Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу icon

Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу



НазваниеТема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу
Дата конвертации18.01.2013
Размер238.25 Kb.
ТипДокументы

Тема 4

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ

СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

ТА ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ СУЧАСНОГО СВІТУ

  1. Поняття економічної системи, її визначальні ознаки та види.

  2. Ринкова економічна система, її ознаки та механізм функціо­нування. Інфраструктура ринкової економіки.

  3. Адміністративно-командна економічна система, її ознаки та механізми функціонування.

  4. Перехідна економіка.

1. Поняття економічної системи, її визначальні ознаки та види

Економічна система - це форма організації національної економіки, яка об'єднує сукупність інститутів та механізмів, які здійснюють регулювання економічних процесів у державі та забезпечують її розвиток. Відомий економіст Фредерік Прайор відзначав, що "... економічна система об'єднує ту частину політичних, соціаль­них, економічних інституцій, організацій, законів, норм і поглядів, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано, впливаючи на споживання, обмін, розподіл і виробництво..." [54].

До основних ознак, які характеризують різні економічні системи, зараховують:

домінуючу (панівну) форму власності на засоби виробництва -землю та її надра, фабрики та заводи, банки, інші фінансові інститути, на вироблені матеріальні і інтелектуальні блага. Власність передбачає такі складові, як володіння, використання та розпорядження (відчу­ження). Розрізняють дві основні форми власності - приватну і держав­ну. Суб'єктами приватної власності можуть бути індивіди, домогосподарства, кооперативи та інші об'єднання, трудові колективи та корпо­рації (акціонерні товариства). Суб'єкти державної власності – урядові Інститути та органи місцевого самоврядування. Під час господарської

діяльності може формуватися комбінація приватної і державної форми

власності і створюватись змішана власність. В країнах із ринковою

економікою співіснують різні форми власності, але домінує приватна

власність. В країнах із адміністративно-командною економікою панівною є державна форма власності.

Власність на економічні ресурси зумовлює ступінь самостійності та поведінку учасників економічної діяльності, наявність (або

відсутність) конкуренції - специфіку ціноутворення. Досвід багатьох

країн свідчить, що приватна власність забезпечує ефективніше використання економічних ресурсів.

^ Мотиви економічної діяльності та механізм її координації.

В умовах адміністративно-командної системи діяльність кожного

підприємства спрямована на виконання плану, який встановлюють

відповідні державні органи, які координують всю економічну діяльність в масштабах країни. В умовах ринкової економіки метою

діяльності кожного підприємства є отримання прибутку, саме воно

вирішує, що, скільки, для кого і як виробляти. Тут спрацьовує

механізм саморегулювання, а втручання держави в економічні

процеси - обмежене.

^ Характер розподілу створеного суспільством продукту. В

умовах адміністративно-командної системи його розподіл здійснюють державні органи, в ринковій економіці - ринкові механізми, за

участю держави.

Зважаючи на названі ознаки, можна розмежувати дві протилежні економічні системи - адміністративно-командну і ринкову.

В сучасній економічній літературі економічну систему розглядають як елемент (складову) суспільного ладу. ЇЇ інші складові:

• пріоритетні цінності, світогляд, переконання, ментальність

населення країни;

• політична система (правління) - сукупність політичних

інституцій та процедур.

Зокрема, професор^ Б. Гаврилишин вирізняє такі основні вид

цінностей [12]:

• індивідуально-конкуренційні, найхарактерніші для сша;;,!,

• групово-кооперативні, за яких кожен Індивід у взаємодії з

іншими підпорядковує себе вищій меті (наприклад, в Японії);

• егалітарно-колективістські, в основі яких є колективістські

Ідеї та ідеали, згідно з якими люди рівні, кожен працює за

здібностями, а одержує за потребами. Поширювались у СРСР та

інших країнах, які входили до так званої соціалістичної системи.

Відповідно виокремлюють три основні форми політичного

правління (політичні системи);

• противаг (боротьби за владу), коли одна партія при владі —

інші в опозиції. Ця форма правління ґрунтується на індивідуалістськоконкуренційних цінностях;

• колегіальна (співпраця при владі уряду, бізнесу, профспілок), за якої рішення приймають за участю різних верств населення;

• унітарна, для якої характерна відсутність опозиції і яка

постає як автократія, абсолютизм, диктатура.

Цінності, світогляд суспільства поряд Із формами політичного

правління визначають основні типи економічних систем сучасного світу.

Розрізняють різні підходи до класифікації економічних систем.

^ Так, проф. Б. Гаврилишин зафіксовує такі три основні економічні

системи [12]:

• вільного підприємництва, за якого панує приватна власність,

вільний ринок, конкуренція та гонитва за прибутком, прикладом якої

може слугувати США;

• узгодженого вільного підприємництва, яка багато в чому

подібна до попередньої, але пов'язана із групово-кооперативними

цінностями та передбачає колегіальне прийняття рішень за умови

визначення загальнонаціональних пріоритетів. Вона може охоплювати

різні моделі, із яких можна виділити німецьку, французьку та японську;

• адміністративно-командну, яка базується на егалітарно колективістських цінностях за унітарного політичного правління. Її

прикладом був СРСР, а також Китай, Куба.

Отже, економічна система, взаємодіючи із відповідною Їй

політичною системою, повинна враховувати світогляд і цінності

країни. Їхня невідповідність завжди призводить до негативних

кризових явищ. Так, нав'язана згори народам з різними цінностями в

СРСР єдина політична і економічна система спричинила закономірний його розпад та формування на його основі різних, навіть

істотно відмінних, економічних систем.

Проте існує інший підхід, який пояснює сутність та характер

економічної системи. Згідно з ним економічна система містить такі

трискладові:

• продуктивні сили, до яких входять засоби виробництва і

працівники, які приводять їх в дію;

• виробничі відносини, які відображають стосунки людей в

процесі виробництва та розподілу життєвих благ. Основу виробничих відносин визначає власність на засоби виробництва;

• механізм господарювання, який забезпечує відповідність

виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

З урахуванням найпоширенішого підходу до класифікації економічних систем сучасного світу можна відстежити такі їх основні форми:

адміністративно-командну, яку Інколи називають соціалістичною. Проте треба врахувати, що соціалізм в чистому вигляді

не був побудований в жодній країні;

ринкову економіку, яка виросла Із капіталістичної та зберегла її окремі ознаки;

традиційну економіку. Вона характерна для слаборозвинених країн, де релігійні та національні цінності домінують над

економічною вигодою. Власність на засоби виробництва, розподіл

продуктів та доходів відповідають національним традиціям;

перехідну економіку. Характерна для країн, в яких здійснюється перехід з однієї форми в іншу. Найчастіше стосується країн,

в яких відбувається перехід від адміністративнаo-командної до ринкової економіки.

Треба відзначити, що в багатьох країнах з ринковою економікою сформовані і ефективно функціонують різні моделі. Відмінності

між ними полягають в співвідношенні приватної та державної власностіi, рівні втручання держави в економічні процеси, принципах

розподілу доходів. Виділяють такі характерні моделі: американську,

японську та шведську.

^ Американська модель - характерний приклад вільного підприємництва. Базується на широкій підтримці приватного бізнесу державою, зокрема, за рахунок поміркованого оподаткування та порівняно

дешевих кредитів. Державне втручання в економічні процеси спрямоване на підтримку відповідної кон'юнктури, макроекономічної

рівноваги та високої конкурентоспроможності на світовому ринку. Тут

спостерігається великий розрив між доходами різних соціальних груп

населення, але держава надає певні пільги та допомогу найбіднішим.

^ Японська модель характеризується узгодженістю Інтересів

уряду, бізнесу і праці, які працюють на розвиток економіки країни.

Держава підтримує прогресивні галузі виробництва, сприяє конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Особливу увагу приділяють розвитку освіти, науки, охороні здоров'я. Значну частину

соціальних проблем вирішують підприємства. Розрив між доходами

найбагатшого і найбіднішого населення набагато менший, ніж в

інших високорозвинених країнах.

^ Шведську модель часто називають розподільчим соціалізмом,

змішаною економікою. Тут поряд Із панівною приватною розвинена

державна форма власності. Приватний сектор забезпечує ефективне

функціонування національного виробництва, а урядові структури

нагромаджують та перерозподіляють грошові засоби на соціальні та

економічні потреби. Забезпечений широкий доступ населення до

освіти, охорони здоров'я, культури, надають вагому допомогу

безробітним, виплачують порівняно великі пенсії.


^ 2. Ринкова економічна система, її ознаки та механізм функціонування. Інфраструктура ринкової економіки

Сучасна ринкова економіка сформувалася у ході розвитку економічної системи капіталізму І, відповідно, зберегла її характерні ознаки та основні засади механізму функціонування. Ринкова економіка Грунтується на панівній (домінуючій) приватній власності, яка поширюється на більшість економічних ресурсів (землю, працю, капітал). Саме приватна власність найбільше сприяє розвитку ініціативи, пошуку способів повного і високоефективного використання виробничих ресурсів. Законодавче

закріплення права власності сприяє зацікавленості у її примноженні,

збільшенні інвестицій та економічному зростанні. В ринковій

економіці всі різновиди приватної власності (одноосібне володіння,

партнерство, колективна, акціонерна), а також державна власність

функціонують за умов рівноправності. Приватна власність зумовлює свободу економічного вибору

(економічну свободу). Фіксують такі її складові:

- свободу підприємництва. Підприємець самостійно вибирає

сферу своєї'діяльності - виробничу, торговельно-посередницьку, фінансово-кредитну тощо, за винятком тих видів, які з певних причин

заборонені державою. Займаючись виробничою діяльністю, підприємець визначає, що, скільки, для кого і як виробляти. Метою його

діяльності є одержання прибутку. Прибуток - це різниця між виторгом

(добутком проданої продукції та її ціни) і витратами виробництва;

- свободу споживання. Споживачі, зважаючи на свої потреби та наявні грошові засоби, на свій розсуд купують товари та

послуги, які виробляють різні підприємства. Тому виробники виготовляють тільки ті товари і послуги, які можуть купити споживачі;

- свободу переміщення ресурсів. Її реалізують виробники,

які переміщують виробничі ресурси із менш ефективних у більш

ефективні, а відтак і прибутковіше сфери виробництва.

Наявність на ринку значної кількості незалежних покупців та

продавців, свобода вибору у прийнятті ними економічних рішень

створюють передумови виникнення конкуренції як характерної ознаки ринкової економіки. Конкуренція перешкоджає необґрунтованому підвищенню цін, зумовлює необхідність зниження витрат

виробництва за рахунок раціональної комбінації виробничих ресурсів і ефективного їх використання.

Економічна свобода та конкуренція, притаманні ринковій

економіці, слугують основою вільного ціноутворення. Ціни формуються на ринку, на основі попиту та пропозиції. Ринок - це місце

взаємодії покупців та продавців (попиту та пропозиції), де формуються ціни та визначається обсяг реалізації товарів та послуг.

Розрізняють ринки продуктів (товарні ринки), ринки ресурсів, фінансовий ринок, ринок праці тощо. Попит - це та кількість

товарів та послуг, яку споживачі бажають та спроможні купити за

певних цін упродовж відповідного періоду. Пропозиція - це та

кількість продуктів та послуг, яку виробники бажають та можуть

виробити за певного рівня цін упродовж певного періоду. Взаємодія

попиту та пропозиції сприяє встановленню ринкової (рівноважної)

ціни. Рівноважна ціна свідчить, що кількість продукту, яку хочуть і

можуть купити споживачі, відповідає кількості продуктів, яку

пропонують продавці. Якщо ж ціна вища від рівноважної, пропозиція зростає, перевищуючи попит, І це неодмінно призведе до її

зниження. Якщо ціна стає нижчою, то попит збільшується, І за

порівняно нижчої пропозиції вона обов 'язково зросте.

Свобода економічного вибору та вільне ціноутворення покладені в основу механізму функціонування ринкової економіки та

забезпечують її рівновагу. Проте ринку притаманні постійні зміни

попиту, пропозицій та цін, що зумовлює відповідні зміни прибутковості різних виробництв. Так, збільшення обсягу виробництва

певних товарів призводить до пониження їхньої ринкової ціни і

відповідного скорочення прибутку. І, відтак, спричиняє відплив

капіталу із певної сфери в інші, де є нестача товарів та вищі Їхні

ціни. Підвищення ціни на певні товари є сигналом для підприємця

про необхідність збільшення їхнього виробництва- Це спричинить

відповідний перерозподіл ресурсів на користь цього виробництва.

Кожен виробник, зважаючи на особисті Інтереси - збільшення

прибутку, виготовляє тільки необхідні суспільству товари та послуги, раціонально використовує виробничі ресурси, що, зрештою,

забезпечує зростання економічної ефективності. Тут спрацьовує, як

відзначав А. Сміт, "невидима рука" ринку.

Ринкова економіка - це порівняно саморегульована система.

Тому тут втручання держави в господарську діяльність є обмеженим: вона здійснює макроекономічне регулювання, нейтралізує

негативні аспекти функціонування ринкової економіки, виконує ті

функції, що їх не можуть чи не хочуть виконувати Інші суб'єкти

господарської діяльності.

Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю взаємопов'язаних ринків - товарів і послуг, виробничих ресурсів,

фінансових ресурсів, науково-технічних розроблень тощо. На кожному із них взаємодіють різноманітні покупці та продавці, встановлюються ринкові ціни.

Ринок споживчих товарів і послуг є визначальним, оскільки

його частка в розвинених країнах досягає близько двох третин обсягу вироблюваного національного продукту. Основними покупцями

на цьому ринку є домогосподарства. Товари можуть продавати

підприємства гуртової торгівлі (великими партіями) і роздрібної

торгівлі - універмаги, торгові доми, крамниці. Особливу роль у

продажі певних видів товарів виконують товарні біржі. Попит на

споживчі товари є первинним щодо попиту на виробничі ресурси,

^ ЯКИЙ ВІДПОВІДНО Є ПОХІДНИМ,

Ринок виробничих ресурсів об'єднує:

ринок праці, на якому продавцями є населення працездатного віку, а покупцями - приватні та державні підприємства та

установи. Попит на працю зумовлений попитом на товари та

послуги, які виробляють відповідні працівники, та продуктивністю

Їхньої праці. Пропозиція праці зумовлена демографічною ситуацією

в країні, тривалістю робочого тижня і, особливо, ціною праці -

розміром заробітної плати. Ринок праці є специфічним, оскільки на

ціну праці впливає держава, встановлюючи мінімальний рівень

заробітної плати. Перевищення пропозиції праці також не приводить

до зниження її ціни;

ринок природних ресурсів. Його власниками може бути як

держава, так і приватні особи, фірми. Покупцями на ньому є

приватні підприємства;

ринок засобів виробництва - машин, обладнання, комплектуючих тощо. Ці ресурси продають фірми-виробники та посередники (дилери, брокери, дистриб'ютори).

^ На фінансових ринках продають грошові засоби та цінні

папери - акції, облігації, векселі тощо. На грошовому ринку

об'єктом купівлі-продажу є тимчасово вільні грошові засоби, які

надають фінансово-кредитні інститути (насамперед - комерційні

банки) в позику фізичним особам і фірмам. "Ціна" грошей відображається рівнем позичкового процента. На фінансових ринках, які представлені фондовими біржами, продають акції, облігації, векселі.

Акція - це цінний папір, який засвідчує, що його власник вклав певну кількість грошей в акціонерне товариство. Акціонер має право на одержання частини прибутку (дивіденду), участь в управлінні акціонерним товариством та відповідну частку майна у разі його ліквідації. Облігація - цінний папір, який дає право його власникові отримати у визначений термін номінальну вартість облігації (повернути вкладені гроші) разом із встановленим під час продажу процентом. Вексель - цінний папір, який засвідчує зобов'язання боржника (векселедавця) виплатити власникові одержаного векселя у визначений термін зазначену суму грошей. На ринках цінних паперів здійснюється перерозподіл грошових засобів у найефективніші прибуткові сфери підприємництва. функціонування ринкової економіки - це взаємопов'язана діяльність ЇЇ визначальних економічних учасників (суб'єктів) - домогосподарств, фірм (підприємств) та держави.

Домогосподарство це економічна одиниця, яка складається із однієї особи або сім'ї, яка має спільний бюджет (отримує доходи та Їх витрачає). Домогосподарства володіють економічними ресурсами (землею, працею та капіталом) та постачають їх на ринок ресурсів. Фірма (підприємство) це економічна одиниця, яка, використовуючи належні їй виробничі ресурси, виготовляє товари та надає послуги населенню, іншим фірмам ,та державі. У фірму може входити одне або декілька підприємств. У ході економічної діяльності окремі фірми банкрутують, але їх замінюють нові фірми.

Держава в ринковій економіці може виробляти певні суспільні блага, вона купує значну частину товарів та послуг фірми. Вона

регулює економічні процеси - здійснює анти циклічне і антимонопольне регулювання, впливає на ціноутворення та зовнішньоекономічну діяльність, перерозподіляє доходи на користь найменш

захищених верств населення.

Безперервний рух ресурсів, продуктів та доходів, який здійснюється між економічними суб'єктами, називають кругопотоком

(див. рис. 4.1).

Тут домогосподарства - власники ресурсів (землі, праці, підприємницьких здібностей) постачають їх на ринок ресурсів. Реалізація ресурсів дає домогос подарствам відповідні доходи, більшу частину яких витрачають на ринках продуктів для закупівлі необхідних товарів та послуг, меншу (заощадження) віддають в банки (приносячи їм проценти) і використовують для купівлі цінних паперів (приносячи їм дивіденди).


Фірми купують виробничі ресурси на відповідних ринках, які визначають витрати виробництва; виробляють товари та послуги, які після продажу на ринках продуктів дають відповідні доходи (які вико­ристовують для подальшої купівлі виробничих ресурсів); позичають на фінансових ринках необхідні їм кредитні ресурси, які використовують як інвестиції (за що сплачують проценти, дивіденди).

Ця схема кругопотоку відображає загальні принципи функціє -нування ринкової економіки. Проте у ній не відображена економічна діяльність держави та зовнішньоекономічні відносини.

Ефективне функціонування ринкової економіки можливе за наявності досконалої та стабільної ринкової інфраструктури. Вона об'єднує сукупність елементів, які забезпечують безперебійне функціонування господарських зв'язків між суб'єктами ринкової економіки - підприємствами, установами та державою, її головне завдання - забезпечення просування матеріальних, людських і фінансових ресурсів. Причому вона полегшує реалізацію інтересів суб'єктам ринкових відносин та сприяє державному регулюванню економіки. Кожен вид ринку має свою інфраструктуру. Проте визначальними складовими інфраструктури ринкової економіки є ті, які обслуговують всю систему ринків:

дворівнева банківська система, яка охоплює центральний банк (в Україні Національний банк України) та комерційні банки:

• Центральний банк - це некомерційна, як правило, державна установа, яка здійснює емісію (випуск) грошей та контроль за їхньою пропозицією (кількістю в обігу), зберігає резерви комерційних банків і ощадних установ та надає їм кредити, забезпечує міжбанківські розрахунки, визначає грошово-кредитну політику в державі;

комерційні банки - це приватні установи, які можуть бути універсальними та спеціалізованими (ощадними, інвестиційними, іпотечними, інноваційними, зовнішньоторговельними). Основна функція комерційних банків - це акумулювання (прийом на збері­гання) тимчасово вільних грошових засобів підприємств, організацій і населення та надання їх у позику клієнтам під проценти. Вони здійснюють грошові розрахунки між клієнтами, випускають за їхнім дорученням цінні папери та здійснюють довірчі операції. Комерційні банки працюють заради прибутку;

біржі - організовані ринки, які, як правило, мають фіксо­ваний склад членів та суворі правила функціонування. На біржах поєднується попит і пропозиція, тут формують ціни на відповідні товари. Торгівлю на біржах здійснюють через посередників -брокерів, дилерів і маклерів. Розрізняють такі види бірж:

• товарні, які здійснюють торгівлю великими партіями това­рів однорідної і стабільної якості (металу, енергоресурсів, зернових, цукру тощо);

• фондові, які належать до вторинного ринку цінних паперів (первинний - це випуск цінних паперів емітентом). На фондових біржах зосереджується попит і пропозиція цінних паперів. Продаж цінних паперів на фондових біржах дає змогу їхньому емітенту залучити необхідні інвестиції. Фондові біржі є важливим індикато­ром ділової активності в країні;

• праці (бюро з працевлаштування), на яких зосереджується облік безробітних та збирається інформація про вільні робочі місця. Біржі праці займаються працевлаштуванням безробітних, підготов­кою і перепідготовкою робочої сили;

• валютні, на яких відбувається купівля-продаж іноземних валют та формуються їхні курси на основі попиту та пропозиції. Покупцями та продавцями валюти є банки, які можуть діяти за дорученнями своїх клієнтів. Валютні біржі, як правило, діють у межах фондових бірж;

інвестиційні фонди (компанії) та трастові компанії (вико­нують довірчі операції за дорученням фізичних та юридичних осіб), які вкладають кошти в розвиток певних підприємств (фірм) для одержання прибутку;

• страхові компанії, які здійснюють страхові операції для одержання прибутку, їхня робота пом'якшує ризик суб'єктів госпо­дарської діяльності;

• пенсійні фонди, які акумулюють пенсійні внески робото­давців і працівників. Вони інвестують ці кошти у різноманітні активи, зокрема в акції та облігації;

• аудиторські фірми, які аналізують фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхня діяльність запобігає або зменшує фінансовий ризик діяльності підприємств. Аудиторські перевірки здійснюють як з ініціативи підприємств, організацій, так і згідно з розпорядженнями органів контролю, від­повідно до чинного законодавства;

• інформаційні установи та інститути, які реалізують інфор­маційне забезпечення суб'єктів господарської діяльності.

Ринкова інфраструктура формується та функціонує на основі чинного господарського законодавства.


^ 3. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування


Теоретичною основою адміністративно-командної системи (АКС) слугувала марксистсько-ленінська ідеологія. Саме вона визна­чала основні засади формування та функціонування "соціалістичної"

економічної системи. Проте загальноприйнятим є твердження, що в сучасну епоху "чисті" соціалістичні економічні системи практично не існують. Тому економічні системи, які функціонували в Радянсь­кому Союзі, східноєвропейських та інших країнах світу, вважають адміністративне -командними.

^ Визначальними ознаками цієї системи є:

- панівна (домінуюча) власність держави на землю, інші природні ресурси, фабрики та заводи, підприємства транспорту та зв'язку, банки та інші фінансові інститути, гуртову та значну частину роздрібної торгівлі. Державна власність поширювалась також на об'єкти соціальної інфраструктури - школи, медичні заклади, музеї, бібліотеки, більшу частину житлового фонду тощо.

Майже повне одержавлення економіки було здійснено в Радянському Союзі та на Кубі. Проте в країнах Східної Європи існував у незначних обсягах приватний сектор, тут частково було послаблено державне регулювання економіки. У селі, крім держав­них господарств, функціонувала колгоспне-кооперативна форма власності, яка поширювалась на виробничі ресурси (крім землі) та вироблену продукцію. Проте колгоспне виробництво було повністю контрольоване і регульоване (зокрема і розподіл виробленої тут продукції) державними органами;

- економічні рішення, які зумовлюють діяльність суб'єктів господарювання (що, скільки, для кого і як виробляти), приймали партійні та державні органи. Держава визначала обсяги виробництва для кожної галузі, підприємства, встановлювала загальноекономічні пропорції між виробництвом і споживанням, розвитком регіонів тощо. Розподіл природних ресурсів та продукції виробничого при­значення між виробниками здійснювався не за допомогою ринкових механізмів, а чиновниками. Всі підприємства працювали на основі директивних, обов'язкових до виконання планів, які були основною метою їхньої роботи;

- встановлення державних цін на всі види товарів (крім тих. які продавали на колгоспному ринку) та послуг. Основою формуван­ня цін були галузеві витрати на виготовлену продукцію;

- повний контроль держави за зовнішньоекономічною

діяльністю;

державне фінансування всієї соціальної сфери - освіти і науки, охорони здоров'я, культури, житлового будівництва тощо. Це потребувало значних коштів, які нагромаджувала держава, зокрема, за рахунок заниженої оплати праці. Так, в СРСР частка заробітної плати становила менше ніж 40 % національного доходу. Розподіл суспільних фондів споживання здійснювали за зрівнялівським принципом, хоча пріоритети завжди надавали партійному та державному апарату.

Всесхошпоюча державна власність на засоби виробництва та централізоване управління економічними процесами створювали умови для мобілізації великих фінансових та матеріальних ресурсів на вирішення багатьох загальнодержавних проблем. Зокрема, в СРСР було здійснено пришвидшену індустріалізацію, розвивались енергетика, металургійний комплекс, машинобудування і, особливо, військово-промисловий комплекс Тут було створено фундаментальну науку, сформовано широку мережу освітніх закладів, функціонував потужний інженерний потенціал. Проте з розвитком економіки ставало все важче керувати із єдиного центру складним народногосподарським комплек­сом. Так, у вісімдесяті роки XX сг. в СРСР виробляли продукції більше ніж 20 млн. назв та сортаментів, кількість виробничих зв'язків між підприємствами наближалась до 1 млрд. Ставало все важче враховувати дедалі більші суспільні потреби і забезпечувати їхнє задоволення. Поглиблювались диспропорції між різними галузями, виробництвами, регіонами, між попитом та пропозицією. На ринку панував дефіцит на одні товари, іншими були переповнені складські приміщення. До­пущені помилки у визначенні загальнодержавних пріоритетів при­водили до великих витрат, які лягали важким тягарем на державний бюджет (наприклад, освоєння цілинних земель, будівництво Байкало-Амурської магістралі тощо).

Державна форма власності унеможливлювала конкуренцію як визначальний фактор підвищення ефективності виробництва. У підприємств не було достатніх стимулів до використання досягнень НТП, зниження витрат та нарощення обсягів виробництва, яке характеризувалось високою енерго- та матеріаломісткістю, низькою конкурентоспроможністю. Внаслідок все більших суспільних потреб збільшувалось будівництво фабрик та заводів, в структурі національ­ного виробництва домінувало продукування засобів виробництва (стосовно виробництва предметів споживання). Відсутність конку­ренції спричиняла виробництво низькоякісної продукції, наявність постійного дефіциту тих чи інших товарів.

Екстенсивний шлях економічного розвитку вимагав додатко­вої робочої сили, внаслідок чого в країнах з АКС було відсутнє безробіття. Але невисока різниця в оплаті праці низько- і високо­кваліфікованих працівників не сприяла добросовісній, високопро­дуктивній праці, а породжувала бракоробів. Мотивація до праці відстежувалась тільки у певної частини привілейованих працівників та чиновників із порівняно високим рівнем заробітної плати та широким доступом до суспільних фондів споживання. На виробництві панував принцип "як нам платите, так ми вам і працюємо". За таких умов життєвий рівень переважної частини населення був доволі низький, його споживання не відповідало нормам для цього періоду.

Покращання економічної ситуації в країні у вісімдесяті роки минулого століття було досягнуто за рахунок нарощення обсягів видобування та експорту нафти і газу та багаторазового зростання світових цін на них. Значна частина тих коштів була використана на покращання життєвого рівня. Проте згодом скорочення надходжень від експорту енергоносіїв покривали "проїданням" амортизаційних відрахувань, заощаджень населення в Ощадному банку, зарубіжних кредитів. Наростання економічних і соціальних проблем зумовило необхідність відмови від АКС та переходу країн соціалістичної орієнтації до ринкової економіки.


^ 4. Перехідна економіка

Неспроможність держав з адміністративно-командною еконо­мікою забезпечити високу ефективність національного виробництва, його зростання та належний життєвий рівень населення зумовили необхідність переходу до ринкової економіки. Перехідна економіка -це постсоціалістична економіка, яка перебуває в процесі переходу від АКС до ринкової економіки.

Враховуючи, що країни з адміністративнокомандною економікою характеризували певними політичними та економічними відмінностями, особливим світоглядом та пріоритетними цінностями їхнього населення, перехід до ринку не може бути однаковим для різних держав.

В одних країнах (Китай, В'єтнам) був вибраний еволюційний шлях, який передбачав поступовий відхід від адміністративно-командної економіки. Тут поступово скорочують державний сектор у більшості сфер національного виробництва, здійснюють відхід від централізованого управління, державного ціноутворення.

В європейських постсоціашстичних країнах (Польща, Угорщина, Чехія тошо) пришвидшеними темпами реформували всі сфери націо­нального виробництва, що одержало назву "шокової терапії".

У пострадянських країнах (Україна, Росія) економічні рефор­ми здійснювали спонтанно, за відсутності відповідних програм та законодавчого забезпечення, методом проб і помилок. Тут не були своєчасно здійснені структурні перетворення відповідно до ринко­вих потреб, був втрачений контроль за діяльністю державними підприємствами, допущені серйозні помилки і зловживання в про­їде,,! роздержавлення і приватизації. Тому в цих країнах трансфор­мація здійснювалась у напрямку не соціальне орієнтованої еконо­міки, а класичного капіталізму з усіма його наслідками.

Важливим завданням перехідного періоду для кожної держави є лібералізація. Вона передбачає: створення конкурентних ринків в усіх сферах економічної діяльності (виробництві, торгівлі, фінан­сове кредитній); перехід до вільного ціноутворення; свободу зовкономічної діяльності тощо. В процесі лібералізації, із фор-Ііїням та розвитком ринкових відносин здійснюється перехід від :'істративних методів управління до економічного регулювання. '•'ралізація супроводжується роздержавленням та приватиз­ацією, створенням нових конкурентоспроможних приватних підпри -ємств. їхнє ефективне функціонування можливе за умови впрова­дження антимонопольної політики держави - обмеження монопо--тЬл,у, передовсім, державних підприємств.

В процесі лібералізації, формування ефективного приватного сектора вдосконалюється структура національного виробництва, яка пояинна відповідати як потребам ринку, так і ресурсному потенціалу країни (природному, виробничому, людському). Особливим завдан­ням держави перехідного періоду є сприяння формуванню відпо особливим світоглядом та пріоритетними цінностями їхнього населення, пег ехід до ринку не може бути однаковим для різних держав.

В одних країнах (Китай, В'єтнам) був вибраний еволюційний шлях, який передбачав поступовий відхід від адміністративно-командної економіки. Тут поступово скорочують державний сектор у більшості сфер національного виробництва, здійснюють відхід від централізованого управління, державного ціноутворення.

В європейських постсоціашстичних країнах (Польща, Угорщина, Чехія тошо) пришвидшеними темпами реформували всі сфери націо­нального виробництва, що одержало назву "шокової терапії".

У пострадянських країнах (Україна, Росія) економічні рефор­ми здійснювали спонтанно, за відсутності відповідних програм та законодавчого забезпечення, методом проб і помилок. Тут не були своєчасно здійснені структурні перетворення відповідно до ринко­вих потреб, був втрачений контроль за діяльністю державними підприємствами, допущені серйозні помилки і зловживання в про­їде,,! роздержавлення і приватизації. Тому в цих країнах трансфор­мація здійснювалась у напрямку не соціальне орієнтованої еконо­міки, а класичного




Похожие:

Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconРинок як форма організації суспільного виробництва
Сучасна ринкова економіка являє собою дуже складний організм, який складається з величезної кількості різних виробничих, комерційних,...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconСпеціалізація і кооперування виробництва та їх ефективність”
На підприємствах різних галузей унаслідок впливу науково-технічного прогресу відбуваються складні процеси суспільного поділу праці,...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconСвітове господарство, його сутність, об'єктив­ні основи формування та особливості розвитку
Огіями виробництва І відповідними їм виробни­чими відносинами, а також відносинами інтелектуаль­ної власності. Але різноманітні форми...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу icon1. Види транспорту в Україні. Єдина транспортна система України
Транспорт одна з найважливіших галузей суспільного виробництва. Він покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconПоняття кредитної системи суть І структура кредитної системи
Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних відносин І невід’ємного елементу процесу розширеного відтворення...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу icon“Багатопартійність як необхідна умова становлення демократичного процесу”
Українах сучасного світу склалися різні партійні системи. Їх формування визначається певними чинниками. Мабуть, немає партійної системи,...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconСуть І структура кредитної системи
Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних відносин І невід’ємного елементу процесу розширеного відтворення...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconПолітичні партії та суспільні організації І рухи виконав
Політичні партії та громадські організації І рухи є складовою частиною політичної системи суспільства. На сучасному етапі в тому...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconПолітичні партії та суспільні організації І рухи загальні положення
Політичні партії та громадські організації і рухи є складовою частиною політичної системи суспільства. На сучасному етапі в тому...
Тема 4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconРеферат на тему: політичні партії та суспільні організації І рухи загальні положення
Політичні партії та громадські організації І рухи є складовою частиною політичної системи суспільства. На сучасному етапі в тому...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы