Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування icon

Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування



НазваниеМіністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування
Дата конвертации23.09.2012
Размер209.82 Kb.
ТипРеферат

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства і природокористування


Кафедра фінансів та економіки природокористування


Реферат

на тему:

Методи керування ресурсами комерційних банків на макрорівні”


Виконав

студент IIІ курсу ФЕіП

групи Ф-1

Остапчук О.М.

Перевірила:

Ч


Рівне 2010

ПЛАН


ВСТУП .................................................................................................................3

1. Ресурси комерційного банку, їх склад та структура....................................... 4

2. Власний капітал комерційного банку та його формування..............................7

3. Залучений капітал комерційного банку та його характеристика....................11

4. Управління ресурсами комерційного банку...................................................18


ВИСНОВКИ........................................................................................................21

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .....................................................23

ВСТУП

Фахівці з менеджменту відносять керування сучасним банком до однієї із самих складних і інтелектуальних сфер людської діяльності. Це твердження подвійно вірне для нинішніх українських умов. Наші банкіри поставлені в надзвичайні обставини: банки об'єктивно знаходяться в центрі безлічі суперечливих, кризових і важкопрогнозованих процесів, що йдуть в економіці, політиці і соціальній сфері. У той же час стрімкий розвиток українських банків випереджає можливості їхніх працівників і керівників ґрунтовно опанувати всім арсеналом методів, прийомів, знань, що сторіччями накопичуються в країнах Заходу. Тому приходиться вчитися "на ходу".

Втім, в цих обставинах є і свої плюси. Сьогодні банкірами стають і утримуються в цій якості тільки дійсно талановиті люди, що вміють схоплювати знання, як говориться, на льоту. Безсумнівно, така природна фільтрація гостро необхідна нашій банківській системі.

Разом з тим, як і будь-який організм, що швидко розвивається, сучасний український банк піддається "хворобам росту". Найбільш серйозна з них - нерівномірність розвитку: у першу чергу розвиваються ті органи, системи і напрямки, що дають швидку економічну віддачу, такі, наприклад, як реклама, ризикові фінансові операції, розширення переліку надаваних послуг, пошук нових ринків. І істотно уступають, а часом і відсутні в роботі банків такі види діяльності, як системний аналіз, діагностика, прогнозування зовнішнього і внутрішнього середовища банку, розробка гнучких стратегій, створення адаптивних структур, залучення персоналу в процес керування - усі те, що відноситься до сфери сучасного менеджменту.
Причини недооцінки цих найважливіших напрямків роботи зрозумілі. Головна з них - м'яко говорячи, недостатньо висока управлінська культура в нашому суспільстві в цілому, а часом просто неграмотність, відсутність елементарних уявлень про сучасний менеджмент.


^ 1. Ресурси комерційного банку, їх склад та структура


Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов’язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов’язань (іпотечних облігацій).

На рис. 1 подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.




Рис. 1. Класифікація ресурсів комерційного банку.


Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

  • залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

  • недепозитного залучення коштів: одержання позичок на між­бан­ків­сь­кому ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.


^ 2. Власний капітал комерційного банку та його формування

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку.

У порівнянні з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі, приблизно 8 - 10%, тоді як у промислових підприємствах 40 - 60%, до того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це - забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує перш за все для страхування інтересів вкладників і меншою мірою - для фінансового забезпечення своєї оперативної діяль­ності. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях, до яких відносяться:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед, як уже зазначалося, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності.

2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для власного капіталу банку. Ця функція відчутна на перших кроках діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається діяльність (фінансується придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів тощо).

3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Джерелами формування капіталу банку можуть бути:

1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких фак­то­рів:

  • рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);

  • специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

  • характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризико­ва­них операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно з ними капітал банку поділяють на основний (капітал І рівня) та додатковий (капітал II рівня).

Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.


^ 3. Залучений капітал комерційного банку та його характеристика


Переважна частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залученого капіталу, а не власного. Так, співвідношення між власними і залученими коштами складає 1:20.

Залучений капітал (кошти) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:

  • кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;

  • кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань банку (облігацій та векселів);

  • кошти, отримані від інших комерційних банків;

  • позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте, практично усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути буд-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників та за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

  • депозити суб’єктів господарської діяльності;

  • депозити фізичних осіб;

  • депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

  • депозити до запитання;

  • строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків.

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсомістких клієнтів.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

  • чітко встановлений строк зберігання;

  • оформляються депозитною угодою;

  • не використовуються для здійснення поточних платежів;

  • при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим триваліший термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

  • спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

  • спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);

  • термін обертання (строкові і до запитання);

  • умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час дострокове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку - втрату частини ресурсів.

Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Ощадні вклади можуть не мати чітко встановленого строку зберігання. Отже, ощадні вклади передбачають тривале осідання на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується банками для розширення активних операцій.

До залученого капіталу комерційного банку належать також кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань (облігацій та векселів). Облігація - це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів. Власники облігацій фактично надають банку довгострокову позику, за що отримують фіксований прибуток по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість даної облігації. В Україні банківські облігації не дістали належного розвитку. До причин, що призвели до такого становища відносяться: незабезпеченість облігацій, нездатність комерційних банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, з якими постійно стикаються комерційні банки, а також нерозвинений вторинний ринок цінних паперів.

Банківський вексель має депозитну форму і цим нагадує сертифікат. Проте, на відміну від останнього, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передати його третій особі шляхом індосамента. Для придбання банківського векселя покупець перераховує кошти на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк векселя на ім’я покупця із зазначенням дати зарахування грошей. Погашення банківського векселя відбувається шляхом його викупу після закінчення строку обертання або ж дострокового викупу векселя. У банківському векселі вказується розмір прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продається вексель за номіналом, а викуповується банком за ціною продажу.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є позики, одержані у інших комерційних банків. Міжбанківський кредит - це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності. Кредитними ресурсами торгують комерційні банки у яких в окремі періоди часу є надлишок ресурсів. Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для:

  • розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;

  • отримання прибутку на купівлі-продажу ресурсів;

  • регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обо­в’язкового резерву­вання;

  • встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Кредитні відносини між комерційними банками здійснюються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, в яких обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обов’язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комерційним банком у минулому, якість банківського менеджменту. З впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення цих цінних паперів.

Терміни міжбанківських депозитів можуть бути різними від одного дня до шести місяців. Досить активно використовуються міжбанківські депозити (овернайт) на термін не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банка, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності. Сплата процентів за депозитом овернайт здійснюється одночасно з його поверненням.

Якщо комерційний банк залучив депозитні ресурси на міжбанківському ринку і не може їх повернути у встановлений термін, то він купує грошові кошти у іншого банку та розраховується зі своїм попереднім банком-кредитором. При порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту звичайно засто­совуються штрафні санкції.

Процентна ставка за міжбанківськими депозитами пов’язана з обліковою ставкою НБУ і, як правило, є нижчою ніж за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності. Разом з тим, банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках у порівнянні з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки комерційні банки є більш надійними партнерами. Комерційні банки на купівлі-продажу ресурсів на міжбанківському ринку можуть отримувати суттєві доходи.

Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується певним розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та продавати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.

Комерційні банки позичають кошти у Національного банку України шляхом одержання кредитів через:

  • закриті кредитні аукціони;

  • ломбардний кредит (кредитування під забезпечення державних цінних паперів);

  • операції РЕПО. Це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною;

  • рефінансування у формі переобліку векселів та перезастави векселів.

Економічна сутність кредитів НБУ полягає у тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.


^ 4. Управління ресурсами комерційного банку

Управління банківськими ресурсами - це діяльність, пов'язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.

Існує два рівні управління ресурсами комерційного банку:

  • державний рівень (управління здійснюється через НБУ з вико­рис­танням різних фінансових інструментів);

  • рівень комерційного банку.

До інструментів, які застосовуються НБУ, відносяться:

1. Надання кредитів Національним банком України комерційним бан­кам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має процентна політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на міжбан-ківський кредит.

2. Операції на відкритому ринку - операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.

3. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:

• мінімальний розмір статутного фонду;

• співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);

• обов'язкові резерви - частина ресурсів, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливості кредитування і депозитної емісії;

• показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;

• інші показники.

Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах погодження їх з податковою політикою та чинним законодавством. Вилучення ресурсів Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.

В процесі управління ресурсами комерційний банк повинен вирішувати такі завдання:

1. Виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених еконо­мічних нормативів.

2. Не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, крім тієї її частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів.

3. Підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів збільшує ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку. Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу веде до втрати певною групою акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів та ринкової вартості акцій.

4. Забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення якомога «дешевших» ресурсів.

5. Забезпечувати взаємозв’язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик за їх строками та сумами.

6. Особливу увагу в процесі організації депозитних операцій приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.

7. Постійно намагатись, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) коштів на депозитних рахунках були мінімальними (резерв вільних банківських ресурсів визначається як різниця між залишками коштів на поточних та інших депозитних рахунках і величиною позичкової заборгованості).

8. Здійснювати заходи щодо розвитку банківських послуг і підвищенню якості та культури обслуговування клієнтів, що буде сприяти залученню вільних грошових коштів.

При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух процентних ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.

У процесі планування використовуються:

• макроекономічний аналіз;

• інформація від клієнтів.

При управлінні залученими ресурсами комерційні банки використовують такі показники:


1. Середній строк середній залишок коштів за квартал х кількість днів у періоді

зберігання вкладів = ------------------------------------------------------------------------------------- ;

оборот за видатками

залишок коштів на кінець періоду - залишок коштів на початок періоду

2. Осідання вкладів = ----------------------------------------------------------------------------------------------- ;

оборот за приходом

оборот за видатками

3. Оборотність вкладів = ----------------------------------------------------------------------------- .

середньоквартальний залишок коштів



ВИСНОВКИ:


Управління фінансовими ресурсами комерційних банків можна умовно підрозділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовуються як економічні, так і організаційні методи.

На макрорівні керування фінансовими ресурсами комерційних банків відбувається через різні установи, в основному через Національний банк України з використанням різних інструментів. Надання Національним банком України кредитів комерційним банкам безпосередньо впливає на величину їх пасивів. При цьому важливе значення має процентна політика, що проводиться Національним банком України при міжбанківському кредитуванні. Адже встановлена НБУ офіційна облікова ставка виступає чинником регулювання попиту на міжбанківський кредит. У регулюванні ресурсів важливе місце відводиться показникам ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника. Дотримання вказаних показників вимагає підтримки відповідності між термінами, на які залучаються і розміщуються засоби. При розміщенні ресурсів комерційні банки виходять із ступеня кредитоспроможності клієнтів. При цьому не виключаються можливість розміщення ресурсів серед одного або декількох позичальників, а також випадки неплатежів одним або декількома позичальниками. Уникнути цього дозволяють встановлювані Національним банком України обмеження по видачі кредитів одному позичальникові.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

  1. Адміністративне регулювання: - реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; - встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; - застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; - нагляд за діяльністю банків; - надання рекомендацій щодо діяльності банків.




  1. Індикативне регулювання: - встановлення обов’язкових економічних нормативів; - визначення норм обов’язкових резервів для банків; - встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; - визначення процентної політики; - рефінансування банків; - кореспондентських відносин; - управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; - операції з цінними паперами на відкритому ринку; - імпорту та експорту капіталу.



^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:


  1. Алексєєнко МД. Капітал банку: питання теорії і практики. Монографія. — К.: КНЕУ. — 2002. – 244 с.




  1. Бакун О. Проблеми тa перспективи розвитку банківської системи України // Вісник НБУ. –2005. –№1. –С.45-49.




  1. Васюренко О.В.Банківські операції.–К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002.-263С.




  1. Вожжов А., Клименко О.Капітал комерційних банків як складова ресурсів банківської системи // Банківська справа.– 2003.–№4. – С.83–95.




  1. Вожжов А.П. Формування ресурсів комерційних банків // Фінанси України. – 2003. - №1. – С.116 – 129.




  1. Основи банківської справи / підручник., К., Знання, 1999, - 357




  1. Пшик Б.І. Модель управління активами і пасивами банку // Фінанси України. – 2003. - №5. – С.115-120.





Похожие:

Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconМіністерство освіти І науки україни національний університет водного господарства та природокористування кафедра обліку та аудиту Реферат з курсу «аудит» за темою

Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconМіністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра економіки підприємства Науково-дослідницька робота (реферат)
Кожний науковець повинен прагнути до введення в нау­ковий обіг результатів своїх досліджень
Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconМіністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства та природокористування
Галузева належність проектів технічних новинок, що пропонуються авторами, ролі не відіграє. Цей вид бізнесу пов’язаний з великим...
Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconОнищук О. Л., студент (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне) Фондовіддача основних виробничих фондів підприємства та ефективність виробництва
Онищук О. Л., студент (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне)
Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconГорпишин А. М., студент (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне) Фондовіддача основних виробничих фондів підприємства та ефективність виробництва
Горпишин А. М., студент (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне)
Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconУдк 336. 226. 142. 4 Трембіцька І. В., студентка (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне)
Трембіцька І. В., студентка (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне)
Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconМіністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства та природокористування
При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт І набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем....
Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconМіністерство освіти І науки України одеський національний морський університет
Робота виконана в Одеському національному морському університеті Міністерства освіти І науки України
Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconЖукова О. Ю., студент (Національний університет водного господарства І природокористування, м. Рівне)

Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства І природокористування iconГончарук Н. В., студентка (Національний університет водного господарства та природокористування м. Рівне)

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы