Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори icon

Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори



НазваниеОсобливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори
Дата конвертации14.09.2012
Размер100.87 Kb.
ТипДокументы



Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень.


Особливості будови земної кори

Своєю назвою верхня твердокам'яна оболонка Землі завдячує згаданій вище гіпотезі Канта-Лапласа (мовляв, верхня оболонка розжареної планети ости­гала швидше, ніж глибинні горизонти і зрештою затвер­діла, утворивши порівняно тонкий шар - кору). У земній корі зустрічаються практично всі відомі хімічні елемен­ти, проте основну роль у її будові відіграють кисень, кремній та алюміній; серед інших переважають залізо, кальцій, натрій, калій, магній. Проте у чистому вигляді окремі елементи у корі зустрічаються рідко. Здебільшого вони утворюють закономірні сполуки, які нази­вають мінералами, а агрегатні скупчення мінералів одержали назву гірських порід. Саме гірські породи і мінерали становлять основу матеріального складу земної кори (користуючись фізико-хімічною термі­нологією, справедливим виглядає така ієрархія по­нять: тіло земної кори складається з "молекул" - гірських порід, які утворені "атомами" - мінералами, а останні, в свою чергу, складаються з "елементарних частинок" - хімічних елементів).

У земній корі виділяють три основних шари: осадовий, гранітний та ба­зальтовий Поширення і співвідношення цих шарів доз­воляють розрізняти два головних типи земної кори - кору материкову й океанічну та перехідну зону між ними. Нижню межу розвитку земної кори вперше встановив сербський сейсмолог А.Мохоровичич, який звернув увагу, що на певній глибині сейсміч­ні хвилі помітно міняють свою швидкість і напрямок (це й дозволило йому висловити припущення про те, що "переломи" фіксують межу між твердими поро­дами кори та більш глибокими утвореннями з іншими фізичними (сейсмічними) характеристиками речови­ни; пізніше це припущення перевірялося сотні разів у різних частинах земної кулі, що й дозволило досить надійно встановити положення нижньої межі земної кори, названої на честь першовідкривача поверхнею або межею Мохоровичича, чи скорочено - "границею Мохо" або й просто- "М-поверхнею").

^ Материкова кора має середню потужність близько 35 км, змінюючи її від 30 км (під давніми рівни­нами) до 40-80 км (часом і більше) під горами. Основу материкової кори становить так званий гранітний шар, точніше - глибинні кислі магматичні породи, які за властивостями наближаються до гранітів (власне граніти, сієніти, мігматити тощо). Жорсткий граніт­ний шар перекривається менш потужним (0-15 км) осадовим горизонтом, складеним різноманітними по­родами, що утворювалися на поверхні Землі (торфи, піски, пісковики, глини, вапняки тощо) і підстилається відносно пластичним базальтовим шаром (магма­тичні породи основного складу, за властивостями близькі до базальтів).

^ Океанічна кора, потужність якої пересічно становить від 5 до 15 км, утворюється переважно породами типу базальтів, що перекриваються до­сить тонким (до 1 км) ша­ром осадових порід (улам­кових, карбонатних та ін.}. Середня щільність (густина) гірських порід земної кори становить 2,74 г/см3, зростаючи у ба­зальтовому горизонті до 3,5 г/см3. Температурний режим кори визначається внутрішнім теплом Землі і лише тонкий приповерх­невий шар (у помірних ши­ротах - до 20 м) про­грівається Сонцем і відчу­ває сезонні коливання температури). Пересічно температура в земній корі зростає на 3°С при заглиб­ленні на кожні 100 м, тоб­то так звана температур­на сходинка у земній корі становить 33 м. На межі з мантією (поверхня Мохо) температура корової ре­човини сягає 500-1200°С. З глибиною відчутно зростає і тиск у земній корі, досягаючи на границі Мохо 40 млрд. Па (1 Па = 9,87*10-6 атм).

За сучасними уявленнями, земна кора виплавлялася з речовини мантії в процесі тривалої фізико-хімічної та гравітаційної диференціації. При цьому виділялася речовина, що утворила базальтовий і гранітний шари, а осадовий горизонт формувався пізніше,; як їх наслідок руйнування. У житті земної кори безперервно формуються різноманітні підняття та прогини. У рухомих частинах кори (так званих геосинклінальних зонах), де швидкість вертикальних переміщень вимірюється сантиметрами на рік, а загаль­на амплітуда складає кілька кілометрів, підняття і прогини мають видовжену форму, часто простираю­чись на сотні й тисячі кілометрів. Такі підняття і про­гини зумовлюють контрастне розчленування земної поверхні на великі форми рельєфу (гори, западини тощо). На більш стабільних (платформених) ділян­ках швидкість вертикальних переміщень кори зни­жується до міліметрів (або й долей міліметра) на рік, що зумовлює незначну контрастність рельєфу на та­ких територіях.

^ Коефіцієнти горизонтального розчленування території

Горизонтальне розчленування рельєфу (густо­та або інтенсивність розчленування) характеризує ступінь розвитку ерозійної мережі та щільність розмі­щення на досліджуваній території окремих негатив­них чи позитивних форм (тальвегів, ярів, улоговин, за­падин, горбів, пасем тощо). Визначення і подальше картографування горизонтального розчленування поверхні дозволяє не тільки районувати досліджува­ну територію за ступенем її "освоєння" ерозійною ме­режею, але й допомагає встановлювати стадію роз­витку рельєфу, його відносний вік.

Існують різні підходи до визначення показників горизонтального розчленування рельєфу.

1. Показник густоти ерозійного розчленуванняг, км/км2) характеризує довжину тальвегів ерозій­них форм, що припадає на одиницю площі:

Формула 1.

де - сумарна довжина всіх тальвегів (серед них і постійної гідрографічної мережі), зафіксована картометричними роботами на досліджуваному во­дозборі (див. табл. 48), км;

F - площа водозбору, км2.

Показник густоти ерозійної мережі є однією з найбільш поширених характеристик горизонтально­го розчленування території. Саме таким способом визначається і широко вживана у науковій та технічній літературі густота гідрографічної мережі (річкової сітки), при розрахунках якої у чисельнику формули (1) враховується не загальна протяжність тальвегів еро­зійних форм, а сумарна довжина постійних водотоків (річок, струмків, каналів).

При картографуванні показники густоти ерозій­ного (або гідрографічного) розчленування розбивають­ся на інтервали (наприклад: менше 1 км/км2, 1-2 км/ км2, 2-3 км/км2 тощо) і виносяться у легенду карти та показуються на самій карті якісним фоном - фарба­ми або штриховкою.

Разом з тим показник густоти ерозійного розч­ленування, що являє собою величину відносну (дов­жина ерозійних форм відноситься до площі), усклад­нює можливості співставлення горизонтального роз­членування з іншими основними морфометричними показниками - глибиною розчленування та кутами похилу поверхні, оскільки останні представлені зде­більшого абсолютними величинами і можуть визна­чатися не тільки для площі, а й для будь-якої окремої точки на поверхні. Саме через цю обставину заслуго­вують на увагу й інші способи оцінки горизонтального почленування.

2. Віддалення вододілів від місцевих базисів ерозії характеризується довжиною схилів, яка являє собою величину абсолютну, що знаходиться у функ­ціональній залежності від глибини розчленування, тобто висоти схилу (h) та середнього кута його падін­ня ():



Для побудови карт віддалення вододілів від таль­вегів у межах кожного елементарного водозбору (на­приклад, водозбору третього порядку) проводять се­рію ліній падіння схилів, на яких відкладаються (почи­наючи від тальвегу) рівновеликі відрізки, довжина яких призначається в залежності від масштабу карти та характеру рельєфу (наприклад, на картах масшта­бу 1:25000 такі відрізки розмічають через 0,4- 1,0 см, що відповідає відстаням 100-250 м на місцевості). Рівновіддалені від тальвегів точки з'єднують плавни­ми кривими, які й являють собою ізолінії віддалення від місцевих базисів денудації. Для унаоч­нення карти площі між ізолініями доцільно зафарбо­вувати або штрихувати.

За такою самою методикою будуються і карти довжини ліній стоку, проте на них віддалі вимірю­ються у зворотному напрямку - не від тальвегів, а від вододільних ліній. Такі карти особливо зручні при вивченні інтенсивності поверхневої ерозії (пло­щинного змиву, яротворення тощо), а відтак станов­лять великий інтерес для практиків землевпорядку­вання, екологів, агрономів, меліораторів та фахівців інших галузей господарства.

Зважаючи на працемісткість картометричних побудов при виконанні описаних вище робіт, на прак­тиці дуже часто виконуються наближені обчислення, за якими визначається так звана середня довжина схилів (І0сх,м ). Наближеність оцінки середньої дов­жини схилу пов'язана з припущенням, що основний тальвег проходить по центральній частині досліджу­ваного басейну (в дійсності це буває дуже рідко), од­нак, як показують спеціальні дослідження, подібні розрахунки цілком влаштовують практиків, особливо при проведенні робіт на значних за розмірами пло­щах.
^

При цьому




(Тут коефіцієнт 1000 вживається для переведен­ня довжини схилів у метри, оскільки і площа, і сумар­на довжина тальвегів виражені у кілометровій сис­темі).

Картографування середньої довжини схилів здій­снюється за елементарними басейнами відповідно­го порядку. При цьому, в залежності від призначення роботи, обираються ті чи інші інтервали, у межах яких відповідним забарвленням або штриховкою показу­ються ареали поширення схилів однакової довжини

3. Щільність розміщення форм рельєфу (западин, горбів, лійок тощо), яка виступає теж як одна з важливих характеристик горизонтального розчлену­вання поверхні, може визначатися як в абсолютних, так і у відносних показниках (коефіцієнтах), що відпо­відно визначаються за виразами:





де N - кількість западин, горбів або інших не­лінійних форм рельєфу на досліджуваному водозборі з площею F, км2.

Наведені показники далеко не вичерпують всьо­го розмаїття методів та підходів до оцінки горизон­тального розчленування рельєфу. Зокрема, слід бо­дай побіжно згадати про оригінальні методи, запро­поновані для дрібномасштабного морфометричного картографування (тобто, для значних за площею те­риторій) В.Ченцовим, В. Черніним та іншими автора­ми (вони достатньо повно висвітлені у спеціальних роботах, наприклад у О.Спиридонова та ін.).

Методи геоморфологічних досліджень.

У великому розмаїтті підходів до нагромаджен­ня вихідного матеріалу з метою його подальшого опрацювання та узагальнення можна виділити три основних методи - експедиційний, стаціонарний та експериментальний.

^ Експедиційні методи являють собою найста­ріший напрямок географічного дослідження Землі, що полягає у вивченні тих чи інших природних об'єктів шляхом їх одноразового відвідування. На сучасному етапі значення цих методів дещо знизилося, оскіль­ки вони дають уяву лише про статичний (на час відвіду­вання) стан цих об'єктів і природного середовища досліджуваної території, в той час як природа безперер­вно змінюється, про що ми вже згадували вище. Експедиційні методи доцільно застосовувати для вив­чення тих явищ, які, маючи виразне розмежування в просторі, порівняно повільно змінюються в часі (скель­ний рельєф гір, стійка річкова мережа тощо), а також для порівняльних оцінок компонентів природи при повторному відвідуванні цих самих об'єктів. У залеж­ності від завдань дослідження ці методи здійсню­ються шляхом суцільного (маршрутного) обстеження території або на базі ключового (на окремих харак­терних ділянках) вивчення відвіданої площі. Сучасні експедиційні роботи спираються на широке викорис­тання різноманітних карт, аерокосмічних знімків, най­новіших вимірювальних приладів, кіно-фотоапаратури тощо і часто комбінуються з стаціонарними спо­стереженнями.

^ Стаціонарні методи використовуються для ви­вчення процесів та явищ, які помітно змінюються в ча­сі. Як правило, при цьому спостереження проводяться за допомогою спеціальних вимірювальних приладів. Вперше такі методи почали застосовувати для вивчен­ня атмосфери і гідросфери, в зв'язку з чим у більшос­ті країн світу вже давно діють спеціальні спостережні пункти і створені державні мережі метеорологічних та гідрологічних станцій з досить довгими рядами без­перервних інструментальних спостережень за зміною окремих фізичних процесів і явищ, що відбуваються у повітряній і водній оболоках Землі). З часом почалося створення пунктів стаціонарних спостережень за зем­летрусами (сейсмостанції), за рухом та змінами гірських і материкових льодовиків (гляціологічні станції), снігових лавин і катастрофічних сельових потоків у го­рах, пісків у пустелях тощо. За останні десятиріччя у різних країнах з'явилися комплексні фізико-географіч­ні стаціонари, де вивчаються не тільки окремі компо­ненти природи, а й їх взаємодія. Як правило, такі ста­ціонари функціонують при науково-дослідних та ви­щих навчальних закладах (згадаємо хоч би створені в Україні Канівський стаціонар Київського Національ­ного університету, Карпатський і Шацький стаціонари Львівського університету, Дністровський стаціонар Одеського університету та ін.). Стаціонарні спостере­ження ведуться також на територіях заповідників і національних природних парків.

Значні перспективи у розвитку пізнання природи і безперервного контролю природного середовища по­в'язані з використанням космічних лабораторій на штучних супутниках Землі та космічних кораблях. Вза­галі методи космічного землезнавства, які бурхли­во розвиваються у світі з 1957 р. (з часу запуску першо­го радянського штучного супутника Землі), зайняли своєрідне "буферне" становище між експедиційними і стаціонарними методами (періодичні космічні експе­диції відбуваються на фоні безперервних супутникових спостережень). Матеріали космічних досліджень (зокрема, у вигляді різних форм зйомок: фотографіч­ної, фотоелектронної, спектральної, геофізичної та ін.) дозволили уточнити схеми загальної циркуляції атмо­сфери, відкрили принципово нові напрямки в океано­логії (кільцеві океанічні течії та ін.), структурній геології (розламна тектоніка, теорія літосферних плит та ін.) та у багатьох інших галузях науки про Землю.

^ Експериментальні методи досліджень у за­гальному землезнавстві, на відміну від інших природ­ничих наук (математики, фізики, хімії, біології), до останнього часу застосовувалися обмежено, що пов'яза­но з труднощами відтворення в натурі чи в умовах ла­бораторії складного комплексу природних процесів, які проявляються на значних площах або охоплюють великі проміжки часу (наприклад, процеси горотворен­ня, материкового зледеніння тощо). Лише протягом останніх трьох десятиріч відкрилися нові шляхи вико­ристання експериментальних методів у зв'язку з все ширшим застосуванням моделювання найрізноманіт­ніших природних процесів (моделями можуть виступа­ти кліматичні камери, ерозійні лотки тощо). При моде­люванні дослідник одержує можливість змінювати масштаб часу, ситуацію, субстрат. Принциповою проблемою моделювання у загальному землезнавстві є формування поняття про ідеальні об'єкти, у порівнян­ні з якими аналізується сучасний стан природного середовища. Подібні ідеальні об'єкти давно відомі в ма­тематиці (точка, лінія, площина), у фізиці та хімії (абсо­лютно тверде тіло, ідеальний газ), а також у багатьох інших науках. У загальному землезнавстві подібними ідеальними об'єктами стали моделі фігури Землі (зем­на куля, еліпсоїд обертання, геоїд), солярний клімат (теоретично можливий клімат Землі, залежний ви­ключно від величини сонячної радіації"), ідеальний кон­тинент, геосистема тощо. Прикладом успішного вико­ристання моделей для вивчення природних явищ мо­жуть бути дослідження руслових процесів, коли роботу біжучої води по деформації річища визначають в за­лежності від змін маси та швидкості води.




Нажми чтобы узнать.

Похожие:

Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconДжгутикові. Основні представники. Особливості будови І функції органів Джгутикові. Основні представники. Особливості будови І функції органів Джгутикові. Основні представники. Особливості будови І функції органів
Джгутикові. Основні представники. Особливості будови І функції органів. Споровики. Гемоспоридія. Риси організації споровиків. Життєвий...
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconОсновні форми земної кори. Гіпотези про походження материків Основні форми земної кори
Основні форми поверхні Землі. Відмінність гір І рівнин за висотою над рівнем моря, походженням, віком. Зміни рельєфу під впливом...
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори icon1. Особливості правового режиму надр. Гірничі правовідносини, поняття, види, підстави виникнення, зміни і припинення
Надра це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного...
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconКісткові риби. Особливості будови та життєдіяльності. Біологія ставкових риб
Хрящеві риби. Акули в скати, як основні представники. Особливості будови тіла та життєдіяльності
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconРеферат з зоології Багатощетинкові. Особливості будови І фізіологія основних органів. Малощетинкові, Особливості будови І фізіології органів тіла
Клас Багатощетинкові черви налічує близько 6000 видів, що живуть у морях, і лише поодинокі його представники пристосувалися до прісних...
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconОсновні компоненти їжі” Кремній – секрет нашої міцності
Середня місткість кремнію від маси земної кори складає 29,5% (друге місце після кисню – 47%)
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconМолюски. Особливості будови і фізіології. Умови проживання. План
Молюски двостулкові. Особливості фізіології і будови організму. Умови проживання
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconТема 10. Правовий режим використання І охорони надр
Надра це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ І простягається до глибин, доступних для геологічного...
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconКартографування Землі
Проте незначні території зображаються без урахування опуклості земної поверхні. Зменшене зображення невеликої ділянки земної поверхні,...
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень. Особливості будови земної кори iconПравова охорона надр в Україні
Надра – це є частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і сягає глибин, доступних для геологічного вивчення...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы