Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави icon

Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави



НазваниеДержава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави
Дата конвертации19.09.2012
Размер201.67 Kb.
ТипДокументы



Держава в політичній системі”


1. Сутність і функції держави

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спі­льні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспіль­ство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іри­гаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

• загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспіль­ства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.

Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів паную­чої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних істо­ричних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у біль­шості країн перевага була на боці організованого примусу, захи­сту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і неосоціал істинних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбу­лася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністич­ний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

— держава стала на шлях подолання суспільних суперечнос­тей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою дося­гнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;

— держава у своїй діяльності широко використовує такі за­гальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;

— держава застосовує засоби захисту людини праці, соціаль­ної захищеності всіх громадян;

— на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з ін­шими державами.

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як над­класова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціаль­ної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататор­ських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Більш тогб, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністи­чного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова дер­жава припускає наявність громадянського суспільства, де гро­мадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою.

^ Функції держави — головні напрямки і види діяльності дер­жави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризу­ють її сутність.

функції держави не можна ототожнювати з функціями и окре­мих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повнова­женнях), закріплених за ними.

Наведені нижче функції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних справ» (а не класових), що забезпе­чують об'єктивне існування людей.

Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та ін­шими елементами державної діяльності.

функції держави за засобами ч діяльності:

— законодавча;

— виконавча (управлінська);

— судова;

— правоохоронна;

— інформаційна.

функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяль­ності можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції — забезпечують внутрішню політику держави:

1) політична — вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народо­владдя;

2) економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація вироб­ництва на основі визнання і захисту різних форм власності, під­приємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

3) оподаткування і фінансового контролю — організація і за­безпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою подат­ків;

4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, жит­тєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних супереч­ностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики;

5) екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтри­мання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження ге­нофонду народу;

6) культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток націо­нальної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти;

сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщи­ни;

7) інформаційна — організація і забезпечення системи одер­жання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основ­ні групи: регулятивні та правоохоронні.

Зовнішні функції — забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма дер­жавами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку;

інтеграція до світової економіки;

3) екологічна — підтримання екологічного виживання на пла­неті;

4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культур­них і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що ма­ють культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення куль­турних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5) інформаційна — участь у розвитку світового інформацій­ного простору, встановлення режиму використання інформацій­них ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави — захист державного суверенітету від зов­нішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєн­ними засобами;

7) підтримання світового правопорядку — участь у врегулю­ванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.

Не можна ототожнювати функції держави з формами їх реа­лізації — правовими та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, при­душення).

Основні правові форми здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контроль­но-наглядова.


Особливості класових функцій експлуататорської держави

Внутрішні

Зовнішні

1. Функція придушення пригноблених класів.

2. Функція охорони приват­ної власності експлуататорів на засоби виробництва.

3. Функція ідеологічного при­душення своїх класових і полі­тичних супротивників.

1. Функція захоплення чужих територій.

2. Функція придушення виз­вольних рухів.

3. Функція охорони інтересів пануючих класів від посягання на них ззовні.

Конкретна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періоду станов­лення буржуазної держави економічна функція була слабко роз­винутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах Західної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільних відносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості» насе­лення і запобігання економічним кризам. Західні країни вда­ються до допомоги системи планування (у тому числі довго­строкового), створення спеціальних відомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив на при­ватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю — політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, держав­них замовлень, кредитної політики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора в економіці, не створює умов для його розвитку.

На відміну від західних буржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна, приватний сектор був дозво­лений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулю­вання економічних відносин відігравало пануючу роль. Держава була монополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла на себе буквально все — від вста­новлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економіки до найменування продуктів і цін на них.

У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянні з СРСР) істотно змі­нюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приват­ний сектор економіки встановлюються межі.

Із визначенням курсу на побудову соціальної правової дер­жави розширюються зміст і значення політичної, правоохорон­ної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція — створення державою умов, що забезпечують гідне життя людини.

^ 2. Форми державного правління


Форма державного правління

Монархія

Республіка

–– форма державного правлін­ня, при якій державна влада зо­середжена цілком або частково в руках однієї особи — монар­ха, передається в спадщину, не залежить від населення (як пра­вило, не затверджується ним)

— форма державного правлін­ня, при якій вища державна влада здійснюється представни­цьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк

Протягом історії виникали різні види монархій:

^ 1) східна деспотія, заснована на азіатському засобі провад­ження;

2) антична (рабовласницька);

3) феодальна:

а) ранньофеодальна — характеризується великим ступенем децентралізації,

б) станова-представницька — влада монарха поєднується із наявністю станово-представницького органу (Іспанія — кортеси, Франція — генеральні штати, Англія — парламент);

в) абсолютна,

4) конституційна.

Розглянемо абсолютну та конституційну монархії, тому що інші практично не існують.

^ Конституційна монархія може бути парламентською та дуа­лістичною. Остання форма практично відживає.

У парламентській монархії влада монарха в законодавчій, ви­конавчій і судовій сферах діяльності символічна. Монарх лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави — виключно з представницькими повноваженнями. Фактичним главою держави (прем'єр-мініст­ром) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутат­ських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний.

Сучасні монархії здебільшого є парламентськими (Японія, Іспанія, Швеція, Данія та ін.).

^ У дуалістичній монархії юридичне і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом (або призначеним їм пре­м'єр-міністром), і парламентом. Монарх вже не має законодав­чої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право відкла-дального вето щодо законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.

Дуалістична монархія характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Вона є своєрідною спробою прими­рити інтереси феодалів (їх переважно виражає монарх) і інтере­си буржуазії (їх представляє парламент). Наприклад, дуалістич­на монархія була в кайзерівської Німеччині в 1871—1918 pp. Вона існувала також у Тунісі, Таїланді, Лівії, Ефіопії та інших краї­нах. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії.

Монархія

^ Абсолютна (необмежена)

Конституційна (обмежена)

Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких і феодальних суспільств). Збереглася в первозданному вигляді (без конституції і парламенту) в одиничних країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), яка у будь-який час може бути розпущена (у Бахрейні розпущена через півтора роки після створення)

Влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія, Японія та ін.).


В історії держав світу виникали різні види республік:

антична;

середньовічна (феодальна);

буржуазна; соціалістична.

Розглянемо сучасні види республік.

Республіка

парламентська

президентська

змішана (напівпрезидентська)

Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни.

Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)

Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається непарламентським шляхом — прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак)

Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не лише президенту, але й прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент має вправо головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінляндія, Франція)


Уточнимо роль президента в президентській і парламентсь­кій республіках.

Президентська республіка характеризується насамперед ваго­мою роллю глави держави в державному механізмі. Президент зазвичай обирається незалежно від парламенту (прямим чи не­прямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не залежить від парламенту (парламент не може проголосити недо­віру уряду або достроково припинити його повноваження). Пост прем'єр-міністра або відсутній, або відіграє допоміжну-координаційну роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент здатний відстоювати інте­реси виконавчої влади завдяки своєму високому статусу (здійс­нювати активну виконавчу політику, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, вико­ристовувати право вето на прийняття законів, застосовувати ба­гатоманітні засоби впливу на законодавчу владу) із метою дося­гнення балансу влад.

Президент у парламентських республіках, на відміну від гла­ви держави в президентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади, і його пра­вовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парла­ментській монархії. Повноваження глави держави, за винятком суто церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійсню­ються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламент­ській основі.

Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у пар­ламенті, то в парламентських республіках глава держави най­частіше може призначити такий уряд, який має підтримку пар­ламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами пар­ламенту, тобто склад уряду відбиває реальну розстановку сил у парламенті, що дозволяє уряду впливати на прийняття парла­ментських рішень.

Президент у змішаній республіці, яка поєднує у собі елементи президентської і парламентської республіканських форм прав­ління, є верховним головнокомандувачем, як у президентській республіці, проте не у всіх країнах наділений повноваженнями глави виконавчої влади, нерідко поділяє її з прем'єр-міністром. Відсутня посада віце-президента, як і в парламентській республіці. Наприклад, в Україні немає посади віце-президента, яка є у Швейцарії. Президент України має право достроково розпу­стити парламент, а депутати парламенту не можуть бути члена­ми Кабінету Міністрів, і навпаки. У ряді змішаних республік президент не має права законодавчої ініціативи, в Україні — наділений цим правом.

^ Одна з особливостей парламентсько-президентської республіки України полягає в обмежених повноваженнях уряду в законодавчо­му процесі, що її відрізняє, наприклад, від Франції, яка також є державою зі змішаною формою правління. Якщо уряд Франції має право вносити поправки до законопроектів, може наполяга­ти на голосуванні своїх поправок і в будь-який момент відкли­кати законопроект, то уряд України має слабкий вплив на зако­нодавчий процес і прийняття законодавчих рішень (право зако­нодавчої ініціативи у прем'єр-міністра не забезпечене комплексом правових заходів).

Уряд України пов'язаний подвійною (біцефальною) залеж­ністю:

— відповідальністю перед Президентом;

— підконтрольністю і звітністю перед Верховною Радою.

^ 3. Концепція правової соціальної держави

Соціальна держава (держава соціальної демократії) — це су­часна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матері­альний добробут громадян, здійснює функцію регулювання еко­номіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забез­печує захист економічних і соціальних прав людини.

Здавалося б, «правова держава» і «соціальна держава» є несу­місними. Перша передбачає певну свободу особи від держави, від її опіки. Друга, навпаки, спирається на активність держави в соціальному захисті особи, особливо соціальне ранимої (пенсі­онер, інвалід, безробітний не зі своєї вини).

Проте друга половина XX ст. поєднала ці поняття, збагатив­ши кожне з них. Коли говорять про побудову соціальної право­вої держави, мають на увазі насамперед втілення в ній: принципу верховенства права (панування правового зако­ну) як головного в правовій державі;

— принципу соціальної справедливості (забезпечення дер­жавою соціальної безпеки особи) як головного в соціальній дер­жаві.

Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1929 p. ні­мецьким державознавцем X. Хеллером і згодом поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізні­ше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американсь­кого суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

Після Другої світової війни концепція соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної Євро­пи (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 p. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 p. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою.

У наші дні соціальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соціальне активним в ім'я згладжування супе­речних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних про­тиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймали­ся різними верствами суспільства, її мета — за допомогою соці­альної політики, забезпечення рівності та умов політичної спів­участі об'єднати населення, стабілізувати соціальну (утому чис­лі правову) і економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію.

Поняття правової держави усе більш поєднується з концеп­цією так званої «держави загального благоденства» («максималь­ної» держави)1, або, інакше, «соціальної держави». Це суміщен­ня відбувається насамперед на основі гарантій системи економі­чних, соціальних і культурних прав.

^ Вчені (Г.А. Ріттер, Роулз та ін.) виділяють три моделі сучас­ної соціальної держави.

І. «Позитивна держава» (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орі­єнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоратив­них інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб конт­ролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забез­печуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність ста­ртових можливостей (соціальна політика держави як засіб забез­печення повної зайнятості).

3. «Держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рі­вень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується пов­на зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечен­ня «рівності, кооперації та солідарності»).

Ці моделі мають тенденцію переходу від однієї до іншої. Вони ніде цілком не були реалізовані, що свідчить про мінливість со­ціальної політики держав у ході розвитку.

Ідея про орієнтацію України на соціальну державу міститься у Конституційному договорі між Верховною Радою і Президен­том України (від 8 липня 1995 р.) «Про основні засади організа­ції і функціонування державної влади і місцевого самоврядуван­ня на період до прийняття Конституції України». Тут, зокрема, підкреслюється, що Договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке текстуальне вираження ідея соціаль­ної правової держави знайшла у ст. 1 Конституції України.

Було б помилковим вважати, що правова держава і соціальна держава добре поєднуються і в змозі цілком злитися в один тип держави. Принцип соціальної безпеки населення і вимога не лише юридичної, а й матеріальної рівності (властивості соціаль­ної держави} суперечать ідеї свободи особи, взаємної відповіда­льності держави і громадянина {властивості правової держави).

Однак було б неслушним протиставляти правову державу і соціальну державу, їх зближення — найсприятливіший результат для громадянського суспільства, оптимальний варіант його роз­витку без класове ворожих конфліктів і соціальних потрясінь.

Соціальна і правова держави сумісні між собою доти, доки функціонування державної влади буде обмежуватися, врівнова­жуватися, контролюватися і поширюватися в межах додержання основних прав людини. І навпаки соціальна держава суперечу-ватиме з правовій державі завжди, коли «людський добробут», «соціальна безпека», «соціальна справедливість» вважатимуться вищими цінностями. Розвиток держави як соціальної має грун­туватися на такому фундаменті, як «правова» держава.

Зрозуміло, що до фактичного втілення в життя ідеї соціаль­ної правової держави українському суспільству треба ще багато чого зробити.

Прогнозувати перспективу успішного розвитку України можна тільки на шляхах оптимального поєднання принципів правової державності, демократизму, соціальної державності. Ідея соціаль­ної правової держави є надбанням усього людства. Ця раціональна ідея у разі успішній реалізації в змозі вивести Україну до числа цивілізованих держав світу.

Соціальна правова держава — це політична організація сус­пільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.

Крім звичайних ознак, характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак (рис).

1. ^ Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

2. ^ Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенст­во, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпра­цьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. ^ Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єд­нань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, по­садових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загал ьнодо-звшьний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

Стосовно владних державних органів і посадових осіб діє спеціально-дозвільний принцип: «Дозволено лише те, що пря­мо передбачено законом». Ще давньогрецький мислитель Пла-тон зазначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чієюсь владою. А там, де закон — владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю поряту­нок держави...»

4. ^ Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охо­рони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного за­хисту).

5. Побудова відносин особи та держава на основі взаємної від­повідальності: як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.

6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість під­міни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

7. ^ Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

8. ^ Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійс­ненням законів та інших нормативно-правових актів — налагод­жена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядо­вих органів.

9. ^ Можливість особи домагатися конкретного мінімуму соці­альних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпе­ки— мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадя­нину та його підвищення.

^ 10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального сере­довища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матері­альної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та ко­нтролю за умовами праці та ін.

11.^ Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціаль­не ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хво­рих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гаран­тується загальнообов'язковим державним соціальним страхуван­ням.

12. ^ Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і су­спільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності грома­дян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).

13. ^ Проведення державою політики соціальної поступки — ви­рішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманіт­них соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.

Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних про­цесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціаль­ної захищеності відповідно до закону.

Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гаран­тує людині свободу вияву:

— як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і пси­хічними якостями, тобто має індивідуальність;

— як члену соціального організму, яким є громадянське сус­пільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;

— як громадянину, який є підданим держави.



1 Про наукові концепції щодо сучасних держав див. у главі 4 “Державна вла­да і держава".




Похожие:

Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconСутність держави. Функції держави Сутність держави. Функції держави
«спі­льні справи», без яких не може функціонувати жодне суспіль­ство. Це — засоби транспорту І зв'язку, будівництво шляхів, іри­гаційних...
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconФінансова діяльність держави
И, в чому полягає сутність фінансової діяльності держави в Україні, яких принципів дотримується держава при її здійсненні, які методи...
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconФінансова діяльність держави
И, в чому полягає сутність фінансової діяльності держави в Україні, яких принципів дотримується держава при її здійсненні, які методи...
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconПоняття, сутність та походження держави”
Як форма організації суспільства, призвана забезпечувати його цілісність І управляємість, держава виконує функції, зумовлені потребами...
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconПоняття, сутність та походження держави
Як форма організації суспільства, призвана забезпечувати його цілісність І управляємість, держава виконує функції, зумовлені потребами...
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconПоняття держави Теорії виникнення держави
Держава є центральним інститутом політичної системи І володіє складною інституціональною структурою, виконує специфічні функції....
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconПоходження держави як політичного інституту. Місце І роль держави І політичній системі суспільства
Основи політології: Навч посібник /Керівник авт кол. Ф. М. Кирилюк. К.: Либідь. 1995. – 336 с
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconДержава як інститут у політичній системі суспільства
Знаючи обставини, які обумовили появу держави, стає можливим прогнозувати зміни її функцій, структур, І розвитку. Актуальність з’ясування...
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави icon1. місцеві фінанси, їх сутність, склад І роль у розвитку економічної та соціальної інфраструктури
Змістовий модуль Сутність, склад І роль місцевих фінансів в економічній систем держави 5
Держава в політичній системі” Сутність І функції держави Сутність держави iconТеорія держави І права в системі суспільних наук
Теорія держави І права, маючи свій предмет, функції І метод, посідає специфічне місце в системі суспільних (неюридичних) наук
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы