Політична система icon

Політична система



НазваниеПолітична система
Дата конвертации19.09.2012
Размер180.16 Kb.
ТипДокументы


Політична система України


Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також соціально-класова системи, є під­системою суспільства. Якщо істотною ознакою еко­номічної системи є власність, правової — правові норми як регулятори суспільного життя, духов­ної — формування цінностей, відтворення особис­тості, адекватної цим цінностям, то істотна озна­ка політичної системи полягає у формуванні та здійсненні політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну сис­тему.

На відміну від інших систем, особливості полі­тичної системи полягають у тому, що:

по-перше, вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

по-друге, визначає стратегію суспільного роз­витку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема;

по-третє, визначає і репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні;

по-четверте, забезпечує політичне та адміністративно-дер­жавне управління суспільними процесами;

по-п'яте, сприяє стабілізації або дестабілізації суспіль­ного життя;

по-шосте, формує правову систему і функціонує в її рам­ках або виходить за межі правового поля.

Одні політологи поняття «політична система» ототож­нюють з політичним режимом цієї системи, інші — з полі­тичною організацією, треті значно розширюють обсяг і зміст поняття «політична система», включаючи до її структури елементи, які не можна вважати власне політичними.

Загалом політична система — це сукупність інсти­тутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури.

Політична система має свою структуру. Здебільшо­го у вітчизняній літературі до структури політичної систе­ми включають: політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політичну свідомість і політичну культуру.

На наш погляд, у структурі політичної системи можна виділити ряд структурних рівнів:

інституціональний (організаційно-нормативний), який розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи;

процесуальний — характер групових і масових суб'єктів політики;

інтеракціоністський — характер взаємодій на міжособистісному, груповому та інституціональному рівнях.

Для того, щоб виділити структурні елементи політичної системи на інституціональному рівні, необхідно насампе­ред дати відповідь на такі питання: як здійснюється дер­жавна, регіональна і місцева влада, які механізми формування цієї влади, якість ментальних і діяльно-практичних компонентів політичної системи.

Відповідаючи на них, виділимо такі структурні елемен­ти: держава, регіональні та місцеві органи самоврядування, партійна система, виборча система, політична культура.

Інтеракціоністський рівень структури політичної сис­теми включає сукупність різних форм взаємодії (співпраці, консенсусу, конкуренцій, конфлікту).

З позиції цього підходу можна виділити змістові ком­поненти політичної діяльності. Запропонована нами струк­тура політичної системи дає змогу згрупувати різноманітні політичні явища і процеси в єдину цілісну систему, роз­крити її структурний і функціональний характер як на макро-, так і на мікрорівнях, тобто на інституціональному, міжособистісному і груповому рівнях.

Політична система в суспільстві виконує ряд функцій: владно-політичну, національної інтеграції, стабі­лізації соціально-політичного життя, соціально-політичної модернізації, управління, правову.

Владно-політична функція. Суть її зводиться до меха­нізму формування, використання і підтримки влади відпо­відно до рівня політичної культури та інтересів суб'єктів політичного процесу.

Механізм розподілу влади в політичній системі зале­жить від типу політичного режиму, змісту форм взаємодії суб'єктів політичного процесу, а також від ступеня цивілі­зованості інших систем суспільства, геополітичного ста­новища, тенденцій світового розвитку.

Політична система з точки зору механізму формування влади може характеризуватися:

1) рівновагою жорсткої конкуренції і конструктивної співпраці у здобутті та використанні влади;

2) дисбалансом розподілу влади між офіційними дер­жавними чинниками й прихованими інтересами;

3) недорозвинутими формами конкуренції та співпраці;

4) відсутністю рівних умов для реалізації інтересів гру­пових суб'єктів політики при здобутій владі;

5) перманентною насильницькою боротьбою за владу.

Отже, політична система розвинутих суспільств функ­ціонує на засадах балансу жорсткої конкуренції і кон­структивної співпраці у розподілі влади або з перевагою механізмів консенсусу над механізмами противаг. Політичні системи інших суспільств характеризуються недорозвину­тими формами конкуренції та співпраці або руйнівною бо­ротьбою за владу.

Функція національної інтеграції. Політична система за­безпечує інтеграцію племен у народність, а народностей у на­цію. При цьому політична система здійснює національну ін­теграцію в рамках імперії-держави і національної держави. В рамках імперії-держави політична система забезпечує на­ціональну інтеграцію шляхом примусу і насильства, надаючи народові метрополії певні привілеї та позбавляючи народи колоній права на вираження своєї етнічної ідентичності.

В рамках національної держави політична система здій­снює національну інтеграцію декількома шляхами:

1) насильницьким шляхом об'єднує етнічно споріднені території (як це мало місце в Німеччині за часів Бісмарка) навколо центральної влади;

2) витворює нову політичну націю етнічно-строкатого населення колишньої колонії шляхом консолідації на прин­ципах громадянства;

3) формує націю на основі корінного етносу, позбавляю­чи некорінні етноси громадянських прав;

4) формує націю на основі корінного етносу і намагаєть­ся приєднати території сусідньої держави, де живуть етнічні «родичі».

Національна інтеграція сьогодні можлива тільки за умо­ви врахування політичними чинниками специфіки різно­манітних інтересів (релігійних, соціальних, ідеологічних) і створення відповідного механізму консолідації соціально-політичних сил, подолання партикуляризму і клановості.

Функція стабілізації соціально-політичного життя. Ста­білізаційна діяльність політичної системи полягає у її здат­ності з'ясовувати причини різноманітних конфліктів (кла­сових, групових, міжетнічних, міжпартійних, міждержавних), попереджати їх поглиблення, знаходити вихід із конфлікт­них ситуацій шляхом досягнення компромісів, становлен­ня консенсусу.

Закономірністю політичної системи, за Д. Істоном, є праг­нення до рівноваги, тобто забезпечення врівноваженості підсистем. Така рівновага може забезпечуватися або шля­хом жорсткого контролю суспільного життя за допомогою політичних інститутів, або шляхом узгодження соціальних інтересів.

Ще однією закономірністю політичної системи є законо­мірність маятника. Суть цієї закономірності полягає в тому, що система, виведена з оптимальної рівноваги в бік доміну­вання авторитаризму чи демократії, неодмінно спочатку пе­реходить у свою протилежність і амплітуда коливань за часом нібито рівнозначна. Якщо, наприклад, період диктату­ри тривав декілька поколінь, то перехід до стану демокра­тії триватиме стільки ж часу. Отже, перехід від однієї полі­тичної системи до іншої завжди супроводжується дестабілізаційними процесами.

Для стабільності політичної системи потрібні такі умови:

наявність механізмів досягнення і збереження постійної рівноваги суспільно-політичного життя;

своєчасне випередження і витіснення у політичній сис­темі елементів, що порушують її нормальне функціонування;

постійне оновлення внутрішніх структур системи;

зв'язок внутрішньо-політичних елементів із світовим політичним життям;

посилення універсальної і глобальної адаптивності си­стеми.

Функція соціально-політичної модернізації. Суть її зво­диться до того, що політична система реформує усі сторони суспільного життя. Якщо політична еліта не наділена відповідним реформістським потенціалом, то перехід від однієї системи до іншої супроводжується затяжними катаклізмами, стагнаційними процесами, постійним відтворенням старих структур, способів мислення і поведінки. Вибір шля­хів модернізації суспільного життя, пошук особливих (саме для цієї нації) варіантів розвитку залежить від того, наскіль­ки інститути політичної системи виявляють здатність до самооновлення, рішуче поривають з віджилими традиціями.

Функція управління. Передбачає систему органів (дер­жавних, партійних і громадських), що становлять апарат управління суспільством. Бюрократичний апарат дедалі більше професіоналізується та спеціалізується. Виникає небезпека переродження його у самостійну політичну силу, яка протистоятиме обраним народом або певними партія­ми політичним органам. У зв'язку з цим американський політолог Ж. Лапаломбара підкреслює, що перехід від однієї політичної системи до іншої можна полегшити, якщо ви­вчити механізми функціонування бюрократичного апара­ту. Кожне перехідне суспільство неминуче стикається з про­блемою формування, використання адміністративних кадрів, вироблення ефективного політичного контролю за їхньою діяльністю. Без відповідного правового, політичного конт­ролю, без спеціальної адміністративної підготовки кадрів, без звуження розподільчої сфери державних органів управ­лінський апарат може паразитувати у суспільстві.

Правова функція. Політична система формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політич­ної системи залежить не лише від законодавчого органу держави, а й від здатності всіх суб'єктів політичного проце­су (партій, громадських організацій, груп тиску) досягти згоди щодо вироблення таких правових норм, які б сприя­ли стабілізації суспільства, гармонізації інтересів соціаль­них груп.

Якщо суб'єкти політичного процесу нехтують правом, віддають перевагу груповим інтересам, у суспільстві панує дезінтеграція і дезорганізація, з'являється спокуса стабілізувати суспільні відносини тоталітарними способами. Тому важливо оцінювати діяльність тієї чи іншої політичної організації крізь призму її здатності впорядковувати свою діяльність у рамках правових норм і висувати правотворчі ініціативи. Без високої правотворчої здатності суб'єктів по­літичного процесу політична система перестає діяти в рам­ках правового поля, стає засобом бюрократичного свавілля і беззаконня.

Важливим аспектом вивчення політичної системи є її типологізація. З точки зору формаційного підходу політичну систему можна класифікувати як рабовласницьку, феодаль­ну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну; за куль­турологічною класифікацією її поділяють на західну, східноправославну, латиноамериканську, китайську, японську, му­сульманську, індуську, африканську; згідно з теорією трьох стадій, існує політична система аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.

Така типологізація грунтується на визначенні типу політичної системи, виходячи з аналізу певного типу суспіль­ства і культури у їх генетичному і структурно-функціо­нальному вимірах. Мова йде про те, що з допомогою цього аналізу є можливість простежити не тільки сьогоднішній стан суспільного розвитку, але його історію, на основі якої виникають і функціонують політичні системи.

Можливий також підхід на основі аналізу типів полі­тичних систем за способом і масштабом їхнього впливу на суспільство, а також характером здійснення власне своїх основних функцій. Згідно з таким підходом виділяють три типи політичних систем: адміністративно-командну, зма­гальну, соціопримирливу.

Адміністративно-командна система характеризується тим, що об'єднання суспільних структур відбувається не завдяки природному процесові боротьби і співпраці соціаль­но-політичних сил, а завдяки бюрократичній централізації, запереченню політичного плюралізму та адмініструванню у розв'язанні всіх політичних проблем:

ліквідуються автономні центри прийняття рішень;

виняткова роль політичного лідера виражається у культі його особи;

нівелюється громадянський статус людини, обмежують­ся її права і свободи;

значно поширюється політична демагогія про захист інтересів народу;

превалює відверте насильство;

панує бюрократія (теократична, королівська, військова або партійно-державна), побудована за принципами феодаль­ної ієрархії з відповідними пільгами і привілеями.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, тиранів Греції, імпера­торів Риму, абсолютних монархів до сучасних тоталітарних і авторитарних режимів. Історична практика довела, що, хоч на певних етапах суспільного розвитку цим політич­ним системам вдавалося досягти певного успіху, у підсум­ку вони ставали гальмом суспільного прогресу.

Для змагальної політичної системи характерні полі­тичний плюралізм, вплив на державну владу соціальних сил, жорстка конкуренція політичних сил за владу, наявність різних центрів прийняття політичних рішень, конституційні гарантії прав і свобод особи. Утвердилася така система в умовах вільної конкуренції. Хоча вона й нині існує в бага­тьох країнах (СІЛА, Італія, Греція), проте поступово починає еволюціонувати у бік соціопримирливої політичної системи.

Соціопримирлива політична система має такі озна­ки: пріорітет розв'язання соціальних проблем перед завдан­нями політичними; заміна політичної конкуренції полі­тичною співпрацею; розподіл владних повноважень шля­хом колегіальності і консенсусу; врахування більшістю потреб меншості; розпорошення-децентралізація, а не кон­центрація влади; переважання рішень прямої демократії над представницькою; прагнення владних структур до утвер­дження соціального миру, соціальної справедливості. Така система утвердилася насамперед у Швейцарії, Ісландії, частково у Швеції, Німеччині, Голландії, Австрії та в інших країнах.

Політичні системи можна типологізувати за їх політич­ними режимами і політичними культурами. У такому ас­пекті можна вжити терміни «політична система тоталітар­ного режиму» або «англо-американська політична система».

Виходячи із загальнотеоретичного аналізу політичної системи загалом, торкнемося проблеми становлення політич­ної системи в Україні. Щоб визначити тип політичної си­стеми в Україні згідно з наведеною вище типологією, необхід­но охарактеризувати її зміст і функції.

Істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України є недорозвинутість форм політичної кон­куренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих еле­ментів громадянського суспільства, мафіозних каналів роз­поділу ресурсів на базі державного монополізму в економіці і державного протекціонізму в політиці.

Верхівка державної бюрократії створює як правові, так і нелегальні умови для мафіозних каналів збагачення про­мислових, аграрних і фінансових олігархій за рахунок не­щадного пограбування суспільної більшості, з одного боку, з іншого — ці олігархії, у свою чергу, «підгодовують» полі­тичне керівництво, державний апарат тіньовими доходами.

Однак глибока фінансова криза і криза економіки в цілому призводить до обмеження або повної ліквідації мафіозних каналів паразитичного збагачення номенклатур­них кланів, оскільки правлячі політичні кола можуть втра­тити владу внаслідок масових соціальних заворушень. Крім того, мафіозні олігархії, нагромадивши завдяки владному сприянню капітали, прагнуть легалізувати їх у підприєм­ництві, і тому вони не хочуть більше «підгодовувати» владні структури, оскільки останні мають обмежені можливості для створення умов мафіозного збагачення.

Нинішня політична система не тільки покликана забез­печити реформування усіх сфер суспільного життя, а й сформувати модерну політичну націю. В Україні цей процес перебуває на початковій стадії, тому що:

по-перше, Україна ще не витворила власної моделі на­ціональної економіки;

по-друге, не сформувався середній клас як суб'єкт мо­дерних національних цінностей;

по-третє, не створено політичний механізм національ­ної консолідації;

по-четверте, не відтворені в повному обсязі традиційні національні цінності, не освоєні модерні процедури культуротворчості як у галузі філософії і мистецтва, так і в галузі науки і освіти, не забезпечене повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Тому пріоритетними у політиці владних структур в ца­рині формування модерної української нації повинні ста­ти проблеми її консолідації навколо цінностей громадян­ського суспільства, поєднаних з сучасною українською куль­турою. Акцент на етнокультурних пріоритетах у їхньому традиційному вигляді, поза контекстом реформування еко­номічної, політичної, правової і культурної систем, може при­звести тільки до дискредитації національної ідеї.

Дестабілізаційні процеси, що виявляються через кон­флікти між гілками влади, політичними блоками, цен­тром і регіонами, конфесіями, а також через різку май­нову диференціацію, свідчать про низьку стабілізацій­ну спроможність політичної системи в Україні. Проте Українській державі вдалося уникнути кривавих ексцесів, а також налагодити цивілізаційні контакти з країнами Схо­ду і Заходу. Це характеризує широкі можливості політич­ної системи в реалізації цієї функції.

Політична система в Україні визначається дуже низь­кою здатністю до соціальних новацій, і як наслідок цього, реформи в державі проходять повільно, незбалансовано і супроводжуються великими соціальними втратами. Дер­жавні органи та політичні організації часто стають заруч­никами інтересів могутніх номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму. Однак реформістський потенціал політичної системи зростає тією мірою, якою старі господарські, політичні і культурні структури вичерпують себе повністю і розвалюються, а громадська думка в резуль­таті кризи звільняється від тоталітарних і посттоталітарних міфологій.

Суспільству загалом і політичній системі зокрема влас­тиві певні межі, в рамках яких здійснюються суспільні пе­ретворення, успадковані від попереднього історичного роз­витку. Тяжкий вантаж колоніального і тоталітарного ми­нулого, який є основною причиною відставання політичної системи України від інших держав у здійсненні соціаль­них реформ, спричинив несконсолідованість нації; відсут­ність політичної еліти, здатної по-сучасному, без регіональ­них та ідеологічних стереотипів, осмислити сучасні реалії, виробити суспільні і державні пріоритети розвитку Украї­ни; наявність індустріальних гігантів з величезною енергомісткістю і матеріаломісткістю, орієнтованих на господар­ський комплекс республік (особливо — Росії) колишнього СРСР. Управлінська функція політичної системи в Україні неефективна з огляду на збереження структури і функцій старого апарату, принципів і методів старої кадрової полі­тики, а також мотиваційного механізму до праці.

Політична система лише тоді може забезпечувати віль­ний розвиток особи і суспільства, коли її інститути функ­ціонують у рамках правової системи.

До недоліків правової системи України можна віднести:

повільне і суперечливе втілення норм Конституції у законодавчі акти;

затягнутий процес реформування судової влади як ос­новного механізму захисту конституційних прав громадян;

відсутність чіткої субординації між правовими актами, законами і підзаконними актами;

відсутність нових правових кодексів (Цивільного, Кри­мінального), які б відповідали Конституції та міжнародним стандартам;

відсутність цілісної концепції реформування правової системи (у правовій системі домінують інтереси державної бюрократії, фінансової і комерційної олігархії, а не су­спільні);

надмірне поширення підзаконних актів (урядових, відом­чих) як джерел права;

непрямий характер дії законів, коли для їх застосуван­ня використовують цілий пакет підзаконних актів;

нерівномірну врегульованість законодавством різних сфер суспільного життя;

недостатню розробку механізму реалізації закону і відпо­відальності за його порушення;

недосконалу процедуру підготовки та прийняття зако­нодавчих та інших нормативно-правових актів;

відставання за кількістю юристів від передових країн Заходу; правову неграмотність і правовий нігілізм грома­дян і політичної еліти.

Основна причина недосконалості політичної системи полягає в тому, що політичні сили керуються у своїй діяль­ності не правовими нормами, а груповими інтересами. Коли та чи інша політична партія порушує свої програмні засади і статутні норми, вона не зможе на рівні державних органів твердо дотримуватися правових процедур. Правовий про­грес залежить від правової культури суспільства, розгортан­ня конкуренції, становлення середнього класу, для якого правовий хаос несумісний з нормами буття.

Проаналізувавши функції сучасної політичної системи в Україні, можна визначити її типологічні ознаки. З погля­ду формаційного підходу, політична система України є пост­комуністичною, де в еклектичній формі поєднуються еле­менти старої командно-адміністративної, мафіозної та су­часної демократичної систем.

До елементів командно-адміністративної системи можна віднести:

збереження структури і функцій старого адміністра­тивного апарату;

довготривале функціонування радянської представниць­кої системи;

модифікація ознак тоталітарної культури у вигляді нетерпимості, двомірної оцінки дійсності, догматизму і ру­тинності;

пристосування ряду форм і процедур радянської систе­ми права до ринкових умов.

До елементів політичної мафіозної системи можна від­нести тіньові доходи можновладців за рахунок створення пільгових податкових, бюджетних, кредитних, митних умов для паразитичного збагачення номенклатурних кланів, безпартійний характер формування влади, залежність засобів масової інформації не від масового споживача, а від клано­вих угруповань, нелегальне лобіювання представниками вла­ди групових інтересів.

До нової демократичної системи слід віднести кон­ституційні засади функціонування органів влади, створен­ня механізму противаг і стримувань, поступове правове за­безпечення можливості судового захисту прав громадян, роз­виток громадських і політичних організацій.

За культурологічним підходом політична система Украї­ни набула пріоритетних рис східноправославної цивіліза­ції, де сильно була розвинута державна бюрократія та ідеологічна обробка населення церквою і державою, а ши­рокої громадської ініціативи не було. Політичні системи інших країн (Болгарії, Сербії, Росії, Білорусії), котрі також виросли на грунті даної культурної традиції, проявляють значно менший реформістський потенціал, ніж політичні системи країн, що своїми традиціями сягають у західну (католицько-протестанську) культуру, але зате масштабно мафізуються.

З погляду масштабу і характеру реалізації основних функцій у суспільстві політична система України поєднує елементи адміністративно-командної, змагальної і соціопримирливої систем. Конституція закріпила ідеал соціопримирливої системи. Однак на практиці здійснити його в нинішніх умовах надзвичайно важко, оскільки затягнувся процес ринкових трансформацій і збереглися радянські механізми соціального захисту населення, дещо модифіковані до но­вих умов.


ВИСНОВКИ

Політична система — це сукупність інсти­тутів, які формують і розподіляють державну вла­ду та здійснюють управління суспільними проце­сами, а також репрезентують інтереси певних со­ціальних груп у рамках віповідного типу політич­ної культури.

2. Особливості політичної системи полягають в тому, що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку, забезпечує політичне й ад­міністративно-державне управління суспільними процесами, формує правову систему.

3. Політична система включає підсистеми: фор­му держави, органи регіонального та місцевого са­моврядування (форму державного правління та адміністративно-державного устрою); партійну систему; виборчу систему; політичну культуру.

4. Політична система виконує функції: влад­но-політичну; національної інтеграції; стабілізації соціально-політичного життя; соціально-політич­ної модернізації; управління; правову.

5. Сутність владно-політичної функції зводить­ся до формування механізму використання і під­тримки державної влади відповідно до рівня полі­тичної культури та інтересів суспільства.

Влада тримається на примусі, ідеології і довірі до неї народу, тобто легітимності.

6. Функція національної інтеграції полягає у здатності політичної системи забезпечити формування нації. Цей процес може здійснюватися шляхом примусу, насиль­ства або шляхом консолідації (що є характерною тенден­цією сучасності).

7. Функція стабілізації соціально-політичного життя виявляється у здатності політичної системи забезпечувати рівновагу між суспільними підсистемами, не допускати го­стрих конфліктів між соціальними суб'єктами. Такої рівно­ваги можна досягти або завдяки жорстокому контролю політичними інститутами суспільного життя, або шляхом узгодження соціальних інтересів.

8. Функція соціально-політичної модернізації зводить­ся до того, що політична система забезпечує перехід суспіль­ства від одного стану до іншого через реформування його інститутів. Успіх цього процесу залежить від попередньої культури, реформаторського потенціалу політичної еліти, а також геополітичних чинників.

9. Функція управління передбачає наявність професійно­го апарату управління, який функціонує як на рівні держав­них органів, так і громадських інститутів. Висока ефектив­ність політичного управління забезпечується через високий професіоналізм працівників апарату, розвинутий правовий контроль і жорстку конкуренцію між політичними елітами.

10. Правова функція полягає в тому, що політична сис­тема формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політичної системи залежить від здатності суб'єктів політичного процесу виробити такі правила гри, які забезпечували б зрівноваженість соціальних інтересів і реалізацію творчих потенцій людини. Якщо суб'єкти полі­тичного процесу не оволоділи сучасною політичною культу­рою, котра передбачає принцип гармонізації інтересів особи і спільноти, то їм, як правило, не вдається витворити й су­часну правову систему.

11. Типологізацію політичної системи можна проводи­ти на основі різних підходів до типологізації суспільства, а також за масштабом і характером здійснення власне політичних функцій у суспільстві, політичним режимом і політичною культурою.

12. Політична система в Україні є посткомуністичною. У ній поєднуються елементи старої командно-адміністра­тивної, мафіозної і сучасної демократичної систем.

Для неї характерні такі ознаки: 1) збереження структу­ри і функцій старого адміністративного апарату, елементів тоталітарної культури у вигляді нетерпимості до опонентів, двомірної оцінки дійсності і догматизму; 2) великий обсяг мафіозних каналів розподілу матеріальних і фінансових ресурсів через пільгові податки, кредити, використання бюджетних коштів не за призначенням, створених органа­ми державної влади для збагачення номенклатурних кланів взамін на отримання від них тіньових доходів; 3) поступо­ва реалізація конституційних принципів для створення правових умов розвитку сучасної правової демократії.

Політична система України сягає корінням у східнопра-вославну цивілізацію, історичні наслідки якої подолати у сучасному модернізаційному процесі значно важче, ніж тих політичних систем, що виросли на грунті західної культури.

13. Політична система в Україні лише частково забез­печує реалізацію своїх функцій, оскільки її інститути не зазнали глибокої трансформації у сучасну плюралістичну політичну систему, не спрацьовують саморегулюючі механіз­ми ринкової економіки і громадянського суспільства.






Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Політична система iconЛекція Політична система суспільства
Політична система суспільства являє сукупність взаємозв'язаних І взаємозалежних державних, партій­них організацій, громадських об'єднань,...
Політична система iconЗміст політика як суспільне явище І об\'єкт дослідження 1 Політична влада І політична система 6
Виникнення і розвиток політології, як і всіх інших галузей суспільствознавства, зумовлені потребою знань, які допомагають людству...
Політична система iconПолітична свідомість, культура І громадянство
...
Політична система iconПолітична свідомість, культура І громадянство
...
Політична система iconПолітична система суспільства Теорії політичної системи
Берталанфі в 20-х роках для позначення процесу обміну клітини з зовнішнім середовищем. В його інтерпретації система представляє собою...
Політична система iconПолітична система суспільства
Основні напрями, особливості та та проблеми розвитку політичної системи України
Політична система iconПолітична свідомість 12 Політична культура
Домогтися цього неможливо без розуміння особливостей функціонування зазначених соціально-політичних феноменів людського буття
Політична система iconПолітична реклама
Політична партія має чітко підкреслювати те, як ідеї її лідера поліпшать життя пересічних громадян. Отже, проблема влади цілком аналогічна...
Політична система iconПолітична реклама та її особливості
Політична партія має чітко підкреслювати те, як ідеї її лідера поліпшать життя пересічних громадян. Отже, проблема влади цілком аналогічна...
Політична система iconПолітична система суспыьства
...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы