Курсова робота icon

Курсова робота



НазваниеКурсова робота
Дата конвертации24.08.2012
Размер283,54 Kb.
ТипДокументы
скачать >>>


Курсова робота

на тему:

,, Правосвідомість: поняття, структура”.


План

Вступ.....................................................................................3

1. Поняття і структура правосвідомості...............................4-8

2. Функції правосвідомості....................................................9-11

3. Види правосвідомості.........................................................12-14

4. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм....15-20

5. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості і право реалізації...................................................................................21-26

Висновок................................................................................27-28

Література..............................................................................29


Вступ

В умовах форму­вання правової держави в регулюванні суспільних відносин зростає значення моральних вимог, в яких знаходять своє відображення загальнолюдські цінності. Саме тому зростан­ня правосвідомості - не­обхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцненні дисципліни, правової основи державного та суспільного життя в цілому. Правова вимога зміцнення законності та правопорядку од­ночасно є і найбільш важливою вимогою моралі, яка харак­теризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обо­в'язок. Тому правова свідомість може виступати і як один з мораль­них критеріїв оцінки поведінки особи та інших суб'єктів.


1. Поняття і структура правосвідомості

Правосвідомість — одна із форм суспільної свідомості.
Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності. Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні.

Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну.

Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділянку) свідомості:
•суспільної;
•групової;
•індивідуальної.
В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовчих органів.

Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.
Ключовий пункт правосвідомості - усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.
У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи:
1.правова психологія

2.правова ідеологія

3.правова поведінка


1.психологічний
2.ідеологічний
3.поведінковий
Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.
Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у даному разі — на законодавство. В наші дні формування інституту приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують керуватися її пріоритетами.
Правова психологія :

1.правові почуття,

2.правові настрої,

3.правові переживання

4.правові практичні знання,

5.правові уявлення,

6.правові погляди

7.правові звички,

8. правові традиції,

9. правові звичаї рухомі, емоційні, пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду її відповідності праву; нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки.
Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.
Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість.

Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.
Правова ідеологія:

1.правові ідеї,

2. теорії,

3. переконання

4.правові поняття,

5. правові категорії

6. правові принципи

Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у СРСР офіційна марксистсько-ленінська ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт природного розвитку. Це була міфологізована державна ідеологія.

Було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття — необхідне тло, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емоції — сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням.

На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову (правомірну, неправомірну) поведінку.
Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов.

Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.

Поведінковий елемент правосвідомості синтезує в собі раціональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного та ідеологічного елементів.

Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта.
Виникнення правової установки припускає:

1) поінформованість про норму права;

2) розуміння її змісту;

3) оцінку, тобто ступінь схвалення, норми права;

4) ставлення до прав інших осіб;

5) емоційне переживання з приводу функціонування норми права;

6) готовність до дії.

Правова настанова — суб'єктивний регулятор поведінки.
Отже, від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).

Правова поведінка. Серед мотивів правової поведінки виділяють наступні:
- всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну;

- відображають готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функції правосвідомості.


2. Функції правосвідомості

Зміст правосвідомості дозволяє визначити її функції. Основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин називають функціями правосвідомості1. Серед них виділяють:
-інформативно-пізнавальну,
-регулятивну,
-оціночну,
-розвитку правової науки.

Інформативно-пізнавальна.Як результат інтелектуальної діяльності суб'єктів суспільних відносин, правосвідомість дозволяє їм на основі сукупності юридичних знань скласти уявлення про чинне право, зокрема про чинні норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки.
Оціночна. Набуття правового досвіду, здійснення юридичної діяльності сприяє формуванню емоційного ставлення особи до різних проявів правової дійсності (чинного законодавства своєї поведінки і поведінки оточуючих суб'єктів, діяльності органів державної влади тощо), оцінки їх значення для потреб юридичної практики. На підставі реалізації емоційного ставлення виникають правові установки як можливість особи сприймати і оцінювати правову дійсність, формувати життєву позицію і готовність до дії згідно з цією оцінкою і позицією. Результатом оцінки правової дійсності може бути правомірна або протиправна поведінка.
Регулятивна. Норми права регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а шляхом впливу на свідомість конкретних суб'єктів суспільних відносин. Іншими словами, на думку О. Лукашової, правосвідомість опосередковує зв'язок норми права і її реалізації, а реалізація норм права — це усвідомлення діяльності суб'єктів відповідно до норм права. Регулятивність правосвідомості обумовлена її природою.
Правосвідомість виникає і функціонує разом з правом, як самостійна форма суспільної свідомості, спрямована на опосередкування правового регулювання суспільних відносин, його координацію з іншим видами нормативного регулювання. Одним із проявів регулюючої ролі правосвідомості є її вплив на процес правореалізації, а саме на процес свідомого виконання, використання, дотримання і застосування приписів правових норм. Іншими словами, регулятивна функція правосвідомості зорієнтовує суб'єкта до певних дій у конкретних ситуаціях віповідно до отриманих знань, їх оцінки та власних інтересів. З метою підвищення ефективності правореалізаційного процесу населенню постійно роз'яснюється зміст норм права, закріплюється у свідомості людей за допомогою різних способів і методів, виховується повага до права та сприйняття його як соціальної цінності.
Суспільна правосвідомість формує індивідуальний світогляд особи стосовно чинних норм права і є основою правової культури суспільства. Поглиблення правосвідомості громадян, здійснення правомірної поведінки безпосередньо залежить від глибини усвідомлення змісту права, правових принципів.
Розвиток правової науки.Правова наука виникає на підставі накопичених суспільною правосвідомістю знань, походить від суспільної правосвідомості. Розвиток правової науки обумовлений правовою практикою, потребами державного розвитку, необхідністю постійного збагачення суспільної правосвідомості науковими знаннями. Підвищення наукового керівництва суспільством, необхідність теоретичного і практичного розроблення актуальних проблем правотворення і державотворення, правової культури, потребують постійного розвитку правової науки.
Правосвідомість стимулює розвиток правової науки шляхом визначення потреб суспільного розвитку, які не отримали ще правового врегулювання; сприяє підвищенню ролі правової науки в суспільстві, як системи знань про об'єктивні закономірності виникнення і розвитку права, його місце і роль в житті.

Функції правосвідомості відображають соціально-змістовну, предметно-діяльнісну спрямованість правосвідомості, характеризують її специфічні способи і форми прояву, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі.
Крім того, аналіз функцій правосвідомості дозволяє з'ясувати:
1.соціальне джерело походження й існування права;
2.основні напрями і методи впливу правосвідомості на суспільну практику; 3.її соціальну цінність, призначення, завдання і способи виразу.


3. Види правосвідомості

Для розуміння того, що таке правосвідомість, доцільно буде розглянути її різновиди. Підставою поділу правосвідомості на види можна взяти рівень усвідомлення необхідності права, глибину проникнення в сутність права і правових явищ у суспільстві, що дозволять дати його, так би мовити, якісну характеристику. За цими критеріями правосвідомість поділяється натри рівні.

Перший рівень — буденна правосвідомість. Цей рівень притаманний основній масі членів суспільства і формується на базі повсякденного життя громадян у сфері правового регулювання. Люди так чи інакше стикаються з правовими приписами: деяку інформацію отримують із засобів масової інформації; спостерігають юридичну діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та ін. Для людей із цим рівнем правосвідомості характерні знання загальних принципів права, тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями.

Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в ході спеціальної підготовки (наприклад, під час навчання в юридичному закладі), в процесі здійснення юридичної діяльності. Суб'єкти цього рівня володіють спеціалізованими, деталізованими знаннями чинного законодавства, вмінням і навичками його застосування. Формуванню професійної правосвідомості в сучасних умовах повинна бути приділена особлива увага.

Третій рівень — наукова, теоретична правосвідомість. Вона характерна для наукових працівників, які займаються питаннями правового регулювання суспільних відносин.

За суб'єктами (носіями) правосвідомість можна поділити на індивідуальну \ колективну.

Одним із видів колективної правосвідомісті є групова правосвідомість, тобто правові уявлення і відчуття тих чи інших соціальних груп, прошарків, професійних товариств. У ряді випадків правосвідомість однієї соціальної групи може суттєво відрізнятися від правосвідомості іншої. Наприклад, можна побачити різницю в правосвідомості вікових верств населення в суспільстві, в професійній свідомості юристів різної спеціалізації — працівників суду, прокуратури, адвокатури, осіб, які працюють у системі МВС.

Групову правосвідомість необхідно відрізняти від масової, яка характерна для нестабільних (нестійких), тимчасових об'єднань людей (демонстрації, страйки, бунтівний натовп)2.

Для характеристики макроколективів (населення країни, континенту, історичної епохи) використовується поняття «суспільна правосвідомість». Надзвичайно важливою формою відображення правових явищ є система права, законодавства і підзаконних нормативних актів. Дуже мало спеціалістів відносять цю систему до структурної частини суспільної правосвідомості. Разом із тим система права і законодавства є результатом функціонування суспільної правосвідомості, її суб'єктів: Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів, юридичної науки і народу в цілому, особливо під час референдумів і загальнонародних обговорень проектів законів. Між суспільною правосвідомістю, системою права і законодавства існує тісний взаємозв'язок, оскільки суб'єкти суспільної правосвідомості повинні знати і поважати чинну систему права і законодавства.

Суть суспільної правосвідомості зводиться до правового пізнання і відображення політичних, економічних і соціальних закономірностей розвитку громадянського суспільства і держави, оформлення їх у системі чинного права і законодавства.

Суть суспільної правосвідомості виявляється в її функціях:

-пізнання;

-відображення правових явищ;

-регулюючій;

-охоронній;

-прогнозуючій;

-конструктивній;

-комунікативній;

-правового мислення;

-емоційній;

-мотиваційній;

-оціночній.

Ці функції тісно пов'язані із функціями юридичної науки права, держави й інших суб'єктів суспільних відносин. Важливу роль суспільна правосвідомість відіграє і в правотворчому процесі, реалізації й застосуванні правових норм.

Таким чином, суспільна правосвідомість — система певних поглядів, переконань у суспільстві з приводу існуючих і бажаних правових явищ.

На жаль, на сьогодні українській суспільній правосвідомості в певній мірі залишається притаманний правовий нігілізм, неповага до права і закону.


4. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм

В цій ситуації питання розуміння ролі правосвідомості, шляхи її формування і розвитку набувають особливого значення. Для українського суспільства актуальним завданням, на наш погляд, є розробка такої правової ідеї, яка б відповідала його історичним традиціям, духовності його народу, забезпечувала б становлення правової держави і правового громадського правопорядку.
У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктив­ний характер. Разом з тим на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для форму­вання дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої пра­вової культури. Деформація правосвідомості проявляється у ви­кривленні уявлень про цінність права. Традиційно її зводять до правового нігілізму. Однак він є лише одним з різновидів назва­ного явища. Іншими проявами дефектної правосвідомості є: пра­вовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм та «переродження» правосвідомості. Спільним для всіх видів де­формації є правова неосвіченість, низький рівень правосвідо­мості і політико-правової культури суб'єктів права. Разом з тим кожен з названих видів деформації має і свою специфіку.

Правовий інфантилізм проявляється у несформованості пра­вових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій пере­конаності в наявності належної юридичної підготовки. Він розгля­дається як відносно м'яка за наслідками форма деформації пра­восвідомості. Найбільшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозастосовчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти.

Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким ста­ном правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб держав­ного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних мож­ливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси.
Хоча ідеалізм і має протилежну нігілізму спрямованість, та за своїми деструктивними наслідками він становить не меншу загро­зу для суспільства. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з ча­сом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і
оцінок права. Так, на етапі виборення незалежності України і прийняття її Конституції значна частина суспільства мала ілюзію щодо можливості шляхом прийняття нового законодавства, копіювання зарубіжного досвіду забезпечити європейський рівень життя. За 10 років незалежності тільки парламентом було прийнято близько 2000 законів, а ще 10 000 підзаконних норма­тивно-правових актів видано Президентом України, Кабінетом Міністрів, іншими органами виконавчої влади. Однак помилко­вий вибір предмета регулювання, відмова від проведення попе­редньої правової, економічної, соціальної експертизи норматив­них актів, недосконалість використовуваної законодавчої техніки, відсутність системного підходу при реформуванні певної сфери суспільних відносин і, нарешті, відсутність необхідних політичних, економічних, соціальних, культурних передумов для їх реалізації унеможливило досягнення очікуваних результатів, а відтак породило кризу довіри значної частини суспільства до за­конодавства і парламенту.

Правовий дилетантизм означає вільне поводження із зако­ном (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним став­ленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інфор­мації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості тверд­ження про визнання особи до судового рішення винною в скоєнні злочину).

Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме здійс­нення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування од­нобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Не­безпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідом­лює існування довіри до нього з боку інших і саме тому викорис­товує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикри­ваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується ви­користанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар).

Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною, формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, легативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідо­мого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє вияв­ленню існуючих недоліків і спрямована на удосконалення право­вої системи держави.

До основних рис сучасного правового нігілізму належать: гор­довито-зневажливе, поблажливо-скептичне сприйняття права; ма­сове поширення як серед населення в цілому, так і серед представ­ників державної влади; багатоманітність форм прояву — від кримінальних до легальних, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних; поєднання його з деструктивною крити­кою і популістською спрямованістю; сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігілізмом, що створює деструк­тивну ситуацію в суспільстві і державі.

Проявів правового нігілізму багато. Найпоширенішими серед них є:

-«війна законів», тобто видання суперечливих або таких, що виключають дію один одного, нормативно-правових актів, невід­повідності законів конституції, а підзаконних нормативних актів законам (наприклад, існування в старому Кримінальному кодексі статті, яка передбачала смертну кару, при запереченні існування такого покарання статтями 3 та 21 Конституції України);

-неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні право­вої політики;

-підміна законності політичною, ідеологічною або прагматич­ною доцільністю;

-свідоме недотримання або невиконання правових приписів органами державної влади, організаціями та громадянами (на­приклад, ухилення від сплати податків суб'єктами підприємниць­кої діяльності);

-порушення прав і свобод людини і громадянина;

-неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо.
Правовий нігілізм може існувати як на рівні ідеології, так і на рівні практики. В першому випадку йдеться про розробку таких те­орій, концепцій, доктрин (наприклад, ідеологія марксизму-ленінізму), в яких на теоретичному рівні обґрунтовуються думки про те, що право не має самостійної соціальної цінності, а має цінність лише інструментальну, внаслідок чого розглядається як щось друго­рядне, як похідне від держави явище. Значно більшу небезпеку ста­новить правовий нігілізм, коли погляди реалізуються на практич­ному рівні. Це втілюється в протиправну поведінку (діяльність) лю­дей та їх організацій або, як найбільш негативний прояв, в протиправну політику державної влади, яка втілюється в масовому порушенні прав і свобод громадян або навіть терорі стосовно окре­мих осіб, етнічних, релігійних, соціальних груп, політичних сил.

Причини правового нігілізму можуть бути різними. Так, по­ширення нігілістичних поглядів на право пояснюється історич­ними чинниками. Україна протягом тривалого часу входила до складу Російської імперії і Союзу РСР, де порушення прав і сво­бод людини, створення репресивного законодавства, недоско­налість правосуддя і його залежність від виконавчої влади було нормою життя. В ті часи не людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а влада вважалася найвищою соціальною цінністю, що кваліфікувалася як одна із визначних засад російської-радянської історії. Внаслідок цього право і за­кон розглядалися як другорядні щодо держави явища. Теоретич­ним підґрунтям правового нігілізму тривалий час була ідея про буржуазний за своєю сутністю характер держави і права, які при­речені на відмирання після перемоги соціалістичної революції, та про диктатуру пролетаріату як владу, що не може бути пов'яза­ною або обмеженою законом.

На етапі переходу України від тоталітарного минулого до де­мократичного устрою суспільного і державного життя певний розвиток нігілістичних поглядів на право обумовлений політич­ними, економічними та соціальними кризовими явищами, неза­вершеністю конституційної, адміністративної, правової і судової реформ, невідлагодженістю механізму реалізації прийнятих за­конів, розвитком правового ідеалізму тощо.

Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистець­кої діяльності.
«Переродження» правосвідомості обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманна максимальна ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме скоєння людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, користь та ін. Особливу не безпеку становлять такі види «переродження» правосвідомості, наслідком яких є організована злочинність і корупція, що завда­ють значної шкоди процесу реалізації принципів верховенства права, недоторканності основних прав і свобод людини, станов­лення демократичної, правової держави, підвищенню рівня пра­вової культури особистості і суспільства в цілому.

В Україні, яка стала на шлях просування до демократичної, правової державності, де діють принципи верховенства права і правового закону, боротьба з деформацією правової свідомості повинна розглядатися як пріоритетний напрямок діяльності ком­петентних державних органів і суспільства в цілому. На рівні дер­жавної політики повинен бути розроблений комплекс спеціаль­них засобів протидії деформації правосвідомості, зокрема право­вому нігілізму.

До таких напрямків слід віднести: завершення конституційної, правової, адміністративної, судової реформ; по­долання політичної та економічної кризи; підвищення ролі та ефективності суду; удосконалення організації та забезпечення ефективності функціонування системи правоохоронних органів; організація системи правового виховання і освіти, здійснення ефективної профілактики правопорушень; якісна підготовка і пе­репідготовка юридичних кадрів тощо.


5. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості і право реалізації

Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх супереч­ливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культур­ними та іншими факторами.

Все це обумовлює їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закону і аналогії права.

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно авто­номний характер3. Так, право завжди є об'єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загаль­нообов'язкових, формально визначених норм і принципів, втіле­них у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість, як фор­ма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття; уявлення людей про минуле чи бажане право; суб'єктивне ставлення до чинного права як фено­мену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчин­ки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи.

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди від одного типу правової системи до іншого), коли право ще не стало завершеною системою, коли система лише фор­мується, правосвідомість стає основою усього механізму правово­го регулювання. Проте явище це тимчасове, правосвідомість може замінювати правову систему лише до повного її становлення.

Істотно різняться ці категорії і за рівнем та характером своєї структури. Право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі групи, які в юридичній науці дістали назву правових інститутів, галузей, що у своїй сукупності утворюють єдину ор­ганічну цілісність. Структурні елементи правосвідомості (право­ва ідеологія і правова психологія, правосвідомість індивідуальна, групова, суспільна та ін.), на відміну від права, не утворюють єдиної органічної цілісності, оскільки правосвідомість за своєю природою не є єдиним системним утворенням. Можна говорити лише про відносну цілісність правосвідомості в межах певної

правової системи.

Різняться право і правосвідомість і механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінку суб'єктів права, втілений у складному інституційному юридичному інструментарії (норми права, суб'єктивні права і обов'язки, правові акти та ін.) і передбачає застосування держав­ного примусу. Законодавче право регулює поведінку людей шля­хом встановлення загальних, формально визначених зразків, ета­лонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об'єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, у судженнях про відповідність поведінки суб'єктів суспільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідом­лення обов'язковості юридичних норм, принципу законності і, разом з тим, критеріїв правильності, соціальної виправданості по­ведінки або фактів. Правосвідомість характеризується різно­манітністю суджень, ставлення суб'єктів до чинного права, оскіль­ки одна людина може визнавати чинне право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість посідають кожне своє місце в пра­вовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нор­мативний елемент правової системи, те, звідки бере початок правове регулювання сучасних відносин. Для нього характерний обмежений обсяг, оскільки воно окреслюється своїми норматив­ними установками. На відміну від нього правосвідомість, як ду­ховне утворення, пронизує не тільки всі форми, стадії механізму правового регулювання, а й елементи правової системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Право існує і діє настільки, наскільки воно виражено в певних формах права. Час дії права визначає законодавець. Право може зміню­ватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Вона існує поряд з «сьогоднішнім» правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси правотворчості і правореалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, пра­восвідомість у своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвит­кові тих чи інших правових уявлень. її становлення і розвиток потребують знання правової системи. З другого боку, правосвідо­мість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості відчувається як у процесі правоутворення, так і в процесі правореалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні.

Усі потреби суспільства, інтереси різних груп населення, дер­жави, тобто усі суспільні відносини, що потребують правової рег­ламентації, перш ніж набути нормативного закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб'єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати, приймати, вносити зміни, систематизувати різні форми права, зокрема нормативно-правові акти.

Формою впливу правосвідомості на правоутворення наукове прогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними: наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви політичних партій, виборчих блоків відносно свого бачення розвитку галузей права; висловлювання держав­них і політичних діячів з таких же питань.

Впливає на правоутворювальний процес і така форма прояву правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. На­явність плану сприяє залученню до цього процесу різних зацікав­лених суб'єктів, які можуть висувати свої пропозиції, альтернативні проекти, а це зумовлює накопичення матеріалу, що може бути використаний при розробці, обговоренні проекту закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на право­утворення і законотворчість є розробка концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів. Визначення в концепції мети "правового регулювання, обґрунтування завдань, які слід бу­де вирішити в разі прийняття того чи іншого акта, теоретичний виклад конкретних шляхів регулювання суспільних відносин і та­ке інше, — все це дає можливість суб'єкту правотворчих повнова­жень заздалегідь вивчити питання про доцільність прийняття окремих приписів, нормативно-правових актів, спрогнозувати ефективність їх регулятивного потенціалу і прийняти рішення про їх розробку або відкласти її на майбутнє.

Своєрідною за змістом, формою впливу правосвідомості на правоутворення є її провідна роль на конкретних стадіях законотворчого процесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості має специфіку на кожній стадії. Так, для визначення шляхів формування права правова психологія дає «будівельний матеріал» у вигляді помислів, почуттів, намірів людей відносно врегулювання певної сфери суспільних відно­син. При розробці законопроекту законодавець спирається на правосвідомість і враховує правову культуру народу, окремих соціальних груп, створює правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб'єктами суспільних відносин еталони і зразки

поведінки.

Обговорення та прийняття нормативно-правових актів повин­но проходити на високому професійному рівні, тому на цих ста­діях особливого значення набуває професійна правосвідомість.

У процесі правореалізації правосвідомість відіграє не менш важливу роль, аніж у правотворчості. Це пояснюється природою поведінки (діяльності) суб'єктів права. Хоч яка б була їх пове­дінка, вона завжди є обміркованою, включає в себе психологічні елементи. При цьому значення того чи іншого виду правової свідомості визначається формою реалізації норм права. При зви­чайних (простих) формах — виконанні, дотриманні, викорис­танні — правосвідомість орієнтує суб'єктів права на добровільне виконання і додержання норм права, на недопущення зловжи­вання правом при його використанні. Тут на перше місце вису­вається рівень почуття права і законності, що виконує функцію гаранта найбільш масового добровільного дотримання та вико­нання норм права.

У процесі правозастосування специфічну роль відіграє профе­сійна правосвідомість. Кожна посадова особа, особливо робітники правоохоронної сфери діяльності держави — судді, слідчі, проку­рори, — зобов'язані знати зміст, смисл норм права, вміти застосо­вувати правила тлумачення, бути переконаними у справедливості і законності тих рішень, які вони приймають. Не випадково норми кримінально-процесуального, цивільного процесуального кодек­сів прямо приписують суддям оцінювати докази, виносити рішен­ня, керуючись і нормою права, і своїм внутрішнім переконанням. Професійна свідомість відіграє вирішальну роль при переборенні прогалин у праві, застосуванні аналогії права і закону. Без належ­них знань принципів права, вміння порівнювати між собою схожі норми права правозастосування практично неможливе.


Висновок

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоції і відчуттів, що виражають відношення індивіда, групи, суспільств до діючого, минулого і бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

У структурі правосвідомості суспільства виділяють наступні елементи:

- правова психологія (психологічний);

- правова ідеологія (ідеологічний);

- правова поведінка (поведінковий).

По суб'єктах (носіям) правосвідомості розрізняють: індивідуальне, групове, суспільне.

По глибині віддзеркалення правової дійсності правосвідомість може бути:буденне, професійне.

Основні функції правосвідомості: когнітивна, правостворююча, регулююча.

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної і повної реалізації. Воно виступає чинником пошани до права. Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом його формування, перетворення і розвитку.

Правова культура — це система правових ціннос­тей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи, інші соціальні цінності.
Розрізняють правову культуру суспільства, право­ву культуру особи та право­ву культуру професійної групи.
Деформація правосвідомості — це її перекручуван­ня, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.

Видами деформації правосвідомості є:

1.Правовий інфантилізм — несформованість, недо­статній рівень правових знань при особистій впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.

2.Правовий дилетантизм — вільне поводження з законами або з оцінками юридичної ситуації не через ко­рисливі мотиви, а через недбалість ставлення до юридич­них цінностей.

3.Правовий ідеалізм — гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-еконо­мічних, політичних та інших завдань.

4. Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та по­ ваги до нього.


Література

1. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. -240 с.

2.Загальна теорія держави і права: / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.

3. Загальна теорія держави і права.Підручник.Кельман М. С., Мурашин О. Г. Видавництво : К.:Кондор,2008.- 486 с.

4. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.

5.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

6.Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред. О. В. Зайчика, Н. М. Оніщенко.- К.: Юрінком Інтер, 2006.- 688 с.

7.Теорія держави і права: Навч. посіб. / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. — К.: Знання, 2005. — 327 с.



1 Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред. О. В. Зайчика, Н. М. Оніщенко.- К.: Юрінком Інтер, 2006.-555-557.

2 Волинка К. Г.Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с

3 Загальна теорія держави і права: / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. -242-246.





Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Курсова робота icon7. курсова робота загальні положення
Курсова робота — це самостійна робота, в якій студент розробляє прогресивні економічні та маркетингові рішення, використовуючи наукові...
Курсова робота iconКурсова робота на тему: "Сканери їх будова та робота з ними"
Оригінали зображень
Курсова робота iconКурсова робота з права Договір підряду Зміст
Дана робота має на меті допомогти набути основ фундаментальних знань, що стануть підґрунтям у вивченні даного питання, у правильному...
Курсова робота iconКурсова робота
Вступ
Курсова робота iconКурсова робота
Вступ
Курсова робота iconКурсова робота
Вступ
Курсова робота iconКурсова робота
Вступ
Курсова робота iconКурсова робота з інформатики Пакет Coreldraw

Курсова робота iconКурсова робота на тему: Злочини вчинені неповнолітніми

Курсова робота iconПраво на винаходи (курсова робота) План
Вступ
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы