5. Монетарна політика держави icon

5. Монетарна політика держави



Название5. Монетарна політика держави
страница1/4
Дата конвертации24.09.2012
Размер0.88 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4



5. Монетарна політика держави


Монетарна політика - діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони України „Про банки і банківську діяльність” і „Про Національний банк України”, інші нормативно-правові акти.

Суб’єкти монетарної політики - центральний банк й відповідні урядові структури - міністерство фінансів, державна скарбниця, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установи зі страхування депозитів та інші

Об’єкт монетарної політики – пропозиція та попит грошей на грошовому ринку.

Стратегічна мета монетарної політики підпорядкована загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін.

Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом пропозицією грошей.

Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змінюватися відповідно до ситуації на ринку.

Реакцією держави на економічну кон’юнктуру є альтернатива:

  • політика „дорогих грошей”

  • політика „дешевих грошей”.

Планування основних параметрів грошово-кредитної політики передбачає необхідність урахування ефекту запізнення (часового лагу), тобто, запізнювання впливу прийнятої економічної політики в часі.

Банківська система країни є дворівневою і складається з: центрального (національного) банку і мережі комерційних банків.

Центральний банк очолює банківську систему, регулює кредитну, грошову системи країни, має монопольне право на грошову емісію і здійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки автономно.

Автономія означає, що:

  • по-перше, банк здійснює самостійну політику для досягнення цілей, визначених статутними положеннями;

  • по-друге, рішення банку не можуть бути скасовані будь-якими державними структурами.

^ Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.

Згідно із Законом України „Про Національний банк України” основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Виконуючи свою основну функцію, НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень - цінової стабільності.

Вищим органом управління НБУ є Рада Національного банку України.

Керівним органом НБУ є Правління Національного банку України.

Очолює Правління НБУ Голова Національного банку України.

До системи Національного банку входять:

  • центральний апарат;

  • філії (територіальні управління);

  • розрахункові палати;

  • Банкнотно-монетний двір;

  • фабрика банкнотного паперу;

  • Державна скарбниця України;

  • Центральне сховище;

  • банківські навчальні заклади;

  • спеціалізовані підприємства, та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.

НБУ є підзвітним Президенту та Верховній Раді в межах їхніх конституційних повноважень.

Підзвітність означає:

  • по-перше, призначення на посаду та звільнення з посади Голови НБУ Верховною Радою за поданням Президента;

  • по-друге, призначення та звільнення Президентом половини складу Ради НБУ;

  • по-третє, призначення та звільнення Верховною Радою половини складу Ради НБУ;

  • по-четверте, доповідь Голови НБУ Верховній Раді про діяльність Національного банку;

  • по-п’яте, надання Президенту та Верховній Раді двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в країні.

Згідно із законом „Про Національний банк України” НБУ підтримує економічну політику КМ України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Національному банку України забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат державного бюджету.

^ Засоби та методи монетарної політики. Теорія і практика розрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється комплекс заходів для реалізації цілей монетарної політики. Це інструменти прямого та опосередкованого впливу.

До засобів прямого впливу можна віднести:

  • механізм готівкової емісії;

  • встановлення межі кредиту центрального банку, що надається уряду та банківським установам;

  • пряме регулювання позичкових операцій банків:

      • визначення маржі

      • розмірів кредитів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки

      • обмеження споживчого кредиту.

Інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх використовують у комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу.

Засоби опосередкованого регулювання грошового обігу:

    • операції з державними цінними паперами на відкритому ринку;

    • процентна політика рефінансування комерційних банків. ^ Ставка рефінансування – процентна ставка, яку встановлює Національний банк України за кредитами рефінансування під час проведення з банками кількісного тендера або процентного тендера залежно від пропозиції вартості на кошти Національного банку, що надходять від банків. Процентна ставка рефінансування визначається на основі облікової ставки та залежно від строку та виду рефінансування і не може бути нижчою, ніж облікова ставка. Облікова процентна ставка виконує опосередковану функцію, визначаючи вартість отриманих комерційним банком надлишкових резервів (кредитів центрального банку);

    • визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ;

    • управління золотовалютними резервами;

    • регулювання імпорту та експорту капіталу

    • емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними

Встановлення розмірів обов’язкових резервів для комерційних банків передбачає збереження певної частини коштів комерційних банків (їхніх активів) у вигляді резервів на спеціальному рахунку в центральному банку країни.

Мета цього заходу - захист інтересів кредиторів і вкладників (їхнє страхування), боротьба з інфляцією, контроль ціни національної грошової одиниці (шляхом штучного обмеження обсягів грошової маси).

За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

Світова практика свідчить про те, що цей важіль монетарної політики використовується лише в окремих випадках.

Часті зміни норм резервування ускладнюють вплив на грошовий ринок.

Зазначений інструмент більше придатний для вирішення не оперативних, а переважно довготермінових завдань грошово-кредитної політики.

Диференційовані ставки обов’язкових мінімальних резервів встановлено у вигляді процентів від сум залучених коштів залежно від джерел їх формування за такими нормативами у % з 05.01.09:

  • строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб у національній валюті – 0, в іноземній валюті – 4;

  • кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках – 0, в іноземній валюті – 7.

Для порівняння у 2000 році з 20 квітня норма обов’язкових резервів становила 15%.

До 2000 р.:

  • кошти державних і позабюджетних фондів, включно з переданими на баланс банків за окремими фінансовими угодами - 60;

  • кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій - 40;

  • кошти на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб - 25;

  • вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців - 20.


6. Валютна політика

Об’єктом валютного регулювання є відповідна корекція курсу національної грошової одиниці.

Суб’єктами валютного регулювання в Україні є Кабінет Міністрів і Національний банк України.

Кабінет Міністрів України:

  • визначає ліміт зовнішнього державного боргу

  • бере участь у розробленні платіжного балансу

  • забезпечує формування і є розпорядником Державного валютного фонду.

До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання належать:

  • видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

  • видача та відкликання ліцензій на здійснення операцій з валютними цінностями;

  • здійснення контролю за діяльністю банків, які отримали таку ліцензію;

  • встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків, що купують та продають іноземну валюту.

Відповідно до Указу Президента України „Про вдосконалення валютного регулювання” з 1 жовтня 1994 р. офіційний курс національної грошової одиниці почали визначати на підставі торгів Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ).

Нині курсова політика базується на застосуванні плаваючого валютного курсу.

Регулювання валютного курсу може мати на меті девальвацію або ревальвацію національної грошової одиниці.

Девальвація та ревальвація досягаються застосуванням механізмів дисконтної та девізної валютної політики.

Сутність дисконтної валютної політики полягає у зниженні або підвищенні Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту на позичковий капітал.

НБУ здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу гривні до іноземних валют через купівлю та продаж іноземної валюти на фінансових ринках (валютну інтервенцію).

Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок використання золотовалютних резервів НБУ (банківське золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, іноземна валюта або кошти на рахунках за кордоном, цінні папери, що оплачуються в іноземній валюті).

Адміністративним засобом механізму формування обмінних курсів є запровадження валютних обмежень, тобто системи правил, які регламентують права фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти, а також здійснення інших валютних операцій. Валютні обмеження можуть застосовуватися для здійснення контролю за рухом капіталу, блокування валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристські подорожі і т.д.


ТЕМА 15

Господарський комплекс національної економіки і його структура

  1. Основи формування господарського комплексу

  2. Промисловий комплекс

  3. Агропромисловий комплекс

  4. Будівельний комплекс

  5. Транспорт і зв'язок


^ 1. Основи формування та структура господарського комплексу національної економіки:

До основних факторів формування господарського комплексу національної економіки відносять:

  • економіко-географічне положення;

  • природно-ресурсний потенціал;

  • трудоресурсний потенціал;

  • історія розвитку і рівень господарського освоєння території.

Господарський комплекс України виник на основі соціально-економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів.

Для нього є характерним:

  • наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

  • наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

  • активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці;

  • паритетність промислового і агропромислового виробництв в більшості областях;

  • надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

  • екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

  • недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

  • недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

  • застарілість технологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;

  • низька забезпеченість паливно-енергетичними, лісовими, водними ресурсами;

  • недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів), зокрема в будівництві.

Основними чинниками утворення комплексів і їх територіальної організації є локальні природні ресурси.


Визначають такі основні підходи до виділення міжгалузевих комплексів.

  1. Цільовий підхід. Міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей господарського комплексу або окремих виробництв, які поєднані спільною метою розвитку.

  2. Технологічний підхід. Передбачає групування галузей, які пов'язані між собою послідовністю переробки і використання загального матеріалу та однаковим призначенням продукції.

  3. Відтворювальний підхід. Є визначальним у виділенні міжгалузевих комплексів на регіональному рівні. Він поєднує цільову спрямованість і технологічну послідовність переробки сировинних матеріалів. Характерним для нього є відтворювальна цілісність міжгалузевих комплексів на всіх стадіях та об'єднання підприємств і організацій виробничої та невиробничої сфер господарства.


^ 2. Промисловий комплекс

Промисловість України — основна і провідна галузь суспільного виробництва, що забезпечує потреби народного господарства країни у паливі, енергії, сировині, матеріалах, забезпечує постійне технічне переозброєння всіх сфер і галузей економіки, а також задовольняє різноманітні потреби населення. У промисловості створюється майже половина національного доходу країни, що зумовлює її вирішальний вплив на процес розширеного відтворення. На основі промисловості за відносно короткий період у минулому (10—15 років) була проведена індустріалізація; пізніше нарощувався виробничий потенціал галузей як самої промисловості, так і народного господарства в цілому. Її інтенсивний розвиток став необхідною умовою підвищення рівня розвитку всіх продуктивних сил України.

Промисловість України характеризується складною, розгалуженою структурою:

  • паливно-енергетичний;

  • металургійний;

  • машинобудування;

  • хімічний;

  • лісопромисловий.

Таблиця 8

Структура промисловості України

^ Розподіл продукції

промисловості по галузях (%)

1992

1994

1996

1998

2000

2002

2004

2006

Уся промисловість

у тому числі: Базові галузі (усього)

з них:

електроенергетика

паливна промисловість

металургійний комплекс

Інші галузі:

хімічна і нафтохімічна

машинобудування

лісова, деревообробна і целюлозно-паперова

будівельних матеріалів

легка промисловість

харчова промисловість

100

43,4


6,4

14,3 22,7


6,7

18,6


2,2

3,6

6,7

15,9

100

42,6


11,5 11,2 19,9


6,9

17,0


2,4

4,0

4,4

17,1

100

46,3


12,6 12,1 21,6


7,3

15,0


2,2

3,3

2,1

19,9

100

49,3


14,7 11,5 23,1


6,8

15,5


2,0

3,5

1,5

15,0

100

49,7


12,2

10,1

27,4


6,6

13,4


2,0

3,6

1,6

17,4

100

45,9


14,0 11,1 20,8


6,5

12,1


2,0

3,7

1,6

17,9

100

52,7


17,1 14,6 21,0


6,7

14,5


2,1

4,8

1,5

17,7

100

56,4


18,3 16,2 21,9


6,4

12,5


2,3

5,9

1,1

15,5


^ Найбільш розвиненими в країні є види економічної діяльності, які належать до первинного та вторинного секторів економіки. В галузевій структурі України переважають виробництва з видобутку та первинної переробки сировини, а питома вага машинобудування має тенденцію до зниження.

Подібна галузева структура свідчить про загальну невисоку ефективність вітчизняної економіки через те, що:

  • галузям з видобутку та первинної переробки сировини притаманний відносно низький рівень валової доданої вартості на одиницю витрат;

  • це зумовлює високу енергоємність кінцевої продукції, що в умовах значної залежності нашої країни від імпорту енергоносіїв становить загрозу її економічній безпеці.

^ Таблиця 9

Обсяги і структура інвестицій в основний капітал у галузях економіки України (у порівняних цінах)

Галузь

1990 р.

^ Частка в обсязі

2002 р.

Частка в

обсязі

Структурні зрушення %

Досягнутий рівень обсягу

Зменшення

млн. грн.

%

млн. грн.

%




%

Рази

Електроенергетика

1593

2,9

1412

7,7

4,8

88,6

1,1

Паливна промисловість

4265

7,7

1832

10,0

2,3

43,0

2,3

Металургія

1887

3,4

1010

5,5

2,1

53,5

1,9

Машинобудування

5592

10,1

505

2,8

-7,3

9,0

11,1

Хімічна і нафтохімічна промисловість

1070

1,9

394

2,1

0,2

36,8

2,7

Харчова промисловість

1991

3,6

1523

8,3

4,7

76,5

2,7

Легка промисловість

909

1,6

72

0,4

-1,2

7,9

12,6

Інші галузі промисловості

1781

3,2

711

3,9

0,7

39,9

2,5

^ Разом по промисловості

19088

34,5

7460

40,6

6,2

39,1

2,6

Сільське господарство, мисливство

11799

21,3

915

5,0

-16,3

7,8

12,9

Будівництво

1926

3,5

901

4,9

1,4

46,8

2,1

Інша виробнича сфера

66

0,1

55

0,3

0,2

83,3

1,2

Торгівля, громадське харчування, заготівлі

1544

2,8

1217

6,6

3,8

78,8

1,3

Транспорт і зв’язок

5344

9,7

3458

18,8

9,2

64,7

1,5

Інші послуги невиробничої сфери

15601

28,2

4348

32,7

-4,5

27,9

3,6

^ Разом по економіці

55368

100,0

18353

100,0

0,0

33,1

3,0


Зміна структури економіки нашої держави потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте дані таблиці свідчать, що по всіх галузях економіки спостерігається абсолютне зменшення обсягу інвестицій, спрямованих в техніко-технологічне оновлення виробництва. Найбільше скорочення інвестицій в основний капітал відбулося в галузях машинобудування (11,1 раза), легкої промисловості (12,6 раза) і сільського господарства (12,9 раза), а в цілому в економіці — втричі.

Особливо небезпечними для майбутнього економіки України є негативні тенденції в машинобудуванні, яке має визначальний вплив на довгострокове економічне зростання і можливості формування сучасної структури економіки в цілому.

Про неефективність виробничого потенціалу нашої країни свідчить і характеристика технологічної бази її розвитку. Для цього використаємо аналіз технологічних укладів національної економіки.

На сьогодні в Україні можна виділити такі галузі промисловості для представлення технологічних укладів:

  • третій технологічний уклад — теплові електростанції, паливна промисловість, вугільна промисловість, чорна металургія, промисловість металевих конструкцій, промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфоро-фаянсова промисловості – 58%;

  • четвертий технологічний уклад — кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловості, машинобудування (без електротехнічної промисловості), автомобільна промисловість, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, будівельно-шляхове і комунальне машинобудування, машинобудування для легкої і харчової промисловості (без побутових приладів), виробництво сантехнічного та газового устаткування, суднобудівна промисловість, ремонт машин і устаткування, деревообробна та целюлозно-паперова, легка промисловість, харчова, борошномельно-круп’яна і комбікормова промисловості - 38%;

  • п’ятий технологічний уклад — електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна та космічна промисловість, хіміко-фармацевтична та поліграфічна;

  • шостий технологічний уклад — мікробіологічна промисловість, виробництво медичної техніки.

Найбільш передові технологічні уклади — п’ятий та шостий — у структурі національної економіки України займають відповідно 5% та 1%.

Без належного переорієнтування економіки на розвиток високих технологій у виробництві існує значна загроза для країни опинитися на периферії світового розвитку серед країн, які характеризує глибока стагнація.


^ Паливно-енергетичний комплекс - це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі:

  • паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева)

  • електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працюють на нетрадиційних джерелах енергії.

В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ - 25%.

Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить близько 20%. Решта газу імпортується з Росії.

Торфова промисловість, розміщена в основному на Поліссі, однак через невеликі його запаси повністю забезпечити потреби в ньому неможливо. Враховуючи радіоактивну забрудненість багатьох торф'яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

Сучасна електроенергетика є високомеханізованою, автоматизованою галуззю промисловості.

У вартості електроенергії міститься висока частка матеріальних затрат і незначна частка живої праці.

В Україні експлуатують три типи електростанцій: теплові, гідравлічні та атомні, а також ті, які використовують енергію вітру та сонця.

^ Металургійний комплекс України представлений підприємствами чорної та кольорової металургії.

Чорній металургії належить одне з провідних місць в сучасній економіці України. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» „Криворіжсталь».

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родовищ сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті та інші.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами - сировинним та енергетичним.

Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів).

Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщують у місцях дешевої електроенергії, як правило поблизу потужних електростанцій.

Головними напрямками розвитку гірничо-металургійного комплексу України є підвищення технічного рівня з метою задоволення потреб вітчизняних споживачів і підвищення ефективності експортного потенціалу.

Загалом машинобудування розміщене досить рівномірно по території України.

На цьому фоні особливо виділяються вісім великих машинобудівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ.

Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють такі чинники:

  • сировинний фактор (Донецький та Придніпровський економічні райони);

  • споживчий чинник (нафто-, газовидобувна промисловості - Східний, Карпатський регіони; транспортне машинобудування);

  • фактор трудових ресурсів та наукоємності (точне машинобудування, літакобудування).

На основі технологічних процесів, матеріаломісткості та місця і ролі у виробничому комплексі галузі машинобудування поділяються на:

  • важке;

  • загальне;

  • середнє;

  • виробництво точних механізмів;

  • виробництво приладів та інструментів;

  • виробництво металевих виробів та заготовок;

  • ремонт машин і устаткування.

Виведення з кризи машинобудівного комплексу України потребує відповідної програми, яка повинна охоплювати такі заходи:

  • визнання пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на базі новітніх європейських, світових і національних технологій та розбудови його на засадах технологічної й економічної самодостатності;

  • вдосконалення галузевої структури машинобудування, розширення асортименту його продукції за рахунок розвитку виробництв соціального комплексу (виробництва товарів народного споживання) на рівні сучасних вимог якості та конкурентоспроможності;

• розроблення і впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування, яка б забезпечувала зростання темпів випуску наукомісткої продукції високого рівня; освоєння нових конкурентоспроможних зразків техніки, підвищення якості й ефективності виробництва з орієнтацією на потреби внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу; розвиток ракетно-космічної, літакобудівної, суднобудівної галузей; формування інформаційних і телекомунікаційних систем тощо.


^ Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв'язку з тим, що на нього впливають такі чинники:

  • екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

  • невисока трудомісткість. Її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

  • споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті.

Провідною підгалуззю хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив - азотних фосфорних, калійних.

^ Лісопромисловий комплекс (ЛПК) об'єднує підприємства, пов'язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини.

Основний продукт лісу - деревина, яку використовують переважно для:

  • виробництва засобів виробництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо)

  • предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україна постачає переважно з північних і східних районів Росії.


Відносно висока питома вага спеціалістів з вищою і середньою освітою, що зайняті у промисловості, свідчить про достатнє інтелектуальне забезпечення промислового потенціалу. Разом із тим в останні роки виникла тенденція зниження кількості спеціалістів, що виконують науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи. Це свідчить про розвиток процесу «відпливу інтелекту» зі сфери промислового виробництва в торгівлю та інші невиробничі сфери.

Одним із стримуючих чинників збільшення обсягів виробництва і підвищення якості промислової продукції є дуже високий ступінь зношеності основних засобів у цій галузі, що призводить до погіршення показників використання матеріально-технічних, енергетичних та інших ресурсів, а також до того, що значна кількість підприємств працює не на повну потужність або взагалі припинила свою діяльність.

За останні роки Україна перетворилася значною мірою з країни-постачальника в країну, яка ввозить паливо. Власного видобутку природного газу в Україні не вистачає для повного задоволення потреб економіки та населення. Для великих споживачів природний газ надходить з інших країн, в основному з Росії.

Зазначені вище причини зумовили зниження ефективності виробництва та призвели до критичного стану виробничого потенціалу країни. У цілому в народному господарстві кожне друге підприємство зменшило обсяги продукції більш як наполовину, а понад три чверті промислових підприємств скоротили загальні обсяги виробництва. Результативні показники, що характеризують ефективність виробництва й ефективність використання виробничого потенціалу, також непереконливі. Аналіз соціально-економічної ситуації в економіці України та прийнятих Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів документів, які визначають економічну політику держави і конкретні заходи з її реалізації, дає змогу визначити основні причини щодо цього.

Однією з таких основних причин при здобутті економічної незалежності Україною став розрив господарських зв’язків, що склалися сторіччями між колишніми республіками СРСР, встановлення митних бар’єрів, натуралізація обміну. З цієї причини на багатьох виробництвах практично був припинений випуск продукції, оскільки тільки 20 % промислових підприємств України мають замкнений цикл виробництва. А якщо врахувати, що серед них значна частина тих, які отримували сировину і матеріали з колишніх республік СРСР, то і вони не можуть існувати ізольовано від зовнішньоторговельних відносин. Підраховано, що через незабезпеченість підприємств сировинними і матеріально-технічними ресурсами частка падіння обсягу продовольчих товарів становила близько 50 %, а непродовольчих — не менш як 75 %.

Друга серйозна причина полягає в тому, що процес реформування економіки, її матеріально-технічної бази здійснювався в цей період практично без чіткого формулювання цілей, завдань і кінцевих результатів. Процес реформування виробничих відносин здійснювався без урахування оцінки можливостей промислового потенціалу, особливо — наявності природних ресурсів, перспектив створення ринкових відносин в умовах розбалансованості економіки, обвального дефіциту в усіх його формах і проявах. Жодна країна світу з одноукладною економікою не змогла успішно вирішити зазначені завдання примусовим шляхом. Україна теж.

Третя причина — квапливість і шаблонність практичних заходів з реформування економіки без урахування специфічних умов і національних особливостей України, застосування з цією метою «шокової терапії», яка в багатьох країнах виявилася негативною. Таку саму роль вона зіграла і в Україні.

Четверта причина полягає в тому, що реформування економіки стосувалося в основному сфери обігу, унаслідок чого була занедбана сфера виробництва. Проведена при цьому лібералізація цін в умовах залежності від інших країн (особливо — Росії з паливно-енергетичних та інших ресурсів) за обвальної дестабілізації господарських зв’язків мала негативні наслідки. У стані глибокої кризи опинився виробничий потенціал.

^ 3. Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплекс (АПК) - другий після індустріального виробництва структурний підрозділ господарства України.

На галузі, що входять в АПК (включаючи забезпечення його засобами виробництва), припадає майже 40% валового суспільного продукту, майже 25% основних виробничих фондів і чисельності зайнятих працівників.

В АПК входять підприємства і організації, пов'язані з випуском і переробкою сільськогосподарської продукції, її зберіганням, перевезенням і реалізацією, випуском основних виробничих фондів і ремонтом машин та устаткування, проведенням дослідницької роботи і втіленням результатів у практику землеробства і тваринництва тощо.

Всі галузі, що входять до складу АПК, об'єднують в чотири групи:

  1. ^ Фондоутворюючі галузі - сільськогосподарське машинобудування і будівництво; виробництво обладнання і машин для переробних галузей АПК, торгівлі, громадського харчування; хімія мінеральних добрив; комбікормова промисловість тощо.

  2. ^ Сільське господарство - основна частина комплексу, складена з рослинництва і тваринництва.

  3. Переробні галузі - харчова, частково легка промисловість, підприємства зі зберігання і реалізації готової продукції АПК.

  4. ^ Виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок, енерго-, тепло-, водозабезпечення) та система спеціальних навчальних і наукових закладів.

Агропромислові умови України сприятливі для вирощування більшості сільськогосподарських культур помірного поясу і розвитку продуктивного тваринництва.

Сільське господарство складається з двох основних галузей – рослинництва (45% від всієї продукції с/г) і тваринництва (55%).

Частини АПК, які переробляють певну продукцію рослинництва чи тваринництва, називають галузевими АПК. Найважливішими серед них:

  • на базі рослинництва - зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодо-овочеконсервний, льонопромисловий та інші;

  • на базі тваринництва - молочнопромисловий, м'ясопромисловий, птахйпромисловий тощо.

Розвиток тваринництва залежить від рослинництва, насамперед від кормовиробництва. Сучасне кормовиробництво складається з вирощування кормових і зернофуражних культур, а також використання відходів і побічної продукції зернових, технічних та інших культур.


^ 4. Будівельний комплекс

Будівельний комплекс - це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво.

До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва:

  • будівництво

  • промисловість будівельних матеріалів

  • виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Промисловість будівельних матеріалів. Її розміщення обумовлюється одночасним тяжінням виробництва і до сировини, і до споживача.

З цієї точки зору можна розрізняти:

  • галузі переважно сировинної орієнтації - перш за все це первинна обробка природних будівельних матеріалів (граніту, мармуру, бутового каменю та ін.), а також виробництво цементу, цегли, азбоцементних і шиферних виробів, вогнетривких матеріалів, скла, керамічних труб, гіпсу, вапна та ін.;

  • галузі з орієнтацією переважно на споживача - виробництво бетону, залізобетонних виробів і конструкцій, м'якої покрівлі, санітарно-технічних виробів та ін.

Видобуток будівельних матеріалів, їх транспортування, виробництво будівельних металів і, нарешті, саме будівництво є джерелом забруднення повітря (наприклад, пил і гази при виробництві цементу) і порушення рельєфу землі (відкриті розробки), тому у великих центрах їх зосередження є потреба у проведенні системи заходів з охорони навколишнього середовища.

Промисловість будівельних матеріалів характеризується:

  • дуже низьким рівнем механізації та автоматизації технологічних процесів;

  • невеликим асортиментом продукції;

  • низькою її якістю.

Тому підприємства галузі потребують модернізації і реконструкції, розширення випуску нових будівельних матеріалів тощо.


^ 5. Транспорт і зв'язок

Транспорт є важливою сферою інфраструктурного забезпечення населення та народного господарства України, складовою частиною її комунікаційної інфраструктури поряд із зв'язком та електропередачею.

За транспортно-географічним положенням Україна знаходиться в надзвичайно вигідних умовах, переваги яких до останнього часу практично не використовувалися.

За об'єктами переміщення виділяють:

  • пасажирський

  • вантажний.

За середовищем переміщення виділяють:

  • сухопутний:

      • залізничний

      • автомобільний

      • трубопровідний

  • водний:

      • річковий

      • морський

  • повітряний - авіаційний.

Таблиця 1

Структура перевезень за об’єктами у 2009 році




Структура перевезення вантажів (%)

Структура перевезення пасажирів (%)

Залізничний

36,66

5,86

Автомобільний

54,9

93,97

Трубопровідний

7,94

-

Морський

0,24

0,09

Річковий

0,26

0,02

Авіаційний

0,01

0,07

Залізничний транспорт. Важливою проблемою для України в плані її інтеграції в європейську єдину залізничну систему є приведення ширини української колії (1524 мм) до європейського зразку (1435 мм), як в Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та ін. Необхідно також ввійти в європейську програму будування швидкісних магістралей (швидкість 200-300 км/год).

Автомобільний транспорт. Протяжність автошляхів біля 170 тис. км (155 тис. км доріг має тверде покриття), якість їх за європейським стандартами - незадовільна.

Морський транспорт широко використовується для внутрішніх і, особливо, міжнародних перевезень. Характеризується високою ефективністю перевезень порівняно з іншими видами транспорту; виконує більше половини всіх зовнішньоторговельних зв'язків країни.

Річковий транспорт здійснює перевезення вантажів переважно внутрішніми водними (природними і штучними) шляхами.

Трубопровідний транспорт поділяється на магістральний (загального користування) і технологічний. В Україні функціонує велика кількість магістральних газопроводів.

Повітряний транспорт. За об'ємом відправок пасажирів знаходиться на останньому місці (не беручи до уваги трубопровідний транспорт) - 5 млн. пасажирів, або 0,07%. За об'ємом відправлень вантажів також утримує останнє місце - 85 тис. тон, або 0,004%.

Зв'язок - галузь народного господарства, яка забезпечує передачу та прийом інформації поштовим, телеграфним, радіо-, телефонним та іншим способами. Обслуговує всі галузі народного господарства, служить для задоволення побутових і культурних потреб населення.

Зараз в Україні завершується перший етап виконання програми створення єдиної національної системи зв'язку яка передбачає модернізацію «верхнього» рівня зв'язку в 23 обласних центрах, встановлення сучасних цифрових АТС, створення волоконно-оптичної лінії зв'язку Північ - Південь, Схід - Захід.


  1   2   3   4




Похожие:

5. Монетарна політика держави icon«Монетарна політика держави»
В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні І доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад...
5. Монетарна політика держави iconРегіональна екон політика держави
Регінальна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів І...
5. Монетарна політика держави iconРегіональна економічна політика держави
Регінальна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів І...
5. Монетарна політика держави iconРегіональна економічна політика держави
Регінальна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів І...
5. Монетарна політика держави iconМонетарна політика Зміст
Грошова маса — це сукупність готівкових та безготівкових грошей, які забезпечують оборотність товарів та послуг в економіці
5. Монетарна політика держави iconФіскальна політика держави. (Бюджетно-податкова політика)
Але для такого узгодження необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом
5. Монетарна політика держави iconФіскальна політика держави
До основних функцій держави відносять політичну, соціальну, економічну та міжнародну функції
5. Монетарна політика держави iconФіскальна політика держави
До основних функцій держави відносять політичну, соціальну, економічну та міжнародну функції
5. Монетарна політика держави iconФіскальна політика української держави
Фіскальна політика – це використання державних податків І урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги
5. Монетарна політика держави iconФіскальна політика української держави
Фіскальна політика – це використання державних податків І урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы