Контрольная работа по основам экономической теории icon

Контрольная работа по основам экономической теории



НазваниеКонтрольная работа по основам экономической теории
Дата конвертации03.07.2012
Размер291.04 Kb.
ТипКонтрольная работа
Контрольная работа по основам экономической теории


Селидовский горный техникумЗаочное отделение Шифр№ 30 Вариант№10 Контрольная работа №1 по основам экономической теории студента IV курса группы 1ЕР-2003/11”З” Донина Ивана АлександровичаОценка:Подпись преподавателя: Контрольная работа №1 Вариант №10Вопросы: 1. Форми підприемницької діяльності 2. Основні форми і методи регулювання економіки 3. Зовнішньоекономічна політика УкраїниОтветы:1. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СУЧАСНА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯСутність, значення та організаційно-правові форми здійснення. Як відомо, уминулому видокремлювали землю, працю й капітал як ключові чинникивиробництва; нині до них додають новий чинник – підприємницький потенціал(потенційну можливість максимально ефективного використання сукупностікадрових, матеріальних і нематеріальних ресурсів). Формування йвикористання цього потенціалу — це практично і є суттю поняття«підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою виробничо-господарської або іншої діяльності з метою одержання певного зиску.Підприємництвом, як правило, називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілкомзорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюєтьсявід свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальністьокремої фізичної особи — підприємця або юридичної особи — підприємства(організації).Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати:1) творчу — генерування й активне використання новаторських ідей і пілотнихпроектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі(підприємництві);2) ресурсну — формування й продуктивне використання власного капіталу, атакож інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;3) організаційно-супровідну — практична організація маркетингу,виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницькадіяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманоїпраці, без утворення або з утворенням юридичної особи.Важливо усвідомлювати, що підприємництво (бізнес) завжди має здійснюватисяза науково обґрунтованими принципами.До цих принципів належать:1) вільний вибір бізнесової діяльності;2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна)індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування йрозгортання такої діяльності;3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсіві споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, найманняпрацівників;4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесенняобов'язкових платежів до відповідних бюджетів;5) самостійне здійснення підприємцями — юридичними особамизовнішньоекономічної діяльності.Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності можезапочатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничоїта торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо).
Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна формипідприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як:а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власностіабо оренді майна;б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективнійвласності;в) корпоративне підприємництво, матеріальною підвалиною якого служитьакціонерна власність.Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва зальтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницькоїдіяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявнихресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чіткоокреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальнихможливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використаннясаме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективнувіддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів.Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважноінноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу.Тому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на такупослідовно здійснювану систему дій:1) науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети;2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошукуальтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї;3) неупереджена порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсіві прогнозованих можливостей;4) конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видівресурсів (за потреби);5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній нішіринку;6) практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятоюконцепцією підприємницької діяльності.Правильне розуміння сутності підприємницької діяльності випливає також ізвизначення її значення для функціонування ефективної системигосподарювання. Воно (значення) полягає насамперед у тім, щопідприємництво: по-перше, служить головним фактором структурних змін усистемі господарювання; по-друге, створює живильне середовище дляконкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяє найефективнішомувикористанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів; по-четверте, забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантуєтьсянасамперед Законом України «Про підприємництво», ухваленим Верховною РадоюУкраїни 1991 року. Ключовими його розділами є:1) загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження,принципи та організаційні форми);2) умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право найманняпрацівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припиненнядіяльності);3) стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка тарегулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори). Длядальшого розвитку підприємницької діяльності в Україні важливе значення маєтакож Указ Президента України «Про державну підтримку малогопідприємництва» від 12 травня 1998 року № 456/98. Згідно з указом підтримкамалого підприємництва має здійснюватися за такими напрямами:формування інфраструктури підтримки й розвитку малого підприємництва;створення сприятливих умов для використання суб'єктами малогопідприємництва державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційнихресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій; запровадженняспрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;удосконалення підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрівдля суб'єктів малого підприємництва; фінансова підтримка інноваційнихпроектів.Крім того, Кабінетом Міністрів України розроблено та Верховною РадоюУкраїни схвалено Державну програму підтримки малого підприємництва на1999—2000 роки.Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважативибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичайобумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системоюоподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника,управлінськими здібностями підприємця тощо). В Україні поширено здебільшоготри основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:1) одноосібна власність;2) товариства (партнерства);3) корпорації (акціонерні товариства).Сутнісні характеристики, переваги та недоліки окремих організаційнихутворень наведено в табл. 2.1.Таблиця 2.1.Порівняльна характеристикаОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІОрганізаційно-правова форма Сутнісно-змістова характеристика Організаційно-економІчні та соціальні переваги , недоліки Одноосібна власність Підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я • Простота заснування• Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця• Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективногогосподарювання• Гарантоване збереження комерційних таємниць • Труднощі із залученням великих інвестицій та одержаннямкредитів• Повна відповідальність за борги• Неможливість спеціалізованого менеджменту• Невизначеність терміну функціонуванняГосподарське товариство (партнерство) Об'єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов:однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатівбізнесу; безпосередньої участі в здійсненні діяльності • Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності• Збільшення фінансової незалежності й дієздатності• Велика свобода дій та більша продуманість управлінських рішень• Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів • Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність,тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного зпартнерів• Збільшення ймовірності господарського ризику черезнедостатню передбачуваність процесу та результатів діяльностіКорпорація (акціонерне товариство) Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмеженувідповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) ірозпоряджаються прибутком • Реальна можливість залучення необхідних інвестицій• Більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг• Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів• Постійний (тривалий) характер функціонування • Наявність розбіжностей між правом власності і функцієюконтролю діяльності• Сплата більших податків через оподаткування спочаткуприбутку, а потім одержуваних дивідендів• Існування потенційної можливості посадових осіб впливати надіяльність корпорації у власних інтересахВажливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкомурозумінні цього терміна означає надання права на виробництво та (або) збутпродукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справіорганізації бізнесу. Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає втакому: незалежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надаєпослуги), передає право використовувати свій товарний знак іншомупідприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти абопродавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). Заправо господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавцяфранчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну(грошову) винагороду.Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основнихвидів (типів) підприємницької діяльності — виробничої та посередницької.Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки вонанайбільше впливає на ефективність системи господарювання та якістьсуспільного життя. Загальну типологію виробничої та посередницькоїпідприємницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурніелементи та їх групування в певні блоки, показано на рис. 2.1.Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів маєорієнтуватися на продукування й просування на ринок традиційних абоінноваційних видів цих товарів. Така діяльність буде ефективнішою, якщоздійснюватиметься з використанням техніко-технологічних новацій, більшякісних характеристик продуктів праці, нових елементів організаціївиробничих процесів тощо. У цьому разі йдеться про виробництво традиційнихвидів продукції із застосуванням часткових інновацій. Коли ж виробництвоповністю базується на інноваціях, то результатом такої його організації єпоява продукту з принципово новими властивостями чи навіть сферамивикористання.Виробнича підприємницька діяльність може мати основний чи допоміжнийхарактер. До основних належать види підприємницької діяльності, у процесіякої створюються й реалізуються готові до кінцевого споживання вироби.Допоміжними вважаються види підприємництва, що мають не тільки уречевлений,а й неуречевлений характер, тобто інжинірингова, консалтингова, лізингова,маркетингова, проектувальна, факторингова та інша подібна діяльності.Фізичні чи юридичні особи, які репрезентують інтереси виробників абоспоживачів, заведено називати посередниками. Виходячи з цього основноюметою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічнихінтересів виробників і споживачів.Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто формагосподарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користьвідповідно виробника або споживача (принципала). Розрізняють кілька типівагентів. Агенти (представники) виробників уособлюють інтереси кількохвиробників однотипних то варів. Повноважні агенти зі збуту (збутовики)взаємодіють з виробниками на договірних засадах. Агенти із закупівельзазвичай займаються підбором потрібного споживачам асортименту товарів.Причому всі агенти співпрацюють з принципалами на довгостроковій(постійній) основі.Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер — посередник заукладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем ідопомогти в досягненні потрібної домовленості. Агенти можуть працювати якоптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючийого на комісію від комітента (власника товару). До комісійних відносятьтакож операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар ізвласного складу на підставі договору доручення.Як суб'єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізованіфункції, виступають:1) оптово-роздрібна фірма (база) —безпосередня реалізація продукціївиробничого і споживчого призначення з використанням традиційних формпродажу товарів;2) торговий дім — здійснення експортно-імпортних операцій, включаючиорганізацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв в іншихкраїнах;3) дистриб'ютор — придбання безпосередньо у виробників та реалізація(розподіл) товарів своїм постійним клієнтам;4) дилер — перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок;5) комівояжер — продаж товарів із доставкою покупцям.Аукціони проводяться у формі прилюдного торгу з попереднім оголошеннямстартової ціни (початкової ціни, з рівня якої розпочинається торг) і лоту(неподільної партії товару). Внутрішньодержавна аукціонна торгівляздійснюється постійно стосовно промислових товарів і нерухомості, аміждержавна — періодично і стосується тільки специфічних товарів(наприклад, скакових коней, хутрової сировини, предметів антикваріату,тютюну, чаю, прянощів тощо).Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптовогоринку), що виконують спеціалізовані функції:1) товарні — оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якіснимипараметрами;2) фондові — купівля-продаж цінних паперів;3) валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоцінних металів,іноземної валюти;4) праці (переважно у вигляді центрів зайнятості населення) — облік попитуі пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацієюперенавчання.Специфічними операціями, що їх виконує біржове підприємництво, є:а) ф'ючерсний контракт — контракт на поставку обумовленої кількості певноготовару за фіксованою ціною протягом зазначеного в договорі терміну;б) опціон — договірне зобов'язання купити або продати товар (фінансовіправа) за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду. Опціониздійснюються стосовно конкретних товарів, цінних паперів, ф'ючерснихконтрактів.Крім двох основних типів підприємництва (виробничого й посередницького),існує підприємництво фінансових інституцій. Як суб'єкти підприємництвафінансового спрямування, що, з одного боку, є посередниками, а з іншого —надавачами послуг, виступають спеціалізовані банки та інвестиційні компанії(фонди). Спеціалізовані державні та комерційні банки акумулюють внескитимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, надаютькредити, стають посередниками у взаємних платежах і розрахунках міжпідприємствами (організаціями) й окремими фізичними особами. Інвестиційнікомпанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власного й позичковогокапіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових технічних іорганізаційних проектів на галузевому чи регіональному рівнях.Формування і функціонування соціальне орієнтованого та економічноефективного підприємництва можливі за умови створення належногопідприємницького середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спиратися на розвинену ринковуекономіку з відповідними активними правовими та соціально-економічнимирегуляторами й ринковою інфраструктурою. Основними параметрами належногобізнесового середовища треба вважати:1) стабільність національної кредитно-грошової системи;2) пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур(окремих підприємців);3) державну фінансову та інфраструктурну підтримку різномасштабного інасамперед малого підприємництва;4) ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності;5) науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення;6) сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів;7) інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір;8) достатню привабливість іміджу підприємницької діяльності.В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючогопідприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічнихпередумов активізації підприємницької діяльності. Зарубіжний досвід тааналіз вітчизняної практики господарювання дають змогу стверджувати, щодержавна політика щодо активізації підприємницької діяльності маєпередбачати:• створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечувалиб розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки зкризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидкезавершення реальної трансформації відносин власності; забезпеченнядержавних гарантій свободи підприємництва; зміцнення національної грошовоїодиниці; зниження інфляції до мінімальних меж);• практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямівпідприємництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури;реалізація системи фінансової підтримки підприємництва, включаючиформування стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічноїдіяльності; започаткування прогресивної системи підготовки кадрів длясучасного бізнесу; І максимально можлива активізація малогопідприємництва).2. РЕСУРСЫ, ОБЪЕКТЫ, ФОРМЫ , МЕТОДЫ, КОНЦЕПЦИИ ИИНСТРУМЕНТЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯЭКОНОМИКИМеханизм государственного экономического регулирования - одна изважнейших подсистем современной смешанной экономики. Оннепосредственно воздействует на размеры государственного сектора, егосоотношение с другими секторами национальной экономики, на пропорциимежду этими секторами. Структура данного механизма не являетсязастывшей, она диктуется потребностями технологического и социально-экономического развития, неразрывно связана с перегруппировкойполитических сил в стране, сменой партий, стоящих у власти, изменениями впроводимой ими экономической политике, эволюцией теоретических идей.Механизм государственного регулирования (его масштабы, конкретные формыи методы) существенно различается по странам. Он отражает и историю, итрадиции, и тип национальной культуры, масштабы страны и еегеополитическое положение, многие другие факторы. От адекватности даннымусловиям зависит эффективность той или иной национальной моделигосударственного регулирования.Следует иметь в виде и то обстоятельство, что не существует линейнойобратной связи между уровнем экономического развития страны и объемомгосударственного регулирования - по принципу: чем ниже данный уровень,тем якобы выше роль государства в сфере регулирования. Степеньгосударственной интервенции в хозяйственную жизнь подчиняется не вполнееще выявленным экономической наукой закономерностям цикличности.Отметим также, что исследовать экономическую роль государства необходимоне по степени его вмешательства в рыночный механизм, а по степени участия вобеспечении внутренних и внешних условий функционирования национальнойэкономики. Иными словами, экономически эффективным государство можетбыть только тогда, когда эффективной является сама экономика. А при«плохом» государстве не может быть «хорошей» национальной экономики,развивающейся на основе рыночных принципов.Механизм регулирования экономики включает:1) ресурсы регулирования,2) объекты регулирования,3) формы регулирования,4) методы регулирования,5) концепции регулирования,6) инструменты регулирования.К ресурсам регулирования относятся: государственные финансы (расходыгосударства и налоговые поступления в бюджет); государственный секторэкономики; денежная масса под контролем центрального банка;законодательное право; возможность сбора и обработки информации.Объекты регулирования - совокупный спрос, совокупное предложение,общий уровень цен, занятость, доходы населения, инвестиционная активность,темпы социально-экономического развития, его пропорции и т.п.Традиционные формы регулирования современной смешанной экономики:• конкурентно-рыночная;• корпорационная;• государственная;• межгосударственная.Помимо этих ведущих компонентов в процессе становления институтовгражданского общества все большую значимость в регулировании социально-экономических процессов приобретают различного рода соглашения,конференции, ассоциации - союзы промышленников и предпринимателей,ассоциации банкиров или торгово-промышленные палаты, не являющиесяэлементами государства, но и не чисто рыночные структуры. Следует назвать итакие образования, как профессиональные союзы, общества потребителей,экологические движения. Именно им, а не рынку передает свои функциирегулирования экономики современное государство.Соотношение между данными формами подвижно и определяетсяконкретно-историческими факторами каждой страны на различных этапах ееразвития. Так, если после «кейнсианской революции» в экономической наукена практике четко обозначилась тенденция к усилению государственного (азатем и межгосударственного) регулирования экономики, то в последниедесятилетия - в условиях «монетаристской контрреволюции» сталапреобладающей тенденция к дерегулированию, когда все больше проблемрешаются рынком и корпорациями. Особенность современного этапа -развитие новых форм взаимодействия четырех форм регулирования:появляются разнообразные формы координации деятельности государств (иих группировок), крупного, среднего и мелкого бизнеса, их совместныхдействий в сфере разработки и реализации целевых программ, выработкипромышленной стратегии. Одной из таких форм является создание смешанныхгосударственно-частных предприятий (в том числе совместных). Ихпреимуществами выступают дополнение достоинств функционированияпредприятий в условиях конкурентного рынка реализацией на микроуровнецелей макроэкономической политики; гибкое маневрирование объемомгосударственного капитала; воздействие правительства на инвестиционную,инновационную, структурную, ценовую политику фирмы. В то же времяповышается значение и регулирующее влияние межгосударственныхинститутов, а также транснациональных корпораций (около 2/3 мировойторговли сегодня - внутренний оборот последних).Но дерегулирование, как уже отмечалось, не означает демонтажа системыгосударственного вмешательства в экономику вообще. Просто государствоосвобождается в индустриально развитых странах (где достаточноотлаженным представляется механизм конкурентно-рыночного икорпорационного регулирования) от части своих прежних функций - с тем,чтобы эффективнее решать другие, остающиеся за ним задачи, которые болеерешать некому. Государственными приоритетами все больше становятсяденежная, валютная, кредитно-финансовая и налоговая политика,антимонопольные меры. И в условиях происшедшего в 70-х гг.неоконсервативного сдвига в макроэкономической политике во Франции,ФРГ, Испании, Японии, Южной Корее и других странах государство проводитактивную политику в сфере НИОКР и структурных сдвигов. Во всех странахсо смешанной экономикой, даже в тех, где политика дерегулированияосуществляется наиболее последовательно (США, Великобритания),важнейшей функцией государства остается «социальное корректирование»,социальная защита.Современное рыночное хозяйство регулируется косвенными(экономическими) и прямыми (административными) методами. При этомбезусловно преобладающими являются экономические регуляторы,которые органично вписываются в рыночную систему, не разрушая ееструктуру. Причем следует особо подчеркнуть, что проведенноеразграничение методов регулирования довольно условно.экономический регулятор несет в себе элементы администрирования: онконтролируется той или иной государственной службой, которая изменяет егопосле принятия соответствующего политического решения - напримерснижение ставки налога на добавленную стоимость с 28 до 20%. С другойстороны,экономическое - воздействие на интересы хозяйственных субъектов.Например, переход правительства к прямому контролю над ценами,установление потолков или минимального уровня цен неминуемо побуждаетфирмы к оперативному пересмотру их производственных программ.Любойв каждом административном регуляторе должно быть нечтоВместе с тем административные и экономические методы существенноразличаются. Административные приемы существенно ограничивают свободуэкономического выбора, а иногда вообще сводят ее к нулю (последнеевозможно там, где администрирование выходит за экономическиобоснованные границы, перерождаясь в административно-команднуюсистему). В подобном случае правительство начинает не просто, скажем,планировать цены, но и стремится осуществлять контроль за объемомпроизводства, его структурой, потребительскими качествами продукции,издержками, зарплатой, прибылью и ее распределением, связями междупоставщиками и потребителями и т.д.Экономические же методы регулирования, наоборот, расширяют свободувыбора. Использование каждого из них оборачивается для фирмыдополнительным стимулом. Например, повышение ставки процента погосударственным облигациям создает ситуацию, при которой владелецденежного дохода добавляет к прежнему количеству вариантов егоиспользования еще один, на данный момент, возможно, наиболеепривлекательный с точки зрения теории «выбора портфеля»,.Но при всех достоинствах экономических регуляторов существует поменьшей мере пять областей, в которых административные приемыдостаточно эффективны, и их применение является обязательным (в силу ихнаивысшей результативности). При этом хотя и подавляется индивидуальнаяэкономическая свобода, но потери отдельных субъектов оправдываютсясокращением потерь для всего рыночного хозяйства. Каковы же эти сферыприменимости административных методов регулирования рыночнойэкономики?а) При обеспечении прямого государственного контроля надмонопольными рынками. Правда, данные рынки весьма неодинаковы, апотому допускают различные подходы к применению административныхприемов. Так, на тех рынках, где признана естественной государственнаямонополия (фундаментальная наука, оборона и т.п.), вполне уместнонастоящее, полномасштабное администрирование (директивное планированиепроизводства, издержек, цен, прямой контроль над качеством, гарантированноематериально-техническое снабжение, опирающееся на централизованныегосзакупки). Причем поскольку многие государственные монополии имеютрегиональный характер, точно так же надо поступать и местным органамвласти. Вполне допустимо сугубо административное регулирование рынковтоваров неэластичного спроса - через жесткие ставки акцизных налогов,планирование цен и др.б) Экономические регуляторы недостаточны, а иногда и просто вообщенеэффективны при регулировании побочных эффектов рыночных процессов,их последствий для состояния окружающей среды и не воспроизводимыхресурсов. Так, если химкомбинат погубил Байкал, то финансовые санкции кнему уже не смогут исправить ситуацию. Для исключения подобных случаевнеобходимы консервация части национальных ресурсов, исключающая любыеформы их коммерческой эксплуатации, прямое запрещение использованияэкологически вредных технологий, разработка и реализация экологическихстандартов.в) Разработка всех других стандартов (образовательных, технологическихи др.), контроль за их соблюдением всеми участниками экономическойсистемы. И в условиях стремительного расширения сферы коммерческогообразования в нашей стране государство должно гарантировать сохранениедостаточно высокой «планки» российского образования.г) Определение и поддержание минимально допустимых параметровжизни населения, той планки, ниже которой «царствует» нищета. Дляпредотвращения подобного падения уровня жизни административно вводятсягарантированный минимум (выше равновесного) заработной платы, тот илииной (не порождающий нарастание институциональной безработицы) уровеньпособия по безработице и т.п.д) Защита национальных интересов в системе мирохозяйственных связей(например, лицензирование экспорта или прямой государственный контрольнад экспортом и импортом товаров, капиталов, рабочей силы).Как видим, экономическое пространство, на которое распространяютсяадминистративные методы, весьма обширно. В странах с развитымирыночными отношениями они давно уже стали неотъемлемым элементомхозяйственного механизма. Мировой опыт доказывает, что администрированиеопасно не само по себе, а лишь тогда, когда не имеет под собой достаточногоэкономического обоснования, превращается в самоцель чиновника, ищущегосферу применения своей потребности притеснять, не допускать и т.п.В мировой практике используется много комбинаций методоврегулирования экономики. При этом одни методы - преимущественноэкономические - выполняют роль несущей конструкции, а другие - в основномадминистративные - роль амортизаторов, гасящих негативные эффекты.Дерегулирование, ослабление контроля государства над экономикойпроявляется в 80-90 г.г. в изменении соотношения прямых и косвенныхметодов государственного вмешательства в пользу косвенных. Это проявляетсяв отказе от жесткого контроля над ценами (при сохранении подсистемырегулирования цен), от прямого вмешательства в дела предприятий,сокращении прямого перераспределения ресурсов в форме субсидий, дотаций,переходе к более мягким формам промышленной политики. Промышленнаястратегия на Западе используется сегодня лишь в случае твердой научнойуверенности и высокой степени общественного согласия, что чистый рынок вданном конкретном случае неэффективен. Дерегулирование сопровождаетсяне ослаблением экономических функций государства, а их усложнением. Вэтом случае проявляется некая диверсификация деятельности государства порегулированию экономики, что требует диверсификации и экономическойполитики (появился специальный термин policy diversity - разнообразиеполитики). В рамках стратегии дерегулирования усиливается деятельностьгосударства по расширению возможностей конкурентно-рыночногосаморегулирования, создаются благоприятные возможности дляпредпринимательства: формируется соответствующая инфраструктура,ограничиваются монополистические тенденции, поддерживается малый исредний бизнес, всемерно поощряется инновационная деятельность фирм.В мировой хозяйственной практике обозначились следующие концепциирегулирования национальной экономики:1. Концепция развития производства (со стороны предложения). Главнымздесь признается стимулирование развития производительных сил иструктурной перестройки экономики - при допущении несбалансированностивоспроизводственного процесса. Предполагается, что решение этих ключевыхзадач обеспечивает не только ускорение темпов экономического роста, но исокращение безработицы, смягчение неравномерности, цикличности развития.Эта концепция применялась в разные годы везде, но особенно - в отстающихстранах.2. Концепция сбалансированного развития воспроизводства. Главнымздесь признается поддержание равномерного роста производства примаксимально возможной его сбалансированности. Максимизация темповроста не рассматривается в качестве самоцели. Проводится антициклическое(включая антикризисное), антиинфляционное регулирование, политикадоходов, занятости и внешнеэкономического равновесия. Эта концепцияприменяется сегодня в большинстве развитых стран мира.3. Концепция стимулирования роста производства со стороны спроса.Ключевой задачей при этом считается достижение устойчивого превышениясовокупного спроса над совокупным предложением для ускорения темповприроста производства, обеспечения полной занятости, а такжепредотвращения и смягчения кризисов. Допускается инфляция, рост общегоуровня цен. Эта концепция, как практическое воплощение кейнсианскойдоктрины, наиболее зримо применялась в США до 70-х гг.4. Концепция стимулирования роста со стороны предложения экспортныхотраслей. Применяется в странах, где значительная доля продукциинаправляется на экспорт (Швеция, Франция, Германия и др.). Основнойзадачей при этом признается повышение эффективности производства вэкспортоориентированных отраслях с целью обеспечения высокойконкурентоспособности экспортной продукции на мировом рынке ипроведения внешнеэкономической экспансии.5. Концепция импортозамещения. Применяется в условиях большойзависимости экономики от импорта, сочетающейся с недостаточнойконкурентоспособностью отечественной продукции на мировом рынке.Использовалась, например, в СССР и ведущих латиноамериканских странах,где проводилась так называемая догоняющая индустриализация, основанная наактивном участии государства, создающего «тепличные условия длянациональной промышленности. Реализация такой стратегии обычнооправдывается необходимостью ослабления зависимости от мировых рынков.Здесь неизбежно формирование жесткой социально-экономической ипроизводственно-технологической конструкции, малоконкурентной с точкизрения мировых критериев эффективности, что чревато обострениемполитической нестабильности при попытках проведения структурных реформ(как в начале импортозамещающего пути, так и при выходе из него).комбинации относительно противоречивыхцелей: экономический рост - сбалансированность.нерациональным считается гипертрофированный ростнастолько же недопустимаЕще совсем недавно (особенно после войны) главной задачейбольшинства стран считалось максимальное стимулирование ростапроизводства. Сегодня же типичной становится иная постановка:контролируемое, комплексное, экологически и социально более рациональноеразвитие производства, т.е. «безопасный», более качественный, нежеликоличественный, экономический рост. Недавно одной из главных целей былодостижение максимальной сбалансированности производства. Но вближайшей перспективе вероятнее более гибкий подход, суть которого вподдержании «рациональной несбалансированности». И здесь ведется поисккомпромисса вмакроэкономическихНасколькодиспропорциональной экономики,сбалансированность как самоцель при забвении экономического роста иподавлении цикличности воспроизводства.3. Характеристика зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічнихвідносин України з іноземними державами. Конституцією, Декларацією про державний суверенітет України і ЗакономУкраїни «Про економічну самостійність України» установлено, що однією зоснов реалізації державного суверенітету України є її самостійність приздійсненні і регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств України регулюєтьсяЗаконом України від 16.04.1991р. «Про зовнішньоекономічну діяльність»,Законом України від 23.09.1994р. «Про порядок здійснення розрахунків узовнішньоекономічних відносинах», наказом Міністерства зовнішніхекономічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995р. № 75 «Прозатвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів(контрактів)» і т.д. Ведуче місце серед вищевказаних нормативних актів займає Закон України«Про зовнішньоекономічну діяльність», що визначає зовнішньоекономічнудіяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України йіноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаєминах міжними, що має місце, як на території України, так і за її межами.Зовнішньоекономічну діяльність можуть здійснювати і фізичні особи, які тимчи іншим способом зв'язані з зовнішньоекономічною діяльністю. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: - експортери, продаючи товари іноземним суб'єктам господарськоїдіяльності з вивозом або без вивозу цих товарів через митний кордонУкраїни, українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюютьекспорт товарів; - імпортери, купуючи товари в іноземних суб'єктів господарськоїдіяльності з перетинанням або без перетинання цими товарами митногокордону України, українські суб'єкти зовнішньоекономічноїдіяльності здійснюють імпорт товарів на територію України, включаючипокупку товарів, призначених для власного споживання установами йорганізаціями України, розташованими за її межами; - інвестори, ввіз або вивіз капіталу; - фінансові посередники, комерційні банки, страхові суспільства і т.д.Основна відмінність фінансового посередника банку від посередниканебанківського типу полягає в тому, що банки випускають власнізобов'язання; - різні міжнародні організації, що здійснюють консалтингові послуги порізних питаннях. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні праваздійснювати які-небудь види цієї діяльності визначені Законом України «Прозовнішньоекономічну діяльність». По валютному законодавству всі суб'єкти зовнішньоекономічноїдіяльності підрозділяються з погляду валютних обмежень на дві групи :1. резиденти: - фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що мають постійне місця проживання на території України, у тому числі ті, котрі тимчасово перебувають за кордоном; - юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва), з місцезнаходженням на території України, що здійснюють свою діяльність на основі законів України; - -дипломатичні, консульські, торгові й інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії представництв і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницьку діяльність;2. нерезиденти: - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), що мають постійне місця проживання за межами України, у тому числі ті, котрі тимчасово перебувають на території України; - юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва), з місцезнаходженням за межами України. Створено і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи й інші суб'єкти підприємницької діяльності при участі юридичних осіб і інших суб'єктів підприємницької діяльності України; - розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торгові й інші офіційні представництва, міжнародні організації і їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, що не здійснюють підприємницьку діяльність на основі законів України. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні праваздійснювати які-небудь види цієї діяльності, визначені Законом України «Прозовнішньоекономічну діяльність». Україна як держава захищає інтереси всіх суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарськоїдіяльності на її території. Основні види зовнішньоекономічної діяльності передбачені ЗакономУкраїни «Про зовнішньоекономічну діяльність» і до них можна віднести: . експорт і імпорт товарів, капіталу і робочої сили; . надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, посередницьких, брокерських, агентських, облікових, аудиторських, юридичних і ін., що прямо не заборонені законами України, а також надання перерахованих вище послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України; . наукова, науково-технічна, виробнича й інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; . міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; . кредитні і розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, страхових і кредитних установ за межами України; . спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм власності, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України так і за її межами; . підприємницька діяльність на території України, пов'язана з видачею ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок і інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України; . організація і здійснення діяльності в області проведення виставок, аукціонів, торгів, симпозіумів, семінарів, і інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, при участі суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; . товарообмінні (бартерні) операції й інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі; . операції по покупці, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, орендні, у тому числі лізингові, операції; . операції на валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку; . інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законодавством України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності одержують право на здійсненняїх видів після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічноїдіяльності в Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків і торгівліУкраїни. Зовнішньоекономічні договори або контракти , що є невід'ємноюумовою здійснення зовнішньоекономічної діяльності, складаютьсявідповідно до законів України і міжнародних договорів, при цьому можливовикористання рекомендацій міжнародних організацій і відомих міжнароднихпорядків . Необхідно відзначити, що окремі види експорту й імпорту в Українізаборонені, у тому числі: . експорт із території України предметів, що складають національне багатство, історичне чи культурне надбання українського народу, обумовлене відповідно до законів України; . імпорт чи транзит яких-небудь товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди чи здоров'ю установити загрозу життю чи населення тваринного світу, чи привести до загибелі навколишнього середовища; . імпорт продукції і послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму або расової дискримінації, геноциду і т.д., що суперечать відповідним нормам Конституції України; . експорт і імпорт товарів, що здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності. Верховна Рада України може затверджувати конкретний список товарів,експорт і імпорт яких забороняється, по представленню Кабінету МіністрівУкраїни. Контроль за виконанням даних вимог покладається на митні органиУкраїни і Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України. Експорт товарів забезпечує значну частину надходжень валюти вплатіжному балансі України. Збільшенню експорту сприяло б приєднанняУкраїни до ЄС, але для цього необхідно подбати про створення діючоїконкурентноздатної ринкової економіки. Виходячи з цього, необхідно додавативсі зусилля для збільшення експорту, але не за рахунок зниженнявнутрішнього споживання, а за рахунок стимулювання розширення експортноговиробництва. Географія товарного експорту України досить різноманітна. На територію України дозволяється імпорт тільки тих товарів, що посвоїх технічних, фармакологічних, санітарних, ветеринарних і екологічниххарактеристиках не порушують мінімальних умов відповідних стандартів івимог, що діють на території України. Якщо національні стандарти відсутні,на визначений товар можуть поширюватися міжнародні або іноземні стандарти івимоги, що діють у ведучих країнах - експортерах цих товарів. Необхідновідзначити, що всі стандарти і вимоги повинні офіційно публікуватися взагальнодоступних засобах інформації України не менш чим за 60 днів довступу їх у дію. До товарів, що імпортуються на територію України, застосовуєтьсянаціональний режим їхньої сертифікації. Якщо ж здійснюється імпорт товарів, що не мають аналогів в Україні, суб'єкт зовнішньоекономічноїдіяльності, що здійснює імпорт або іноземний суб'єкт господарськоїдіяльності, що здійснює експорт, повинний пред'явити сертифікатвідповідності товару міжнародним стандартам і вимогам. Структура товарного імпорту досить проста. На Росію приходиться майжеполовина українського імпорту, хоча і спостерігається тенденція до йогозменшення. Це зв'язано з необхідністю закуповувати велику кількістьенергоносіїв у РФ, що складає 70 % російського експорту в Україну. Другимпартнером України по розміру імпорту виступає Німеччина. Їхня частина вімпорті України зросла з 6.2 % у 1996 році до 8.6 % у 1999 році. Третємісце в імпорті України займають США, питома вага яких за цей же періодзріс з 2.7 % до 4.0 %. Далі випливають Польща, Італія, Бєларусь, Франція,Чехія, Великобританія, Австрія, Нідерланди. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють різніпо своєму роду торгові і неторгові операції, повинні погасити їхнаприкінці року в цілому по країні. Якщо держава здатна погашати своїзобов'язання протягом звітного періоду, то така держава має достатній запасплатоспроможності або ліквідності. Це є однією з причин різних обмежень, щовводяться в країні, на виконання валютних операцій з валютними цінностямисуб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Ці обмеження стосуються усіхвалютних операцій, але вони по-різному співвідносяться із суб'єктамизовнішньоекономічної діяльності і тісно зв'язані з валютним контролем. Уцьому полягає суть валютного регулювання.09.03.2005Список используемой литературы: 1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 2. НБУ. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», Постанова НБУ № 204 від 02.08.96. 3. НБУ. Інструкція «Про порядок здійснення контролю й одержання ліцензій по експортних, імпортних і лізингових операціях», Постанова НБУ №136 від 24.03.99. 4. Лист Міністерства Зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України № 16-1/863 від 24.12.96. 5. Гайдучок І.Г. Спільні підприємства.-К: Знання, 1989.-46 с. 6. Голошубова Н.О., Спальвиш Ю.О. Проблеми розвитку спільних підприємств в Україні // Підприємництво у торгівлі. Зб. наук.праць.-К.: КДТЕУ, 1995.-с.124-133. 7. Довчерт А.С. Совместные предприятия: регулирование труда.-К.% Лыбидь, 1991.-63 с. 8. Кизима Т. Спільне підприємництво: проблеми та щляхи їх вирішення// Економіка України.-1995.-№7.-с.88-91. 9. Лук"яненко Д.Г., Білошапка В.А., Пестрецова О.І. Спільні підприємства в Україні: організація і умови ефективного розвитку: Підручник.-К.: Хвиля-Прес, 1995.-176 с. 10. Луцишина З.О. Спільне підприємництво як фактор економічного зростання: Автореф.дис.к.е.н.: 08.00.01/ Львів.ун-т ім.І.Франка.-Льві, 1993.-20 с.




Похожие:

Контрольная работа по основам экономической теории iconКонтрольная работа по экономической теории на тему: Собственность как основа экономической системы Преподаватель
Сущность отношений собственности и ее место в экономической системе
Контрольная работа по основам экономической теории iconКонтрольная работа по экономической теории на тему «Инфляция» Преподаватель Силантьев В. Б
Проблема инфляции занимает важное место в экономической науке, поскольку ее показатели и социально-экономические последствия играют...
Контрольная работа по основам экономической теории iconКонтрольная работа по общей экономической теории

Контрольная работа по основам экономической теории iconКонтрольная работа по экономической теории на тему

Контрольная работа по основам экономической теории iconШпоры по Основам Экономической Теории

Контрольная работа по основам экономической теории iconКонтрольная работа по экономической теории на тему: Экономическая теория как наука Преподаватель: Цветкова Светлана
Охватывает такой широкий спектр значений, что при любом кратком определении остаются без внимания какие-либо важные аспекты предмета....
Контрольная работа по основам экономической теории iconКонтрольная работа по Экономической теории Бюджет рф: его структура, причины и размеры дефицита

Контрольная работа по основам экономической теории iconВопросы к экзамену по экономической теории на 1 курсе фпэк микроэкономика
Предмет экономической теории. Метод исследования в экономической теории. Основные принципы и допущения, экономическое моделирование,...
Контрольная работа по основам экономической теории iconВопросы на зачет
Предмет экономической теории. Типы микроэкономического анализа. Структура экономической теории. Принципы экономической теории
Контрольная работа по основам экономической теории iconПроблемы совершенствования модели человека в современной экономической теории 08. 00. 01 Экономическая теория
Работа выполнена на кафедре экономической теории Московского государственного института международных отношений (Университета) мид...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы