску гривні, а впроцесі підготовки до цього заходу. Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лишезавершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби застабілізацію грошової системи як одної з головних цілей реформ Тількиістотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні. Третя мета грошової реформи–створення грошової системи ринкового типу— переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей періодстворено принципово новий механізм регулювання грошового обігу,запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики,лібералізовано механізми ціно– та курсоутворення, почали формуватися ринокцінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були створенісприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики,яка й забезпечила передумови для введення гривні. Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, булоповністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного ринковогомеханізму. Нинішня грошова система має такий же перехідний характер як іекономіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошовоїсистеми триватиме і після введення гривні. Соціальні аспекти проведення реформи Визначення соціального характеру реформи виявилося чи не найскладнішимзавданням її аналізу. Найчастіше аналітики реформи обмежуються посиланнямна її неконфіскаційність, достатню прозорість і справедливість. Проте такіоцінки стосуються останнього етапу — випуску в обіг гривні, а не всієїгрошової реформи, тому це питання вимагає глибшого аналізу. Перш за все слід урахувати двохетапність переходу від радянськогорубля до української гривні — через використання тимчасової, перехідноївалюти купоно–карбованця. Це дало можливість перенести основні тяготигрошової реформи на тимчасову валюту та максимально послабити його настадії введення гривні. Вплив цього "маневру" на нову валюту реалізувавсячерез гіпервисоке знецінення тимчасової валюти — купоно–карбованця. Як уже зазначалося, за період від січня 1991 р, до вересня 1996 р.ціни на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95тисяч разів. Тому всі грошові заощадження, сформовані в рублях ікарбованцях ще до початку сплеску інфляції, на термін уведення гривніперетворилися в мізерну величину. Деномінація цих заощаджень на загальних підставах у співвідношенні 1 :100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридично підтвердилаїх ліквідацію — переважна більшість цих вкладів виявилася меншою від однієїгривні. Тим самим сфера нагромаджень була істотно "очищена" від заощаджень упопередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростає попит на грошіпісля випуску постійної національної валюти гривні, що сприятимепідтриманню сталості останньої. Однак українська держава не заперечує своїх зобов'язань передвласниками втрачених заощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною Радоюзакону про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня1992 р. Але реальну виплату такої компенсації відкладено на майбутнє,оскільки держава не має необхідних коштів, а використання для цьогододаткової емісії неминуче підірве сталість нової валюти. Зростання в 1995—1996 роках заборгованості держави по виплатахзаробітної плати та інших доходів працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам,студентам тощо теж сприяло "очищенню" не тільки сфери заощаджень, а йпоточної каси населення для розширення попиту на нову валюту. Якби вказаноїзаборгованості (а це сотні трильйонів карбованців) взагалі не було допущеночи було виплачено новими грішми, то випуск гривні у вересні 1996 р. міг бивзагалі не відбутися, оскільки не було б достатніх для цього передумов, абож нова валюта продовжила б тенденцію інфляційного знецінення, започаткованукупоно–карбованцем. Отже, основні соціальні тяготи, пов'язані з проведенням грошовоїреформи, лягли на плечі тих верств населення, які втратили внаслідокгіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали не із своєїволі кредиторами держави в 1995—1996 роках. А це, як правило,найнезахищеніші групи, бо вони працюють (чи працювали) у легальному секторіекономіки і доходи їхні визначаються переважно державою. Але проведення грошової реформи має й інший соціальний аспект. Оскільки воно збіглося з початковим етапом ринкових реформ (лібералізація цін, підприємницька діяльність, зовнішньоекономічна зв'язки, валютні операції, послаблення державного втручання і контролю за виробничою та комерційною діяльністю, грошовими відносинами тощо), багатьом господарюючим суб’єктам та фізичним особам вдалося уникнути інфляційних втрат і навіть нагромадити значні кошти на спекулятивних операціях та завдяки механізмам бактеризації I доларизації. Вказані операції та нагромадження мають значною мірою "тіньове"забарвлення. Але оскільки вони здійснювалися під гаслами ринкових відносин,їх справедливо можна розцінювати як прогресивні, як такі, що сприяютьшвидкому формуванню ринкового середовища і ринкових механізмів. Імовірно, тому держава погодилася звільнити цих економічних суб’єктіві соціальних тягот грошової реформи. Спочатку були створені сприятливіумови, щоб можна було уникнути інфляційних втрат нагромаджених коштів,навіть примножити їх, а потім під гаслом "неконфіскаційності реформи"деномінувати їх на загальних підставах і цим повністю зберегти. Автор далекий від думки, що такий розклад економічних тягот реформиміж соціальними групами був зроблений керівництвом держави свідомо чи цеслід було по-іншому його здійснити. Але його не треба приховуватитвердженнями про неконфіскаційність чи соціальну справедливість реформи.Адже важко повірити в це тим мільйонам людей, які втратили своїзаощадження, не отримали законно заробленої платні, пенсій тощо зарадиуспіху реформи. Тим більше, що навіть із цієї ситуації можна знайти вихід,сприятливий для нової валюти і втішний для тих верств населення, якізазнали згаданих втрат. Реалізований під час проведення реформи розподіл соціальних тягот сутіозначає істотний крок нашої держави в бік легалізації грошових нагромадженьтіньової економіки. Рух у цьому напрямку можна було б тільки вітати, якбивін послідовно тривав і після введення гривні. Цим були б забезпеченісприятливі умови для мобілізації значних фінансових ресурсів в іноземній танаціональній валюті) на внутрішньому ринку для інвестування розвиткуекономіки, щоб домогтися підйому виробництва і наблизити на її основікомпенсацію інфляційних втрат, яких зазнали суб'єкти легальної економіки.Чим швидше це буде зроблено, тим реальнішим буде принцип неконфіскаційностіта справедливості проведеної грошової реформи. Проблеми та механізми реалізації грошово-кредитної політики На першому етапі функціонування нова валюта вимагає додатковоїпідтримки її сталості. Для цього необхідно передусім істотно активізувативідомі заходи щодо ринкового реформування економіки, які так в'ялопроводилися протягом п'яти попередніх років. Зокрема, слід законодавчорішити ряд кардинальних питань, котрі сьогодні визначають долю ринковихреформ і долю гривні. Йдеться насамперед про легалізацію тіньовоїекономіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборонубартеру, розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких кілнаселення, зміцнення банківської системи, скорочення дефіцитів Державногобюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямихіноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подальше витісненнядолара з внутрішнього платіжного обороту тощо. Центральним у цьому ряду та найскладнішим для вирішення є питання пронормалізацію оподаткування. Нині вже загальновизнано, що в Українівстановлені надмірно високі податки. На всіх рівнях визнається необхідністьістотного зниження норм оподаткування. Прийнято відповідні рішенняПрезидентом та Кабінетом Міністрів України. Цей захід через активізаціюпідприємницької діяльності, стабілізацію виробництва, розвиток фінансовогоринку сприяв би забезпеченню сталості гривні. Але сьогодні мало визнавати необхідність зниження норм оподаткування.Важливо знайти спосіб ефективного розв'язання цієї проблеми. Але міжзниженням рівня оподаткування та розширенням податкової бази, зростаннямподаткових надходжень до бюджету має місце певний лаг, протягом якогонеминуче зросте бюджетний дефіцит та попит на гривню та емісію, внаслідокчого нова валюта може бути підірвана до того, як справдиться механізмнормалізації оподаткування. Тому одночасно зі зниженням оподаткування слідужити заходів щодо запобігання зростанню бюджетного дефіциту та тиску наемісійний механізм. На жаль, розробникам бюджету на 1997 р, цього уникнутине вдалося, і в другому його варіанті розмір дефіциту зріс майже на 50%. Враховуючи ситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сфері слідвизнати, що внутрібюджетні можливості для розв'язання згаданого завдання(через скорочення бюджетних витрат) обмежені. Може йтися лише про певнескорочення витрат на утримання апарату державного управління та силовихструктур, який надмірно розрісся за останні роки, а також про скороченнядотування безперспективних, збиткових державних програм та підприємств.Проте наявні тут резерви не дадуть можливості відчутно скоротити рівеньоподаткування, хоч і ці резерви використані недостатньо, основний натискзроблено на скорочення соціальних витрат та на залучення прямих кредитівНБУ. Такий підхід становить істотну загрозу новій вітчизняній валюті. Томувихід із становища треба шукати на шляху податкової мобілізаціїнеподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх тазовнішніх державних позик. Визначальну роль у розв'язанні цього завдання може відіграти розвитоквнутрішнього ринку державних цінних паперів. На перший погляд, можескластися враження, що низький життєвий рівень переважної більшостінаселення обмежує розвиток цього ринку в Україні. Проте слід врахувати такіобставини: 1. У міру зниження оподаткування зростатимуть доходи і збереженнянаселення та суб’єктів малого і середнього бізнесу. При добрій організаціїсправи переважну частину цих збережень можна мобілізувати до Державногобюджету через фінансовий ринок і таким чином компенсувати втрати бюджетнихдоходи у зв'язку зі зниженням податків. Тут дуже важливо відкрити вільнийдоступ до державних цінних паперів широким верствам населення. Нині такого доступу немає, бо ОДВЗ реалізуються переважно через банки,доступ до яких для дрібних і середніх інвесторів надзвичайно ускладнений.Та й довіра до сучасних банків у більшості населення поки що низька, хоч іне завжди з вини банків. 2. Значна частина грошових нагромаджень та збережень досі щеконвертується у ВКВ та вивозиться за кордон чи зберігається в Україні уготівковій формі, тобто не інвестується. В обох випадках від цього потерпаєукраїнська економіка та її нова валюта. 3. Значні кошти українських юридичних та фізичних осіб у ВКВ вжевивезені за кордон (за деякими оцінками, до 15 млрд. дол.), і там вонипрацюють на економіку інших країн. Якби вдалося повернути в Україну хоч би50% цих коштів, можна було б розв'язати багато бюджетних та інвестиційнихпроблем без форсування залучення іноземного капіталу та інфляційної емісії.Але зробити це можна не адміністративними заходами, а через розвитокфінансового ринку. Отже, форсований розвиток фінансового ринку, передусім вторинногоринку державних цінних паперів, є сьогодні таким же актуальним завданням,як і нормалізація оподаткування. Це, по суті, дві сторони однієїкомплексної проблеми — реструктуризації фінансової системи країни наринкових засадах і тому повинні вирішуватися паралельно і в комплексі. Створення цивілізованого фінансового ринку матиме позитивний вплив нанову валюту не тільки через оздоровлення Державного бюджету. Розвинутийфінансовий ринок – це реальна база для нормального функціонуваннябанківської системи, для підвищення до належного рівня ефективності грошово-кредитної політики Національного банку, оскільки, як свідчить світовийдосвід, найефективнішим її інструментом є операції на відкритому ринку. Навіть більше, наявність розвинутого вторинного фінансового ринкустворює особливий емісійний ефект від запровадження в обіг нової валюти,який базується на сповільненні швидкості обігу грошей у міру стабілізаціїїх вартості. Як показує досвід багатьох країн, що проводили грошовіреформи, після стабілізації і випуску нової валюти швидкість обігу істотно(від 0,5 до 5 разів) сповільнювалася, що збільшувало місткість грошовогоринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків.Україна, на жаль, таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутістьфінансового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін ітарифів окремими структурами, перш за все державними. Це ще одне свідченнянадзвичайно важливого значення розвитку фінансового ринку для майбутньоїстабілізації валюти. 3 інших заходів щодо підтримки гривні слід насамперед розпочати: — негайне обмеження, а потім і повну заборону бартеру в усіх сферахгосподарської діяльності, в т.ч. і в зовнішньоекономічній; — повністю відмовитися від прямого кредитування Національним банкомУкраїни бюджетного дефіциту та всіляко розвивати фінансовий ринок; — заборонити НБУ брати участь у кредитній підтримці проектів,підприємств, виробництв, безнадійних щодо їх нормальної окупності; передатидіяльність у сфері довгострокового кредитування від НБУ до спеціальноїкредитної структури, яку слід створити і яка діятиме тільки на неемісійній,комерційній основі через комерційні банки; обмежити кредитну діяльність НБУяк кредитора останньої інстанції лише для підтримки ліквідності комерційнихбанків; — у міру активізації вторинного фінансового ринку та підприємницькоїдіяльності, вдосконалення законодавчої бази всіляко запроваджувати в обігнедержавні (комерційні) платіжні інструменти (чеки, векселі). На жаль,цьому напрямку вдосконалення грошової системи наші державні органи та банкиприділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірно захоплюючиськомп’ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч для цього немапоки що достатніх передумов; — законодавчо заборонити подальші затримки з виплатою заробітної платита інших доходів за рахунок Державного бюджету, змінивши сам порядок видачібанками готівки з цією метою. Необхідно тимчасово встановити такучерговість видачі готівки: в першу чергу — працівникам усіх низовихбюджетних установ (лікарень, шкіл тощо), а в другу чергу — керівнимструктурам бюджетної сфери (від районних до Верховної Ради), обумовившивидачу готівки структурам другої черги лише при повному розрахунку зіструктурами першої черги, Подібну черговість можна ввести також у межахокремих бюджетних установ за категоріями працівників — у першу чергупрацівникам нижчої та середньої ланок; у другу чергу — керівнимпрацівникам. Така реорганізація не потребує ні значних зусиль, ні тривалогочасу, але дала б значний ефект. Адже мільярдна заборгованість державидалеко не рівномірно розподілена між окремими категоріями працівниківбюджетної сфери. Тільки запропоновані заходи могли б істотно підтримати новунаціональну валюту як нині, так і в майбутньому. Грошові реформи у постсоціалістичних країнах Для дослідження цієї проблеми обрано три групи країн. Перша з них —Хорватія i Словенія, які входили до складу федеративної Югославії. Їхнійдосвід дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошовоїсистеми i змушені були створювати її. Поряд iз цим створюваласяповномасштабна система управління економікою. До другої групи входять країни Балтії. На відміну від інших республікколишнього Союзу, ці країни лише на початку сорокових років увійшли до йогоскладу, i тому система ринкових відносин та підприємництва для значноїчастини їхнього населення — це не чиста теорія, а жива практика. Третю трупу становлять інші кpaїни СНД. При всій відмінності між цимикраїнами є чимало спільного. Наприклад, у Грузи та Молдові, як i вХорватії, мали місце воєнні дії. Цілком зрозуміло, що дуже важливорозглянути, як вдалося подолати саме цi труднощі й істотно просунутись пошляху ринкових перетворень. Основний зміст грошових реформ Словенія i Хорватія. Грошові реформи диктувалися потребами незалежності,самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії. Але вони булиприскорені діями Сербії. Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушенняєдиного динарного простору і припинив підкріплення цих країн динарноюготівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними,хоч більшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав. До того ж Сербський банк самостійно, без погодження з іншими республікамиколишньої Югославії здійснив емісію грошей більш як на 8 млрд. югославськихдинарів і тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошовоїсистеми. Це було зроблено тоді, коли Хорватія і Словенія провадили емісію урозмірах, які не зачхали інтересів інших республік. Водночас ці країни,спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки,позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкуваннявласної валюти і т. ін.), почали активну підготовку до здійснення грошовоїреформи. Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майжеодночасно, але методи проведення I конкретні строки суттєво відрізняються. Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом)Хорватії не приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин.Уряд Хорватії] ухвалив рішення "Про введення в обіг хорватського динара якплатіжного засобу на території республіки Хорватія". Усі рішення щодогрошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісіянаціонального банку і мінфіну Хорватії. Було затверджено основніхарактеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара наюгославський динар. Підготовка до впровадження і друкування грошовоїодиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових таділових кіл і за рахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар якзасіб платежу виведено з обігу впродовж 2331 грудня 1991 р. Натомістьуведено національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхомобміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідинара здійснювалася не якбанкнотів банку, а у вигляді казначейських білетів від імені міністерствафінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін незмінився. Для юридичних осіб було введено внутрішню конвертованість динара,і котирування прив'язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1ДМ : 13 ХД. Потім з інфляцією курс змінювався. На початок грудня 1992 р.він становив 1 ДМ : 368 ХД. Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційніінструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановленнякомерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення платиза кредит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки;обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам. Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенціалу іприпливу вільно конвертованої валюти. Станом на і жовтня 1992 р. булодосягнуто позитивного сальдо платіжного балансу. У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, шо охопиливиробництво, фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва щебільше розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція, відбулося різкезниження життевого рівня населення. Це — наслідки воєнних дій. У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати,видатки на фінансування утримання біженців — від 22 до 105 млн. доларів СШАщомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму,значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджетуХорватії зріс більш як утричі. За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи —впровадження в обіг хорватської крони. Але вже з перших місяців 1993 р.почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін,подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесуприватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма йантиінфляційна політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація ілібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики,створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни укредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державногобюджету. Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорсткуполітику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в межах 5%, якпередбачено законодавством, і не більше), то дало змогу уникнутигіперінфляції. У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія і насідкивпровадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошеннямнезалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчихактів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютнівідносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням урядуСловенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному паперіз відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскількина той час самої назви ще не було визначено. Після зняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р.Словенія на підставі закону "Про національну грошову одиницю" впровадила вобіг ці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари успіввідношенні 1 : 1, і розпочала друкування власної національної валюти —словенського толара, Певний час в обігу були обидва грошові знаки, алепоступово купони вилучалися з обігу. Основою емісії стала закупівляіноземної валюти. Емісію прив'язано до німецької марки. Кредити комерційнимбанкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара — 1 ДМ: 60толарів. Принципова відмінність уведення національної валюти в Словенії полягає узабезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що дало можливістьповністю ліквідувати внутрішній "чорний ринок". Завдяки сприятливішому, ніжу Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутності величезних воєннихвидатків) та проведенню жорсткої політики грошового обігу Словенієюпідтримувався досить стабільний курс толара щодо іноземних валют: платіжнийбаланс мав позитивне сальдо у розмірі 8—10%, резерви іноземної валютишвидко зросли, темпи інфляції спали з 21 до 2—3% щомісячно. Усе це свідчитьпро те, що грошову реформу в Словенії проведено вдало і вона сприяластворенню й розвитку збалансованої національної ринкової економіки. I все таки постає запитання: чому Словенія й Хорватія змогли безболісно іза короткий строк розв'язати не лише проблеми грошової реформи, а йпереходу до ринкової економіки? Річ у тому, що за структурою виробництва, його технологічним таорганізаційним рівнем, за методами господарювання їхні економіки виявилисяадекватними ринковим принципам, а отже, і сприятливішими до економічнихметодів управління, до формування справжніх грошових систем. Все цедопомогло швидкому проведенню приватизації. Сама ідея приватизації тапереходу до ринку була підтримана населенням. Крім того, основні сектори економіки обох країн виявилися достатньоінтегрованими в західноєвропейську економіку, внаслідок чого народнегосподарство не було повністю паралізоване ні воєнними діями, ні розривомзв'язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербією та Чорногорією.Різноплановість зовнішньоекономічних зв'язків дала можливість Хорватії, йособливо Словенії, підтримувати позитивні платіжні баланси і поповнювативалютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва. Важливо й те, що центральний банк колишньої Югославії давно працював нафедеративних засадах, і тому хорватський та словенський центральні банкибули автономними емісійними центрами, проводили власну грошово-кредитнуполітику. До того ж у колишній Югославії рівень життя був значно вищий, ніж уколишньому Союзі, водночас існував значний рівень відкритого безробіття.Тому це явище для населення не було зовсім новим і вже були виробленімеханізми соціального захисту населення від безробіття. Усе це створилосприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведення ринкових, утому числі й грошових, реформ. Країни Балтії. Ці країни досить швидко усвідомили, що з уведеннямнаціональної валюти не треба затягувати і то для її введення необхіднаширока, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше —зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвиткуекспорту, позитивне сальдо платіжного балансу. Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бутистворені реальні авуары, реальні резервні фонди. Перетворенням у сферігрошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондовоїбіржі. Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочаткутеж змушені були використати замінники грошей. Так, у Латвії було введенотимчасову квазівалюту, а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це даломожливість конвертувати латвійську валюту в російський рубль. Наявністьсурогату допомогла латвійським фахівцям здобути досвід у питаннях грошей тагрошового обігу, а центральному банку — відновити свої функції у повномуобсязі. Разом із тим готується здійснення заміни російських рублів на новунаціональну валюту на територіальній основі й у найкоротший термін. Як відомо, у створенні грошової системи перед веде Естонія. I це невипадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в першімісяці 1990 р. Було створено спеціальний комітет із проведення грошовоїреформи. Важливо те, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей.Але повністю уникнути "перехідних" форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р.було розроблено та широко використано чекові книжки для безготівковихрозрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузіобробки й перевірки чеків, а електронної" системи ще не було. Але оскількизарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехід донаціональної" валюти, допомогло не допустити особливого напруження зготівковими грошима. Естонське керівництво виходило і з того, що виготовити власні гроші тавизначити порядок їх обміну на рублі — все це не першорядне. Головнеполягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунківбанків, фірм з іншими державами і передусім із Росією. Для цього велисядовготривалі переговори. Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідокякої було введено національну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Прозабезпечення естонської крони" та "Про іноземну валюту". Одночасно длякрони було розраховано ринковий курс — 8 крон до і німецької марки. За цимизаконами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, щобуло встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині. Комерційнібанки дотримуються цього курсу щодо всіх валют. Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільнавалюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний методприв'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, вінзабезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнутивеликої інфляції. Не менш важливе й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державнийбюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетногодефіциту. У проведенні грошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміткредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливовідзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту,а від наступної частини відмовилася. Річ у тім, що з допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії завсіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країнамає позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон. Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росло, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р. Їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції,Голландії та Німеччини. Зовнішньоекономічну діяльність було лібералізовано — не ліцензується ніекспорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуютьсятільки на електроенергію та сланці. Як і Естонія, Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСРстворили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніхгрошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прив'язуванні своєївалюти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецькоїмарки, то Латвія свій лат — до валюти МВФ — СДР, а литва лит — до долараСША. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірнуінфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, який хочпорівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу — вонистворили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни здопомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти — лити, лати ї крони— забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків. Країни СНД. Спираючись на досягнення макроекономічної стабілізаціїкерівництво Грузії напередодні президентських і парламентських виборіввирішило провести грошову реформу. В ході цієї реформи введено нову грошовуодиницю — ларі. Реформа була цілком еквівалентною — обмін здійснювався закурсом 1000000 купонів = і ларі. Додатково уряд і національний банкорганізували обмін доларів США, німецьких марок та російських рублів нанову валюту. Стимулом була та обставина, що найближчими днями очікувалосядальше зміцнення нової національної валюти, що й сталося. 3 1,30 ларіспочатку до 1,25 ларі, а потім і до 1,20 ларі зменшився курс долара.Внаслідок цієї операції населення продало нацбанку значні суми доларів,марок і рублів. Тим самим зросли валютні резерви країни, підвищився попитна національну валюту та зміцнився її курс. Грошова реформа увінчалася повним економічним і політичним успіхом. До того ж посилилась жорстка грошова та бюджетна політика. Грузія й далі плідно співпрацювала з МВФ, одержала слідом за кредитом СТФ кредит Standby. Велися переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ. Скасовано практично всі дотації для народного господарства. Лібералізовано як внутрішній ринок, так і зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, який гарантує автономію національного банку. Швидкими темпами триває ваучерна приватизація, дуже схожа на російський зразок. Практично вся земля перебуває у приватному користуванні. Завершується підготовка закону про приватну власність — одного з найрадикальніших у країнах СНД. Ведеться активна законодавча робота щодо створення регульованого ринку цінних паперів. Наслідки грошових реформ Словенія і Хорватія. Як і слід було чекати, набагато сприятливіші умовидали змогу Словенії швидше здійснити реформи економіки, в тому числі йгрошову, і досить впевнено піти вперед. Сьогодні вона належить до п'ятірки"нових східноєвропейських індустріальних тигрів", які останніми роками нелише подолали спад виробництва, а й забезпечили досить стійкі темпиекономічного зростання. Словенія, як і Польща, Чехія, Словаччина таУгорщина, здійснює істотні макроекономічні зрушення, структурні зміни,спрямовані на швидке зростання споживчого попиту, приватного споживання. Заоцінками журналу "Central European Economic Review'" (січень 1996 р.), щодопоказників економічного зростання (за десятибальною системою) максимальнийбал серед країн із перехідною економікою має Польща ~ 8,8 бала, а Словеніяйде відразу ж за нею — 7,3—7,6 бала, тобто вона наближається до показниківдокризових 1988—1989 рр. Узагальнюючим показником економічної динаміки є темпи зростання обсягуВВП на душу населення. На кінець 1995 р. він становив у Словенії 8739доларів на рік. Це удвічі більше, ніж у Чехії, у 2,5 раза більше, ніж вУгорщині, і більш як утричі, ніж у Польщі. Дуже важливо й те, що економічне зростання, досягнуте за останні трироки, забезпечило формування надійних передумов для стійких темпів розвиткув перспективі. Нині норма нагромадження у "нових тигрів" досягла рівня,близького до рівня розвинутих країн. Це в середньому 20% ВВП і вище. Коливрахувати ті обставини, що східноєвропейські країни мають високий рівенькваліфікації робочої сили, величезний запас невикористовуваних виробничихпотужностей, то в комплексі з іншими позитивними факторами це можезабезпечити подальше стійке економічне зростання. Цьому сприятимуть і потоки капіталу, які дедалі більше спрямовуються урозвиток експортного сектора економіки. Нині Словенія, як і Польща таСловаччина, належить до країн Європи, що мають найвищі темпи зростанняекспорту. Цьому допомагають конкурентоспроможність виробництва, перехід довільної конвертованості валют. Макроекономічна стабілізація, яка була порівняно швидко досягнута,означала суттєве зниження інфляції (у 1993 р. в Словенії вона становила32,3% на рік), що створило умови для економічного зростання. Розв'язанню завдань антиінфляційної політики сприяло проведення жорсткоїполітики бюджетної стабілізації. Нині у Словенії та Чехії дефіцит бюджетуповністю ліквідовано. Політика прискореної приватизації дала можливість значно збільшитиприватний сектор економіки. Сьогодні у п'яти "східноєвропейських тигрів"він становить 50–70%. Усе це в умовах макроекономічної стабілізації сприяєважливим засобом санації економіки стала реструктуризація безробіття йоготрансформація із прихованих у відкриті форми. Причому дуже чітко проявиласятака закономірність: найвищий рівень безробіття спостерігався в країнах, денайактівніше йшли ринкові перетворення. У Словаччині наприкінці 1993 рпитома вага безробітних становила 15,4%, але в 1994 р почалося зменшеннярівня безробіття. У Словенії він становив хоч і не набагато, але менше ~14,2%. Вважається, що наявність високого рівня безробіття є визначальнимфактором дієвості внутрішньої конкуренції — основного стимулу порівняношвидкого виходу економіки з кризи. Економічне зростання — визначальний фактор збільшення реальних грошовихдоходів населення. Очевидним лідером є Словенія, в якій наприкінці 1995 рсередньомісячна заробітна плата досягла 611 доларів США. Це найвищийпоказник серед країн із перехідною економікою. У середині 1995 р зарплатастановила в Угорщині — 328 доларів, у Польщі — 308, Чехії — 303, уСловаччині — 253 долари на місяць. Усе це переконливо свідчить, що цікраїни обрали правильний шлях, він забезпечує їм усебічний прогрес,відкриває добрі перспективи. Країни Балтії. Естонська крона, латвійський лат та литовський лит маютьзначку відмінність у валютних курсах. У цих країнах відмінна і банківська система. Якщо в Естонії та Литвіприблизно по півтора десятка комерційних банків, то у Латвії їх 38, тобтобільше ніж у 2,5 раза. Істотно відрізняються купівельна спроможність грошей та ціни на товар.Найдешевше життя у Литві, найдорожче — у Латвії. Зате у Латвії найвищийрівень мінімальної заробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету.Так, у переведенні на лити рівень мінімальної зарплати становить 216 литівна місяць, в Естонії — 157, у Литві — понад 158 литів. Що стосуєтьсясередньої заробітної плати, то тут на першому місці Естонія (майже 220доларів), далі йде Латвія — понад 190 доларів, у Литві майже 150 доларів. I все ж при досить істотній відмінності лит, лат і крону об’єднуєпринципово важлива якість — вони стабільні і мають довіру. Про цепереконливо свідчить рівень інфляції. У 1995 р. вона дорівнювала 35% уЛитві, 29% — в Естонії та трохи більш як 20% — у Латвії. Зупинимося на характеристиці кожної з валют. Крона. Хоч естонська крона має найнижчий валютний курс (1 дол. понад 11крон), а отже, й найнижчу купівельну спроможність, але саме фахівцівважають найавторитетнішою. Адже це Естонія першою вийшла із рубльовоїзони, рішуче створила валютний комітет і ввела власну валюту. Естонськекерівництво зробило все, щоб довести людям зрозумілі й чіткі правиластворення грошової системи, забезпечити глибоку довіру до національноївалюти та її стійкість. Тому, хоч минуло майже 4 роки після введення новихгрошей, курс крони до німецької марки практично не змінився: у середньомуодну марку міняють на 7,97 крони. Стійкість крони сприяла міцності естонських комерційних банків. До того жїм дали одразу зрозуміти, що вони мають отримувати прибуток не за рахунокгри на курсах валют, а за рахунок широкого залучення інвестицій тарозширення банківських послуг. Саме тому банківська криза обмежиласябанкротством одного банку та об’єднанням двох інших. Після цього пішовшвидкий процес об'єднання банківського капіталу: із 50 банків у країнізалишилося 16. Але естонські банкіри вважають, що й цього забагато. Процесзлиття комерційних банків триватиме. Цьому сприяє і настанова збільшитикапітал до 2000 року до 5 млн. екю, тобто до 75 млн. крон. Такі процесидопомагають зміцненню крони. За даними естонського банку, крона подорожчалащодо американського долара на 75% і японської єни на 10,4%. Лат. Латвійський лат дорівнює 2 доларам. Якщо крону ввели без будь-якихетапів, то у Латвії ще в травні 1992 р. ввели латвійський рубль, який діявпаралельно з російським рублем у співвідношенні 1:1. Через 5 місяцівросійський рубль було вилучено і залишився латвійський рубль. Але й віндовго не втримався. Наприкінці 1993 р. плаваючий курс лата щодо доларазакрився на позначці 0,595 за 1 долар, виникла ідея прив'язати національнувалюту не до долара чи німецької марки, а до розрахункової одиниці МВФ —СДР. По суті, Латвія повторила естонський варіант. Стабільності лату додавзолотовалютний запас, який у середині 1995 р становив 405 млн. доларів. Латутримався і в умовах великої й гострої банківської кризи, коли збанкрутувавфінансовий гігант "Балтіяс банка". Кількість латвійських банків скоротиласяз 60 до 38, хоч і це для порівняно невеликої Латвії забагато. Але навітьвимога до збільшення капіталу кожного банку до і млн. латів не забезпечилапроцесу об’єднання банків, злиття їхнього капіталу. Очевидно, цепояснюється й тим, що банки Латвії мають і висококваліфікованих службовців,і сучасне устаткування Лит. Литва пройшла найскладніший шлях створення грошової системи. Причому країна довго не наважувалася вводити лит. Понад півроку діяли так звані тимчасові гроші — талони. Частина литів, віддрукована за кордоном, виявилася неякісною. Довелося переробляти гроші, застосовувати додаткові засоби захисту. Наштампували велика кількість монет номіналом і, 2, 5 литів, що призвело до сплутування їх із центами такого ж номіналу. Тоді виготовили дрібні купюри. В результаті за рік вільного обігу лит зазнав великих злетів і падінь, що викликало відчутні струси всієї литовської економіки. Комерційні банки спекулювали на змінах курсу валюти. Центральний банк не міг упоратися з великими коливаннями валютного курсу. До того ж маніпуляції банків довели курс до 2,9 лита за долар, а потім він різко впав. Життя вимагало рішучих дій. Литовці скористалися досвідом Естонії. Було створено валютне управління. Сейм прийняв закон про надійність лита.Його прив'язали до долара, бо близько 80% обороту здійснювалося само в ційвалюті. Золотовалютний запас, який у 1992 р, становив лише 21 млн. доларів,на початок 1996 р. досяг 801 млн. доларів. Цих запасів виявилося на 32%більше, ніж треба було для підтримання стабільного валютного курсу. Томулит отримав досить високу стійкість. Лише в окремі періоди долар зупинявсяна позначці в 4 лити або 3,95 лита — найвищому і найнижчому рівні курсів.Цілком зрозуміло, що стабільна валюта стала добрим засобом виходулитовської економіки з кризи. Водночас у Литві чимало фахівців вважають, що і валютне управління, івстановлений ним стабільний курс валюти гальмують розвиток економіки, недають змоги регулювати грошову масу, рівень інфляції, норму процентів.Дедалі більше чути голоси, що необхідно девальвувати лит у Литві, як і лату Латвії та крону в Естонії. Проте прибічників стійкої національної валюти,яка має довіру в населення, набагато більше. Адже рядові вкладники доволінастраждалися від банкрутств банків, вони не хочуть нових фінансовихпотрясінь. А банкіри, які хотіли б переходу до плаваючого валютного курсу,не знаходять підтримки у політиків. Прибалти покладають великі надії на вхід країн Балтії не лише до НАТО, ай до спільного європейського грошового ринку. Країни СНД. Унаслідок проведених грошових реформ у Молдові, Грузії,Казахстані та Киргизькій республіці створено національні грошові системи, амолдовський лей, грузинський ларі, казахстанський тенге і киргизький сомвідзначаються стабільністю. Ось, наприклад, киргизький сом, який уведено щев червні 1993 р., є однією з найтвердіших валют країн Середньої Азії, якавільно конвертується у всіх країнах СНД. Це сприяло тому, що у КиргизькийРеспубліці відбулось істотне зниження темпів інфляції та зростання цін. Порівняльний аналіз свідчить, що на противагу окремим своїм "братам" сомніяк не поступається рублю. Щодо долара їхні курси змінюються паралельно.Не можна не зауважити, що під час проведення грошової реформи в КиргизькійРеспубліці ніхто не міг передбачити такого перебігу подій. Навпаки,провіщали швидкий крах цієї грошової одиниці. Спеціалісти вважають: якщосом не "впав", а став досить стабільною валютою, то в цьому насампередзаслуга національного банку республіки, який не лише одержав винятковіповноваження як єдиний розпорядник емісії, кредитів, регулювальник курсусома, а й послідовно відстоював свою незалежність і принциповість щодо усіхвладних структур. Для цього головним критерієм була відповідність грошовоїмаси товарним ресурсам, ефективність програм, під які виділялися кошти. Отже, компетентність і незалежність національного банку — вирішальнийфактор успіху грошової реформи. Цей висновок нам слід було б добрезасвоїти.




Похожие:

Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconДенежная реформа 1991 года
Ссср. Также нужно сказать, что с точки зрения сегодняшнего дня эта последняя денежная реформа в истории Советского Союза оказалась...
Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconДенежная реформа 1991 года
Ссср. Также нужно сказать, что с точки зрения сегодняшнего дня эта последняя денежная реформа в истории Советского Союза оказалась...
Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconПолітекономія” Грошові реформи, їх суть, спрямування.
Грошова реформа — це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення...
Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconОглавление 1 вступление 2 становление личности 3 путь к власти 3 реформы витте; курс на индустриализацию 7 Денежная реформа. 7 Экономическая реформа.
В известной степени это является следствием того, что историки неохотно и с большим трудом откликаются на запросы общества. Их оправдывает...
Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) icon“финансовая и денежно-кредитная система в россии в XIX веке. Денежная реформа с. Ю. Витте.” Выполнил студент Кособоков А. Л., факультет э и М, группа 102, шифр 96090 г. Москва 1997 г финансовая и денежно-кредитная система в россии в XIX веке. Денежная реформа с. Ю. Витте содержание: Финансовая систе
Финансовая и денежно-кредитная система в России в XIX веке. Денежная реформа С. Ю. Витте
Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconВеликие реформы 60-70-х годов. Александр II. Содержание Александр II до коронации и в первые годы царствования «Великие реформы» 1863-1874 годов а. Необходимость реформ б. Отмена крепостного права в. Земская реформа г. Городская реформа д. Судебная реформа е. Военная реформа ж

Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconВеликие реформы 60-70-х годов. Александр II. Содержание: Александр II до коронации и в первые годы царствования. «Великие реформы» 1863-1874 годов. А. Необходимость реформ. Б. Отмена крепостного права. В. Земская реформа. Г. Городская реформа. Д. Судебная реформа. Е. Военная реформа

Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconРеферат на тему: Аграрна реформа П. Столипіна
Одні – нещадно критикують, інші – вбачають у ній багато цікавого І корисного навіть для сьогодення. Спробуємо з’ясувати, що представляла...
Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconСтолипінська аграрна реформа та її здійснення в україні
Одні – нещадно критикують, інші – вбачають у ній багато цікавого і корисного навіть для сьогодення. Спробуємо з’ясувати, що представляла...
Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України) iconДенежная реформа на Украине

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы