Поняття та форми державного устрою2 icon

Поняття та форми державного устрою2



НазваниеПоняття та форми державного устрою2
Дата конвертации03.07.2012
Размер264.91 Kb.
ТипРеферат
Поняття та форми державного устрою2


SHURA19@YANDEX.RU ЗМІСТ сторінка ВСТУП........................................................................... 3 1. Форма держави........................................................ 5 2. Форми та поняття державного устрою ............... 7 2.1. Проста унітарна держава.................................... 8 2.2.Конфедерація......................................................... 12 2.3.Федерація................................................................16 2.4.Імперія...................................................................25 3. Державний устрій України .....................................26 ВИСНОВКИ....................................................................27 ЛІТЕРАТУРА....................................................................29 ВСТУП Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, щовони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи іншийбік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, навизначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають усвоєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхніфункції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які зцих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівніввивчаються, і підрозділяються юридичні науки. Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія необмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чинапрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і державирізних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правовоїдійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку,основні ознаки й істотні характерні риси. Таким чином, теорія права і держави — це суспільна наука прозакономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомостіі держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки. Марксистко-ленінська теорія вважає основною причиною виникненнядержави розкол суспільства на протилежні класи з непримиреннимипротиріччями. З цієї причини офіційна радянська історіографія довгий час невизнавала державність скіфів. Тим часом наявність держави язичеськихслов'ян ніяк не оспорювалось. Другий помилковий наслідок з даної посилки полягав в тому, що всідержави древнього світу повинні були бути неодмінно рабовласницькими. Томукастова чи інша стратифікація необґрунтовано ототожнювалися зрабовласництвом. На цих позиціях стоїть і сучасна теорія держави. Незважаючи на те, що представники різних класів, страт, каствиявлялися далеко не в рівному становищі, держава все-таки завжди виникалав зв'язку з необхідністю задоволення загальних інтересів населення: захистувід зовнішніх нападів, забезпечення суспільних робіт, санітарних умов іт.п. Визнання держави органом усього суспільства - характерний мотив будь-якого ідеалістичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить зідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада - від Бога,виходить, вона повинна бути рівною стосовно до всіх і не мати класовогоухилу. Так, принаймні, випливає з християнської релігії. Патріархальнатеорія походження держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державі великуродину, що опікує підданих, як батько своїх дітей. Договірна теорія Руссонадає владі тільки ті повноваження, якими її наділяють громадяни, "щодомовилися". Теорія, що затверджує владу держави через згоду підданих напідпорядкування, і теорія правової держави, що вимагає обмеження владизаконом, вимогами справедливості, правами людини, відбивають хоча іправильні, але сугубо ідеологічні і психологічні основи виникнення іфункціонування держави. Держава поєднує своєю владою і захистом усіх людей, що населяють їїтериторію, незалежно від їхньої приналежності якому-небудь роду чи племені.Це означає, що держава має свою територію, визначає її границі і захищаєвід нападу ззовні. Постійне населення даної території, як правило, маєстійкий зв'язок з державою у вигляді підданства або громадянства ікористається його захистом усередині країни і за її межами. Державна владапоширюється і на іноземних осіб, що знаходяться в країні і які не маютьгромадянства. Однак вони мають особливе правове положення. Актуальність роботи: у зв’язку з різноманіттям форм державного устроюрізних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьомунапрямку. Такі поняття все частіше звучать в повсякденному житті. Мета роботи: оволодіння та засвоєння знань з дисципліни “Теоріядержави і права” з питання “Поняття та форми державного устрою”. Завдання роботи: проаналізувати поняття держави та її устрою,розкрити суть форми державного правління, державного устрою та політичногорежиму. Методи дослідження: у роботі використовується ряд літературнихджерел, окрім тематичних підручників аналізуються статті з періодичнихвидань. Форма держави. Терміном “держава” ми позначаємо особливий тип соціальних явищ, щохарактеризуються наступними рисами: а) відношенням влади іпідпорядкування; б) монопольним використанням насильства тими, хто володієвладою; в) наявністю юридичного порядку; г) відносною сталістю; д)інституціональним виміром. Таким чином, держава - це не утворення, щознаходиться над суспільством і незалежна від нього, а визначений типюридично регульованого соціальної поведінки, що існує в конкретнихпросторово-тимчасових умовах. Держава - це не фізичне явище, що можевиявлено за допомогою органів почуттів, а соціальний факт, що припускаєюридично нормовану ієрархічну взаємодію його членів. Коли ми говоримо продержаву, то маємо на увазі визначені відносини між людьми, юридичнорегульовані тими, хто уповноважений для цього. Держава - це колективний феномен, що існує в конкретному просторово-тимчасовому контексті. Просторово - часовий характер держави обумовлюєтьсятим фактом, що юридичний порядок діє на конкретній території в конкретнийчас. Юридичний порядок визначеної держави діє не вічно і не у всіхдержавах. Його застосовність звужена до даної території протягом даногоперіоду. Ознаки держави, спочатку виражені в її передумовах, у ходіісторичного процесу розвиваються у форму держави. Форма держави - це її устрій, що виражається в характері політичнихвзаємин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесіуправління ними (політичний режим), у способах організації вищих органівдержавної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальномурозподілі держави (форма територіального устрою).[7;48] Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнєоформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту.Питання про форму держави є питанням, як організована державна влада, якасистема державних органів існує, які існують форми правління, яківзаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством.Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичноюформою економічного і соціального розвитку суспільства.[10;74] Форма держави характеризується трьома основними елементами: V формою державного правління, V формою державного устрою V формою політичного режиму. Форму держави розглядають в широкому і вузькому значенні. Всі триелементи складають форму держави в широкому значенні цього поняття. Ввузькому значенні під формою правління розуміють тільки форму державногоправління. Форма правління — це організація верховної влади в державі, характері принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями,класами і соціальними групами. Форми правління залежать від формдемократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, віднаявності виборних органів тощо. За формами правління всі державиподіляються на монархії і республіки, які мають різні види. Державний устрій — це територіальна організація державної влади,поділ її на певні складові частини з метою найкращого управліннясуспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою іїх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі державиподіляються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава,до складних — федерація, конфедерація, імперія. Політичний (державний) режим — це сукупність або система методів, задопомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Вінхарактеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношеннямдержавної влади до правових основ діяльності її органів. За формоюполітичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні іавторитарні. Форма держави — це спосіб або порядок організації та здійсненнядержавної влади. Поняття “форма держави” включає до себе тривзаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державногоустрою і форму державного (політичного) режиму. 2. Форми та поняття державного устрою. Внутрішній розподіл держави, правове становище її частин, їхвзаємовідносини один з одним і з центральними органами влади охоплюютьсяпоняттям «територіальний устрій держави». Територіальний устрій -історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результатізаміщення кровноспоріднених зв'язків із сусідськими й еволюціонувала впринцип поділу людей не по їхньому походженню, а по проживанню навизначеній території. Природно, що по тому же принципі повинні булибудуватися і державні органи, що керують людьми. Розглядаючи форми територіального устрою, теорія держави і правазіштовхується з таким їхнім різноманіттям, що дозволяє по-різному оцінюватиці форми, і тому змушена удаватися до їх класифікації по об'єктивнимознаками. Державний устрій — це територіальна організація державної влади,поділ її на певні складові частини з метою найкращого управліннясуспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою іїї спільними вищими (центральними) державними органами.[7;57] Для характеристики територіальної організації держави, організаціїдержавної влади з територіальним групуванням населення в юридичнійлітературі довгий час уживався, та й зараз використовується (особливо вроботах по теорії держави і права) термін «державний устрій». Вінзастосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичнійлітературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається,звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді ісуспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лишеустрій території держави, співвідношення держави як цілого з йогоскладовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна державаі федерація, національні й інші державні утворення – суб'єкти федерації:штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономніреспубліки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці(провінції, райони, округи і т.д.). Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностейдержав, то, строго говорячи, вони до проблеми територіально-політичноїорганізації держави не відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднаннядержав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаютьсяне в конституційному (державному), а в міжнародному праві. У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий)і складний. 2.1. Проста унітарна держава. Поняття «унітарна держава» походить від латинського слова “unus”, щозначить один, єдиний. Унітарна – це злита держава, не розділена на більшдрібні державні утворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальних одиниць. Унітарні держави бувають двох видів: прості іскладні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць(Польща, Таїланд, Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своємускладі ті чи інші форми автономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа йін.)[20;89], про це мова піде далі у роботі. Адміністративно-територіальний розподіл у різних країнах будується понеоднакових принципах і включає різне число ступіней, ланок. Звичайно цеобласті, провінції, губернаторства і т.д., на які безпосередньо поділяєтьсятериторія держави; райони, повіти, округи і т.д., з яких складаютьсяодиниці обласної ланки; громади - як низова одиниця. Після другої світової війни в ряді країн намітилися два напрямки зміну територіальному розподілі. По-перше, стали створюватися великі одиниці,що охоплюють кілька областей – регіони. Вони створюються не актамицентральних органів, а знизу, шляхом угод, і їхнє створення, насамперед,має на меті економічної координації різних частин країни. Такі об'єднання,кожне з який охоплює кілька штатів, відіграють значну роль у Бразилії. УРосії теж створюються регіональні об'єднання суб'єктів федерації(наприклад, Поволжя, Сибіру й ін.). Хоча вони задумані для координаціїекономіки, на ділі вони грають і іншу роль, виступаючи з визначенимиполітичними вимогами. Це має місце й у Росії, і голос таких об'єднаньнабагато більш важливий, ніж виступи окремих суб'єктів федерації, коли вонивисувають свої вимоги до президента й уряду, особливо з питань економічноїполітики.[17;229] Друга тенденція зв'язана з досвідом заокеанських країн (насампередСША), де вже давно створювалися спеціальні округи (з питань утворення,водопостачання, санітарії й ін.). Управління цими округами спеціалізовано,здійснюється призначуваними ними чиновниками, що обираються по конкурсу,(агентствами), що є професіоналами в даній області. Особливе положення займають столиці держав чи столичні округи(столиця з прилягаючими околицями). Нерідко повноваження, що обирається встолиці муніципалітету обмежені в порівнянні з іншими місцевимипредставницькими органами (Вашингтон у США й ін.). Такі обмеження означаютьвеликий контроль з боку центра й у ряді країн мають на меті зменшити рольнаселення столиці в подіях, що можуть відбутися внаслідок протистояннярізних соціальних і політичних групувань. Центром таких подій, що надаютьвирішальний вплив на політику держави, звичайно надають столиці. Унітарна держава – найбільш централізована форма державного устрою.Однак є визначені градації. У деяких країнах унітарна держава є відноснодецентралізованим, де в більшості ланок адміністративно-територіальногорозподілу є органи, обирані населенням, а в деяких ланках – тільки таківиборні органи. Вони мають широкі повноваження за рішенням місцевих питань. Децентралізованою є унітарна держава, якщо у всіх ланкахадміністративно-територіального розподілу є органи, що тільки обираються, інемає призначених з центра чиновників загальної компетенції, покликанихздійснювати адміністративний контроль за місцевими органами самоврядування(наприклад, у Великобританії, Японії). Найбільш централізованим є така унітарна держава, де існуєвертикальна система призначених органів управління від верху до низу. Вданий час така система створюється тільки в умовах військових режимів, томущо в нормальних умовах у містах і громадах (селах) завжди є виборні ради чизагальні збори громадян, що досягли повноліття (звичайно 18 років). Цізбори приймають рішення з питань місцевого самоврядування.[16;76] Форма унітарної держави дає можливість більш повної концентраціїресурсів у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни вцілому. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої немають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичнихміжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща,Болгарія.[9;112] Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення.До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.[9;112] Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) зокремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі ісуверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило,добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, посуті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних державналежать федерація, конфедерація і імперія. Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, щопідрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що невключають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдиніконституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади(один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонуєодна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія,Естонія, Туреччина і т.д.). [9;118] У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяютьсяна централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованихдержавах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центромчиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування.Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійностівиборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональнихпитань. Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органидержавної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевихпроблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсягавтономії. Складний державний устрій припускає існування держави, що включає всебе інші державні утворення. Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія держави нічого неконструює, а лише фіксує в історії і сучасній дійсності окремі їхні види(класи). У результаті виділилися такі класи складних держав, як протектораті унія. Під протекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого однадержава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій державі,здійснювати її представництво в зовнішніх справах, забезпечувати збройнийзахист, а іноді надавати економічну і культурну допомогу. Протекторат відносять до числа різновидів державного устрою лише затрадицією, тому що після укладання міжнародного договору про заступництвонової ("третьої") держави не з'являється, а отже, не виникає питання і проїї територіальну організацію. 2.2. Конфедерація. Під унією розуміється союз, з'єднання, об'єднання держав. Серед унійрозрізняються конфедерації, федерації, об'єднання монархічних держав уформі реальної і персональної (особистої) унії, фузії, інкорпорації йімперії. Конфедерація - постійний союз держав, що утвориться для досягненняконкретних цілей (захист загальних інтересів). Такими інтересами можутьбути захист території чи, навпроти, завоювання, звільнення від залежності збоку "третьої" держави і т.п. Вступивши в конфедеративний союз, держава цілком зберігає свійсуверенітет і продовжує виступати самостійним суб'єктом у всіх зовнішніх івнутрішніх справах. За таких умов органи конфедерації не мають імперативноївлади стосовно членів, які входять в союз і прийняті ними рішення стаютьобов'язковими для держав, що вступили в союз, тільки після підтвердженняцих рішень власними органами влади. Як правило, конфедерація не має єдиноїармії, законодавчих органів, єдиного громадянства, єдиної системи податків,бюджету, грошової одиниці. Конфедерації варто відрізняти від коаліцій, що євласне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У відмінності від нихконфедерація є відносно постійним утворенням, що має державно-правовийхарактер і конфедеральні органи управління і розповсюджуючи свою владу нетільки на зовнішні справи.[10;89] Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались длядосягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військовихсферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави.Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства,громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедераціяне має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів.Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх їїсуб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодомвона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історіязнає мало таких державних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР.[10;158] Прикладами конфедерацій також можуть служити Німецький союз з 1815 по1867 р., Швейцарський союз з 1815р., Австро-Угорщина до 1918 р. іін.[17;34] Конфедерація виникає, як правило, на недовгий термін, для вирішенняяких-небудь суспільних цілей (об'єднання зусиль у тій чи іншій сферілюдської діяльності: зовнішній чи внутрішній політиці, військовій справі,культурі чи мистецтві, економіці й ін.). Як правило, конфедерація не маєвласних органів управління; найчастіше створюються консультативні,спостережливі чи контрольні органи. Як форми союзу держав, що зберігають суверенітет у повному обсязі, уданий час не існує ніде. Hа різних етапах історії утворювалисяконфедерації, але після нетривалого існування вони розпадалися, абознаходили федеративну форму державного устрою. По суті, сполучаючи в собіриси як міжнародно-правової так і державної організації, вона під впливомтих чи інших причин втрачає, необхідне для її збереження. Вирішальнезначення при цьому мають етнічні й економічні фактори. Характерно, що дофедеративної форми устрою перейшли тільки конфедерації з мононаціональнимскладом (США, Німеччина), а конфедерації з багатонаціональним складом(Австро-Угорщина, Норвегія і Швеція, Сене Гамбія і ряд інших) розпалися.Велике значення й економічних факторів. Фактично тільки вони можуть збитихвилю відцентрових тенденцій і інтегрувати конфедерацію в єдине ціле.Найбільш відомі дві конфедерації - північноамериканська і швейцарська. Вданий час Європа прагне до конфедерації (але тільки в економічномупитанні).[7;203] Досвід історії північноамериканської, швейцарської й ін. конфедераційдозволили виділити наступні ознаки, характерні для цієї форми державногоустрою: 1. Договірна форма утворення конфедерації. Більша частинаконфедерацій була утворена на основі відповідних договорів. 2. Воля виходу з конфедерації (сецесії). На відміну від федерації, деспроба сецесії розглядалася як заколот, вихід же зі складу конфедераціїозначає розірвання договірного зв'язку із союзом. 3. Конфедерація не має суверенітету, суверенітет належить державам,що входять у неї. Тобто ніякі вирішення союзної влади не мають сили натериторії держави, що входить до складу конфедерації, без їхньої згоди. 4. Предмети ведення конфедерації обмежені переліком невеликого й уцілому незначного кола питань - це питання війни і миру, зовнішньоїполітики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішенняспорів між суб'єктами конфедерацій. 5. У конфедерації утворюються не всі державні органи, а тільки ті,котрі необхідні для здійснення завдань, виділеним по договірних актах. 6. У представницьких органах конфедерації делегати представляють нетериторіальні частини чи населення однієї держави, а суверенітет держави. 7. Постійно діючі державні органи конфедерації не мають владнихповноважень. Акти конфедеративної влади не містять норм прямої дії йадресовані до органів влади суб'єктів конфедерації. 8. Суб'єктам конфедерації належить право нуліфікації, тобтовідмовлення у визнанні, або відмовлення в застосуванні актів союзної влади. 9. Бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесківсуб'єктів конфедерації. Правом безпосереднього оподатковування конфедераціяне володіє. 10. Суб'єкти конфедерації мають право встановлювати митні й іншіобмеження, що перешкоджають пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів. 11. Як правило, у конфедераціях відсутня єдина система грошовогообігу. 12. Військові формування комплектуються суб'єктами конфедерації,причому нерідко зберігалося їхнє подвійне підпорядкування державним органамконфедерації і її суб'єктів. 13. У конфедерації немає союзного громадянства. 2.3. Федерація. Федерація - союзна держава, що поєднує кілька держав або державнихутворень (землі, кантони, штати, автономні республіки і т.д.), кожне з якиймає свої органи державної влади (законодавчі, виконавчі і судові). Навідміну від конфедерації вона володіє своїм власним суверенітетом,федеративними органами державної влади, федеративною конституцією, армією,системою федеративних податків. При цьому не можна забувати, що федерація -саме союзна держава, і її суверенітет вторинний стосовно суверенітетувхідних у неї державних одиниць. Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворилиєдину державу на добровільній основі і передали певну частину свогосуверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федераціявідрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільнутериторію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд,спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансовусистему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частинифедерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні:централізовані, відносно централізовані, децентралізовані. Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фактично втратитипевні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, РосійськаФедерація, ФРН.[21;155] До останнього часу в світі існувало 18 федерацій,три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія. Федерація є розповсюдженою формою державного устрою. Нині у світінараховується близько 30 федеративних держав, більшість з них великі потериторії і чисельності населення співтовариства. У їхнім числі і могутні вполітичних і економічних відносинах держави (США, Канада, ФРН, Австралія),і держави з високим (Швейцарія, Австрія, Бельгія) і середнім рівнеміндустріального розвитку (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, Індія,Пакистан), і країни, що розвиваються, (Малайзія, Нігерія, Об'єднаніАрабські емірати, Коморські острови). Федерація, як говорилося уже вище, - це така форма державного устрою,при якій кілька державних утворень поєднуються і створюють нову союзнудержаву. Складові федерацію державні утворення (штати, республіки, землі,провінції, кантони й ін.) є її суб'єктами, що володіють визначеною политико-правовою самостійністю. До складу сучасних федерацій входить різне число суб'єктів: США - 50,Австралійського Союзу - 6, Канади - 10, Австрії - 9, Бельгії - 3, ФРН - 16,Швейцарії - 23, Аргентини - 22, Бразилії - 26, Венесуели - 20, Мексики -31, Індії - 25, Пакистану - 4, ОАЕ - 7, Малайзії - 13, Нігерії - 21,Коморських островів - 3. Найбільша кількість суб'єктів входить до складуРосійської Федерації - 89.[11;107] Федерації створюються по різних ознаках. Найбільш розповсюдженими єфедерації, побудовані по територіальній ознаці (США, ФРН, Австрія, Мексика,Австралія, Аргентина, Бразилія, Венесуела й ін.). У минулому існувалифедерації, засновані по національно - територіальній ознаці (СРСР,Югославія, Чехословаччина). Однак ці федерації розпалися, не витримавшиіспит часом. Життя показало, що в таких федераціях зберігається погрозанаціонал-сепаратизму. При визначених обставинах дезінтеграційні,сепаратистські тенденції можуть узяти верх і привести до розпаду єдиноїфедеративної держави. Саме це і відбулося з зазначеними федераціями, колиреспубліки, що входять у їхній склад, під прапором самовизначення наційвідокремилися і створили суверенні держави. До федерацій змішаного типу відноситься Російська Федерація. У їїскладі знаходяться суб'єкти, що представляють собою національно-державні інаціонально-територіальні утворення (республіки, автономні області,автономні округи), а також адміністративно-територіальні утворення (краї,області, міста федерального значення). І все-таки багатонаціональність єістотною ознакою Росії, а тому національний фактор є визначальним уфедеративному устрої держави. Існують федерації, у яких при домінуванні територіальної ознаки уфедеративному устрої враховується й етнічний фактор. До таких федераційможна віднести Швейцарію, Канаду, Пакистан, Бірму. Є федерації, створені помовній ознаці. Це, наприклад, Індія, Бельгія, де крім іншого суб'єктивідрізняються найбільш уживаною мовою.[3;166] Разом з тим слід зазначити, що розподіл федерацій на різні види дужеумовно. У чистому вигляді не існує ні територіальної, ні етнонаціональної,ні мовної моделі федерації. Немає і федерацій взагалі в «чистому виді».Будь-яка федерація має риси унітаризму. І, навпаки, унітарна держава деякоюмірою є носієм елементів федералізму. Приміром, Іспанія є унітарноюдержавою. Однак її законодавча влада, широкі повноваження 17 автономнихобластей наближають Іспанію до федеративної форми устрою. Ряд державознавців вважає, що вхідні до складу федерації держави не єсуверенні. Їм наданий лише деякий еквівалент суверенітету, що полягає вбільш-менш широкій участі в здійсненні державної влади федерацією. Зокрема,на думку Георга Єлинека, «правопорядок союзної держави заснований наконституції, що є її власним законом і може бути змінена тільки закономсоюзної держави, але аж ніяк не волею - хоча б і усіх - окремих держав,виявленою в інших, окрім установлених конституцією, формах. У межахпанування союзної держави окремі держави утрачають свій державний характер.У цих межах їхня діяльність або зовсім припиняється і замінюється власнимуправлінням союзної держави, або вони одержують характер самовряднихкорпорацій на зразок комунальних союзів, оскільки здійснюють управління запосередництвом своїх органів, відповідно до законів і під контролем союзноїдержави».[6;243] На користь цієї точки зору свідчить і те, що у федераціїтериторія і населення окремих держав часто об'єднані в нерозривне ціле:територія окремих держав є територія федеральної держави, народи окремихдержав - її єдиний народ. Однак державна влада федерації в кінцевому рахунку виходить від владидержав, що ввійшли в її склад. Це може виявлятися в різних формах. Інодіуряди вхідних у федерацію держав утворюють вищу владу союзної держави.Іноді із середовища єдиного народу як суб'єкта федерації вибираються органифедеративної влади, наприклад, президент. Але й у цьому другому випадкудержавам надані права участі в здійсненні союзної державної влади.Наприклад, у всіх республіканських союзних державах одна з палат парламентуфункціонує як представницький орган членів федерації. Більш того, у деякихз них рівність суб'єктів федерації виражається в наданні кожній державі -члену рівного числа депутатських місць, найчастіше окремі держави, щовходять у федерацію, мають вирішальний голос при зміні конституції.[19;54] Це свідчить про велику й емпіричну розмаїтість федеративних устроїв,частина з яких, історично міняючись, відбиває тенденцію до перетворенняряду федерацій в унітарні держави. Як показує досвід СРСР 1989 - 1991 р.,можлива й інша тенденція до перетворення федерації в конфедерацію і навітьдо її повного розриву. У принципі можна затверджувати, що федерація -об'єднання держав, суверенних остільки, оскільки їхній суверенітет необмежений суверенітетом федеративної держави. Федералізм не можна змішувати з децентралізацією й автономнимсамоврядуванням. Держава може бути надзвичайно централізованою, однакфедеративною. І, навпаки, держава може бути побудована на широкій автономіїчастин і в той же час може бути нефедеративною. Суб'єкт федерації, як правило, наділяється установчою владою, тобтоЙому дається право прийняття власної конституції, що повинна відповідатисоюзній конституції. Він має право видання законодавчих актів, що діютьтільки на території цього суб'єкта і відповідних федеральному законодавству(принцип пріоритету федерального законодавства). Суб'єкт федерації має своювласну правову і судову системи. Однак, принципи організації і межіюрисдикції судових і інших органів визначаються конституцією федерації. Суб'єкти федерації мають представництво і беруть участь у роботівищих органів державної влади, насамперед у парламенті. У двопалатномупарламенті в багатьох країнах у верхню палату обирається рівна кількістьдепутатів від кожного суб'єкта федерації, хоча бувають і виключення. Так, вАвстралії до складу верхньої палати (сенату) входять 76 чоловік - по 12від кожного із шести штатів і по два від двох територій, що обираються посистемі пропорційного представництва. У сенаті США, палаті, що виражаєінтереси штатів, 100 чоловік - по два від кожного з 50 штатів незалежно відчисельності населення штату. У Раді кантонів Швейцарії засідають 46депутатів - по два депутата від 22 кантонів і по одному віднапівкантонів.[18;137] Частина їх обирається місцевими парламентами,частина призначається урядами кантонів. У Раду Федерації Федеральних ЗборівРосійської Федерації входять по два представника від кожного суб'єктаФедерації, тобто по одному від представницького і виконавчого органівдержавної влади. А ось у нижню палату законодавчої влади Австрії - Федеральна рада(бундестаг), у складі якого 63 чоловік, - кожна земля виділяє числодепутатів, пропорційне числу громадян земель.[16;101] Федерація є форма розмежування предметів ведення між федерацією івхідними в її склад суб'єктами - державними утвореннями. Предмети веденняфедерації і її суб'єктів - це коло конституційно закріплених питань, пояких, у залежності від форми правління, що відповідають державні органифедерації і її суб'єктів компетентні приймати рішення. Конституції федеративних держав використовують кілька принципіврозмежування предметів ведення. Відповідно до принципу «дуалістичногофедералізму», уперше використаному в США, установлюється сфера винятковоїкомпетенції федерації, тобто дається перелік питань, по яких прийматирішення може тільки федерація, а питання, не згадані в цьому переліку,вважаються стосовними до відання штатів.[11;210] Об'єднання монархічних держав існують у формі особистої чи реальної.Загальним в обох формах є те, що вони виникають унаслідок збігу монархівдвох чи декількох держав в одній особі. Особиста має підставою випадковий, ненавмисний збіг незалежних другвід друга прав на корону в декількох державах на основі різних порядківпрестолонаслідування. Вона продовжується доти, поки ці різні правомочностіперсоніфіковані в одній особі. Як тільки за законом корона знову переходитьдо інших осіб, особиста унія негайно ж припиняється. Так, у минуломустолітті припинилася особиста унія між Великобританією і Ганновером у 1837р., між Нідерландами і Люксембургом у 1983 р. унаслідок розходження системипрестолонаслідування - когнатичної у Великобританії і Нідерландах іагнатичної у Ганновері і Люксембурзі.[17;192] При цьому в двох першихдержавах на престол вступали жінки, що у двох інших державах узагалівиключалися з престолонаслідування. Політичне значення особистих уній може виявитися значним і привестидо повного злиття різних держав (Кастилія й Арагон, Англія і Шотландія йін.). Між державами, об'єднаними загальним монархом, неможлива війна. Однаку більшості випадків якого-небудь істотного зближення між ними невідбувається. [10;118] Реальна унія виникає в результаті угоди держав, у силу якої в нихз'являється загальний монарх. Члени реальної унії незалежні друг від друга,і з'єднання не обмежує їхніх суверенітетів. Не утвориться ні загальноїтериторії, ні єдиного підданства, ні загальних законів, ні загальнихфінансів і т.п. Представляючи власне кажучи міжнародно-правову угоду, вонамає значення переважно в області зовнішніх зносин, виступає як військовийсоюз, як носій єдиної зовнішньої політики і т.п. Реальні унії з'являються лише в Новий час, тому що припускаютьрозвитий монархічний порядок і єдність держави, що оформилася. З політичноїточки зору вони дуже часто являють собою результат прагнень заснувати єдинудержаву. Реальними були унії між Норвегією і Швецією (1815 р.), Австро -Угорщина. Реальні унії припиняються або через перетворення в єдину державу, абочерез розширення союзу внаслідок того, що у вхідних в унію державах коронапереходить до інших монархів конституційним чи іншим шляхом. Федеративні держави формувалися двома шляхами: 1) створювалися “зверху”, шляхом децентралізації, “розукрупнення”унітарних держав, передачі частини повноважень з центра на місця (ФРН,Росія); 2) перехід “знизу” від конфедерацій до федеративної держави черездобровільне об'єднання суверенних частин (США, Швейцарія). Федерацію від конфедерації відрізняють наступні риси: - єдина територія, населення, що живе на даній території; - наявність загальнофедеральних державних органів влади на всійтериторії держави; - наявність конституційних гарантій територіальної цілісностідержави, відсутність у частин держави права виходу з нього; - неможливість для суб'єктів федерації вступати в які-небудь державнісоюзи за її межами; Федерацію від унітарної держави відрізняють наступні риси: - конституційний, договірний чи конституційно-договірний поділповноважень між федеральним центром і суб'єктами федерацій; - конституційні гарантії територіальної цілісності суб'єктівфедерації; - самостійність суб'єктів федерацій у здійсненні ними приналежних їмповноважень; - право вибору суб'єктом федерації форми своєї політичноїорганізації; - право учасників федеративних відносин на двостороннє (горизонтальнеі вертикальне ) регулювання державно-владних повноважень. 2.4. Імперія. Імперія - складна держава, створена насильницьким шляхом. Ступіньзалежності складових частин імперії буває різною. У минулому вхідні вімперію утворення при нерозвиненості транспортних засобів і засобів зв'язкимало стикалися з імперською владою. У Новий час, особливо в ХХ столітті,становище, зрозуміло, істотно міняється. Деякі державознавці прийшли до висновку, що в складових частинімперії ніколи не було єдиного державно - правового статусу. Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші державиабо народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії.Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникаєпримус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперіяОлександра Македонського, Російська імперія. Коло імперій досить широкий. Вони існували в усі історичні епохи.Імперіями минулого і Римська держава останнього періоду свого існування, іВеликобританія, і Росія. Фузія (злиття держав) і інкорпорація (зовні оформлюване як злиттяприєднання однієї держави до іншого) - останні види уній, розглянутихдержавознавством. Фузією було, наприклад, возз'єднання ФРН і ГДР, інкорпорацією, якдумають багато хто, - приєднання Естонії, Латвії і Литви до СРСР у 1940році.[13;228] 3. Державний устрій України. За формою державного правління Україна є президентсько-парламентськоюреспублікою. Ознаками цього є наступне: — Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому їївідмінність від парламентської форми правління, де Президент обираєтьсяпарламентом); — він має досить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діятинезалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету,територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав ісвобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільнятидеяких посадових осіб); — В Україні поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд,відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний ВерховнійРаді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і урядвідповідний перед президентом). За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна формадержавного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вонавідповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним ікультурним реаліям, За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичноюдержавою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритетуправ і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантіївизначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідаєперед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо ічерез органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах,що є конституційною гарантією демократичного режиму. ВИСНОВКИ Проаналізуємо деякі поняття державного устрою: Вияснили, форма держави - складне суспільне явище, що містить усобі три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державногоустрою і форму державного режиму. Визначили, форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер, взаємин між йогоскладовими частинами, між центральними і місцевими органами державногокерування, влади. За формою державного устрою всі держави можнапідрозділити на три основні групи: унітарні; федеративні; конфедеративні. Засвоєно, що у багатонаціональних федераціях центробіжні процесиускладнюються прагненнями націй до справжнього внутрішнього, а часто ізовнішнього, самовизначення. Виявляються придушуванні раніше силоміць різні(у тому числі територіальні) спори і протиріччя. Допомогти зберегти єдинудержаву здатна, як це ні парадоксально, плутанина в національно-державномуустрої - використання різних політико-правових режимів для суб'єктів, щопретендують на різний рівень самостійності: автономія, федеративні абонавіть конфедеративні відносини. Тоді між усіма регіонами, що"самовизначаються", залишаються певні зв'язки, а головне - знижуєтьсянебезпека військового вирішення конфліктів. А в загальному основна ціль посттоталітарного національно -державного устрою колишніх федерацій - не зберегти державну єдність (цечасто нереально), а уникнути крові при розпаді. Виникаючим новимнаціональним державам треба приділяти особливу увагу забезпеченню правнаціональних меншостей і неухильно додержуватися принципів непорушностіграниць, нехай навіть проведених колишнім режимом украй невдало, випадково,а то і просто абсурдно (принаймні, доти, поки нові покоління не станутьсприймати територіальні проблеми менш болісно). Отже, форма державного устрою: V унітарна (проста) – це державний лад, коли національно-державні адміністративні одиниці не мають автономії, суверенітету, незалежності, всіх ознак держави; V федеративна – адміністративні одиниці мають свій суверенітет; V конфедерація – це об'єднання держав, що для виконання визначених задач; V імперія – це складна держава яка складається з глави держави і її колоній. Зараз найбільш розповсюдженою формою держави є демократичнафедеративна республіка. Саме в ній найбільше чітко виявляються всі сучасніпогляди на те, яким повинне бути суспільство. Однак це зовсім не означає,що людство не може винайти нічого більш досконалого. Можливо, у майбутньомуз'являться принципово нові елементи форми держави, і це лише ще раздоводить перспективність і необхідність розгляду даної теми. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996. 2. Аристотель. Политика - М. БЕК 1991 3. Гавpилов H.И. Меpа госудаpственности демокpатического госудаpства.- К.: Hаук. думка, 1997. 4. Государство и право в развивающихся странах. Источники права. Сб.ст - М. 1985 5. Димитров Ю. Адміністративна юстиція - атрибут демократичної правової держави - Право України, 1996 р., №4 6. Еллинек Г. Общее учение о государстве - С.Пб. 1908 7. Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994. 8. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. /отв. ред. Б.А. Страшун, т. 1-2 [Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. и др.]; М.:БЕК, 1996 9. Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995. 10. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995. 11. Основы государства и права./Под редакцией проф. Кошарова В.В./- Х., 1994 . 12. Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави: [Hавч. посібник для студентів гуманіт. фак. вищ. навч.закладів]/ [Ред. Hедашківський В.П.].- К.: ТАHДEМ, 1996. 13. Стpахов М.М. Істоpія деpжави і пpава стаpодавнього світу: Hавч. посібник/ Укp. деpж. юpид. акад.- Х., 1994. 14. Старилов Ю.Н. Институты государственной службы: содержание и структура. - Государство и право, 1996 г., №5 15. Теорія держави і права (под ред. В.В.Копейчикова). Київ: Юрінком. - 1997. 16. Теория государства и права./Под редакцией Алексеева С.С./.- М., 1985 . 17. Хропанюк В.Н. Теория государства и права - М. ЮНИТИ 1993 18. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. - М.,1993 19. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. -К.: Програма Л, 1995 . 20. Шевченко О.О. Істоpія деpжави і пpава заpубіжних кpаїн: [Хpестоматія для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп. pед. І.Д.Боpис].- К.: Вентуpі, 1995. 21. Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац. пед. ун-т ім.М. П.Дpагоманова; За заг.pед. Копєйчикова В.В.- К.: Юpінком Інтеp, 1997.




Похожие:

Поняття та форми державного устрою2 iconПоняття та форми державного устрою

Поняття та форми державного устрою2 iconФорма державного устрою Форма державного устрою
Свій вияв форма державного устрою знаходить в особливостях політико-територіальної організації (устрою) держави та її адміністративно-територіального...
Поняття та форми державного устрою2 icon3. Основні види державного устрою
Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів....
Поняття та форми державного устрою2 iconФорма держави
Структура форми держави — стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних...
Поняття та форми державного устрою2 iconПоняття державного суверенітету. Зовнішній та внутрішній суверенітет держави. Поняття державного суверенітету
Конституціоналізм як багато-аспектне явище знаходить вияв у конституційній теорії, в суспільно-політичному русі за її реалізацію...
Поняття та форми державного устрою2 iconФорми державного правління
Для збагнення такого складного соціального інституту, як держава у вітчизняній теорії держави І права особливе місце виділяється...
Поняття та форми державного устрою2 icon„Форми державного правління”
Для збагнення такого складного соціального інституту, як держава у вітчизняній теорії держави І права особливе місце виділяється...
Поняття та форми державного устрою2 iconПоняття про мислення. Форми логічного мислення
Поняття істинності характеризує думки, перед усім судження, а поняття правильності – зв’язки між думками у формі міркувань
Поняття та форми державного устрою2 iconПоняття про мислення. Форми логічного мислення Поняття про мислення. Форми логічного мислення
Гіпотезою називається спосіб мислення, котрий поля­гає в побудові припущення про те, що таке досліджува­не явище, та в доведенні...
Поняття та форми державного устрою2 iconФорми корпоративного підприємництва
Україні (організаційні форми І види підприємств). По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає про­мислові...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы