Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування icon

Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування



НазваниеНемає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування
страница1/4
Дата конвертации15.09.2012
Размер454.87 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3   4


"Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування -

без конституцiйностi, конституцiйностi - без моралi, й жодного з цих

великих благ - без сталостi й ладу." Клiнтон Россистор. (за виданням:

Врядування у Сполучених штатах. 1989 рiк. )


Iсторична довiдка. Мiсцеве самоврядування в Українi має досить довгу i

драматичну iсторiю.Воно пройшло довгий шлях розвитку вiд його появи,

як перших спроб мiського самоврядування середнiх вiкiв i часiв

козацької республiки,до практично повного занепаду пiсля об`єднання

України з Росiєю i знищення гетьманщини, з наступним деяким

вiдновленням прав мiських громад на самоуправлiння в останнi роки

Росiйської iмперiї. Спроба впровадження широких, демократичних основ

мiсцевого самоврядування була зроблена i в часи УНР, проте поразка УНР

завершилась повним знищенням будь-якої згадки про мiсцеве

самоврядування за часiв комунiстичного режиму. Саме в перiод iснування

України як радянської республiки у складi СРСР навiть саме слово

"мiсцеве самоврядування" як форма саморганiзацiї територiальних громад

чи колективiв було вилучене iз вжитку. А влада рад вважалась

найдемократичнiшим здобутком "соцiалiстичного суспiльства" i

називалась "народовладдям", хоча формувалась i керувалась виключно

однiєю комунiстичною партiєю, не допускаючи будьякої опозицiї.

Фактичне вiдродження мiсцевого самоврядування в Українi почалось

пiсля обрання депутатiв Верховної Ради Української РСР та мiсцевих Рад

народних депутатiв в березнi 1990 року. Саме цi першi демократичнi чи

майже демократичнi вибори привели в склад депутатського корпусу нових

людей, яким була невiдома(оскiльки вони нiколи не працювали в цiй

системi) i неприйнятна комунiстична система тотального

державнопартiйного керiвництва всiм життям України i в першу чергу

органами мiсцевої влади(деякi iз депутатiв все життя проти неї

боролись i терпiли вiд неї численнi утиски). Звичайно бiльшiсть

мiсцевих рад по всiй Українi залишались по своєму складу

комунiстичними(бiльшiсть депутатського корпусу були членами КПУ),

проте в багатьох мiстах та й у деяких регiонах мiсцевi ради уже були

або некомунiстичними, або мали в своєму складi чисельнi демократичнi

депутатськi групи. Новообранi мiсцевi ради хотiли позбутись як

партiйного так i державного патронажу над своєю дiяльнiстю у сферi

забезпечення потреб мiсцевого населення. I що цiкаво, навiть ради з

комунiстичним головою i комунiстичною бiльшiстю також e.biли набути

певної автономiї. Вiдсутнiсть нормального правового регулювання i

досвiду нового мiсцевого керiвництва за наявнiстю бажання змiн i

романтичних амбiцiй приводило досить часто до прийняття органами

мiсцевої влади(тут важко ще назвати їх органами самоврядування,

оскiльки навiть цей термiн на той час законодавчо не був визначеним)

рiшень, якi часто виходили за межi їх природної компетенцiї i вступали

у суперечнiсть з iнтересами мiсцевої влади iнших рiвнiв(районної та

обласної, яка на той час була бiльш консервативна, нiж влада мiська),

так i з державними iнтересами. У цiй ситуацiї питання прийняття

закону, який би створив правовий простiр для дiяльностi нових органiв

мiсцевої влади, стало вкрай актуальним. Верховна Рада України 12-го

скликання зразу пiсля початку своєї другої, осiнньої 1990 року сесiї,

приступила до пiдготовки проекту Закону "Про мiсцевi Ради народних

депутатiв Української РСР та мiсцеве самоврядування". Варто вiдмiтити,

що прийняття цього закону 7 грудня 1990 року, вiдкрило в Українi,

вперше серед республiк тодiшнього СРСР, шлях до створення правового

грунту для впровадження i динамiчного розвитку системи мiсцевого

самоврядування. Сьогоднi у багатьох може виникнути питання, як в мовах

комунiстичної бiльшостi у тодiшнiй Верховнiй Радi вдалося прийняти

такий досить прогресивний для України закон. Аби це зрозумiти слiд

згадати дух того часу. Комунiстична партiя явно втрачала свої позицiї.

З вiдмiною статтей про "керiвну i спрямовуючу" роль Комунiстичної

партiї спочатку в союзнiй, а потiм в українськiй конституцiях, всiм

було зрозумiло, що роль рiзноманiтних обл, рай, мiськ - "комiв"

зводиться нанiвець. Зате зростатиме роль конституцiйних органiв

мiсцевої влади - Рад народних депутатiв, адже керувати життям

невеликих сiл чи мiських мегаполiсiв необхiдно i в умовах

багатопартiйностi. В цих умовах, використовуючи контрольний пакет

голосiв у радах, керiвники багатьох "комiв" обираються головами

вiдповiдних рад. Проте в багатьох мiстах чи районах це зробити не

вдалось, оскiльки першi партiйнi керiвники не стали членами

вiдповiдної ради - адже вибори вони програли! I ось тут колишнi їхнi

пiдлеглi, що стали керiвниками рад, котрi ловили кожне слово свого

патрона стали проводити свою полiтику i захотiли своєї автономностi i

вiд партiйного керiвництва i вiд державної опiки. На цьому бажаннi

об`єднались повнi протилежностi: дисидент Чорновiл, партфункцiонер

Яцуба i просто iнженер Вороб`йов чи мiсцевий комсомольський лiдер

Гринiв, якi обстоювали права громад населених пунктiв не тiльки

обирати свою мiську владу, але й мати достатнi фiнансовi ресурси для

здiйснення цiєї влади. Це був феномен часу, що дав змогу Українi

одержати досить непоганий на той час закон про мiсцеве самоврядування.

Якщо повернутись до преамбули цього Закону: "... цей Закон визначає

засади мiсцевого самоврядування - основи $%,.*` b(g-.#. устрою влади в

республiцi, правовий статус мiсцевих Рад народних депутатiв, органiв

громадського самоврядування, а також форм безпосередньої

демократiї.... Мiсцеве самоврядування в Українськiй РСР - це

територiальна самоорганiзацiя громадян для самостiйного вирiшення

безпосередньо або через державнi i громадськi органи, якi вони

обирають, усiх питань мiсцевого життя виходячи з iнтересiв населення,

на основi законiв Української РСР та власної фiнансово-економiчної

бази" - то можна побачити тут поєднання двох не зовсiм поєднуючих

понять. Так мiсцевим самоврядуванням називають державнi органи? "

Система мiсцевого самоврядування включає: сiльськi, селищнi, районнi,

мiськi, районнi в мiстах, обласнi Ради народних депутатiв та їх

органи, якi є державними органами мiсцевого самоврядування."(Стаття 2)

Такий суперечливий пiдхiд можна пояснити наявнiстю Конституцiї 1978

року, яка прямо встановлювала: " Народ здiйснює державну владу через

Ради народних депутатiв, якi становлять полiтичну основу Української

РСР. Всi iншi органи пiдконтрольнi i пiдзвiтнi Радам народних

депутататiв.(стаття 2) Органiзацiя i дiяльнiсть Радянської держави

будується у вiдповiдностi з принципом демократичного централiзму: ...

обов`язковiстю рiшень вищестоящих органiв для нижщестоящих.(стаття 3)"

Незважаючи на такi юридичнi неузгодженностi з загальноприйнятими

демократичним свiтом нормами, що регулюють мiсцеве самоврядування

визначаючи його саме як недержавний чи автономний вiд державного

втручання iнститут самоорганiзацiї населення, згаданий вище закон "Про

мiсцевi Ради народних депутатiв та мiсцеве самоврядування" в редакцiїї

7 грудня 1990 року можна вважати днем вiдродження мiсцевого

самоврядування в Українi. Адже саме в цьому законi було повернуто до

вжитку сам термiн мiсцевого самоврядування, було визначено основнi

принципи на яких будується мiсцеве самоврядування, в тому числi

"самостiйнiсть i незалежнiсть Рад народних депутатiв у межах своїх

повноважень у вирiшеннi питань мiсцевого значення; економiчної i

фiнансової самостiйностi територiї; самофiнансування i

самозабезпечення; оптимальної децентралiзацiї."


Законодавство про органи мiсцевої влади .1968 - 1995 роки. Якщо

розглянути перелiк законодавства, яке регулювало питання створення i

органiзацiї дiяльностi мiсцевих органiв державної влади в Українi -

мiсцевих Рад народних депутатiв нової доби, то варто це починати з

часу появи першого українського закону 1968 року. Варто вiдмiтити, що

таких актiв було за чей час бiльше двадцяти. Проте видiлити варто

передусiм лише декiлька, якi мали надзвичайно важливе значення для

iсторiї розвитку самоврядування в Українi. Закону "Про мiсцевi Ради

народних депутатiв та мiсцеве самоврядування" ми уже торкались.

Згадаємо ще: 5 грудня 1990 року. Закон Української РСР "Про бюджетну

систему Української РСР." 3 лютого 1994 року. Закон України "Про

формування мiсцевих органiв влади i самоврядування". 24 лютого 1994

року. Закон України "Про вибори депутатiв i голiв сiльських, селищних,

районних, мiських, районних у мiстах, обласних рад".

8 червня 1995 року. Конституцiйний Договiр "Про державну владу i

мiсцеве самоврядування в Українi".

21 серпня 1995 року. Указ Президента України "Про Положення про

обласну, Київську, Севастопольську мiську державну адмiнiстрацiю та

Положення про районну, районну у мiстах Києвi та Севастополi державну

адмiнiстрацiю".


Структура влади в Українi 1990 - 1996 роки. Враховуючи факт постiйних

змiн структури влади в Українi за перiод з 1990 року, варто в

загальних рисах проаналiзувати особливостi тiєї чи iншої системи

влади. До 1990 року головну роль в органiзацiї та дiяльностi органiв

влади в Українi грала структура комунiстичної партiї. Адже на кожному

рiвнi адмiнiстративнотериторiального устрою iснувала вiдповiдна

партiйна структура: обком, райком, мiськком, а всi керiвники рад чи

виконкомiв обов`язково належали до правлячої партiї. Тому нiякої

автономностi органiв мiсцевої влади не було i не могло бути, а

партiйна вертикаль забезпечувала реалiзацiю "демократичного

централiзму". Саме партiйнi органи приймали головнi рiшення i

займались кадровими питаннями. Вiдповiдали ж за всi негаразди саме

виконавчi органи рад. Самi ж ради були чисто декоративними органами,

якi збирались лише два рази в рiк на одноденнi сесiї. Вiд грудня 1990

до березня 1992 року в Українi дiяла перша редакцiя Закону "Про

мiсцевi Ради народних депутатiв Української РСР та мiсцеве

самоврядуання". А за тодiшньою Конституцiєю вся влада в Українi

концентрувалась по лiнiї Рад, де Верховна Рада України здiйснювала всю

повноту влади вiд iменi України. Верховна Рада формувала Уряд - Раду

мiнiстрiв, здiйснювала iншi кадровi призначення, мала право скасування

рiшень органiв виконавчої влади та розпуску мiсцевих рад всiх рiвнiв.

Правда декларацiя про державний суверенiтет України, прийнята 16 липня

1990 року, проголосила, що влада в Українi має будуватись за принципом

її розподiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Проте реальний

розподiл влади почався iз заснуванням в Українi поста Президента.

Пiсля всенародного обрання Президента 1 грудня 1991 року почалось

внесення змiн i доповнень до Конституцiї та вiдповiдна корекцiя

українського законодавства. Саме на початку 1992 року , у лютому -

березнi були прийнятi два нових закони "Про представника Oрезидента

України" та "Про мiсцевi Ради народних депутатiв та мiсцеве i

регiональне самоврядування". На мал.1 показана структура влади в

Українi в 1992 - 1994 рокiв. Cаме в цей перiод в Українi вiдбувся

реальний розподiл влади на законодавчу - яку уособлювала Верховна Рада

та виконавчу - яку очолив Президент. За цiєю моделлю Президент одержав

виконавчу вертикаль iз представникiв Президента в областях i районах,

якi здiйснювали державну виконавчу владу i контролювали органи

мiсцевого самоврядування з питань здiйснення ними делегованих

державних функцiй i дотримання Конституцiї i законiв України. Закон

визначав Представника Президента найвищою посадовою особою державної

виконавчої влади в областi i районi. На нього покладалось загальне

керiвництво мiсцевою державною адмiнiстрацiєю, виконання районного та

обласного бюджетiв, контроль за дотриманням Конституцiї та

законодавства. Варто вiдмiтити, що цей закон був досить загальним. Всi

iншi питання дiяльностi адмiнiстрацiй мали регулюватись актами

Президента України. Нова редакцiя, названого вище закону, була

прийнята 26 березня 1992 року пiсля схвалення 5 березня 1992 року

закону "Про представника Президента України" Врахувала передачу

частини повноважень вiд обласних та районних рад Представникам

Президента. Головним тут було те, що на районному i обласному рiвнi

ради народних депутатiв позбавлялись власних виконавчих органiв i

носили характер виключно представницьких органiв. Лише на рiвнi

населених пунктiв функцiонувало реальне самоврядування. Оскiльки ще

перша редакцiя закону "Про мiсцевi ради народних депутатiв та мiсцеве

самоврядування" лiквiдувала так звану "радянську матрьошку", а саме

пiдпорядкування рад одна однiй по вертикалi, то введення iнституту

Представникiв Президента мало остаточно лiквiдувати радянську модель

влади i створити систему влади де поєднується принцип забезпечення в

регiонах державного управлiння через мiсцевi державнi адмiнiстрацiї з

широкою самодiяльнiстю громадян в населенних пунктах через органи

самоврядування з досить широкими повноваженнями. Основним недолiком

такої структури влади стало те, що Представники Президента в областях

i районах фактично не мали виходу на Кабiнет Мiнiстрiв, вплив Уряду на

їх призначення та управлiння дiяльнiстю був надто слабкий, а

адмiнiстрацiя Президента не могла забезпечити тiсної взаємодiї мiж

мiсцевими державними адмiнiстрацiями та Урядом. Плюс до цього додались

i чисто суб`єктивнi фактори: не зовсiм адекватна кадрова полiтика

тодiшнього Президента України щодо призначення голiв адмiнiстрацiй, а

також жорстка конкуренцiя мiж Президентом i Головою Верховної Ради.

Варто згадати, що призначення Представникiв Президента здiйснювалось

все з тiє ж "партiйної обойми". В багатьох областях чи районах на чолi

ради i на чолi вiдповiдної адмiнiстрацiї опинялись вiдповiдно перший i

другий секретарi райкому чи обкому. Це призводило до конкуренцiї мiж

цими посадовими особами, яка в деяких регiонах переростала в /.abiйнi

"розборки". Крiм такої конфронтацiї, яка в багатьох мiсцях була

штучною, але активно використовувалась противниками введення iнституту

Президента в Українi, якi хотiли якомога бiльше обмежити владу

Президента важливим елементом лiквiдацiї такої моделi влади стало

ослаблення впливу Президента на парламент. Оскiльки Закон "Про

Представника Президента України" передбачав, що Представники

Президента не можуть бути народними депутатами, повноваження понад 30

народних депутатiв, якi обiйняли посади Представникiв, були припиненi.

Це, звичайно ослабило позицiї Президента в парламентi. (Чи не тому,

зараз в Українi депутати-сумiсники є нормальним явищем?) Пiсля

прийняття Верховною Радою України у вереснi 1993 року принципового

рiшення про проведення дострокових виборiв Президента i парламенту,

Президент внiс на розгляд парлменту проект про змiни i доповнення

Конституцiї України, де пропонувалось введення посади Вiце-Президента,

як глави Уряду, та деяка модифiкацiя структури влади в Українi

загалом. Оскiльки цей законопроект вважався таким , що свiдчить про

слабкiсть Президента, то вiн не тiльки не був пiдтриманий, а

трансформувався 3 лютого 1994 року в невеликий за обсягом, але вкрай

важливий Закону "Про формування мiсцевих органiв влади i

самоврядування". Цим законом разом з новими виборами до мiсцевих

органiв влади скасовувався iнститут мiсцевої державної адмiнiстрацiї.

Голови рад усiх рiвнiв мали обиратись всiм населенням, замiсть

держадмiнiстрацiй знову вiдновлювались виконкоми. Коли Закон був

проголосований, я особисто звернувся до Президента Кравчука, який

сидiв у залi засiдань з риторичним питанням, невже Президент пiдпише

прийнятий Закон, адже це все одно, що пiдписати для себе "смертний

вирок" перед виборами. Леонiд Макарович, сказав, що пiдпише. I

пiдписав. Як наслiдок вiн не був переобраним, оскiльки його головна

сила - Представники Президента не пiдтримали його на виборах, вони

займались своїми прямими виборами уже як голiв рад, а не голiв

державних адмiнiстрацiй. Iван Степанович Плющ, саме завдяки якому

з`явився Закон"Про формування мiсцевих органiв влади i

самоврядування", також вибори не виграв, хоча й позбавив Президента

його Представникiв" На Мал. 2. показана структура влади в Українi вiд

виборiв червня 1994 року до пiдписання Конституцiйного Договору в

червнi 1995 року. Як було показано вище, пiсля лiквiдацiї iнституту

Представникiв Президента в областях i районах законом "Про формування

мiсцевих органiв влади i самоврядування" з червня 1994 року в Українi

вертикаль державної виконавчої влади була зруйнована. Формальне

пiдпорядкування виконкомiв по здiйсненню делегованих державних функцiй

i їх автономнiсть у виконаннi функцiй самоврядування, та й ще при

умовi обрання голiв рад всiм населенням, особливо за умов наявностi в

Українi великої частки державної власностi є вкрай неефективним. Тут

ще й $.$ +(al спроби новообраних голiв областей творити свою,

незалежну вiд Києва полiтику, що посилювало некерованiсть держави та

пiдiгрiвало iдеї сепаратизму. В цей час, Верховна Рада України 13-го

скликання, де в 1994 роцi лiви сили мали бiльшiсть голосiв, спробувала

взагалi реанiмувати радянську модель влади. Прийнятий в першому

читаннi 8 липня 1994 року проект закону "Про мiсцевi Ради народних

депутатiв" фактично мав позбавити Президента i Уряд впливу на

регiональну полiтику, а всю систему рад знову замикав пiд Верховною

Радою у вертикаль "демократичного централiзму". Правда пiсля довиборiв

липня-листопада 1994 року, монополiя на бiльшiсть була порушена i

згаданий проект так i залишився проектом. Другий Президент України,

одержавши недiєву систему влади, спробував спочатку неконституцiйними

методами створити вертикаль державної виконавчої влади, а саме Указом

вiд 6 серпня 1994 року "Про забезпечення керiвництва структурами

державної виконавчої влади на мiсцях" Президент пiдпорядкував собi

голiв районних i обласних рад. Звичайно цей Указ не мiг реально

змiнити ситуацiю, оскiльки вiн був неконституцiйний i голови обласних

i районних рад обирались на посади всiм населенням i Президент не мав

можливостей нi звiльняти їх нi керувати ними. З метою лiквiдацiї такої

ситуцiї, у груднi 1994 року Президент внiс на розгляд Верховної Ради

України проект конституцiйного закону "Про державну владу i мiсцеве

самоврядування в Українi". Пiврiчнi дебати навколо проекту цього

закону закiнчились пiдписанням мiж Президентом України та Верховною

Радою України унiкального з правової точки зору документу -

Конституцiйного Договору. Цей документ був поставлений в рiвень з

Конституцiєю України, причому i Конституцiя i все iнше українське

законодавство могли застосовуватись лише в частинi, що не суперечило

цьому Договору. На Мал.3. проiлюстровано структуру влади, що була

сформована в Українi за Конституцiйним договiром, пiдписаним 8 червня

1995 року. Це була нова спроба вiдновити вертикаль державної

виконавчої влади. Було утворено систему органiв мiсцевих державних

адмiнiстрацiй, якi пiдпорядковувались по вертикалi знизу до-верху, аж

до Президента України. Знову ж, як в часи 1992 - 94 рокiв, обласнi i

районнi ради позбавились своїх виконавчих органiв, а самоврядування

формально залишилось лише на рiвнi населених пунктiв. Проте в цiй

системi залишився дуже суперечливий момент - голова ради та глава

вiдповiдної державної адмiнiстрацiї одна i та ж особа, то того ж

обрана всiм населенням саме, як голова ради. Крiм того, Конституцiйний

договiр фактично вивiв державну виконавчу владу з пiд впливу

парламенту. Єдина можливiсть впливу на уряд залишилась лише через
  1   2   3   4




Похожие:

Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconПовноваження місцевого самоврядування Повноваження місцевого самоврядування
Повноваження місцевого самоврядування це ви­значені Конституцією і законами України, іншими право­вими актами права і обов'язки територіальних...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconМісцеві органи самоврядування
Місцеве самоврядування є органічним поєднанням форм представницької І безпосередньої демократії, тобто систему самоврядування становлять...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconЗакон україни про службу в органах місцевого самоврядування
України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування,...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconРеферат на тему: Місцеві органи самоврядування
Місцеве самоврядування є органічним поєднанням форм представницької І безпосередньої демократії, тобто систему самоврядування становлять...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconСамоврядування в Україні
Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconМісцеве самоврядування в Україні
Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconРеферат на тему: Місцеве самоврядування
Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconДержавна полiтика I мiсцеве самоврядування
Українi, питання органiзацiї мiсцевої влади та мiсцевого самоврядування ще не знайшло достатнього теоретичного обгрунтування, а в...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconПоняття місцевого управління і самоврядування
Поняття місцевого управління і самоврядування, історія розвитку, види, концепції, сучасна практика, Європейська Хартія місцевого...
Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування iconЗначенні це
Конституція (від лат constitutio – організація, устрій, настанова) – основний закон держави, який закріплює її суспільний і державний...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы