Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків icon

Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків



НазваниеОголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків
Дата конвертации20.01.2013
Размер90.02 Kb.
ТипОголошення



Правда про проголошення російськими більшовиками радянської влади

на Україні”

Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків.

Центральна Рада й Генеральний секретаріат для стабілізації становища в країні й недопущен­ня анархії в армії закликали регіональні уряди створити однорідний соціалістичний уряд. 17 ли­стопада було ухвалено рішення взяти ініціативу формування такого уряду в свої руки.

Не всі з цих заходів виявилися ефективними. В намаганні створити федеральний уряд далі намірів і балачок справа не просунулася, що, звичайно, було на руку більшовикам, які вбача­ли у Центральній Раді свого основного суперни­ка в боротьбі за владу. Вони спрямували проти неї цілу низку політичних і воєнних ударів. Роз­горнулася шалена пропагандистська кампанія, в перебігу якої Центральну Раду змальовували як контрреволюційну, буржуазно-націоналістичну організацію, що веде таємні переговори з гене­ралом Каледіним. Це — по-перше. По-друге, вживалися заходи для підриву єдності Централь­ної Ради. Важливу роль у цьому мали відіграти ліві елементи у фракціях українських соціал-де­мократів та есерів. По-третє, через більшовицькі організації України проштовхувалась ідея пере­обрання Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад шляхом забезпечення на ньому не­обхідного більшовикам складу делегатів. І, по-четверте, чинився силовий тиск. 27 листопада в Могилеві при Ставці більшовики створили революційний польовий штаб для боротьби з військами Каледіна, Дутова й Центральної Ради, їх оголосили контрреволюційними.

У відповідь на дії червоного Петрограда Генеральний секретаріат наказав розрізненим українізованим частинам, що перебували за ме­жами України, перебазуватися в УНР, а ЗО лис­топада обеззброїв і вислав з Києва по-більшо-вицькому наставлені частини міського гарнізону. 23 листопада на Українському фронті було укла­дено перемир'я. Врешті, Центральна Рада дала згоду на проведення в Києві з'їзду представників робітництва, вояцтва та селянства України (Всеукраїнського з'їзду рад).

Не можна не завважити, що дії УЦР і Гене­рального секретаріату стосовно Петрограда мали оборонний характер. Більшовики випереджали лідерів УЦР на крок чи два в політичній грі, нав'я­зуючи їм зручні для себе умови. Так, звинуватив­ши українців в обеззброєнні пробільшовицьких частин у Києві, більшовики обеззброїли українізо­вані частини на Північному та Західному фронтах, блокували їх передислокацію в Україну. Криленко чинив усілякі перепони на шляху створення Ук­раїнського фронту. Яскравим виявом агресив­ності Петрограда щодо України став ультиматум РНК до УЦР від 4 грудня — класичний зразок ре­волюційної демагогії, яким створювався черговий прецедент для розпалювання конфлікту. У чому ж звинувачував цей документ Центральну Раду? Насамперед у тому, що вона «веде двозначну буржуазну політику»(?).
Далі цей невиразний аргумент розшифровувався як небажання Ради скликати Всеукраїнський з'їзд рад, що, мовляв, заважало РНК визнати УЦР повноважним пред­ставником трудящих мас України. Звинувачення було безпідставним, бо згаданий з'їзд мав відкри­тися 4 грудня в Києві, про що, звичайно, не могли не знати в Петрограді. Як бачимо, ультиматум не­хтував об'єктивними обставинами. Натомість мо­вилося в ньому про «кроки» Ради, які унеможли­вили угоду, бо накази Генерального секретаріату про передислокацію українізованих частин на те­риторію України призвели до дезорганізації фронту. Розмежування між фронтами, зазнача­лося в ультиматумі, могло бути проведене «лише шляхом організованої угоди урядів обох рес­публік». Що ж, більшовики, розваливши стару армію, намагалися звинуватити в цьому Цент­ральну Раду. Після преамбули йшлося про те, що найбільше турбувало Смольний: обеззброєння Радою пробільшовицьких частин і пропуск на Дон козачих підрозділів. Але якщо на початку ульти­матуму РНК визнавав Українську Народну Рес­публіку й навіть її право повністю відділитися од Росії, то останні з його претензій були не чим іншим, як безцеремонним втручанням у внутрішні справи УНР. У завершальній частині цього доку­мента повторювалися ті самі звинувачення й ви­сувалася вимога взяти участь у боротьбі «з контр­революційним кадетсько-каледінським повстан­ням». У разі неприйняття означених вимог протя­гом 48 годин РНК оголошував Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні».

Принизлива й неприйнятна для Центральної Ради форма ультиматуму, очевидно, була не­обхідною Раднаркомові для збройного втручання у внутрішні справи України. Це засвідчив у «Записках о гражданской войне» В.Антонов-Овсієнко: «Зіткнення з Радою уявлялось абсолютно невід­воротним, і при мені тов.Криленко, за вказівкою Смольного, відправив у Київ [...} ультиматум».

4 грудня в Києві відкрився з'їзд представ­ників робітництва, вояцтва та селянства України (Всеукраїнський з'їзд рад), в роботі якого взяли участь понад 2,5 тис. делегатів. Більшовики, ви­явившись у значній меншості, від самого почат­ку з'їзду зрозуміли, що їм не вдасться не лише переобрати склад Центральної Ради, а й внести суттєвий розкол у національний рух. Ультиматум РНК делегати розцінили як замах на УНР: «Всеукраїнський з'їзд рад селянських, робітни­чих і солдатських депутатів стверджує, що цент­ралістичні заміри теперішнього московського (великоруського) правительства, доводячи до війни між Московщиною і Україною, загрожують до решти розірвати федеративні зв'язки, до яких прямує українська демократія». Висловивши повну підтримку Центральній Раді, з'їзд вирішив недоцільним переобирати її склад, то більше, що 9 січня 1918 р. мали відбутися Всеукраїнські ус­тановчі збори, яким УЦР повинна була передати владу. Більшовики-делегати не могли дати жод­них пояснень проголошенню ультиматуму, що став для них цілковитою несподіванкою.

Українські більшовики опинилися в складній ситуації. 5 грудня вони та їхні прибічники (зага­лом 124 делегати) залишили залу Всеукраїн­ського з'їзду рад у Києві, мотивуючи це рішення неправочинністю з'їзду. Того самого дня Гене­ральний секретаріат дав офіційну відповідь Рад­наркомові на його ультиматум, в якій, зокрема, зазначалося, що «неможливо одночасно визна­вати право на самовизначення «аж до відокрем­лення» і робити грубий замах на це право, наки­даючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилася». Рішуче відкидалися спроби Раднаркому втрутитись у державне й політичне життя УНР. «Претензії народних комісарів на ке­рування українською демократією, — наголошу­валось у відповіді, — тим менше можуть мати якесь виправдання, що ті форми політичного правління, які накидають Україні, дали на тери­торії самих Народних комісарів такі наслідки, що цілком не викликають заздрості. Доки у Велико­роси розвивається анархія, економічні, політичні та господарчі розрухи, доки там панує груба сваволя та нищення всіх свобод, які одвоювала в царизму революція — Генеральний секре­таріат не визнає потрібним повторювати цю сумну спробу на території українського народу». Як бачимо, це не було пошуком компромісу з Петроградом.

Насправді ж більшовики виявилися спритни­ми практиками, обізнаними з життям. До всього, вони остаточно відкинули моральні принципи в політиці. Мета виправдовувала будь-які засоби. Хоч їхній ультиматум визнавав право ук­раїнського народу на самовизначення аж до повного відокремлення, це не завадило Раднар-комові послати в Україну свої війська. Перші ешелони під командуванням Ховріна й Сіверса прибули до Харкова 9 грудня. Місцевий ревком на чолі з більшовиком Артемом застерігав ра­дянські частини «від будь-яких ворожих дій про­ти харківських радівців». З останніми, читаємо в Антонова-Овсієнка, «місцеві більшовики об'єд­нано працювали у «Ревштабі» й не вважали можливим стати у конфлікт з Центральною Ра­дою». Однак за наказом Сіверса в ніч на 10 груд­ня було обеззброєно українізований броне-дивізіон. 11 грудня до міста прибув командувач російських радянських військ В.Антонов-Овсієнко. Харків став їхнім форпостом. Там було встановлено жорсткий режим. Штаб загону Сіверса перетворився на судилище. В Антонова-Овсієнка є згадка про члена революційного суду матроса Грушина, який «вважав, що кожен біло­ручка підлягає знищенню».

В цей час до Харкова приїхала група деле­гатів, яка залишила київський з'їзд рад. 11-12 грудня під охороною радянських військ нашвид­куруч було інсценізовано альтернативний з'їзд рад. На ньому 200 делегатів представляли лише 89 рад (із понад 300 існуючих в Україні) та війсь­ково-революційних комітетів. Попри це, право-чинність з'їзду, на відміну од київського, сумнівів не викликала. За сценарієм більшовиків цей так званий з'їзд схвалив повстання в Петрограді й політику Раднаркому, проголосив установлення радянської влади в УНР та обрав Центральний виконавчий комітет рад України, який, своєю чергою, створив Народний секретаріат — ра­дянський уряд України. ЦВК рад України і Народ­ний секретаріат були маріонетковими утворен­нями червоного Петрограда й не мали особливо­го авторитету навіть серед більшовиків Харкова. Зате це була справжня знахідка для Раднарко­му, яка дала йому змогу формально залишатися осторонь подій в Україні, представивши їх як внутрішній конфлікт між радами робітничих та солдатських депутатів і Центральною Радою. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення Центральної Ради й Генерально­го секретаріату, а наступного дня створив край­овий комітет боротьби з контрреволюцією. Тим часом із Росії прибули нові радянські частини й під командуванням Єгорова, Сіверса та Сабліна повели наступ на Донбас і південь України.


В Харкові 12 грудня 1917 р. Україну було проголошено республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення Центральної Рад та Ге­нерального секретаріату й створення радянсько­го уряду України — Народного секретаріату — в складі: Артем (Ф.Сергєєв), В.Ауссем, Є.Бош, С.Бакинський, В.Затонський, Р.Люксембург, М.Скрипник, Є.Терлецький, В.Шахрай, ГЛапчинський. Попри піднесений тон маніфесту, ста­новище уряду залишалося невизначеним.

Прізвища членів Народного секретаріату були цілком невідомими Україні. Навіть Харківський більшовицький комітет і Харківська рада робітни­чих депутатів не бажали визнавати цього уряду. Цікаві спогади залишила Євгенія Бош: «Брак ак­тивної підтримки з боку керівних харківських то­варишів дуже ускладнював роботу Радянського уряду в Харкові. При іншому ставленні верхівки парторганізаціїДонецько-Криворізької області не було б перебоїв у роботі ЦВК, бо не довелося б одразу ж після повалення Центральної Ради пе­реїздити до Києва, а згодом перекочовувати ЦВК й Народному секретаріатові з міста до міста».

Лише командувач російських радянських військ В.Антонов-Овсієнко налагодив зв'язок із ЦВК й допоміг Народному секретаріатові з приміщенням, яке реквізували в газети «Южньїй край». На базі цієї газети почав видаватися «Ве-стник Народного секретариата». Для чого це робилося, ми вже говорили: створити ілюзію, ніби з Центральною Радою воює не Рада народних комісарів, а Народний секретаріат. До цього прийому більшовики вдаватимуться не раз.


Вже згадувалося, як Троцький намагався ви­користати представників ЦВК й Народного сек­ретаріату на переговорах у Бресті, щоб не допу­стити підписання українською делегацією окре­мого договору. Однак з цього нічого не вийшло. Не домігся особливих успіхів Народний секре­таріат і в сфері внутрішньої політики. Люди, які входили до нього, були революціонерами-руйнівниками, не готовими до державотворчої діяльності. До всього, більшість із них не сповіду­вала ідеї української державності. Тож не диви­на, що вже в січні 1918 р. Україна почала розпа­датися на окремі частини. 17 січня в Одесі було проголошено в межах Херсонської та частково Бессарабської губерній Одеську радянську республіку, а ЗО січня (другого дня після пе­реїзду Народного секретаріату до Києва) в Хар­кові — Донецько-Криворізьку радянську рес­публіку. Про самостійну діяльність радянського уряду України, тим паче про національне, при­наймні в межах радянської системи, державотво­рення не доводиться говорити. Тільки й того, шо Народний секретаріат і ЦВК репродукували по­станови РНК та провадили уніфікаційну політику. Було скасовано всі розпорядження Центральної Ради, ліквідовано українську грошову систему, поширено на територію України постанови та де­крети РНК, зокрема про землю, робітничий конт­роль, націоналізацію промислових підприємств. Промовистим є той факт, що саме декретом Рад-наркому, а не Народного секретаріату було націо­налізовано харківський завод Гельферік-Саде. І взагалі, промисловість України потрапила під п'яту Вищої ради народного господарства, ство­реної 2 грудня 1917 р. в Петрограді.

Зміни політичних режимів призводили до по­дальшого сповзання України в прірву економіч­ної кризи. Внаслідок неефективного управління знизилася продуктивність сотень заводів і шахт, оголошених націоналізованими, зростало без­робіття. Взимку 1918 р. зазнала цілковитого роз­грому велика сільськогосподарська власність, включно з багатьма рентабельними господарст­вами, що відзначалися високою культурою сіль­ського виробництва. Відповідно до декрету про землю селяни порозбирали по окремих дворах худобу, реманент, насіння.

Перший період радянської влади в Україні пов'язаний із масовими виявами червоного теро­ру. В радянській Росії ця політика офіційно була запроваджена восени 1918 р., вже після «апробації» її в Україні. В грудні 1917 р. в Харкові вла­ду рад загони В.Антонова-Овсієнка утверджува­ли за допомогою розстрілів. Те саме діялося в Катеринославі й Полтаві. Лише в Києві радянські війська під командуванням М.Муравйова знищи­ли, за різними оцінками, від 2 до 5 тис. жителів.

Радянський уряд працював у Києві три тижні. 22 лютого ЦВК рад України створив Надзвичай­ний комітет оборони революції від західних імперіалістів. Наступного дня Народний секре­таріат закликав робітників і селян дати відсіч пол­чищам іноземних імперіалістів і бандам буржуаз­них націоналістів. У відозві йшлося про інтер­венцію проти країни рад та спроби залити кров'ю російську революцію. Що ж до українських націо­нально-державних гасел, то про них забули.

Ясна річ, радянська влада не спромоглася організувати народну оборону України від німецького наступу. Під прапори п'ятьох рево­люційних армій більшовики нашкребли заледве 25 тис. бійців, перед якими стояло завдання не стільки воювати з ворогом, скільки забезпечува­ти вивіз з України матеріальних цінностей.




Похожие:

Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків iconОголошення російськими більшовиками радянської влади в Харкові (грудень 1917 р.)
Якщо Лютнева революція була по суті наслідком падіння влади, то причиною другої революції, яку називають Жовтневою, стало захоплення...
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків iconПравда про проголошення російськими більшовиками радянської влади в Харкові (грудень 1917 р.)
Якщо Лютнева революція була по суті наслідком падіння влади, то причиною другої революції, яку називають Жовтневою, стало захоплення...
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків iconЦентральна Рада. Історія становлення і падіння
У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання очолюване більшовиками
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків iconСелянсько-повстанський рух в Україні” Розклад Червоної армії, падіння радянської влади
Леніна: “Наша майже виключно селянська армія розхитується політикою, яка зміщує середняка з куркулем ( ) яка проводить “продовольчу...
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків iconЕкономічні дискусії 20-30-х pp
Після Жовтневої революції та приходу до влади більшовиків у Росії формування радянської економічної думки відбувалось у про­цесі...
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків iconВерховна рада україни
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків icon1. Державний лад
Київська Русь склалася в формі ранньофеодальної мо­нархії. На вершині державної влади стояв Великий князь. До органів влади належали...
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків iconВищий представницький орган державної влади. Глава держави. Судові органи влади Вищий представницький орган державної влади. Глава держави
Редставницьким І законодавчим органом в Україні є Верховна Рада (парламент). Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного...
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків icon2. Українська держава за П. Скоропадського
Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. Українська держава за П. Скоропадського. Падіння...
Оголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструк­тивну руїнницьку політику більшовиків iconЦентральна Рада

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы