Вступ. Розділ 1 icon

Вступ. Розділ 1



НазваниеВступ. Розділ 1
страница1/4
Дата конвертации11.09.2012
Размер0.79 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4


Зміст

Вступ.

Розділ 1. Психолого-педагогічна та дидактична характеристика гри.

1.1.Гра як вид мовленнєвої діяльності молодших школярів. ……………5 - 13

1.2. Психолого-педагогічна характеристика гри. ………………………...14-21

1.3. Дидактична характеристика гри. ……………………………………..22-28

Розділ 2. Технологія використання гри у навчанні англійської мови молодших школярів.

2.1. Класифікація ігор для навчання іноземних мов. ………………….29-33

2.2.Практика застосування гри для навчання лексичного, фонетичного та

граматичного матеріалу англійської мови учнів 3-го класу……….34-43

2.3. Ефективність використання різних типів ігор на початковому етапі

вивчення англійської мови…………………………………………..44-57

Висновки ………………………………………………………….58-59

Література…………………………………………………………60-62

Додатки …………………………………………………………....


Вступ

З переходом освітніх закладів України на нові навчальні програми дедалі більше шкіл вводять вивчення іноземної мови, і переважно це англійська, з першого класу. Закономірно, постає питання, а чи можна дитину підготувати до цього раніше? Багато батьків вже відповідають на нього позитивно, навчаючи дошкільнят приватно.

Загалом вважається, що починати навчати дітей іноземної мови слід не раніше, ніж з п’ятирічного віку, коли мовлення дитини рідною мовою вже більш чи менш оформлене, і вона говорить хоча й короткими, але правильними реченнями. Вітчизняний досвід навчання іноземних мов в дитячих садках показує, що п’ятирічна дитина може активно засвоїти за рік навчання 250-300 іноземних слів, включно із займенниками, прийменниками та іншими службовими словами. За два роки навчання в дитячому садку словниковий запас дитини сягає 500-600 слів. За той же час дитина активно засвоює близько 100 моделей розповідних, запитальних та окличних речень, за зразком яких може самостійно будувати нові речення і, користуючись наявним у неї запасом лексики, вести нескладну бесіду іноземною мовою з вихователем чи друзями. І запорукою успіху тут, як показали дослідження, найперше є гра. Фактори, що супроводжують гру, – інтерес, відчуття задоволення, радості – дуже полегшують навчання. Гра завжди конкретна і відповідає рівневі розвитку дошкільняти. Збудження, викликане грою, створює якби зону гальмування для всього того, що знаходиться поза нею, тобто дитина максимально і цілком природно, без зусиль, концентрується на предметі гри, в нашому випадку, на іноземній мові [12].

Гра – це особливо організоване заняття, яке потребує напруження емоційних та розумових сил. Гра завжди припускає прийняття рішення – як пожартувати, як відповісти, як виграти? Бажання розв’язати ці питання загострює розумову діяльність дитини. У грі непомітно засвоюється мовний матеріал , а разом з цим виникає почуття задоволення – «невже і я можу говорити так, як і всі, іноземною мовою…»

Відомий німецький педагог Рудольф Штайнер, засновник Вальдорфської школи (до речі, у ній з першого класу вивчаються відразу дві іноземні мови) вказував і на такий важливий аргумент на користь раннього навчання іноземних мов (з першого класу і в дошкільному віці): «Душа дитини чутлива до сприйняття вимовленого слова. Прийнявши його, вона починає «працювати» над ним, відкриваючись назустріч новим словам. Мовний інструмент дитини такий гнучкий, що його можна формувати вправами на вимову, методикою іноземної мови. Дитину легко навчити відтворювати нові звуки, вона достатньо легко оволодіває чужорідним звучанням з «хорошою вимовою». Одночасно збагачується душа дитини, розширюються уявлення про світ, що оточує її». За методикою Вальдорфської школи на початкових етапах навчання іноземної мови застосовується лише так званий «прямий» метод, в основі якого лежить наслідування, і головний засіб для його реалізації – гра. Він вважається єдино прийнятим для дітей до 9 років. І лише після дев’яти, чи після завершення початкового етапу засвоєння іноземної мови, є доцільним застосовувати «граматичний» метод, заснований на аналізі та осмисленні граматичних явищ [5].

Отже, сміливо можна сказати, що діти вже з п’яти, а тим більше з шести років, цілком здатні оволодіти початками іноземної мови. До того ж, все частішими є свідчення , що з допомогою ігор це під силу навіть 3-4-річним.

Вчені, які займалися вивченням гри: О. М. Леонтьєв, О. М. Мінськін, В. М. Тьорський, О. С. Кель, В. Я. Платонов, Я. В. Занков, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубін штейн, О. І. Вишневський, С. Ю. Ніколаєва, Г. А. Китайгородська та інші.

Маючи вже засвоєними у 5-6 років початки іноземної мови, дитина отримує можливість надалі, не поспішаючи, вдосконалювати свої навики і розширювати їх.

^ Мета нашого дослідження ― довести про ефективність використання гри для успішного навчання учнів англійської мови в початковій школі.

Об’єктом дослідження являється процес засвоєння гри молодшими школярами на уроці англійської мови.

^ Предметом дослідження ― гра, як один із видів діяльності дитини.

Для досягнення даної цілі були поставлені слідуючі завдання:

  1. Вивчити методичну, педагогічну, психологічну, філологічну (англійську) літературу з даної тематики.

  2. Виявити умови успішного використання гри на уроках англійської мови в початковій школі.



Розділ 1. Психолого-педагогічна та дидактична характеристика гри.

1.1 .Гра як вид мовленнєвої діяльності молодших школярів.

Поява в житті суспільства загальної обов’язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду розвитку дитини – молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились у школі, або освіта яких завершилася на цій початковій ланці.

У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму.

Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки вміти узгоджувати свої бажання з новим розпорядком тощо. Усе це дитина сприймає як певний переломний момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.

Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей.[7]

Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв’язання завдань, а її основна мета та головний результат – засвоєння наукових знань та відповідних їм умінь.

Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності. Збагачується мотивація навчальної діяльності школярів. Розвивають пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесам, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов’язку відповідальності перед вчителем та батьками.[25]

Сприймання молодших школярів досить розвинуте, однак ще слабо диференційоване. Зокрема, діти цього віку ще не вміють здійснювати цілеспрямований аналіз результатів сприймання, виділяти серед них головне, істотне.

Характерною віковою особливістю є недостатньо розвинута довільна умова школярів. Домінує увага мимовільна.

У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення до понятійного, науково-теоретичного.

На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом та граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є перед усім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення.

Пам'ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно - логічної пам’яті.

А уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, і з характерними рисами некерованості.[10]

Діти цього віку дуже емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоціями, стають стриманішими, врівноваженими.

Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність.

Але детальніше ми розглянемо ігрову діяльність молодших школярів.

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позиційний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.[33]

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломлений момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим.

За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєнні від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно(без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитині формується здатність виявляти свої особливості, визначати , як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.[1]

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, це озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.

У дитячі роки гра основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти і підлітки перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці прагнути до чогось прекрасного.[19]

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. В. Ф. Шатанов зазначає: «Придивіться, чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення – сміливого масштабного, нестандартного».[2]

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.[3]

А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою буде вона і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…». Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.[4]

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина, яка грається віддала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.

Ігри в школі – перш за все дидактичні, повинні приховувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.

Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.[5]

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших ж уроків привчайте дитину полюбити сої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні».[6]

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все що недоступне їй в навколишній дійсності у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. «Праця – шлях дітей до пізнання світу» - писав О. М. Горький.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розбиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує учнів розширює їхні пізнавальні можливості виховує особистість.[7]

Задовольнити дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.

Навчатись, граючись. Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш. О. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш. О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро вигороджується – блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов’ю до вчителя.[8]

Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання повних явищ і закономірностей. Сюжетні ігри характеризуються тим, що охоплюють закономірності людської діяльності спілкування.

Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій голові розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання й виховання. Сам термін «дидактична гра» підкреслює й педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.

Гра – одна з найважливіших сфер у житті діяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод-гра…Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці , як дехто думає…В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, - звичайно у грі гарній, правильній…».[10]

Дидактична гра – це практично групова вправа з виробленням оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школярів. [11]

Суть полягає в тому, що школярі розв’язують навчальні задачі, запропоновані в ігровій формі, і таким чином опановують принципи розумової діяльності, набувають уміння застосовувати знання в різних ситуаціях. Як відомо, у дітей молодшого віку слабко розвинуті довільні процеси сприймання, пам’яті, уваги. Засвоєння навчального матеріалу відбувається методом багаторазових варіативних вправ, але дитині для цього недостатньо валових зусиль. Тоді гра, стримуючи плин психічних процесів, реалізує мету значно швидше і міцніше, ніж будь-який педагогічний засіб. У грі вчитель ненав’язливо розвиває інтелект дитини, викликає інтерес до навчання. Ігрові моменти покликані не розважати, а допомагати у навчанні.

Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людських взаємин. Більшість вчителів використовує гру як засіб ціле утворення педагогічної діяльності та інтерпретації її особливості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.[46]

Велике розвивальне значення мають створювані вчителем ігрові діалогічні ситуації, які спрямовані на активізацію складної аналітико-синтетичної діяльності дітей.

Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, що сам процес гри сповнений несподіванок, а результат – таємниця. Але крім суб’єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно - валову, інтелектуальну та духовну.

Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забути про все інше. Гра може бути рухливою, коли поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини , і може бути статичною з точки зору рухливості тіла – це ігри логічні, ігри на кмітливість, коли разом з емоційною активізується інтелектуальна сфери.

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо. Під час гри не треба робити довгих зауважень, навчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу. [14]

Гра повинна будуватися таким чином, щоб у ній брали участь усі, вона надає кожній дитині можливість випробувати свої сили в змаганні на кмітливість, пережити ситуацію поразки або успіху.

В іграх виховується культура, спілкування дитини з колективом, взаємодія між учнями і вчителем. Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушено виконує адекватне сприймання невдач і помилок.

В початкових класах тільки гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учні інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди вдається.

Розглядаючи вищезгадані питання, можна прийти до висновку, що потреба у грі ніколи не зникне в людини. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена ще й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування, з оточенням – із світом природи, з людьми; швидше опановує навички і звички культурної поведінки.[35]

Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і більше ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального «Я». Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів, вихователів та вчителів іноземної мови у початкових класах: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватися як у процесі навчання, так і в позаурочний час.

Велике значення у вихованні дітей мають народні ігри. Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. В їхньому змісті відбито національну психологію кожного народу. К. Д. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О.П. Ісова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».[16]

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти:

  • народознавчий;

  • мовленнєвий;

  • математичний;

  • природничий;

  • пізнавальний;

  • розважальний;

  • оздоровчий.

Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їхньому змісті – сезонні явища, звичаї, пов’язані з хліборобською, землеробською працею. Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оце народна гра! Ви думали – такі собі пустощі, коли робити нічого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ото забавка – мистецтво. А вона має свій погляд на людину, на батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво – це метод пізнання світу і себе. А гра записала в собі й закодувала в генах дії не менше народні знання, а нас із вами, наш національний характер».[14]

За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчають напам’ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності. В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників. Вуличні ігри були й своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин були постійно в полі, і діти об’єднувались для ігор у самостійні осередки. Тож існує багато народних ігор для будь-якого віку.

Народні ігри передають характерні події з життя людей. Народні ігри мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об’єднують від 10-ти до 20-ти дітей, їхня структурна особливість дозволяє об’єднати всіх бажаючих грати. Можуть проводитись вони у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір’ї і біля ставу, на луках, на річках.[37]

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Народні ігри прості, однопланові, легко запам’ятовуються, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня. Отже, для того, щоб гра була ефективною, вчитель повинен дотримуватись вимов до організації і проведення гри. Тільки тоді вона буде мати позитивний результат.


1.2Психолого-педагогічна характеристика гри.

Гра! На це «захворювання» страждають майже всі. У великій армії

болільників стираються ранги і пости, шари і національні органи: маршал і рядовий, міністр і домогосподарка, академік і малятка – рівні, і прояви їхнього «захворювання» однакові, всі відчувають великий душевний підйом і хвилювання, з усіма відбувається психологічне «перенесення» у процесі гри. Всіх захоплює велика і могутня, чарівна і неповторна, овіяна сонячною романтикою гра. Вона являє собою історично складений засіб виховання.

Виникнення гри пов’язане з далеким минулим людського суспільства. Основою виникнення і розвитку гри була праця людини. В історії розвитку суспільства праця передувала грі, яка виникла із трудової діяльності суспільства гра завжди відображала дійсність, характерні сторони укладу життя, праці і побуту людини.[31]

Зміст і форма гри безперервно змінювалися залежно від зміни умов матеріального життя суспільства. На ранньому ступені розвитку суспільства гра була елементарна, проста. У подальшому, з удосконаленням засобів виробництва, з розвитком мови і мислення, ігри змінюються, стають багатшими за змістом, у них виникають нові, більш складні дії. Гру як мистецтво творить народ. В іграх, як і в піснях, народ відображає своє життя, свої прагнення.

Гра дуже стара. Їй стільки років, скільки всьому людському роду. А ще вона надзвичайно живуча. Свідчення про неї знаходять у найстародавніших пластах землі разом з першими знаряддями праці. Цікавий факт, що дерев’яна лялька, знайдена під Смоленськом, кам’яний ведмедик, відкритий у розвалинах знаменитої Трої, кістяна іграшка, знайдена на острові Паски, дуже схожі на іграшки, які виставлені у вітринах магазинів сьогодні. Так, так! Це прабабусі наших іграшок жили дуже давно. Хто їх вигадав, хто зробив – встановити неможливо.[20]

Гра, як тінь, народилась разом з дитиною, стала її супутником, вірним товаришем. Але ми називаємо її дивом не за довголіття. Вона заслуговує великої людської поваги, значно більшої, ніж надають люди сьогодні, за ті колосальні, сховані часом від очей виховні резерви, за великі педагогічні можливості, які закладені в ній.

Про гру говорили великі люди, і говорили багато. К.Д. Ушинський, зокрема, зазначав: «Ми надаємо такого важливого значення дитячим іграм, що коли б влаштували вчительську семінарію, чоловічу чи жіночу, то зробили б теоретичне і практичне вивчення дитячих ігор одним із головних предметів».

А.С. Макаренко говорив: «Гра має велике значення в житті людини, має те саме значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина у грі, така в багатьох випадках вона буде у роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча проходить перш за все у грі». [6]

Гра є потребою дитячого організму, який розвивається. У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердішою стає рука, гнучкіше тіло, правильніше око, розвивається кмітливість, винахідливість, ініціатива. У грі у дітей виробляється організаторські вміння і навички, розвивається витримка вміння організувати обставини.

«… Гра – шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликаний змінювати», - писав М.Горький.

Високо цінили гру як метод виховання російські педагоги та інші діячі ХІХ століття, зокрема М.О. Добролюбов, М.Г. Чернишевський, Г.В. Плєханов. Вони своїми передовими поглядами зробили цінний внесок у теорію гри, підкреслювали зв’язок гри з навколишнім життям.[45]

За їхнім твердження, ігри не проходять безслідно для майбутнього життя дитини й значною мірою сприяють формуванню особистості. Діти не люблять нерухомих, закінчених, добре зроблених іграшок, яких вони не можуть змінити за своїм бажанням. Найкращою іграшкою, на їхню думку, буде та, яку дитина може змінити найрізноманітнішим способом.

Видатні педагоги запевняли, що дитина в грі не є пасивною. Вона прагне вплинути на дійсність, перетворити її в доступних їй межах. Вивчав гру також і такий видатний педагог як А.С.Макаренко.

Гра привертає його увагу тому, що вона являє собою активну колективну діяльність, у процесі якої формується особистість дитини. А.С. Макаренко оцінює гру як один із засобів всебічного виховання дітей. Гру він вважає підготовкою до життя, перехідним ступенем до трудової діяльності. За його словами, гра повинна бути тісно пов’язана зі всіма іншими засобами виховання й проникати в усе життя колективу.[24]

Отже, вказуючи нові шляхи і засоби виховання підростаючого покоління, видатні педагоги своїми працями зробили цінний внесок у теорію і практику гри.

А чи можна уявити собі молодшого школяра нічим не зайнятим? Звичайно, ні. Прагнення до діяльності, рухомість, характерна для цього віку, постійно шукають вихід. Тому вільний від занять часу дитина або читає, або малює, або з великою цікавістю грає.

Про гру сказано багато гарних слів. Її називають джерелом радості, королевою дитинства і восьмим чудом світу. Гра є неминучим супутником дитини. Гра – це самостійна діяльність, в якій діти вперше вступають у спілкування з ровесниками, їх об’єднує єдина мета, спільні зусилля її досягнення, спільні інтереси і переживання.

Ми працюємо з учнями молодшого шкільного віку. Психологи вважають, що в цілому рівень психічного і фізичного розвитку дітей дозволяє учням шести і семи років впоратись із систематичною навчальною роботою. Але вони відрізняються підвищеною подразливістю, емоційністю, досить швидкою стомленістю, нестійкою увагою, ситуативністю поведінки. Може виникнути психологічне напруження як результат реакції на нову обстановку, новий режим життя. Вчорашнє дошколятко повинне засвоїти масу нових обов’язків, правил, привчатися до системного навчання. а малята, як відомо, не терплять одноманітності. Головним видом їхньої діяльності до школи була гра. Недаремно її називають королевою дитинства, бо вона найбільше засвоєна малечею. А в школі нові, більш складні психологічні умови. Швидко й легко налаштуватися на навчання, на жаль, вдається не всім. Щоб полегшити цей «болісний перехід», ми на уроках використовуємо ігрові прийоми, застосовуємо в навчальному процесі ситуації з ігровою мотивацією.[10]

Ми вважаємо, що дітям легше перейти в шкільне середовище саме за допомогою гри. В умовах гри вони краще зосереджуються і запам’ятовують більше, ніж в умовах, коли їм просто пропонують запам’ятати.[4]

Ми граємо з ними, щоб викликати вогник допитливості, і переконані, що гра – методичний ключ до душі дитини.

Проблема застосування гри не нова, але актуальна. Розробкою теорії ігор, з’ясування ролі, структури та їх значення для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін. Ще відомі дидактик попереджали проти одорослення навчальної та виховної роботи зі школярами, наполягали на організуючій ролі гри. А.С. Макаренко вважав дидактично-рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого – справжню працю. Антон Семенович розглядав гру в різних аспектах, зокрема, у плані підготовки дитини до школи, до праці. В.О. Сухомлинський стверджував, що без гри нема і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів. Помітний творчий внесок залишив О. Декролі, вперше розробивши систему дидактичних ігор початкового навчання. Багато уваги приділено грі і в сучасній методиці. Але, слід відзначити, вона виявилася надто серйозною і важкою проблемою для наукової думки. На цьому наголошує один із найвидатніших психологів минулого століття С.П. Рубінштейн у своїй класичній праці «Основи загальної психології». Теорію гри розробляли багато учених і психологів: це і К. Гросс, і Ф. Шіллер, і Г. Спенсер, і К. Бюлер, і З. Фрейд.[48]

Але жодна з цих теорій, як заявляє С.П. Рубінштейн, не охоплює її суті. Гра доступна дитині і не осягнена для вченого.

Проблема гри нас зацікавила, заінтригувала.

Тож спробуємо проаналізувати, систематизувати, впорядкувати відомості про гру, поділитися нашим небагатим досвідом, деяким вантажем наших знань і пошуків. Виходячи із важливості значеної проблеми, бажаючи полегшити процес навчання і наповнити учнівські будні цікавим змістом, ми вирішили глибше вивчити можливості гри.

Науці відомо такі види ігор: предметні, настільно-друковані, словесні. Пожвавлюючи навчальний процес, гра виконує різні функції, але домінує мотиваційна. Елементи зацікавлення, гра, все незвичайне, незвідане викликає у дітей багате своїми наслідками почуття подиву, живий інтерес до процесу пізнання, допомагає засвоїти будь-який матеріал. Гра ставить учня в умови пошуку, викликає радість перемоги, а звідси – прагнення бути швидким, обачним, зібраним, винахідливим, уміти чітко виконувати завдання, чесно і гідно дотримуватись правил гри. Вона допомагає дитині рухатися від близького до зрозумілого, від доступного – до більш складного й абстрактного. Спирання на гру, ігрову діяльність, ігрові форми – це, на нашу думку, ще й важливий шлях залучення дітей до роботи без перевантаження. Процес гри дає можливість багатогранного розкриття особливості, її здібностей. Вона дуже згуртовує учнів. У дітей виникає бажання вчитись, уміння вчитись, здатність мобілізуватися, готовність протягом всього уроку активно працювати разом із товаришами. Виникає можливість побачити себе очима інших учнів, підпорядковувати свої дії інтересам колективу і підтримувати доброзичливе спілкування з однокласниками. У грі розвиваються і формуються моральні якості. Допомагаючи одне одному, враховуючи інтереси інших, діти вчаться стримувати свої бажання. З почуттям відповідальності загартовується воля і характер, бо гра вимагає підтримки, вміння орієнтуватися і знаходити правильне рішення.

Гра переслідує дві цілі: навчальну та ігрову. Важливо, щоб ігрове завдання збігалося з навчальною метою.[19]

У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрових ситуацій, ігрового прийому, ігрової вправи. Всі ці форми діяльності націлені на вирішення програмних завдань, засвоєння конкретного пізнавального матеріалу. Вони дають можливість «заховати» від дітей на деякий час дидактичну задачу і, таким чином, полегшити процес одержання знань.[39]

Особливого значення в навчально-виховному процесі надають дидактичним іграм. В ситуації дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж у ситуації навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета – частина ігрової ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби само собою. Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається довільно і ненав’язливо.

Гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.[23]

Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри – дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її . щодо створення нового оригінального ігри поділяються на такі, яким не вистачає інформації; умови яких потребують доповнення; в яких відомо лише сюжет; із суперечностями змісту; із запланованим сюжетом і умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації та проведення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні – розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.[8]

Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися таких психолого-педагогічних умов:

  1. Визначення творчого потенціалу гри.

  2. Визначення місця і часу проведення, кількості учасників.

  3. Забезпечення психологічної комфортності і природності гри.

  4. Урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри.

  5. Захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника.

  6. Визначення місця вчителя під час проведення гри.

  7. Цілеспрямоване поширення прав учасників гри.

Урахування цих особливостей потребує від учителя постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової навчальної діяльності.

Сучасна психолого-педагогічна наука і виховна практика свої прагнення щодо вдосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості пов’язують із особистісно-зорієнтованим підходом до дитини.[30]

У дітей, які народились в 90-х роках, психологами та педагогами відмічаються певні характерні вікові відмінності, що відрізняють їх від попередніх поколінь.

Це переважно позитивні зміни, які дають змогу учневі сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної подачі інформації. Крім того, діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, що природно визначається наявністю кризового періоду життя. Ця цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливим рушієм у самопізнанні та вдосконаленні. І в цьому плані найважливішими є постійне створення умов виникнення навчально-пізнавальних потреб дитини, які б сприймалися нею як потреби самовдосконалення.[41]

Можна з певністю сказати, що сучасний учень молодшого шкільного віку потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. Зі їх відсутності потреба в самовдосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в самоствердженні себе в ролі суб’єкта діяльності як провідного засобу навчання. систематичне висвітлення надбань дитини на організаційному етапі – психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають парні та групові форми роботи, що дають учневі можливість ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких – самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності.

Сприяючи розвиткові молодших школярів у безпосередньому спілкуванні з ними ми повсякчас спираємось перш за все на психолого-педагогічні аспекти пізнавальної діяльності дитини. Деякі особливості формування навчальних дій дітей цього віку пояснюються специфікою пізнавальних процесів: сприйняття, пам’яті, уяви, мислення, відчуття. Вікові особливості розумових дій молодших школярів полягають у тому, що кожний із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприйняття інформації у дитини активізується наочно-ділова форма мислення, потім додається образна і, нарешті, – понятійно-логічна.[36]

У процесі навчання обов’язково поєднуємо можливості мозку та тіла. Таке поєднання дає змогу дитині мислити образами, символами. За цих умов мислення стає природовідповідальним процесом, воно не порушує гармонії дитини з оточенням, а також забезпечує поступовий перехід від дійових форм мислення до понятійних.

Перевагою молодших школярів є також потенційно великі можливості довготривалої пам’яті, що пояснюється наявністю явища «імпринтингу», тобто закарбування мовного або мовленнєвого матеріалу у свідомості за умови необхідної мотивації, стимулу. Практика, наприклад, доводить, що за умови стимулювання ігрової або пізнавальної мотивації і послідовної орієнтації на досягнення практичного результату засвоєння нового матеріалу діти досить легко й міцно запам’ятовують окремі іншомовні слова, словосполучення, мовні кліше, вірші, тексти пісень тощо.[40]

Можливість орієнтації навчання іноземної мови як засобу спілкування і побудови його як процесу, максимально наближеному до використання рідної мови, зумовлена іншою важливою перевагою дошкільного і молодшого шкільного віку – наявністю глобального діючої у дітей ігрової мотивації. Тому за допомогою гри у навчальному процесі можна зробити комунікативно цінними практично будь-які мовні одиниці. А доповнення гри застосуванням прийомів соціального тренінгу, а також взаємодією учнів у парах, малих групах, командах.[38]

Молодші школярі характеризуються: безпосередністю, комунікабельністю, довірливою підлеглістю авторитету вчителя, яскравою емоційністю, реактивністю, вразливістю до новизни, естетичним ставленням до довкілля, допитливістю, широтою інтересів, сугестивністю, розвиненою уявою. Брак життєвого досвіду, знань у дітей цього віку часто – густо компенсується бурхливим фантазуванням. Фантазія ж, як це доведено психологами й дидактами, прискорює творчий процес у десятки разів.

Як зазначають психологи і дидакти, навчальна діяльність першокласника визріває в надрах ігрової діяльності. Лише поступово вона стає провідною в наслідок формування загальнонавчальних умінь: організаційних загально мовленнєвих, загально пізнавальних та контрольно - оцінювальних умінь. [17]

Під впливом навчання у першому класі словник дитини поступово збагачується новими поняттями. Навчання у першому класі, таким чином, створює належну пропедевтичну основу для зустрічі дитини з іноземною мовою у наступному, другому класі. Воно сприяє її загальному мовному розвитку, набуттю навичок і вмінь навчальної діяльності, соціальній та соціально-психологічній орієнтації в дитячому колективі і взагалі в людському суспільстві.

А починаючи вже з другого класу загальноосвітньої школи, в учнів краще розвинені пам’ять, особливо слухова короткочасна, слухова увага, здібність до імітації, наслідування, мисленнєві й пізнавальні процеси, рефлексія, творча уява. На відміну від першокласників вони володіють більшим колом понять, якими оперуються на уроках. І на відміну від дорослих і підлітків, діти молодшого шкільного віку внутрішньо схильні до міжкультурної комунікації. Психологічно вони готові виступати посередниками в руйнуванні культурних бар’єрів. З огляду на цей фактор випливає двоєдине завдання навчання іноземної мови в початкових класах: формувати культурну толерантність учнів і створювати адекватні умови для набуття ними певного рівня міжкультурної іншомовної компетенції.


1.3 Дидактична характеристика гри

Методика є педагогічною наукою. Вона тісно пов’язана з педагогічною, складниками якої є загальна педагогіка, теорія виховання і теорія навчання, тобто дидактика. [ 38 ]

Зв'язок методики з дидактикою зумовлений тим, що обидві ці науки мають загальний об’єкт дослідження – навчально-виховний процес. Дидактика вивчає цей процес у цілому, а методика здійснює своє дослідження стосовно конкретного шкільного предмета, враховуючи його специфіку. Вона конкретизує на відповідному навчальному матеріалі основні категорії дидактики: цілі, зміст, принципи, методи, засоби та організаційні форми навчання. На рівні предметного змісту методика відповідає на запитання: як найкраще навчати, розвивати виховувати школярів у процесі засвоєння певного навчального матеріалу. Отже дидактика виконує щодо методики теоретико-методологічну функцію (О.Я.Савченко).

Зважаючи на цю функцію, методика раннього шкільного навчання іноземної мови базується на даних дидактики, в тому числі дидактики початкової школи, при вирішені таких питань як цілі, зміст, принципи, засоби, методи, організаційні форми навчання іноземної мови у початковій школі, а також питання взаємозв'язку навчання і розвитку молодших школярів в умовах нової освітньої паради.[ 46 ] Переосмислюючи нові освітні тенденції, методика допомагає вчителю – предметнику освоїти технології підготовки школярів до життя в багатомовному, полікультурному та інформаційно-розвиненому суспільстві. Вона формує переконання педагога у необхідності вирішення наступних освітніх завдань:

  • Формування готовності учнів до розв’язання проблем як в академічному плані, так і в більш широкому контексті.

  • Підтримка прагнення і вчитися упродовж усього життя.

  • Здійснення соціокультурного розвитку школярів.

  • Як фундамент шкільної освіти навчально-виховний процес у початковій школі повинен орієнтуватись на ці завдання і передбачити відповідно пропедевтичну діяльність учнів у зазначених напрямах. Тому тенденції оновлення школи отримали належне відбиття у Державному стандарті початкової загальноосвітньої освіти ( 2000р.) – нормативному документі, яким повинен керуватись у своїй діяльності вчитель початкової школи, в тому числі й учитель іноземної мови. Адже за умови єдності вихідних теоретичних положень, на слушну думку вітчизняних дидактів, можна досягти цілісності початкової ланки, взаємопогодженості впливу різних предметів на загальних розвиток і навченість дітей.

  • Розглянемо і прокоментуємо основні положення держстандарту.

Як відомо, відповідно до мети і завдань середньої освіти зміст освітніх галузей початкової освіти реалізується через окремі навчальні предмети та інтегровані курси. Це допомагає зміцненню міжпредметних зв’язків і формуванню цілісної картини освіту. Адже зміст початкової освіти як такий грунтується на принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, взаємоповаги між націями і народами, в інтересах людини, родини, суспільства, держави. [ 30 ]

Початкова освіта як складова частина загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток молодших учнів, на повноцінне оволодіння ними для цього всіма компонентами навчальної діяльності: мотиваційним, змістовим, процесуальним. Тому в соборі змісту кожного навчального предмета враховується його наступність і неперервність, доступність і науковість, виховання і розвитку, для реалізації індивідуалізації та гуманізації навчально-виховного процесу. [ 19 ]

Звичайно, організація навчального процесу з іноземної мови в початковій школі в режимі можливостей та інтересів дітей молодшого шкільного віку вимагає серйозної дидактичної культури вчителя, основу якої становлять такі дидактично значущі вміння:

 вміння ясно і зрозуміло презентувати навчальний матеріал, робити його доступним і цікавим для учнів;

 уміння розподіляти увагу, виділяти учнів, які повільно або швидко засвоюють новий матеріал, залучати всіх дітей до участі в навчальному процесі;

2)  уміння тримати себе перед класом: поза, жести, міміка, артистизм учителя;

 володіння культурою мовлення і культурою письма;

 уміння спілкуватися з дітьми, виявляти педагогічний такт.

Учитель, який навчає дітей молодшого навчального віку, повинен перед усім бути вмілим вихователем своїх учнів. Цього вимагають вікові особливості дітей, ще близьких до дошкільнят. [ 21 ]

Реалізації цієї вимоги сприяють гуманістичні тенденції сучасної початкової освіти, важливі для розвитку і виховання особливості дитини засобами іноземної мови. Вихідними в цьому плані є тенденції гуманізації освіти та її гуманітаризація, тобто переорієнтації на морально-етичні й естетичні цінності навчання і виховання учнів.

Сутність гуманізації та гуманітаризації освіти, іншими словами, полягає в одному: поєднати будь-який навчальний предмет, у тому числі іноземну мову, спочуттями, переживаннями, досвідом і життям тих, кого навчають, і створювати тим самим оптимальні умови для розкриття, педологічної корекції, розвитку й цілісного виховання особистості учня в її інтелектуальному та емоційному вимірі. [ 27 ]

Узагальнення поглядів представників гуманістичної педологіки Ш.О.Амоношвілі, І.Д.Беха, В.О.Сухомлинського, О.Я.Савченко, Р.Бернса, Р.Штайнера та інших, доповнене даними досліджень теорії особистісно-орієнтованого підходу у навчанні іноземних мов, здійснюване І.Л.Біля, Н.Д.Гальськовою, З.М.Микитенко та іншими, дає змогу сформулювати деякі гуманістичні правила педагогічної діяльності вчителя – предметника у початковій школі. Наводимо їх.

  1. Зберігати самоцінність дитинства, самоцінність кожного періоду дитячого життя.

  2. Враховувати неповторну індивідуальність дитячої особистості.

  3. Вчити й виховувати дітей, виходячи із сильних, найкращих якостей і виявів характеру, особливостей мислення, емоційно-вольової сфери.

  4. Виховувати демократичну культуру класу. Застосовувати види діяльності (в парах, групах, командах), спрямовані на

  5. забезпечення творчої співпраці і взаємодопомоги: рольові ігри,

  6. ігри з елементами змагання, елементами соціального тренінгу,

  7. інформаційному дисбалансу тощо.

  8. Формувати у дитини внутрішню вимогливість до себе.

  9. Виявляти постійну турботу про психічне, інтелектуальне та фізичне здоров'я дітей.

Гуманізація освіти, як бачимо, передбачає тісний взаємозв'язок з демократизацією, індивідуалізацією та диференціацією навчального процесу. Її невід’ємну складову частину становить і гуманітаризація навчання. [ 9 ]

Багатомовність сучасної початкової освіти розширює можливості її гуманітаризації. Тому вивчення учнем початкових класів кількох мов формує у дитини розуміння значення мови як засобу спілкування. Воно прилучає її до скарбниць духовності різних народів і створює сприятливі умови для діалогу та полілогу культур.

Виняткове значення у загальнокультурному розвитку дитини набуває мистецтво. Воно постає як засіб передачі морального досвіду людства, як джерело дитячої творчості і засіб спілкування. Завдання методики-допомогти учню засобами іноземної мови досягти цієї мети і увійти в світ, що його оточує, активною творчою людиною.

[ 38 ]

Зміст навчання англійської мови у початкових класах має значний потенціал для диференційованого та інтегрованого навчання цього предмета. Він зумовлений цілісним характером мови як засобу усного та писемного спілкування, цілісністю процесу засвоєння мови, її лінгвістичного компонента та її психологічного складника, а також можливістю спиратися, з одного боку, на природний потяг дитячого організму до інтенсивної рухливості, гри, малювання, імпровізації, а з іншого – на стрімкі зміни в пізнавальні сфері молодшого школяра як на характерне новоутворення усього віку.

[ 7 ]

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що творче переосмислення надбань сучасної дидактики початкової школи, у тому числі й здобутків творців гуманістичних педагогічних систем, має позначитися на вдосконаленні наступних аспектів професійної підготовки вчителя іноземної мови.

1.Збагатити досвід установлення гуманних стосунків з дітьми, а також досвід організації навчального співробітництва учнів.

2. Розширити репертуари засобів стимулювання розвиваючої

діяльності дитини і формування позитивної самооцінки учня.

3. Сформувати переконання в необхідності створення емоційно сприятливої та духовно насиченої атмосфери уроку.

4. Сприяти зміцненню контактів з батьками.

5. Стимулювати рефлексивну діяльність педагога.

У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрових ситуацій, ігрового прийому, ігрової вправи. Всі ці форми діяльності націлені на вирішення програмних завдань, засвоєння конкретного пізнавального матеріалу. Вони дають можливість «заховати» від дітей на деякий час дидактичну задачу і, таким чином, полегшити процес одержання знань. [ 44 ]

На наше глибоке переконання, пізнавальне навантаження, функцію інтелектуального розвитку беруть на себе дидактичні ігри.

Суть їх полягає в тому, що школярі розв'язують навчальні задачі, запропоновані в ігровій формі, і таким чином опановують принципи розумової діяльності, набувають уміння застосовувати знання в різних ситуаціях. Як відомо у дітей молодшого віку слабко розвинуті довільні процеси сприймання, пам'яті і уваги. Засвоєння навчального матеріалу відбувається методом варіативних вправ, але дитини для цього недостатньо вольових зусиль. Тоді гра, стримуючи плин психічних процесів, реалізує мету значно швидше і міцніше, ніж будь-який педагогічний засіб. У грі вчитель не нав’язливо розвиває інтелект дитини, виникає інтерес до навчання. Ігрові моменти покликані не розважати, а допомагати у навчанні. Необхідність їх застосовування залежить від рівня засвоєння дітьми знань, умінь і навичок, від ступеня складності завдань. Коли важко, коли виникає потреба створити додатковий фон навчання, доцільно надавати прав грі, щоб, підтримавши сили учнів, вплинути на хід і результати їхньої діяльності. Складовими елементами структурами гри є: дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків. [14]

Впроваджуючи гру в хід уроку, ми намагаємось дбати про те, щоб основне дидактичне завдання, що складає зміст гри, відповідало навчальний меті уроку, було для дітей посильним, сприяло максимальній активізації розумової діяльності.

Дидактичні ігри сприяють закріпленню й поглибленню знань, умінь і навичок, набутих на уроках. [4]

Одна з головних задач дидактичних ігор-естетичне виховання. Досягається воно шляхом розвитку у дітей спостережливості, художнього бачення красоти форми і кольору.

Дидактична гра чи вправа триває 3-5 хвилин. Пояснення змісту повинно бути коротким, зрозумілим і емоційним. Всі дидактичні ігри повинні бути узгоджені із змістом наступної образотворчої діяльності.

Ведення дидактичних ігор і ігрових ситуацій дозволяє учням шестирічного віку в більш доступній, цікавій формі навчитися пізнавати красу навколишнього світу, розширювати і поглиблювати свої пізнавальні інтереси, володіти основами грамоти [43].

Ми на власному досвіді переконалися, що ситуації дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж у ситуації навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета – частина ігрової ситуації з виконання певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби само собою. Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається довільно і ненав'язливо.

Специфічні структурні елементи дидактичної гри дидактичну мету, ігрові задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків – детально продумуємо й обов'язково плануємо діяльність конкретних учнів, враховуючи їхні психологічні особливості [35].

Дидактична мета ігор різноманітна:

Розвиток умінь порівнювати, визначати головне;

Розвиток уваги, спостережливості;

Розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;

Розвиток вміння співвідносити елементи різних множень; співвідношення числа і цифри;

Формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві і. т.д.

Ігровий задум у грі попередньо «приховуємо», він постає перед шестилітніми школярами у вигляді того, що цікаво дітям свого віку: створення уявних перешкод активними дії з предметами, щось загадкове, таємне; перевірка своїх можливостей змаганням; рольове перевтілення; загальна рухова активність.

Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум. Їх невиконання руйнує гру, робить її нецікавою. Тому спочатку і ми, і самі діти прагнемо чіткого дотримання правил. Діти усвідомлюють, що, дотримуючись правил, швидше досягнення результату, а навчання стане цікавим. Правила дисциплінують, формують підтримку, терпіння. Вони впливають на розв’язання дидактичної мети-непомітно спрямовують увагу на виконання конкретної програмної вимоги навчального предмета. [28]

Під час проведення ігор підтримуємо дух змагання, емоційне забарвлення гри, об'єктивно й позитивно оцінюємо успіхи дітей з точки зору не лише розв'язання дидактичної задачі, але й участі в ігрових діях. Поглядом ,інтонацією, мімікою, жестами намагаємось створити позитивні емоції, бадьорий настрій, бо добре знаємо, як вони сприяють підвищенню успішності та продуктивності навчання. Підтримуємо дітей, при нагоді показуємо, що віримо в сили кожного, завжди надаємо можливість розпочинати все знову і знову, допомагаємо долати труднощі.[8]

Добираючи гру до конкретного уроку, придумуємо відповідність дидактичної мети гри навчальній меті уроку, враховуємо посильність виконання завдань для дітей, придумуємо методи і форми організації навчальної діяльності учнів, які б сприяли максимальній активізації їхньої емоційної сфери і розумової діяльності.

Використовуючи ігри дотримуємось певної послідовності в їх доборі: іграм, що містять важкі задачі, передують більш легкі. Вони готують дітей до подолання навчальних труднощів, забезпечують успіх в іграх більшої складності. [37]

Ігри можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.

У процесі навчання іноземної мови учнів цього віку гра виконує такі функції:

- моделюючу;

- інформуючу;

- формуючу;

- коригуючу;

- стимулюючу.

І зважаючи на психологічні, лінгвістичні та дидактичні основи особистісно орієнтованого навчання іноземної мови, учитель, який навчає цього предмета з метою формування комунікативної компетенції молодих школярів, має бути готовим до якісного вирішення професійних задач, які виникатимуть перед ним і показати учням виховне і навчальне значення гри.

  1   2   3   4




Похожие:

Вступ. Розділ 1 iconВступ 3 Розділ 1 5 Розділ 9 Розділ 15 Розділ 4 20 а в серці моєму бринить І дзвенить: 29
Однак є в перекладі І негативні сторони, які хоч І не визначають характер перекладу, проте знижують якість деяких його місць. Досить...
Вступ. Розділ 1 iconВступ 3 Розділ 1 5 Розділ 9 Розділ 15 Розділ 4 20 а в серці моєму бринить І дзвенить: 29
Однак є в перекладі І негативні сторони, які хоч І не визначають характер перекладу, проте знижують якість деяких його місць. Досить...
Вступ. Розділ 1 iconЗміст вступ розділ 1
Розділ поняття правової форми організації підприємств
Вступ. Розділ 1 iconЗміст вступ розділ 1
Розділ механізми створення образності та виразності в структурі англійських прислів'їв І приказок
Вступ. Розділ 1 iconРеферат з хімії Сполуки хлору та його похідні Зміст Вступ Розділ 1 Сполуки Хлору (I) Розділ 2 Сполуки Хлору (III) І (IV) Розділ 3 Сполуки Хлору (V) Розділ 4
Хлор безпосередньо не сполучається з киснем. Тому його оксигенові сполуки добувають непрямим способом. У оксигенових сполуках хлор...
Вступ. Розділ 1 iconХудожній
Зміст Вступ Розділ 1
Вступ. Розділ 1 iconВступ
Розділ Суть бюджетної системи
Вступ. Розділ 1 iconВступ
Розділ Суть бюджетної системи
Вступ. Розділ 1 iconВступ
Розділ Суть бюджетної системи
Вступ. Розділ 1 iconВступ
Розділ Суть бюджетної системи
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©rushkolnik.ru 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы