Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт icon

Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт



НазваниеВступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт
страница1/3
Дата конвертации21.01.2013
Размер380.59 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3


Особливості цілей і напрямків діяльності підприємств в сучасних умовах господарювання


Зміст

Вступ 3

Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт

1.1. Загальна характеристика та мета функціонування

підприємств 4

1.2. Цілі підприємства 7

1.3. Головні напрямки діяльності підприємства 8

1.4. Чинники зростання ефективності діяльності

підприємства 11 Розділ ІІ. Напрямки та чинники розвитку сучасного

підприємства

2.1. Впровадження високих технологій та спеціалізація 17

2.2. Змі­ни принципів організації виробництва 20

2.3. Сучасні зміни в організації, управлінні та стратегії 23

Розділ ІІІ. Проблеми розвитку підприємництва в Україні 27

Висновок 32

Використана література 33


Вступ

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності займається величезною кількістю видів конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою усі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Підприємство — це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію, виконує роботу або надає платні послуги.

Підприємство займає центральне місце в народногосподарському комплексі будь-якої країни і є первинною ланкою суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності. Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Адже головною ціллю підприємства є не виробництво певних конкретних товарів чи послуг, а задоволення швидкоплинних потреб споживачів. Тільки найповніше виявивши і найкраще задовольнивши потреби споживачів своєю продукцією, підприємство в сучасних ринкових умовах господарювання може розраховувати на отримання максимального прибутку.
Ось чому дуже важливо розглянути особливості розробки і визначення цілей і напрямків діяльності підприємств.

^ Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт

1.1. Загальна характеристика та мета функціонування підприємств


Підприємство як соціально-економічний і правовий інсти­тут має певну сукупність економічних, організаційних і юри­дичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт. За допомогою цих ознак уніфікова­но визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Підприємство є основною організацій­ною ланкою народного господарства України. Ця організа­ційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єдну­ють свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основ­на ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншо­го, – від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових посе­редницьких інститутів, органів управління економікою.

Підприємство – це господарю­ючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт по­лягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудо­вим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює вироб­ничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін гос­подарюючий говорить, що підприємства належать до комер­ційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій – релігійних, об'єднань гро­мадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як то­варовиробника. Юридичний аспект даного визначення по­лягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї госпо­дарської діяльності має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Нарешті, підприємство – це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господар­ського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також виз­начає межі спеціальної правоздатності підприємства як юри­дичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно – основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або повного господар­ського відання). Це майно юридичне відмежоване, як пра­вило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кош­ти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші – на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'яз­ки) як господарюючого суб'єкта, з другого – зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб. Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєст­рації.

Таким чином, підприємство – це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому зако­ном порядку для здійснення господарської діяльності з ме­тою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, ро­ботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву — завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати декілька виробничих одиниць — заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під ними розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату — прибутку. Кожна з них привласнює собі певне фірмове найменування, під яким вона значиться у державному реєстрі своєї країни. Фірмове найменування звичайно містить у собі ім'я та прізвище одного чи декількох власників фірми; відображає характер діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США — корпорацій, країнах континентальної Європи — товариств.

При цьому важливо знати, що кожне підприємство або фірма має закінчену систему обліку та звітності, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміну, символу малюнка або їх комбінації. Такий фірмовий знак слугує для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх вирізнення від продукції (послуг) конкурентів на ринку.

Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці прийнято називати місією. У більшості випадків місією сучасного підприємства (фірми) можна вважати виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. Водночас виробляючи необхідні суспільству товари і послуги, підприємства формують матеріальні і соціальні умови життя і розвитку суспільства. Це є основним соціально-економічним аспектом місії будь-якого підприємства в сучасних умовах.


1.2. Цілі підприємства

На основі загальної місії підприємства формулюються, розробляються і встановлюються загальнофірмові цілі, які являються певними конкретними завданнями, що постають перед кожною фірмою на шляху здійснення місії.

Цілі підприємства повинні відповідати певним вимогам:

•По-перше, вони мають бути конкретними і вимірюваними.. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень щодо діяльності підприємства (фірми). Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє у напрямку здійснення своїх цілей.

•По-друге, цілі підприємства повинні бути орієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7-10 років) — для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова — в межах одного року.

•По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними, аби слугувати підвищенню ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють певні негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку.

•По-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, мають не перешкоджати реалізації інших цілей. Супротивне може привести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства, відповідальними за досягнення встановлених цілей.

Зрештою цілі підприємства мають бути чітко сформульовані для кожного виду та напрямку його діяльності.

Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) будуть значущою частиною стратегічного планування у тому випадку, якщо вони не лише правильно сформульовані і ефективно систематизовані, але й про них достатньо інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їх здійснення.


1.3. Головні напрямки діяльності підприємства

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки.

Відповідно до логіки і послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства в умовах ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку товарів слугують вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо. Наступним найбільш складним напрямком за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація і оперативне регулювання у просторі, і часі. Серед всієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що складають виробничу діяльність, найважливішими треба вважати:


  1. обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку;

  2. формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація відносно виробничих можливостей підприємства;

  3. збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду;

  4. забезпечення виробництва необхідними матеріально технічними ресурсами;

  5. розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.


Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві, визначається рівнем його комерційної діяльності, значущість якої в умовах ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів і якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, певне стимулювання покупців.

Ще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів-машин і устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки; інших виробів виробничо-технічного і споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пуско-налагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів впродовж нормативного строку служби тощо. Він є найважливішим джерелом інформації для продуцентів щодо надійності та довговічності виготовлених технічних засобів, а також експлуатаційних витрат, яка в подальшому використовується ними для удосконалення своєї продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури і асортименту.





^ Головні напрямки діяльності

підприємств-продуцентів.


До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, відноситься економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність тощо. Цей напрямок пронизує усі інші напрямки діяльності, є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів в системі господарювання на підприємстві. Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямків і конкретних видів. Результативність інноваційної виробничої, комерційної та економічної діяльності підприємства безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.


1.4. Чинники зростання ефективності діяльності підприємства

Класифікація та загальна характеристика

Рівень економічної та соціальної ефективності діяльності підприємства залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання зав­дань управління ефективністю важливого значення набуває класи­фікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-еко­номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо­ма ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен­ня);

2) напрямами розвитку та вдосконалення діяль­ності;

3)місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання про­дуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональ­не використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдоско­налення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарюван­ня (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удоскона­лення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важли­вим є виокремлення внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є до­сить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній прак­тиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників за­позичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забез­печення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинни­ками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчу­ти, але вони мають істотне значення для економічного управлі­ння діяльністю трудових колективів.

Напрямки дії та використання окремих чинників

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спе­ціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм конт­ролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи інший суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програ­ми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Розглянемо ці чинники:

1.Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробниц­тва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

Сучасні нові технології дають можливість:

- економити сировину, енергію, працю, а значить, і фінансові ресурси;

- випускати якіснішу продукцію;

- зменшувати концентрацію виробництва на підприємствах;

- обмежувати забруднення навколишньо­го середовища;

- підвищувати продуктивність праці і знижувати собівартість продукції.

2.Устаткуванню належить провідне місце в програмі підви­щення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяль­ності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устатку­вання залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належ­ної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3.^ Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефек­тивності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбере­ження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ре­сурсів і джерелами постачання.

4.Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з ко­рисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефектив­ності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продук­ти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяль­ності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організацій­них та економічних перешкод між виробництвом продукції (надан­ням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5.Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлю­ються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в орга­нізації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6.^ Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціо­нальне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (уста­нови), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію уп­равлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продук­тивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господа­рювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформува­тися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7.^ Методи роботи. За переважання трудомістких процесів дос­коналіші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підви­щення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагро­мадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8.^ Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяль­ності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

^ 9.Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елемен­тами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інстру­менти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (ре­гулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензу­вання окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціаль­на інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) прог­рами приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комер­ціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10.Інституціональні механізми. Для безперервного підвищен­ня ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держа­ва має створити відповідні організаційні передумови, що забезпе­чуватимуть постійне функціонування на національному, регіональ­ному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних ме­ханізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжна­родних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11.Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефек­тивності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інфор­маційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значен­ня для ефективного розвитку всіх структурних елементів економі­ки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструк­тури.

12.^ Структурні зміни в суспільстві також впливають на показ­ники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважли­вішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними прори­вами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизня­них технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (пере­важно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознака­ми статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності діяльності підприємств. При цьому слід зазначити, що обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

  1   2   3




Похожие:

Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconПідприємство, види підприємств
Підприємство- це основна організаційна ланка народного господарства, самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconВ умовах ринкової економіки підприємство це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки
Згідно з діючим в Україні законодавством, підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconВизначення термінів з курсу Економіка підприємства
Підприємство це самостійний господарюючий, статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconПідприємство основна ланка народного господарства країни
Україні здійснює свою діяльність згідно Закону України “Про підприємства в Україні” (1991 рік). Згідно Закону, підприємство – це...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconТема: Підприємство – основна ланка народного господарства країни
Україні здійснює свою діяльність згідно Закону України “Про підприємства в Україні” (1991 рік). Згідно Закону, підприємство – це...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconЗагальна характеристика підприємства І виробниче призначення
Згідно з діючим в Україні законодавством, підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconТрудова правосуб'єктність підприємства, установи, організації
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про підприємства в Украї­ні" підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconТрудова правосуб'єктність підприємства, установи, організації
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про підприємства в Украї­ні" підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconПідприємство як суб’єкт господарювання
Виробниче п-во – це виробничо-господарська одиниця, організаційно відокремлений І економічно самостійний суб’єкт господарювання,...
Вступ 3 Розділ І. Підприємство як базовий господарюючий суб’єкт iconHttp://antibotan com/ Всеукраїнський студентський архів
Одним з основних елементів ринкового господарства є підприємство. Під підприємством розуміється економічний суб’єкт, що займається...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы