1. Світогляд: сутність,структ. Типи icon

1. Світогляд: сутність,структ. Типи



Название1. Світогляд: сутність,структ. Типи
страница4/9
Дата конвертации12.09.2012
Размер1.44 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9

^ 29 Охарактеризуйте характерні риси та основні напрямки філософії 20 ст.Своїм розвитком філософія 20 ст. може нагадувати розвиток ланцюжкової реакції, коли із кожного пункту її протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів. Особливості філософії 20 ст.: - вийшла далеко за межі академічних аудиторій; - постала досить сильно інтегрованою у системі загальної освіти; - отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції та семінари, діяльність філософських товариств; - постала у своїх основних проявах неокласичного; - відчутно змінилася мова філософії: звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозуміло кожній людині; змінилися також її змістові та предметні орієнтації; - відбулася досить радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей, нарощувалось тенденції мінімалізму у філософії, тобто відновлення від абсолюті; - почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та жанрами з інших сфер інтелектуальної діяльності. Основні напрямки у зарубіжній філософії 20 ст.: сцієнтичний ; антропологічний; культурологічний; «нова філософська хвиля» та постмодернізм; історіософський; релігійна філософія.


^ 30 Сцієнтизм та антисцієнтизм у філософії 20 ст.У 20 ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя. У своїй більшості напрямки всіляко підкреслюють позитивні сторони наукового прогресу, ратують за розвиток науки, і тому вони називаються сцієнтизм. Сцієнтичні напрямки у філософії 20 ст.: 1.логічний позитивізм або неопозитивізм—заслуги неопозитивізму: його представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мов науки; під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про науку.2.аналітична та лінгвістична філософ; 3 поспозитивізм( пізній пост позитивізм) представники пост позитивізму доводили, що наука вона історично розвивається, що на неї чинять вплив соціальна істота, культура, особистості вчених.; 4 Марбузька школа неокантівська- представники Г. Кожен та Е. Кассірер досліджували засади наукового пізнання. Кожен виділяв три види інтелектуальної дійсності: теоретичну(наука), практичну(етика), естетичну (мистецтво). Е. Кассірер доводив, що самі пособі факти не вирішують долю наукової теорії. 5.Радикальна епістемологія( Е. Глазерсфельд, У. Мату рана) вважают, що людські знання постають за суттю інтелектуальним конструюванням; їх завдання полягає не у представлені реальності, а у її творені на основі внутрішнього структурування інтелектуальної діяльності. Основні течії антропологічного напрямку філософії 20 ст. 1 Екзистенціалізм –феноменологія Е. Гуссерля. Ми завжди маємо справу з феноменом тобто з тим , що нам надано, що перед нами з’явилось. 2. Філософська антропологія засновник М. Шелер. За Шелером, найвищою любов’ю є любов до Бога. 3.Персоналізм наполягав на тому, що вирішальним для людини є не якісь її властивості. А те, що вона є особа, точніше особистість. Представники Е. Муньє, М. Бердяєв. 4. Фрейдизм засновник З. Фрейд. Відкрив і докладно дослідив явище несвідомого в людській психіці. 5. Неофрейдизм


^ 31 Філософія психоаналізу: основні представники та ідеї. Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд. Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класичного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намітилась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характеристик. Психоаналіз З.Фрейда був спробою синтезу двох напрямків дослідження природи людини: 1) розкриття психічних поривань внутрішнього світу, смислу людської поведінки; 2) аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій. Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. З.Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав З.Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, а має розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей. Спочатку психіка у З.Фрейда була представлена трьома інстанціями: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять мислення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйманням зовнішнього світу. Джерелом психічної динаміки, за Фрейдом, є бажання сфери несвідомого, що прагнуть розрядки через дію. Теорія З.Фрейда про свідоме та несвідоме і стала основою психоаналітичної системи. Важливим складовим елементом фрейдівського психоаналізу було уявлення про лібідо. Вчення про лібідо є подальшим розвитком енергетичного підходу до психіки. Психічна енергія інтерпретується З.Фрейдом як енергія лібідо, а також субстанція, що кількісно змінюється. Одним із перших із критикою теорії психоаналізу З.Фрейда виступив швейцарський психіатр, культуролог, засновник аналітичної психології Карл Юнг (1875-1961). Основні розходження К.Юнга із З.Фрейдом стосувались двох основних моментів: ролі сексуальних потягів у психічному житті індивіда та тлумачення природи несвідомого. К.Юнг показав, що неприпустимо аналізувати всі прояви несвідомого з огляду на витіснену сексуальність, що принципово неможливо пояснити походження людської культури з позицій комплексу Едіпа.


^ 32 Проблема людини в філософії XX ст: екзистенціалізм, філософська антропологія. Персоналізм. Екзистенціалі́зм — течія в літературі, що сформувалася в Європі у 30 —40-ві pp. XX ст., а найбільшого розвитку досягла в 50—60-ті рр. Джерела екзистенціалізму містилися в працях данського філософа XIX ст. C. К\'єркегора. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. Визначальні риси екзистенціалізму:- на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті; - особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; - поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів; - вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості; - існування людини тлумачиться як драма свободи; -найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін. Екзистенціалізм розглядають і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Філософська антропологія (від філософія та антропологія) — у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходило з ідей філософії життя (Дильтей), феноменології Гусерля та інших, що відтворює цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — біології, психології, етнології, соціології і так далі. Персоналізм – екзистенціалізький напрямок в філософії, призначений особисто творчій реальності і вищій духовній цінності, а весь мир проявляється творчою активністю – Бога. Персоналісти виступали з вимогами замінити пізнаного суб’єкта класичної філософії, то є «гносеологічного суб’єкта взагалі».


^ 33 Основні особливості і етапи розвитку філософської думки в Україні. Українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно - процесу розвитку європейської філософії: українська філософія не зароджується в поступовому русі власної культури (як, наприклад, у Греції чи Китаї), а запозичується із Візантії вже в досить розвиненому стані. І хоча вона набуває певних конкретно-культурних рис та забарвлень, по сьогоднішній день існують сумніви щодо реальності такого феномену, як українська філософія.
Д. Чижевський слугує те, що не існує таких філософських ідей, систем чи теорій, створених українськими філософами, які б набули визнання, прийняття та поширення як явища світової культури Українська філософія - це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців. У наш час питання національної самоідентифікації, національного самоусвідомлення набули особливої значущості тому, що йдеться про свідомий вибір подальшої історичної долі народу. Тому питання про український національний характер має своє виправдання як у плані усвідомлення особливостей української філософії, так і в плані їх сучасного звучання. На основі численних досліджень та осмислень, можна стверджувати про існування таких основних особливостей українського національного характеру: емоційність, сентиментальність, психічна рухливість, вшанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою. Етапи розвитку: до класичний період; -класичний;- некласичний.


^ 34 Філософські погляди Сковороди. Г. Сковорода являв собою рідкісний приклад повної узгодженості своєї філософської системи і власної життєвої поведінки, яка цілковито засновувалось на синтезі емоційної та раціональної сфери людської істоти. Оцінка філософії Сковороди має декілька важливих моментів: по-перше, майже в усіх свої провідні ідеї він вводить деякі нюанси, які, врешті, виявляються вирішальними в плані їх остаточного сенсу. По-друге, його філософія – це явище органічно цілісне, просякнуте єдиними темами , настроями та ідеями. По-третє він являв собою той особливий тип філософа, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислить собі інакшим, як побудованим у відповідності із принципами своєї філософії. Філософські погляди: 1 найпершим предметом, гідним філософського осмислення є людина, оскільки, не знаючи , що таке людина, нам не має чим виміряти все інше; 2 найважливішим завданням людини є самопізнання, тому слід сповідувати гасло «Пізнай самого себе»; 3 людина як насіння містить в собі потенційно усі глибинні елементи світу; 4 у самопізнанні розкривається основне: людина, як мікросвіт, складається із двох натур-темної, поверхневої, мінливої та світлої, вічної, глибинної; 5 саме у людському пізнанні виявляються глибинні засади світу,; 6 через самопізнання людина входить у діалог із великим світом, а посередником постає особливий символічний світ або світ біблії, який так само мав зовнішню натуру та внутрішню; 7 матеріальна і духовні натури співвічні, тому між ними встановлюються напружені стосунки, адже жодні матеріальні форми не тотожні єдності та простоті духовної натури; 8 життєве завдання людини: проникати через матеріально споріднену тобі справу і в тому знайти своє життєве щастя.

^ 35 Філософські ідеї Києво-Могилянської Академії. У Києво-Могилянській академії, заснованій П. Могилою (1597-1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Видатні професори К.-М. академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчеснесті. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творящою природою. Професор академії І.Гізель описує процес пізнання відповідно до поширеної у схоластиці теорії образів.гії. Здобуття істини мислилося викладачами К.-М. академії як результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях — чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони вважали чуттєвий досвід. Аналогічно І.Пзелю і Г.Кониському уявляв собі процес здобуття істини Т. Прокопович. Визнаючи важливу роль чуттєвого досвіду в пізнанні істини, він не меншого значення в її осягненні надавав спогляданню. Досвід і споглядання він вважав двома мечами вченого, на які той має спиратися, щоб уникнути небажаного шкутильгання. У курсі філософії Т.Прокоповича, на відміну від курсу І.Гізеля, вже відчутні елементи емпіризму. Предметом істинного пізнання Т.Прокопович вважає те загальне, що повторюється, тотожне в речах, що відтворюється в поняттях. Сутність методу пізнання він визначає як спосіб віднайдення невідомого через відоме і вважає, що розробкою такого вміння, способу або методу пізнання має займатися логіка..У філософському курсі Г. Щербацького простежується дещо інше розуміння філософії і шляху пошуку істини. Серед натурфілософських проблем, що розглядалися у філософських курсах К.-М. академії, значна увага приділялася проблемі руху. Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану: природний рух — до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений — до цільового прагнення двигуна. За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей. На зміну теорії цілісності руху, згідно з якою останній уявлявся як цілеспрямований процес, здійснюваний між двома кінцевими межами, у філософських курсах академії з'являється механістичне розуміння руху як взаємного переміщення ототожнюваних з матерією тіл, що відбувається за встановленими Богом законами. Професори К.-М. академії обгрунтували ідею невіддільності простору і часу від природних тіл, заперечували існування порожнечі. Вони висловлювали оригінальні думки щодо етичних проблем, Етика поділялась ними на теоретичну й практичну. Перша займалася обгрунтуванням ролі людини в світі, друга вказувала на шляхи й способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про досконалу людину. Вчені Києво-Могилянської академії зробили значний внесок у розвиток філософії права.


^ 36 Українська філософська думка в контексті світової філософії. Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.


^ 37 Проблема буття та її місце в філософії. Проблема буття є однією з найважливіших тем філософських роздумів і досліджень. Філософія на відміно від буденної свідомості, порушує проблему буття , намагається з’ясувати смисел, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення по буття називається онтологією . У сучасній філософії метафізику та онтологію найчастіше розводять у такий спосіб: онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, а метафізика шукає коренів буття. Фундаментальність проблеми буття для філософії пов’язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо орієнтування, а буття – це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий , стратегічний людський орієнтир. Значення проблеми буття для філософії проявляються в тому, що: 1 Це проблема окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення та сутнісного розгляду будь-яких явищ реальності; 2 Від розв’язання проблеми буття залежить розуміння та розв’язання усього кола філософської проблематики. 3 Постаючи гранично можливим орієнтиром для людського само здійснення та філософствування проблеми буття стає фактором сенсоутворення та масштабом людських цінностей. 4 Проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження та свідомого регулювання людської життєдіяльності.


^ 38 Філософське осмислення світу6 вихідні категорії. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обгрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної. Німецькі класики не створювали філософію заради філософії, а підкреслювали її слугову роль у суспільному та особистому житті. У Канта, наприклад, теоретична свідомість (розум), підпорядкована практичній, тобто моральній; у Шеллінга — естетичній; у Гегеля — осягненню епохи ("філософія є у думках схоплена доба"); у Фейербаха — антропології. Зазначені аспекти підкреслювали, що завданння філософії полягає в духовнопрактичному осягненні людиною світу, утвердженні гуманістичних цілей. Важливо наголосити, що в індивідуальному аспекті цінність філософії — у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу, суспільної практики та витоків суспільного поступу в майбутньому, пробудження до свідомого світосприйняття, у потрясінні свідомості. Духовнопрактичне освоєння світу здійснюється в таких конкретних формах: релігія, мистецтво, міфологія, мораль, етична і мовна свідомість та ін. Серед найбільш загальних ознак, що властиві будьякому виду творчості в межах духовнопрактичного освоєння світу, є, поперше, виявлення органічного "сплаву" духовної і практичної діяльності. Творчий синтез має подвійну природу — є синтезом духовних видів діяльності та реалізацією духовного в предметнопрактичній сфері. Подруге, суб'єкт творчості в духовнопрактичній сфері постійно зазнає впливу об'єкта. Об'єкт щодо суб'єкта є активним началом, породжує відповідні підходи, напрямки, цілі і завдання творчого синтезу. Духовнопрактичне освоєння світу органічно включає в себе худохню творчість, тобто художнє освоєння людини, суспільства, природи. Воно реалізується через такі види творчості, як мистецтво (музика, театр, кіно, живопис, графіка, архітектура та ін.), літературу (проза, поезія). Художня творчість — це творення з допомогою синтетичних художніх образів, символів, в яких з особливою глибиною втілюються людські ідеали, соціокультурні цінності, моральні норми.

1   2   3   4   5   6   7   8   9




Похожие:

1. Світогляд: сутність,структ. Типи icon1. Світогляд: сутність,структ типи
Філософія "любов до мудрості" виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були І фізиками, природознавцями....

1. Світогляд: сутність,структ. Типи icon1. Світогляд, сутність, структура, типи
Специфіка світоглядних знань: вони визначають відношення людини до світу. Існує 3 аспекти світогляд натуралістичний(Віднош люд до...

1. Світогляд: сутність,структ. Типи iconЛекція 1 φιλοσοφία Що таке філософія, її витоки|джерела| Світогляд: суть|сутність,єство| І форми. Світогляд І філософія
Предмет філософії. Основні філософські проблеми і напрями|направлення|. Функції філософії

1. Світогляд: сутність,структ. Типи icon1 Сутність та форми інфляції
Типи інфляції

1. Світогляд: сутність,структ. Типи icon1. Світогляд: сутність та структура
На цих рівнях форм цілісна картина світу. Світог на цьому рівні повяз з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, І його можна...

1. Світогляд: сутність,структ. Типи icon1. Світогляд: сутність та структура
На цих рівнях форм цілісна картина світу. Світог на цьому рівні повяз з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, І його можна...

1. Світогляд: сутність,структ. Типи icon1. Світогляд: сутність та структура
На цих рівнях форм цілісна картина світу. Світог на цьому рівні повяз з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, І його можна...

1. Світогляд: сутність,структ. Типи iconЛекція № Філософія, її предмет та роль в житті суспільства. План Світогляд та його історичні типи. Поняття «філософія» та її предмет Філософські методи
Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія. Їх гармо­нійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує сві­тогляд. Він постає...

1. Світогляд: сутність,структ. Типи icon2. Основні складові світогляду. Чому світогляд є загальнолюдським явищем?
Світогляд це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве...

1. Світогляд: сутність,структ. Типи iconРеферат на тему: Економічна сутність санації підприємств класична модель фінансової санації економічна сутність санації підприємств
Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому полягає сутність фінансової санації підприємств...

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы