План: Поняття конкуренції icon

План: Поняття конкуренції



НазваниеПлан: Поняття конкуренції
Дата конвертации15.09.2012
Размер299.91 Kb.
ТипДокументы

Спатарь Петр http://kimo.kiev.ua

ПЛАН:

Поняття конкуренції:

Що таке конкуренція?

Конкурентоспроможність та її види

Ознаки конкурентоспроможності

Фактори конкурентоспроможності

Рейтинг світової конкурентоспроможності по країнах:


Рейтинг конкурентоспроможності країн Міжнародного інституту розвитку менеджменту

Рейтинг конкурентоспроможності країн дослідницької організації “World Economic Forum”

Рівні конкурентоспроможності:

конкурентоспроможність країни

конкурентоспроможність галузі

конкурентоспроможність товаровиробника

конкурентоспроможність товару

Ринково-конкурентна ситуація в Україні

Висновки


Конкуренція - одна із самих головних рис ринкового господарства. Саме конкуренція забезпечує творчу свободу особи, створює умови для її самореалізації в сфері економіки шляхом розробки і створення нових конкурентоспроможних товарів і послуг. У сучасних умовах процесу глобалізації, що підсилюється, і інтернаціоналізації проблеми міжнародної конкуренції виходять на перший план.

Показником визнання ведучої ролі конкуренції для успішного функціонування ринкового господарства є той факт, що в більшості країн світу, включаючи країни з перехідною економікою, до дійсного часу прийняті закони про конкуренцію і створені національні органи, що займаються цими питаннями.

Конкурентоспроможність - багатопланова економічна категорія, що може розглядатися на декількох рівнях:

  • конкурентоспроможність країни;

  • конкурентоспроможність галузі;

  • конкурентоспроможність товаровиробника;

  • конкурентоспроможність товару.

Між усіма цими рівнями конкурентоспроможністі існує досить тісна внутрішня і зовнішня залежність і взаємозалежність.

Конкурентоспроможність країни і галузева конкурентоспроможність в остаточному підсумку залежить від здатності конкретного товаровиробника випускати конкурентноздатний товар.
^

Ознаки конкурентоспроможності


Конкуренція є наслідком обмеженості ресурсів, і в цьому контексті конкурентоспроможнось визначає умови і снування біологічних видів, продуктів, процесів, структур, співтовариств, суспільств.
Серед ознак конкурентоспроможнього суспільства можна виділити такі:

  1. стабільне та передбачуване законодавче середовище;

  2. гнучка і стійка економічна структура; швидкість та якість адміністративних та економічних реформ;

  3. інвестування традиційної та технологічної інфраструктури, середньої освіти, підвищення кваліфікації;

  4. сприяння приватним заощадженням та внутрішнім інвестиціям шляхом перерозподілу доходів і зміцнення середнього класу;

  5. агресивність на зовнішніх ринках і привабливість внутрішнього ринку для іноземних інвестицій;

  6. взаємозв’язок між доходами, продуктивністю, податками;

  7. збалансованість внутрішнього та зовнішнього ринків.
^

Фактори конкурентоспроможності


Факторами конкурентоспроможності є :

  1. інтернаціоналізація (участь у міжнародній торгівлі та інвестиціях);

  2. людські ресурси (доступність і кваліфікація);

  3. уряд (якість державної політики, спрямованої на досягнення конкурентоспроможності);

  4. внутрішня політика;

  5. інфраструктура (спроможність обслуговувати бізнес);

  6. наука і технологія (потенціал використання науково-дослідницьких, дослідних і конструкторських розробок);

  7. менеджмент (якість управління, поєднання економічних і соціальних цілей);

  8. фінанси (ринки капіталів та якість фінансових послуг).



Рейтинг світової конкурентоспроможності по країнах

Міжнародний інститут розвитку менеджменту ("^ International Institute for Management Development" - "IMD", м.Лозанна) опублікував черговий щорічний рейтинг конкурентноздатності 47 країн. Дослідження проводилися по 290 параметрам (від темпів економічного росту до наявності кваліфікованих кадрів і стану законодавства). Особлива увага була приділена рівню розвитку інформаційних технологій і телекомунікаційних систем, що, на думку швейцарських експертів, будуть визначати розвиток світової економіки в новому тисячоріччі.

Відповідно до дослідження, самою конкурентноздатною країною світу як і раніше є США. Цьому благоприятствує стабільний підйом американської економіки, що продовжується вже протягом 9 років, а також зростаючі інвестиції в сектор високих технологій і Інтернет. По оцінці економістів "IMD", через три роки на частку Інтернету прийдеться приблизно 10% обсягу ВВП Сполучених Штатів. Позитивний вплив на розвиток американської економіки, відзначається в дослідженні, робить проведена урядом США політика, спрямований на залучення кваліфікованих іноземних фахівців.

Істотно підвищився рівень конкурентноздатності деяких західноєвропейських держав. Так, Фінляндія піднялася з 15-го місця в 1996р. на 3-і в 1999р., Ірландія - з 29-го - на 7-і місце. Швеція перемістилася з 17-го місця в 1998р. на 9-і в даному рейтингу.

Позиції ряду країн, що мали в останні роки високий рейтинг, у 1999р. погіршилися. Японія опустилася на 17-і місце, Канада - на 11-і. Найбільше значно з усіх 47 держав, що потрапили в даний рейтинг, знизилася конкурентноздатність Гонконгу: якщо в 1998р. він був 3-й за рівнем конкурентноздатності країною у світі, то в 1999р. він перемістився на 14-і місце.

Серед країн з економікою, що розвивається, (до яких віднесена і Росія) значно погіршилися позиції Китаю (31-і місце), Тайваню (22-і місце), Індії (43-і місце). Росія як і раніше має самий низький рівень конкурентноздатності і займає останнє 47-і місце в рейтингу, уступаючи ряду країн, що розвиваються.

Нижче приводиться рейтинг конкурентноздатності 47 країн, складений "IMD":

1.США

17.Японія

33.Таїланд

2.Сінгапур

18.Австрія

34.Бразилія

3.Фінляндія

19.Франція

35.Словенія

4.Нідерланди

20.Бельгія

36.Мексика

5.Швейцарія

21.Зеландія

37.Чехія

6.Люксембург

22.Тайвань

38.ПАР

7.Ірландія

23.Ізраїль

39.Філіппіни

8.Німеччина

24.Іспанія

40.Польща

9.Швеція

25.Малайзія

41.Аргентина

10.Ісландія

26.Чилі

42.Туреччина

11.Канада

27.Угорщина

43.Індія

12.Данія

28.Респ.Корея

44.Колумбія

13.Австралія

29.Португалія

45.Індонезія

14.Гонконг

30.Італія

46.Венесуела

15.Великобританія

31.Китай

47.Росія

16.Норвегія

32.Греція





Дослідницька організація "World Economic Forum" (м.Женева) теж підготувала черговий рейтинг самих конкурентноздатних країн світу, заснований на індексі "поточної конкурентноздатності", що відбиває можливості окремих компаній конкурувати на світовому ринку і стан ділового клімату в країні, включаючи політику уряду, рівень розвитку інфраструктури і кваліфікації зайнятих. У список увійшло майже 60 країн, останнє місце з який зайняла Болівія. Перед нею розташований Еквадор, Україна, Болгарія, Венесуела, В'єтнам і Росія.

На перше місце в 2000р. висунулася Фінляндія, випередивши США. На думку експертів, що підготували рейтинг, у Фінляндії кращий у світі діловий клімат і високоефективні інноваційні компанії. Однак США зберегли перевага по окремих параметрах, що відбиває здатність країни швидко розвиватися і підвищувати рівень конкурентноздатності в майбутньому.

США очолюють рейтинг країн з "зростаючою конкурентноздатністю", також підготовлений "WEF". За ними випливають Сінгапур, Люксембург, Нідерланди й Ірландія. Фінляндія знаходиться на 6-м місці. Рейтинг "зростаючої конкурентноздатності" складений на основі рівня розвитку інновацій і технологічних переваг, ефективності фінансового сектора і відкритості економіки. Як відзначають експерти "WEF", США мають саму динамічно розвивається високотехнологічну економіку, що володіє великими можливостями для здійснення інновацій і впровадження нових технологій. На останнім місці в рейтингу "зростаючої конкурентноздатності" знаходиться Зімбабве.

У підготовці рейтингів приймав також участь "^ Centre for International Development", що діє при Гарвардському університеті. Гарвардські економісти, як і експерти "World Economic Forum", дали високу оцінку Сінгапуру, Малайзії й Ірландії, що активно впроваджують закордонні технології. Такі країни, як Китай, Португалія, Тайвань і Ірландія, мають гарні перспективи для підвищення конкурентноздатності, у той час як Швеція, Німеччина, Бразилія, Туреччина й Індія, навпаки, мають більш високий рейтинг "поточної", чим "зростаючої" конкурентноздатності.

Дані рейтинги багато в чому збігаються з рейтингом, підготовленим раніше в поточному році "^ International Institute for Management Development" - "IMD" (м.Лозанна). Однак в оцінці деяких країн є істотні розходження. Так, якщо в рейтингу "поточної конкурентноздатності" WEF Великобританія знаходиться на 8-м місці, то в списку "IMD" - на 15-м, Ірландія - на 22-м і 10-м місцях відповідно. Ці розходження порозуміваються тим, що вищезгадані організації використовували різні показники для складання індексів конкурентноздатності. Наприклад, "IMD" зробив більший акцент на показниках, що відбивають якість життя.
^

Конкурентноздатність країни


Синтетичним показником, що поєднує конкурентноздатність товару, товаровиробника, галузеву конкурентноздатність і характеризує положення країни на світовому ринку, є показник її конкурентноздатності.

У самому загальному виді конкурентноздатність країни можна визначити як її здатність в умовах вільної сумлінної конкуренції робити товари і послуги, що задовольняють вимогам світового ринку, реалізація яких збільшує добробут країни й окремих, її громадян.

Найбільш репрезентативний показник конкурентноздатності вперше був розроблений відомою міжнародною організацією - ^ Світовим економічним форумом у 1986 році. Щорічна доповідь по конкурентноздатності країн на світовій арені до 1996 року готувалася під егідою Світового економічного форуму Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку (Лозанна) із залученням матеріалів ще 23 міжнародних економічних інститутів.

Згодом Світовий економічний форум і Міжнародний інститут менеджменту і розвитку стали публікувати окремі доповіді про конкурентноздатність країн світу, використовуючи приблизно аналогічні методики визначення рейтингу країни в списку найбільш конкурентноздатних країн світу.

Для визначення рейтингу конкурентноздатності у світових табелях про ранги використовуються багатофакторні векторні моделі, у яких враховується 381 показник. Вони згруповані у вісьмох агрегованих групах:

  • внутрішній економічний потенціал,

  • зовнішньоекономічні зв'язки,

  • державне регулювання,

  • кредитно-фінансова система,

  • інфраструктура,

  • система керування,

  • науково-технічний потенціал,

  • трудові ресурси.

У розробленій методиці об'єктивні статистичні показники по кожній країні (близько 70 відсотків усіх показників) доповнюються суб'єктивними факторами - експертними оцінками аналітиків, опитуванням думки керівників великих корпорацій і ведучих економічних експертів по різних країнах.

Кількість досліджуваних країн постійно збільшується, і в 1999 році аналіз проводився по 53 країнам світу, з яких більше половини відносяться до промислово розвитих країн, а інші - до нових індустріальних країн (НІК) і країнам з перехідною економікою.

За допомогою спеціально розробленої методики (з використанням економіко-математичних моделей) кожна країна ранжирується по кількості набраних балів, що визначають її місце на ієрархічній градації конкурентноздатності. Більш високе місце свідчить не тільки про рівень розвитку продуктивних сил країни, але і гнучкості її економічної системи, здатної до перебудови відповідно до змін на світовому ринку.

Протягом семи років (з 1987 по 1993р.) список найбільш конкурентноздатних країн світу очолювала Японія. Однак в останні роки в зв'язку з глибокими структурними змінами в її економіці, кризовими явищами в окремих галузях, у тому числі в банківській і соціальній сферах, Японія опустилася на 3-і місце.

Перше місце у світі по конкурентноздатності економіки в 1994 році зайняла США, якої удалося вирватися вперед завдяки застосуванню інноваційних технологій у багатьох галузях - від виробництва комп'ютерів до створення сучасних телекомунікаційних систем, твердому контролю за вартістю робочої сили, а також низькому курсу долара.

У 90-х роках, до азіатської фінансової кризи, найбільше стрімко по ієрархічній градації конкурентноздатності піднімалися нові індустріальні країни.

У першу двадцятку найбільш конкурентноздатних країн у 1994 році входили чотири НІК, причому Сінгапур і Гонконг займали відповідно 2е і 4е місця. Постійно поліпшували свої позиції у світовій економіці Тайвань, Малайзія, Таїланд, Чилі, Південна Корея й інші.

У 1996 році Світовий економічний форум (Женева) і Міжнародний інститут менеджменту і розвитку підготували самостійні дослідження про конкурентноздатність країн світу, використовуючи трохи відмінні друг від друга методології ранжирування країн.

У 1995 році за версією Світового економічного форуму в список 20 найбільш конкурентноздатних економік входили наступні країни: США, Сінгапур, Гонконг, Японія, Данія, Норвегія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Німеччина, Нова Зеландія, Канада, Чилі, Швеція, Фінляндія, Австрія, Бельгія, Тайвань, Великобританія, Франція.

У 1995 році вперше в список найбільш конкурентноздатних країн були включені країни з перехідною економікою, серед яких найбільш високе 34-і місце зайняв Китай, випередивши колишні соціалістичні країни Східної Європи. Основними конкурентними перевагами Китаю є динамізм економіки, сприятливий інвестиційний клімат, значні трудові ресурси.

У доповіді Світового економічного форуму за 1999 рік про конкурентноздатність країн світу перші десять місць розподілилися в такий спосіб: Сінгапур, США, Гонконг, Тайвань, Канада, Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Великобританія і Нідерланди.

Із середини 90-х років список найбільш конкурентноздатних країн світу очолювали азіатські нові індустріальні країни - Сінгапур і Гонконг. Фінансові потрясіння на азіатських ринках, а також передача Гонконгу під юрисдикцію КНР уплинули на положення цих країн у світовій економіці і міжнародній конкурентноздатності.

В опублікованому в 2000 році черговому рейтингу країн, за версією Міжнародного інституту розвитку менеджменту, 1-е місце зайняла США, 2-е - Сінгапур, 3-є - Фінляндія, 4-е - Нідерланди, 5-е - Швейцарія, 6-е - Люксембург, 7-е - Ірландія, 8-е - Німеччина, 9-е - Швеція, 10-е - Ісландія. Істотно підвищили конкурентноздатність європейські країни - Фінляндія, Ірландія і Швеція. Погіршилися позиції азіатських країн - Гонконгу (14-е місце), Японії (17-е місце), Тайваню (22-е місце).

Свою методику і трохи іншу систему показників визначення конкурентноздатності країн розробив ^ Світовий банк, однак результати ранжирування країн світу на ієрархічній градації конкурентноздатності в цілому збігаються з результатами Світового економічного форуму.


До світової фінансової кризи 1998 року вважалося, що в найближчі десять років найбільш конкурентноздатними країнами світу будуть нові індустріальні країни Азії і насамперед Сінгапур, Малайзія, Таїланд, Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Індонезія.

Однак, за нашими оцінками, на початку наступного тисячоріччя тільки деякі з цих країн, насамперед Сінгапур, Тайвань, Малайзия і Таїланд, збережуть високі місця в списку найбільш конкурентноздатних країн світу. Інші азіатські НІК, у тому числі Гонконг, Південна Корея й Індонезія, перемістяться на більш низькі місця.

Радянський Союз хоча і не входив у рейтинг країн світу по конкурентноздатності, але в 80-х роках володів поруч конкурентних переваг у порівнянні з іншими країнами. СРСР мав значні запаси паливно-енергетичних ресурсів і мінеральної сировини, ціни на які усередині країни були значно нижче світових; високий науково-технічний потенціал; високий загальноосвітній рівень населення і кваліфіковану робочу силу; низький рівень оплати праці; відносно розвиту транспортну систему і систему зв'язку; керовану економіку; потенційно ємний внутрішній ринок, для якого були характерні хронічний дефіцит товарів і послуг і відкладений попит населення, і інші.

Уперше країни СНД були представлені в аналітичній доповіді про конкурентноздатність країн світу в 1994 році, однак країни не ранжировались серед інших держав світу по сукупному індексі конкурентноздатності, а були представлені лише в порівняльних таблицях по основних макроекономічних показниках і спеціальних таблицях по окремих факторах конкурентноздатності.

У 1998 році Україна зайняла останнє місце в списку найбільш конкурентноздатних країн світу, поступаючись Росії. Наприкінці 90-х років найбільш сильними сторонами економіки України в плані світової конкурентноздатності залишалися науково-технічний потенціал, трудові ресурси, а найбільш слабкими - державне регулювання в економіці, система керування підприємствами і кредитно-фінансовою сферою.

В опублікованому в 2000 році черговому рейтингу країн, за версією Міжнародного інституту розвитку менеджменту (Лозанна), Росія з 47 обстежених країн зайняла останнє місце.

^

Конкурентноздатність галузі


Розвиток міжнародного поділу праці привело до визначеної спеціалізації країн на світовій арені в залежності від ступеня конкурентноздатності тієї чи іншої галузі.

Зокрема, у США найбільш конкурентноздатними галузями є авіаційна й аерокосмічна, унікальне машинобудування, автомобілебудування, виробництво суперкомп'ютерів і розробка інформаційних технологій.

Серед основних галузей промисловості Японії найбільш конкурентноздатні на світовому ринку електронне й електротехнічне, автомобільна, суднобудування, верстатобудування і інші. Нові індустріальні країни Азії (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Таїланд) створили конкурентноздатні галузі по виробництву товарів масового попиту (одяг, взуття, побутова електроніка і т.д.), а також наукомістких виробів (електронні компоненти, персональні комп'ютери, периферійне устаткування й інші) і всі конкурують з аналогічною продукцією Японії і країн Західної Європи.

У свою чергу, новим індустріальним країнам Азії усю велику конкуренцію на світових ринках робить продукція аналогічних галузей Китаю, що має сильні цінові конкурентні переваги.

Серед окремих галузей економіки найбільш конкурентноздатними на світовому ринку є експортно орієнтовані галузі і галузі, що базуються на порівняно передових технологіях і високопрофесійних кадрах.

Щодо Росії, основні галузі російської економіки по ступені конкурентноздатності на світовому ринку були розділені на чотири категорії:

  • дуже сильна конкурентна позиція - чорна металургія;

  • сильна конкурентна позиція - кольорова металургія, електроенергетика, нафтохімічна, лісова, оборонна галузі, зв'язок і телекомунікації;

  • посередня конкурентна позиція - хімічна, автомобільна галузі, суднобудування (цивільне), машинобудування, приладобудування;

  • слабка конкурентна позиція - авіаційна (цивільна), електронна, текстильна галузі.

Крім того, поки відносно конкурентноздатними залишаються галузі паливно-сировинного комплексу, і насамперед газодобувна і нафтовидобувна.

Підвищеним попитом на окремих сегментах світового ринку користається продукція російської чорної і кольорової металургії (прокат чорних металів, алюміній, нікель, мідь і інші), хімічної промисловості, деревообробної і т.д.

В даний час негативний вплив рівеня конкурентноздатності промисловості України робить найглибшу економічну і фінансову кризу, що охопив практично всі галузі.

Спад і структурні зміни промислового виробництва супроводжуються зниженням конкурентноздатності продукції, що випускається. Втрачаються й основні конкурентні переваги України - відносно дешева робоча сила, - що веде до росту витрат виробництва і, відповідно, до зниження конкурентноздатності.

Значний вплив на рівень витрат виробництва робить показник енергоємності як усього ВВП, так і окремих галузей економіки. Варто підкреслити, що у ведучих промислових державах після світової енергетичної кризи (1973р.) намітилася стійка тенденція до скорочення енергоємності створюваної одиниці ВВП.

У результаті вживання заходів по збереженню і раціональному використанню енергії енергоємність одиниці ВВП у промислово розвитих країнах знизилася на 22%, при цьому нафтоємкість - майже на 38%.

У Росії, також як і в Україні, просліджується протилежна тенденція. За період з 1990 по 1999 рік енергоємність ВВП Росії збільшилася на 31%, а промислового виробництва - на 39%. У 90-х роках витрата енергії при виробництві синтетичного каучуку збільшився в 1,17 рази, прокату чорних металів - у 1,11 рази, електросталей - у 1,06 рази.

На початку 90-х років енергоємність промислового виробництва в Україні була майже в 50 разів вище, ніж у Японії, Швейцарії і Гонконгові.

Росту енергоємності ВВП України та Росії в цілому і промисловому виробництві зокрема сприяли фактори структурного характеру: спад виробництва в малоенергоємких галузях, ріст вартості енергії і як наслідок збільшення її частки в загальних витратах виробництва кінцевої продукції.

Наприклад, якщо в США в автомобільній промисловості частка енергоносіїв у собівартості продукції в середині 90-х років складала 1-2%, те в Росії аналогічний показник досягав 12-18%.

Негативний вплив на рівень конкурентноздатності української промисловості роблять моральне старіння і фізичний знос основних технологічних фондів.

В даний час у машинобудуванні четверта частина всього технологічного устаткування має вік більш 20 років. Знос виробничих фондів у промисловості наблизився до 60%, тобто до порога, за яким починається фізичний розпад виробничого потенціалу, виникає погроза руйнування продуктивних сил країни.

^

Конкурентноздатність фірми, компанії


З моменту створення й у процесі функціонування кожен товаровиробник, промислова компанія, комерційна фірма повинні постійно вирішувати проблеми забезпечення конкурентноздатності, у тому числі міжнародної.

Міжнародна конкурентноздатність будь-якого господарського суб'єкта складається з цілого ряду конкурентних переваг, що виявляються на світовому ринку шляхом зіставлення з відповідними показниками закордонних фірм-конкурентів.

До важливих конкурентних переваг варто віднести:

  • рентабельність виробництва,

  • характер інноваційної діяльності,

  • рівень продуктивності праці,

  • ефективність стратегічного планування і керування фірмою,

  • адаптивність (здатність швидко реагувати на мінливі вимоги й умови ринку) і т.д.

Очевидно, що, чим ширше в компанії набір конкурентних переваг і вище їхні якісні характеристики, тим більше сприятливі передумови вона має для успішної діяльності на світовому ринку, тим більше стійкі позиції вона може зайняти на його окремих сегментах.

Наприкінці 90-х років американський інвестиційний банк "Morgan Stanley" провів спеціальне дослідження з визначенню рівня конкурентноздатності великих національних корпорацій, при цьому одним з основних критеріїв була питома вага фірми на світовому ринку визначеного товару чи послуг.

У результаті дослідження з 238 найбільших і найбільш конкурентноздатних на світовому ринку транснаціональних компаній більш половини (125) довелося на американські фірми. За ними зі значним відривом випливали компанії з Великобританії (21). На третім місці виявилися японські фірми (19), на четвертому - німецькі (10).

Варто підкреслити, що в зазначений список не ввійшли компанії нових індустріальних країн (Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню), що у більшості інших світових рейтингів конкурентноздатності займають ведучі місця.

У сучасному світі великі компанії забезпечують збереження високої конкурентноздатності насамперед за рахунок збільшення асигнувань на науково-дослідні розробки. В останні роки вкладення транснаціональних компаній у розвинуті країни досягають фантастичних розмірів, порівнянних із ВВП окремих країн світу.

Наприкінці 90-х років у США лідерами по вкладеннях у мільярдах доларів у розвинуті країни були наступні компанії: "General Motors"- 7,0, "Ford Motor" - 5,2, "ЮМ" - 3,4, "АТТ" - 3,1, "Hewlett-Packard" - 2,0, "Motorola" - 1,9, "Boeing" - 1,7, "Digital Equipment" - 1,3, "Chrysler" - 1,3, "Johnson & Johnson" - 1,3.

Серед фірм інших країн по інвестиціях у мільярдах доларів у наукові розробки варто виділити насамперед японські компанії: "Hitachi" - 6,4, "Matsushita Electric" - 4,8, "Nippon Telegraph" - 4,3, "Fujitsu" - 4,0, "NEC" - 3,5, "Sony" - 3,1, "Honda Motor" - 2,7.

На жаль, у України протягом 90-х років всі асигнування на розвиток науки були менше щорічних вкладень у цю сферу однієї лише американської "General Motors".

Серед російських та українських компаній реальною міжнародною конкурентноздатністю в даний час володіють лише ті компанії, що зайняті в експортно орієнтованому сировинному секторі, виробництвом військової техніки й озброєнь, випуском унікального сучасного технологічного устаткування, розробкою нових товарів і матеріалів.

Однак їхньої позиції на світовому ринку не настільки міцні, як позиції ведучих транснаціональних корпорацій світу, тому вони не ввійшли в зазначений престижний список найбільше конкурентоздатних компаній.

В даний час українські та російські компанії в конкурентній боротьбі на світових товарних ринках мають можливість використовувати лише цінові фактори, причому, щоб закріпитися на закордонному ринку, нерідко прибігають до продажу товарів за демпінговими цінами.

Однак така політика в довгостроковій перспективі може мати зворотний ефект, тобто може привести не до розширення ринку збуту і збереженню конкурентноздатності, а до звуження частки на ринку або до повного витиснення з його.

Тому робити ставку лише на цінову конкурентноздатність у сучасній боротьбі за світові ринки недостатньо, необхідно активно використовувати переваги науково-технічної революції і міжнародного поділу праці, що реально доступні тільки великим транснаціональним компаніям.

У 1997 році вперше в список 500 найбільших транснаціональних компаній світу, публікуємий щорічно газетою "Financial Times", по вартості ринкової капіталізації активів увійшли три російські фірми - "Газпром" (91-і місце), "ЄЕС Росії", (225-і місце), "ЛУКОЙЛ" (227-і місце). Однак фінансова криза і девальвація національної валюти негативно вплинули на вартість ринкових активів найбільших російських компаній, і за результатами 1998 року в престижний список п'ятисот найбільших компаній світу газети "Financial Times" жодна російська компанія не ввійшла.

До розряду транснаціональних корпорацій з визначеною часткою умовності можна віднести і таких гігантів російської економіки, як компанії "Связьинвест", "Ростелеком", "Российский алюминий", "Энергомашкорпорация", "АЛРОСА" і деякі інші фірми.

Транснаціональні корпорації є основними експортерами капіталу. У цьому плані Росія не є виключенням.

Хоча поки жодна російська компанія офіційно не входить у списки світових ТНК, однак за такими показниками, як обсяг продажів і кількість зайнятих, біля двох десятків російських компаній можуть бути умовно віднесені до розряду транснаціональних корпорацій.

Незважаючи на масштаби операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку, ці компанії по конкурентноздатності значно уступають західним транснаціональним корпораціям.

В даний час усе більше число транснаціональних корпорацій і банків, середніх і дрібних фірм починають усвідомлювати, що найбільш розумний шлях забезпечення майбутнього процвітання компаній і підвищення їхньої конкурентноздатності на зовнішньому ринку - це включення принципів стійкого розвитку в усі сфери підприємницької діяльності.

Окремі компанії, що взяли на озброєння цю концепцію, ефективно використовують більш зроблені виробничі процеси, підвищують продуктивність праці, знижують витрати на виконання екологічних вимог і щонайкраще використовують можливості ринку.

Такі товаровиробники завжди будуть мати перевагу перед своїми конкурентами, що не використовують нові підходи до підприємницької діяльності. Корпорації і фірми, що не зуміли перешикуватися на принципи стійкості, у перспективі не зможуть на рівних конкурувати на світовій арені з іншими корпораціями.

Найважливішим фактором конкурентноздатності фірми є рівень менеджменту.

^

Конкурентноздатність товару


Під конкурентноздатністю товару розуміється комплекс споживчих, цінових і якісних характеристик товару, що визначають його успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Конкурентноздатність товару можна визначити тільки в порівнянні з товарами-аналогами.

Конкурентноздатність товару знаходиться в прямої залежності від різних факторів. Серед них першорядне значення мають:

  • витрати виробництва,

  • продуктивність,

  • інтенсивність праці.

Одним з основних показників, що визначають товарну конкурентноздатність на світовому ринку, є продуктивність праці, оскільки саме в процесі виробництва закладаються матеріальні основи конкуренції, що виявляються на ринку через порівняльний рівень цін і прибутковості.

У післявоєнний період для промислово розвитих країн була характерна стійка тенденція росту продуктивності праці. Зокрема, з 1977 по 1995 рік середньорічний темп приросту продуктивності праці в Японії складав 2,6%, у Німеччині - 1,9, у Великобританії - 1,9, у Франції - 1,6 і в США - 1,4%.

У період з 1997 по 2000 рік найбільш швидкими темпами росла продуктивність праці в США - 2,2%, причому в галузях, зв'язаних з виробництвом комп'ютерів і електронних компонентів, середньорічні темпи приросту продуктивності праці досягали 25%.

Наприкінці 90-х років основний приріст продуктивності праці в промислово розвитих країнах забезпечувався за рахунок розширення використання інформаційних технологій, активного впровадження технологічних нововведень і скорочення виробничих витрат.

За рівнем продуктивності праці Україна наприкінці 90-х років уступала не тільки всім промислово розвитим державам, але і новим індустріальним країнам - Південній Кореї, Гонконгові, ПАР, Мексиці, Тайваневі, Сінгапуру, Аргентині і державам, що розвиваються - Ірану, Туреччині, Малайзії, Таїланду, Оману, Єгиптові й іншим.

В інших галузях економіки України порівняльний рівень продуктивності був не на її користь. Зокрема, продуктивність праці на вітчизняному транспорті була вполовину нижче, ніж у США, особливо в сфері вантажно-розвантажувальних робіт, що зв'язано з низьким рівнем механізації й автоматизації.

Ще більш низький рівень продуктивності праці Україна має в сільському господарстві.

Спад промислового виробництва в Україні в 90-х роках супроводжувався зниженням інтенсивності праці.

Розрахунок рівня інтенсивності праці, у свою чергу, багато в чому залежить від таких показників, як тривалість робочого тижня і кількість робочих годин у році

З кінця 80-х років у світовій економіці почалося визначене вирівнювання національних умов виробництва в обробній промисловості розвитих, нових індустріальних країн і країн з перехідною економікою за рахунок зближення рівнів продуктивності й оплати праці.

В даний час на перший план у світовій конкурентноздатності виходять нецінові фактори, з яких найважливішого значення набувають якість товару, його новизна, наукоємкість і інтелектоємкість виробів.

Однак по показнику "якість" більшість українських промислових товарів уступають виробам із промислово розвитих, новоіндустріальних і окремих держав, що розвиваються.

У цьому зв'язку основною конкурентною перевагою українських експортерів на світовому ринку залишаються цінові характеристики.

В даний час більшість країн світу забезпечують підвищення своєї товарної конкурентноздатності за рахунок використання інновацій, розробки високотехнологічних продуктів, створення яких неможливо без розвитку науково-технічного потенціалу.

На жаль, у даний час науково-технічний потенціал України знаходиться на грані розпаду.

Така ситуація виникла ще в колишньому Радянському Союзі, де сама економічна система виявилася неадекватною світовим тенденціям розвитку науки і техніки. Вона не змогла забезпечити органічного сполучення процесів науково-технічного і соціально-економічного розвитку.

Порівняльний аналіз економіки п'ятнадцяти найбільших світових торгових держав показав, що нововведення і новаторство є одним з основних джерел їхньої конкурентної моці на світовій арені.

В останні роки у світовій практиці усе ширше використовується комплексний показник - витрати на інновації. Даний показник відбиває здатність країни до інноваційної діяльності і враховує витрати на дизайн і маркетинг, чисельність зайнятих у науковій сфері, число отриманих патентів усередині країни і за рубежем, ступінь захисту інтелектуальної власності, розвиненість сфери утворення.

У 1999 році по цьому показнику країни розташовувалися в наступному порядку: Японія, Швейцарія, США, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Данія, Франція, Норвегія, Канада, Австралія, Нідерланди, Австрія, Великобританія, Нова Зеландія.

Важливу роль в інноваційній діяльності грають культура підприємництва, розкутість праці, рівень приватної ініціативи і бажання ризикувати, що з працею піддається кількісній оцінці.

Несприйнятливість української економіки до нововведень була однієї з причин виникнення її технологічного й економічного застою. Економічні реформи, що почалися, збільшили тенденції, що існували, до деградації науково-технічного потенціалу.

Рівень приватної ініціативи в українській економіці вкрай низок. Зокрема, по кількості підприємців Україна значно відстає від розвинутих країн. Крім того, опитування суспільної думки показують, що в Україні лише незначна частина населення хотіла б займатися підприємницькою діяльністю.

В останні роки просліджується стійка тенденція до скорочення в Україні реальних асигнувань на науку.

Загальні витрати на науку в Радянському Союзі складали 4% ВВП, що було самим високим показником у світі. Значна частина цих витрат була зв'язана з оборонним комплексом. За період же проведення економічних перетворень у України питома вага асигнувань на науку і наукові дослідження скоротилася

В даний час у Україні фінансування науки на 90% здійснюється за рахунок державного бюджету, фактично відсутні асигнування на ці мети комерційних структур, що позбавляє країну важливого джерела збереження і розвитку науково-технічного потенціалу.

Так само, як і для всієї економіки Росії, для науки і науково-технічної сфери характерна надмірна мілітаризація. Якщо в більшості країн світу на дослідження в області оборони витрачається в середньому лише 20% всіх асигнувань на нові відкриття, то в Росії - близько 70%. Крім того, 80% усіх науково-дослідних інститутів і близько 70% науково-технічних кадрів обслуговують інтереси військово-промислового комплексу.

Негативні тенденції в науковій сфері привели до значного скорочення ефективності наукової діяльності. Потенціал і обсяг науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних розробок за період з 1991 по 1998 рік скоротилися приблизно на 80-85%.

В останні роки важливе значення в забезпеченні міжнародної конкурентноздатності товарів здобуває екологічний фактор. Більш тверді екологічні стандарти, зростаючі вимоги й одночасно більш гостра конкуренція на світовому ринку змушують компанії при розробці нових виробів використовувати принципи попередження забруднень у комплексі з екологічним самоконтролем.


^ Ринково-конкурентна ситуація в Україні

Українська економічна модель, як і економічні Моделі країн, що утворилися на просторі ко­лишнього СРСР, - це особливий господарчий Комплекс, що формувався понад 70 років. Роз­біжності з капіталістичним світом спостеріга­вся насамперед у мотиваційному полі, на яке значною мірою впливали ідеологічні настано­ви. Ринок, у тому числі й український, фор­мувався не за рахунок еволюційного розвитку форм і методів ринкової саморегуляції та де­мократії, а внаслідок настанов, що у деяких випадках ішли у розріз з об'єктивними еконо­мічними законами.

Пріоритетним напрямом в економіці вважав­ся військово-промисловий комплекс, у якому застосовувалися високі технології. Значного розвитку досягли освіта та наука. Проте для секторів, що виробляють товари народного споживання, була характерною низька впро-вадженість новітніх технологій.

Стимулювання галузей групи А позначилося на скороченні секторів групи Б, тобто постійно зменшувалися джерела розвитку останньої. У секторі Б практично не використовувався один із найпотужніших науково-технічних потенці­алів у світі. Так, у США надзвичайно важливі й перспективні розробки та дослідження у сфері військово-промислового комплексу, що потен­ційно мали б комерційний успіх для інших га­лузей господарського комплексу, всебічно за­лучалися до їхніх потреб. Пояснення ситуації у радянській економіці слід шукати не стільки у низькому мотиваційному полі, скільки у відсутності конкуренції між виробниками про­дукції на внутрішньому ринку: раціональність розміщення продуктивних сил не передбачала розвитку конкурентного середовища.

Модель СРСР характеризувалася автаркічні-стю, у зв'язку з чим на світові ринки виходи­ла обмежена кількість виробників певних сек­торів економіки. Виробники користувалися містким внутрішнім ринком, що споживав ве­ликі обсяги продукції, яка вже на той час була менш привабливою, ніж іноземна. Радянській системі була властива патерналістська полі­тика щодо збиткових виробництв, чиє марно­тратство відшкодовувалося державою, і що практично неможливе у капіталістичному світі. Цим пояснюється практична відсутність на момент розпаду Радянського Союзу значної кількості конкурентоспроможних виробників на світових ринках.

Безперечно, сильною стороною СРСР були наукоємні галузі, що розвивалися завдяки дер­жавній підтримці та всебічному стимулюван­ню освіти та науки.

З розпадом СРСР Україна успадкувала протиріччя радянської системи управління еко­номікою. Для української економіки у той період були характерними такі риси:

  1. розірвані цикли замкненого на території СРСР виробництва;

  2. низьке мотиваційне середовище для здійснення підприємницької діяльності;

  3. низька заробітна плата громадян (як на­слідок - низький попит);

  4. низька ефективність суспільної праці;

  5. значний виробничий потенціал із заста­рілим, морально та фізично, обладнанням;

  6. деформована структура виробництва;

  7. переважна частка державної власності;

  8. значна зайнятість населення навіть на неефективних підприємствах, продукція яких збільшувала затовареність внутрі­шнього ринку;

  9. високий рівень освіти громадян;

  10. висока концентрація виробництва;

  11. відсутність конкуренції на внутрішньо­му ринку;

  12. дефіцит деяких видів товарів на внутрі­шньому ринку.

Реалізація патерналістської політики (підтрим­ка зайнятості населення у виробництві товарів, що не мають збуту) призводило до нерента­бельності таких виробництв. Низький плато­спроможний попит спричинив загострення міжгалузевої конкуренції. Сектори, що всебічно підтримувалися державою і були конкуренто­спроможними на світовому рівні, почали ско­рочуватися. Посилення міжгалузевої конку­ренції та дефіцит бюджету не дозволили роз­виватися перспективним напрямам та нчііпм секторам, що потребували значних інвестицій.

Найвідчутнішого удару економічний потенціал зазнав унаслідок таких процесів: подорожчан­ня енергоносіїв, відокремлення внутрішніх ринків збуту країн екс-СРСР від їхніх колишніх сировинних баз, цінової лібералізації на внут­рішньому ринку та зовнішньоекономічної лібе­ралізації автаркічної у минулому системи.

Подорожчання енергоносіїв збільшило витра­ти в усій економіці. Україна споживала більше, ніж виробляла, через незадовільний стан про­дуктивності виробництва. Підтримка числен­ного персоналу на підприємствах, що вироб­ляли товари, які не відповідали ринковій кон'юнктурі, лише посилювала кризу.

Цінова лібералізація надала можливість ви­робникам відшкодовувати марнотратство, що спричинило нові витрати. За повної відсутності важелів стримування збільшення витрат, а саме конкуренції, ці процеси розпочалися в усіх секторах економіки. Цінова лібералізація у нерозвиненому ринковому середовищі, впро­ваджена без упереджувальних заходів, поши­рила свавілля та диктат, унаслідок чого ціни не регулювалися і монополісти, якими були практично усі суб'єкти господарювання, мали змогу відшкодовувати надмірні витрати, не пов'язані з виробництвом.

Як зазначалося, збереження певних структур­них пріоритетів відбувалося за рахунок сек­торів, продукція яких була дуже потрібною для задоволення потреб внутрішнього ринку. Через те, що у пріоритетні сфери спрямову­вався значний ресурсний потенціал, розвиток інших галузей, у тому числі й значної частки перспективних, усебічно стримувався. Таким чином, галузі, що мали багато конкурентних переваг (місткий внутрішній ринок, замкну­тий цикл виробництва, високу рентабельність, кваліфіковану робочу силу, низьку заробітну плату) і всі шанси конкурувати на світових ринках, стали збитковими.

За таких умов лібералізація зовнішньоеконо­мічної діяльності остаточно підірвала позиції національних виробників. Адже змагання за спо­живача на внутрішньому ринку України між іноземними та вітчизняними товарами проде­монструвало практичну нездатність останніх скласти гідну конкуренцію. Споживчі переваги дедалі частіше надавалися іноземним товарам, оскільки на одиницю вартості вони могли задо­вольнити значно більший обсяг потреб україн­ського споживача. Тому великі товарні потоки з-за кордону отримали «зелене світло» до внут­рішнього українського ринку.


Висновки:

Створити конкурентноздатну продукцію чи підвищити конкурентноздатність окремої фірми - задачі дуже важкі, але цілком розв'язувані в умовах ринкової економіки, однак підвищити конкурентноздатність окремої галузі чи рейтинг цілої країни на світовій арені - задача складна, що має довгостроковий характер.

Розраховувати на прорив на світові ринки готових виробів і наукомістких виробів Україна може, лише різко скоротивши витрати виробництва, при цьому підвищивши продуктивність, інтенсивність праці й ефективність матеріального виробництва.

Відродження економічної моці України неможливо без інтеграції у світову економіку, однак цей процес не повинний обмежуватися галузями ВПК і сільськогосподарської сировини.

Одним з основних пріоритетів державної економічної політики України повинне стати збереження і розвиток науково-технічного потенціалу країни. Основою цього процесу повинен бути високий інтелектуальний потенціал української нації.

Проаналізувавши ситуацію з конкурентоспроможністю України, можна скласти список рейтингових факторів для України від гірших до кращіх показників:

  1. якість життя

  2. ріст продуктивності праці

  3. економічна свобода

  4. інвестування

  5. можливості для легальної економічної діяльності

  6. торгівля

  7. ціни

  8. здатність бюрократії не заважати бізнесу

  9. система опадаткування

  10. некорумпірованість уряду

  11. державне регулювання

  12. енергозбереження

  13. зайнятість

  14. компетентність менеджерів

  15. право власності

  16. банки

  17. приватизація

  18. гроші

Цей список може служити переліком пріоритетів України у порядку важливості для виходу на більший рівень конкурентоспроможності нашої країни

Література:

  1. “Орієнтири конкурентоспроможності” Василь Горбачук – Економічні реформи сьогодні №3, 1997

  2. “Проблеми конкурентоспроможності національної економіки” Базилюк Я. Б. – Стратегічна панорама №3, 1999

  3. “Конкурентоспроможність. Як її досягти?” Щедріна Т.

  4. “Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі” Пахомов О. М., Губський – 1997

  5. “О конкурентоспроможності країн” Бики № 5, 1999

  6. “Світова економіка” О. І. Рогач, А. С. Філіпенко

  7. The World Competitiveness Yearbook 1996

  8. “Мировая экономика” Ломакин В.К. - 1998

  9. “Загальносвітова ситуація” Бики 18.05.00

  10. http://www.competitiveness.org/home.htm - The Competitiveness Institute's

  11. http://www.weforum.org - World Economic Forum's

  12. http://www.dti.gov.uk/comp/indicatorlist.htm










Похожие:

План: Поняття конкуренції iconПлан: Поняття конкуренції
Рейтинг конкурентоспроможності країн Міжнародного інституту розвитку менеджменту
План: Поняття конкуренції iconНа тему: Модель монополістичної конкуренції Ознаки монополістичної конкуренції
Монополістична конкуренція — вид конкуренції, що може виник­нути за великої кількості продавців, що реалізують диференційовану про­дукцію...
План: Поняття конкуренції iconЗначення і функції конкуренції в соціальному ринковому господарстві
В. Ле­нін (питання виникнення та розвитку монополій), А. Маршалл (позитив­ні риси діяльності монополій, виділення творчої і руйнівної...
План: Поняття конкуренції iconЕкономічний аналіз монополістичної конкуренції
Короткострокова та довготривала рівновага фірми при монополістичній конкуренції. 19
План: Поняття конкуренції iconПерешкоди пов’язані з залученням іноземних інвестицій План
Тому поняття та сутність цих термінів в нашій економіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють...
План: Поняття конкуренції iconМеханізми захисту та підтримки конкуренції
України "Про Антимонопольний комітет України", який визначив правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові...
План: Поняття конкуренції iconМеханізми захисту та підтримки конкуренції
України "Про Антимонопольний комітет України", який визначив правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові...
План: Поняття конкуренції iconПлан вступ розділ Основні причини виникнення та історичний розвиток монополії І конкуренції в господарському житті. Розділ Основні форми, види та типи функціонування монополій.
Розділ Основні причини виникнення та історичний розвиток монополії і конкуренції в господарському житті
План: Поняття конкуренції iconПошукова робота на тему: Поняття, мета, значення, принципи, види плануваня план
Поняття криміналістичної версії. Види, класифікація версій, їхня побудова і перевірка в процесі розслідування злочинів
План: Поняття конкуренції iconПлан вступ Частина І ціле
По-друге, важливе значення має аналіз елементів цієї структури в різних її аспектах, а тому було б доцільно розглянути поняття елементу...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы