Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин icon

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин



НазваниеТема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин
страница2/3
Дата конвертации23.09.2012
Размер0.64 Mb.
ТипДокументы
1   2   3
^ ТЕМА 14: МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТНИЙ РИНОК

1.Сутність форм і наслідки міжнародного кредити

2. Ринок єврокредитів. Міжнародний фінансовий лізинг.

3. Проблема зовнішньої заборгованості та її реструктуризація.

4. Роль іноземних кредитів в економічному розвитку України.


1. Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу за нац. кордони держави,між суб’єктами міжнародних економічних відносин пов’язаних з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення терміновості та виплати %.

Принципи міжнародного кредиту:

1.Терміновість- кредити надаються на певний строк.

2.Зворотність- повернення грошей власнику.

3.Платність- плата за користування кредиту

4.Забезпеченість- гарантії одержувача кредиту (матеріальні та урядові).

5.Цільовий характер - надається під рішення конкретних економ обґрунтованих задач.

Суб’єктами міжнародного кредиту є: держава,групи держав,фірми,банки,компанії,ТНК,державні установи.

Функції міжнародного кредиту:

1.Перерозподіл матеріальних і фін ресурсів між країнами

2.Прискорення процесу реалізації товарів та розширення меж міжнародної торгівлі.

3.Сприяння нагромадження матеріальних і фін ресурсів з метою їх більш раціонального використання у майбутньому.

4.Сприяння рішенню програм структурної перебудови економіки окремих країн.

5.Зниження платоспроможності країн позичальників і підвищення рівня їх заборгованості кредиторам.

Основні форми міжнародного кредиту:

1.За цільовим призначенням:

- зв’язаний - кредит який має строго цільовий характер який закріплюється в кредитному договорі або угоді:поділяються на комерц кредит та інвест кредит.

-фінансовий-кредит що використ на розсуд позичальника для будь якої мети

- емісія цінних паперів - різновид міжнародного кредиту за якого банки виступають посередниками між позичальниками і безпосередніми кредиторами – інвесторами що розміщують свої кошти в цінні папери.

^ 2.За формами подання :

- товарний

- валютний

3.За суб’єктами надання:

-приватний-приватним фірмам,банкам.

-урядовий-надається держ кредитним установам

-змішаний

-кредит міжнародних установ

4.За характером забезпечення:

-забезпечений-надається в заставу під товарно матеріальні цінності, комерц документи

- бланковий - надається без гарантії застави і комерц документів.

^ 5.За терміном кредитування:

-понадкороткостроковий на термін до 1місяця

-короткостроковий до 1 року або до 16місяців

-середньостроковий 5-7років

-довготроковий більше 5-7 років

Позитивне значення міжнародного кредиту:

1.Створює сприятливі передумови для притоку прямих капіталовкладень до країни боржників

2.Дозволяє країнам позичальникам купувати нові технології та інші передові досягнення науки і техніки.

3.Забезпечує безперебійність міжнародних валютних і розрах операцій.

4.Прискорює процес інтернаціоналізації виробництва і обміну.

Негативні наслідки міжнародного кредиту:

1.Поглиблює диспропорції,які вже є в економ країни.

2.Сприяє нерівномірному розширенню виробництва і поглиблює прірву між галузями куди спрямовується кредит і в галузі куди не спрямовується.

3.Впливає на зростання нагромадження позичок країн імпортерів країни.

4.Створення промис розвинутими країнами вигідного для себе економ, політ ситуації в країнах імпортерах кредиту.

Часто кредитори проводять кредитну дискримінацію чи блокаду країн боржників,коли ті стають на шлях непокори. Серед методів таких дій існують наступні:

- обмеження розміру кредиту

- підвищення %ставки комісійних

- предявлення вимог економ чи політ характеру.


2.На сучасному етапі розвиток міжнародного кредту визначається і проявляється у:

1.Інтетсивному розвитку Єврокредиту- тобто кредитних зобов’язань банку в іноземній валюті,яка виступає як національна валюта

2.В появі синдикованих єврокредитів джерелом яких є ресурси євровалютного ринку.

3.Секюритизація – тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів.

^ Ринок єврокредиту.Використ євровалют як валют позики зумовлена такими перевагами:

-значні розміри

-полегшений розмір

-короткі строки мобілізації

-менша вартість

За єврокредитами застосовується міжнародні % ставки, %ставки євровалюти включає ^ ЛІБОР –це лондонська міжбанківська ставка пропозиції,по короткострокових міжбанківських операціях у євровалютах,а також надбавку до базисної ставки,тобто премії за банківськи послуги.

Банки можуть надавати коротко,середньо і довгострокові кредити у євровалютах. Середньо і довго строк кредити обслуговують відтворення основного капіталу, експорт машин та устаткування і приймають форму роловерних та синдикованих кредитів.

^ Роловерний кредит – % ставка не фіксується на весь строк кредиту а регулярно переглядається кожні 3-6 місяців.

Синдикований кредит – найбільш розповсюджені, їх організовують великі комерц банки які очолюють консорціуми(синдикати) і погоджують з позичальниками умови кредитування.

^ Переваги синдикованих єврокредитів:

-кредитний ризик розподіл між учасниками синдикату.

- незалежність розмірів банків що беруть участь у кредитуванні

- можливість отримання великого кредиту завдяки об’єднанню ресурсів декількох банків

-різниця між ставками за кредитами є значно нижчою

- кредити надаються в будь якій конвертованій валюті

^ Недоліками Єврокредиту є: кредити надаються на коротші терміни порівняно з нац. банківськими кредитуванням.

Отже головні ознаки єврокредиту:

-сума кредиту від 20млн до 2млрд дол.

-строки 10міс- 12 років

-% ставки регулярно переглядаються на основі різних облікових міжнародних ставок.

-надаються різні форми комісійних

-використована валюта дол. США,англ. Фунт стерлінг,Єна,ЄВРО.

- доступ до коштів – швидкій

- право на завчасне погашення – за умови виплати компенсації

- гарантії та страховки – уряди,банки.

^ Міжнародний фін лізинг.

Лізинг – це операція кредитування у формі оренди устаткування,авто,літаків, строком на 3-15 років.

Орендна плата встановл на рівні що перевищує ціну об’єкта оренди,за якою його можна купити на звичайних комерц умовах.

Лізинг вигідний всім учасникам операцій:

1.Фірма виробник отримує негайний платіж готівкою

2.Лізингодавець застрахований від ризику неплатоспроможності ,лізингоотримувачем.

3.Лізингоотримувач не має необхідності фін торгівлю і негайно витрачати валютні кошти

^ Негативні сторони лізингу:

-може стати дорожчим на купівлю устаткування

-лізингодавець не має права затребувати своє майно у винагороду банкрутства лізингоотримувача..

Міжнародний лізинг особливо важливий для країни що розвивається оскільки дозволяє скорочувати відплив валютних коштів.

^ Лізингові операції мають різні види:

-операційний

-фінансовий.

Фін лізинг- поєднує оренду з наступним викупом об’єкта,за залишковою вартістю.


3.Зовн борг – це сума фін зобов’язань країни іноземним кредитором,що підлягає погашенню в обумовленні терміну.

Система врегулюваня зовн боргу охоплює безліч підходів які лишать між двома полосами:

-План Бейкера продовження фін боргу без перегляду й змін умов кредитування.

-План Брейді- необхідність списання більшої частини боргу.

Дієвим інструментом фін політики у русі позичкового капіталу стала реструктуризація зовн борг крани.

^ Варіанти реструктуризації заборгованості:

1.Списання боргу-застосовується у випадках коли позичальники мають кредитні або близькі до них рівні кредитних ризиків.

2.^ Викуп боргу - здійснюється позичальником коли він має достатні золотовалютні резерви або плюсове сальдо платіжного балансу з стійким експортним треном, а борги продаються з дисконтом. Дисконт як правило знижений,частіше всього відбувається частковий викуп боргу,але за умови що при цьому зростає імовірність наступної сплати залишків.

3.^ Секюритизація боргу- це обмін старих боргових зобов’язань на облігації різної порівняльної цінової еквівалентності,які емітуються позичальником спеціально до цієї схеми. Дисконт по нових зобов’язаннях має бути меншим ніж до реструктуризації.

4^ .Своп борг – це обмін на акції корпоративного сектору або на інші ліквідні активи. Цей варіант застосовується з ініціативи кредитора і крім скорочення боргу за ствердженнями прихильників даного варіанту, з’являється можливість залучити необхідні ресурси до реального сектора економіки. При партнерських угодах свопи і секюритизація більш прийняті ніж списання боргу. Реструктуризація заборг приводиться в рамках Лондонського і паризького клубу кредиторів неформальних утворень без чітко визначеного юрид статусу.

^ Лондонський клуб кредиторів почав своє існування в 1975р. Паризький клуб у 1956р., і є об’єднанням представників найбільших країн кредиторів під голосуванням одного з керівників казначейства або іншого фін відомства франції. Налічує 20 держав членів і функціонує як ситуативний форум.

Оскільки Паризький клуб менше заполітизований за Лондонський, сюди звертається більша кількість країн. Цей клуб вимагає від боржників погодження свого економ розвитку з програмами МВФ та світового банку.


4.Еволюція держ зовн боргу Укр:

1. 1992- 1993- залишків боргів після розпаду СРСР,хаотичність та відсутність узгодження політики у сфері зовн позик.

2. 1994-1995- початкове освоєння позик МФО(світовий банк,МВФ,ЄБРР), та нерац їх використання переважно на споживання.

3. 1997- вересень 1998 – залучення комерц кредитів іноземних банків та інших установ,позик МФО та іноземних держав.

4. Вересень 1998 початок 2000р.- загроза настання випадку неплатоспроможності країн та проблема збереження вітчизняної фін системи,як такої.Перші спроби реструктуризації держ боргу.

5.Початок 2000р- 2005р- прагнення реалізувати на практиці довго строк механізми вирішення боргової проблеми.

Складові зовн боргу України:

1.Позики надані МФО 43%.

2.Позики надані іноземними державами 36%

3.За комерц позиками 21%.


Тема 15. Міжнародний ринок цінних паперів.

1. Сутність міжнародного ринку цінних паперів та його структура. Переваги та недоліки портфельних інвестицій.

2. Класифікація цінних паперів. Міжнародний ринок акцій. Міжнародний ринок облігацій. Євро ринок.

3. Діяльність фондових бірж.


1. Сутність міжнародного ринку цінних паперів та його структура. Переваги та недоліки портфельних інвестицій.

Важливим сегментом світового фінансового ринку є міжнародний ринок цінних паперів. Випуск цінних паперів дає можливість: отримати позику на тривалий строк (до декількох десятиліть, наприклад, облігації), тобто вкладання в інструменти позики, безстрокового користування фінансовими ресурсами (акції), тобто вкладання в інструменти власності (титули власності), знизити фінансовий ризик, тобто викладання в інструменти торгівлі фінансовим ризиком (фінансові деривативи).

Ринок довгострокових цінних паперів називають фондовим ринком. Разом з короткостроковими борговими зобов'язаннями грошового ринку (векселя, сертифікати) фондовий ринок утворює ринок цінних паперів.

Таким чином, міжнародний ринок цінних паперів об'єднує частину міжнародного ринку боргових зобов'язань (а саме; міжнародний ринок боргових цінних паперів, який переважно є міжнародним ринком облігацій), міжнародний ринок титулів (прав) власності та міжнародний ринок фінансових деривативів.

До інструментів позики належать облігації, векселі, ощадні сертифікати. До інструментів власності — всі види акцій, депозитарні розписки. Існують також так звані гібридні інструменти, цінні папери, які мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад, привілейовані акції і конвертовані облігації) і похідні інструменти — варанти, опціони. ф'ючерси тощо.

Ринок інструментів позики, мас справу з позичковим капіталом, а ринок інструментів власності — з частками і паями) власності в капіталі фірми.

Банк міжнародних розрахунків розрізняє такі вили емісій цінних паперів на міжнародному ринку:

  • емісія цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;

  • емісія цінних паперів резидентами в іноземній валюті;

  • емісія цінних паперів резидентами в національній валюті, які призначені для продажу іноземним інвесторам.

Міжнародний ринок цінних паперів мас дві структурні складові:

  • іноземний ринок цінних паперів. Це фінансовий ринок держав, на якому укладаються угоди щодо фінансових активів нерезидентів — іноземних цінних паперів;

  • євроринок цінних паперів. Це — ринок на якому випускаються, купуються та продаються цінні папери, виражені в євровалютах. Визначення європаперів наведено в Директиві Комісії ЄС 89/298/СЕС, згідно з яким европапери — це обігові цінні папери, які:

  1. проходять андеррайтинг і розмішуються за посередництвом синдикату, щонайменше два учасники якого зареєстровані в різних країнах:

  2. пропонуються у значних обсягах в одній або більше країнах за винятком країни реєстрації емітента.

  3. можуть бути початково придбані су тому числі й шляхом підписки) лише за посередництва кредитної організації або іншої фінансової інституції.

Рівень розвитку та роль фондового ринку різниться за країнами. Це зумовлено відмінностями у структурі власності на акціонерний капітал та у системі контролю над компаніями. Фондовий ринок найбільш розвинутий у країнах, де існує «аутсайдерська» модель контролю над капіталом (в США, Великій Британії та інших англосаксонських країнах). Для цієї моделі характерні такі риси:

    • капітал акціонерних компаній належить широкій групі індивідуальних та інституціональних власників;

    • існують ефективні механізми захисту прав інвесторів та система розкриття інформації. Якщо менеджмент компанії ущемляє права інвесторів або працює неефективно, то власники реалізують свої цінні папери, і внаслідок великої розпорошеності капіталу компанія може стати об'єктом недружнього поглинання;

    • визначена відособленість менеджменту компанії від акціонерів за рахунок того, що акціонерна власність розпорошена між великою кількістю власників, яким важко координувати свої дії.

Для країн Європи. Японії, країн, що розвиваються, характерна «інсайдерська» модель контролю над капіталом. Ця модель характеризується такими рисами:

  • власність на акції сконцентрована у великих пакетах;

  • поширення перехресного володіння паперами;

  • фондовий ринок менш розвинутий порівняно з «аутсандерською» моделлю. Його обсяг менший за рахунок нижчої капіталізації компаній та меншої кількості паперів, що обертаються на ринку;

  • великі акціонери мають можливість ефективно функціонувати один з одним для контролю над менеджментом компанії;

  • інтереси дрібних акціонерів захищені гірше;

  • недружне поглинання здійснити практично неможливо.

Аутсайдерська модель вважається більш сучасною та гнучкою, яка краще реагує на зміни ринкового середовища.

Основна функція фондового ринку полягає у перерозподілі грошових коштів. В країнах з інсайдерською моделлю роль фондового ринку у перерозподілі вільних грошових коштів відносно менша, ніж при аутсайлерській, оскільки в цих країнах економічні суб'єкти віддають перевагу банківському кредитуванню.

^ Міжнародні портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в іноземні пайові чи боргові цінні папери з метою отримання доходу без права реального контролю над об'єктом інвестування. Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій, на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми, а також облігації й інші види цінних паперів.

^ Головне завдання портфельного інвестування — поліпшення умов інвестування за рахунок надання сукупності цінних паперів (за умов їх вдалої комбінації) таких інвестиційних характеристик, котрих не надає жоден окремо взятий цінний папір.

Тільки у процесі формування портфеля цінних паперів досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Тому портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого забезпечується необхідна інвесторові сталість доходу за умов мінімального ризику.

^ Головним мотивом здійснення міжнародного портфельного інвестування є прагнення вкласти капітал у ту країну та в такі цінні папери, в котрих він приноситиме максимальний прибуток за допустимого рівня ризику. Іноді портфельні інвестиції розглядаються як засіб захисту грошових коштів від інфляції та отримання спекулятивного доходу.

^ Переваги портфельних інвестицій:

  • характеризуються більш високою ліквідністю і можливістю гнучкою оперативного управління порівняно з реальними інвестиціями;

  • підприємства вдаються у випадку, коли інвестиційний клімат у країні не сприяє розвитку реальних інвестицій або коли в окремі періоди часу в них зменшуються внутрішні інвестиційні потреби;

  • використовуються як резерв грошових активів для підтримки технічної платоспроможності підприємства.

Недоліки портфельних інвестицій:

  • забезпечують менший інфляційний захист і нижчий рівень дохідності, ніж реальні інвестиційні об'єкти;

  • дають обмежені можливості реального впливу інвесторів на дохідність окремих фінансових інструментів. У цьому разі можна впливати лише на загальну дохідність інвестиційного портфеля шляхом реінвестування коштів у більш дохідні цінні папери.

Портфельні інвестиції, нарівні з позиками, є найбільш динамічною частиною світових фінансових потоків. І тому, враховуючи масштаби подібних інвестицій, їх вільний, неконтрольований перелив здатний відчутно дестабілізувати фінансову систему майже будь-якого ринку, що формується. Звідси і необхідність різного підходу до регулювання прямих та портфельних інвестицій.


2. Класифікація цінних паперів. Міжнародний ринок акцій. Міжнародний ринок облігацій. Євроринок.

Цінні папери - це ще й інструмент залучення коштів, об'єкт вкладання фінансових ресурсів. ^ Обіг цінних паперів - сфера таких видів діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова і консультаційна.

Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарні та бездокументарні. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорії. Вони поділяються на два великих класи - основні і похідні.

^ Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси).

^ Похідні цінні папери – це бездокументарні форми вираження майнового права (зобов’язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.

Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні) і опціони, які мають вільний обіг.

^ Класифікація цінних паперів - це поділ їх на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації - один із видів цінних паперів. Облігація може бути купонною і безкупонною. Безкупонна облігація може бути виграшною та дисконтною.

Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:

  1. за емітентами (державні, приватні та змішані);

  2. за ступенем захисту (висококласні та низькокласні);

  3. за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);

  4. за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);

  5. за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);

  6. за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).

Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів:

а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких співвласниками майна і коштів емітента;

б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);

в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому, на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).

Отже, основними видами цінних паперів є: акція; облігація; вексель; чек; ощадна книжка на пред'явника; депозитний сертифікат; опціон; ф'ючерс; коносамент.

Акція — це цінний папір без установленого строку, який свідчить про внесення певної пайки в капітал акціонерного товариства дає право її власнику на придбання частини прибутку у формі дивіденду, на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Міжнародний ринок акцій залежно від рівня економічного розвитку країн поділяється на зрілі ринки та ринки, що розвиваються.

^ Зрілі ринки — це ринки акцій розвинутих країн, які характеризуються високою часткою організованої торгівлі через біржі. високим рівнем ринкової капіталізації, розвинутою системою організаційного та правового забезпечення торгівлі акціями. Зрілими ринками акцій вважаються ринки США. Японії, країн ЄС, Канади. Австралії.

Сукупний показник капіталізації зрілих ринків становить 93% загального обсягу світового ринку акцій.

Піл капіталізацією ринку розуміють показник, що відображає ринкову вартість всіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості її акцій на кількість акцій, що перебувають в обігу.

^ Ринки, що розвиваються (ринки, що формуються) — це ринки акцій країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, які характеризуються високими темпами зростання, високим ризиком, низьким рівнем ринкової капіталізації і механізмом правого регулювання. який ще формується.

Міжнародний ринок акцій поділяється на ринок іноземних акцій та ринок євроакцій.

Іноземні акції — це акції, які випущені корпорацією нерезидентом на фондовий ринок іншої країни.

Євроакції— це акції, які розмішуються одночасно на кількох національних фондових ринках міжнародним синдикатом фінансових установ, який продає їх за євровалюти.

Мобілізацію фінансових ресурсів за допомогою євро акцій, як правило, здійснюють ТНК розвинутих країн частка яких у загальному обсязі емісії становить близькі 50%.

Ринок євроакцій характеризується збільшенням обсягів емісії, розширенням складу та кількості учасників, але його масштаби відносно незначні (4-7% сукупного обсяги емісій на євроринках цінних паперів).

Головними чинниками інтернаціоналізації ринку акцій є:

  • інтернаціоналізація корпоративної власності;

  • розширення компаніями-нерезидентами свого володіння акціями шляхом реєстрації своїх акцій на ринках інших країн. Це пов'язано з тим, що реєстрація акцій на іноземному ринку, як правило, передує випуску акцій на цьому ринку з метою одержання додаткового капіталу. Нерезиденти використовують ліквідність іноземних ринків та в такий спосіб збільшують наявні для інвестування кошти і зменшують вартість капіталу для фірми. Розміщення акцій на іноземному ринку полегшує придбання іноземних компаній у майбутньому;

  • іноземними акціями компанія-нерезидент може скористатися для оплати праці місцевих менеджерів, службовців; володіння ними допомагає створити позитивний образ компанії в очах місцевих споживачів та постачальників інвестиційного капіталу;

  • зменшення фінансового ризику шляхом диверсифікації своїх портфелів акцій у різних країнах.

^ Ринок міжнародних облігацій - це облігації, що розміщуються на закордонних ринках і продаються у валюті країни - позикодавця. Міжнародні облігації поділяються на іноземні та єврооблігації (євробонди).

Іноземні облігації - це цінні папери, які випущені й розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні у валюті розміщення позики. Інакше валюта позики для позичальників є іноземною, а для інвесторів національною. Як правило, іноземні облігації випускаються на тривалий термін (20-30 років). їх емісія та розміщення здійснюється андерайтенговими синдикатами, які проводять роботу з потенційними інвесторами і беруть на себе зобов'язання щодо розміщення випуску облігацій. Доступ до ринку міжнародних облігацій ускладнений для позичальників, які не мають достатньо високого кредитного рейтингу.

У випадку, коли позичальником на міжнародному ринку виступає та чи інша країна, її кредитний рейтинг встановлюється міжнародним рейтинговим агентствами на основі рейтингів економічного, політичного ризику та ризику переказу. Відповідно до кредитного рейтингу і рекомендацій андерайтера встановлюють процентні ставки за борговими зобов'язаннями країни-емітента.

Найбільш популярні іноземні облігації загальновживані найменування "янкі", "самурай" в Японії, "бульдог" у Великій Британії, "матадор" в Іспанії; "кенгуру" в Австралії.

Вагомим джерелом залучення фінансових ресурсів державами та корпораціями слугує ринок європозик, тобто випуск облігацій у євровалюті. Європозика характеризується такими особливостями: розміщується одночасно на фінансових ринках ряду країн на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик, які випускаються на одному ринку країни-кредитора; емісія єврооблігацій не підлягає під національні правила регламентації операцій з цінними паперами країни, валюта якої є валютою позики. Основна різниця між двома видами облігацій (іноземними та єврооблігаціями) полягає у тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов'язково котируються на біржі (позабіржовий обіг).

Єврооблігації - це міжнародні цінні папери на пред'явника, пойменовані у валюті, відмінній від тієї за яку вони продаються. Вони випускаються емітентом (позичальники) з метою отримання довготермінових позик на євроринку. На відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринку однієї країни, єврооблігації розміщуються на ринках кількох держав. Валюта єврооблігації для кредиторів є іноземною, за винятком банків США. Єврооблігації, як інструмент боргового зобов’язання, випускаються без забезпечення, але для них необхідна певна гарантія. Гарантування і розміщення єврооблігацій здійснюється звичайно міжнародними андеррайтинговими синдикатами. Строк випуску єврооблігацій здебільшого становить 10-15 років.

Єврооблігації випускають від імені агентів урядів міжнародних фінансових інститутів, ТНБ ТНК, що мають високий кредитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингова оцінка облігацій.

На первинному ринку розрізняють два види випусків облігацій: публічні та приватні. Публічними емісіями управляють банківські синдикати, які представляють єврооблігації широкому колу інвесторів. Ці папери котируються на фондових біржах Лондона, Люксембурга, Цюріха і виходять на вторинний ринок де відбувається пряма торгівля ними через банки, тобто позабіржовий їх обіг в різних фінансових центрах світу. Приватні - це облігації позичальників "найвищого рівня", вони не котируються і не обертаються на вторинному ринку, а пропонуються безпосередньо для невеликої кількості інвесторів. Більшість єврооблігацій емітується саме в доларах США.

На євроринку, відповідно до ринкової кон'юнктури, перебувають в обігу кілька різновидів облігацій. Поряд із звичайними облігаціями, що мають фіксовану процентну ставку у вигляді річних купонів на весь термін позики, використовуються облігації з "плаваючою" процентною ставкою, ставка і дохід на них залежать від зміни ринкового процента. "Плаваюча" ставка за єврооблігаціями базується переважно на ставці ЛІБОР з надбавкою (спредом).

Облігації з нульовим купоном з'явились на євроринку у 1980-ті роки їх власники одержують дохід не щорічно, а лише один раз - викупляючи облігації. Процент за цими облігаціями встановлюється при визначенні емісійного курсу, який, як правило, нижчий номіналу (інколи досягає лише 30-40 %). Водночас погашення облігації здійснюється за номіналом, у зв'язку з чим дохід власника облігації визначається різницею між емісійним курсом і її номіналом. Крім того, інвестори не сплачують податок на дохід від облігацій. Процент за облігацією з індексованим процентом залежить від зміни індексу цін на товари (наприклад, нафту або золото).

Конвертовані облігації набули розповсюдження на євроринку цінних паперів у 1980-х роках. Вони хоч і приносять їх власникові менший процент, ніж, наприклад, "прямі" облігації, зате дають йому право по закінченні терміну обміняти їх на акції компанії-позичальника за умови, що дивіденди за акціями виявляться вищими, ніж проценти за облігаціями.

Облігації з опціоном також з’явилися у 1980-ті роки. Вони дають інвестору право вибору різних варіантів операцій.

Облігації з опціоном також дають можливість обмінювати один вид цінного паперу на інший: наприклад, облігацію - на акцію, або облігацію з "плаваючою" ставкою - на облігацію з фіксованою ставкою.

Залученню коштів на ринок єврооблігацій сприяє і така умова, як продаж облігацій у розстрочку. При цьому покупець платить спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а суму, що залишилася, він може внести через певний час.

Євроринок - це міжнародний ринок позичкового капіталу, на яких банки здійснюють кредитні та депозитні операції в євродоларах та євровалютах, тобто в валютах, відмінних від валюти країни, виник в кінці 50-х - на початку 60-х років XX ст. При проведенні міжнародних кредитно-депозитних та обмінних операцій основною валютою є євродолар - американський долар, що перебуває в обігу поза ринком США. Операції з євродоларами чи іншою євровалютою не контролюються жодним національним валютним органом і мають наддержавний характер.

Банки, що проводять операції з євровалютами, називають євробанками. Операції на євроринку не підлягають валютному регулюванню країни, де розміщені конкретні банки, оскільки в операціях на євроринку валюта платежу не є національною валютою країни, де проводиться ця операція. Євроринки є офшорними ринками вільно конвертованих валют.

Поняття „євродолар" з'явилось наприкінці 50-х років для визначення тимчасово вільних грошових коштів у доларах США, що розміщувались фізичними та юридичними особами різних країн у банках за межами США і використовувались останніми для проведення кредитних операцій. Базою ринку євродоларів послужили доларові депозити іноземних вкладників на рахунках у лондонських банках, які виникли в результаті хронічного дефіциту бюджету США. Внаслідок створення несприятливих умов для руху капіталів на ринку США та виникнення значної потреби в доларах на ринках Європи банки почали проводити операції з доларами за межами США. Британські банки, які активно займались фінансуванням міжнародних операцій, першими почали використовувати долар для проведення кредитно-депозитних операцій на міжнародному ринку.

В 60-х роках XX ст. через погіршення платіжного балансу США, а в 70-х внаслідок нафтових шоків євроринки отримали поштовх для подальшого розвитку. Вони змогли забезпечити фінансування дефіцитів бюджетів, породжених нафтовими шоками, але сприяли накопиченню заборгованості країнами „третього світу" - імпортерами нафти. Розвиток інновацій на фінансовому ринку та подальша глобалізація ринків у 80-х роках сприяли подальшому розвитку євроринків. У цей час внаслідок кризи заборгованості ринок переорієнтувався на операції з корпораціями, фінансовими інститутами та урядами промислове розвинених країн. Наприкінці 80-х років близько 90% міжнародних банківських кредитів були надані агентам країн з розвиненою ринковою економікою. В цей час значного розвитку досяг ринок єврооблігацій. Ринок коротко- і середньострокових цінних паперів виник у в 1981 р., а ринок євроакцій - в 1983 р.

Еволюція євроринків привела до появи різноманітних боргових інструментів та до значного розширення асортименту фінансових послуг, у тому числі послуг по розміщенню позик. Боргові інструменти, що перебувають в обігу на євроринку, дають змогу залучити кошти на термін від 24 годин до десятків років. Міжнародні банки випускають деякі боргові зобов'язання терміном обігу до 100 років та довічні.

На перших етапах розвитку євроринків винятковою валютою операцій був євродолар. Згодом коло використовуваних для операцій на євроринку валют розширилось за рахунок інших базових валют: швейцарського франка, японської єни, німецької марки, фунта стерлінгів, а також валюти євро та незначною мірою інших валют.

Головним центром ринку євродоларів залишається Лондон, але всі великі міжнародні фінансові центри є водночас євроцентрами, де здійснюються величезні обсяги операцій з усіма базовими валютами світу. Мінімальна сума угоди на ринку євродоларів становить 1млн. дол. США. На сучасному етапі виділяють три географічні регіони євроринків: європейський, північноамериканський та далекосхідний з центрами у Лондоні, Нью-Йорку й Токіо. Частка європейського ринку в обсязі операцій з євровалютою поступово зменшується внаслідок бурхливого розвитку далекосхідного ринку та активізації північноамериканського. Суб'єктами цього ринку є великі міжнаціональні інститути та корпорації, а також резиденти практично всіх країн світу. Для проведення операцій на євроринках використовуються всі конвертовані валюти та синтетична валюта євро.


3. Діяльність фондових бірж.

Фондова біржа - це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:

  • відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;

  • слугує важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

  • забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу або переміщення капіталу з однієї країни до іншої;

  • виступає своєрідним економічним барометром ділової активності.

Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є :

  • перевірка якості та надійності цінних паперів;

  • обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

  • встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;

  • оформлення угод щодо купівлі продажу цінних паперів ;

  • виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

- забезпечення централізованого інформування (гласності біржових операцій) і курсового контролю.

Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів фондові біржі сприяють нагромадженню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується близько 200 фондових бірж, об'єднаних у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью - Йорка, Лондона й Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями.

Провідне становище на міжнародному ринку цінних паперів займає Нью-Йоркська фондова біржа. Це найбільший у світі вторинний ринок цінних паперів, де продаються і купуються 1500 акцій, майже 1000 корпоративних облігацій, близько 400 конвертованих облігацій і більше 200 конвертованих привілейованих облігацій.

Друге за значенням місце на ринку цінних паперів США займає Американська фондова біржа, яка також функціонує у Нью-Йорку.

Маючи яскраво виражений міжнародний характер, провідні фондові біржі функціонують у певному національному режимі. Так, у зв'язку з посиленням державного регулювання діяльності фондових бірж у США на початку 1930-х років після "Великої депресії", було прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих на обмеження спекулятивних операцій, які завдавали збитків дрібним вкладникам. У 1933р. було прийнято закон про емісію цінних паперів, а в 1934 році закон про біржову торгівлю цінними паперами. Згідно з цим законом, який діє донині, цінні папери обов'язково реєструються в урядовій федеральній торговельній комісії, регламентуються правила біржових операцій і розміри позик під цінні папери, обмежуються найбільш спекулятивні операції.

У Великій Британії провідне місце на міжнародному ринку цінних паперів займає Лондонська міжнародна фондова біржа, яка концентрує понад 60 % всіх операцій з цінними паперами в країні. Тут у біржових торгах беруть участь цінні папери близько 3000 компаній, більше 500 з яких-іноземні, причому 190 з них також пройшли лістинг і на Нью-Йоркській біржі.

Головною особливістю Лондонської біржі є те, що більше половини її торговельних операцій припадає на цінні папери закордонного походження, оскільки Лондон продовжує відігравати роль одного з провідних світових фінансових центрів.

Процедура допущення цінних паперів для торгівлі ними на Лондонській біржі досить складна і відбувається шляхом лістингу. Однак необхідно визначити два основних показники, яким повинні задовольняти емітенти ще до випуску цінних паперів:

  • ринкова капіталізація. Початкова сумарна ринкова вартість емітента має бути принаймні 700 000 фунтів стерлінгів для акцій і 200 000 для облігацій ;

  • кількість придбаних акцій. Принаймні 25 % цінних паперів будь якого гатунку повинні бути придбаними, тобто належати акціонерам, які не є директорами чи основними акціонерами компанії.

Лістинг (від англ. list - список) - процедура допущення цінних паперів до торгів на фондовій біржі та їх занесення до реєстру цінних паперів біржі після лістинг-контролю на предмет їх якості та надійності за умови надання біржовій раді та потенційним покупцям необхідної інформації про реальний фінансовий стан емітента, зокрема щодо розміру капіталу, його структури, рівня рентабельності, кількості акціонерів.

Процедуру лістингу здійснюють спеціальні відділи фондової біржі, які у процесі лістингу встановлюють категорію цінних паперів. Після проходження процедури лістингу заключається угода між емінентом цінних паперів та фондовою біржею чи небіржовим учасником фондового ринк про передачу цінних паперів для продажу або ринкового котирування.

Токійська фондова біржа займає за обігом цінних паперів третє місце у світі після Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж. Значення Токійської біржі почало стрімко зростати із середини 60-х років, коли японський капітал відновив свої позиції всередині країни і став успішно конкурувати з американським і західноєвропейським капіталами. Крім того, розгортанню біржових операцій в Японії сприяли високі темпи зростання економіки, які адекватно відображалися на курсах цінних паперів і високій нормі грошових заощаджень.

Фондові біржі організовуються, як правило, у вигляді приватних акціонерних товариств (США, Велика Британія) або публічно правових інститутів (Німеччина, Швейцарія, Франція). При публічно правовому статусі біржі уряд бере участь у розробці правил біржової торгівлі, призначає маклерів, забезпечує порядок на торгах, стежить за виконанням норм і правил при укладанні й виконанні біржових фондових угод. Роботу біржі та діяльність її членів регламентують статут, внутрішні правила та інструкції.

Система міжнародних фондових бірж представляє динамічний сегмент інфраструктури сучасної глобальної економіки. Концентрацію світових біржових центрів у країнах з розвинутою ринковою економікою зумовлено, з одного боку, високим рівнем розвитку національних фондових ринків цих країн, з іншого їх глибиною і різнобічною міжнародною взаємодією. В останні роки в процеси глобального інвестування активно включалися окремі країни, що розвиваються. Використовуючи сучасні комп'ютерні технології, біржі цих країн стають невід'ємним і все більш значущим елементом глобальної біржової інфраструктури. Це перш за все біржі Південної Кореї, Гонконг, Сінгапуру, Філіппін, Таїланду.

Щодо України, то тут також поступово формується система біржової фондової торгівлі, розробляються і реалізуються сучасні біржові технології інвестування. Через механізм державного регулювання можливим стає не тільки подальший розвиток національного фондового ринку, а і його інтеграція у глобальні біржові структури.


1   2   3




Похожие:

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин iconУкраїна в системі сучасних міжнародних відносин
Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн І відсторонитися від міжнародних...

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин iconРоль міжнародних організацій системи ООН в управлінні економічною політикою”
Спеціальні програми в структурі оон, їх значення в системі міжнародних відносин

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин iconЗадачі І розв’язки з макроекономіки Задача №1
Дайте визначення І поясніть значення таких понять: валютний курс, золотий стандарт, Бреттон-Вудська система, вільно плаваючий валютний...

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин icon2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин. 3 Типи контролю за міжнародною системою. 3
Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання) 7

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин icon2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин. 3 Типи контролю за міжнародною системою. 3
Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання) 7

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин iconРеферат з основ теорії міжнародних відносин
Не випадково багато хто з дослідників вважає її однією з найважливіших у теорії міжнародних відносин

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин iconРеферат з основ теорії міжнародних відносин
Не випадково багато хто з дослідників вважає її однією з найважливіших у теорії міжнародних відносин

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин iconКиївський національний університет ім. Т. Г. Шевченко Інститут міжнародних відносин відповідь на тему:”Основні терміни міжнародної інформації”
Міжнародні інформаційні відносини це підгалузь міжнародних відносин яка розглядає співробітництво суб”єктів міжнародного права в...

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин iconМіжнародна комунікація
Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації. а...

Тема 11. Валютний курс в системі міжнародних відносин icon49. Геополітичні наслідки Другої світової війни
Друга світова війна своїм результатом мала повну зміну системи міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна...

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы