Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" icon

Тема курсової роботи: "Апарат Президента України"



НазваниеТема курсової роботи: "Апарат Президента України"
страница1/3
Дата конвертации25.01.2013
Размер402.56 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3


Апарат Президента України”


ВСТУП

Тема курсової роботи: “Апарат Президента України”.

Актуальність вивчення даної теми зумовлена тим, що 24 січня одним із перших своїх указів Віктор Ющенко розпорядився реорганізувати адміністрацію Президента на державний секретаріат Президента. Положення про новоутворенний Секретаріат у багатьох моментах повторює структуру і організацію діяльності попередньо існуючого апарату Президента України – Адміністрації Президента. У звязку з цим виникає чимало запитань і проблем, повязаних з тим, чи зможе новоутворений апарат Президента бути більш ефективним і дієвішим від попереднього апарату Президента, наскільки він буде виправдовувати оголошені в положенні повноваження тощо.

Виходячи з положень про діяльність Секретаріату Президента ні про скорочення чисельності президентського апарату, ні про обмеження його повноважень не йдеться.

Сам Зінченко постійно говорив про «серйозну зміну функцій», «відмову від адміністративних важелів впливу», «новий зміст роботи адміністративної машини». Текст положення про державний секретаріат України, на який посилаються деякі ЗМІ, підстав для такого оптимізму не дає.

Секретаріат у процесі виконання покладених на нього завдань відстоює позиції Президента України у взаємодії з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Конституційним Судом України, правоохоронними, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями.

Для виконання основного завдання Секретаріат здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та інші види забезпечення ефективної реалізації Президентом України визначених Конституцією України повноважень Глави держави.

Секретаріат координує роботу з підготовки, розстановки, підвищення кваліфікації та оцінки кадрів центральних та місцевих органів державної влади, які призначаються та звільняються Президентом України.

В даній курсовій роботі планується розглянути попередній апарат Президента України – Адміністрацію Президента і новостворений Секретаріати Президента. Визначити особливості діяльності та повноваження, структуру апаратів Президента України, визначити слабкі місця та можливості покращення роботи даного інституту тощо.

Під час виконання курсової роботи були використані різноманітні нормативно-правові акти, періодичні видання та посібники.


^ 1. АДМІНІСТРАЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

1.1. Виникнення та особливості розвитку


Від 13 грудня 1991 р. ця президентська структура існувала відповідно до Розпорядження Президента України "Питання Адміністрації Президента України".
Адміністрація Президента України не передбачена Конституцією як окремий суб'єкт влади, вона підпадає під дію ст. 106 п. 28 Конституції про право Президента формувати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті [1, ст.106]. Згідно з Указом Президента України від 19 лютого 1997 р. затверджено "Положення про Адміністрацію Президента України" [3]. За Положенням Адміністрація Президента України є постійно діючим органом, що утворюється Президентом України для забезпечення виконання ним своїх повноважень як глави держави.

Керівництво Адміністрацією здійснює Глава Адміністрації, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом.

Основні завдання діяльності Адміністрації передбачають організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне забезпечення діяльності Президента.

Реалізуючи виконання завдань, поставлених перед цією структурою, Адміністрація Президента:

  • здійснює аналіз економічних, політичних та суспільних процесів в Україні, готує пропозиції Президентові за результатами даного аналізу;

  • здійснює організаційне забезпечення діяльності Ради регіонів при Президентові, інших консультативних, дорадчих та допоміжних органів, утворених Президентом України, а також постійних представників Президента;

  • розробляє пропозиції з питань кадрової політики Президента;

  • провадить експертизу законів України;

  • організовує контроль за виконанням законів України, указів і розпоряджень Президента та їх оприлюднення;

  • забезпечує систематизацію нормативно-правових актів України;

  • забезпечує здійснення зв'язків Президента з Верховною Радою України, органами місцевого самоврядування, політичними партіями та іншими організаціями;

  • здійснює фінансове, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Президента.

За поданням Глави Адміністрації Президентом затверджується гранична чисельність працівників, структура, штатний розпис та кошторис видатків.

Керівники структурних підрозділів Адміністрації призначаються і звільняються з посад Президентом України.

Згідно з Положенням Президентові безпосередньо підпорядковані:

  • Глава Адміністрації Президента України;

  • Перший помічник Президента України;

  • помічники Президента України;

  • радники Президента України;

  • Постійний представник Президента України у Верховній Раді;

  • Постійний представник Президента України в Конституційному Суді України;

  • наукові консультанти, консультанти та референти Президента України;

  • Управління зовнішньої політики;

  • Контрольне управління.


Згідно з Положенням на Главу Адміністрації Президента покладено ряд обов'язків, які забезпечують діяльність структури.

Глава здійснює загальне керівництво Адміністрацією, забезпечує взаємодію всіх структурних підрозділів Адміністрації.

Безпосередньо здійснює керівництво діяльністю управлінь внутрішньої та гуманітарної політики, Першого відділу.

Глава Адміністрації у межах своїх повноважень видає розпорядження з питань діяльності Адміністрації.

Перший помічник Президента безпосередньо координує та зорганізовує роботу Групи помічників, радників, наукових консультантів, консультантів та референтів. Канцелярії Президента, Прес-служби, Служби протоколу. На нього покладені організаційні розв'язання діяльності Президента, провідними серед яких є:

  • розробка та узгодження поточних і перспективних планів роботи, підготовка офіційних зустрічей, візитів, переговорів, робочих поїздок Президента;

  • забезпечення підготовки для Президента аналітичних, інформаційних, довідкових та інших матеріалів;

  • забезпечення підготовки і виконання доручень Президента.

  • Перший заступник та заступники Глави Адміністрації здійснюють безпосереднє керівництво структурними підрозділами [2].


Одним з головних політичних наслідків обрання спікером новообраного парламенту колишнього глави Адміністрації Президента Володимира Литвина стало фактичне узаконення ролі і значення президентської адміністрації як найважливішого інституту в системі управління державою.

У першу чергу це пов’язано з тим, що у парламенті, внаслідок обрання спікера критично необхідною кількістю голосів, не відбулась кристалізація сильної законодавчої влади, позаяк не було встановлено достатнього домінування якоїсь з представлених у ньому політичних сил. З цих же причин під час роботи першої сесії Верховної Ради не було створено ані постійної, ані коаліційної більшості, яка могла би визначити програму законодавчих змін в країні та запропонувати варіант формування нового коаліційного уряду. Відтак у новообраному парламенті встановилася система нестабільної рівноваги пропрезидентських, антипрезидентських та «непрези­дентських» сил і одноразових (ситуативних) більшостей для вирішення окремих пи­тань. Об’єктивні причини, а саме: послаблення парламенту, як інституту, здатного приймати нагальні для країни рішення; та традиційна для України слабкість уряду, який не спирається на парламентську підтримку і який за результатами виборів втратив політичну легітимність, призвели до того, що стратегічна ініціатива та центр політичної ваги закріпився за інститутом президентства.

Для забезпечення здійснення конституційних повноважень Президента України він створює постійно діючий орган - Адміністрацію Президента України. Остання у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Адміністрацію Президента України.

Доручення Глави Адміністрації, його заступників у визначених Президентом України межах та з питань, що належать до їхніх повноважень, є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади та їх посадовими особами [2].

З моменту створення структура та повноваження Адміністрації Президента України неодноразово змінювались, відповідно до поглядів глави держави на роль та місце АПУ у системі органів виконавчої влади. Наприклад, президент Леонід Кравчук видав п’ять президентських указів, які реформували структуру адміністрації. Леонід Кучма також неодноразово змінював структуру АПУ. В останній час видано два укази Президента України, які стосувалися структури АПУ або регламентували її повноваження [18, с.37].

Окрім зрушень у структурі, функціях та моделі прийняття рішень, змінювались чисельність та розподіл владних повноважень. Так, на початку президентства Л.Кравчука апарат Адміністрації налічував 19 підрозділів. У внутрішню структуру служби були закладені протиріччя між повноваженнями її підрозділів, що призвело до конфліктів між ними, а робота зводилася скоріше до дорадчих та консультативних функцій. Чисельність співробітників служби Адміністрації Президента України складала близько 80 осіб. З обранням Президентом України Л.Кучми неодноразово корегувалась структура служби адміністрації (за часів глави адміністрації Дмитра Табачника та за часів глави адміністрації Євгена Кушнарьова). Структурні одиниці АПУ отримали чітко визначені повноваження, а їхня кількість зросла. Одночасно в АПУ тривав пошук моделі прийняття рішень: за Л.Кравчука АПУ використовувала модель “Трумена” (інформація прямо надходить від структурних одиниць до президента), яку заступила модель “Ейзенхауера” (інформація надходить від структурних одиниць до президента через главу адміністрації), а згодом модель “Франкліна Рузвельта” (двосторонній потік інформації між структурними одиницями та президентом). Кількість службовців у АПУ збільшилась з 80 до 451 (за штатом налічувалось 595) у 1995 році.

Також слід зазначити, що посилюється тенденція до створення паралельних структур у АПУ до тих, які існують при Кабінеті Міністрів України. Наприклад, очевидно, що до компетенції з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові входить частина питань, які розв’язує Міністерство культури. Національний комітет боротьби із захворюванням на СНІД дублює роботу Міністерства охорони здоров’я, а Національна рада з питань молодіжної політики - Міністерства у справах сім’ї та молоді [18, с.50].


^ 1.2. Структура і повноваження Адміністрації Президента України

(до 20 серпня 2002 року)

Адміністрація Президента України не передбачена Конституцією як окремий суб’єкт влади, вона підпадає під дію ст. 106 п. 28 Конституції України [1] про право Президента формувати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті. 13 грудня 1991 року Президент Леонід Кравчук підписав Указ «Про Адміністрацію Президента Україна» [2], яким було утворено перший робочий апарат глави держави. Окремим розпорядженням цього ж дня було затверджено «Положення про Адміністрацію Президента України».

Згідно з цим Положенням на Адміністрацію Президента покладалися завдання:

1.Організація і проведення аналізу політичного, соціально-економічного та міжнародного становища України, подання Президентові України узагальнень і пропозицій з цих питань.

2. Організація проведення експертизи Законів, які вносяться Верховною Радою України на підпис Президентові України.

3. Організація підготовки проектів указів, розпоряджень Президента України, інших документів, забезпечення всебічності проробки проблем.

4. Координація роботи по підготовці проектів законодавчих актів, що вносяться Президентом України у Верховну Раду України в порядку законодавчої ініціативи.

5. Забезпечення єдиного порядку надходження і опрацювання документації в усіх підрозділах Адміністрації Президента України.

6. Оформлення і випуск документів, прийнятих Президентом України, доведення їх до органів державної влади.

7. Організація єдиної системи діловодства в підрозділах Адміністрації Президента України, забезпечення ефективного контролю за проходженням документів.

8. Здійснення контролю за виконанням міністерствами, відомствами, організаціями України, а також органами виконавчої влади на місцях указів і розпоряджень Президента України.

9. Підготовка і проведення протокольних заходів Президента України, організація засідань, нарад, що проводяться Президентом України.

10. Організація системи добору і розстановки кадрів, оформлення прийому на роботу і увільнення працівників підрозділів Адміністрації Президента України з роботи, а також керівних працівників міністерств, відомств, державних комітетів України, які призначаються Президентом України.

11. Підготовка, систематизація і аналіз матеріалів, що надходять із засобів масової інформації, іншими каналами, оперативне доведення інформації до Президента України, виконавчих органів.

12. Забезпечення взаємодії підрозділів Адміністрації Президента з відповідними структурами Верховної Ради України та її Секретаріату, громадськими організаціями.

13. Організація заходів Президента України з представниками засобів масової інформації.

14. Матеріально-технічне забезпечення і господарсько-побутове обслуговування працівників Адміністрації Президента України [3].

Очолював Адміністрацію Секретар. Структуру і штатну чисельність Адміністрації Президента України глава держави затверджував особисто. Керівники служб Президента, Прес-секретар Президента, Служба безпеки Президента працювали під безпосереднім керівництвом глави держави. Інші підрозділи підпорядковувалися Секретареві.


Після обрання 26 червня 1994 року Л. Кучми Президентом України, вже 21 липня 1994 року було підписано укази глави держави «Про реорганізацію Адміністрації Президента України» та про призначення Д. Табачника главою цієї Адміністрації.

З моменту створення структура та повноваження Адміністрації Президента України (АПУ) неодноразово змінювалися, відповідно до поглядів глави держави на роль та місце АПУ у системі органів виконавчої влади. Наприклад, перший Президент України Леонід Кравчук видав п’ять указів, які стосувалися реформування структури АПУ. З моменту останньої масштабної реорганізації Адміністрації Президента, проведеної згідно з Указом Леоніда Кучми №1625/99 від 29 грудня 1999 року після призначення головою АПУ Володимира Литвина, і до останньої, указ про проведення якої підписано главою держави 20 серпня 2002 року після призначення керівником АПУ Віктора Медведчука, було видано вже 12 подібних указів [18, с.60].

Окрім зрушень у структурі, функціях та моделі прийняття рішень, змінювались чисельність та розподіл владних повноважень. Так, на початку президентства Л. Кравчука апарат Адміністрації налічував 19 підрозділів. У внутрішню структуру служби були закладені протиріччя між повноваженнями її підрозділів, що призвело до конфліктів між ними, а робота зводилась скоріше до дорадчих та консультативних функцій. Чисельність співробітників служби АПУ складала близько 80 осіб.

З обранням Президентом України Л. Кучми структура Адміністрації також неодноразово корегувалася. Структурні одиниці АПУ отримали чітко визначені повноваження, а кількість співробітників зросла до 500.

Одночасно в АПУ тривав пошук моделі прийняття рішень: за Л. Кравчука АПУ використовувала модель «Трумена» (інформація прямо надходить від структурних одиниць до президента), яку заступила модель «Ейзенхауера» (інформація надходить від структурних одиниць до президента через главу адміністрації), а згодом модель «Франкліна Рузвельта» (двосторонній потік інформації між структурними одиницями та президентом).

Окремо слід зазначити, що з кожним роком посилюється тенденція до створення паралельних структур у Адміністрації Президента України до тих, які існують, наприклад при Кабінеті Міністрів України, міністерствах тощо.


^ 1.3. Оновлена структура Адміністрації Президента

(від 20 серпня 2002 року)


Указ глави держави «Про заходи щодо удосконалення діяльності Адміністрації Президента України» від 20 серпня 2002 року фактично закріпив зміни, що відбулися в структурі АП з 2000 року по червень 2002 року [4].

Так, практично відразу після реорганізації 1999 року, 9 березня 2000 року, вийшов указ, згідно з яким Управління державних нагород було перейменовано в Управління державних нагород та геральдики. Вже в грудні 2000 року в складі АПУ утворено Секретаріат Національної Ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування і Управління по роботі правоохоронних органів, а Апарат президентської Ради ліквідовано. 1 лютого 2001 року Управління прес-служби Президента України реорганізовано в Управління інформації та зв’язків з громадскістю. В квітні 2001 року введено посаду Постійного представника Президента України на Чорнобильській АЕС, а в липні створено Управління з питань адміністративної реформи. У жовтні 2001 року на базі Генеральної військової інспекції при Президентові України та Управління по роботі правоохоронних органів Адміністрації утворено Головне управління з питань діяльності військових формувань та правоохоронних органів. У червні 2002 року склад АПУ поповнився посадами – радника Президента України – директора Національного інституту стратегічних досліджень та Першого помічника глави держави. В липні відбулася реорганізація Головного управління з питань діяльності військових формувань та правоохоронних органів в Головне управління з питань судової реформи, діяльності військових формувань та правоохоронних органів, а Управління інформації та зв’язків з громадськістю в Головне управління інформаційної політики. Також створено Управління стратегічних ініціатив.

Всі ці зміни було закріплено в новій структурі вищеназваним Указом Президента.

Серед нововведень – дві посади перших заступників глави Адміністрації замість одної. Згідно з указом нинішній керівник Адміністрації має вже шість заступників, при цьому п’ять з них мають одночасно очолювати головні управління.

Кількість головних управлінь і просто управлінь залишилася незмінною (відповідно 10 і 9), але створено окремий Відділ з питань підготовки доповідей та виступів Президента України.

В складі Адміністрації Президента відтепер передбачено посаду Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України.

Цим же Указом Л. Кучма також доручив главі Адміністрації В. Медведчуку запропонувати нових співробітників Адміністрації й проаналізувати роботу консультативних та допоміжних служб при ній. Відповідно до указу змінено схему розподілу обов’язків між главою Адміністрації, його першими заступниками і заступниками, а також Першим помічником глави держави [12].

Нова структура зберегла Головне управління організаційно-кадрової політики і взаємодії з регіонами; Головне контрольне управління; Головне державно-правове управління; Головне управління з питань внутрішньої політики; Головне управління з питань зовнішньої політики; Головне управління з питань економічної політики. Залишилися в складі АП Секретаріат Адміністрації Президента України; Управління Державного Протоколу та Церемоніалу; Управління з питань забезпечення зв’язків з Верховною Радою, Конституційним Судом і Кабінетом Міністрів; Управління з питань громадянства; Управління з питань помилування; Управління з питань звернень громадян та Управління документального забезпечення.

Завдяки приходу на керівні посади діючих політиків – В. Медведчука, В. Хорошковського та інших, було посилено публічну складову політичного стилю Адміністрації Президента. Головним завданням діяльності нового складу Адміністрації Президента стало перетворення її на орган, здатний виробляти і забезпечувати ключові політичні рішення в країні. Леонід Кучма аргументував це таким чином: «Я хочу бачити Адміністрацію Президента більш політичним центром, ніж вона була до цього, розробником стратегії в цілому, і щоб ця стратегія втілювалася в життя, а не залишалася на паперах». Чинний керівник АПУ Віктор Медведчук позиціонував себе на минулих парламентських виборах як «ефективного менеджера». Так само діяв і Валерій Хорошковський. І хоча для виборців це переважно не стало переконливим аргументом для голосування за їхні списки, елементи іміджу «ефективних управлінців» було перенесено через підконтрольні їм мас-медіа на сам інститут Адміністрації Президента. Водночас, логіка дій нової Адміністрації та характер їх висвітлення в ЗМІ однозначно свідчать про те, що саме тут ухвалюються державні рішення, а Уряд і система виконавчої влади лише реалізують їх.

Спроби надати АПУ нового іміджу зовсім не означають втрати старих, набутих за попередніх керівників, звичок. Ефективність попередніх глав Адміністрації оцінювалася Президентом, насамперед, за здатністю силового «протискання» необхідних йому рішень через парламент, а точніше, за спроможністю формувати засобами силових та фіскальних органів влади, підпорядкованих Президенту, гранично необхідного тиску на Верховну Раду, конкретних депутатів, на органи місцевого самоврядування, суддів, бізнесменів тощо. Показово, що після призначення В. Медведчука указом Президента від 12 червня 2002 року опозиційні фракції парламенту неодноразово звинувачували Адміністрацію Президента у тискові на депутатів з метою створення у Верховній Раді пропрезидентської більшості. Лише за період літніх парламентських канікул кілька десятків народних депутатів оприлюднили в той чи інший спосіб інформацію про податкові перевірки або навіть відкриття кримінальних справ з метою тиску на їхню позицію.

Зрозуміло також, що Віктор Медведчук, добре знаючи історію своїх попередників, всіляко позиціонує себе як управлінця, який стоїть за Президентом, а не політика, який направляє Президента. Адже саме призначення В. Медведчука на посаду керівника Адміністрації Президента стало прийнятним для Президента лише після невдалих для СДПУ(о) результатів парламентських виборів та ще більш неефективної квазіпрезидентської кампанії Віктора Медведчука як Президента Східної України. За даних обставин СДПУ(о) не залишалось нічого іншого, як запропонувати Президенту реформу політичної системи або без прямих президентських виборів, або з інститутом президентства, що виконує формальний церемоніальний статус глави держави [18, с.91].

Для цього започатковано ініціативи за кількома напрямками.

Президент спільно з Адміністрацією зініціювали загальнонаціональну політичну дискусію про необхідність конституційної реформи в країні. Зміст цієї ініціативи визначено загальним прагненням перетворити Україну із президентсько-парламентської на парламентсько-президентську.

Вже кілька років частина політичних сил, які прийнято називати опозиційними, вимагає перетворення України на парламентську республіку.

Однак, варто наголосити, – перш ніж ініціювати подібну дискусію ініціатор змін (Президент) повинен був дати конкретну відповідь на ряд питань:

1) Чи матиме Президент право призначати Уряд, і якою буде функція Президента в діяльності Уряду?

2) Чи обиратиметься Президент безпосередньо народом, чи лише парламентом?

3) Чи матиме Президент інші вагомі повноваження, крім представницької функції та сфери зовнішньої політики, і якими конкретно будуть ці повноваження?

Без змістовної відповіді на ці питання дискусія є безпредметною. Адже Президент зазначив лише, що в Україні «має бути коаліційний Уряд, який спирається на парламентську більшість», а «парламентська більшість формує Уряд і несе відповідальність за його роботу».

Тобто, справжніми цілями запропонованої Президентом дискусії, найімовірніше, є:

– спроба зняти з Президента відповідальність за стан у країні після восьми років його правління;

– намагання відволікти частину політичних сил, відданих еволюційному шляху модернізації в Україні, від участі в запланованих політичних протестах;

– знайти форму не обрання, а фактично призначення наступного Президента України.

Спробою відволікти опозиційні сили можна вважати й ініціативу Президента про запровадження пропорційної системи парламентських виборів. Адже опозиція неодноразово вимагала запровадження пропорційної системи, тоді як Леонід Кучма до останнього часу наголошував на згубності такого шляху.

В цілому конституційна ініціатива Л. Кучми спробою напередодні акцій протесту перевести розмови про нинішній політичний режим в дискусію про оптимальний політичний режим у майбутньому виконала свою програму-мінімум.

Серед нововведень Адміністрації також – спроба визначити нові принципи та характер інформаційної політики в країні. Результат парламентських виборів 2002 року засвідчив, що програти в інформаційній сфері України можна навіть за тотального контролю над медіапростором. Тож указом глави держави Управління інформації і зв’язків з громадськістю було реорганізоване у Головне управління інформаційної політики. Окремим розпорядженням керівника інформаційно-аналі­тичної служби СДПУ(о) Сергія Васильєва було призначено керівником цього Управління. За назвою та функціями даний орган не відповідає конституційному статусу Адміністрації Президента.

АПУ запровадила оновлену версію Web-сайту Президента України, до створення якої, за даними експертів, причетний Центр ефективної політики, який під час виборів співпрацював з СДПУ(о). Серйозні кадрові зміни відбуваються і на рівні інших центральних та місцевих органів влади, що опікуються засобами масової інформації. Як приклад експерти називають введення ще однієї посади першого заступника голови Державного комітету з питань інформаційної політики, телебачення і радіомовлення. На цю посаду призначено Михайла Онуфрійчука, який з 1977 по 1990 роки працював заступником начальника політвідділу МВС УРСР та вже довгий час активно співпрацює з СДПУ(о).

Таким чином, інфраструктура СДПУ(о) та її партнери почали працювати на підтримку Адміністрації Президента. Варто відзначити, що в СДПУ(о), яка контролює половину загальнонаціональних телеканалів і мережу регіональних, є суттєвий досвід в організації медійних кампаній політичного спрямування. Вони не завжди відзначаються ефективністю, але, як правило, є особливо масованими і затратними, та вирізняються конфліктністю й жорсткістю.

Кадрові призначення в АПУ, зокрема зміна більшості керівників управлінь, були покликані посилити роботу Адміністрації. Заступником глави АПУ, керівником Головного управління організаційно-кадрової роботи і взаємодії з регіонами призначено Олексія Іщенка. Валерія Хорошковського в червні 2002 року призначено заступником глави АПУ – керівником Головного управління АПУ з питань внутрішньої політики, а 29 серпня – Першим заступником Глави Адміністрації Президента. На посаду керівника Головного контрольного управління АПУ призначено Віталія Коваленка. Першим помічником Президента України залишився Сергій Льовочкін. Анатолій Гальчинський очолив Національний інститут стратегічних досліджень, залишившись радником глави держави [4].

Ще одним з провідних напрямків роботи Адміністрації Президента залишилися кадрові «чистки» в регіональній виконавчій владі. Вочевидь, основним критерієм «ефективності» регіонального державного апарату в очах Адміністрації Президента є лояльність і особиста відданість чиновників вищому начальству. Саме у цьому руслі слід трактувати кадрові зміни, що охопили Україну відразу після виборів і отримали нового імпульсу після призначення нового глави Ад­міністрації Президента. Так з 363 кадрових указів Президента України, підписаних з 1 квітня по 1 вересня 2002 року, 135 стосуються змін голів обласних та районних дер­жадміністрацій (186 указів стосуються змін в органах центральної влади, 28 — посольств та закордонних представництв держави, 14 — судових органів).

Характерно, що за аналогічний період після парламентських виборів 1998 року «кадрові чистки» в регіонах не були такими масовими, як у 2002 році. Та й стосувалися вони, перш за все, голів обласних держадміністрацій. (Так, протягом квітня – серпня 1998 року було звільнено 13 голів обласних держадміністрацій. У 2002 році своїми посадами поплатилися лише 5 голів обладміністрацій: Львівської, Тернопільської, Вінницької, Волинської та Херсонської. Причому, губернаторів Вінничини та Тернопільщини змінювали і в 1998 році, що можна розцінювати як невдалий експеримент.) Після парламентських виборів 2002 року з 1 квітня по 1 вересня глава держави підписав 94 укази про звільнення з посад голів регіональних (районних, міських, районних у містах) держ­адміністрацій. За аналогічний період 1998 року був підписаний лише один подібний указ про звільнення В. Семенова з посади голови Севастопольської міськ­держадміністрації (принагідно зазначимо, що згідно зі ст.133 Конституції України м. Севастополь має статус окремої адміністративно-територіальної одиниці, на рівні з областями та Автономною Республікою Крим).

Взагалі ж, принцип політичної відповідальності державних чиновників, якими за статусом є голови регіональних держадміністрацій, є хибним з огляду на те, що самих губернаторів чи голів райдержадміністрацій в Україні не обирають, їх призначає особисто Президент. Виходить, що за політичні поразки Президента від­по­відають особи, які є фактично звичайним інструментом в руках самого глави дер­жави та чиновників його Адміністрації. До того ж укази Президента про звільнення посадових осіб держави, як правило, підписуються без указання причин, через які того чи іншого чиновника звільняють з посади або з формулюванням «згідно поданої заяви». Можливо, певним поясненням цієї тенденції є масова практика в регіонах, коли губернатори, щоб застрахувати себе від політичних ризиків під час виборів, вимагали з підлеглих їм працівників райдержадміністрацій заяви про звільнення за власним бажанням без вказання дати звільнення.

^ Види кадрових указів

Квітень–серпень
1998 року


Квітень–серпень
2002 року


Кількість

%

Кількість

%

Центральна виконавча влада

188

74

186

51

^ Регіональна виконавча влада

31

12

135

37

Судова влада

18

7

14

4

^ Посольства та закордонні представництва

17

7

28

8

Разом

254

100

363

100
  1   2   3




Похожие:

Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" iconЗавдання та рекомендації до виконання курсової роботи мета написання курсової роботи
...
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" icon"Акти Президента України і апарат Президента України"
Проте реальний обсяг їх на практиці залежить від: стану розмежу­вання в Основному Законі повноважень законодавчої влади і Президента;...
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" iconРоботи мета написання курсової роботи ~
...
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" iconТема даної курсової роботи "Правове регулювання договору комісії" є вкрай актуальною для вивчення
Тема даної курсової роботи “Правове регулювання договору комісії” є вкрай актуальною для вивчення
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" iconТема курсової роботи
Операційні системи сімейства Windows (з елементами діагностування рівнів навченості учнів)
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" icon1 Побудова гса по описах граф-схем, приведених в завданні до курсової роботи, побудуємо гса г
По описах граф-схем, приведених в завданні до курсової роботи, побудуємо гса г1-Г5 (мал. 1 5), додавши початкові І кінцеві вершини...
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" iconСектор із забезпечення взаємодії з вру І координації законотворчої роботи
Відділ контролю та перевірки актів І доручень Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" icon2. вершина наукової педагогічної діяльності г. Г. Ващенка г. Г. Ващенко про національне виховання української молоді
Тема даної курсової роботи: “Українська освітньо-виховна система в світлі ідей Г. Ващенка”
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" iconМіністрів України
України, актами Президента України однією з основних функцій Кабінету Міністрів є забезпечення виконання законів (у тому числі і...
Тема курсової роботи: \"Апарат Президента України\" iconКалендарний план основних організаційних заходів з підготовки та проведення виборів Президента України 17 січня 2010 року
Зміст заходу та його нормативне обґрунтування відповідно до Закону України "Про вибори Президента України"
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы