Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” icon

Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці”



НазваниеПоняття масової комунікації. Функції масових комунікаці”
Дата конвертации18.09.2012
Размер136.37 Kb.
ТипДокументы



Поняття масової комунікації.

Функції масових комунікаці”


Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид ко­му­нікації відрізняється один від одного не тільки природою комуні­ка­тивного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих ком­понентів називати системою, то можна говорити про особли­во­сті системи комунікації залежно від її виду та природи.

Є цікава думка у дослідниці масових комунікацій Зернецької О. В. про специфічну природу масо­вої комунікації. Природа її — у виробництві інформації за допо­могою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей по­ве­дінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі . Це те, про що ми говорили у пер­шій лекції: ви­роб­ничий підхід до про­цесу масової комунікації був зумов­ле­ний са­мою струк­ту­рою масової комунікації та переходом люд­ства на рі­вень побудови індустріального су­с­­пі­ль­ства.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і під­триман­ня контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні — це:

  1. виробництво інформації як продукції;

  2. використання технічних засобів для виробництва інформації;

  3. масова культура (масові цінності, типові для мас моделі пове­дінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної про­дук­ції, її призначення;

  4. специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

^ Виробництво інформації здійснюється виробниками ЗМК, яких в Україні сьогодні багато (див. першу лекцію та довідку вище). Су­часне інформаційне виробництво характеризується розгалу­же­ною й складною системою виробників: інформаційних агентств, ре­дакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо.

^ Ким же є виробники ЗМК у структурі масової комунікації — комунікантом чи кимось іншим?

Якщо взяти до уваги загальну модель комунікації, то в рольовому аспекті про­цес спілкування відбувається в системі соціальних ролей, які вико­нують люди в тій чи іншій комунікативній ситуації. За своєю при­ро­дою людина соціально є поліфункціональною істотою. Але неза­леж­но від соціальної функції вона завжди виконує роль або комуні­кан­та, або комуніката. Можна сказати, що комунікатор — це функ­ція соціальної ролі [К = f(СР)] в кон­кретних соціально-комунікативних умовах. Зміст і форма цієї функції залежить від змісту й характеру соціальної ролі. Так, поведінка комунікатора, зміст його висловлювання, характер його мовлення залежить від того, хто є носієм комунікативної функції — дитина чи дорослий, людина освічена чи ні, людина з міста чи з села, робітник чи педагог і т. д. На цій основі можна розрізняти типи комунікаторів, чому й буде присвячена одна з лекцій. Від ти­пів комунікаторів залежить і організація комунікативного про­цесу. Якщо порівняти таких комунікаторів, як пропагандист (модель Чакотіна), відправ­ник інформації, що належить до пер­винної соціальної групи (мо­дель Рілеїв), професіональний комунікатор (модель Вестлея-Мак­Ліна), комунікатор із психо­логічними змінни­ми (модель Малець­кого), то з упевненістю можна сказати, що орга­нізація процесу спіл­кування для кожного з цих типів комунікаторів буде своєю. Для прикладу розглянемо спілкування між професій­ним комунікатором і публікою та непрофесійним комунікатором і тою ж публікою. У першому випадку комунікативний процес мати­ме більшу осми­сленість і чіткість, відсутніми будуть зайві акти мовлення, тема­тичні відхилення; у другому випадку процес спілку­вання може бути підпорядкований асоціативній роботі пам’яті, позначений зайвими мовними операціями й діями.

Типовим явищем для систем масової комунікації є дисперсія фун­к­ції мовлення й дивергенція комуніканта, тобто роз­сіювання (дисперсія) акту мовлення, коли різні люди, які беруть участь в породженні висловлювання, в системі масової комунікації виступають ніби єдиним комунікантом, а в результаті утворюється роз­ходження (ди­вергенція) психоло­гічних, соціальних, професійних ознак єдиного комунікан­та, в ролі якого виступає одна людина, що веде до появи сукупності розпо­рошених у часі й просторі ознак мовця, закріп­лених за різними носіями мовлення, коли збір ін­формації здійснює одна людина, її аналіз — друга, об­робку — третя і т. д. Так виникає дисперсна й дивергентна система масової комунікації. Натомість з’являється ко­лек­­тивна відпові­да­ль­ність (а при високій дисперсності, коли неясно, хто стоїть за повідомленням, — безвідпові­дальність) за зміст і форму мов­лення та ор­ганізацію про­цесу спіл­кування. Структуризація, фазо­вість і дис­­­кретність мов­­лення при цьому є закономірними яви­щами, оскіль­ки окремі мов­ні акти, що структурно пов’язані темою, метою спіл­кування, вико­нуються пое­тапно й навіть у різних місцях та в різний час. При цьому виникає колективне право на ак­ти мовлення (зміст і форму висловлювання), встановлюється певна монополія на мовлення. Останнє спонукає організаторів процесу комунікації дивитися на акт мовлення як працю, бізнес і займатися комер­ціалізацією цього процесу.

Отже, у ролі комуніканта, професіонального комуніканта під час масового спілкування можуть бути різні соціальні ролі — автори (кореспонденти), організатори (менеджери, видавці, засновники) комунікативного процесу: захисники, регулятори (редактори, ведучі) (модель HUB, модель Левіна) тощо. Таким чином, під упливом цих ролей комунікативний процес більшою мірою структурується, виді­ляється більша кількість фаз.

У системі масової комунікації виробники інформаційної продук­ції виконують, по суті, єдину роль комуніканта. Пере­розподіл цих ролей веде до трансформації систем масової кому­ні­ка­ції, а трансформація масовокомунікаційної системи веде до виник­нення нових засобів масової комунікації. Але найбільш визна­чаль­ним процесом для системи масової комунікації є процес її глоба­лізації. Трансформація й глобалізація системи мас-медіа породжує зміну, в свою чергу, суспільно-політичної й еконо­мічної систем, які теж трансформуються. Трансформація й глобалізація системи масової комунікації, од­нак, не є першопричиною соціально-еконо­мічних змін: модер­ніза­ція технологій, розвиток науки і техніки, а також суспільно-еконо­мічний розвиток сприяли розвитку системи масової кому­ніка­ції.

Глобалізація системи масової комунікації — то є поняття, яке активно використовується з кінця ХХ ст. Це поняття відображає процес трансформації комунікаційної системи, такої трансформації, яка пов’язана з утво­­­рен­ням більш широкої мережі комунікаторів, що обслуговуються й покриваються на великому інформаційному просторі єдиною, але розгалуженою системою засобів масової комунікації та контро­лю­ються більш ор­ганізованою спілкою їх виробників.


Глобалізація систем масової комунікації тільки посилює дивер­гентність і дисперсність системи масової комунікації, струк­тури­зацію, фазовість, дискретність мов­лен­ня та монополію на нього.

Як приклад дисперсності й дивергентності системи масової кому­нікації може бути система, в якій глядач споживає новини, виготов­лені редактором й опрацьовані ведучим, включені в програму на прохання за­снов­ника каналу й інтерпретовані певним чином на про­хання керів­ників телеорганізації (дивергенція). Для глядача ведучий є уособленням комуніканта, насправді ж функція повідомлення тут розсіяна між багатьма людьми (дисперсія).

Питанню глобального розвитку систем масової комунікації при­свя­тила свою книгу О. В. Зернецька “Гло­бальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини”.

Глобалізація системи масової комунікації пов’язана безперечно з технічною революцією, але ця революція не є єдиним чинником утво­рення глобальних масовокомунікаційних систем. Прикладом може бути Україна, яка відстає від Заходу в утворенні глобально транс­формованих систем комунікації. Причиною цьому є як економічне відставання, так і соціально-психологічна неготовність комунікато­рів до утворення глобальної системи комунікації й ак­тив­ного вхо­дження в світові інформаційні системи. Народ має пережити “гео­стратегічний землетрус”, щоб під упливом соціаль­них, економіч­них, технологічних, культурних, етнічних факторів шу­ка­ти навпо­мац­ки, як вважають А. Кінг та Б. Шнайдер у доповіді Рим­ському клубові “Перша глобальна революція”, свій шлях до розуміння но­во­го світу, а також, перебуваючи в імлі невідомості, вчитися, як керувати новим світом і не бути керованим ним.

У такі перехідні періоди для суспільства актуалізується поняття інформаційних технологій. Вони стають частинкою поняття глоба­лізації системи масової комунікації, оскільки без технологічної мо­дернізації процесу спілкування неможливим є утворення більш по­тужних систем збору, обробки, передачі й поширення інформації у масовокомунікаційному просторі. Суспільство тоді змушене шука­ти кошти й придбавати інформаційні технології, щоб не зали­шатися на периферії світового інформаційного простору.

Розвиток інформаційних технологій має переважно характер нау­ково-технічний, за яким дуже часто губляться поняття моралі й че­сті, соціальної відповідальності, психологічної ідентичності тощо. Прикладом може бути мережа Інтернет. В систему інтернетівського спілкування закладені великі технічні можливості, але зовсім від­сутні засоби стримування мовців й контролю за інформацією. Інтер­нетівська система спілкування, таким чином, має характер соціаль­но й психологічно незахищеної системи, в якій порушено соціаль­но-психологічний баланс правильного / неправильного, порядно­го / не­­по­ряд­ного, морального / аморального, естетичного / неесте­тично­го і т. д. Поки інформаційна система Інтернет залишається фактом віртуальної реальності цей дисбаланс і ця незахищеність фатально не шкодять суспільній інформаційній системі, а також самій системі Інтернет, оскільки вона все-таки існує як технічний витвір. Але як тільки ця віртуальна система стане частиною суспільної інформа­ційної системи, її кровоносною підсистемою і не будуть вироблені засоби інформаційного захисту, тоді суспільна інформаційна систе­ма, а разом із нею й суспільство деградують і загинуть, як будь-яке явище в природі при порушенні інформаційного балансу й систем захисту.

Людство, розуміючи таку загрозу, намагається “загнуздати” ін­тер­не­тівську систему й надати їй “людського вигляду”. Так, у Китаї обмежено діяльність інтернет-провайдерів. Вони тепер зобов’язані записувати й надавати інформацію правоохоронним органам про зміст сайтів і дані про користувачів (цит. за журналом “Мой ком­пьютер”, № 41, 2000, стор. 6). Безперечно, у пошуках “людського вигляду” для інформаційних систем можливі всілякі перегини, які властиві й людському суспільству як живому організму.

На розуміння терміна “глобалізація” мала великий вплив кон­цеп­ція канадського соціолога Маршалла Маклюена, основним кон­цеп­том якої було уявлення про світ як “глобальне село”. Глобалізація передбачає безупинний процес інтеграції одиничного, самобутнього в загальний культурний, соціальний, політичний контекст “гло­баль­ного села”. “За своєю суттю,— пише О. В. Зернецька,— все те, що перебуває в процесі глобалізації, не що інше, як сили, що уособ­люють виробництво, дистрибуцію та споживання продуктів і послуг, які, в свою чергу, спрямовані на гомогенізовану (однорідну, типову.— В. Р.) поведінку споживача (в якому б куточку світу він не жив). За глобалізаційною парадигмою, він повинен споживати одне й те ж їстівне (наприклад, стандартизовану їжу: кока-колу, продукцію мережі Макдональдс, пепсі, піцу) або неїстівне (про­грами телебачення, фільми, одяг, англосаксонський бізнесовий стиль і т. ін.). Цей процес, який дістав влучну назву “макдо­наль­ди­зація”, разом з тим вносить в дискурс про глобалізацію й нове по­няття — “глобальна культура”. Воно виникає як критичний концепт наприкінці 80-х років і належить до цілого комплексу потоків і процесів, які перетинають національні кордони за останні двадцять років”.

Як бачимо, ідея глобальної культури й глобалізації світових сус­пільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов’­яза­ний як з макдональдизацією, стереотипізацією поведінки людей, що входять в глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втя­гу­ванням людини в запрограмовану на певну поведінку масу лю­дей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності краї­ни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену проаме­ри­канську або прозахідну орієнтацію, де пострадянські країни почу­вають себе за­леж­ними від правил гри у цьому глобальному світі.

Глобальний інформаційний світ (глобальна культура, світова куль­тура) тримається на розвиткові багатонаціональних ринків, кор­по­рацій, надскладних систем комунікацій, сучасних медіа-технологій. Ця організаційно-технологічна основа глобального світу, з одного боку, сприяє єднанню людей, народів, з другого боку, нівелює їхні етнічні, політичні, культурні особливості. Але цей процес глобалізації є незворотним. Країна, яка спеціально буде стримувати себе у входженні у цей глобальний світ, сама ж себе і загубить у ньому, оскільки примусово буде поглинута глобальною інформаційною системою. Вихід один: якомога швидше сягати ви­со­кого рівня розвитку інформаційних технологій і комунікацій­них систем, щоб на рівних увійти у глобальний світ. На думку академіка Миколи Амосова, глобалізація — це сучасний (і планетарний!) етап розвитку цивілізації, суть якого у зростанні міжнародних зв’язків, взаємозалежності країн, розповсюдженні нових технологій та єдиних стандартів життя. Процес іде у різних сферах і має плюси та мінуси. Плюси найчастіше помічають ті, які належать до благополучних у глобальній системі або захищають інтереси бла­го­получних. На мінуси вказують ті, хто, на жаль, не володіють світовою енергією, не контролюють світову промисловість, не воло­діють передовими інформаційними техноло­гіями.

Відсутність передових інформаційних технологій у країні стано­вить загрозу інформаційному простору країни. На думку О. В. Чек­мишева, “інформаційна загроза” може становити небезпеку для двох типів держав: для держав з тоталітарним устроєм і для країн, що перебувають на перехідному етапі. “Для будь-якої демокра­тич­ної держави можливість вільного поширення інформації є одним із фундаментальних прав. У такому суспільстві інформація… не може становити загрози, оскільки інформаційний простір демократичних держав має уже усталену систему інформаційного захисту, коли всі дотримуються законів держави, в чому й полягає суспільний демократизм” [Чекмишев, 37]. Тоталітарні ж держави всіляко унеможливлюють надходження повідомлень, як живуть люди за кордоном, як розв’язують проблеми і т. д. І будь-яка інформація ззовні для цих країн є загрозою для тоталітарної інформаційної системи.

Для країн, що розвиваються, характерним є інформаційний вплив іноземних мас-медіа.

Технологічний прогрес в інформаційній сфері безпосередньо по­в’­язаний з використанням технічних засобів для виробництва ін­фор­мації, хоч і не є визначальним, про що свідчить досвід Украї­ни: майже кожен має телевізор, радіоточку, в Україні велика кіль­кість видань, але не можна сказати, що Україна є багатою і що вона веде свою політику у глобальному світі. “Найприкріше те, що у світо­во­му інформаційному просторі голосу України не чути. Всі інтерпре­тації подій в Україні належать або Росії, або західним “”радяноло­гам”. А якщо цього голосу немає в інформаційному світі, цілком слушно виникає підозра, що немає відповідної реалії”.

У сфері інформації та комунікації помітний дисбаланс щодо ко­му­нікаційного гардвера (фізичних носіїв інформації) та комунікацій­ного софтвера (програмного забезпечення систем комунікації). Так, за даними Доповіді ЮНЕСКО, країни, що розвиваються, мають усього 4% комп’ютерів від загальної кількості комп’ютерів у світі. 75% усіх телефонних апаратів належать дев’яти найбагатшим країнам. У 1988 році 30 найбідніших країн не мали газет зовсім. Японія має 125 щоденних газет, а США — 1687. В середньому у Європі 39 газет на країну, в Африці — лише 3. Середній показник радіоточок 330 на 1000 населення. У багатих країнах цей показник сягає 911 на 1000 населення, а в бідних — 142 приймачі на 1000 населення. В 34 країнах зовсім немає телебачення. Середній покажчик для світу — 137 телевізорів на 1000 населення. У багатих країнах він становить 447 телевізорів на 1000 населення, у бідних — 36 телевізорів на 1000 населення. Цей розрив у дистрибуції ЗМК називають “інформаційними провалами” (infor­mation gaps). Інформаційні провали можуть бути і в межах однієї країни. Але політичного значення набувають інформаційні провали між країнами, коли багатші країни контролюють інформаційні по­то­ки, що йдуть до бідніших країн.

Глобалі­зація системи масової комунікації може, на думку О. В. Зер­­нецької, розглядатися як процес конвергенції (збли­ження, упо­­дібнення) гардвера і соф­тве­ра, коли інформаційні потоки більш ефективно контролюються й розподіляються на великих просторах завдяки поєд­нанню можливостей програмного й фізичного забез­печення систем кому­ні­кації.

З використанням новітніх інформаційних технологій у кінці ХХ сто­ліття виникли глобальні системи масової комунікації, або гло­бальні ЗМК. Цьому сприяла диджитальна революція в інфор­мацій­них технологіях. Диджиталізація інформації — це за­пис, обробка та передача інформації за допомогою бінарнокодо­ва­них знаків, що використовуються у комп’ютерній техніці. Диджитальна техніка сприяла виникненню транснаціональних медіа-корпорацій, або мультимедіа-імперій: Time Warner, Sony, Matsushita, Microsoft, Walt Disney та ін. За цими медіа-конгломератами стоять імена: Руперт Мердок, Сільвіо Берлусконі, Біл Гейтс, Тед Тернер та ін.

Мультимедійними корпораціями глобальні системи масової ко­му­ні­кації називаються через те, що вони “конгломерують міжнаро­дні, міжміські та локальні телефонні компанії, кабельні та телера­діо­мовні системи й комп’ютерні фірми”.

Створення потужних комунікаційних медіа-систем, або глобаль­них систем масової комунікації, відбувається завдяки концентрації й конгломерації систем масової комунікації.

Під концентрацією систем масової комунікації в інформаційній індустрії слід розуміти тенденцію, пов’яза­ну з посиленням присут­ності однієї або кількох компаній на кожно­му з ринків унаслідок її/їх злиття (інтеграції) з іншими компаніями цієї ж сфери індустрії при збереженні провідної ролі однієї з ком­паній, що часом призво­дить і до зникнення конкурентів взагалі.

Прикладами концентрації в індустрії масової комунікації напри­кінці 80-х — на початку 90-х років можуть стати такі відомі альянси в секторі медіа, як кооперація між Р. Максвеллом і С. Берлусконі у виробництві програм телевізійних новин; договір між Р. Мердоком і Р. Максвеллом щодо співпраці мердоківського супутника Sky Tele­vi­sion і компанії кабельного телебачення Максвелла The Maxwell Cable Television Company.

Виділяють дві форми концентрації систем масової комунікації — вертикальну й горизонтальну. “Вертикальна — це така концен­тра­ція, внаслідок якої одна фірма поглинає інші, які стоять, так би мовити, в одному ланцюгу виробничого процесу певного медіуму”.

Прикладом вертикальної концентрації може бути голлівудська компанія з виробництва фільмів МСА, яка придбала Cineplex-Odeon, головну компанію, яка займалася дистрибуцією фільмів. МСА, таким чином, забезпечила собі поширення своєї продукції й покращила контроль не тільки на ринку виробництва, але й збуту.

Іншим прикладом може бути “Nnew York Times”, яка придбала в Квебеку (Канада) паперову фабрику, чим створила для себе переваги у постачанні паперу.

Горизонтальна концентрація — “процес, внаслідок якого фірма з однієї сфери медіа-індустрії (скажімо, газетно-журнальне видав­ницт­во) купує компанію з іншої сфери мас-медіа (наприклад, теле­стан­цію)” [Зернецька О. В., 61]. Так, News Corporation, що належить Мердоку, придбала Twentieth Century Fox. General Electric, яка спе­ці­алізується в галузі електротехніки, купила американську радіо­кор­по­рацію РСА.

Конгломерація — це процес, внаслідок якого компанії комуні­ка­ційного сектору утворюють єдину компанію-конгломерат і стають її частинами, зберігаючи при цьому свої риси й вла­стивості. Медіа-конгломерати виникають в результаті інтеграції й концентрації фірм, компаній. Конгломерати зменшують фінансові ризики й отри­мують великі прибутки та мають успіх шляхом диверсифіка­ції — форми такої концентрації капіталу в умовах науково-технічної ре­во­люції, коли компанія проникає у нові для себе сфери й галузі, роз­ши­рює асортимент товарів і поступово перетворюється на бага­тогалузеві комплекси. Прикладом може бути Time Warner, яка під час “розкрутки” роману Роберта Джеймса “Мости країни Медісон”, яка в липні 1993 року стала бестселером. Підрозділ конгломерату Warner Atlantic Recording випускає звукозаписи створених за мотивами роману пісень у виконанні самого романіста. Інший підрозділ випустив відеокасету з цими піснями.

Якщо процес конгломерації перетинає кордони країни, то вини­кають транснаціональні мультимедіа-конгломератів. Прикладом може бути придбання японською фірмою в галузі електроніки Sony половини голлівудівських кінокомпаній. У результаті процесу транснаціоналізації виникають транснаціональні медіа-імперії. До таких імперій можна віднести Time Warner, Sony, Matsushita, Walt Disney і т. д.

На думку цитованого вже V. Mosco, “транснаціональні медіа-кор­порації містять у собі величезну сконцентровану економічну вла­ду” (у перекладі О. В. Зернецької). “Тому надзвичайно важ­ливим є, в яких руках зосереджена влада. Це означає, що необ­хідне вивчення постатей медіа-магнатів і їхніх стратегій — адже саме вони уособлюють, акумулюють сконцентровану економічну силу, що, як показує практика, трансформується і в силу політичну, ідеологічну, впливаючи на життя суспільства та індивідуумів не тільки однієї країни, а й цілих регіонів” .

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що системи ма­сової комунікації у своєму розвитку проходять шлях від звичай­ної си­стеми масової комунікації, коли є людина-комунікант, через дис­пер­сію функції мовлення й дивергенцію комуніканта та виникнення розгалуженої системи виконавців ролі комуніканта аж до глобаль­ної системи масової комунікації.





Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconТеорія масової комунікації
Отже, передбачається, що ви після вивчення цієї дисципліни та багатьох інших протягом 4-5 років маєте стати висококваліфікованими...
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconСистеми масової комунікації
...
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconРізницеві інтерполяційні формули
Узагальненням поняття похідної є поняття розділеної різниці (PP). Нехай у вузлах відомі значення функції. Припустимо також, що при....
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconРеферат на тему: Комунікація та її функції в суспільстві
Поняття комунікація як науковий термін І галузь дослідження своїм другим народженням зобов'язана XX ст. Походить воно від лат communicatio...
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconЖурнал як тип видання в системі засобів масової комунікації
У бібліотечних каталогах, по суті, відсутні теоретичні, чи, бодай аналітичні розвідки в царині журнальної періодики
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconЖурнал як тип видання в системі засобів масової комунікації
У бібліотечних каталогах, по суті, відсутні теоретичні, чи, бодай аналітичні розвідки в царині журнальної періодики
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconРоль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики
...
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconРоль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики
...
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” iconПоняття правопорядку. Функції та принципи правопорядку. Державна дисципліна Поняття правопорядку. Функції та принципи правопорядку. Державна дисципліна Правопорядок частина громадського порядку
Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні І підтриманні першого важлива роль належить...
Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці” icon8 Однорідні функції Ейлера. Віддача від масштабу
Однорідні функції Ейлера. Віддача від масштабу. В теорії виробничих функцій, їх застосуванні важливим поняттям є поняття віддачі...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы