Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант icon

Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант



НазваниеРеферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант
страница1/6
Дата конвертации12.09.2012
Размер0.84 Mb.
ТипРеферат
  1   2   3   4   5   6



Реферат на тему:

ПИЛИП ОРЛИК -

ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

У вихорі великої всесвітньої війни, в запалі боротьби за визволення України з-під московського панування і її незалежність - тихо, непомітно пройшли 175-ті роковини одного з найбільших і найщиріших аполоґетів незалежності України і борців за її визволення з-під «тиранського ярма російського панування»і утворення з неї «вільної, ні від кого незалежної республіки» - Пилипа Орлика, того самого милого, симпатичного Пилипа Орлика, що, продовжуючи після нещасливої Полтавської баталії діло Мазепи, залишений, покинутий всіма на чужині, як «Дон-Кіхот, в ліпшім, ідеальнім значінню» сього слова, до самої смерті «не покладав рук в невтомній боротьбі за вимріяні образи, котрі він уявляв собі в будучині», і весь згорів в огні сеї боротьби і непереможного бажання визволити рідний край з-під московського ярма...

Доля хотіла, щоб Орлик не побачив здійснення своїх мрій і з думками про рідний край і визволення його з-під «тиранського ярма московитів» помер на чужині, далеко від рідних місць і рідного краю. Але мрії його все ж таки здійснились. 9 січня 1918 року (с. ст.) Україна визволилась з-під московського панування і оголосила себе вільною, самостійною, ні від кого незалежною республікою, як того ціле своє життя добувався Орлик.

Спосіб, яким Орлик сподівався досягти своєї мети, полягав в утворенні такої військової коаліції західно-європейських держав проти Росії, котра оповістила б війну Росії в цілях визволення Ук раїни і примусила б Росію зректись України. На власні сили українського народу Орлик не покладав багацько надій. Спроби Виговського, Мазепи й інших гетьманів показали, що на власні сили не можна розраховувати. Орлик був глибоко переконаний, що без чужоземної допомоги Україні не визволитись з-під Росії ні за його часу, в період більшої національної свідомості, ні тим більше в будучині, коли Москва остаточно вб'є національну свідомість в українськім народі і зрусифікує його до решти. Для нього се було так ясно, що утворення такої коаліції він вважав єдиним шляхом, яким Україна може прийти до самостійності.

Можна, розуміється, різно ставитись до питання про визволення України межинародним шляхом - шляхом допомоги чужоземного війська. Є люди, котрі придержуються тієї думки, що Україні треба покладатись тільки на свої і тільки на свої сили. І є люди, котрі кажуть, що власними силами Україна нічого не може зробити, бо вони занадто малі, отже треба шукати шляху до визволення України тільки в зброї чужоземних Держав. Ми не є прихильниками ані тієї, ані другої гадки в цілості. На нашу думку, Україні потрібні й власні сили, й чужоземна допомога. Одними власними силами Україні важко визволятись. Події останнього часу, коли Україні довелось прохати на допомогу центрально-европейські держави, красно довели се. Приклади визволення інших держав також підтверджують се.
Межинародним шляхом прийшли до самостійності Болгарія, Сербія, Румунія й інші держави. По сьому ж шляху йде й Україна. Але для того, щоб Україна могла розраховувати на чужоземну допомогу, треба, щоб українська справа в Європі була відповідно спопуляризована, щоб політичні круги Європи були нею зацікавлені.

Нам, українцям, не можна поскаржитись, щоб українська справа була в Європі невідома або щоб європейські держави були не зацікавлені нею. Українське питання тепер - межинародне питання. І велика заслуга в сьому - Орлика.

Найбільше   від усіх українських історичних діячів доклав зусиль із ознайомленням урядів європейських держав з українською справою – Орлик.   

Поставивши ціллю свого життя утворення західноєвропейської коаліції проти Росії, він, щоб схилити до сього держави, входив з ними в зносини, умовляв правительства їх для загального добра до війни з Росією, піднімав українське питання на різних мирових конференціях і, взагалі, всіма силами старався поставити українське питання на степень межинародного питання. Не було в Європі ні однієї такої війни за все його життя, щоб він не пробував скористуватись нею для українських цілей. Хто б не воював з Росією або хто б не був вороже настроєний до Росії, він завше старався в справу війни внести й українське питання або нахилити якусь державу до війни з Росією.  Ж и т т я   О р л и к а   -   с е   о д н а   б е з п е р е р в н а   є в р о п е ї з а ц і я   у к р а ї н с ь к о г о   п и т а н н я    я к   п и та н н я   д е р ж а в н о - м е ж и н а р о д н о г о , котру він проводив безупинно в урядах різних держав.

От чому, говорячи про Орлика, ми назвали його людиною, що найбільше з усіх українських історичних діячів спричинилась до поширення українського питання в європейських державах. І коли тепер сі держави допомогли нам в визволенні з-під московського ярма, то велика заслуга в сьому Орлика.

От чому перша наша думка по визволенню з-під Росії - до Орлика.

Колосальна праця Орлика по європеїзації української проблеми стояла весь час у нас якось в тіні. Тінь славетної постаті Мазепи як би затьмила собою не менш славетну постать гетьмана-міґранта

Але Тепер сього вже не повинно бути. Постаті великих діячів України повинні стати перед нами у весь свій зріст.

Причини, Що спонукали нас видати сю книжку, такі:
      1) Здійснення самостійності України Орликовим шляхом, себто шляхом утворення протиросійської коаліції держав, над переведенням в життя котрої найбільше попрацював Орлик;
      2) Відсутність на книжному ринкові в числі інших видань, присвячених борцям за українську державність (Дорошенкові, Виговському, Мазепі), видання, присвяченого Орликові
      і З) 175 роковини з часу смерті Орлика.

При писанні сеї книжки ми користувались, головним побитом, такими джерелами: Н. Костомаровъ: Мазепа й мазепинцы. Собр. сочиненій, т. XVI, СПБ., 1905. А л ь ф р е д   Є н с е н: Орлик в Швеції. Записки Науков. Тов. ім. Шевч. у Львові, ХСІІ, стор. 93 -169. Його ж: Родина Войнаровських в Швеції. Ibidem, стор. 170 - 193. С. С о л о в ь е в ъ: Исторія Россіи съ древнейшихъ временъ. Т. т. XVI, XX і XXIV, СПБ, 1905. «Чтенія въ Импер. Общ. Истор. и Древн. Рос. при Моск. Унив.», р. 1847, кн. І (Переписка на латинск. и польск. язык.) і р. 1859, кн. І (Источники Малорос. исторіи, собр. Н. Бант.-Каменскимъ); А. С к а л ь к о в с к і й: Филиппъ Орликъ и запорожцы. Кіевск. Старина, 1882, IV. Основа, 1862 р., т. X. (Письмо Орлика къ Стефану Яворскому). Н . М а р к е в и ч ъ: Исторія Малороссіи. М. 1842, т. IV. Сборникъ статей и матеріаловъ по истор. юго-зап. Россіи, издав. Кіевск. коммис. для разбора древн. актовъ. Вып. 2, К., 1916, 97 - 121, - і іншими. Всі сі джерела в більшості зазначені в примітках.

^ 10-Х 1918. Вас. Різниченко


 
«Ты здесь, жестокий человек?
Зачем последний мой ночлег
Еще Мазепа возмущает?

О р л и к

Допрос не кончен; отвечай.

К о ч у б е й

Я отвечал уже; ступай,
Оставь меня.

О р л и к

Еще признанья Пан Гетман требует»...

Ця сцена з «Полтавы» Пушкіна якнайкраще відбиває в собі те представлення про Орлика, в якому малюють його собі широкі круги національно-несвідомого українського громадянства. Велетенська, кремезна, масивна фігура ката, «свирепый», нелюдський вираз обличчя, люті, звірячі, кров'ю налиті очі, хижий, орлиний, кручкоподібний ніс - таким він встає в уяві читача «Полтавы» і в такім вигляді його представляють в різних драматичних і оперних театральних виставах, збудованих на сюжеті Пушкінової «Полтавы». Не помилимось, коли ска­жемо, що до такого уявлення духовної і фізичної постаті Орлика в великій мірі спричинилась "Полтава» Пушкіна й драматично-оперні вистави переробок її під назвою «Мазепа», ціль котрих була - здискредитувати ідею Мазепи й український національно-державний рух. Пушкінові, як московському патріотові, здавалось, що коли йому в немилих рисах в'являється якась людина, що робить не на користь Москві, то в таких же рисах обов'язково повинен в'являтись і кожен, хто пособляє сій людині або робить те ж саме. От чому він наділив Орлика в своїй «Полтаве» самими негативними, одворотними і несимпатичними рисами характеру душі й тіла.

Але історія - історія знає Орлика зовсім іншим, одмінним, ані крихти не схожим з тим Орликом, що намалював Пушкін. По історії - се цілком ідеальна, позитивна, симпатична постать, що, висловлюючись словами одного з його історіографів, як людина й національний діяч не мала в собі ані однієї скази. Високоосвічений, з тонким національнополітичним розумом і щирим серцем, патріотборець за незалежність України - він різко виділявся навіть серед тодішнього, сучасного йому, культурного українського громадянства. Навіть Костомаров, котрий в своїй характеристиці Мазепи не дуже далеко одійшов од характеристики Мазепи Пушкіна в «Полтаве», - і той, незважаючи на все своє негативне відношення до ідеї Орлика як такої, і нічого не міг закинути йому щодо щирості й чистоти його замірів і планів...

Безперечно, що як борець за державно-політичну й національну незалежність України і аполоґет її самостійності П. Орлик займає цілком окреме місце в галереї українських національних діячів виз­вольного руху XVIII віку. Той негаснучий оптимізм, вічне піклування за долю України і завше незмінний ідеалізм, котрим він горів все своє життя,- роблять його особу цілком симпатичного навіть і в тому разі, «коли він стоїть на кепській дорозі». Характеризуючи його як людину й діяча, що продовжив діло Мазепи, Альфред Єнсен каже, що в порівнянні з гетьманами часів Руїни моральний характер Орлика не мав в собі «ані однієї скази». Взявшись продовжувати діло Мазепи, він мусів взяти на себе і весь тягар тих бід, нещасть і митарств, що були зв'язані з сим. «Тим симпатичнішою, - продовжує далі А. Єнсен, - уявляється мені постать Орлика, що він, як новий Дон-Кіхот, в ліпшім, ідеальнім значінню не покладав рук в невтомній боротьбі за вимріяні образи визволення України з-під «тиранського ярма російського панування».

Обрання Пилипа Орлика в гетьмани України одбувалось 5 квітня 1710 року, себто більш аніж через півроку після смерті Мазепи ( † 22 серпня 1709 р. с. ст.). На виборах його під Бендерами брали участь запорожці, генеральна старшина й козацтво, що пішло за Мазепою. Окрім Пилипа Орлика, кандидатами на гетьманську булаву були тоді ще - Войнаровський Андрій, небіж Мазепи (син його сестри), і прилуцький полковник Дмитро Горленко, свояк Мазепи по жінці останнього. Але кандидатура Дмитра Горленка як людини, що не користувалась особливою популярністю, незабаром одпала, і зосталось два кандидати - ґенеральний писар Пилип Орлик і найбільш улюблений родич Мазепи, його небіж, Андрій Войнаровський. Щодо Войнаровського, то, власне, се споріднення його з покійним гетьманом і утворювало підстави до обрання його в спадкоємці гетьманської булави. Од нак опріч сього споріднення та Мазепиної спадщини, котра дісталась до його, як до законного спадкоємця Мазепи по смерті останнього, Войнаровський більш нічого не мав. До того ж він був і молодший за Орлика, і не мав того державного стажу, що Орлик. Карло XII, що спочатку було ставився прихильно до кандидатури А. Войнаровського, незабаром переніс свою прихильність до Пилипа Орлика, узнавши, що Войнаровський має менше прихильників для того, щоб бути обраним в гетьмани.

В гетьмани був обраний ґенеральний писар Пилип Орлик, як людина, що найбільш відповідала вимогам української політики того грізного часу, в котрий спіткала смерть Мазепу, і як людина, що, стоячи дуже близько по роду своєї праці до особи Мазепи і користуючись його любов'ю, найкраще була знайома з думками й замірами покійного гетьмана іпосвячена у всі справи тодішньої української дипломатії. Мазепа, незважаючи на порівнюючу молодість Орлика, дуже любив його. Після Войнаровського, котрого Мазепа любив як родича, се була людина, котру він найбільше любив з усіх своїх близьких людей. Орликові першому, задумавши перейти на бік шведів, він одкрив свої таємні думки і плани про се, поклявшись перед хрестом з чесного животворящого древа, що «не для приватної своєї ползи» робить се, «не для вишших гонорів, не для більшого обогащення, а не для иних якових-небудь прихотей, но для вас всіх, під властю і реїментом моїм зостаючих, для жон і дітей ваших, для общого добра матки моєї отчизни бідної України...» Коли в 1708 році ґенеральна старшина, зібравшись на раді в Борзні увечері, стала гудити Мазепу за те, що він одкладає від'їзд до Карла ХІІ, Мазепа, бажаючи ще більш прихилити до себе старшину, прикликав її до себе і, зробивши гнівний вигляд, в запалі сказав: «Що се? Ви не радитись зібрались, а для того, щоб мене гудити? Чорт вас бери! Я от візьму з собою Орлика та й поїду до двору царського величества, а ви хоч пропадайте..».

Як рано Орлик почав свою громадсько-урядову діяльність - ми не знаємо, але ім'я його вже стрічається в 1698 році. В сьому році генеральний суддя Василь Кочубей оддавав заміж за ніжинського полковника Івана Обидовського свою дочку Ганну. Вінчання її одбувалось в Батурині в одній з тамтешніх церков і носило торжествснний характер. Стефан Яворський говорив «весільне казання», а Пилип Орлик підніс молодому надрукований в друкарні Київської Печорської лаври панегірик під назвою «Hippomenes Sarmacki », котрого він, певно, сам і написав. Пилип Орлик, як се видно з його листів, промов і універсалів, володів неабиякою красномовністю і публіцистичними здібностями в своїх писаннях, «підіймаючись не; раз в своїм способі вислову до поезії».

Рада, на котрій П. Орлик обирався в гетьмани, одбувалась під Бендерами, «на приличнім тому акту елекціальному місці».

По обранню Пилипа Орлика в гетьмани межи новообраним гетьманом, виборцями й Карлом XII, як протектором України, був заключений договір, на підставі котрого Україна мала керуватись в своєму внутрішньому житті і одходила під шведську протекцію. Договору сьому не довелося опісля здійснитись; однак, незважаючи на се, він має для нас дуже важче значення як яскравий покажчик постулатів Мазепи і всього освіченого тодішнього українського громадянства. Складається він з вступу і 16 статтей. Вступ починається з пояснення причин, чого Україна розриває з Московщиною переходить під шведську протекцію. Коли український народ визволився з-під польського панування, він, як рівний до рівного, прилучився до Московщини, заключивши з нею угоду, котрою мали регулюватись відносини двох самостійних держав; Вступаючи в згоду з Московщиною, народ український сподівався, «же обов'язків своїх, в договорах і статтях» сеї угоди «ізображенних і присягою стверджених, государство Московське, яко з нами єдиновірне, здержить і вільне Військо Запорозьке і народ вільний руський (український) при правах і вольностях ненарушимо під обороною своєю заховає». Однак не так сталось, як жадалось. Вже зараз же після смерті блаженної пам'яті Богдана Хмельницького Московщина виявила справжні свої заміри, пробуючи різними предлогами накинути на «нарід вільний козацький, собою никогда не завойований, невольниче ярмо». Се «порабовденне» чим далі, тим набирало все більших розмірів. Нарешті, коли Московщина зібралась навіть саме ім'я українське зжерти з лиця землі, - «тоді преречонний, славної пам'яті гетьман ясновельможний Іван Мазепа, подвигнувшися правдою і ревностю за цілість отчизни, прав і вольностей військових і желаючи усердним желанням за дній гетьманського свого владіння видіти і по смерті своєї для вікопомної імені свого пам'яті зоставити тую ж отчизну, милую матку нашу, і Військо Запорозьке городове й низове не тільки в ненарушимих, леч і в розширених і в розмножених вольностях, квітнучую і ізобілуючую, віддався в непреламанную оборону Найяснійшого Короля, Його Милості, Шведського, Карла Дванадцятого, особливим Бога Всемогучого Промислом, з військами своїми вступившого в Україну. Наслідуючи антецесора свого, славної пам'яті валечного гетьмана, Богдана Хмельницького, которий, з Найяснійшим Королем Шведським, Його Королевському Величеству соіменитим дідом, Каролем Десятим, єдиномислієм і промислами воєнними в висвободженню отчизни своєї від польського, на той час тяжкого, підданства согласуючися, не меншую міл в землях своїх поміч, до розірвання сил польських стягуючуюся», - гетьман Мазепа ввійшов в спілку з Карлом XII, і хоч «неізслідовані судьби Божі» не дали небіжчикові довести свого діла до кінця, пославши йому в Бендерах смерть, проте ж осиротіле після його смерті Військо Запорозьке Низове, не втрачаючи надії здобути бажану волю для Вкраїни за допомогою короля шведського, ухвалило далі боротися з Московщиною і постановило обрати в гетьмани «вільними, єдинократними голосами» Пилипа Орлика, «достойного тієї гетьманської честі і могучого високим своїм розумом і іскуством уряд той гетьманський під се время трудне тяжкий двигати і управляти» в українських інтересах. Позаяк же декотрі з українських гетьманів, що правували під самодержцями московськими, «дерзали» присвоювати собі самодержавну владу над українським народом, котрий ні для чого іншого пристав до Швеції, як тільки для поправи і подвигнення упалих прав своїх і вільностей військових,- то, щоб сього надалі запобігти, межи новообраним гетьманом і виборцями заключається отсей договір, котрого повинен непорушно дотримуватись не тільки Орлик, але й усі послідуючі гетьмани.

Далі йдуть статті договору, котрих 16. В першій з них говориться, що після визволення України з-під «невільного ярма московського» гетьман має і повинний визнати православну віру за пануючу. В дальших статтях говориться про кордони України і внутрішній устрій. Україна в межах від Польщі по р. Случ, котрі проведені ще за гетьмана Богдана Хмельницького, визнається назавше самостійною і ні від кого не залежною державою під протекторатом шведського короля і його нащадків, котрі мають обороняти її і нікому не дозволяти порушувати її вольностей; коли буде заключатися мир з Московщиною, Пилипові Орликові ставиться в обов'язок звернутись до шведського короля, щоб він заставив Московщину повернути всіх полонених українців і компенсувати всі збитки й шкоди, котрі наробило на Вкраїні московське військо. «По скінченню, дай Боже, щасливої війни» гетьман повинний був подбати і про чисто спеціальні запорозькі інтереси, а саме: 1) вжити заходів, щоб були зруйновані кріпості, котрі побудували москалі на грунтах, що належали з давніх-давен запорожцям; 2) щоб город Трахтемирів з шпиталем для зістарілих, «зубожілих і ранами скалічених козаків» із перевозом на Дніпрі перейшов від гетьманського уряду до Запорозької Січі; 3) щоб городи Переволочна, Келеберда й млин на річці Ворсклі зостались при Військові Запорозькому і, нарешті, 4) щоб Дніпро з усіма своїми рибними промислами від Переволочни до Очакова був в відомстві виключно Запорожжя.

Що торкається до внутрішнього врядування, то, з огляду на те, що декотрі гетьмани, будучи під московськими самодержцями, потроху самі перейнялись самодерзьким духом і «узаконили собі право: так хочу, так повеліваю», через що «уросли многі в отчизні і в Військові Запорозькім нестроєння, прав і вільностей розорення, посполиті тяжесті» і т. і., - рада постановляє, «аби в отчизні Нашій первенствуючими були совітниками ґенеральна старшина» і полковники; окрім сього, з кожного полку має обиратись по одній особі з числа «старинних, благорозумних і заслужених людей», котрі мають засідати в ґенеральній раді з ґенеральними старшинами; без дозволу сеї ради гетьман не має права нічого «приватною своєю владою ні зачинати, ні установляти і в скуток не приводити».

Ґенеральні ради збираються тричі на рік: на Різдво, Великдень і Покрову. На них мають право брати участь «не тільки панове полковники з старшиною своєю і сотниками, не тільки з усіх полків ґенеральні совітники, леч і від Війська Запорозького Низового посли за присланням до себе від гетьмана ординансу» в призначений строк. Непередбачені публічні справи, котрі треба обов'язково вирішити до скликання чергової сесії ґенеральної ради, ясновельможний гетьман «моцен і волен, з обрадого ґенеральної старшини», вирішувати «повагою своєю гетьманською». Гетьмана ґенеральна старшина повинна шанувати як свого вождя; одначе, коли б в учинках гетьмана було вбачено що-небудь «противного, правам і вольностям військовим вредительного і отчизні некористного, тоді тая ж старшина ґенеральна, полковники і ґенеральні совітники, моцні будуть вільними голосами, чили то приватно, чили, когда нужна і неотволочна потреба вкаже, публично на раді» зробити йому догану, і гетьман не повинний за се ображатися. Коли б хе хто-небудь з ґенеральних чи то з інших осіб «дерзнув образити гетьманський гонор або в якім-небудь іншім ділі провинився, то сам гетьман єдинолично не має права карати злочинця, але повинний здати справу в «суд військовий ґенеральний». У всьому керують «ґенеральні особи, уставичне при боку гетьманськім резидуючі»,- і приватні гетьманські джури не мають права торкатись до жодних військових справ. Для завідування державним скарбом відновляється уряд ґенерального підскарбія; під його відомством повинні бути полкові підскарбії, котрих має бути по 2 в кожному полку. Як ґенеральний підскарбій, так і полкові підскарбії - обираються, причому полкові підскарбії повинні обиратись ще й за «посполитою ухвалою».

Гетьман повинний піклуватися, «щоби людім військовим і посполитим збитечні не чинились тяжесті, утеменження і здирства». Всі урядовці по­винні бути обирані «вольними голосами», і гетьман не має права когось настановляти своєю влас­ною волею. «Козацькі вдови і осиротілі козацькі діти» не можуть бути притягнені до яких-небудь посполитих повинностей.

По визволенні України «від підданства Московського» має бути зроблена «ґенеральна ревізія всіх маєтностів, під державцями зостаючих, і до уваги ґенеральної при гетьману ради подана, на котрій розсудиться і постановиться, кому годне належить, а кому не належить військові добра і маєтності держати, які повинності і послушенства підданські міються державцям від поспільства віддавати». «Город столичний Київ і іншії Українські городи з маистратами своїма во всіх правах і привелеях» зостаються непорушимо і надалі. Повинності підводні, харчові й інші, як такі, що «наносять людім бідним знищеннє», касуються. Оренди й стації, компанійська і сердюцька, як установи, що творять «утяженнє» поспільству, також касуються.
  1   2   3   4   5   6




Похожие:

Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconПилип орлик гетьман-еміґрант
«Дон-Кіхот, в ліпшім, ідеальнім значінню» сього слова, до самої смерті «не покладав рук в невтомній боротьбі за вимріяні образи,...
Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconПилип орлик гетьман-еміґрант
«Дон-Кіхот, в ліпшім, ідеальнім значінню» сього слова, до самої смерті «не покладав рук в невтомній боротьбі за вимріяні образи,...
Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconГетьман України емігрант Пилип Орлик

Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconГетьманство в Україні
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669—1674); Іван Самойлович (1672—1687); Іван Мазепа (1687— 1709); Іван Скоропадський (1708—1722);...
Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconГетьманство в Україні
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669—1674); Іван Самойлович (1672—1687); Іван Мазепа (1687— 1709); Іван Скоропадський (1708—1722);...
Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconГетьман України емігрант Пилип Орлик
Швеції, Польщі, Франції, Німеччині, Канаді, але вони були недоступні читачам України. Ті кілька рядків, які можна було зустріти в...
Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconГетьман україни емігрант пилип орлик пошукова робота
Швеції, Польщі, Франції, Німеччині, Канаді, але вони були недоступні читачам України. Ті кілька рядків, які можна було зустріти в...
Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconКонституція Пилипа Орлика
Чехії. З 1722 по 1734 рік живе у Греції в місті Салоніки. 1740 року почалася війна між Туреччиною І росією, на яку Пилип Орлик покладає...
Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconРеферат на тему: пилип орлик (1710-1742)
Бистрицький написав був листа Карпові XII, в якому засвідчив, що подав неправдиві зізнання. Але було вже запізно. Скарби дістав Войнаровський,...
Реферат на тему: пилип орлик гетьман-еміґрант iconПилип Орлик: Конституція та боротьба за незалежність України
Козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы