Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації icon

Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації



НазваниеПравові рамки діяльності українських засобів масової комунікації
Дата конвертации16.09.2012
Размер94.63 Kb.
ТипДокументы

ПРАВОВІ РАМКИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ
ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ



Преса, радіо і телебачення України пере-живають глибоку кризу. Сьогодні в країні майже немає газет і журналів, телекомпаній і радіостанцій, які мали б справжню економічну незалежність. Еко-номічний успіх видання, теле- й радіопрограми України - через чинне законодавство, існуючі правові та економічні регламенти ринку ЗМІ - майже зовсім не залежить від кількості перед-платників (читачів, глядачів, слухачів). Деякі газети і журнали в рекламних цілях в кілька разів перевищують свої тиражі, публікують необ'єктивні рейтинги попу-ляр-ності. Нормою стали дотації і спонсорські вкладення у ЗМІ за так зване інфор-маційне забезпечення, ангажованість видань і телерадіопрограм, пору-шення етичних норм серед журналістів. Зменшення тиражів газет і журналів, що почалося у 1991 році, не припинилось

Основна частина населення країни близька до того, що скоро буде позбавлена доступу до дру-кованого слова, а виходить, і до інформації про со-ціально-економічне, політичне і духовне життя України, про події за кордоном. Змушені кон-статувати, що наша країна давно перестала бути "найбільш читаючою". За рівнем насиченості періо-дичними виданнями на тисячу осіб населення вона значно (в 5-20 разів) відстає від інших країни світу.

Друкованих засобів масової інформації нині зареєстровано 7622. Характерно, що 4311 від цієї кількості, тобто більше половини, - це видання з місцевою сферою розповсюдження.

Перше місце серед засновників новоутворених видань посідають комерційні структури. Друге - видання, створені приватними особами, і лише після них ідуть видання, засновані трудовими колективами підприємств, організаціями та установами, громадськими організаціями, радами народних депутатів, іншими державними органами, установами.

Домінуючу позицію в інформаційному просторі держави сьогодні посідають електронні засоби масової інформації, хоча за кількістю об'єктів теле-бачення і радіо становлять усього 11,6 відсотка від загальної кількості об'єктів поширення ін-формації - до Єдиного державного реєстру під-приємств та організацій України за станом на 20.02.97 р. внесено 752 телерадіоорганізації (з них 28 дер-жавних). На початок 1998 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення видала ліцензії 516 організаціям, з них 253 теле-організаціям, 211 радіоорганізаціям, 52 телерадіо-організаціям. Причому 109 з них комунальні, а 383 - недержавні.

Усе більш відкритою стає політична анга-жованість окремих ЗМІ. Війна компроматів, мані-пулювання громадською думкою, прихована рек-лама витісняють з екранів та сторінок об'єктивну інформацію, підмінюють свободу слова, переконань, гласність.

Значних фінансових труднощів зазнають ре-гіональні теле- й радіокомпанії. Різко скоротилось вітчизняне відеовиробництво. Погіршується мате-ріальний стан журналістів, особливо регіональних ЗМІ.

Щорічно після закриття газет і журналів сотні журналістів залишаються без роботи. Одночасно посилюється тиск на журналістів політичними, еко-номічними і адміністративними методами. Чиняться перепони у виконанні ними професійних обов'язків з боку владних структур, у тій чи іншій формі від-роджується цензура. Переслідування журналістів ве-дуться і в судовому порядку.

Узагалі, рамочні умови діяльності націо-нальної преси, радіо, телебачення є одним із най-важ-ливіших питань, які треба розв'язати для ус-пішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Треба зазна-чити, що в законодавстві Ук-раїни при-діляється певна увага цій проблемі. Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених діяльності мас-медіа, проте рівень використання цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого.

Головне досягнення наших законів - це за-конодавче скасування цензури. Ч. 3 ст. 15 Кон-сти-туції так і говорить "Цензура заборонена".

Але в законодавстві України чимало супе-реч-ностей. Зокрема між ст. 32 і 34 Конституції України. Ч. 2 ст. 32 наголошує: "Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфі-денційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інте-ресах національної безпеки, економічного добро-буту та прав людини". Ці положення утруднюють виконання пресою своїх функцій, на яке дає право ст. 34. У ч. 2 цієї статті говориться: "Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір". Це право значно обмежується ч. 3 даної статті: "Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання роз-го-ло-шенню інформації, одержаної конфіден-цій-но, або для підтримання авторитету і неуперед-женості право-суддя". Як ба-чимо, список обмежень досить такі великий. Крім того, недоладність у дусі Дж.Оруелла містить ч. 1 ст. 34 Конституції України. Вона, зокрема, гарантує пра-во на свободу думки, що в принципі є особистою справою людини.

З 4 березня 1995 року почала діяти постанова пленуму Верховного Суду за №4 "Про відшко-ду-вання моральної шкоди", в якій ідеться про меха-нізм виз-начення розміру відшкодування мо-ральних збитків, встановлення їх межі. Проте необ-хідно від-разу заз-на-чити, що здебільшого під час розгляду подібних справ на цей документ поси-лаються рідко.

Чекає на своє законодавче вирішення щодо виз-начення розміру моральних збитків доцільність уве-дення державного мита під час подання такого позо-ву. Слід визначити його в розмірі 10% від позовної суми. Думається, у такий спосіб будуть зменшені астрономічні суми, що висуваються жур-налістам і редакціям і менше буде необгрунтованих скарг.

Сьогодні серед можновладців різних рангів є чимало прихильників підтримки тільки тих ЗМІ, які ведуть так звану "державницьку політику". А від "незручних", надто сміливих газет і окремих жур-налістів чиновники від влади та їх підручні нама-гаються у будь-який спосіб позбутися. Прикладів таких чимало, але головне (і це тривожно!), що ця тенденція існує ось уже кілька років і ніякі закони поки що її нездатні зупинити. З огляду на таку ситуацію необхідно підкреслити, що сьогодні має бути висока взаємовідповідальність органів влади і жур-налістів, преси і суспільства в цілому, по-перше, і по-друге, незалежне економічне становище преси. У Законі "Про порядок висвітлення діяльності ор-ганів державної влади та органів місцевого само-врядування в Україні засобами масової інформації" нарешті врегульоване питання взаємовідносин ЗМІ і влади: 1) діяльність владних органів висвітлюється тільки за плату, на кошти, які окремо мають виділятися у бюджеті, навіть якщо відповідні владні структури є засновниками того чи іншого органу ЗМІ; 2) якщо газети фінансуються з бюджету, то на висвітлення відводиться не більше 20% газетної площі; 3) час на телерадіомовленні розподіляється до 3% на гілку влади.

Залежність преси від влади є нонсенсом, ненор-мальним явищем. Преса має бути в кон-структивній опозиції до влади. Але у сьогоднішніх умовах повне скасування такої підтримки неминуче призведе до загибелі більшості регіональних, особ-ливо район-них, видань. Закон "Про державну під-тримку засобів масової інформації та соціальний захист журна-лістів" забезпечує таку підтримку. Важ-ливим є те, що ця підтримка йде не через укази, а на підставі закону. Вона поширюється на всі медіа, окрім ЗМІ рекламного та еротичного характеру, тих, які за-сновані за участю осіб, до сфери діяльності яких входить виробництво і постачання паперу, полі-графічного обладнання, тех-нічних засобів мов-лення, заснованих міжнародними організаціями або іноземцями, в яких понад 50% інформаційної про-дукції закордонних ЗМІ. Кошти на ці пільги йдуть окремим рядком у Державному бюджеті. Вводять податкові, митні, орендні пільги для всіх ЗМІ. За законом тариф на доставку періодичних видань має не перевищувати 40% від їх собівартості.

Нормою ставлення до журналістів стає на-силля. Почастішали випадки нападу на них, зну-щань і образ. На їхню адресу лунають погрози, збіль-шується кіль-кість випадків жорстокої розправи над ними, навіть вбивств.

Це ще раз підтверджує, що працівники ЗМІ належать до групи підвищеного професійного ри-зику і потребують спеціального правового за-хисту, слабо забезпеченого кримінальним законо-давством. Ще менш обнадійливою залишається прак-тика ор-ганів правопорядку. Далеко не всі злочини, пов'я-зані з журналістами, розкриті. Слідчі органи іноді нама-гаються знизити суспільну зна-чущість таких подій і згладити їх гостроту, про-по-нуючи версії, що не пов'язані з професійною діяль-ністю жертви, зводячи справи до звичайного кри-міналу.

Згідно з Законом "Про державну підтримку за-собів масової інформації та соціальний захист журналістів" журналістів прирівняли до працівників правоохо-рон-них органів за рівнем відповідальності за завдання шкоди, але це не вирішує проблеми.

Що ж потрібно зробити, аби інформаційне зако-нодавство було більш ефективним, щоб закони, які регламентують діяльність ЗМІ, реально пра-цювали, захищали як права журналістів, так і права ауди-торії? Як бачиться, у сьогоднішніх умовах необ-хідна ква-ліфікована юридична служба, яка нада-вала б кон-сультації журналістам ще до судо-вого розгляду їхніх справ. Варто було б збирати банк даних щодо по-рушення судових справ проти преси.

Слід також зупинитися на проблемах до-тримання авторського права в Україні. Було б помилково ду-мати, що систематично порушуються права тільки іноземних митців та журналістів (хоча трансляція західних фільмів та відеокліпів є най-більш поши-реною формою порушення авторського права). Та-ким же чином, хоча і не в таких мас-штабах пору-шуються права і наших громадян.

Аналізуючи ситуацію в Україні та порівнюючи її зі станом мас медіа в розвинених країнах, слід зазна-чити, що українське законодавство на сьогодні ще не є досконалим і потрібні зусилля як депутатів, так і журналістів для того, щоб створити для преси, радіо, телебачення, інших засобів масової кому-нікації при-датні рамочні умови для роботи.

Гострою для суспільства є проблема інфор-ма-ційної відкритості. Доступ журналістів до ін-формації стає все більш складним. Положення За-кону України "Про інформацію" в частині права на отримання інформації і санкцій за відмову в ній практично не працюють.

Засоби масової інформації, виконуючи інфор-маційну функцію, є при цьому і каналом ви-раження громадської думки, і засобом його фор-мування, й ін-струментом соціального контролю гро-мадськості над владою і державою. Тому право на інформацію і доступ до неї мають життєву цінність не тільки для журналістів. Однак численні факти свідчать, що між правом на інформацію і реальним доступом до неї - все більш зростаюча дистанція. Приховування інфор-мації в найвитонченніших формах і з різних причин стало звичним способом дій усіх гілок вла-ди, органів управління, чинов-ництва, госпо-дар-ників, фінансових структур, деяких громадських об'єднань.

Узагалі, суспільству необхiдно точно усві-до-мити, що iнформацiя - утiха небезкоштовна, а засоби масової комунiкацiї - важливий економiчний сектор, який повинен давати чималi прибутки своїм власникам. Iндустрiя iнформацiї має ряд спе-ци-фiчних рис. Продукцiя ЗМІ швидко "псується", втра-чає свою цiннiсть. Товарна цiннiсть щоденного ви-дання за деяким винятком зберiгається протягом кiлькох годин, тижневика - кiлькох днiв. Обме-женiсть термiну життя iнформацiї обумовлює до-рожнечу її вироб-ництва i поширення позначається на всiй економiцi ЗМІ. Фiнансування виробництва iнформацiї в усьому світі здiйснюється переважно комерцiйним методом. Найбiльшi прибутки при-носить продаж площi видань і часу рекламодавцям. На жаль, у нас через економічні труднощі це правило ще не діє. Останнє десятирiччя характерне видiленням серед журналiстiв нового прошарку. Це фахiвцi з питань управлiння i економiки пiд-при-ємств, тобто менеджери. Сектор ЗМІ став на-стiльки великим, що управлiння ним не може вестися iн-шими засобами, нiж менеджментом, при-чому близь-ким до промислового.

В Україні, як і у Схiднiй Європi, у цiлому, ринок ЗМК пройшов кiлька етапiв свого розвитку. Для першого етапу змiн був характерним "стихiйний ентузiазм". Це стосується розвитку незалежних ви-давничих iнiцiатив на регiональних ринках преси та органiзацiйної перебудови у старих органах преси. Вiдбулося швид-ке зростання нових видань, з яких потiм мало хто вижив. Дався взнаки спад кiлькостi читачiв, їх не-довiра до нової пропозицiї на ви-давничому ринку. Другий перiод - "уявної стабi-лiзацiї". Для нього характерне формування нового порядку на ринку преси i розширення пропозицiї з боку електронних ЗМК. Полiграфiчнi видання у цей перiод полiпшили своє оформлення, деякi з них стали видаватися за кордоном. Знизився iнтерес до суспiльно-полiтичних видань, а також до релiгiйної та культурної преси. Новiтнiм етапом став етап "боротьби за ринок". Тепер уже кожне видання зму-шене вiдбивати свiй сегмент ринку вiд конкурентiв. Якi ж видання мають най-бiльший шанс вижити в умовах ринку? Тут, окрiм багатьох рекомендацiй можна видiлити три вимоги. По-перше, вони по-винні мати солiднi кошти, якi постiйно попов-нюються за рахунок спонсорiв чи влас-ної ко-мерцiйної дiяльностi. По-друге, володiння потуж-ними джерелами свiжої iнформацiї, сучасними за-собами зв'язку i новiтньою полiграфiчною базою. По-третє, основним чинником, який визначає успiх видавництва, є кадровий склад його спiвробiтникiв.

Можна констатувати, що реальні умови полі-тичного і соціально-економічного розвитку країни викликають суперечності між потребами суспільства в розширенні вільного обміну інформацією і необ-хідністю збереження окремих обмежень на її по-ши-рення. Адже в умовах інформаційної відкритості України створюються широкі можливості для вико-ристання інформаційного простору країни різними закордонними та вітчизняними організаціями у власних цілях. Їх комерційна та інформаційна ді-яль-ність часто не узгоджується, а інколи й супе-речить національним інтересам України.

Без урахування державних інтересів і на-ціо-нальної безпеки відбувається комерціалізація сфери інфор-маційних послуг, куди без належного дер-жавного контролю вкладаються кошти як закор-донних, так і вітчизняних політичних і ділових кіл.

Інформаційна система, що утворюється ук-раїн-ськими мас-медіа, має обмежений вплив навіть на території України, особливо у східних і південних регіонах, не кажучи вже про закордонні країни. Основні причини: інтелектуальна неконкуренто-спро-можність інформації та переважна орієнтація на традиційні носії інформації.

Аналіз сучасного стану пропагандистського за-безпечення міжнародної підтримки соціально-по-літичних та економічних реформ в Україні свідчить про неспроможність відповідних органів на су-час-ному етапі виконувати на належному рівні пос-тавлені завдання. З одного боку, намагання про-пагувати за кордоном досягнення України, звертати увагу на її проблеми на шляху до демократичного суспільства, правової держави та цивілізованої ринкової реформи є безсистемно-епізодичними. З другого - наша інформаційна система часто не готова до відповідного реагування тоді, коли на замовлення тих чи інших сил країна піддається необ'єктивній критиці.




Похожие:

Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconПравові рамки діяльності українських засобів масової комунікації
Нормою стали дотації І спонсорські вкладення у змі за так зване інфор-маційне забезпечення, ангажованість видань І телерадіопрограм,...
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconТеорія масової комунікації
Отже, передбачається, що ви після вивчення цієї дисципліни та багатьох інших протягом 4-5 років маєте стати висококваліфікованими...
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconГуманітарні аспекти інформаційної безпеки
Це завдання передбачає здійснення гнучкої І активної державної політики у питаннях циркуляції інформації, доступу до неї, діяльності...
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconГуманітарні аспекти інформаційної безпеки
Це завдання передбачає здійснення гнучкої І активної державної політики у питаннях циркуляції інформації, доступу до неї, діяльності...
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconЖурнал як тип видання в системі засобів масової комунікації
У бібліотечних каталогах, по суті, відсутні теоретичні, чи, бодай аналітичні розвідки в царині журнальної періодики
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconЖурнал як тип видання в системі засобів масової комунікації
У бібліотечних каталогах, по суті, відсутні теоретичні, чи, бодай аналітичні розвідки в царині журнальної періодики
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconРоль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики
...
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconРоль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики
...
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconОпрацювання плану використання засобів масової інформації в рекламних цілях
Цілі рекламування й бюджетні кошти визначають основні напрями роз­робки плану застосування засобів масової інформації
Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації iconПринципи розробки плану використання засобів масової інформації для реклами
Вибір засобів І носіїв реклами тісно зв'язаний з тими функціями, які здійснюють засоби масової інформації
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы