Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины icon

Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины



НазваниеГрушевский и его вклад в культуру и историю Украины
Дата конвертации03.08.2012
Размер110,89 Kb.
ТипРеферат
Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины


[pic] Одеса 1999г. «Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним – тільки він мусить бути проведений відповідно широко…». (М.С.Грушевський) У багатовіковій історії українського народу серед найпривабливіших длясуспільної думки і дослідників-аналітиків сторінок — період українськоїреволюціі Це був справжній злет і торжество національного руху, алеводночас й глибокі розчарування та прикрі, нищівні поразки. Але різні аспекти досвіду української революції, та й явище в цілому насьогодні вивчені достатньо всебічно і грунтовно. Більше того, навіть самтермін «українська революція» надійно закріпився в науковому і політичномулексиконі лише з початку 90-років, з часу добуття Україною державноїнезалежності. Віддаючи належне колективній творчості, колективному розумові, все жважко заперечувати, що в екстремальних умовах (а такі й виникають вреволюційні періоди) визначальні імпульси виходять від найкритичиішемислячих індивідумів, надзвичайно оперативно оволодівають свідомістю мас,перетворюються на їхні надбання і переконання. Саме такою особистістю в українській революціі був М.Грушевський. У йогопрацях концентрували-ся попередні досягнення суспільно-політичної думки українства, урокивіковічного історичного генезису нації, теоретичні передбачення подальшихшляхів розвитку українського суспільства, вибір найприйнятніших,найперспективніших варіантів спрямування визвольного руху, його стратегії,форм і методів боротьби, лінії поведінки в конкретних ситуаціях. Тому дляосягнення концепції україської революції за доби Центральної Ради зайвеаналізувати всі без винятку політичні документи. Вони, здебільшого,вторинні і в них лише в той чи інший спосіб оформлялися ідеї, висновки,настанови, вироблені М, Грушевським. Навіть у численних усних і друкованихвиступах В. Винниченка — людини великого творчого потенціалу, яка непозбавлена політичної амбітності, втілювалися такі самі думки М.Грушевського. Інакше було на пізніших етапах української революціі. Наприклад, наконцепцію українського руху, його спрямування і прояви за Директоріїнайбільший вплив справляли спочатку В. Винниченко, потім С. Петлюра, але нетак визначально, абсолютно як М. Грушевський в період діяльносгіЦентральної Ради. 3 кінця 1918 р. особливо яскраво почали виявлятися суперечностівсередині українського руху, його провідних партій, розкол останніх начастини, що сповідували нерідко розбіжні підходи до української революції,до її ворогів, суперників, зовнішніх факторів. Тому говорити про концепцію української революції як щось цілісне,викінчене, а тим більше незмінне було б неправомірним. Тут потрібнонеухильно дотримуватись принципу історизму, розглядаючи поетапну еволюціюідей, лозунгів, настанов, прагнень, проникати у внутрішню детермінованістьтих чи інших рішень, кроків, зумовленість дій всією сумою факторів, яківиявлялись на якісних етапах розвитку української революції, хронологічнімежі яких теж, природно, різні. На жаль, тут не можна обмежитися згадками про низькопробні,малопрофесійні. навіть брутальні публіцистичні виступи, а й доводиться кон-статувати стрімке наростання кількості солідних за обсягом і тиражамивидань, науковий рівень яких підміняється відвертою і значною міроюсвідомою політизованістю проблеми. Щонайменше під сумнів ставиться яквідповідність поглядів М.Грушевського завданням історичного моменту,потребам українства, так і доцільність його обрання керманичем ЦентральноїРади, що було визначальним чинником української революції. Навіть сам цейфакт кваліфікується як одна з головних причин майбутньої поразкиукраїнської справи. Обрання Михайла Сергійовича Головою Центральної Ради було, звичайно,визнанням передусім його величезних наукових заслуг, його беззастережногоавторитету серед українства. 1, очевидно, вибір загалом був вдалим. Розмірковуючи рівно через рік над своїм життям, над новітніми подіями,Михайло Сергійович напише: «Я сам прийшов до політики через історію, і сейшлях вважаю нормальним — тільки він мусить бути проведений відповідношироко. Звичайно, цитується лише перша частина наведеної думки, хоч не меншзнаменна, варта уваги, практичного застосування і друга її частина — якдосить повчальний висновок —- урок видатного вченого, мислителя, що черезпевні обставини змушений був стати біля державного, політичного кермакраїни в розбурханому океані революції. Для теоретичного обгрунтування тогочасного висхідного політичного курсуМ. Грушевський був, мабуть, порівняно з іншими, найбільше підготовленим.Грунтовне знання ним історії українського народу, його становища, проблем,інтересів, вражаюча працездатність та інші видатні потенційні науковіможливості, явно вирізняли Михайла Сергійовича серед когорти тогочаснихдіячів, винесених на гребінь потужною революційною хвилею. І якщонедоліками керівництва Центральної Ради можна вважати відсутністьдостатнього політичного досвіду його голови, брак потрібної політичноїволі, належної наполегливості, цілеспрямованості, сміливості,послідовності, здатності до політичних маневрувань і навіть шахрайства (цезавжди було певною мірою притаманне професійним політикам), а натомістьвиявлялись надмірні інтелігентність і академізм, то, певно, перевершити М.С. Грушевського як теоретика української революції навряд чи кому булодано. Тому зовсім невмотивованими і несправедливими слід визнати пізнішізакиди де-кого з його колег, які вважали, що замість того, щоб всі силиприсвятити справам Центральної Ради, нації і народжуваної державності,професор-академіст безпосередньо на відповідальних нарадах пописувавброшурки, вичитував коректуру версток і т, п. Важко взагалі на терезах історії визначити, що було для українськоїреволюції важливіше, ефективніше. Проте, незаперечне одне: написаніпрофесором М. С. Грушевським твори стали могутньою ідейною зброєю,оснастили украінський рух конкретною програмою, лозунгами революційноїборотьби, стали осередком концепції української револющі Між тим, сам Михайло Сергійович в автобіографічних спробах дуже скромнооцінював власну роль у тогочасних подіях: «Пробув я головою ЦентральноїРади тринадцять місяців, до кінця ії істновання. Тяжке і відповідальне булоте становище. Вороги українства, які і давніше пеклом на мене дихали, всвоїм засліпленню вважали мене і автором українського руху, і винахідникомукраїнської мови, тепер особливо всіли на мене своїми лайками й погрозами.А найтяжче ставало, коли не було згода й між своїми — а так мусіло бути вміру того, як приходилось вирішувати ріжні питання дальшого життя. При тімже, хоч всяку відповідальність валили на мене, в дійсності мав я дужеобмежений вплив і то моральний тільки:юридично моя роль була чисто формальна, як голова Центральної Ради япроводив її зборами та репрезентував її на вні. Рішала у всяких справах більшість, а вся екзикутивна власть була в рукахГол. Секретаріат Нині важко сказати, чому голова Центральної Ради в автобіографічномулисті до канадських українців, надрукованому в квітні 1920 р. в тижневику«Голос України, так применшує свою роль, свою політичну вагу в подіях 1917р. Де б він не виступав — в Раді, на різних представницьких зборах, наз'їздах, на мітингах — його сприймали як найвпливовішого українськогодіяча. Під час появи на людях (на трибуні, наприклад) та після виголошенихпромов йому незмінно влаштовували гучні овації. І, очевидно, найбільшоюмірою визначали його неперевершений авторитет не так його колишня науковаслава, вміння по-професорськи «тримати» в напрузі будь-яку аудиторію чиімпозантність вигляду, скільки адекватна реакція на поточні події, втіленняу виступаx, публікаціях, вчинках інтересів широкого українського загалу.Його позиція, звичайно, визначала спрямованість зміст ухвалюванихдокументів. Тому-то за весь час існування Центральної Ради жодного разу не виникалопитання про можливість заміни М. Грушевського на посту голови, аВсеукраїнський Конгрес (6—8 квітня 1917 р.) з просто-таки тріумфальноюодностайністю обрав його на цей високий пост. Михайлові Сергійовичу навітьне дозволили залишити посаду за власним бажанням. Сам він про це писав так:«В серпні по піврічній роботі, дуже я просив мене звільнити з тогообов'язку, але ріжні партії настоювали на тім, що моє уступленє збентежитьгромадянство, яке й так непокоїться трудною сетуацією (саме тоді російськийуряд нарушив договір з Ц.Радою в справі України). Я через те зіставсь і вжебільше не підіймав сього питання, щоб «не бентежити» людей, хоч був дужезнесилений». Отож, можна стверджувати, що вплив М, С, Грушевського на Центральну Радубув надзвичайно великий, майже абсолютний. Інша справа, що для цього йомуніколи не доводилося вдаватися до владних засобів, які застосовуютьсяпрофесійними політиками». Характерною і, очевидно, привабливою особливістю української революціїзокрема було те, що на чолі її опинились справді творчі інтелігенти, якіздійснювали, так би мовити, «розумовий» вплив на події. І навіть черезпевний час, у рік свого шістдесятиріччя (1926), доповнюючи свою поперед-нюавтобіографію, Михайло Сергійович з природженою скромністюписав:«Чотирнадцять місяців існування Укр. Центральної Ради (березень 1917—квітень 1918), котрої Грушевський був весь час головою, наповнили його часперед усім політичною роботою, але поруч того він писав і на біжучіполітичні питання, друкуючи статті (спочатку в час «Нова Рада», потім в«Народній Волі») й окремі брошури («Хто такі украінці й чого вони хотять?»,«3відки пішло українство», «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії іфедерації», «Українська Центральна Рада і її універсал»), друкував такожнауково-популярні річі (Всесвітня історія, кн. 2 і 3 (цю роботу булорозпочато ще в Симбірську і Казані -— В.С.), («Переяславська угода Україниз Москвою»), та передруковував свої давніші писання новими виданнями. Робивсе не тільки з огляду на вимоги моменту, але і для заробітку, бо стративвсі інші джерела своїх прибутків і жив виключно літературним заробітком, бопраця в Ц, Раді ніякого доходу не давала». Можна зрозуміти, чому в 1926 році вже радянський академік, член президіїАкадемії Наук Радянської України, Михайло Сергійович свідомо «приглушував»питання про свою політичну діяльність у 1917—1918 рр., натомістьнаголошував начебто на науково-публіцистичній роботі. Однак для справиреволюції, для української справи ця робота була аж ніяк не другорядною. Згадані брошури, разом в публікаціями в періодиці саме і склалитеоретичну основу, сумарно обгрунтували політичну концепцію українськоїреволюції. Останнім часом ці публікації стали доступними широким читацьким коламзавдякм передруку їх у документальній збірці «Великий Українець. Матеріализ життя та діяльності М.С Грушевського». (К., «Веселка», 1992). Протягомпершого місяця перебування в Україні Михайло Сергійович зосередив увагу назакономірностях українського руху після повалення самодержавства, нааналізі перших його конкретних кроків і документів, на популяризації рішеньВсеукраїнського контресу 6—8 квітня 1917 р. на з'ясуванні потребнаціональної роботи в організаційній, політичній і літературній галузях.Він видрукував цикл статей у газеті «Нова Рада», які невдовзі об'єднав уброшуру «Вільна Україна». Ці питання, які становили інтерес для широкого загалу самі-собою, неслидосить високе смислове, а в той час — і ідейно-політичне навантаження. Самечерез ті чи інші відповіді на них зумовлювались підходи до тогочасногостану суспільного розвитку, до формулювання конкретних завдань перед рухом,який, як будь-яке масштабне явище в історії, включав в себе поряд зелементом усвідомленої дії і величезний відсоток стихійності. Її намагалисьввести в певне ідейне і організаційне русло, дати їй чітку платформу,програму боротьби. Досить детально Михайло Сергійович окреслив і основні риси ладу, доякого мають прагнути українці. У брошурі «3відки пішло українство і до чого воно йде» головаЦентральної Ради окремо (і більш грунтовно) зупиняється на історичнійаргументації права українців на власну державність і найголовнішомутогочасному домаганні — широкій національно-територіальній автономії у феде-ративній демократичній Російській республіці. А в наступній праці «Якої ми хочемо автономії і федерації» М.Грушевськийзосередився на докладному з'ясуванні питань про характер національно-державного утворення, до якого прагнуть українці, про його параметри іпрерогативи, про сутність стосунків з іншими суб'єктами багатонаціональноїдержави та принципи її розбудови. М. Грушевський вважав надзвичайно важливим розвивати національнусвідомість народу, одним з вирішальних чинників якої була історичнапам'ять. І він, не покладаючи рук, працював над тим, щоб випускати нові йнові книги і брошури з популярним викладом і принциповою політичною оцінкоюминулого українського народу. Підготовку, видання, перевидання, поширеннятаких творів Голова Центральної Ради розглядав як політичне завданняпершочергової ваги. У 1917 він випустив книгу «3 політичного життя старої України, Розвідки,статті, промови». До неї ввійшли праці вченого з української історіїХІІ—ХУІІ століть, видруковані свого часу в «3аписках наукового товаристваім. Т.Шевченка» і «Літературно-науковому віснику (1891—1912 рр.). Звертаєна себе увагу проблематика відібраних розвідок. Поряд з двома статтями проранні періоди українства («Громадський рух на Вкраїні-Руси в ХІП віці» і«Галицьке боярство ХП—ХШ в.») автор вмістив у книгу матеріали про тіполітичні моменти, які в попередні часи та й в 1917 р. поставали вгромадській свідомості як найбільш суперечливі: «Хмельницький іХмельнищина», «250 літ» (до роковин приєднання України до Московськогоцарства), «Богданові роковини», «Виговський і Мазепа», «Шведсько-український союз 1708 р.», «Мазепинство» і «Богданівство». У грудні 1917 р, друкувалася збірка «3 старого й нового. Статті, промови,замітки», до якої ввійшли матеріали «Байда Вишневецький в поезіі йісторії», «Український рух на схід», «Вихрест Олександр», «Барська шляхта»,«Капнист в Берліні», «Мазепинець 1820 років», «Про що мріяли наші діти» таін, Невдовзі мала вийти в світ книга «Під хмарою стоячою. 3 українськогожиття». Тоді ж автор готував до друку ще дві книги. Перша — «3 історіїукраїнознавства і національного усвідомлення (Українознавство ХІХ в.Українська історіографія і М. Костомаров, В. Антонович, Ол.Лазаревський йін.)». Друга -— «Розвідки й причини до української історії» (Вступний виклад зісторії України. Звичайна схема «рускої історії». Етнографічні категоріі.Спірні питання староруської етнографії. Нові спроби конструкції початківслов'янського й українського життя. Анти й ин.)". Це була перша частиназадуманої публікації. Спроектував автор і другу частину останнього твору, де мав намір вміститидослідження «3венигород галицький. Волинська справа 1098—1102. Хронологіягалицько-волинської літописи. Чи маємо грамоти кн. Льва й ин.». Крім того, М. Грушевський у кожній черговій публікації анонсував своїчисленні історичні твори, які були видруковані в попередні роки і ще пе-ребували у книжкових сховищах. Нарешті, М.Грушевський планував видати брошуру «Новий лад України», вякій хотів показати «як мае уложитися нове життя України й її відносини доцентральних органів Російської республіки». Невтомний вчений, публікатор, Голова Центральної Ради працював наднаболілими проблемами України з велетенським завзяттям. У 1918 р. М. Грушевський підготував до нового видання і «Ілюстровануісторію України», доповнивши її аналізом подій аж до кінця квітня 1918 р.Можна, очевидно, помітити, що останні відтинки україської історіївідтворено дещо схематично, але цьому є й цілком зрозумілі пояснення: наднауковим підходом превалював політичний, а історичнмй матеріал (часу назбір якого, природно, бракувало) ще раз слугував аргументам для продовженняідеологічної полеміки. 3 цього погляду і «Ілюстрована історія України»(1919 р, видання) теж дуже важлива для розуміння ряду важливих аспектівконцепції украінської революції, особливо таких, як її причини, розстановкасил, тощо. Отже, уже наведений короткий огляд зробленого М. Грушевським у 1917—1918рр. дає змогу дійти цілком певного висновку про те, що передусім у йогоуяві оформилася та модель розвитку подій, реалізація якої мала привести добажаної стратегічної мети. Ще більшою мірою у цьому переконує грунтовний,змістовний аналіз праць М. Грушевського, які в сумі дають досить чіткі йвиважені висновки про причини української революції, її масовість,глибинність, про характер і мету революції, шляхи і засоби досягненнязапрограмованих завдань, про розстановку сил, рушіїв, суперників і ворогівреволюції. Отож, очевидно, що в концепціі, розробленій М, Грушевським, українськареволюція визначалась за характером національно-демократичною, органічнопоєднувала завдання національного відродження і державотворення танеобхідність соціальних зрушень в інтересах широких мас українства(демократизацію в найглибшому і сутнісному втіленні). Керівники революціїмали на меті забезпечити всі можливості для повнокровного розвиткуукраїнського народу, для вільної і ефективної життєдіяльності кожного йогоіндивіда. Отже, для М. Грушевського безкласовість (або ж брак класової розвиненості, стратифікації) української нації зумовлювала висновки щодо обов'язкозої необхідності об'єднати зусилля різних, незалежно від національних ознак, верств населення для досягнення стратегічної мети ук- раїнської революції — всеосяжного національного відродження. Українська ж революція уявлялась достоту демократичною, понад те — соціалістичною і за змістом і за орієнтаціями та ідеалами. Отож, є всі підстави стверджувати, що справжнім ідеологом українськоїреволюції, творцем її концепції став Михайло Сергійович Грушевський. Самейого праці містять найголовніші, найвагоміші елементи платформиукраїнського національно-визвольного руху, національного державотворення,національного відродження в цілому. Вироблена М.Грушевським концепція, сформульовані на її основі підходи ілозунги ідейно наповнювали український рух, сприяли визначенню політичнихорієнтирів, перетворенню їх у суспільну практику.




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconПрограмма вступительных испытаний в магистратуру по дисциплине «Всеобщая история» Направление 030600 «История»
Рабство а античном мире. Античный мир и варварская периферия. Вклад древних греков и римлян в историю и культуру Европы
Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconЛетний сад
Старейший памятник Санкт- петербурга Летний сад входит в историю нашего Отечества и его культуру как ценнейшее произведение садово-паркового...
Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconВ 1704 году на левом берегу Невы, там, где из нее вытекает река Фонтанка
Старейший памятник Санкт- петербурга Летний сад входит в историю нашего Отечества и его культуру как ценнейшее произведение садово-паркового...
Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconРусская культура xixв и ее вклад в мировую культуру

Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconПоставленная цель потребовала выполнения следующих задач: 
Целью моей работы является узнать какой вклад внёс Дмитрий Михайлович Пожарский в историю отечества, а также показать его глазами...
Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconВосток самостоятельный и самоценный феномен развития философской мысли
Духовные ценности и культурные традиции Востока характери­зуются многотысячелетней историей их развития. Обращение к ним показывает,...
Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconС. У. Ремезов > Н. М. Ядринцев «Сибирский Герцен» > Вклад сибирских татар в историю культуры региона

Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconГрушевский

Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconУрок английского языка во 2 классе по теме «Happy Christmas»
Развивать речевую культуру школьников и культуру общения. Формировать положительную мотивацию учения, готовность восприни-мать культуру...
Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины iconПонятие, задачи и функции нотариата
Гражданский кодекс Украины в части наследственного права, Семейный кодекс Украины, Гражданско- и Уголовно-процессуальные кодексы...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы