Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ icon

Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ



НазваниеФольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ
страница1/4
Дата конвертации21.09.2012
Размер0.51 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4



ФОЛЬКЛОРНИЙ

І ЛІТЕРАТУРНИЙ
ОБРАЗ НАРОДНОГО ГЕРОЯ


ОЛЕКСИ ДОВБУША


Вступ

У цьому році виповнюється триста років від дня народження славного ватажка опришків, народного героя Карпат і Прикарпаття, борця за соціальне та національне визволення трудящих Олекси Довбуша.

В історії України його ім’я стоїть поруч з такими відомими месниками, як Северин Наливайко, Максим Залізняк, Устим Кармалюк, Лук’ян Кобилиця та ін. Про нього складені пісні, легенди, перекази, співанки-хроніки, прислів’я та приказки, написані романи, повісті, оповідання, вірші, поеми, п’єси, опера, сценарій кінофільму, балет тощо. Особливо багато творів з’явилося останнім часом у зв’язку з прагненням знати історію нашої Вітчизни, її кращих синів і дочок. Посилився інтерес до вивчення антикріпосницького руху в Україні, у тому числі в Галичині, Буковині, Бойківщині, щоб вияснити опришківський рух, його найвідоміших представників, роль особи та народу в історії. І все-таки особливий акцент ставиться на постаті Олекси Довбуша, його політичному обличчі борця за соціальне та національне визволення, на показі його місця в класовій боротьбі. Постійне звертання народу до образу славного ватажка опришків пояснюється багатьма причинами.

Олекса Довбуш, будучи непересічною постаттю, тісно поєднував свою соціальну боротьбу з широким селянським антифеодальним рухом на західноукраїнських землях у І половині XVIII століття. Він зі своїм загоном опришків упродовж семи років спричинював постійну небезпеку і страх для визискувачів. У його загоні брали участь селяни-гуцули, вихідці з Галичини, Поділля, Закарпаття, Наддніпрянської України. Він знаходив підтримку і співчуття не тільки на західноукраїнських землях, але й у Молдавії, Угорщині, Словаччині.

Сила Довбуша була в тому, що він, виходець з народу, виражав його думки, надії, сподівання. Він мстив за кривди, заподіяні бідним людям, не лише польським магнатам, шляхті, ксьондзам, але й українським багатіям, попам, лихварям-євреям, купцям-вірменам. Його життя й небезпечна боротьба були мужні та героїчні, а пошуки справедливості, доброти залишили глибокий слід у свідомості трудящих мас, були взірцем, джерелом енергії для майбутніх поколінь, вселяли оптимізм. Наш народ свято береже пам’ять про свого героя, увіковічивши його у фольклорі, літературі, мистецтві, а також у численних пам’ятках природи.

Отже, образ славного ватажка опришків був і залишається в серцях українського народу як символ невмирущості, незламності, стійкості в боротьбі за соціальну та національну незалежність.

Через те ця колоритна постать, яскрава індивідуальність привертала і привертає до себе увагу різних майстрів художнього слова: Олекса Довбуш зрозумілий і близький людям України, цілком сучасний і співзвучний нашій добі.


Природно, що назріла настійна потреба в спеціальному історико-фольклорному та історико-літературному науковому дослідженні, присвяченому всебічному вивченню художнього доробку про героя, так широко оспіваного народом, адже фундаментального дослідження, у якому було б науково проаналізовано всі жанри, ні з фольклору, ні з літератури немає. Усе це вимагає докладного науково-критичного осягнення природи та шляхів розвитку фольклорної й літературної Довбушіани. Звідси - актуальність даного реферату.

Основний об’єкт дослідження - фольклорний та літературний масив про славного ватажка опришків, створений за всі часи його побутування.

Мета роботи полягає в з’ясуванні закономірностей розвитку та специфіки фольклорної та літературної Довбушіани від другої половини XVIII ст. до початку 90-х років XX ст. крізь призму корінної для нас проблеми історичної та художньої правди.

Досягнення мети передбачає реалізацію низки дослідницьких завдань:
а) проведення копіткої бібліографічної роботи щодо виявлення різних жанрів фольклорної та літературної Довбушіани, їхніх, якщо вони є, авторів і критичних відгуків про них у періодиці минулого та останнього століття;
б) знайомство з українськими фольклорними та літературними творами ряду зарубіжних упорядників та авторів (І.Рябошапки - Румунія, Р.Єндика - Німеччина, 3.П’ясецького - Польща, В.Волкова - США) та опрацювання низки книг і статей теоретичного характеру, що вийшли з-під пера М.Бєльського, А.Прохаски, І.Яблонського, К.Вуйціцького, Ю.Дзежковського, Ф.Карпінського, І.Беньковського, Є.Косачевської, Є.Добіна, І.Мотяшова та ін.;
в) з’ясування теоретичних питань, пов’язаних з історичною та художньою правдою, художнім вимислом і домислом;
г) розподіл фольклорної та літературної Довбушіани на відповідні роди та жанри й висвітлення їх специфіки.

Методологічною основою роботи є принцип історизму: усі фольклорні та літературні твори досліджуються у зв’язку з часом їхнього створення, написання і тим, коли жив і діяв герой, а одночасно у контексті розвитку фольклорного та літературного процесу загалом. Використовуються порівняльно-історичний, жанрово-хронологічний, типологічний та естетичний методи аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:
а) у такому широкому обсязі (із залученням відомих, малознаних, забутих друкованих і рукописних зразків, створених на материковій Україні та в діаспорі) українська фольклорна та літературна Довбушіана ще не розглядалася;
б) значна частина фольклорної та переважна більшість літературної Довбушіани висвітлюється вперше;
в) у ній уточнюються та переглядаються дані раніше оцінки низки творів і даються першооцінки ще не аналізованих;
г) пропонується нова періодизація розвитку фольклорної та літературної Довбушіани, де одним з головних критеріїв слугує ставлення до історичної та художньої правди.


І. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Констатується, що образ славного ватажка опришків широко висвітлений в усній народній поетичній творчості. Фольклорні зразки про печеніжинця - це живий поетичний літопис народного генія.
Багато сюжетів про відважного гірського орла зародилось в середовищі селян на Гуцульщині, хоч сфери побутування їх надзвичайно широкі. Ім’я Довбуша було відоме серед людей. І народні твори відобразили цю популярність.

Найбільшого поширення вони дістали на Прикарпатті та Буковині. Тут зразки створювались під безпосереднім впливом подій, що відбувалися в даних регіонах. У центрі їх уваги - образ Олекси Довбуша. Народ наділив його рисами реалістичними, романтичними, а то й фантастичними.

Найкращим зразком уснопоетичної творчості про Олексу Довбуша є історична пісня “Ой попід гай зелененький”. Створена талановитим народним генієм, вона стала тими могутніми крилами, на яких летить по світу Довбушева слава. Це один із найпопулярніших поетичних витворів опришківського циклу. Починаючи з 1833 року, коли вперше було опубліковано цей безцінний скарб (“Пісні польські, руські люду галицького” Вацлава Залєського), на сьогодні зафіксовано понад шістдесят його варіантів.

У роботі здійснюється спроба висвітлити історію виникнення даної пісні. Однією з причин створення цього зразка може бути величезне психологічне потрясіння народу у зв’язку із загибеллю свого улюбленця.
Нелегко відповісти на питання: де, коли і як виникла ця пісня. Ми можемо тільки робити припущення. Виходячи з тих міркувань, що героями зразка виступають Олекса Довбуш, Стефан Дзвінчук, його дружина, опришки, що у всіх або майже всіх варіантах згадуються географічні назви - Кути, Косів, Чорногора, Станіслав, рідше Чернівці та Коломия, що етнографічна обстановка типово гуцульська, можна зробити висновок, що первісний текст пісні виник на батьківщині Довбуша, у сільській місцевості, десь біля Коломиї. Мабуть, тому найбільше варіантів зустрічається саме тут.

Ураховуючи здатність гуцулів швидко й оперативно відгукуватись на животрепетні події дня у фольклорі, можна припустити, що твір виник відразу після трагічної загибелі Олекси Довбуша в 1745 році - події ,що вразила народну уяву й залишилась назавжди в пам’яті людей Карпат і Прикарпаття. Так уважає дослідник П.Лінтур (НТЕ. - 1965. - №З. - С. 57). Фольклорист В.Тищенко не виключає, що творцем пісні “Ой попід гай зелененький” був представник трудового народу, який сприйняв смерть Довбуша, як своє особисте горе (НТЕ. - 1965. - №3. - С. 54). Таким чином, автором пісні міг бути хтось із побратимів ватажка, адже серед них було немало талановитих, обдарованих людей, та й сам Довбуш у багатьох творах наділений неабиякими музичними здібностями:

А єк собі заспіває, запіє в листочок,
По всіх горах покотиться їго голосочок.

Вражають деталі, що розкривають досить точно весь хід подій, починаючи від збору Довбуша і його друзів до Дзвінки й закінчуючи його трагічною загибеллю. Якщо проаналізувати понад 60 варіантів даного твору, то помітна найперше їх композиційна стійкість, ідентичність архітектонічних форм та сюжетних елементів.
Очевидно, автор - один. І він настільки достовірно відобразив останні дні відважного ватажка, що народ пізніше лише модифіковував цей варіант, додаючи свою регіональну географічну атрибутику, як правило, у зачині та епілозі, як, наприклад, у варіанті, записаному в селі Зелений Гай (колишня назва Жижива) на півдні Тернопільщини, що знаходиться недалеко від Коломиї, де достовірно був Олекса Довбуш.

Коло гаю спочивали,
Із Жиживи воду попивали.
Хлопці трудні та й поснули.
Крикнув Довбуш, та не чули
(СВО, 256-257).

Отже, автор зеленогайського варіанту додав свої локальні атрибути (ще й зараз біля села є гай на березі Дністра, є й річка Жижива, біля якої Довбуш із побратимами викопали криницю з цілющою водою і назвали її “живою водою”, а пізніше і річка, і село стали називатися Жиживою). Як вважають деякі дослідники (В.Грабовецький ), автор пісні міг бути поруч із ватажком у фатальну хвилину його поранення. Інакше міркує І.Сенько: “Складається враження, що творець пісні був присутній під час зізнання Дзвінчука у Станіславському суді” (НТЕ. - 1983. - № 5. - С. 28).

За народними переказами, подібно до того, як Іван Мазепа склав пісню “Ой горе тій чайці”, Довбуш створив зразок “Ой попід гай зелененький”. Він заспівав її тоді , коли його, важко пораненого, занесли товариші на гору за село Космач, яка з того часу так і зветься “Довбушева гора”.

Можна сперечатися про те, котра версія є правильною. Незаперечним залишається факт, що талановитий майстер відшліфував пісню “Ой попід гай зелененький” до високої мистецької довершеності. Вона становить собою чудовий зразок народного генія з яскраво вираженою досконалою художньою формою.

Стосовно жанрової атрибуції даного зразка варто виходити з того, що важливим критерієм його визначення є насамперед зміст твору в нерозривній єдності зі словесно-образною і музичною формою. Є різні погляди на цю видову природу зразка “Ой попід гай зелененький”. Одні дослідники зараховують пісню до балад (В.Гошовський, В.Тищенко), інші - до історичних балад (П.Лінтур, С.Мишанич), ще інші - як до історичних пісень, так і до балад (О.Мишанич), і, нарешті, переважна більшість фольклористів відносять її до історичних пісень (М.Рильський, М.Стельмах, П.Павлій, О.Дей, Г.Сінченко, Р.Кирчів, І.Сенько тощо). Зокрема Р.Кирчів, підкреслюючи високий ступінь достовірності, історичної правди в ній, вказує на історичну конкретність і фактологічну визначеність, включаючи навіть такі реальні деталі, як “на ніженьку налягає”. І виділений звитяжець з-поміж інших опришків як втілення народного історичного погляду на цю особистість. “Тому цей твір - не просто про смерть Довбуша, а швидше - про Довбуша. Крізь призму її центрального епізоду - загибелі героя - наголошуються хай здебільшого побутові, але все ж небуденні риси його історичної особистості”.

Є ще інші фактори, що засвідчують про належність даного твору до історичних пісень, яким притаманне відображення історичних подій, фактів явищ, процесів, і майже всі ці ознаки наявні у зразку “Ой попід гай зелененький”. Однак при розгляді даної пісні складається враження, ніби оспівані в ній події мають явно виражений і баладний характер: головний герой гине через зраду, а події розгортаються через чіткі експресивні драматичні колізії. Детальніше вникнення у зміст різних варіантів пісні “Ой попід гай зелененький” виявляє своєрідний епілог:

Впали ляхи , всіх забрали,
Назад руки пов’язали,
До коней поприпинали
(СВО, 221).

Отже, виходить, що творців варіантів зразка схвилювала не тільки смерть славного лицаря гір, але й подальші трагічні події опришківського руху, тобто наслідки цієї боротьби, що аж ніяк не характерне для балад, які зображають переважно індивідуальні людські долі, що зіткнулися в життєвому трагічному конфлікті. Як уважає І.Сенько, балади про насильну смерть здебільшого закінчуються кульмінаційним моментом загибелі героя або його заповіту, а пісня “Ой попід гай зелененький” закінчується трагедією друзів Олекси Довбуша, яким доведеться зазнати тяжких мук “в Станіславі на риночку, в тяжких дибах, в залізочку” (НТЕ. - 1963. - №5. - С. 27). Таке закінчення настільки не типове для балад, що деякі вчені сприймають його як контамінований варіант про славного печеніжинця (В.Грабовецький ).

У баладах, як правило, відсутня конкретизація певного факту, імені, місця події. Історична пісня “Ой попід гай зелененький” сприймається як своєрідний документ про загибель ватажка Олекси Довбуша. Тут не змінено ні імені лицаря гір, ні його вбивці, ні місця загибелі отамана.

Якщо зіставити текст пісні з історичними документами (зізнання Штефана Дзвінчука в Станіславському суді та протокол допиту побратима Олекси Василя Баюрака), на які спираються дослідники біографії Довбуша (Ю.Целевич, В.Грабовецький та ін.), то складається враження, що автор пісні міг бути очевидцем трагічної події. Лише історичні пісні дозволяють собі таку об’єктивну інформацію та ще співанки-хроніки. Проте останні мають коломийковий розмір, а витвір “Ой попід гай зелененький” - типовий для історичних пісень - шістнадцятискладовий.

Автор пісні знає таку прикмету Олекси, як кульгавість. Історичні джерела це підтверджують (НТЕ - 1992. - №3. - № 5-6. - С. 69).

Але іноді ми помічаємо у творі деякі неточності деталей, оскільки його творець, очевидно, був віддалений від місця трагічної події належною відстанню, а, можливо, і часом. Під хатою Дзвінчука разом з Довбушем були тільки два опришки - Павло Орфенюк та Василь Баюрак (СВО, 14), а зразок називає серед легенів ватажка якогось Івана Садгірського, Івана Салагірського, Івана Рахівського. Павло Орфенюк загинув у грудні 1745 року, а Василь Баюрак був четвертований (СВО, 5-6). Отже, у пісні “Ой попід гай зелененький” наявний елемент художнього домислу. Проте це не суперечить специфіці історичних пісень - прагненню досить детально і в хронологічній послідовності довести до відома слухачів про смерть видатного керівника опришківського руху Олекси Довбуша та наслідки цієї трагічної події для його побратимів. Загальновідомо, тіло Довбуша після його смерті четвертували й розвісили у місцях, де він активно діяв, для остраху населення, у пісні Олекса, передбачаючи свою долю, просить у передсмертну годину побратимів занести його в сині гори і там на мак посікти. Опришки не виконали наказу отамана, за що й були жорстоко покарані (СВО, 220-221). Отже, історична пісня “Ой попід гай зелененький” - це не лише емоційне вираження трагічної події в Космачі в серпні 1745 року, але й народне прагнення пояснити причини й наслідки опришківського руху на чолі зі славетним Олексою Довбушем. А зразком для автора твору про смерть видатного ватажка опришків, очевидно, послужила українська народна пісня про кохання “Там попід гай зелененький”. Лише те, що для ліричного героя пісні про кохання обернулось радістю, те для Олекси Довбуша - зустріч з коханою - стало причиною загибелі. Очевидно, творець зразка про ватажка опришків використав композиційний прийом “від супротивного”, видозмінивши мажорний зміст твору про щасливе кохання на мінорний тон, мотивуючи свою точку зору не як прагнення Олекси Довбуша помститися глитаєві Дзвінчуку за зраду , а як палке бажання зустрітися з коханою.

У творі майстерно використана поетика й мелос пісень різних жанрів. Є тут і баладні елементи: сюжетність, наявність ознак легендарності, героїзм, драматизм і трагізм долі персонажа. Наявні й елементи трьох основних родів поетичної творчості -лірики, епосу і драми.

Отже, високохудожній шедевр “Ой попід гай зелененький” - це історична пісня з деякими баладними елементами, в якій висвітлюється образ славного печеніжинця в останні години його життя. У роботі розкриваються інші персонажі зразка, його поетика.

Одним з найкращих витворів народнопоетичної творчості про опришківського ватажка Олексу Довбуша є співанка-хроніка “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати”, що в поетичній формі передає життя видатної історичної постаті, детально відтворює загибель народного героя. Її своєрідність полягає в тому, що створена вона була не зразу після загибелі Олекси, а десь, очевидно, у І половині XIX ст. Матеріалом для її виникнення стали вже існуючі народні легенди, перекази, казки, балади, коломийки, а також історична пісня “Ой попід гай зелененький”.

Даний зразок насичений певною документальністю, достовірністю. У ньому є прагнення до індивідуалізованої характеристики героя. Усе це зводиться до розгорненого біографізму персонажа, опису місця події, його учасників тощо.

Тематично співанка-хроніка “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати” належить до творів даного жанру з історичною підосновою. Як відомо, типовою тенденцією цього циклу є відображення соціальної боротьби через постаті конкретних героїв, народних месників. У нашому зразку народний звитяжець - Олекса Довбуш.

Усі варіанти даного витвору можна розділити на дві групи: до першої належать пісні, у яких розповідається про зраду Дзвінчиної свекрухи; до другої - зразки, в яких Довбуша зраджує його любаска.

Як і в історичній пісні “Ой попід гай зелененький”, у співанці-хроніці “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати” головним героєм виступає Олекса Довбуш - гірський орел, славний ватажок опришківського руху. У співанці цей образ розкривається не з меншою любов’ю. Її автори тісно переплітають у своєму творі історичну правду про відомого лицаря гір з художнім домислом. Але зуміли ще краще передати місцевий колорит, розкрити характер головного героя, причини й наслідки його загибелі.

Розпочинається співанка-хроніка із традиційного заспіву, що належить до так званих загальних місць, характерних для дум, казок, весільних пісень (віватів), далі мова йде про батьків майбутнього ватажка опришків:

В’на (Олена - П. Б.) тікала з України у лиху годину,
Ї’чоловік на Вкраїні на війні загинув
(СВО, 78).

Наведений конкретний факт і подія викладені в об’єктивному дусі, що засвідчує велику силу художнього домислу. Як відомо з історичних джерел (СВО, 8), батько Олекси Василь Довбуш, теж колишній опришок, не загинув, а з дружиною Мартою (Оленою, Марією, Параскою - точного імені документи не зафіксували) оселився в Печеніжині. Тут у 1700 році й народився Олекса Довбуш. У співанці-хроніці місцем народження Олекси є Микуличин - присілок Зелений - сучасний Надвірнянський гуцульський район на Івано-Франківщині. Печеніжин же знаходиться у Прикарпатті. Така розбіжність у визначенні місця народження Олекси, зважаючи на відсутність у той час точних достовірних даних про нього, можна пояснити бажанням кожного трудівника, особливо гуцулів, уважати славного лицаря гір своїм земляком. Очевидно, автор пісні був виходець із гірського району, тому й Олексу зробив родом із Шешорів.

Відомо, що Довбуш боровся з гнобителями в Карпатах, Прикарпатті та Галичині, проте народ хотів надати його рухові широкого розмаху, тобто всеукраїнського, тому і його батька, колишнього опришка, робить запорожцем-курінним. Дитинство хлопця було безрадісним і важким: голод, холод, підневільна праця. У співанці-хроніці воно ідеалізоване, дещо навіть казкове.

З різних фольклорних джерел відомо, що Олекса володів неабиякою силою. У співанці-хроніці теж подається в художній поетичній формі переказ про чародійну силу Довбуша, який нібито вбив чорта, за що Бог і наділив його надзвичайною фізичною силою й безсмертям. Тобто причиною богатирської сили Олекси є втручання надприродної сили: діда-віщуна, ангела, Бога (СВО, 79). Витоки цієї поетично вираженої легенди можна знайти ще в язичницькій добі, де існували міфи про сили та явища природи, часто одухотворені та уособлені (СВО, 20-21).

Взагалі фольклорний образ Довбуша мало чим відрізняється від реального. 120-річний гуцул Шімон подає досить детальний опис народного месника: “Був рослий, плечистий, темноволосий, краснолиций, рухливий, мав усміхнене обличчя, проникаюче око, дзвінкий голос. На ньому була шапка з павиним пір’ям, мазана сорочка, широкий пояс, червоні штани, за поясом два пістолі, на плечах кріс, порохівниця, тобівка, дзебня, червоні ногавиці, і був узутий у постоли”.

У співанці-хроніці він поетичніший:
Сидить Довбуш, гірський орел, пишно сивоокий,
Кучерявий, чорнобровий, стан високий маєт,
А убрання таке на нім, що аж ся влискає:
У сухозлоть в дармовисах, що нема такої...
А сам Довбуш такий гарний, єк ружа в віконці...
(СВО, 80).

Отже, народ найдетальніше описав, створив поетичний монумент славному ватажкові опришків, запозичивши художню палітру з обрядової пісенності, наскрізь перейнятої світлом і блиском. З метою звеличення героя, його найкращих якостей застосовується гіперболічне освітлення в золотих, срібних та білих тонах (“золоті огольони”, “ремінь сріблом битий”, “блищиться, єк роса на сонці”). Відомо, що ще в Київській Русі вища чистота, чесність, порядність символізувалися золотом. Для змалювання богатирської слави Довбуша використовується прийом вихваляння його зброї та одежі, що символізують мужність, відвагу, хоробрість.

Портрет Олекси - героїко-величальний, переданий опосередковано через враження інших, зачарованих його вродою, поставою, силою. Влучно знайдені зорові епітети (“сивоокий”, “кучерявий”, “чорнобровий”, “краснолиций”), величні символи (“гірський орел”), емоційні порівняння (“єк ружа в віконці”), розгорнені гіперболи (“по всіх горах покотиться його голосочок”) доповнюють створення портретної характеристики типового образу борця за народну справу. Завершують портрет героя вдалі звукові “мазки”. Гіперболічне вираження співу Довбуша в “листочок” підкреслює могутній голос народу, його життя. У співанці-хроніці говориться, що Олекса почав збирати навколо себе найкращих хлопців, щоб “по всіх верхах літати, гуляти, бідних людей милувати, а панів карати” (СВО, 80).
  1   2   3   4




Похожие:

Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconФольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ
У цьому році виповнюється триста років від дня народження славного ватажка опришків, народного героя Карпат І прикарпаття, борця...
Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconФольклорний І літературний образ народного героя Олекси Довбуша

Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconОбраз главного героя в трагедии В. Шекспира "Гамлет" Образ главного героя в трагедии В. Шекспира "Гамлет"
Среди пьес Вильяма Шекспира “Гамлет” одна из самых известных. Героем этой драмы вдохновлялись поэты и композиторы, философы и политические...
Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconІсторичний портрет Олекси Довбуша
Хто був недавно князем І владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш!...
Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconІсторичний портрет олекси довбуша
Хто був недавно князем І владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш!...
Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconІсторичний портрет Олекси Довбуша
Хто був недавно князем І владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш!...
Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconРеферат на тему: Історичний портрет Олекси Довбуша
Хто був недавно князем І владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш!...
Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconУ сузір'ї національних героїв України яскраво сяє об­раз неповторного лицаря Олекси Довбуша. Карпатське опришківство залишило помітний слід в Історії україн­ського народу
Ще й досі на Прикарпатті, Закарпатті й Буковині знаходимо печери, скелі, річки, долини, які на­род пов'язує з борцями проти кріпацтва...
Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ icon«Образ героя в литературном произведении»
Средства раскрытия характеров определяются литературным методом и жанром произведения
Фольклорний І літературний образ народного героя олекси довбуша вступ iconПисанкарство на Коломийщини” Вступ
Я хочу розповісти вам про диво-дивнеє українського народного прикладного мистецтва — писанку
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы