Міжнародні економічні відносини” icon

Міжнародні економічні відносини”




НазваниеМіжнародні економічні відносини”
Дата конвертации24.07.2012
Размер139 Kb.
ТипДокументы

міжнародні економічні відносини”


План.

  1. Міжнародні економічні відносини і теорія порівняльних переваг.

  2. Платіжний баланс.

  3. Валютний курс.


1. Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі в світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство. Існують різні форми МЕВ: міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація виробництва тощо.

Активність країни у світових економічних відносинах можна оцінити такими показниками:

  1. Рівень експорту. Це відсоткове відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП. За даними НБУ величина експорту товарів в Україні у 1996 році склала 15547 млн. дол. США, що становить 36,5% стосовно ВВП.

  2. Структура експорту, тобто питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість, що характеризує місце країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Згідно з товарною структурою зовнішньої торгівлі України у 1996 році основними статтями її експорту є такі: чорні і кольорові метали та вироби з них (31,7%), продовольчі товари та сировина для їх виробництва (20,8%), продукція хімічної промисловості (15,2%), машини та устаткування (14,4%).

  3. Рівень імпорту. Він характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто характеризує потребу в товарах, які не виробляються в даній країні, або виробництво яких у цій країні є неефективним. Імпортозалежність України (як відношення обсягу імпорту товарів до ВВП) за 1996 роком становила 46,6%.

  4. Структура імпорту. Україна відноситься до країн з високою залежністю від так званого критичного імпорту, до якого належать переважно енергоресурси. В 1996 року частка паливно-енергетичної продукції у загальній вартості імпорту України становила 46,3%.

  5. Співвідношення між імпортом та експортом капіталу. Міжнародний рух капіталу здійснюється як у підприємницькій формі (прямі і портфельні інвестиції), так і в позичковій (довгострокові, середньострокові та короткострокові кредити).

Прямі інвестиції – це такі інвестиції, які забезпечують інвестору управлінський контроль над об’єктом, в який вкладається капітал. Портфельні інвестиції не дають права управляти об’єктом інвестування. Вони здійснюються, як правило, пакетами акцій, на які, згідно з поширеною практикою, припадає не більше 25% загального капіталу фірми.

За період незалежності Україна залучила прямих іноземних інвестицій обсягом приблизно 3,3% ВВП, а за міжнародними стандартами рівень, що перевищує 5%, розцінюється як досить високий. В розрахунку на душу населення серед країн з перехідною економікою Україна займає одне з останніх місць, близько 28 дол. США, тоді як у країнах з перехідною економікою на душу населення в середньому припадає 92 дол. США прямих іноземних інвестицій.

Здійснення ЗЕ зв’язків між окремими країнами передбачає необхідність встановлення міжнародних режимів, які б визначали норми і правила, загальні для всіх суб’єктів світових економічних відносин. У сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами такий режим регламентується міжнародною організацією ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі – світова організація торгівлі). Вона функціонує на базі міжурядового багатостороннього договору, котрий обумовлює певні вимоги до міжнародних торговельних відносин.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє така організація як Міжнародний валютний фонд (МВФ). Статутом МВФ передбачено, що він співробітничає з країнами-членами цього фонду з питань, пов’язаних з загальною фінансовою нестабільністю країни. В основі діяльності МВФ лежить надання кредитів країнам-членам цього фонду для підтримки курсу національної валюти, на фінансування дефіциту платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу.

Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. МВФ фінансує не комерційні проекти, а проведення економічної політики.

У відносинах з країнами колишнього СРСР МВФ застосовує три види програм, які реалізуються почергово. Перша – програма трансформації економіки на ринкові відносини. Друга – програма “стенд бай”, яка є програмою короткострокового фінансування, тобто терміном на 12-13 місяців, і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Третя – програма розширеного фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою “стенд бай”, і в першу чергу, на структурну перебудову економіки.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ). Його членами можуть бути лише країни-члени МВФ. Кошти СБ складаються із таких елементів: 1) статутного капіталу, утвореного шляхом придбання його акцій країнами-членами банку; 2) позичкових коштів, які СБ одержує на світовому фінансовому ринку шляхом емісії своїх облігацій; 3) доходів, отриманих від власної діяльності.

Основна функція СБ – надання довгострокових позик під досить високі відсотки. Вони надаються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій з боку відповідних урядів. До групи СБ входять його філіали: 1) Міжнародна фінансова корпорація; 2) Інститут Економічного розвитку; 3) Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій.

В межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк). Мета діяльності цього банку полягає у фінансовому сприянні переходу країн Центральної і Східної Європи, включаючи і країни колишнього СРСР, до ринкової орієнтованої економіки. Основний капітал Євробанку складає 10 млрд. ЕКЮ. Найбільшим акціонером Євробанку є США, частка яких складає 1 млрд. ЕКЮ, а внесок України як акціонера становить 80 млн. ЕКЮ.

Основні функції Євробанку – сприяння переходу до ринкової економіки через фінансування життєздатних проектів у державному і приватному секторах економіки, а також сприяння в здійсненні програм структурної перебудови та приватизації.

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє вже давно. Теоретичним обгрунтування економічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг. Історично світові економічні відносини починались із торгівлі товарами. Тому дана теорія й спирається на порівняльні переваги в торгівлі.

Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо. Вона грунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються з виробництва тих товарів, які мають відносно більш низькі витрати порівняно з іншими країнами.

Теорія Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином міжнародні відмінності у природно-кліматичних умовах виробництва товарів. Проте з розвитком промисловості, насамперед обробної, їхня роль як фактора виробництва помітно зменшилась. Вирішальну роль стали відігравати виробничі фактори суспільного походження.

Ця ідея дістала своє відображення в неокласичній двофакторній моделі Хекшера-Оліна, згідно з якою два основні фактори – матеріальні та людські ресурси – розподілені між країнами нерівномірно. Тому в умовах відкритої економіки кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів, і, як наслідок, порівняно низькі ціни. І навпаки, країна буде прагнути імпортувати ті товари, на які у неї відчувається дефіцит виробничих факторів, а тому й порівняно високими є ціни.

Згідно з даною моделлю, у процесі міжнародної торгівлі ціни факторів виробництва вирівнюються, і відповідні країни втрачають початкові переваги. Це пояснюється тим, що з розвитком експортних галузей кожної країни її виробничі фактори перестають бути надмірними, попит на них порівняно з пропозицією вирівнюється і ціни зростають до рівноважного рівня.

Вирівнювання цін факторів виробництва ліквідує порівняльні переваги окремих країн, розширює коло країн – експортерів певних видів товарів і сприяє виникненню міжнародної конкуренції за отримання порівняльних переваг на вищому рівні економічного розвитку.

Ці процеси викликали необхідність модифікації двофакторної моделі Хекшера-Оліна. Спочатку вона була доповнена таким фактором, як кваліфікація праці. Тому спеціалізація країни на експорті трудомістких товарів частково враховує переваги в рівні кваліфікації робочої сили. Подальше доповнення моделі іншими факторами перетворило її в багатофакторну модель.

У другій половині ХХ ст. істотний вплив на розвиток міжнародної торгівлі почав справляти НТП. Це знайшло своє відображення в моделях неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення серед них набула модель технологічного розриву, автор якої англ. економіст М.Познер. Її суть полягає в тому, що міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умов технологічного розриву між ними.

Нові технології, що вперше виникають в будь-якій країні, дають їй можливість виробляти традиційні товари з меншими витратами або випускати нові товари. В обох випадках, країна, що першою застосувала технічне нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті високотехнологічних, наукомістких товарів, ліцензій та прямого інвестування чи на експорті порівняно дешевих традиційних товарів.

Технологічний розрив між країнами в окремих галузях виробництва не вічний. Він поступово долається, але може виникати знову, проте в інших галузях, між іншими країнами і на більш високому рівні НТП.

2. Всі результати ЗЕД країни знаходять своє узагальнююче відображення в спеціальному статистичному документі, який називається платіжним балансом. Він охоплює всі ЗЕ операції, які здійснюються резидентами окремої країни за певний період (рік, квартал, місяць) з резидентами інших країн. Ці операції включають товарний експорт та імпорт, надання та отримання послуг, трансферти, продаж та покупка активів тощо. Іншими словами, платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень в країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.

Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей в країну, наприклад, експорт товарів та послуг, записуються зі знаком “плюс”, а всі операції, пов’язані із вивезенням реальних цінностей за кордон, наприклад імпорт товарів та послуг, відображаються зі знаком “мінус”. Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком.

Платіжний баланс складається з великої кількості статей. Але всі вони можуть бути об’єднані в окремі розділи. В Україні всі статті платіжного балансу об’єднуються в два розділи: рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансових інвестицій.

Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини.

Перша – баланс товарів та послуг (БТП), який відображає чисті надходження від імпорту і експорту товарів, а також від нефакторних послуг (таких, які не пов’язані з використанням факторів виробництва: транспортні перевезення, комунікаційні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні тощо).

Друга – доходи (Д) – відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг (чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестиції (дивіденди), боргових зобов’язань (відсотки).

Третя – поточні трансферти (ПТ) – пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо.

Сальдо рахунку поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою:

РПО=БТП+Д+ПТ.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій або скорочено (рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Ідентифікована величина цього рахунку складається з двох елементів: рахунок операцій з капіталом (РОК) та фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунку капітальних операцій:

РКО=РОК+ФР.

Особливу роль в платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Її застосування пояснюється статистичними неточностями, які виникають при ідентифікації зовнішньоекономічних операцій внаслідок часових і вартісних розбіжностей.

Регулюючою статтею платіжного балансу України є резервні активи (офіційні резерви). Вони являють собою ліквідні активи Нацбанку у вільно конвертованій валюті у банках-нерезидентах, а також золоті запаси Нацбанку, активи в МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних правах запозичення.

Згідно з концепцією платіжного балансу він повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися. Це означає, що незбалансованими можуть бути окремі статті або розділи. В основі вирівнювання платіжного балансу лежить взаємозвязок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунку поточних операцій повинно компенсуватись протилежним знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне і підсумкове його сальдо. Первинне сальдо – це сальдо рахунку поточних операцій. Вторинне сальдо – це інтегральне сальдо двох рахунків: поточних і капітальних операцій, доповнене статтею “Помилки та упущення” (вторинне сальдо повинне бути нульовим, а платіжний баланс врівноваженим). Підсумкове сальдо – це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди є нульовим. Але оскільки в Україні зміни в резервних активах є складовим елементом рахунку капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Враховуючи, що стаття “Помилки і упущення” є лише особливим способом доповнення платіжного балансу неідентифікованими поточними та капітальними операціями, а рух резервних активів враховується в розділі РКО, формулу платіжного балансу можна записати так:

ПБ=РПО+РКО+ПУ.

3. Результати ЗЕД кожної країни значною мірою пов’язані з курсом національної валюти. Валютний (обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти виражена через певну кількість іншої валюти. При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках. Отже, національна грошова одиниця стає валютою, якщо вона використовується в міжнародних розрахунках.

Валютний курс може встановлюватися у двох формах. Перша – у формі прямої котировки, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100, 1000 і т.д.) виражається через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = 5 грн., або 100 яп.єн =0,8 дол. США. Друга – у формі оберненої котировки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн. = 0,25 дол. США, або 1 дол. США = 125 яп.єн. Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу – вищий курс і курс покупки – нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:

  1. Вільний плаваючий валютний курс, який змінюється без будь-яких обмежень під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;

  2. Фіксований валютний курс – це курс, який держава підтримує на фіксованому рівні. Різновидом фіксованого валютного курсу є валютний коридор;

  3. Керований плаваючий валютний курс, коливання якого регулюється державою.

В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС). При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів і послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою:

ВКн=(Цнр.к. / Цір.к.), де Цнр.к., Цір.к. – вартість ринкового кошика відповідно в національній та іноземній валютах.

Теорія паритету купівельної спроможності була сформульована шведським економістом Г.Каселем. паритет купівельної спроможності було прийнято як основу при встановленні офіційних валютних курсів у Європі після Першої світової війни. В сучасній практиці на основі цього паритету здійснюються міжнародні економічні зіставлення. На базі паритету купівельної спроможності працюють МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації.

Але паритет купівельної спроможності визначає валютний курс лише в тенденції, тобто в ДП. В КП він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і ціна валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій - від пропозиції на валютному ринку.

Валюта як інструмент міжнародних розрахунків спирається на певну систему загальноприйнятих правил, згідно з якими здійснюються ці розрахунки. Сучасна валютна система виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів.

Перший – охоплює період до початку Другої світової війни. На цьому етапі застосовувалась система золотого стандарту. Згідно з цією системою кожна національна грошова одиниця мала певний вміст, тобто була забезпечена певною ваговою кількістю золота. Тому курс національних валют визначався на основі золотого паритету. Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлінгів складав ј унції золота, а долара США – 1/20, то це значить, що 1фунт стерлінгів = 5 дол. США. У зв’язку із розвитком міжнародної торгівлі, у зв’язку із збільшенням її обсязі, для багатьох країн почали виникати труднощі з золотим забезпеченням паперових грошей. Тому з часом обмін грошових знаків на золото припинився.

Другий – виник наприкінці Другої світової війни (1944 р.) і проіснував до 1971 р. У цей період в міжнародних валютних відносинах застосовувалась Бреттон-Вудська валютна система, принципи якої були прийняті країнами-союзниками по антигітлерівській коаліції на конференції в Бреттон-Вудсі (США). В основу цієї валютної системи було покладено золото – валютний стандарт, а функція світових грошей була закріплена за американським доларом. Він був єдиною валютою, яка обмінювалася на золото (за ціною 35 дол. за одну унцію золота).

Проте, на початку 70-х років потреба в американських доларах з боку світової торгівлі почала зростати швидше, ніж золотий запас США. Обмін долара США на золото ставав все більше проблематичним. Тому в 1971 році США офіційно проголосили про його припинення. Ця подія по суті ознаменувала закінчення Бреттон-Вудської валютної системи.

Третій – це сучасний етап, який організаційно оформився після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 році і дістав назву Ямайська валютна система. На цій нараді було прийнято рішення відмовитися від використання золота як основи валютних паритетів. Замість цього була впроваджена система плаваючих валютних курсів, тобто він став визначатися в залежності від співвідношення між попитом і пропозицією на валютних риках. За цією системою ціна національної валюти кожної країни стала залежати від стану її власної економіки та її конкурентоспроможності на світовому ринку.

Крім індивідуальних валют міжнародні розрахунки спираються і на колективні валюти. Так, в 1970 році МВФ започаткував міжнароду розрахункову одиницю – спеціальні права запозичення (СПЗ), яка частіше визначається за англійською абревіатурою СДР (special drawing rights). Ця колективна валюта не існує у вигляді готівкових грошей. Вона використовується лише для здійснення записів на спеціальних рахунках співучасників МВФ.

Курс СДР обчислюється на базі “валютної корзини” як середня вартість валют п’яти головних країн світу: США, ФРН, Франції, Англії, Японії. За даними 1995 року 1 СДР = 1,3 дол. США.

У 1979 році країни-члени Європейського економічного союзу утворили Європейську валютну систему і відповідно розрахункову одиницю ЕКЮ. Курс ЕКЮ визначається на базі корзини національних валют країн, які входять в Європейський економічний союз. При цьому частка кожного учасника в цій корзині залежить від ваги країни в європейському валовому продукті і взаємній торгівлі. Так, квота німецької марки складає 30,53%, французького франка – 19,43% і т.д.

На основі валютної корзини визначається центральний курс ЕКЮ по відношенню до американського долара. Він знаходиться у такому співвідношенні: 1 ЕКЮ = 1,2 долара. США. Окремі національні валюти зв’язані між собою попарно і можуть відхилятися від узгодженого курсу в межах 2,25%. Якщо ця межа порушується, то Центральні банки відповідних країн здійснюють певні регулюючі заходи.

Новим етапом у розвитку Європейської валютної системи стало підписання у 1992 році Маастрихтських угод, згідно з якими буде здійснено перехід від ЕКЮ до ЄВРО. З цією метою створений був Центральний Європейський банк, який дістав право на емісію євробанкнот та чеків. Національні центральні банки повинні стати його філіалами. Передбачається, що грошові знаки всіх країн Європейської валютної системи найближчим часом будуть змінені на ЄВРО у відповідності до їхнього курсу.

Добавить документ в свой блог или на сайт



Похожие:

Міжнародні економічні відносини” iconСвітова валютна система та міжнародні розрахунки
М. Школа В. М. Козменко. “Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” ст. 47--64

Міжнародні економічні відносини” iconМіжнародні відносини та зовнішня політика України у світовій спільноті
Міжнародні відносини – система міждержавних взаємодій, суб’єктами яких є держави І міждержавні організації, партії, приватні особи....

Міжнародні економічні відносини” iconМіжнародні економічні відносини України. Актуальність вивчення теми
Актуальність вивчення теми: вивчення структури зовнішніх зв’язкіцв України сприяє зовнішній торгівлі та вкладенню інвестицій в економіку...

Міжнародні економічні відносини” iconМіжнародна торгівля
М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 126-146

Міжнародні економічні відносини” iconСвітовий ринок послуг
М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “Чернівці “Рута” 1996 ст. 146-160

Міжнародні економічні відносини” iconКиїв 2000 Міжнародні інформаційні відносини
Міжнародні інформаційні відносини це підгалузь міжнародних відносин яка розглядає співробітництво суб”єктів міжнародного права в...

Міжнародні економічні відносини” iconРеферат 1-4 бали
Основа: "Історія міжнародних економічних відносин" (1 частина 3-томного видання "Міжнародні економічні відносини"). К.: 1992

Міжнародні економічні відносини” iconСередовище існування міжнародних економічних відносин
В. В. Козик Л. А. Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995

Міжнародні економічні відносини” iconІнтеграційні процеси в світовому господарстві
М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “Чернівці “Рута” 1996 ст. 187-195

Міжнародні економічні відносини” iconСутність І особливість міжнародної економічної інтеграції
М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “Чернівці “Рута” 1996 ст. 187-195

Міжнародні економічні відносини” iconЛітература
Міжнародні економічні відносини – це система господарських зв'язків між національними економіками окремих країн або відповідними...

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы