Соціальний захист населення в Україні icon

Соціальний захист населення в Україні



НазваниеСоціальний захист населення в Україні
Дата конвертации04.07.2012
Размер182.55 Kb.
ТипРеферат
Соціальний захист населення в Україні


Соціальний захист населення в Україні


Зміст :

Вступ

Розділ І. Соціальна політика держави.

Державне регулювання соціальних процесів

Моделі соціальної політики держави

Розділ ІІ. Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні

2.1. Модель соціальної політики в Україні

2.2. Система соціального захисту населення в Україні

Розділ ІІІ. Аналіз соціальної сфери в Україні

3.1. Огляд соціально – демографічної ситуації в Україні

3.2. Аналіз ситуації з соціальним захистом населення в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян ( безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи.

Об’єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

Розділ І. Соціальна політика держави.

Державне регулювання соціальних процесів

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль­ної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансфор­маційній економіці.

→ Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен­ням їхніх потреб, інтересів.

→ Соціальна політика:

— діяльність держави щодо створення та регулювання соці­ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед­ливості та соціально-політичної стабільності у країні;

система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе­ру із цілями економічного зростання.

це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень.

→ Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.



Мал.1.1 Об’єкти соціальної політики

Соціальна політика держави включає:

— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен­тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив­ної зайнятості;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;

— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час­тині населення;

— створення системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту­ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

— захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть­ся тим, що соціальна політика виступає елементом:

— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства;

консолідації суспільства.



Мал. 1.2. Завдання соціальної політики

1.2. Моделі соціальної політики держави

→ Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон­троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо­ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от­риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за­охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату­ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці­альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс­фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

→ Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем­лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи­сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

→ Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най­більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль­ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці­ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер­жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав­ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо­мічної діяльності держави.

→ Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав­ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці­ального захисту на основі залучення коштів держави та під­приємців.

→ Японська модель соціальної політики передбачає проведен­ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан­ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирі­шенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищен­ня життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

→ Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана­да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при­ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Розділ ІІ. Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні

2.1. Модель соціальної політики в Україні

Модель соціальної політики Української держави має пред­ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер­ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез­печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор­мування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин­ковим вимогам засадах.

→ Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту.



Мал. 2.1. Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

— системної, соціально-економічної трансформації;

— структурної перебудови;

— виходу на новий щабель економічного розвитку;

— переходу до нового рівня цивілізації.



Мал. 2.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:

— наповнення реформ соціальним змістом;

— розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван­ня громадянського суспільства;

— активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха­нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

— забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро­стання добробуту громадян;

— створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком­петентності, таланту;

— стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

— забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

— гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

— формування ефективної системи соціального захисту насе­лення;

— реформування пенсійної системи;

— розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:

— погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

— забезпечення прожиткового мінімуму;

— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індек­сації доходів;

— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

— створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

запобігання соціальній деградації тощо.



Мал. 2.3. Суб’єкти соціальної політики України

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

— правове забезпечення соціального захисту населення, прий­няття відповідних законодавчих та нормативних актів;

— прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан­сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу­говування, охорона навколишнього середовища тощо);

— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

— впровадження ефективної прогресивної системи оподатку­вання індивідуальних грошових доходів населення;

— прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

— встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан­дартів; контроль за їх дотриманням;

— державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

— державний вплив на ціни та цінотворення;

— обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

— пенсійне забезпечення;

— розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

підготовка та перепідготовка кадрів;

організація оплачуваних громадських робіт;

— соціальне партнерство.

→ Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма­тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

→ Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри опла­ти праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечу­ють рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

→ Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

→ Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

→ Соціальна база ринкового реформування — соціальні вер­стви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, про­фесія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві. [1,161-166].

2.2. Система соціального захисту населення в Україні

Система соціального захисту в Україні включає :

пенсії (ПФ, ФСС);

допомога по безробіттю (ФЗ);

система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи

програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);

державна система освіти(МБ, ДБ).

Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

Система соціальних допомог

цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);

соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Соціальний захист через недержавні організації

Соціальна допомога з фондів підприємств [8, 2-3]

Система соціального захисту населення складається з :

Соціального страхування

Соціальної допомоги

Соціальних гарантій [2,371]

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе :

пенсійну систему

соціальне страхування на випадок безробіття

соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

соціальне страхування від нещасних випадків

За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.[3, 5]

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.

- адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану[4,65]

В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.[5]

Основні соціальні гарантії в Україні :

мінімальний розмір заробітної плати

мінімальний розмір пенсій за віком

мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів

стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів

індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки[6, 122-124]

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом – 31% населення, за професійною ознакою – 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.[7,5]

Розділ ІІІ. Аналіз соціальної сфери в Україні

3.1. Огляд соціально – демографічної ситуації в Україні

Глибока соціально-економічна криза в Україні спричинила до катастрофічного погіршення демографічної ситуації. Такий висновок ґрунтується на результатах статистичного аналізу динаміки відтворення населення, на дослідженнях характеру та особливостей демореальності з боку генези її чинників, механізму взаємодії її складових.

При аналізі користуємось показниками народжуваності-смертності, кількості шлюбів-розлучень, міського-сільського населення, вікового складу.

З чотирьох можливих одиниць виміру - подушне обчислення, індекс, відсотки, коефіцієнт на 1000 чол. нас. - користуватимемось двома останніми.

Особливості сучасної демографічної ситуації в Україні полягають перш за все в таких змінах показників народжуваності і смертності населення, що призводять до зменшення його чисельності - депопуляції. Так з 1985 року кількісний показник народжуваності падає на 40 %. Водночас в 1990 було досягнуто зменшення смертності дітей до 1року відносно вказаного року. Але за наступні 6 років цей показник знову зріс. 14,5 померлих немовлят на 1000 новонароджених - це вдвічі більше ніж у розвинутих країнах. Це спричиняється фізичною виснаженістю матерів; відсутність можливостей у породілі заощадити необхідні кошти на набір ліків, перев’язочний матеріал, пелюшки, які необхідно брати в пологовий будинок, призводить до збільшення кількості пологів поза межами медичних закладів, що проходять в антисанітарних умовах ( День, №39, 1997, с.8). Екологічна та епідемологічна ситуації в Одеській та Донецькій областях спричиняють до найвищої в Україні смертності немовлят.

В сільській місцевості народжується відносно міста четверта частина дітей, оскільки саме в містах зосереджена більша частина населення, яка спроможна на відтворення.

Демографічну кризу не слід пов’язувати з відомими подіями 1985 і 1991 років та розпочатими тоді відповідними процесами. Депопуляція населення почалася ще в 1979 році із сіл України і охопила тепер більше 90% відсотків сільських адміністративних районів. Лише 4 області ( Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська та Чернігівська) мають природній приріст населення. В значній мірі цьому сприяє збережений традиційний уклад життя.

Кількість померлих почала перевищувати кількість народжених цілому по Україні з 1990 року. Підвищення смертності спостерігається у всіх вікових групах. Зростає тягар хвороб в результаті кризових явищ в економіці та соціальній сфері, шкідливих умов праці, зловживання алкоголем, наркотиками, курінням приводить до зменшення середньої довготи життя, зростання захворюваності, до зниження соціальної активності населення, зокрема його працездатності, трудового потенціалу. Збільшення кількості важкорозв’язуваних проблем призводить до послаблення “волі до життя”, що призводить до поширення відмови від самого життя, зафіксованого статистикою самогубств. Ситуація вимагає активної роботи соціальних інституцій.

Найгірша ситуація зі смертністю в Чернігівській, Сумській, Луганській областях. Коефіцієнт довготи життя там в середньому на 7 одиниць менше ніж у Києві. Подібний перепад у світі ніколи не зустрічався в одній країні, хіба що в двох різних.

Тобто існує стійка тенденція до зменшення природного приросту населення. Депопуляція набула стійкого характеру і в близькій перспективі не можна розраховувати на зниження її темпів. Є підстави очікувати посилення цього процесу.

Оскільки знизився потенціал відтворення населення, то звідси йде тенденція постаріння, особливо в сільській місцевості. Процес постаріння населення має наступні наслідки: працездані особи мають високе “навантаження” особами непрацездатного віку. Також така тенденція спричиняє до збільшення потреб в послугах сфери охорони здоров’я. Все це разом призводить до збільшення потреби у фінансах, а при їх недостачі в населення - у соціальному захисті.

Небажані зміни відбуваються у шлюбно-родинному побуті, де спостерігається слабе бажання увіковічнити себе в потомстві. Водночас спостерігається зменшення кількості укладених шлюбів. Саме економічна ситуація в Україні спонукає молодь не поспішати творити сім’ї.

Внаслідок демократизації суспільства поширюється т.з. ”нова мораль”, шлюб можна не реєструвати.

Ще одним важливим фактором, який впливає на демографічну ситуацію, є тенденція збільшення кількості розлучень - 63,3% шлюбів розпадається. Така ситуація є джерелом зізноманітних соціальних проблем.

Формування деструктивних процесів у сучасній демореальності України дали підстави твердити, що ми стали сучасникам унікального феномену новітньої демографічної історії України: вперше в мирний час у нас набирають сили явища, які раніше звичайно мали місце тільки у відносно короткочасні періоди війн. Знижується не лише кількість, а й якість суспільства. Вихід країни не приведе автоматично до збільшення народонаселення, оскільки широко розповсюджене планування кількості дітей в сім’ї, а також міняються ціннісні орієнтації щодо сім’ї. Отже, названі в роботі напрямки соціального захисту довгий час ще будуть актуальними.

Життя вимагає звернути увагу на демографічну політику, яка виконуватиме функцію регулювання психологічної схильності людей до тієї чи іншої демографічної поведінки, яка водночас потребуватиме соц. захисту і допоможе розв’язати ряд питань соціальної політики.

3.2. Аналіз ситуації з соціальним захистом населення в Україні

Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов‘язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чи зумовлено це лише тяжкою економічною кризою, яку переживає Україна, помилками в економічній політиці, чи позначаються також причини, пов‘язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

Більше ніж сорокарічний період холодної війни створив багато штучних білих плям у взаємопізнанні розвитку народів Заходу та Сходу. Так, для жителів США, ряду країн Європи до цього часу є маловідомими події Великої Вітчизняної Війни, вклад народів СРСР у перемогу над фашизмом. В свою чергу для народів колишнього СРСР майже незнайомими були події, що пов‘язані із формуванням в країнах Західної Європи соціально орієнтованої ринкової економіки. Це була не лише глибока зміна інститутів та системи мотивації в ринковій економіці, що потягнула зміни в податковій, торгівельній, фінансовій політиці, але й певна зміна в механізмі суспільних відносин, великий злам в психології правлячих класів. Для зашкарублої догматичної пропаганди говорити це було не вигідно і вона або замовчувала ці зміни, або висвітлювала їх однобічно.

У ході формування соціально орієнтованої ринкової економіки передусім був закріплений підхід, який виник у міжвоєнний період, що держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики. Але якщо для Ф.Рузвельта, Джона Кейса це були лише питання зайнятості, то Л.Ерхард - батьконімецького “економічного дива” і водночас один із творців та основний організатор соціально орієнтованої економіки використав майже всю палітру соціальної політики - допомоги, пенсії, субсидії, дотації тощо. Був серйозно підірваний традиційний стереотип, що держава в ринковій економіці не бере участі у вирішенні питань соціального захисту.

Формування соціально орієнтованої ринкової економіки відбулося успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а брала активну участь у їх розв‘язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної законодавчої бази. Практика 60-7-х років в західній Європі характеризувалася зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та практичній організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті Європейської соціальної хартії.

Економічною основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.

Як поставилися до таких змін працедавці? Чи не мали вони від цього суцільних збитків? Зростання прибутковості промислових, торгівельних, банківських установ у відповідний період переконливо свідчить, що ні. Але спочатку, дійсно, працедавцями ця система була зустрінута без ентузіазму. Багато з них заперечували проти неї. Тому державі, спираючись на допомогу інших соціальних сил та тієї частини працедавців, котрі розуміли вимоги часу, доводилося докласти значних зусиль до впровадження нової системи соціальної взаємодії.

Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва. Це зрештою практично переконало у вигідності, прибутковості нової системи для всіх сторін. Поступове її розповсюдження в країнах. Західної Європи, з одного боку, і відсутність дійового зв‘язку між системою стимулювання та інтенсивністю й результативністю праці в адміністративно-розподільчій економіці, з другого, зумовило відставання останньої у зростанні продуктивності праці, її поразку в змаганні з капіталістичною економікою, що зайнялася, нарешті, вирішенням соціальних проблем.

Відіграючи активну роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці не перетворюється у відділ соціального забезпечення. Організація системи соціального захисту забезпечує зворотній зв‘язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.

Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов‘язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об’єднаннями профспілок та об’єднаннями працедавців.

Висновки

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

Список використаної літератури :

Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки – К.: Знання-Прес, 2002. - 214с.

Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. – К.: Фелікс, 2000.-400с.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах – К.: Міністерство праці та соціальної політики України, пенсійний фонд України, 2002. – 45с.

Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с.

Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 5.10.2000 р , № 2017 – ІІІ // www.rada.org.ua

Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. – К.: Знання, 1994.-358с.

Стратегія заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 2.03.2002 р. № 253 // www.rada.org.ua

Соціальний захист населення в Україні // www.ukrreferat.com.ua

Державне регулювання соціальних процесів // www.bagatoreferativ.com.ua




Похожие:

Соціальний захист населення в Україні iconРеферат з предмету " Державне регулювання економіки " на тему: " Соціальний захист населення в Україні "
Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою...
Соціальний захист населення в Україні iconРеферат на тему: соціальний захист
Україні спричинила до катастрофічного погіршення демографічної ситуації. Такий висновок грунтується на результатах статистичного...
Соціальний захист населення в Україні iconHttp://antibotan com/ Всеукраїнський студентський архів
Зміст та розвиток поняття соціальної політики держави. Соціальний захист населення 4
Соціальний захист населення в Україні iconПостанова Пленуму вас від 19. 12. 2011 n 8 про судову практику вирішення спорів про соціальний захист дітей війни (текст)// Закон І Бізнес. 2012. №1. С,12
Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв’язку із застосуванням статті 6 Закону України «Про...
Соціальний захист населення в Україні iconВидатки бюджету на культурно-просвітницькі установи
Про статус І соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи", "Про державну службу" та низки інших...
Соціальний захист населення в Україні iconОснови фінансового права Відносини, які регулюються фінансовим правом
За їх рахунок фінансуються видатки держави, в тому числі утримання армії, освіти, охорони здоров'я, соціальний захист населення тощо....
Соціальний захист населення в Україні iconБідність, як соціальний феномен
Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Показники розвитку країни є валовий національний продукт (внп), який...
Соціальний захист населення в Україні iconВидатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян
Про статус І соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи", "Про державну службу" та низки інших...
Соціальний захист населення в Україні iconІнформації про чисельність населення є переписи, що провадяться в Україні не частіше, як раз на 10 років, а в між переписний період це результати оцінок розрахунки за даними поточного обліку процесів природного та механічного руху
Чисельність населення наявне населення, постійне населення, тимчасово проживаючі, тимчасово відсутні
Соціальний захист населення в Україні iconЕфективність моксифлоксацину при інфекційних загостреннях хронічного обструктивного бронхіту
Хронічним бронхітом хворіє до 20% населення США [1] та 9,5-13,6% населення Росії [2]. В україні захворюваність на хронічний бронхіт...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы