Джерела галузі конституційного права. Зміст icon

Джерела галузі конституційного права. Зміст



НазваниеДжерела галузі конституційного права. Зміст
Дата конвертации19.09.2012
Размер101.52 Kb.
ТипДокументы


Джерела галузі
конституційного права.



Зміст.


1. Поняття про джерела конституціного права. 3

2. Конституція УНР 1918 р. - перший документ Конституційного права України. 8

3. Констиутція України - один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9

4. Інші різновиди джерел конституційного права. 10

Використана література 12



1. Поняття про джерела конституціного права.


Відомо, що способам юридичного нормоутворення відпо­відають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави — юри­дичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому воле­виявленню суб'єктів права на паритетних засадах — юри­дична нормативна умова, санкціонуванню — правовий зви­чай, визнанню прецедента — судовий прецедент і т. ін.

У правознавстві і юридичній практиці термін "джерело права" розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна "форми права". Разом з тим, для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються — чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Скажімо, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно ро­зуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права — це система законодавства.

Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, -санкцію, а зовнішньою — стаття нормативного акта чи група статей, в яких відобра­жена правова норма. Крім цього, під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (норматив­ний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується також термін "джерело права". Цей термін часто викори­стовується в двох аспектах: соціальне (матеріальне) дже­рело права чи юридичне.

Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно і вико­ристовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єк­тів, які встановлюють юридичні норми, і суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у першому випад­ку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, які мають правову природу, тобто ті, які можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види пра­вомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, за­гальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культу­ри і правосвідомість. Класифікуючи їх, можна виділити: 1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єк­тивні (матеріальні і ідеальні); 2) юридичні джерела (офіційні чи неофіційні).


Соціально-правові джерела — це, насамперед, суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін. Юридичні — це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.

Протиріччя, на думку авторів, які волю державних ор­ганів вважають юридичним джерелом, полягає у тому, що ця воля не утворює суспільних відносин, а формулює, відображує їх тією чи іншою мірою достовірно. Тому більш логічно джерелом права вважати те, що породжує їх, а не відтворює чи формулює, бо право може встановлюватися і поза офіційною формою — законодавством. З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові нор­ми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права — це засоби (види) юри­дичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юриди­зація права органами державної влади і управління шля­хом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. ін.

Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санк­ціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм юридичної сили загальнообов'язковості. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його — юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоваие право, всі інші джерела не мають значення, бо тільки офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).

Нині у правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні норма­тивні акти органів держави. Другою за значущістю фор­мою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не вико­ристовується в Україні взагалі.

Юридичні нормативні акти — це рішення компетент­них суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасо­вують юридичні норми в односторонньому вольовому по­рядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.

Юридичні нормативні договори — це добровільне і уз­годжене рішення двох чи більше сторін, які містять юри­дичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).

Правовий звичай — це правило поведінки, яке склада­лося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими ста­ють ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості насе­лення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали по­ширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають до­сить обмежене використання, за винятком ряду країн Аф­рики і Азії.

Судовий чи адміністративний прецедент — це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбут­ньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридич­них норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).

Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками: 1) ухвалюється чи санкціонується уповноваже­ними органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевияв­ленням; 2) має зовнішню форму у вигляді певного писем­ного документа; 3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні; 4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 5) має юридичну силу, що відображує спів­відношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання; б) надає волі народу офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять норм права і не вно­сять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

1) за суб'єктами ухвалення — на акти органів держави, народу в процесі референдуму, громадських об'єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і недер­жавних формувань;

2) за юридичною силою — на закони і підзаконні нор­мативні акти;

3) за сферою дії — на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

4) за ступенем загальності правових норм — на загальні і конкретизаційні;

5) за характером волевиявлення — на акти встановлен­ня, зміни та скасування норм права;

6) за галузями законодавства — на цивільні, кримі­нальні, кримінально-процесуальні і т. ін.;

7) за часом дії — визначно-строкові і невизначно-стро­кові.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їх кла­сифікація за суб'єктами нормотворчості. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент — укази. Органи виконавчої влади України видають такі норматив­но-правові акти: Кабінет Міністрів — декрети і постанови; керівники міністерств і відомств — інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів — рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад — рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій — нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази і інструкції.

Джерела конституційного пpaва - це сила, що створює цю галузь права, перетворює його життєву об'єктивність, причому в певних формах. Ось чому в літературі нерідко ототожнюють поняття “джерело права” і “форма вираження права”. Д.к. п. - це письмоаві акти-документи, що містять норми, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають в процесі здійснення основ повновладдя українського народу. В останній час постало цілком закономірне питання про глибинні, історичні ко­ріння генези Д.к.п. Цілком зрозуміло, що нею не можуть бути ні доку­менти часів Київської Русі, ні Конституція Пилипа Орлика, ні Статті та інші документи Б.Хмельницького. Першим актом, який започатку­вав національне Конституційне право України був IV Універсал Укра­їнської Центральної Ради (1918 рік), що політико-правовим чином офор­мив Україну як незалежну, самостійну державу, став основою Консти­туції УНР 1918 року, фактично був першим реальним кроком до конституціоналізму.

^

2. Конституція УНР 1918 р. - перший документ Конституційного права України.


Насамперед слід зазначити, що вже сама структура Конституції УНР 1918 p. відповідала тим конституційним стандартам, які нині визнані міжнарод­ною юридичною спільнотою, її перший розділ містив принципові загальні настанови: суверенітет держави; на­родний суверенітет як основне джерело державної влади; неподільність території України; розвиток місцевого са­моврядування на рівні земель, волостей і громад; надання націям України права на впорядкування своїх культурних прав у національних межах.

Другий розділ Конституції також відповідав нинішнім конституційним стандартам. Він торкався питань, пов'я­заних із правами громадян України. Виключалась можли­вість подвійного громадянства, урівнювались у правах та обов'язках чоловіки і жінки, усі громадяни. Конституція проголошувала принцип розподілу влади, за яким передба­чалось створення Всенародних Зборів (законодавча влада), Ради Народних Міністрів (виконавча влада), Генерального Суду УНР, і встановлювала порядок їх організації та діяль­ності.

Варто докладніше зупинитися, зважаючи на її унікаль­ність, на сьомій главі Конституції УНР 1918 p. щодо орга­нізації національних союзів, які об'єднували б пред­ставників тієї або іншої національності. Органи кожного національного союзу розглядалися як державні. Найвищим представницьким органом були Національні Збори. Націо­нальні союзи, у межах своєї компетенції, мали право видавати закони, які поширювалися на кожного з їх чле­нів. Усі суперечки щодо компетенції між національним союзом, з одного боку, і державними органами та орга­нами місцевого самоврядування, з другого, повинні були вирішуватися адміністративними судами.

Згідно з Конституцією великоруська, єврейська та польська нації мали право на організацію своїх на­ціональних союзів. Що ж до білоруської, чеської, мол­давської, німецької, татарської, грецької та болгарської націй, то їх представники повинні були подавати до Гене­рального Суду заяву про таке об'єднання, підписану не менш як 10 тис. громадян УНР відповідної національ­ності.

Прийняття Конституції УНР 1918 p. завершило чер­говий етап розвитку конституційного процесу в Україні, найважливішим здобутком якого був його демократичний вплив на розвиток державності.

^

3. Констиутція України - один з найважливіших різновидів джерел конституційного права.


Прийняття п'ятою сесією Верхов­ної Ради України 28 червня 1996 p. Конституції України стало найважливішою історич­ною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 p. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 p. всенародним голосу­ванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як су­веренної держави, яка має свій Основний Закон.

Чому саме у суспільстві й державі такого великого зна­чення набуває конституція, чому саме її прийняттям обу­мовлені становлення держави, її належність до сім'ї цивілі­зованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?

Насамперед прийняття конституції свідчить про досяг­нення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом сус­пільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні — результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і де­мократичної, соціальної, правової держави.

Ці, так би мовити, історичні передумови прийняття конституції не вичерпують усіх аргументів щодо її значен­ня як основного закону. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.

Так, Конституція України закріплює основи її суспіль­ного і державного устрою, визначає напрями розвитку сус­пільства і держави, основи організації та діяльності дер­жавних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та сво­бод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.

Слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у по-спражньому демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому.

Конституція України є найвищим правовим актом на­шої держави, її Основним Законом, який водночас ви­значає основні напрями розвитку суспільства, держави.

^

4. Інші різновиди джерел конституційного права.


Різновидами Д. к. п. крім Конституції (Основний Закон) України є - кон­ституційні і звичайні закони та інші акти Верховної Ради України, ука­зи Президента, акти безпосередньої демократії (насамперед, референ­думу, сільських сходів); інтерпретаційні акти (акти тлумачення); санк­ціоновані державою правові звичаї, традиції; акти, що є результатом імплементації норм міжнародного права; угоди, договори, конвенції та інші акти, що заключає Україна з іншими державами; спільні акти дер­жавних органів і органів громадських організацій; акти делегованого законодавства, регадаменти, т. зв. конституційний договір; акти Кон­ституційного Суду України; судові прецеденти (насамперед, — Кон­ституційного Суду). Це — перелік Д.к.п., які виробила світова практи­ка і багато з яких у нас не набули поширення. Нарешті, треба мати на увазі, що Д.к.п. є не всі правові акти, а лише ті із них, які містять норми конституційного права. Суттєвою характеристикою Д.к.п. є їх юридична природа, елементами якої є нормативність актів; їх юридич­на сила; форма і структура; дія актів у часі, просторі та за колом осіб; юридичні засоби забезпечення реалізації таких актів. Особливе місце в характеристиці Д.к,.п. має їх творення та прийняття, законодавчий про­цес в рамках Верховної Ради та всеукраїнського і місцевих референ­думів, опублікування (оприлюднення),'в результаті якого такі Д.к.п. стають загальновідомими і безпосередньо виконують функції правово­го регулювання найважливіших суспільних відносин, що виникають в сфері здійснення основ повновладдя українського народу.

Використана література


  1. Конституція України. - К., 1998

  2. Котюк В. О. Теорія права. - К., 1996

  3. Молдован В. В., Мелащенко В. Ф. Конституційне право. - К., 1996

  4. Основи конституційного права України. - К., 1997





Похожие:

Джерела галузі конституційного права. Зміст iconДжерела галузі конституційного права. Зміст
Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9
Джерела галузі конституційного права. Зміст iconДжерела галузі конституційного права. Зміст
Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9
Джерела галузі конституційного права. Зміст iconДжерела галузі конституційного права. Зміст
Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9
Джерела галузі конституційного права. Зміст iconІнші джерела конституційного права
Важливим джерелом конституційного права, крім конституції, ви­ступають конституційні закони. Поняття конституційного закону має кілька...
Джерела галузі конституційного права. Зміст iconПоняття і предмет галузі конституційного права
Наведене визначення конституційного пра­ва має і свої вади: воно не розкриває особливості права як регулятора суспільних відносин,...
Джерела галузі конституційного права. Зміст iconІнститути і норми конституційного права”
Останні (і відповідно норми) утворюють досить відокремлену і сталу групу. Голов­ним критерієм визначення структури (системи) галузі...
Джерела галузі конституційного права. Зміст iconПоняття і предмет науки цивільного права
Цивілістика вивчає поняття цивільного права як галузі права та його місце в загальній системі права, систему і зміст цивільно-пра­вових...
Джерела галузі конституційного права. Зміст iconСуб'єкти конституційного права. Конституційно-правова (конституційна) відповідальність
Учасниками конституційно-правових відносин можуть бути тільки суб'єкти. Суб'єкт конституційного права — це потенційний носій прав...
Джерела галузі конституційного права. Зміст iconСистема галузі конституційного права
Разом з тим при визначенні сис­теми галузі слід передусім враховувати конституцію — своєрідний стри­жень системи. І хоча встановлена...
Джерела галузі конституційного права. Зміст icon1. Поняття про джерела конституціного права
Скажімо, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно ро­зуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы