Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" icon

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом "скрипкою"



НазваниеПрирода настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом "скрипкою"
страница2/3
Дата конвертации28.01.2013
Размер0.53 Mb.
ТипДокументы
1   2   3
Віра Миколаївна Китайгородська народилася 5 грудня 1961 року в селі Нагорянах Кельменецького району Чернівецької області. Після закінчення Кальменецької середньої школи вступила до Чернівецького державного університету на філологічний факультет (1979). Після закінчення вузу – на журналістській роботі: працювала кореспондентом, редактором газети “Будівельник”. Сьогодні - головний редактор газети “Буковинське віче”. Член спілки письменників України.

Вірші почала писати ще з десяти років. Ще будучи ученицею, залучалась до участі в роботі республіканських семінарів початкуючих поетів. Вже тоді авторитетне журі схвально відгукувалось про її вірші. Друкувалась поетеса в журналах “Дніпро”, “Жовтень” (тепер “Дзвін”), “Ранок”, альманасі “Вітрила 81”, збірниках “Дзвінке джерело”, “Відлуння”, “буковинському журналі”, газеті “буковинське віче” та інших виданнях.

У 1986 році В. Китайгородська видає збірку “Виноградна колиска”, яку добре сприйняв читач. Василь Фальварочний в попередньому слові до дебютної збірки автора оцінює її доробок і зазначає, що молода поетеса вміє “чарувати й зачаровуватися, письмо її прозоро-чисте, дзвінке, тремтливе” (1,3). Наводить Фольварочний цитату з відгуку відомого критика, Люди Федоровської: “у віршах Китайгородської живе і відчуття навколишньої краси, і духовна розчинність у ній – аж до спільності долі людини й природи, і потреба у щасті, а відтак – і воля до нього. Отож є і суспільно вагомий зміст, її поезія сприймається як світлий гімн душевному здоров‘ю, природно-здоровим засадам буття” (1,4).

У журналі “Жовтень” (1988, №5) М. Лазарук вміщує рецензію на книгу і зазначає, що “збірка вирізняється від дебютантів останніх літ. І не тому, що без роздумувань відкинула самоцільне експериментаторство, а за зразок взяла собі народну пісню. Вона вчиться у неї не лише простоти і доступності форми, а й глибини змісту. Цього не можна не побачити й не відзначити” (11,121).

Вказує Лазарук і на деякі, як на його думку, вади: “У віршах “Непочатий край”, “Корінь стукає у скелю”, “Трава”, “Канадці українського походження у музеї Ю. Федьковича”, “Ця гілка нині одцвіте”… проступає нарочита однозначність. Тут поетеса начебто співає своїм голосом, але під якийсь владний супровід (“Навчи мене свого тепла, своєї мови і любові, щоб я тим цвітом зацвіла, як не у дереві – то у слові”)” (11,122). Проте це думка Лазарука, а читач може підтримати чи заперечити її.

У 1995 році виходить друга збірка В. Китайгородської “Сонце вночі”, про яку Тарас Шевчук сказав: “не версифікаторські забавки і штукарство, а розмаїта, потужна метафоричність, багатозначуща символіка пронизують усю збірку, органічно поєднуються. Це не скопійований, а витворений оригінальною уявою і самобутнім талантом світ“ (19,2).

В обох збірках арсенал виражених засобів розмаїтий, невичерпний, непогамовний, різнобарвна і мовно-стилістична стихія. У більшості віршів простежується фольклорний струмінь, який випливає з народно-поетичного мислення, глибокої обізнаності з прадавніми традиціями чарівного буковинського краю .

Усім відомо, що жодна наука не зможе так точно вплинути на почуття людини, як мистецтво. Воно спроможне на все: зробити нас щасливими, уподібнити до птахів чи квітів, вселити віру в добро і прощення, розбити нас вщент, до самозречення, пробудити совість, наштовхнути на роздуми, примусити дивитися на світ іншими очима, навчити любити і ненавидіти, жаліти і бути нещадними… таку силу має й поезія Віри Китайгородської. Емоційна насиченість її творів, багатство образного мислення говорить про яскравий самобутній талант поетеси.

Мета нашої роботи – розглянути поетику В. Китайгородської у плані лексики художніх творів, використання тропів, звукопису, синтаксичної будови та особливостей віршування.

Робота складається зі вступу, двох розділів та списку використаної літератури.


Розділ І

Художні особливості поезії В. Китайгородської.

Крім своїх ідейних якостей, твір повинен справляти і естетичне враження. Саме тому однією з умов цінності твору є його художність. Багатство, краса, доступність і зрозумілість мови – основна умова, що дає творові право називатись художнім. Від того, які слова віднайде автор, залежить те, як сприйме його твір читач, як зрозуміє, чи перейметься його думками і почуттями, чи схвилює його той чи інший образ, картина. А основне творче завдання митця – викликати почуття, проникнути в серце читача. Художня мова і є тим чинником, який пробуджує емоції.

Віра Китайгородська використовує такі поетичні засоби, як тропи. Щоб підкреслити певну властивість чи рису зображувального об’єкта, широко використовуються епітети: “ перша осінь… затаєнна і пінна”, “друга осінь… кпиниста, затруєна, солона”, “я… надхмарна, молода, писана і ліплена чугайстром”, “смуток перламутровий над Крутами”, “думка земна” (тобто свіжа, нова, довгождана, як весна), “ осінь терпка, палюча, перелітна”, “листки, настояні на сонці”.

Художники письменники споглядають середовище, що їх оточує, але бачить красу, помічають різноманітні особливості по своєму. Для того, щоб читач побачив саме те, що бачить автор, поетові доводиться вдаватися до порівняння, тобто “до пояснення одного предмета або явища за допомогою іншого, подібного до нього, в якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво” (12,327).

Збірка “Виноградна колиска” починається поезією “Пердмова”, в якій Китайгородська використовує так зване заперечне порівняння:

Як не будуть ці слова квітками,

Як не будуть морем і крильми,

Як не будуть полем і жінками –

Не прийми їх, земле, не прийми (1,5)

Помічаємо, що поетеса виражає порівняння орудним відмінком іменник. Цей прийом зустрічаємо і в інших віршах: “Стане серце полем дивини” (1,12), “Знов красівороном-птахом під хати жовтень прилетів”(1,18).

І русалкою рудою,

І царівною лісною

Повертатиму до тебе,

Як зозуля до весни (1,51).

Бачимо, що поетеса в цьому вірші паралельно вживає форму орудного відмінка та користується порівняльним сполучником як. дане поєднання використовується для підкреслення почуттів, експресивності виразу.

Аналіз обох збірок поетеси показує, що книжка “Сонце вночі” і кількісно і якісно багатша на порівняння; вони вдаліші лаконічніші насиченіші:

Стою освітлена, як день,

Як молода перед вінчанням.

………………………………………

Іду захмарена, як ніч,

Тремка, як паморозі нитка (2,24).

Тема цього вірша – філософська: погляд поета на час. Простежуємо розвиток ліричного героя у творі. На початку вірша – він сміливий, не боїться плину часу, радіє, що це поняття динамічне, “стою освітлена, як день”. Але в кінці вірша, після деяких роздумів, бачимо гірке усвідомлення героїв плину часу, який призводить до старості, загибелі, зникнення із землі пам’яті… І це розуміння еволюції героя отримуємо через порівняння. До того ж пара слів “стою освітлена” – “іду захмарена” є контекстуальними антонімами.

У вірші “Я сама прекрасна, як Венера” зустрічаємо порівняння:

Відмикаю душу, ніби двері,

Для гостей – для бідних і святих (2,29)

Саме цим видом тропа ліричний герой, за яким усвідомлюємо саму авторку, стверджує якою повинна бути душа поета – широкою, відкритою, привітною, щоб читачеві кортіло зайти у ті прочинені “двері” – поезії.

У вірші, із цієї ж збірки, “Ровесникам” Китайгородська використовує розгорнуте порівняння:

Ми були такі маленькі,

Як метелики у травні,

Ми були такі легенькі,

Як мачкове зеренце (2,31). –

порівняння застосоване, на нашу думку, з метою передачі теплоти уставленні до минулого. Це засвідчує ще й пестлива форма слів маленькі, легенькі, мачкове, зеренце (позначені суфікси мають зменшено-пестливу семантику).

Також фіксуємо порівняння у формі називного відмінка іменника у вірші “Я прокинусь в старості, як вуйна”.

Я прокинусь в старості, як вуйна,

Я прокинусь людяна ріка (2,56)

Інколи порівняння є недостатнім для розкриття чи змалювання певного образу. Тоді письменники вдаються до такого тропу як метафора, що дає змогу розкривати сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

У своїх віршах поетеса найчастіше розглядає тему природи. Тому найвдаліші, найкрасивіші метафори помічаємо у цих творах. Ось як змальовує авторка пейзаж:

Хто вигадав, що дике сіно !

Як рання повінь потекла

хатам і вишням по коліна,

пахке, парне, як молоко (1,11)

Ще метафори на позначення природи: “достигає ластівками небо”, “На Шляху Чумацьким сивий кінь / визбирав у гриву зоряниці” та ін.

Перший дощ учив співати

срібну скрипку у мені (1,33) –

так висловлюється поетеса, називаючи свій дар сприймати поетично світ “срібною скрипкою”, підкреслюючи, що “перший дощ учив співати”, тобто природа є джерелом і поштовхом до творення віршів.

Збірка “Сонце в ночі”, як уже зазначалось, багатша від ”Виноградної колиски” не лише порівняннями, а й метафорами. У першій їх більше і кількісно, і якісно. У циклі “Злітніх офортів” зустрічаємо таку метафору:

Гай у поле! Будем пасти літо,

Будем літо гріти у гнізді (2,32)

У цих рядках відчувається заклик: люди! Милуйтесь природою, любіть її. Приносьте і лелійте літнє тепло у своєму “гнізді” – домівці.

У цій же збірці авторка описує осінь:

Роздягались з жару ясени

До листка, до пагона, до гілки (2,34)…

чи

І [осінь] скраєчка поцілує вікна,

Де спинитись має на нічліг.

І терпка, палюча, перелітна

Босою загубить слід у сніг (2,38) –

метафора підібрана для опису перехідного періоду в природі між осінню та зимою.

“Ряст мене підтоплює під груші” – в уяві поетеси асоціюється плин часу. роки минають, і одного разу людина ставить собі запитання: “А чи топтатиму ряст наступного року; тобто чи доживе до наступної пори року, місяця, тижня, дня. Вислів “під груди” пов’язаний з деякими поглядами людей щодо місцезнаходження в організмі людини душі. Багато книг, легенд стверджують, що вона розміщена в тілі людини у грудях, у серці.

На цю ж тему (часу) написаний вірш “цей чоловік шукає щось в саду”. Показуючи примирення похилої людини зі своїм віком (адже нічого неможливо змінити), поетеса промовляє:

До чоловіка прийшла зима,

І він поцілував її у руку (2,54).

Дуже цікавим є вірш “ Листя осипається з небес”. Його ми віднесли до теми “Поет і поезія”, уточнили, що в творі йдеться про творчу спадщину митця. В. Китайгородська використовує такий ряд слів: “віно, вікна, віко, потім – жито”. Кожне слово має своє додаткове, метафоричне значення. Ми вважаємо, що “віно” – дар, даний поетові від природи, “вікна” – поезії, через призму яких читач відшукує істину життя, красу природи та інші якості, описані у творах; “віко” – символізує біологічну смерть митця; “жито” – те що залишається після смерті письменника що живить почуття, думки читача, що приносить користь для душі, настрою тощо.

З усіх видів творі В. Китайгородська найчастіше використовує такі види метафори, як уособлення та персоніфікацію. Це робить поезії, особливо римовані, схожими до народних пісень, надає творам казковості. Прикладом цього є вірші “Яблуня”, “Будуть яблука ніч-циганку”, “Соняшники”, “Маленька трагедія”, “заспівай, же осене”, “Літо”, “До перевізника”, “Сьогодні ясен – молодий диригенд оркестру”, “ Місяць зірку здоганяв Чумацьким Шляхом”, “Квіти відходять і гаснуть”, “Тамарі”, “Перейшли дощі і не стояли”, “Напередодні” та ін.

Він [сніг] повисвітлював сади,

І підрумянив горобину,

І притулив собі сліди (2,20)

Таку картину зимового пейзажу малює поетеса, використовуючи уособлення.

У вірші “Літо” рядки хоч і не римуються, але, нагадують нам народну пісню чи діалог з природою:

Виріс любисток вищий від мене

мальва пришпилила йому весільну квітку,

і він ось-ось готовий поклонитися,

як парубок своїй нареченій.


Соняшник теж вищий від мене,

обіцяє світити мені на вікна й вночі,

аби більше про нього думати,

аби не забути про нього й зимою (1,43)

Вірш “Напівбілі рядки на городі” можна назвати віршем – уособленням. Даний вид тропа поетеса використовує для підкреслення різноманітності живого світу “на городі”, для привертання уваги читача на різнобарвності, яка домінує влітку у природі:

Петрів батіг підганяє джмелів на медунку,

медунка збирає на сонці солодку піну,

за дзвеніли дзвони в цілунку,

вихлопнуло із покосів сіно (1,29)

У вірші “Народження” спостерігаємо процес появи на світ ліричного твору. Китайгородська з допомогою уособлення наблизила свою розповідь до казки:

Думки дві

на шпачах бються

то весела стане вище

і сумну засліпить блиском,

то сумна затьмарить першу,

надриваючись сама…

Довго так вони змагались.

І знесилені та горді

Не покинули двобою,

Аж поки проткнули лезом одну і упали.

А на їхнім руйновищі

Ворухнулось щось живе (1,4)

Фіксуємо уособлення та персоніфікацію у таких висловах: “дзенькнула зірка у браму”, “Україна крила підняла”, тихий вечір у траві бере собі весну у жони”, “зима загрібає жар руками”, “стоїть весна роздута в кожусі”, “весняна примха пускає на морозі квіти”, “тернота лісова плете вінчики”, “осінь вересень із гаю не пустив”, “в пітьмі пливе душа моя і сміх мені ладнає грати”, “на вишняку листки збираються у зграю і через літо відлітають”, “час умів квітки писати серед гаю, кукурудзі мив росою коси, умів дощем сміятися у осінь, міняти на деревах кольори”, “купала ніг моє село у м’яті, вітри зливали роси на дахах”, “колише перепел рідню” та інші, не менш цікаві та оригінальні за змістом та будовою.

Для підкреслення якоїсь ознаки, надання зображуваному виняткової виразності, з метою виявлення емоційності, загостреності, захоплення поетеса використовує гіпербулу.

Наприклад:

і квіти, як непрошені зухвальці

каінну площу випили до дна (1,7)

У вірші “Хто вигадав, що дике сіно” поетеса дуже емоційно описує захоплення природою ліричної героїні:

І ні кінця мені, ні краю

у цій траві у цій воді (1,11)

У вірші “Антифрески” для підкреслення різноманітності, бурхливості зелені поетеса каже:

^ Забризкала півнеба матіола -

І другу половину дістає (2,21)

чи у цьому ж вірші:

Уже зірвала береги люцерна

І поминула Тихий океан (2,21)

У збірці “Сонце вночі” знаходимо ще два вірші “Мамі” та “До життя”, - в яких слово океан служить гіперболізуючим засобом:

Там стоїть моя тендітна мама,

А за нею – цвіту океан (2,18)

О, я була сама

^ Радості океаном (2,30)

В. Китайгородська використовує також протилежний гіперболі вид тропу – літоту, як засіб вияву ніжності й любові. У зв’язку з цим фіксуємо такі слова: “пелюсточок”, “краплиночки”, “серденько”, “Іванко”, “любчик”, “мачкове зеренце”, “маленькі”, “легенькі”, “виноградиняточко” “пташиняточко”. Бачимо, що літота виражається на морфемному рівні мови, тобто з допомогою зменшено-пестливих суфіксів -еньк-, -есеньк-, -очк-, -к-, -чик-, -ену-. А у словах пташеняточко, винограденяточко, навіть помічаємо особливі суфікси -точк-, які надають слову особливої експресії.

У вірші “Вони - раби земні і Божі” авторка веде мову про “Нардепе”, а саме про його шлях “раба земного й Божого” до “Олімпу”. Коли депутат у “дар прийме Олімп”, він починає гордо і зверхньо дивитися на свій “рід”, тобто народ (“своємоу роду в нагороду кидає на сіль і хліб”). В. Китайгородська використовує літоту “мурашиний вертет” з метою підкреслення різниці, яка виникає між “Нардепом” і народом

Використовуючи один із засобів увиразнення поетичного мовлення, заснований на кількісному зіставленні предметів та явищ, - синекдоху, авторка у вірші “Колядка для моїх земляків” говорить про всіх жителів краю як про одне ціле, неподільне, називає одним словом – “Буковина”.

Розвидняється ніч, нахиляється світ,

Пригортає мою Буковину (2,7).

У вірші “Гостини” Китайгородська вдається до заміни множини одниною з метою підкреслення того, що пісня легкоспівається, запам’ятовується, увага швидко переключається зі сприйняття одних образів пісні до інших наступного твору. Пісень в українського народу багато, тому “марсіяни” мають що “переймати”:

Щиру пісню перейняти

в любки на весіллю (1,15).

До ідентичного (попередньому) прийому вдається поетеса у вірші “Втішна думко”:

Втішна думко, не ховайся

За сумну похилу іву,

Я тебе в саду веснянім

Посадила при дощі (2,35).

Звичайно ж, лірична героїня “садила” не одну думку, а цілий задум якогось твору чи теми.

У цьому ж вірші зустрічаємо вираз “умивайся цвітом, / Сим пелюстям білим”. Слово пелюстям, на нашу думку, утворене за аналогією до слова цвітом саме у вживанні категорії числа. І одне, і друге називають збірне поняття.

Цікавим також є слово бджолиння, яке означає збірне поняття бджоли:

Ця гілка нині одцвіте,

А я не вмію малювати

Оте бджолиння золоте,

Що вийшло вишні цілувати (1,34).

З погляду лексики слово бджолиння, як і пелюстя, можемо назвати авторським неологізмом.

Знаходимо у творах В. Китайгородської і символ – “умовне означення якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою стисло і яскраво передати певну ідею” (12,381). У вірші “Не стало чогось” йде мова про осінь. Саме вона у творі символізує відліт “журавлів” – років:

Чиїсь роки збиралися у зграю,

І не хотіли, та прийшла пора (1,40).

“Свіча” у вірші “Се вже та пора” символізує незворотній плин часу:

І прозору льодяну свічу

Нам уже ніколи не тримати (2,40).

Чорний колір у циклі “Фрагменти озвученого кіносценарію” “З голосу війни”, як і в народній творчості, означає журбу, горе, нещастя. Поетеса називає вибух “чорним”, бо він приносить смерть, сльози.

Лиш скрипнула хвіртка,

Як чорна ворона…

У білої тітки –

Чорна похоронка (1,24).

У вірші “Канадці українського походження в музеї Ю. Федьковича” В. Китайгородська використовує символ, створений Богданом Лепким (вірш “Чуєш, брате мій”), журавлі. Він означає українських емігрантів:

Журавлики, журавлі,

де літали ви малі,

та од рідної землі,

сиве пір’я на крилі (1,270.

Поетеса вдається і до своєрідних художніх засобів, зокрема до алітерації. “^ Найдовший день. Найменша ніч мізерна”. Часте використання у побудові слів літери н підкреслює чергування дня і ночі; ці приголосні звучать, наче стрілки годинника, що відбивають секунди, хвилини, години.

Мені так за голосом тим банно,

дощ іде на нього, не стає.

Може, то переказала мама,

Що вже літо кінчилось моє (1,22) -

бачимо, що часте вживання літери о (асонанс) надає віршеві сумного звучання.

Часте повторення літер і та а у вірші емоційно впливає на читача, підкреслює біль при виконанні жахливої дії:

Лиш місяць у хмарі

і голуби у парі,

а Іванку випікають

оченята карі (1,24).

Для того, щоб виділити щось важливе в зображуваному предметі, письменники не тільки добирають відповідні слова, а й певним чином сполучають їх у реченнях, використовуючи різні засоби поетичного синтаксису.

Для надання вислову нового відтінку автор використовує засіб перестановки слів у реченні. Це також сприяє їх увиразненню. Така фігура поетичного синтаксису називається іневерсією

Думки дві НА шпагах б’ються (1,14).

Зміна місць підмета і присудка використовується для підкреслення, виділення нового слова, на яке падає логічний наголос: “умивався перший вітер”, “змарніла осінь від розлук”, “з них тане крига”, “перейшли дощі і не стояли”, та ін.

В іншому випадку порушення порядку слів виявляється в тому, що означення стоїть після означуваного слова “пороша біла”, “мед троїстий”, “ангелятко біле, Боже”, “раби земні і божі”, “терикони кам’яні”, “веселки небі голосні”, травицю молоду” та інше.

Дуже часто, щоб передати схвильованість мови, звернути свідомість читача на роздуми, підкреслити сум глибину думки, поетеса вдається до пропусків у реченні словосполучень, зрозумілих з тексту, а також до обривів фрази. Наявність даної стилістичної фігури свідчить про глибоке внутрішнє хвилювання героя. Зокрема у вірші, присвяченому Володимирові Івасюкові:

Тули до уст цілуй ці струни,

Цю горду лінію небес (2,42).

У вірші, присвяченому Івану Миколайчуку, авторка ставить три крапки під якими ми розуміємо усі принади життя:

Найнатішиться долею,

Намилується цвітом,

Накпається полем (2,47)…

Обрив у вірші “Реквієм”, присвяченому Тарасові Мельничуку, підкреслює біль втрати поета:

Його вберуть у терни, у вінки,

Позліткою притрусять збоку рану (2,58)…

У вірші “Солдатський лист” читаємо:

Не дописав, - готуюсь знов до бою,

а за плечима спалені мости (1,10)…

обрив у даному випадку означає, що “за плечима” солдата не лише “спалені мости” а й підірвані та вбиті вороги, допомога пораненим товаришам тощо.

І ні кінця мені, ні краю

у цій траві, у цій воді… (1,11) –

пише Віра Китайгородська у вірші “Хто вигадав, що дике сіно”, маючи на увазі не лише траву “воду” але усю природу загалом, що навіває прекрасні думки, стає джерелом творчості у різних сферах мистецтва.

Незавершеність опису подій у вірші “Фрагменти озвученого фільму”… вказує на гіркоту та великий сум події:

Лиш скрипнула хвіртка,

як чорна воронка…

У білої тітки –

чорна похоронка (1,24).

У третьому вірші цього циклу наскрізно виступає тема суму, бо гине молодий хлопець “Іванко”, йде в небуття. В останній строфі незавершеність думки спонукає читача до уявлення подальшої долі “дівки-вдови”; вона, мабуть, буде сумною:

Лиш завіє снігом,

завиє совою…

Так вона і стане

дівкою-вдовою (1,25)…

У збірці “Виноградна колиска” в останньому вірші фіксуємо обрив, адже речення можна продовжувати і продовжувати, бо природа багатогранна:

Десь я маю тут скінчитись:

край дороги, край любові,

покінець густого жита,

на окраєні дощу (1,50)…

досить часто для виділення потрібного слова або виразу, для підкреслення його важливості В. Китайгородська використовує повтори одного і того ж слова, морфеми чи близьких за значенням слів:

Десь я маю тут лишитись:

на півподиху, півслові,

у дзвіночки перелита,

перешептана хвощу,

перенесена бджолою,

пересипана грозою,

перестелена вітрами,

переказана людьми. (1,51)

Вживання повторів часто робить твори нашої авторки схожими до народних пісень. Наприклад:


Сину мій, сину,

болю мій, болю (1,24)


Зозулько, зозулько,

що ти змене чуєш (1,24)7

Журавлики, журавлі,

де літали, ви, малі (1,27)?

Приморозки, приморозки білі,

приморозки стеляться селом (1,18).


Повтор з метою підкреслення ознак слави, які є оманливими, негативними використаний у вірші “Слава – ся жінка ласкава”:

Слава – ся жінка ласкава:

Ось – її груди високі,

Ось – її крила широкі,

Ось – її слів діадеми,

Ось – її довгі цілунки,

Ось – її пишні Едеми…

Ось – її мить і часинка,

Грудка глибокого глею.

Слава – невінчана жінка.

Ти – не набудешся з нею (2,59).

Дуже часто у творах поетеси слова, словосполучення чи речення повторюються на початку речення або віршованого рядка чи строфи – це анафора, яка використовується для виділення певних слів та надання віршові емоційного забарвлення та виразності:

Воно [“біле полотно снігу”] царівні – на весільні ризи,

Воно прошачці на тонкі торби,

Воно голубці – на подвір’я сизе,

Воно – туман забудку на гриби (1,11),

або

А мені задумою – до серця.

А мені за словом – йти у люди.

А мені за голосом – до моря.

А мені за правдою – до Правди, -

лише вона в посуху не міліє (2,9).

Анафоричними повторами починаються деякі строфи ліричного вірша. Це дає можливість підкреслити, виділити основну думку. Наприклад у “Вірші без початку й кінця” саме з топомого повтору слова “хочеться” на початку строфи плюс три крапки, що означають продовження думки, надає творові нескінченності, що відповідає назві:

… Хочеться вдихнути просто диму

З листя що було моїм плащем.

Хочеться зайти в бентежну глину

Може майстром, може, лиш дощем.

. . .

Хочеться втопити млосні ліки

У солодку лоскітну ріку.

І закрити у траві повіки

Серед світу – на мурашнику (2,42)…

Зустрічаємо анафору і у віршах “Груша”, “Хтось підпалив осінню сивизну”, “Прощальна”, “Не стало чогось”, “Маленька трагедія”, “До перевізника”, “Заспівай же осене”, “Передмова” та ін.

Заспівай же, осене, пора,

музику записано для тебе,

достигає ластівками небо,

кожна – струни променя ігра.


Заспівай же, осене, тебе

жде давно сюїта ця прощальна,

ластівка, як сі мінор, печальна

замикає небо голубе (1,43).

Зустрічається також так звана кільцева анафора, коли якась фраза повторюється на початку та вкінці строфи, як, наприклад, у вірші “Збираю сум”:

^ Збираю сум.

На вишняку

листки збираються у зграю

і через літо відлітають.

Збираю сум на вишняку.


Збираю промені

^ Снопи

стоять як мудрі дідугани,

а голос, той віки не в’яне.

Збираю промені в снопи (1,6)

Експресивнішим, емоційно насиченішим робить твір така стилістична фігура як градація. У творах В. Китайгородської знаходимо антиклімакс – вид градації, - в якому слова і вирази розташовуються у спадаючому щодо інтонації і змісту порядку. У вірші “Листя осипається з небес” перелік, про який ми уже згадували. “Віно, вікна, віко, потім – жито” (2,60) має спадаюче з кожним словом значення.

Теж явище поетичного синтаксису зустрічаємо і в творі “Я була солодка, як медунка”:

Та дорога вужчає моя.

Он стає із неї – стежка пасмо,

Нитка вовни, нитка прядівна,

Промінь, подих, волосина ясна

З гриви від летючого коня (2,16)

“Багатосполучниковість” або полісиндетон (гр., рову – багато, syndeton – зв’язне) – одна з фігур поетичної мови яка полягає у повторенні однакових сполучників. Цим письменник досягає уповільнення розповіді, більшого її розчленування і разом з тим посилює відчуття зв’язку між словами чи групами слів, що з’єднані сполучниками. Іноді багатосполучниковість – засіб посилення ліричності й наспівності або показу роздумів автора (12,41). Зустрічаємо багатосполучниковість і у творах Китайгородської:

І розпікає обрій дальній,

І пригріває руки нам.

І всій процесії прощальній привільно тільки цвіркунам (2,37),

чи

І Явдоха міряє парчу,

І з-під криги досягає шати.

І прозору льодяну свічу

Нам уже ніколи не тримати (2,40).

Для підкреслення важливості слів виділення їх, зосередження уваги читача на явищах природи, спотворених людиною також допомагає полісиндетон:

Згиналася і корчилась трава,

і тріскало на вогнищі насіння,

і почорніла сива голова,

і стала вже скорботна не осіння (1,38).

Повторення єднального сполучника і надає розповіді виразності та емоційності.

Висловити своє ставлення до сказаного авторові допомагають риторичні фігури, які можуть виражати найрізноманітніші почуття – урочисту піднесеність, радість, гнів, обурення, презирство, розпач, тощо.

Захоплення, чудовий настрій поетеса передає з допомогою риторичного ствердження:

Які зітхання! Ніч яка!

Усьому хочеться шептати (2,14)

У вірші “Світає сей нічний пейзаж”, присвячений Ксенії Колотило, звучить заклик:

“Не забувайте Україну” (2,15)

З любов’ю поетеса звертається до природи:

Природо красна, я тебе не скрашую,

Я лиш змалюю з тебе кілька рис (1,32),

чи

Заспівай же, осене, тебе

жде давно сюїта ця прощальна,

ластівка, як сі мінор печальна,

замикає небо голубе (1,43) –

у звертанні звучить сум прощання і з теплом, земним листям перелітними птахами.

Застосовує поетеса і риторичні запитання:

На тому світі, де лиш весни,

де лиш пісні і солов’ї,

чи я умерла, чи воскресла,

чи се вже яблука мої (1,.19)?

Ліричний герой цього твору розмірковує про плинність часу, про, “літечка-човни” поетеса передає це за допомогою питального речення :

А хто знає, хто скаже, чи вони,

чи пливуть у небі літечка-човни (1,16)?

У період війни на села майже не було чоловіків усі пішли воювати. Тому і не ходила по селу “Маланка”, адже учасники її – лише чоловіки та хлопці. Ось як цей момент описує ця поетеса:

А за вікном зима, біла ніжна,

проситься до хати з колядкою:

“Ой чин-чику, Васильчику,

посію ж тебе в городчику…”

Чи причулося, чи приснилося,

чи само собі голосилося? (1,26)

У тузі за коханим жінка стає схожою на “ружу” “що опадає листям”. І ось лірична героїня запитує, чи бачив хто такий глибокий сум:

Чи бачив хто, щоби людина,

як ружа опадала листям?! (1,46)

Запитуючи

Де та межа? Де ті кордони? (1,14),

лірична героїня стверджує, що для щасливої людини світ безмірний.

У вірші “Я не суддя” лірична героїня хоче не помічати проблем світу, бо від усвідомлення їх стає моторошно. Але такого бути не може, бо зрячу і мислячу людину не оминуть гіркі роздуми. Зрозумівши це лірична героїня запитує:

Я не суддя?! Я вільна?! Я?

Я не закована у шати (2,46)?

“Чи змінить до невпізнанності час людину? – запитує себе лірична героїня (“Я прокинусь в старості”) у такій формі:

Чи мене пізнає ця дорога,

Ся калина визнає чи ні (2,56)?..

У вірші “Реквієм” ліричний герой запитує:

Куди летять сі сиві поїзди,

Кого вони несуть в собі і звідки (2, 58)?

У цих роздумах-запитаннях крізь призму суму проступають філософські осмислення життя і смерті: одні рухаються “поїздами”, затурбовані, заклопотані, а інших вже немає.

У збірках В. Китайгородської зустрічаються вірші різні за своїм звучанням. Поетеса намагається підпорядкувати форму вірша його змістові, створює різні за формою рядки, що позначають ритм вірша.

Віршова мова, на відміну відміну від прозової, ритмічно-організована, що є однією з умов її емоційності, виразності. Співвіднесеність за кількістю наголошених і ненаголошених складів, наявність рим, поділ на стопи у віршах В. Китайгородської говорить про те, що її поезія твориться у руслі силабо-тонічної системи віршування.

Її поезія багата на різні розміри. Із двоскладових стоп поетеса найчастіше застосовує хорей, але постійно, де це необхідно, використовує пірихій – “заміна ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів” (14, 549). Найуживанішим є п’ятистопний чи шестистопний хорей:

Стану я у світовім огромі –

хоч бери й ніколи не вмирай,

бо якраз весна у нашім домі,

бо роботи непочатий край (1,8).




















































































Шестистопний хорей:

Ой веселики у небі голосні

І зронили на подвір’ячко пісні.

Вийшла мати виглядати, як летять,

Може, з вирію вертаються літа (1,16)?


























































































У двох попередніх прикладах, як і в більшості віршів фіксуємо усічені стопи.

Використовує поетеса і п’ятистопний ямб:

Холодний хрест, безмовний камінь,

І стежка відійшла убік...

Тут, відгороджений віками,

Спочив далекий чоловік (1, 13).






















































































Приклад п’ятистопного дактиля:

Квіти відходять і гаснуть.

Квіти цвіли – і нема!

Чорні, засмикані пасма

Сушить на вітрі зима (2,10)





































































Чотиристопний анапест використовується у вірші “Ми в снігах”:

Ми в снігах. І ми любимо їх,

Ми завіяні снігом жадання.

Може, плач, сум, може, сміх,

Що ця хвиля мала і остання (2,52).




















































































Зустрічається у поезії В. Китайгородської дольник – “від рос. “доля”, “частка”) – один з видів тонічного віршування, перехідний від силабо-тонічного до тонічного вірша. Дольники – вірші трискладового розміру, окремі стопи яких в середині рядка скорочуються до двох, а то й до одного складу. Це явище називається “стягненням” (12, 114). У вірші “Хочу побути ліщиною в лісі” стягнення трискладової стопи – чотиристопний дактиль – компенсується за рахунок паузи, якої вимагає синтаксична конструкція ускладненого речення, адже на місці двокрапки в усному мовленні слід дотримувати паузу:

Хай там говорять: скіфська постава,

Баба потріскана і вікова.

Я лиш хвилинку була і не спала.

Я до молитви шукала слова (2, 19).




























































































У цьому вірші дольник має дактилічну основу.

Велике значення для мелодійності вірша має характер закінчень віршових рядків. Співзвучність наголошених складів у кінці рядків визначає характер рим. У залежності від того, на який склад в кінці рядка падає наголос, рими поділяються на жіночі, або парокситонні, чоловічі, або окситонні, дактилічні, гіпердактимічні. У віршах В. Китайгородської найчастіше використовується чоловіча та жіноча рими. Наприклад:

Він засвітив мені слова




А

Медвяним воском і росою.




Б

Тужила в лузі ковила




А

За косарем чи за косою (1, 36)




Б



Бачимо, що римуються слова росою – косою, слова – ковила.

У творах поетеси можна зустріти різні види римування: перехресне, кільцеве, сумісне. Найбільш поширеним є перехресне римування:

Як не будуть ці слова співати




Б

Все, що вчили в літа і зими,




А

Як не можуть лиха покарати -




Б

Не прийми їх, земле, не прийми (1, 5)




А


Кільцеве римування знаходимо у вірші “Тяжіє брама, мов тенетний сад”:

Тяжіє брама, мов тенетний сад,




А

А думка перейшла тенетні межі,




Б

Спинилась на каміннім узбережжі,




Б

А кличу – не вертається назад (1, 8)




А

Віршові рядки найчастіше бувають об’єднані в строфи. У творах В. Китайгородська найчастіше застосовує чотиривірш, або катрен з перехресним римуванням:

Буде пізній град і пізній грім,




А

І тепло, позичене не в пору,




Б

Я собі зів’ю гадючний дім,




А

І волоссям уповию гору (2, 8)




Б


це не є білий вірш. Твір добре сприймається через уособлення - рослин набирають людських рис.

Петрів батіг підганяє джмелів на медунку,

Медунка збирає на сонці солодку піну,

Нахлюпнуло із покосів сіно,

Соняшник розчублений, невиспаний,

Мальва - наймолодша невістка в городі -

Несе воду від зірок еневистиглу,

Мисить - тісто качечки на підході (1,29)

У творі "Сьогодні ясен-молодий диригент оркестру" знаходимо вільний вірш. Його реалістична єдність грунтується на відносній синтаксичній єдності, зверхності і на їхній інтонацій подібності.

Сьогодні ясен – молодий диригент оркестру.

Притих оркестр у мовчазній готовності:

у першому ряду - тонкі берези,

тендітні тополя та і акації,

а далі – клени і баси-дуби.

Вже мідь на сонці нетерпляче мружиться,

І надриває тишу нота перша,

І сиплеться за нею стільки звуків,

І звуки ті зливаються у ріки,

І мідна повінь вища, вища, вища –

Вже досягає серця (1, 45) ...


Отже, різноманітна за формами творчість В.Китайгодської свідчить про високу мистецьку культуру поетеси, про її шанобливе і дбайливе ставлення до слова.


Розділ ІІ

Вивчення поезії В. Китайгородської у школі


Пропонуємо розробку з української літератури (літературне краєзнавство) для 7 класу.

1   2   3




Похожие:

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconЛітературні норми слововживання
Адже перед словом усі рівні. Перед Словом рівні, як перед світом: перед небом, землею І сонцем І мова на кожний народ одна, яка всіх...

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconТы задел главную Струну моей души

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconНужен капитальный ремонт
Если попытаться охарактеризовать одним словом состояние дел в нашей внешней политике, то этим словом является кризис

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconЗауральская природа в изображении И. Анисимовой Природа и родина…родина и природа… для поэта эти понятия неразрывны

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" icon1. Що таке природа. Якою буває природа 1 варіант Що таке природа?
Світло, одяг, тепло, вода, їжа, меблі, ліки, повітря, папір, паливо, будматеріали

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconІнфляція, економічна природа, форми, типи І наслідки
У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconІнфляція економічна природа, форми, типи І наслідки
У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconРодові та власні ознаки нерухомості
У сфері нерухомості під словом «земля» розуміється земельна ділянка — частина земельної по­верхні з установленими межами, яка характеризується...

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconНужен капитальный ремонт Кризис внешней политики В. Путина
Если попытаться охарактеризовать одним словом состояние дел в нашей внешней политике, то этим словом является кризис

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом \"скрипкою\" iconЗагальні закономірності виникнення держави та права
Правильне розуміння того, як, у силу яких причин виникла держава, яка її природа, сутність, призначення, неодмінна умова вірного...

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы